Етика в інституціоналізованих соціальних послугах

Етика в інституціоналізованих соціальних послугах Інституціоналізовані соціальні послуги мають різні місії, цілі та форми. Вони виконують дві основні функції: «надають допомогу, притулок, лікування громадянину або сім'ї, захищають суспільство від небезпечних осіб чи груп» (Labáth, 2004, с. 15). Вони мають переважно допоміжний характер. Ми поділяємо їх за типом клієнтури, функцією та правовою нормою. За клієнтурою це інституції, які відповідають типології клієнтів соціальної роботи, спеціалізуються на певній галузі, надають догляд для однакової групи клієнтів. Ми можемо говорити про різні функції в організаціях, одна організація може мати навіть кілька функцій, як-от: стимулювальна (її завданням є розвиток і стимуляція потенціалу клієнта та підтримання його здібностей), терапевтична (це всі інституції, які працюють на терапевтичних принципах), замісна (всі заклади, що замінюють природне середовище). До організацій, які виконують стимулювальну та замісну функції, де їхнім завданням є розвиток і стимуляція потенціалу клієнта, підтримання його здібностей, належать заклади для людей похилого віку (будинки престарілих). Метою надаваної соціальної послуги є надання якісних соціальних послуг відповідно до своєї місії та плану розвитку. Важливим є узгодження всіх цілей соціальної послуги, результатом чого є те, що: клієнт отримує соціальну послугу, яка відповідає за кількістю та якістю його потребам, і водночас ця послуга є економічно ефективною; клієнт сам визначає свої індивідуальні цілі; соціальний працівник співпрацює при створенні планів із клієнтом та його родиною.

При роздумах про зарахування клієнта до інституціоналізованого соціального догляду завжди присутні чотири фактори, які можуть відповісти на питання, чи є розміщення клієнта обґрунтованим:

• індикація — необхідно зважити розміщення в резиденції, чи були використані менш інвазивні інтервенції. Кожне перебування є певним чином загрозливим для клієнта, може вплинути на мережу стосунків, інтенсивність стосунків.
• протипоказання до перебування клієнта в інституції — невідповідне розміщення клієнта. Протипоказання має два рівні: соціально-психологічний та діагностичний. Перебування в цілодобовому закладі може бути небажаним.
• побічні негативні ефекти — резиденційного перебування виникають тоді, коли саме перебування є індикованим, але з'являються інші загрози. У людей похилого віку виникає ворожа поведінка.
• контрпродуктивність — спричиняє посилення проблеми клієнта та погіршення його стану. До цієї категорії ми можемо включити два явища — так званий ефект навішування ярликів (labelling efekt) (Siegel, Senna, 1998) та переспрямування цілі (In Labáth, 2004).

При довготривалому інституційному догляді може статися адаптаційна невдача — геріатричний дезадаптаційний синдром. Тому при прийнятті клієнтів до закладів соціальних послуг можна вжити певних превентивних заходів: заклад для людей похилого віку, до якого буде прийнятий клієнт, не повинен бути надто віддаленим від його дому, родини, друзів. Заявники, яких приймають через погіршений стан здоров'я, мають більші адаптаційні проблеми. Кожен заклад повинен мати інформаційний матеріал про свій заклад, працівників та активності. Режим соціального закладу пригнічує індивідуальність, веде до пасивності, зменшує психологічний комфорт і погіршує адаптаційні проблеми (Hegyi, 2001).

2 Професійна практика студентів соціальної роботи

Важливою темою академічних дискусій освітян у сфері соціальної роботи є також забезпечення теоретичної та практичної підготовки студентів соціальної роботи. Останнім часом це стає окремою темою фахових заходів — FSVaZ UKF у Нітрі (2003), FZSP TU у Трнаві (2006), PF KU у Ружомбероку (2006, 2007, 2008), UK Bratislava (2009). Ці фахові конференції, семінари є важливими для студентів та закладів, де проходить практика, відповідних вищих навчальних закладів.

Заклади для проходження практики (інституції та організації соціального управління) обирають вищі навчальні заклади на основі співпраці та якості надаваних послуг. Практична підготовка належить до обов'язкових предметів навчальної програми бакалаврського та магістерського ступенів.

Метою статті є вказати на етичні проблеми, з якими стикаються студенти під час професійних практик (1) у закладах для проходження практики з різними цільовими групами. Ці проблеми названі, проте їх подальше вирішення є проблематичним, оскільки рефлексія досвіду студентів із практики вирішується на семінарах після практики, супервізіях професійних практик у школі, не завжди у співпраці із закладом, де проходить практика. Входити в робочі стосунки в інших організаціях неможливо. Сподіваємося, що зі зміною закону про соціальні послуги цей факт зміниться, оскільки надавач соціальної послуги зобов'язаний з метою підвищення фахового рівня та якості надаваної соціальної послуги розробити та здійснювати програму супервізії (§ 9, п. 10, закону 448/2008 Z.z.).

Якщо ми хочемо вказати на етичні проблеми студентів під час професійних практик, ми усвідомлюємо, що базові етичні принципи виходять із загальнолюдських принципів стосунків людина — людина, група, суспільство, задекларованих у Загальній декларації прав людини (1948), на яких базується також Конституція Словацької Республіки. Міжнародний етичний кодекс і численні національні кодекси демонструють певну єдність, яка може вважатися частиною теорії соціальної роботи, що утворює так звану філософію соціальної роботи, яка є однаковою незалежно від різних соціокультурних та політичних ситуацій (Levická, 2004).

Етичний кодекс соціального працівника (2) — це систематично впорядкований набір норм, збірка приписаних суспільних норм, які знає та дотримується соціальний працівник. З базовими етичними принципами студенти ознайомлюються на першому курсі бакалаврської навчальної програми. Він переплітається з багатьма теоретичними та практичними дисциплінами, тому ми будемо намагатися вказувати на окремі проблеми через етичні обов'язки соціальних працівників на практиці.

3 Етичні проблеми під час професійних практик

Етичні проблеми студентів під час професійних практик виникають під час спостереження за соціальними працівниками на практиці або під час їхньої власної прямої роботи з клієнтом. Проблема — це усвідомлення труднощів; формулювання, вираження проблеми або її частини. За Демокрітом, Арістотелем та Платоном, проблема — це знання про незнання (Platón, 1990 In: Nemčeková, 2008).

Дана проблема викликає нашу власну поведінку, риси характеру. Предметом проблеми є предмет пізнання, додаткове дослідження якого долає проблемну ситуацію і вирішує проблему.

Основними етичними проблемами, з якими стикається соціальний працівник і щодо яких приймає рішення, є: коли втручатися в ситуацію клієнта, групи, спільноти; якій соціальній проблемі надати перевагу та вирішувати її; скільки допомоги та догляду надати, щоб стимулювати клієнта до зміни ставлення та відповідальної поведінки; коли завершити соціальне втручання, терапію, надання послуг, допомоги...? Щоб уникнути етичних проблем у практиці, соціальний працівник застосовує такі підходи: застосовувати знання та навички, а також інші релевантні знання на практиці; підтримувати довгострокові стосунки під час роботи з окремими особами, сім'ями або групами; обирати відповідні методи оцінювання, планування та визначення мети допомоги; допомагати, надавати догляд, радити, керувати, захищати окремих осіб та сім'ї у проблемній ситуації; здійснювати консультування, фасилітувати; керувати групами в їхній спільноті; працювати як член команди; розуміти та усувати наслідки дискримінації; працювати з використанням етнічно чутливих методів.

Етичне усвідомлення є основною складовою професійної практики соціальних працівників. Їхні здібності та відданість етичній поведінці є фундаментальним аспектом якості послуг. Соціальна робота підтримує соціальні зміни, вирішення проблем у людських стосунках. Завдяки знанню теорій поведінки та соціальних систем соціальна робота втручається там, де люди взаємодіють із середовищем. Дотримання прав людини та соціальної справедливості є принциповими для соціальної роботи. Соціальна робота ґрунтується на повазі до власної цінності та гідності всіх людей, і права, що випливають із цього принципу, соціальні працівники повинні просувати та захищати (Nemčeková, 2008).

Далі ми вкажемо на основні етичні принципи в соціальній роботі, такі як: норми поведінки та окремі етичні обов'язки.

3.1 Основні етичні принципи в соціальній роботі

Норми поведінки та ставлення соц. працівника

• Поведінка — соц. працівник постійно підтримує свою особисту та професійну поведінку на рівні високого стандарту.
• Здібності та професійне зростання — соц. працівник з усіх сил прагне досягнення та підтримки високого професіоналізму під час виконання своєї роботи.
• Служіння — соц. працівник у своїй роботі вважає першочерговим зобов'язанням служити.
• Чесність — соц. працівник діє відповідно до найвищих вимог професійної честі.
• Навчання та наукові дослідження — соц. працівник, який займається навчанням або науковими дослідженнями, керується конвенціями наукової праці.

Окремі норми поведінки соціальний працівник розвиває та регулярно оновлює через власні етичні кодекси та етичні принципи. Він розвиває та підтримує навички та здібності, діє чесно, не зловживає стосунками довіри з людьми, використовуючи їхні послуги, з визнанням межі між особистим та професійним життям.

У межах передпрактичних зустрічей щодо встановлення цілей професійної практики студенти других курсів бакалаврської навчальної програми «соціальна робота» PF KU в Ružomberok мали одним із когнітивних цілей практики оцінити роботу соціального працівника в конкретному закладі практики згідно з етичним кодексом, зосередившись на екстраперсональних етичних проблемах. У межах супервізійних зустрічей на післяпрактичних семінарах ми виявили, що студенти найчастіше стикаються з такими проблемами:

3.1.1. Етична відповідальність соц. працівника перед клієнтами

Соціальні працівники несуть відповідальність за підтримку соціальної справедливості у стосунках із клієнтом, тобто під час роботи виходять з індивідуальних потреб клієнта, забезпечують розподіл ресурсів справедливо, відповідно до потреби.

а) Пріоритетність інтересів клієнтів – соц. працівник несе відповідальність перед своїми клієнтами. Студенти стикаються з дотриманням етичної відповідальності перед клієнтами, але, з іншого боку, також із:

• нав'язуванням своїх підходів, рішень клієнтам («я тут...»);
• перекладанням відповідальності за ситуацію клієнта на інших членів сім'ї (на дитину);
• довгим очікуванням на втручання з боку працівників;

с) Права клієнта – соц. працівник підтримує прагнення клієнта самостійно приймати рішення щодо свого майбутнього.

Студенти стикаються з дотриманням прав клієнта та його захищених інтересів, але, з іншого боку, також із:

• нав'язуванням своїх уявлень про майбутнє клієнта;
• стереотипним виконанням окремих дій;
• відмінностями між окремими клієнтами в групі;
• рішенням повідомити – не повідомити про недотримання автономії клієнта, права на самовизначення.

b) Конфіденційність та нерозголошення – соц. працівник поважає приватність клієнта та зберігає конфіденційність інформації, отриманої під час своєї роботи. Студенти стикаються з дотриманням конфіденційності, нерозголошенням інформації в процесі опрацювання кейс-стаді, казуїстики. Але, з іншого боку, також із:

• наданням інформації перед іншим клієнтом;

• тим, що клієнт оцінюється як діагноз, етнос, проблема... 3.1.2. Етична відповідальність соц. працівника перед колегами а) Вихованість та ввічливість – соц. працівник цінує своїх колег і ставиться до них із повагою та довірою.

Студенти стикаються з етичною відповідальністю між окремими соціальними працівниками, дотриманням вихованості, ввічливості, поваги та взаємного визнання, але, з іншого боку, з:

• негативною оцінкою окремих підходів своїх колег;
• відмовою від тьюторської супервізії;

b) Робота з клієнтами колег – обов'язком соц. працівника є приділяти увагу клієнтам своїх колег із найбільшою професійною старанністю та чутливістю.

Студенти стикаються з професіоналізмом під час роботи з клієнтами колеги – соціального працівника, але, з іншого боку, з:

• відмовою від втручання;
• поставленням під сумнів підходів, етапів, методів роботи з клієнтом.

3.1.3 Етична відповідальність соц. працівника перед роботодавцями та організаціями-роботодавцями

Зобов'язання перед організаціями-роботодавцями – соціальний працівник ставиться з серйозністю до організацій-роботодавців. Соціальні працівники повинні бути готові співпрацювати з вищими навчальними закладами і таким чином брати участь у практичній підготовці студентів. Підтримувати та долучатися до етичних дискусій зі своїми колегами та роботодавцями і прийняти відповідальність за створення етично обґрунтованих рішень.

3.1.4. Етична відповідальність соц. працівника перед своєю професією а) Підтримання честі професії – соц. працівник підтримує та висвітлює етичні цінності, професійні знання та місію своєї професії. Але, з іншого боку, з:

• вказуванням на неоціненність соціальної роботи;
• висвітленням фінансової винагороди.

b) Служіння спільноті – соц. працівник сприяє зусиллям професійної спільноти зробити свої послуги доступними для якомога ширшої громадськості. Але, з іншого боку, з:

• сприйняттям соціальної роботи не як послуги, а як...

с) Розвиток знань – соц. працівник прагне здобувати та розвивати професійні знання і застосовувати їх у професійній практиці. Але, з іншого боку, з:

• не завжди наявним прагненням до розширення знань, навичок...

Висновок

У нашій статті ми хотіли вказати на етичні проблеми, з якими стикаються студенти під час фахових практик у практичних закладах з різними цільовими групами. Під час практики студент вступає у конкретні соціальні відносини. На основі здобуття, а згодом і реалізації своєї кваліфікації, він будує власну професійну кар'єру, водночас формуючи ставлення до власної професії. Практика є важливою у професіях, які здобувають свій професійний статус завдяки фаховому досвіду, конкретизації теоретичних знань, розвитку професійних, а також людських здібностей і навичок, що згодом, під час виконання професійних обов'язків, розвиваються до певного ступеня майстерності. Тому ми вказуємо на недотримання деяких етичних принципів на практиці та водночас спонукаємо до фахової дискусії щодо даної проблеми.

На завершення ми ставимо кілька запитань для дискусії:

• Якого порядку дій слід дотримуватися у разі недотримання етичних принципів у відповідних установах, організаціях з боку викладачів?
• Якого порядку дій слід дотримуватися у разі недотримання етичного кодексу з боку працівників, які працюють у безпосередньому контакті з клієнтом?
• Які критерії відбору слід застосовувати до керівників практики?
• З якими законодавчими нормами ми повинні працювати?

Автор: Doc. PhDr. Irena Kamanová, PhD. Katolícka univerzita, Pedagogická fakulta, katedra sociálnej práce

Список бібліографічних посилань

[1] FAGGIONI, M. P. 2007. Život v našich rukách. Spišská Kapitula – Spišské Podhradie : 2007. 331 s. ISBN 978-80-89170-25-8. [2] HAŠKOVCOVÁ, H. Lékařská etika. 1.vyd. Praha : Galén, 1994. 230 s. ISBN 80-85824-03-5. [3] HEGYI, L. 2004. Geriatria pre praktického lekára. 1. vyd. Bratislava: Herba, 2004. 298 s. ISBN 80-89171-06-0. [4] LABÁTH, V. 2004. Rezidenciálna starostlivosť. Bratislava : OZ SP, 2004. 144 s. ISBN 80-89185-03-7. [5] LEVICKÁ, J. 2002. Metódy sociálnej práce. Bratislava, 2002. 119 s. ISBN 80-89074-38-3. [6] NEMČEKOVÁ, M. 2008. Etika v ošetrovateľstve. Prešov : FF PU, 2008. 141 s. ISBN 978-80-8068-812-7. [7] NOVOTNÁ, V. – SCHIMMERLINGOVÁ, V. 1992. Sociální práce, její vývoj a metodické postupy. Praha, 1992. [8] PLATÓN. 1990. Dialógy II. 1.vyd. Bratislava: Tatran, 1990. 698 s. [9] ŽILOVÁ, A. 2005. Úvod do teórie sociálnej práce. Badín : Mentor, 2005. 130 s. ISBN 80-968932-1-1.

(1) З гр. praxis (лат. practicus, англ. practice, нім. Praxis, фр. practigue) = повторюване виконання або систематичне тренування з метою здобуття здібностей, навичок чи вправності; це набуття певних навичок, звичок і знань, необхідних для виконання майбутньої професії, ознайомлення з середовищем майбутньої професії (Žilová, 2009).

(2) Соціальні проблеми (негативні соціальні ситуації) — це такі тенденції розвитку, які в людських взаємодіях та в суспільстві вважаються обтяжливими, їм приділяється увага у формі конкретних вирівнювальних заходів (In Novotná, Schimmerlingová, 1992). При оцінці того, чи є щось соціальною проблемою чи ні, застосовується система цінностей у даному суспільстві. Ця система цінностей (залежно від того, наскільки суспільство інтегроване та уніфіковане) вказує на розділову лінію між нормальним явищем і соціальною проблемою. Суспільні норми, кодифіковані в правових актах або зафіксовані у свідомості громадськості, встановлюють межі між нормальністю та аномальністю. У поведінці людей йдеться про ситуації конформності або нонконформності.

Доповідь була представлена на міжнародній науковій конференції Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách, яка відбулася 20 – 21 жовтня 2010 року в П'єштянах і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.