Етика в пенітенціарному догляді

Прикладна етика досліджує етичні аспекти конкретних проблем життя людини, чи то в повсякденному житті, чи в межах професійної діяльності. Завдяки цьому етика залишається в тісному зв'язку з реальними проблемами життя людини та її професією. У межах прикладної етики можна виділити професійну етику, яка застосовує загальні моральні норми до конкретної професійної діяльності. Певною мірою прикладна етика переходить від академічного середовища до вирішення етико-моральних проблем людини, які пов'язані з її професійною діяльністю (Mátel, 2010, с. 8). У цьому розумінні ми представляємо професійну діяльність персоналу в установах виконання покарань у вигляді позбавлення волі, які беруть участь у процесі пенітенціарного поводження. Йдеться про співробітників Zbor väzenskej a justičnej stráže Slovenskej republiky, які працюють у відділі виконання покарань. Вимоги до їхньої кваліфікації в окремих функціях є високими, оскільки вони безпосередньо впливають на тюремне середовище та його якість. Їхня спільна діяльність може посилювати цілі відбування покарання у вигляді позбавлення волі або нівелювати зусилля тих колег, які відстоюють щирий інтерес до ресоціалізації засуджених та мінімізації негативного впливу тюремного середовища на особистість засудженого. Здійснення державної влади та мета відбування покарання — це два полюси, які здаються майже несумісними, якщо вони принципово не суперечать одне одному у своїх формах застосування. Якщо метою відбування покарання має бути прагнення до виправлення засудженого та його реінтеграції в суспільство, то головною передумовою успішності пенітенціарного поводження є не лише дотримання норм, а й особистість співробітника з такими моральними якостями, які зумовлюють його здатність втілити бачення виправлення засудженого. Саме спосіб і форма вимагання виконання норм є проблемою, яку можна вирішити за допомогою професійної етики та створення головних етичних принципів у взаємодії персоналу та засудженого.

Для можливої успішної інтеграції засуджених у цивільне життя своєю діяльністю та компетенціями найважливішим помічником, супровідником та підтримкою для засудженого є той, хто своєю діяльністю відповідає за реалізацію прав та обов'язків засуджених, довірених йому під опіку. Спосіб виконання його діяльності безпосередньо впливає на актуальний стан засудженого. За умови, що його мораль, яка, за Mátel (2010, с. 10), «представляє правила людської поведінки», сумісна з професійними цінностями в соціальній роботі, то дотримання та застосування цих цінностей є можливою передумовою успіху у своїй професії в поєднанні з формами поводження, які визначає наказ № 86/2009 у Збірнику наказів генерального директора Zbor väzenskej a justičnej stráže. Ми свідомо говоримо про цінності в соціальній роботі, оскільки саме методи та форми соціальної роботи є головними видами діяльності в роботі педагога, попри те, що методи та форми соціальної роботи зустрічаються в нормах виключно при функції соціального працівника.

Професійні цінності

  1. Орієнтація на послуги особам, а не на грошовий заробіток або підвищення статусу.
  2. Справедливе, дбайливе, оптимальне та творче використання професійної допомоги, авторитету та можливостей у стосунках із клієнтами та іншими людьми.
  3. Відповідальність за компетентне, дбайливе та етичне виконання професійних функцій.
  4. У стосунках із громадськістю та соціальною політикою — відстоювання справ, що стосуються клієнтів або власних завдань» (Mátel, 2010, с. 81).

Щодо першої згаданої цінності педагога, ми можемо говорити на практиці про роль консультанта — соціального працівника. За Strieženec (1999, с. 19), «соціальний працівник — це професіонал, який володіє особливими передумовами, якостями та здібностями. Він сприяє покращенню ситуації та спонукає індивіда, групу, спільноту чи суспільство до правильних позицій. Він намагається вирішувати та усувати порушення й демотивувальні фактори у взаємодії із соціальним середовищем, веде клієнта до власної відповідальності, до розвитку критичного мислення з погляду майбутніх потреб та до цілеспрямованого використання власних ресурсів. Очікувані ефекти проявляться в момент незалежності соціального клієнта». Важливість орієнтації на послуги засудженому в практиці педагога в такій складній ситуації, як адаптація до нового середовища під час відбування покарання, та можливі адаптаційні проблеми, яких є велика кількість, полягає саме у стосунках консультант — клієнт. Клієнт очікує, що консультант порадить йому, вислухає, коли це потрібно, зрозуміє його складну ситуацію і прийме його в його унікальності. При цьому він чітко дає зрозуміти, що для нього він насамперед людина, яка має такі ж права та цінність, як і він сам, окрім тих прав, які були відібрані у зв'язку з покаранням. Чутливий і орієнтований на послуги педагог, однак, у взаємодії із засудженим намагається усунути й це відчуття, щоб побудувати стосунки, засновані на емпатії, прийнятті та взаємній довірі. Завданням педагога, як і «завданням соціального працівника — консультанта, є зрозуміти кожного клієнта, цікавитися ним, співпереживати йому, таким, яким він є, вболівати за нього — просто любити його, бачити в ньому й ті хороші сторони, які вислизають від інших» (Kopřiva, 1997, с. 21, In Oláh, Schavel, 2006, с. 123). Лише дуже міцні ціннісні орієнтації приведуть педагога до засвоєння цих завдань, оскільки він повинен зуміти відсторонитися від злочинної діяльності засудженого, водночас детально знати її та пам'ятати про неї, щоб зуміти належним чином встановити програму поводження, яку він постійно контролює, переглядає, оцінює та за потреби змінює.

Друга цінність, яка полягає у справедливому, дбайливому, оптимальному та творчому використанні професійної влади, авторитету та можливостей у стосунках із клієнтами та іншими людьми в роботі педагога із засудженим, дає великий простір для виявлення справжнього ставлення до засудженого. Педагог, співробітник, представник державної влади, порадник, а також людина з дисциплінарними повноваженнями і, зрештою, оцінювач засудженого — це багаторазовий авторитет, який надається йому статусом. Такий посилений авторитет уже не потрібно будувати, скоріше, потрібно вміти з ним впоратися, щоб він не діяв надто авторитарно. Статус дає педагогу велику владу над засудженим, через що засуджений певною мірою стає залежним від педагога та його суб'єктивних рішень і оцінок. Якщо педагог має досягти у своїй діяльності в індивідуальних формах поводження мети, якою є формування позитивних вольових якостей і здібностей засудженого так, щоб після звільнення з відбування покарання він дотримувався загальнообов'язкових правових норм і принципів суспільної моралі, і через них підтримував також самоповагу засудженого, повагу до інших і розвивав почуття відповідальності за свою поведінку, як це зазначено в § 4 RGR č.86/2009, то саме поведінка педагога та його використання професійної влади є вирішальними для його успішності. Засуджений може бути ефективно спрямований до цих якостей лише в тому випадку, якщо той, хто його веде, є особистістю з високими вимогами до себе. Це означає, що він є прикладом для засудженого у дотриманні норм у спосіб, який визнає людську гідність, попри принципово різний статус. Неприйняття, нонконгруентність, відмова від допомоги, невиконання норм, порушення обіцянок або приниження людської гідності в будь-якій формі є для засудженого фундаментальною проблемою в розумінні того, чому він має щось у собі змінювати, якщо той, хто має його змінювати, не є для нього взірцем. У такому разі не можна говорити навіть про побудову взаємної довіри. А без взаємної довіри не можна говорити про успішність реалізації індивідуальних форм поводження. Тоді можна говорити лише про більш формальне звітування про діяльність педагога, що веде засудженого до намагання створити про себе враження хорошого і слухняного в'язня, щоб уникнути негативної оцінки. У такому разі ми говоримо про цілеспрямованість поведінки засудженого, або в процесі призонізації позначаємо його як добре інституціоналізованого. Це означає, що хоча під час відбування покарання він дотримується встановлених норм, але не переконаний у їхньому справжньому значенні. Тим самим важко досягти змін у якостях засудженого, навпаки, це може привести його до усвідомлення того, що порушувати норми — це нормально. Таке усвідомлення засудженого веде до ідеологізації під час відбування покарання, тобто до негативного адаптаційного явища до тюремного середовища, яке ґрунтується на неформальній ієрархії засуджених без присутності персоналу.

Нести відповідальність за компетентне, дбайливе та етичне виконання професійних функцій є необхідною цінністю для педагога. На практиці це означає, що лише його внутрішнього переконання у правильності роботи із засудженими недостатньо. Бути компетентним означає постійно вдосконалюватися в методах і техніках роботи, щоб якнайякісніше виконувати свою професію. Великою відповідальністю педагога є також здатність утримувати рівновагу між застосуванням репресивної складової відбування покарання, способом вимагання виконання встановленого порядку та дисципліни іншими співробітниками та формами поводження, успішність яких зумовлена мінімальною або нульовою агресивністю. Вести довірений колектив засуджених до дотримання цієї частини необхідно. Доцільно також моніторити, яким чином це здійснюється через інших колег, оскільки неналежний спосіб не веде до засвоєння необхідності дотримуватися порядку та дисципліни. Вміння вирішувати зі своїми колегами таку проблему передбачає високу зацікавленість у роботі із засудженими, оскільки можна не зустріти розуміння, якщо він буде захищати засуджених. Лише від його рішення залежить, чи буде він намагатися усунути негативні форми поведінки своїх колег, чи позбудеться відповідальності і буде глухим і сліпим, щоб не спричинити можливих ускладнень самому собі. Однак таким ставленням, навіть не усвідомлюючи цього, він може втратити авторитет у засуджених, а також довіру, чим закриває собі шлях до клієнта, а отже, і можливість краще з клієнтом працювати.

У стосунках із громадськістю та соціальною політикою відстоювання справ, що стосуються клієнтів або власних завдань, передбачає здатність педагога якнайкраще знати засуджених. Це знання веде його до якомога об'єктивнішої оцінки засуджених, і це є передумовою як можливої успішної аплікації встановленої програми поводження, так і запобігання виникненню несприятливих соціальних подій під час відбування покарання. Здатність і намагання об'єктивного оцінювання засуджених веде також до довіри, оскільки засуджені дуже чутливо сприймають будь-який прояв несправедливості під час відбування покарання, що веде їх до апатії, неспівпраці, втрати розуміння мети поводження. Такий стан перебуває у фундаментальній суперечності з метою соціальної політики в частині ресоціалізації засуджених, оскільки може призвести до рецидиву, через що зростають вимоги до фінансового забезпечення відбування покарання, замість того, щоб після повернення засуджений знову виконував свої суспільні завдання громадянина в продуктивному віці. Завданням педагога є постійно просувати якнайкраще не лише законодавче, а й інституційне підґрунтя, яке б вело до виконання його власних завдань, цілей соціальної політики і, головне, потреб засуджених так, щоб міра впливу тюремного середовища на їхню особистість у негативному сенсі була мінімальною. Обов'язком педагога у виконанні цієї цінності є також просувати нові можливості вирішення проблематики у своїх керівників, так само вказувати на актуальні недоліки та проблеми, які заважають зусиллям персоналу щодо якнайкращої аплікації поводження. Важливою якістю в цій частині є здатність позбутися страху перед керівниками та фаховими аргументами просувати свої обґрунтовані вимоги. Щодо суспільства, яке проблематику в'язничної системи часто сприймає як апендикс, і в сьогоднішній складній економічній та соціальній ситуації вона перебуває на периферії інтересів, доцільно своїм підходом до професії та намаганням інформувати громадськість про актуальний стан в'язничної системи підвищувати статус професії та висвітлювати потребу інтересу суспільства до в'язничної системи. Шляхом видається позбавлення від упереджень, що кожен, хто покараний позбавленням волі, є невиправним, або що необхідно суворіше карати позбавленням волі, що хоч і видається як доцільне негайне рішення, але має також багато побічних важливих аспектів, до яких, безперечно, належать і економічні вимоги, пов'язані з позбавленням волі.

Референт режиму відділу відбування покарання

Функція, яка за своїм статусом та змістом службових обов'язків забезпечує режимну службу, тобто на довіреній ділянці організовує та керує виконанням діяльності в межах розпорядку дня засуджених та діяльності із забезпечення прав засуджених. Вона є представником системи нагляду, контролю та безпеки як невід'ємної частини пенітенціарного середовища в інтересах захисту та безпеки суспільства, персоналу, а також самих засуджених. Саме референт режиму, як найближчий співробітник педагога, має обов'язок моніторити поведінку засуджених та інформувати педагога про свої спостереження. Він має право пропонувати дисциплінарні заохочення та стягнення, які застосовує педагог. Згідно із законом, він зобов'язаний запобігати порушенню закону засудженими. Для засуджених він є супроводжуючим та контролером кожного кроку протягом дня аж до відбою. Ця, на перший погляд проста, але надзвичайно складна функція не вважається допоміжною професією, проте ми однозначно відносимо її до таких, оскільки своєю діяльністю вона безпосередньо впливає на атмосферу в колективі засуджених. Те, чи є атмосфера напруженою, чи ні, також залежить від поведінки засуджених, тобто від якості взаємодії, яка в закритому середовищі має велике значення. Тому передумовою особистості референта режиму є такі ж цінності, як і у педагога, попри те, що вимоги до освіти є відмінними. Головними принципами діяльності референта режиму при забезпеченні режимної служби ми вважаємо повагу, порядність та ввічливість у спілкуванні із засудженими. Побудова авторитету через неналежну поведінку, використання вульгарних виразів або перехід на «ти» у спілкуванні із засудженими є непрофесійним та принизливим для людської гідності. Важливість професійного підходу, таким чином, необхідна саме в пошуку рівноваги між репресивним та гуманізаційним компонентами в поводженні, які за своєю якістю або підтримують, або заперечують один одного. Постійно вдосконалюючись у соціально-комунікативних навичках, референт пов'язаний відповідальністю перед професією. Для цього роботодавець має створити йому належні умови та підтримувати його в подальшому навчанні, яке спрямоване на подолання стресу, кризових ситуацій, конфліктів, а також на можливості та форми здійснення та застосування державної влади в коректний спосіб. До найпростіших способів належить, наприклад, завчасне інформування засуджених про наші вимоги без зайвих агресивних реакцій, які викликають агресивну відповідь не лише у засуджених. Саме референт режиму є для засудженого певним уявним взірцем у здійсненні державної влади. Так само він перебуває під пильним наглядом засуджених у дотриманні норм, виконанні обіцянок та єдиного підходу до дотримання порядку та дисципліни, що засуджені оцінюють дуже чутливо.

Висновок

Проблематика етики в пенітенціарній опіці є досить широкою та складною, оскільки специфічне середовище, яке є закритим і якому суспільство приділяє лише маргінальну увагу, принципово регулюється законодавчими нормами. Потреба в етичних нормах для всіх працівників пенітенціарної системи видається доречною. Йдеться не лише про ті професії, які вимагають етичного кодексу в суспільстві, а й про інші, які своєю діяльністю беруть участь у процесі поводження. Спрямування персоналу на усвідомлення необхідності постійного зменшення кількості засуджених як головного суспільного завдання, а не лише ізоляції засудженого під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі, через створення етичних принципів та подальше навчання персоналу могло б означати перехід від формально задекларованого до справжнього інтересу до засуджених як до членів суспільства, які перебувають у несприятливій соціальній ситуації та потребують у своїй унікальності особливого підходу.

Автори: PhDr. Tibor Roman, PhD. PhDr. Ladislav Roman, PhD. Список бібліографічних посилань

[1] MÁTEL, A. 2010. Etika sociálnej práce. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety, 2010. 183 s. ISBN 978-80-89271-85-6. [2] OLÁH, Michal, SCHAVEL, Milan. 2006. Úvod do štúdia a dejín sociálnej práce. 1. vyd. Prešov : VŠ sv. Alžbety, ÚSV a Z, 2006. 176 s. ISBN 80-9694499-1. [3] STRIEŽENEC, Štefan. 1999. Úvod do sociálnej práce. Trnava : Ad, 1999. 215 s. ISBN 80-967589-6-9. [4] Zbierka rozkazov generálneho riaditeľa Zboru väzenskej a justičnej stráže č. 86/2009 o zaobchádzaní s obvinenými a odsúdenými.

Лекція була виголошена на міжнародній науковій конференції Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách, яка відбулася 20–21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.