Етика в супервізії багато авторів майже ідентифікують з етикою соціальної роботи. Обидва мають спільні певні цінності, принципи та етичні відповідальності перед собою, клієнтами, колегами, робочим місцем, професією та суспільством. Супервізія як окрема методика соціальної роботи та специфічна діяльність соціальних працівників вимагає також особливої етичної уваги. Деякі національні донтологічні кодекси соціальної роботи чітко вказують етичні принципи, що спеціально стосуються супервізії (наприклад, американський етичний кодекс NASW, 2008; канадський посібник етичної практики CASW, 2005; австралійський етичний кодекс AASW, 2002 та інші). Метою статті є підкреслити деякі ключові цінності, принципи та етичні акценти супервізії, яким слід приділяти увагу й на Словаччині.
Супервізія та цінності
Особливість супервізії в основному випливає з її специфічних цілей і функцій. Понад шістдесят років тому Робінсон (1949) підкреслив виховні (екуативні) цілі супервізії в соціальній роботі. Пізніше почали акцентувати її керівні (адміністративні) аспекти, що включали зусилля щодо контролю і координації соціальних працівників під час виконання їх професії. Кадушин (1976) додав до цих двох підтримуючу функцію, що включає емоційну підтримку і допомогу у трудових труднощах (Шульман, у: Едвардс та ін., 2004, с. 2373). Конкретніше сформульовані визначення і цілі супервізії зазвичай випливають з цих трьох основних функцій. Супервізія – це систематична діяльність, керована і планована так, щоб допомогти працівникам виконувати їх ролі ефективніше через передачу і модифікацію знань, навичок і ставлень (Марун та ін., 2007, с. 7). Іншими цілями супервізії є рефлексія і верифікація правильності процедур у роботі, надання зворотного зв’язку, коригування неефективних процедур, розкриття неусвідомлених зв’язків, відчуттів і емоцій, що впливають на роботу з клієнтами, розширення можливостей і альтернатив роботи (нові шляхи, перспективи і рішення), навчання новим навичкам і попередження пошкодження клієнтів консультантом/консультанткою (порівняти Беднарова, Пелех, 2003, с. 68-71). Нарешті, супервізію можна розглядати як одну з форм подальшої освіти (Шевель, 2004, с. 749).
Серед найважливіших етичних тем сучасних допоміжних професій є дослідження цінностей (порівняти Матель, 2010b, с. 132). У соціальній роботі цінності визначають природу роботи і природу відносин між працівником і клієнтом, колегами між собою і ширшим суспільством. Вони також є ключовими при вирішенні етичних проблем і дилем. Тому більшість донтологічних кодексів починають з ідентифікації і представлення тих цінностей, які вважаються ключовими для даної професії. Ці цінності потім стають невід’ємною частиною конкретніших етичних принципів і відповідальностей соціального працівника перед собою, клієнтами, колегами, робочим місцем, професією і суспільством. Питання, яке ми ставимо в цьому внеску, це які цінності можна назвати ключовими в супервізії? Автори хочуть підкреслити три цінності, які можна вважати ключовими в супервізії. Це компетентність, важливість людських відносин і довіра. Методологічним підґрунтям для цього твердження була текстова аналіз вибраних донтологічних кодексів і професійної літератури, а також метод спостереження актуального стану супервізії на Словаччині.
Компетентність
Основною вимогою для того, щоб хтось міг виконувати супервізію, є належна кваліфікація, частиною якої є завершення акредитованої освітньої програми супервізії, а також інші умови, встановлені асоціацією супервізорів (на Словаччині ASSP). Багато етичних кодексів соціальної роботи чітко вказують, що супервізори повинні працювати в межах своєї компетентності (наприклад, NASW, 2008; CASW, 2005). У британському та австралійському етичному кодексі (2002) ми знайдемо згадку, що роль супервізора визначена як виховна, підтримуюча, розвиваюча і спрямована на діяльність соціального працівника. Якщо супервізант просить про терапію, ця вимога має бути передана іншому компетентному фахівцю, тобто терапевту. Етична рекомендація Європейської асоціації супервізорів (EAN) вказує, окрім заборони надання будь-якої форми психотерапії як заміни або доповнення до супервізії, уточнення щодо особистих (приватних) розповідей супервізанта. Вони мають бути прийняті в рамках супервізії лише з точки зору їх впливу на клієнтів або з інших професійних причин. Також на Словаччині актуальне необхідність більш ретельного розрізнення ролі супервізора від терапевта чи психолога.
Частиною цінності компетентності в соціальній роботі є розвиток і вдосконалення власної професійної кваліфікації. Соціальні працівники мають постійно прагнути до зростання в професійних знаннях і навичках, а також до їх впровадження в практику. У аналогічному контексті для супервізорів діє схожий принцип, причому conditio sine qua non розвиваючої компетентності супервізора має бути його власна супервізія. Саме цим шляхом супервізія на Словаччині рухається, що є добрим знаком для процесу її подальшого покращення і розвитку.
Важливість людських відносин
Важливість людських відносин входить у американський етичний кодекс до ідентифікованих шести ключових цінностей соціальної роботи. З цим пов’язані також наступні етичні принципи: «Соціальні працівники розпізнають центральну роль людських відносин. Для них необхідне розуміння відносин між людьми, що є важливим інструментом для зміни. Вони намагаються залучити людей до партнерства у процесі допомоги» (NASW, 2008). Хоча більшість національних етичних кодексів поки не прийняли важливість людських відносин як ключову цінність соціальної роботи, вони все більше привертають увагу соціальної роботи майже у всьому світі. На останній світовій конференції соціальної роботи і світового розвитку в китайському Гонконзі (червень 2010) важливість людських відносин була визнана серед чотирьох основних тем, які будуть у найближчі місяці ретельно відображені і стануть предметом наступної світової конференції (Стокгольм, 2012). Усі теорії соціальної роботи розпізнають важливість відносин. Проте деякі теоретики і клінічні соціальні працівники називають людські відносини ключовим елементом усієї соціальної роботи і консультування. За їхнім переконанням сам відносини соціального працівника з клієнтом приносить зміну. Важливіше як якість особистих відносин, ніж використані специфічні техніки, що визначають задоволеність і ефективність втручання (Хов, 2009, с. 156).
Важливість людських відносин входить до ключових цінностей супервізії в соціальній роботі. Модель супервізії, заснованої на відносинах, близька до теорії «соціальної роботи, заснованої на відносинах». Супервізія, подібно до консультування і терапії, є процесом спільного створення в рамках відносин (Ховкінс, Шот, 2004, с. 44). Важливість «контексту позитивних відносин» підкреслював також Кадушин (1976, с. 21). Відносини між супервізором і супервізованим є до певної міри паралеллю до відносин між соціальним працівником і клієнтом, причому вони конституціоновані з трьох основних елементів: 1. Зв’язок, 2. Довіра, 3. Піклування (порівняти Шульман, у: Едвардс та ін., 2004, с. 2373). Саме якість особистих відносин між супервізором і супервізантом впливає на якість процесу супервізії і користь для всіх її учасників.
Етична відповідальність в супервізії реалізується в кількох відносинних рамках, як явно виражено в схемі №1. Супервізор перебуває у взаємних динамічних відносинах з супервізантом, а також з окремими членами супервізійної групи, далі з замовником супервізії (якщо він не ідентичний супервізанту), професією і професійною спільнотою. Крім того, у супервізії необхідно звертати увагу на взаємні відносини між членами супервізійної групи і, нарешті, на відносини супервізованих соціальних працівників з клієнтами.
Етичні принципи, що випливають з важливості людських відносин, пов’язані з повагою до повної автономії супервізанта, його людської гідності і права на власне прийняття рішень. Етичні ризики пов’язані з зловживанням роллю, авторитетом і владою супервізора на власну користь, що порушує відносинний баланс між учасниками процесу супервізії і підвищує ризики пошкодження супервізанта. За Хаврдовою (2008, с. 44) у супервізію не входять жодні форми тиску чи пригнічення, маніпуляції чи переконання, які тиснуть супервізанта у напрямку судження чи нарцисичних потреб супервізора. Також супервізор повинен уникати застосування поверхневої переваги, наприклад раціональним обговоренням замість діалогу, або розстановкою без явного бажання супервізанта. Серед важливих атрибутів усіх типів відносин у процесі супервізії є довіра, яку можна назвати ще однією ключовою цінністю.
Довіра у супервізійному відношенні
У супервізійному відношенні в атмосфері безпеки і довіри аналізується відношення між соціальним працівником і клієнтами. Супервізія дозволяє консультанту розділити частину відповідальності за роботу з клієнтами. Її головною метою є професійний і особистий розвиток працівників у безпечній атмосфері довіри (Матель, 2010a, с. 94).
З повагою до цінності довіри пов’язана захист особистих даних, а також усі інформації, які супервізор дізнався від супервізанта (або членів супервізійної групи). Інформованість третьої сторони можлива лише з явним інформованим згодою супервізанта або всіх членів супервізійної групи. Якщо один член супервізійної групи висловить незгоду, це обов’язково для супервізора і інших членів групи.
Довіра в супервізії також торкається відносинного рамка супервізованого соціального працівника або консультанта з користувачами послуг. Баркер (2003) зазначає, що супервізори часто беруть на себе різні випадки з соціальними працівниками, обговорюють соціальну оцінку, план втручання і оцінюють прогрес. Супервізійне відношення між супервізором і супервізантом безпосередньо впливає на відношення між соціальним працівником і клієнтом. За етичною рекомендацією EAN головною обов’язковістю супервізорів є захист супервізанта і його клієнтів. З точки зору етики важливим аспектом соціальної роботи є довіра між постачальником послуги, тобто соціальним працівником або консультантом, і самим клієнтом. Багато з інформації, яку соціальний працівник дізнається від клієнта протягом консультативного відношення, лежить у сфері конфіденційності. Надання будь-якої інформації третій стороні без інформованої згоди клієнта може суттєво порушити цей конфіденційний відносини. Перш ніж соціальні консультанти подають конкретний випадок клієнта на супервізію, необхідно, щоб вони запросили від зацікавленого інформовану згоду (EAN зазначає, що це «письмова згода»). Цим етичним стандартом виражається висока чутливість до ретельної конфіденційності усієї інформації, яку соціальний консультант дізнається від клієнта.
Особливий акцент необхідно робити на збереженні конфіденційності під час оцінки супервізії і підготовки звіту про виконану супервізію для замовника, якщо він є роботодавцем або засновником установи, працівники якої беруть участь у процесі супервізії. У канадському етичному кодексі (CASW, 2005) зазначено, що соціальні працівники, які надають супервізію, мають оцінювати супервізійний процес чесно, з повагою і відповідно до очікувань робочих місць. Американський етичний кодекс (2008, ч. 3.01d) не вказує останню вимогу, що має значення в попередженні несанкціонованих вимог замовників супервізії. При реалізації супервізії на Словаччині ми можемо зустріти певні вимоги до супервізора, щоб інформувати замовника («той, хто платить») про супервізантів... При цьому може йтися про незнання сутності і цілі супервізії, а також про можливе зловживання супервізією керівним працівником. Етична відповідальність у таких випадках спочатку лежить на супервізорі. Він є тим, хто повинен чітко, зрозуміло і безпосередньо комунікувати замовнику, що з етичної точки зору не може інформувати про факти, які дізнався у процесі супервізії без згоди супервізантів, або всіх членів супервізійної групи. Цей підхід необхідно зберегти навіть у випадку, якщо виконання замовлення – і отже, і фінансовий дохід – буде підпорядковано інформуванню замовника. Особистість і професіоналізм супервізора проявляються саме в тих випадках, коли він повинен відмовитися від пропозиції супервізії або потрапити у конфлікт з роботодавцем при захисті прав своїх клієнтів. З іншого боку, відносини супервізора з замовником вимагають також його робочо‑етичної відповідальності. Хаврдова (2008) підкреслює, що супервізор не повинен піддаватися напрузі таким чином, щоб вступити в коаліцію (разом із супервізантом) проти роботодавця або будь‑якого члена організації, або брати на себе відповідальність замість керівника.
У американському етичному кодексі (NASW, 2008) з огляду на супервізорів у соціальній роботі чітко вказано, що вони повинні встановлювати чіткі, адекватні, культурно чутливі межі і не можуть вступати у жодні двійні або багатофункціональні відносини з супервізованими, де існує ризик їх зловживання або потенційного пошкодження. Американський і австралійський етичний кодекс (2002) конкретно позначають як неетичну будь‑яку форму сексуального контакту супервізора з супервізанткою, або супервізоркою з супервізантом, з обґрунтуванням, що це порушує надійність і довіру професійних ролей, нерівномірне розподілення влади і авторитету у процесі підтримки соціальних працівників. Інші форми двійних або багатофункціональних відносин включають особисті, сімейні, релігійні, політичні або комерційні відносини. Вони можуть бути потенційно проблематичними через можливе зловживання авторитетом супервізора над супервізантом і ризики його пошкодження (порівняти Рімер, 1998, с. 154-6). Етичні рекомендації EAN у цьому контексті вказують, що якщо з будь‑якої причини обмежена об’єктивність супервізора або його здатність професійно оцінювати, супервізійний відносини мають бути завершені.
Висновок
Поки що чинний етичний кодекс соціальних працівників на Словаччині (1997) не приділяє супервізії жодної уваги. Хоча багато авторів майже ідентифікують етику в супервізії з етикою соціальної роботи, у представленому внеску ми підкреслили специфіку супервізії як окремої методики соціальної роботи, що вимагає особливої етичної уваги. Особливо ми звернули увагу на ключові цінності компетентності, важливості людських відносин і довіри. Це не було їх систематичним комплексним розрахунком, а скоріше пропозицією до дискусії щодо необхідності ідентифікації ключових цінностей і принципів супервізії. Ми пропонуємо, щоб при перегляді етичного кодексу соціальних працівників на Словаччині супервізії була приділена окрема увага. Ми рекомендуємо, щоб під час супервізійного тренінгу приділялася тема «етика в супервізії» більш конкретною увагою.
Автори: Andrej MÁTEL, Tibor ROMANАвтори працюють як супервізори і діють як фахові асистенти на Високій школі охорони здоров’я і соціальної роботи Св. Алжбети в Братиславі
Список бібліографічних посилань
Australian Association of Social Workers. 2002. 2nd Ed. Code of Ethics. Canberra : AASW, 33 s.ISBN 0-909255-32-6. BARKER, R. L. 2003. The Social Work Dictionary. 5th Ed. Washington, DC : National Association of Social Workers, 2003. 493 s.ISBN 0-87101-355-X. BEDNÁŘOVÁ, Z. – PELECH, L. 2003. Slabikář sociální práce na ulici. Brno : Doplněk, 2003. 102 s.ISBN 80-7239-148-9. British Association of Social Workers. 2002. The Code of Ethics for Social Work. Birmingham : BASW, 2002. 16 s. Canadian Association of Social Workers. 2005. Guidelines for Ethical Practice. Ottawa : CASW, 2005. European Association for Supervision. Ethical guidelines. [citované 2010-10-09]. Dostupné na internete: . HAVRDOVÁ, Z. – HAJNÝ, M. et al. 2008. Praktická supervize. Praha : Galén, 2008. 213 s. HAWKINS, P. – SHOHET, R. 2004. Supervize v pomáhajících profesích. Praha : Portál, 2004. 202 s.ISBN 80-7178-715-9. HOWE, D. 2009. A Brief Introduction to Social Work Theory. Basingstoke : Palgrave Macmillan, 2009. 224 s.ISBN 978-0-230-23312-6. KADUSHIN, A. 1976. Supervision in Social Work. New York : Columbia University Press. 486 s.ISBN 0-23103-657-4. MAROON, I. – MATOUŠEK, O. – PAZLAROVÁ , H. 2007. Vzdělávání studentů sociální práce v terénu. Model pro supervizi. Praha : Karolinum, 2007. 142 s.ISBN 978-80-246-1307-9. MÁTEL, A. a kol. 2010a. Etika sociálnej práce. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety, 2010. 183 s.ISBN 978-80-89271-85-6. MÁTEL, A. 2010b. Etické hodnoty a princípy relevantné pre sociálnu prácu s rómskym etnikom. In: Zborník z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou „Dialóg ako cesta spolužitia“, Ružomberok : Verbum, 2010.ISBN 978-80-8084-538-4, s. 132-138. National Association of Social Workers. 2008. Code of Ethics. Washington : NASW, 2008. REAMER, F. G. 1998. Ethical Standards in Social Work. Washington, DC : NASW, 1998. 307 s.ISBN 0-87101-293-6. SCHAVEL, M. 2004. Supervízia ako prostriedok ďalšieho vzdelávania sociálnych pracovníkov. In: Zborník príspevkov z vedeckej konferencie s medzinárodnou účasťou „Kvalita života a rovnosť príležitostí – z aspektu vzdelávania dospelých a sociálnej práce“, Prešov : FF PU, 2004.ISBN 80-8068-425-1, s. 748-754. SCHULMAN, L. 2004. Supervision and Consultation. In EDWARDS, R. L. Encyclopedia of Social Work. 19th Ed. Washington, DC : NASW, 2004.ISBN 0-87101-256-1, s. 2373-2379.
