Безсумнівно, кожен індивід є частиною якоїсь спільноти. Його існування в людській спільноті детерміноване залежністю від можливостей існувати в головному суспільному потоці, міжособистісних стосунків із ширшим середовищем, міри індивідуальних моральних здібностей та можливостей вести якісне життя на користь самого себе та своєї сім'ї. Це залежне людське існування ми розуміємо так, що кожне людське життя має унікальну, неповторну і невід'ємну, передусім людську, цінність і гідність. У контексті цієї думки та згідно з Коменським (In Loran, 2009, с. 153) констатуємо, що «кожен, хто народився, народився з головною метою, а саме, щоб бути насамперед людиною». І це незалежно від його належності до етнічної мажоритарної чи міноритарної культури, віросповідання, кольору шкіри, політичної приналежності або соціального статусу тощо. Так, ми навмисно вказуємо на людяність, яку, особливо в останньому десятилітті, відчуваємо як сильно дефіцитну в багатьох прийнятих і прийнятних політико-виконавчих рішеннях, заходах, програмах і проєктах у практичній національній соціальній політиці в межах здійснюваних реформних трансформацій. І це особливо стосовно соціально слабших верств суспільства, як-от, наприклад, пенсіонери з низьким пенсійним доходом, особи, що працюють за мінімальну заробітну плату, або ті, хто хоч і працює, але роботодавець їм кілька місяців не виплачує навіть мінімальну заробітну плату, ексклюдовані та маргіналізовані особи з довічно нульовим статусом на національному ринку праці. Особи, які екзистенційно живуть у «голодних долинах», оскільки іншої можливості чи нагоди не мають. У когерентності з цими твердженнями ми вказуємо на те, що якби людяності не бракувало в дотеперішніх політико-виконавчих рішеннях, особливо стосовно соціально вразливих верств населення, напевно, сьогодні соціальна реальність на нашій території не була б такою, якою вона є. Наприклад, існування «голодних долин», довготривале безробіття значної частини продуктивно здатного населення, яке вже екзистенційно живе в бідності чи злиднях, ексклюзії або маргіналізації з вираженою залежністю від допомоги у матеріальній скруті та специфічних соціальних інтервенцій від соціальних працівників, стали фактами та показниками соціальної реальності. На підтримку нашого твердження ми можемо навести кілька індикаторів зі звітів про соціальну ситуацію населення Словацької Республіки за період 2008 та 2009 років, які вказують на існування описаних реалій. Наприклад: падіння реального валового внутрішнього продукту у 2009 році на «5,7%» (správa…, 2009, с. 6) порівняно з 2008 роком, що вказує на значне зниження продуктивності економіки. Порівняно з 2008 роком, у 2009 році відбулося значне зростання рівня цін на всі основні продукти харчування та послуги приблизно на «21,2%» (správa…, 2009, с. 6). Це свідчить про те, що рівень цін на продукти харчування зростав швидше порівняно з реальними місячними доходами від залежної діяльності. Далі — зниження продуктивності праці та зайнятості, зростання рівня безробіття до «12,5%» (správa… 2009, с. 17), що становить приблизно 374 600 осіб, і особливо довготривалого безробіття від 1 до 2 років на «6 900» осіб (správa… 2009, с. 19, správa… 2008, с. 20) порівняно з 2008 роком; безробіття понад 2 роки зросло на «11 800» осіб (správa…, 2009, с. 18, správa… 2008, с. 20), а загалом довготривало безробітних понад один рік було «165 100» осіб (správa…, 2009, с. 18). Шукачі роботи, зареєстровані як довготривало безробітні понад один рік, здебільшого є особами з початковою освітою та без закінченої початкової освіти в кількості «115 119» (správa…, 2009, с. 23). На нашу думку, природно, що окреслені соціально-економічні реалії та багато інших стали предметом дослідження також теоретичної та практичної соціальної роботи й андрагогіки бідних. Соціальні інтервенції, або часто специфічні інтервенції як інструменти цих теоретико-емпіричних дисциплін, у процесах їх надання детерміновані також етичними принципами соціальної роботи, особливо стосовно маргіналізованих та ексклюдованих ромських спільнот. «Тому ми дуже важко можемо уявити ці дії за відсутності етичних контекстів» (Dávideková, 2009, с. 40). Під понятійною категорією «етичний принцип» у соціальній та андрагогічній роботі ми розуміємо щось на кшталт моральної основи, моральної свідомості, головної ідеї, правила для пізнання та дії в наших підходах до специфічного клієнта чи специфічної цільової групи, що екзистенційно живе в сегрегованому поселенні чи іншому населеному пункті.

Якщо за змістовно первинне в етичному принципі ми вважаємо щось у значенні моральної основи нашого пізнання та дії, то з цього первинного етичного принципу ми можемо вивести інші субпринципи як детермінанти соціальних інтервенцій, що надаються маргіналізованим та ексклюдованим ромським клієнтам, якими ми повинні керуватися. На нашу думку, йдеться про такі субпринципи: 1. Людська гідність і гуманістичний підхід до специфічного клієнта. 2. Справедливість і рівність можливостей. 3. Чесність і сумлінність. 4. Доброчинність. 5. Автономність клієнта. 6. Довіра до соціального працівника чи соціального андрагога. 7. Перевага соціальної та індивідуальної етики в соціальних послугах. У цьому контексті нам потрібно ще наголосити, що «моральні норми створюються людиною, а цінності, які стають через дискурс їхнім опосередкованим аргументованим змістом, відповідають здібностям і можливостям соціального працівника. Функціональність моральних норм залежить від здатності соціального працівника зрозуміти їхній зміст, ототожнити себе з ними настільки, що вони стануть частиною його власних моральних установок також стосовно маргіналізованих ромських спільнот» (Hajduk, 2009, с. 67).

На завершення нашого внеску дозволяємо собі представити нашу концептуальну пропозицію. Ми дотримуємося думки, що у відносинах з маргіналізованими та ексклюдованими ромськими спільнотами нам слід віддавати перевагу застосуванню нової форми практичної соціальної роботи, а саме інклюзивно-освітньої соціальної роботи, яку ми можемо визначити як специфічну форму нашої професійної діяльності. Йшлося б про форму роботи, яка могла б стати містком для допомоги, а саме для забезпечення відповідній частині населення їхньої соціальної безпеки, соціальної грамотності та соціальної справедливості. Тієї соціальної справедливості, яка становить «основну моральну категорію» (Vanková, 2009, с. 29) і часто визначає ставлення багатьох соціальних працівників до ексклюдованих ромів із поселень. І це попри те, що поняття соціальної справедливості ми розуміємо як моральну категорію, імплементовану в принципи, які, за Mátel (2010, с. 65), найчастіше виражають: «1. Протидіяти негативній дискримінації… 2. Визнавати різноманітність… 3. Справедливо розподіляти ресурси… 4. Протидіяти несправедливій політиці та практикам… 5. Працювати солідарно». У контексті вищесказаного констатуємо, що дотеперішня прикладна практика багатьох політико-виконавчих заходів вказує на те, що без надання специфічних інклюзивно-освітніх соціальних інтервенцій маргіналізованим ромам та застосування специфічних підходів і етичних принципів Mátel у відносинах з ними неможливо інклюзувати зазначену популяцію в бажані структури суспільства та на ринок праці. І це, у розумінні Komenský, що всі, хто народився, народилися з тією головною метою, щоб бути людьми, ми можемо здійснити та досягти лише тоді, коли більша частина з нас зможе переглянути свої дотеперішні підходи та процедури, особливо у відносинах до ексклюдованих та маргіналізованих об'єктів нашої діяльності.

Автор: Doc. PhDr. Tibor Loran, PhD. Список бібліографічних посилань

[1] DÁVIDEKOVÁ, M. 2009. Hodnoty, etika a sociálne cítenie v sociálnej práci. In Základy sociálnej práce. Brno: MSD, 2009. 282 s. ISBN 978-80-7392-109-5. [2] HAJDUK, Ľ. 2009. Filozofia spravodlivosti. Bratislava: Štátny pedagogický ústav, 2009. 140 s. ISBN 978-80-89225-49-1. [3] KOLEKTÍV AUTOROV. 2009. Správa o sociálnej situácii obyvateľstva Slovenskej republiky za rok 2009. Vládny dokument. Bratislava: Ministerstvo práce, sociálnych vecí a rodiny SR, 2009, 104 s. Bez ISBN. [4] KOLEKTÍV AUTOROV. 2008. Správa o sociálnej situácii obyvateľstva Slovenskej republiky. Vládny dokument. Bratislava: Ministerstvo práce, sociálnych vecí a rodiny SR, 2008, 145 s. Bez ISBN, [5] KRAUS, J. 2008. Slovník cudzích slov (akademický). Bratislava: Slovenské pedagogické nakladateľstvo, 2008, 1054 s. ISBN 978-80-10-01425-5. [6] LORAN, T. 2009. Paradigma kreovania ľudského kapitálu Rómov. Bratislava: ŠPÚ, 2009, 170 s. ISBN 978-80-89225-56-9. [7] MÁTEL, A. a kol. Etika sociálnej práce. Bratislava: Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety, 2010, 183 s. ISBN 978-80-89271-85-6. [8] MOJTOVÁ, M. a kol. 2008. Vybrané kapitoly z etiky pre študentov zdravotníckych a sociálnych odborov. Bratislava: Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety, 2008, 125 s. ISBN 978-80-89271-40-5. [9] VANKOVÁ, K. 2009. Sociálna spravodlivosť verzus edukácia v školskom systéme na území Slovenska. In Pedagogicko-psychologické a interkultúrne aspekty práce učiteľov žiakov z odlišného sociokultúrneho prostredia (Ed.: R. Rosinský). Nitra: UKF:FSV a Z, 2009, s.29-50. ISBN 978-80-8094-589-3.

(1) Маргіналізовані ромські спільноти — розуміємо як реально-експліцитний стан соціально-економічної деградованості чисельно великих людських спільнот, які в наших умовах зазвичай живуть в етнічно сегрегованих, ексклюдованих поселеннях (найчастіше в таборах, чи міських кварталах, або гуртожитках-контейнерах) без цивілізаційної інфраструктури (наприклад, води, газу, електрики, безбар'єрних наземних комунікацій тощо) та доступу до стандартних цивілізаційних послуг (наприклад, освітніх, соціальних, правових, медичних, банківських тощо). Зазвичай ці територіально та соціально обмежені сільські локальні поселення в сегрегованому вигляді населяють лише особи, які самі себе сприймають як роми, вербально декларують свою приналежність до ромської меншини та ромської локальної спільноти (частиною якої вони є) і табірного середовища, в якому екзистенційно живуть і вважають його ромським. Індивіди, що створюють ці спільноти, є соціально нужденними та залежними від допомоги у матеріальній скруті, мають нульовий статус на ринку праці, є напівписьменними або неписьменними, і їхня здебільшого соціально-патологічна поведінка експліцитно несе ознаки бідності спроможностей. З огляду на реальні потреби та проблеми цієї спільноти, статус у селах та містах, йдеться про специфічну цільову групу всіх форм соціальної та освітньої роботи, яка вимагає від соціальних працівників та освітян застосовувати до неї насамперед специфічні інклюзивні соціальні інтервенції.

Лекція прозвучала на міжнародній науковій конференції Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách, яка відбулася 20–21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.