Етика в роботі соціального працівника з клієнтом у закладі соціальної опіки

Вступ

Кожна людина протягом свого життя потрапляє в ситуації, у яких має приймати рішення й діяти так, що не може ігнорувати етичні принципи. „Розумно при цьому не має легкого завдання, тому що й у звичайному житті стикаємося з багатьма контрастами й розпорами“ (Jankovský, 2003, с. 13-14). Ці не завжди повинні відповідати бажанням, прагненням, можливостям, особистості людини.

Суть допомагаючих професій, де входить і соціальна робота, полягає у роботі з людьми, тому етичні питання є невід'ємною частиною їх діяльності. Оцінка життя клієнта, все, що він пережив, що його змусило стати клієнтом соціальної роботи, і подальша інтервенція повинні оцінювати не лише в цілому його життя, а й з точки зору етичних принципів, що є відправною точкою роботи соціального працівника з клієнтом.

Етика та допомагаючі дисципліни

Етика та її принципи є необхідністю для належного функціонування людей у будь-якій сфері життя, діяльності особистості, його професії, тобто й соціального працівника. Поняття етика має свій походження в старогрецькому слові ethos, що означає мораль, звичка, звичай. Gluchman (1994, с.3-4) характеризує етику як гуманістичну науку, яка займається «вивченням моральних аспектів дії, поведінки та прийняття рішень морального суб’єкта. Предметом етики можуть бути моральні аспекти життя окремої особи, соціальної групи, можливо нації, суспільства тощо. На основі цього етика може бути розділена на індивідуальну етику та соціальну етику». Jankovský (2003, с. 22) визначає її як «філософську науку про правильний спосіб життя, виходячи з раціональних підходів і намагаючись знайти, або навіть обґрунтувати спільні та загальні основи, на яких стоїть мораль (предмет етики)». «Мораль (з лат. mos – спочатку воля, потім мораль, правило, закон, властивість, характер, внутрішня сутність) – це система регуляторів людської поведінки, яка базується на розрізненні правильного та неправильного, здатності розрізняти добро і зло і діяти в цих намірах – і їх трансформація у сферу цінностей, норм, моделей, ставлень і дій» (Matoušek, 2003, с. 21-22).

Предметом етики є мораль, що оцінює людську поведінку з точки зору добра і зла, порівнюючи її з совістю людини. У виконанні допомагаючих професій совість є дуже важливим показником і може сприйматися як суттєвий компонент моральності, що дозволяє людині морально оцінювати свої дії, як до, так і після вчинку. У цьому контексті застосовується і самооцінка. Окрім цього – інші принципи, з якими стикається допомагаючий працівник. Це свобода, яка є передумовою моральної поведінки і пов’язана з можливістю вибору, а отже й прийняттям відповідальності (Jankovský, 2003). «Добро, зло, правильне, неправильне належать до основних категорій етики і до понять, що формують базову структуру поняттєвого апарату, що використовується в моральності» (Gluchman, 1994, с.3-4). «Тим етика, як концепція етичного навчання, може входити в зміст моральності» (Tokárová et al., 2002, с. 288). Морально добре поводження як свідоме і бажане поводження у відповідності з обов’язком і протилежне морально неприйнятному поводженню, яке суперечить обов’язку (Jankovský, 2003). Визнання людської гідності як визнання важливості, честі, поваги є цінністю, яку потрібно конкретизувати в повсякденній реальності, динаміці міжособистісних і соціальних відносин (Roche Olivar, 1992). Гідне і функціональне життя, умовою якого є повага до суспільних норм і законів, совість особистості. Авторитет як компетенція визначати норми і влада, яка офіційно підтверджена можливістю приймати рішення, не завжди повинна бути в узгодженості. Особистість з авторитетом не обов’язково має формально обґрунтовану владу, а особистість з формально схваленою владою не обов’язково є природним авторитетом (Jankovký, 2003).

Прикладна етика, як практична частина, де окремі принципи застосовуються, охоплює свій об’єкт «у тісній співпраці з конкретним щоденним життям людини..... (Oláh, Schavel, 2006, с. 108). Вона більш ситуаційна, тобто працює з актуальним випадком, де моральний суб’єкт повинен приймати рішення і діяти. Включає також професійні етики (Gluchman, 1994). «Професійна етика створює концепцію певної професії на основі її зв’язку з певною ієрархією цінностей, які одночасно прийняті і обґрунтовані етичною теорією, і можуть стати обов’язковими. Працює з знаннями політичної, соціальної і правової філософії і індивідуальної етики (Tokárová et al., 2002). «До професійної етики належать рефлексія норм і морального дії (Matoušek, 2003, с. 22). У вузькому значенні розуміється як мораль лікаря, вченого, соціального працівника тощо (Tokárová et al., 2002). Етика в соціальній роботі «виходить з місії професійних соціальних працівників» (Oláh, Schavel, 2006, с. 108). Тому «є невід’ємною, щоденною частиною роботи соціальних працівників» (Etický kódex, 1996, In Oláh, Schavel, 2006, с. 108).

Влада і привілеї можуть бути іноді зловжиті, тому кодекс, як регулятор поведінки і дії людей, потрібен для практики (Matoušek, 2003). Більшість професій має етику, закладену в етичних кодексах. «Разом із юридичними, особливо процесуальними нормами, адміністративними положеннями і етикетом, етичні кодекси є важливим керівництвом практики, яке члени професій поважають, довіряють й яке своєю психологічною ефективністю сприяє ідентичності професії» (Tokárová et al., 2002, с. 295). Tokárová (et al., 2002) далі зазначає, що це не лише його визнання, але треба враховувати загальні людські моральні цінності, оскільки моральний профіль соціального працівника, заснований на загальних етичних цінностях, є передумовою розуміння людяності і внутрішнього впровадження норм кодексу у власну совість. Жоден етичний кодекс також не може охопити всі проблеми, тому в них мають оновлюватися і ролеві норми, щоб охопити найширший спектр етичних ризиків. Úlehla (1996) також стверджує, що професійну етику неможливо визначити жодним кодексом. Це потрібно головно при першому контакті і погляді на проблематику етичної оцінки роботи. У професійну діяльність, проте, проникає ставлення працівника до життя, людей, тому питання етики треба розглядати й потреби, які в себе працівник несе. Kopřiva (2006) вважає, що при роботі з людьми похилого віку, бідними, самотніми і постраждалими людина дуже важливою є життєва філософія допомагаючого.

Дотримання етичного кодексу в соціальній роботі базується на особистості соціального працівника, який є «першим і основним вкладом у власну професію. Це інтегруючий елемент різних форм і підходів роботи з клієнтом, де кожен підкреслює важливість особистості працівника з професійної і людської точки зору» (Oláh, Schavel, 2006, с. 59). «Що стосується етичної актуалізації соціальної роботи, остаточно вирішує клієнт, який, проте, обмежений моральною відповідальністю соціального працівника» (Oláh, Schavel, 2006, с. 110). «Без цього відносинного каркасу робота допомагаючого стає лише виконанням довірених повноважень» (Kopřiva, 2006, с. 15).

Tokárová (et al., 2002) зазначає, що в соціальній роботі почав діяти як основа, вихідна точка різних національних етичних кодексів. Міжнародний етичний кодекс для професійних соціальних працівників, розроблений у 1976 році Міжнародною федерацією соціальних працівників, далі як приклад діяв кодекс Асоціації англійських соціальних працівників, який зосередився на відношенні соціального працівника до клієнта. Підтримуючим був також етичний кодекс Американської Національної асоціації соціальних працівників, діючий з червня 1980 року, який містить шість основних областей: поведінка соціальних працівників загалом, їх етична відповідальність перед клієнтом, колегами, професією, роботодавцем і суспільством (Gluchman, 1994). «У сучасний час міжнародно діє Декларація етичних принципів, прийнята у 1994 році, виходить з етичного кодексу, прийнятого IFSW у 1976 році (Matoušek, 2003, с. 41). Декларація етичних принципів соціальної роботи пропонує дев'ять основних етичних принципів: захищати і сприяти незалежності дій клієнта, захищати його рівність, що полягає у звільненні від репресій і підпорядкованих життєвих умов, запобігати будь-якому виду дискримінації, поважати людські права і демократію, гарантувати захист і цілісність клієнта, працювати з клієнтом за його активної участі, давати можливість самовизначення, тобто добровільності у прийнятті рішень, відмову від будь-якого насильства, працювати з особистою відповідальністю навіть без етичних принципів (Tokárová et al., 1997). Частиною етичного кодексу соціальної роботи «мають бути необхідні кроки для забезпечення безпеки клієнта, захисту допомагаючого, а також захисту професійного статусу соціальної роботи» (Oláh, Schavel, 2006, с. 108).

Tokárová (et al., 2002) вважає, що модель етичного кодексу соціального працівника повинна враховувати ці принципи і норми. Професійні знання, навички і досвід використовувати на користь усіх членів громади і спільноти. Професійну відповідальність переважати над особистими інтересами, застосовувати її при дотриманні стандартного рівня послуг, одночасно застосовувати єдність емоційного залучення, але й необхідну ступінь емоційної дистанції, щоб соціальний працівник міг ефективно вирішувати проблему і виконувати інтервенції. Спробувати вдосконалити рівень соціальної роботи подальшим навчанням, тренуваннями.

Соціальний працівник повинен сприймати власну недосконалість у своїй роботі і прагнути до покращення стану. Виконувати саморефлексію недоліків, шукати шляхи їх подолання, у випадку невдачі просити про зміну виконання завдань конкретного випадку. Застосовувати відчуття командної роботи і співпраці, якщо робота і інтервенції окремого індивідуума не достатні. Цінувати клієнтів, поважати їх особистість, захищати гідність і права, розуміти їх, не нав'язувати власну оцінку, залишити клієнту можливість самовизначення, можливість брати участь у прийнятті рішень і встановленні послуг, не допускати жодного насильства і дискримінації. У поведінці до клієнтів і комунікації з ними бути тактовним, ввічливим, ввічливим, створювати відносини, повні довіри, і таким чином створювати відчуття впевненості і безпеки. Показувати постійний інтерес до клієнта. Дотримуватися принципу конфіденційності, конфіденційності інформації про клієнтів, розкривати їх лише за їх згодою, винятково без згоди у часи небезпеки або загрози. Отримувати спонсорську підтримку, залучати громадськість до співпраці. Запобігати бюрократизації послуг, що призведе до їх гуманного цілі. Захищати недоторканність фінансових ресурсів. У наданні соціальних послуг підтримувати форми і методи, що приймають етнічні і культурні різниці, не толерувати і перевершувати упередження, засновані на походженні, расі, соціальному становищі, статусі, статевій, сексуальній орієнтації, віці, фізичній інвалідності, переконаннях, внеску в суспільство. На робочому місці створювати умови, що дозволяють дотримуватися цих принципів професійної етики соціального працівника.

Соціальний працівник і етика його роботи

Matušek (2003) стверджує, що соціальні працівники мають відповідальність у своїй роботі, що виходить з кількох поглядів. Це їх становище у рамках державної системи, а також у рамках їх незалежного становища, одночасно займаючи позицію середини між державою і громадянином. З погляду системи вони змушені діяти стратегічно, з погляду життя клієнта комунікативно, тому вони повинні володіти переходами між ними і дотримуватися, у межах можливості, основних цінностей професії.

Соціальна робота у закладі соціальних послуг є невід’ємною частиною догляду за людиною, яка залучена до надання послуг. Залучений клієнт є більш-менш ризиковим клієнтом, «який перебуває в гострому стані загрози соціальної безпеки себе, інших і соціального оточення» (Kozoň, 2006, с. 26). Виходить з вирішення даної ситуації, роботи з відносинами, довірою, розвитком передбачень і здібностей клієнта до самовизначення, забезпечення дотримання людських прав і гідного життя, що виходить з інтервенції і застосування базових і спеціальних методів. Labáth (2004) визначає ці періоди перебування клієнта, у яких визначає її функцію, інтервенції. Перший – це інтерв’ю розділення, де соціальний працівник веде розмову з клієнтом, допомагає йому адаптуватися, потім це створення індивідуального плану розвитку, корекції, терапії, ресоціалізації, соціалізації, де соціальний працівник реалізує інтервенції і наприкінці програма здобуття автономії, де входить оцінка перебування і планування можливого майбутнього співробітництва. Окрім того соціальний працівник допомагає зберегти продовження життя клієнта і роботою з його життєвим оповіданням підтримує його психічне і фізичне здоров’я і підвищує якість його життя (Matoušek, 2005). Тому робота з клієнтом, його потребами, інтересами є пріоритетом (Labáth, 2004).

У закладі соціальних послуг, де соціальний працівник «щодня зіштовхується з нелегкими людськими долями, часто має вирішальний вплив на життя клієнтів, входить у найінтимніші міжособистісні відносини» (Oláh, Schavel, 2006, с. 107). Клієнт потребує довіри, відчуття, що його потрібен, навіть при фізичному, ментальному інвалідності чи старості, потребує відчувати від поведінки допомагаючого свою власну цінність (Kopřiva, 2006). Тому серед цінностей, які соціальний працівник практикує у своїй роботі, є індивідуалізація, як визнання унікальності кожної особистості, з чого випливає також індивідуальний підхід без упереджень і стереотипів. Вираження почуттів, як визнання потреб клієнта вільно виражати всі почуття, бажання, потреби, навіть ті негативні. Емпатія як спроба вчитися в його почуттів, проблеми, ситуації. Невизначений ставлення, неморалізація, тобто не приписування клієнту провини, оцінювати лише його поведінку, позиції. Апробація як сприйняття клієнта таким, яким він є, включаючи його слабкості і сильні сторони, підтримувати у ньому його гідність і цінність. Самовизначення як повага до права клієнта і потреби вільно розв'язувати і вибирати між можливостями (Biest, 1957, In Matoušek, 2003). Право клієнта у закладі соціальних послуг на самовизначення обмежене рівнем вільного і конструктивного прийняття рішень, вибору інтервенцій, методів, допомоги. Ці передумови, однак, обмежені віком, хворобою як деменція, психічними захворюваннями, інвалідністю. Ця їх обмежена або знижена здатність приймати рішення переходить на соціальних працівників, які визначають спосіб і методи роботи з ними з однієї сторони, з іншої сторони ведуть клієнта у межах його можливості до найбільшої самостійності. Kozoň (2009, с. 10) стверджує, що активності і діяльність «помоги, інтервенції, догляду, обробки, управління і т. ін. соціальної роботи не можуть залишатися лише при одній потребі індивідуума, а їх сприймати в цілому людину як унікальну істоту, навіть чутливо ідентифікувати латентні диспозиції в інших діях людини, і таким чином ініціювати створення нових потреб як можливу компенсацію при неможливості задовольнити попередні потреби». Одночасно «помагають при захисті їх прав і інтересів, працюють на їх користь, при цьому інтенсивно співпрацюють з іншими особами з їх природного середовища або опікунами. Співпраця з опікуном є при виконанні інтересів таких клієнтів пріоритетною» (Mátel, 2010, с. 163). Також у клієнтів, позбавлених спроможності на юридичні дії, і у клієнтів з обмеженою спроможністю на юридичні дії соціальний працівник розрізняє можливість їх компетенції і самостійності, здатність розумітися, прийняти рішення, виразити свої потреби, згоду чи відмову від інтервенції, допомоги, і таким чином підтримувати в найвищому ступені їх право на самовизначення, оскільки одним із важливих інструментів права на самовизначення є також надання інформованої згоди (Mátel, 2010).

Людський зв’язок як такий є важливим базовим передумовою роботи з клієнтом у закладі соціальних послуг є специфічним і його формування залежить від особистості клієнта. Клієнт залучений до належного поводження соціального працівника, яке має мати визначені й чіткі межі, що захищають від пошкодження як клієнта, так і соціального працівника. Reamer (2006, In Mátel, 2010) стверджує, що відносини між соціальними працівниками і клієнтами, засновані на неясних багатозначних відносинах, можуть діяти деструктивно і розрізняє п'ять категорій, до яких можуть належати, і це інтимні відносини, пошук особистої вигоди, пошук відповідей професіоналів на свої власні емоційні потреби або залежності (наприклад, коли вони самі відчувають самотність або соціально ізольовані), альтруїстичні прояви (давати приватний телефонний номер, подарунки клієнтам..), реакції на непередбачувані обставини.

Суть створення відносин виходить з комунікації з клієнтом, де соціальний працівник оцінює належний перший контакт, як один з передумов створення позитивного відносин, активне слухання, знання умов комунікаційних бар’єрів, дотримання ввічливості, гостинності, звертається і спілкується з клієнтом з повагою тощо. Оскільки клієнт до певної міри або повністю безпомічний, належно поводиться з владою, не комунікує директивно, директиву використовує лише в обґрунтованих випадках, має під контроном негативні емоції, не симпатію і контроль, який «є професійним, якщо це шлях до відкриття можливості виконати професійне призначення» (Úlehla, 1999, с. 41). Таким чином діяння підтримує також автономію клієнта. Одним із способів недоброзичливості у комунікації з клієнтом може спричинити і синдром вигорання, як процес, коли соціальний працівник втрачає захоплення, сенс життя, повагу до інших і власного життя, залученість до роботи, яку виконує без особистого інтересу, бере її як засіб забезпечення життєвого доходу (Kopřiva, 2006).

Важливою частиною є також збереження належних фізичних контактів, які з одного боку необхідні для створення належного відносин і підтверджують спільність, з іншого боку мають точно визначені межі, оскільки, наприклад, клієнти і люди з ментальним інвалідністю не можуть правильно зрозуміти. Питання також фізичного контакту з дементним клієнтом, де соціальний працівник своїм проявом може виражати розуміння, спільність, розуміння, але й уникати відчуття влади чи співчуття тощо.

Основою роботи соціального працівника з клієнтом є робота з гідністю клієнта як вираження уявлення про особисту і соціальну цінність кожної людини, чого передумовою є повага до унікальності людини з правом на особисту автономію в області реалізації цінностей, самореалізації (Strieženec, 1999). Виходить з ідентифікації його сильних сторін, права на самовизначення з участю у вирішенні своєї соціальної ситуації, а також визначення догляду так, щоб його не зловживали в недоліку клієнта, не упереджували одного клієнта над іншим, надавати допомогу і догляд кожному без будь-якої дискримінації чи виключення.

Řezníček (1995) зазначає, що соціальна робота у закладі соціальних послуг визначається концепцією державної соціальної політики, місії, характеру і філософії даної інституції, а також правовими нормами, загальноприйнятою моральністю, що також є обмеженнями на самовизначення клієнта. Це передбачає високу моральну зрілість соціального працівника у роботі з клієнтом у закладі соціальних послуг.

Висновок

Робота у допомагаючих дисциплінах приносить багато ризиків, тому потребує точних правил для своєї ефективної реалізації. Оскільки соціальна робота базується на повазі до цінностей, як чиннику, яким у своєму виборі ми даємо перевагу, вони цінні, людські права, людська гідність, соціальний працівник має діяти у відповідності з ними не лише у своєму професійному житті, а й у приватному, щоб виконати своє призначення.

Знання етичних принципів, етичного кодексу, ціннісної бази соціальної роботи допомагає соціальному працівнику правильно вирішити дану проблему, дає йому більшу впевненість при виконанні своєї професії, реалізації інтервенцій, використанні методів, що створює справжній моральний профіль соціальної роботи.

Людський підхід, довіра, відповідальність, збереження гідності, справжній і нефальшований інтерес до клієнта – це шлях до того, щоб клієнт у закладі соціальної догляду відчував себе добре. Вказані нам говорять, що у клієнтів, «які вже не можуть соціально вписатися, підтримує соціальна робота найгідніше життя» (Matoušek, et al., 2003, с. 11).

Автор: PhDr. Janka Kuffová

Список бібліографічних посилань

[1] GLUCHMAN, Vasil. 1994. Вступ до етики. 1 вид. Прешов : Universum, 1994. 182 с.ISBN 80-967001-2-X. [2] JANKOVSKÝ, Jiři. 2003. Етика для допомагаючих дисциплін. 1 вид. Прага : Triton, 2003. 223 с.ISBN 80-7254-329-6. [3] KOZOŇ, Antonín. 2009. Соціальна робота з ризиковим клієнтом. 1. вид. Тренчін: SpoSolnE, 2009. 68 с.ISBN 978-80-970121-6-8. [4] KOPŘIVA, Karel. 2006. Людський зв'язок як частина професії. 5. вид. Прага: Portál, 2006. 147 с.ISBN 80-7367-181-6. [5] LABÁTH, Vladimír. 2004. Резиденційна опіка. 1. вид. Братислава: OZ SP, 2004. 144 с.ISBN 80-89185-03-7. [6] MATOUŠEK, Oldřich et al. 2003. Методи та управління соціальною роботою. 1. вид. Прага: Portál, 2003. 384 с.ISBN 80-7178-548-2. [7] MATOUŠEK, Oldřich et al. 2005. Соціальна робота в практиці. 1. вид. Прага: Portál, 2005. 352 с.ISBN 80-7367-002-X. [8] MÁTEL, Andrej. 2010. Етична відповідальність перед клієнтами. У: HABURAJOVÁ – ILAVSKÁ, Lenka. Дні соціальної роботи та InteRRa 8. Нітра: FSV та ZU KF, 2010.ISBN 978-80-8094-650-0, с. 162-174. [9] OLÁH, Michal, SCHAVEL, Milan. 2006. Вступ до студії та історії соціальної роботи. 1. вид. Прешов: VŠ sv. Alžbety, ÚSV та Z, 2006. 176 с.ISBN 80-9694499-1. [10] ROCHE OLIVAR, Roberto. 1992. Етична виховання. 1 вид. Братислава: Orbis Pictus, 1992. 209 с.ISBN 80-7158-001-5. [11] STRIEŽENEC, Štefan. 1996. Словник соціального працівника, 1. вид. Трнава: AD, 1996. 255 с.ISBN 80-967589-0-X. [12] TOKÁROVÁ, A. et al. 1997. Розділи з соціальної роботи. 2. вид. Прешов: Akcent Print, 1997. 72 с.ISBN 80-968368-1-4. [13] TOKÁROVÁ, Anna, et al. 2002. Соціальна робота. 1. вид. Прешов: Akcent Print, 2002. 573 с.ISBN 80-8068-086-8. [14] ÚLEHLA, Ivan. 1996. Мистецтво допомагати. 2 вид. Прага: SLON, 1996. 128 с.ISBN 80-85850-69-9. ___________Лекція була присвоєна на міжнародній науковій конференціїПрикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях, яка відбулася 20–21 жовтня 2010 року в Піщанах і була опублікована в збірнику з цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Прикладна етика в соціальній роботі та інших допоміжних професіях. Збірник з міжнародної наукової конференції. Братислава: VŠZaSP sv. Alžbety. 413 с.ISBN 978-80-89271-89-4.