Фактори, що підвищують ризик насильства щодо жінок

Вступ

У контексті проблематики насильства щодо жінок необхідно розглянути причини насильницької поведінки. Це, наприклад, конфлікти у стосунках, стрес, алкоголізм, гендерна нерівність, яка є ключовою причиною насильства, що вчиняється чоловіками щодо жінок у гетеросексуальних партнерських стосунках. Перелічені фактори, однак, все ще не пояснюють самі причини чи підґрунтя насильства щодо жінок. Залишається питання: чому одні люди під тиском проблем, щоденних конфліктів та розбіжностей у поглядах стають агресивними, а інші — ні? Чому це переважно чоловіки? Чи відіграють тут роль біологічні або генетичні фактори? Яке значення мають психічні, соціальні та суспільні впливи?

Фактори, що підвищують ризик насильства

Вивчаючи фахову літературу, результати досліджень та порівнюючи їх із нашою практикою, ми помітили, що відповіді на ці питання протягом останнього десятиліття були різними і навіть суперечливими. Ми дотримуємося думки, що в сучасний період єдиним беззаперечним фактом є те, що кожен із нас здатний на насильство. Питання лише в тому, чи відбудеться насильство і за яких умов. За словами професора Mátel (2011), на сьогодні відмовляються від так званих однофакторних теорій, які надмірно акцентують увагу виключно на одній причині виникнення насильства. Як і він, ми віддаємо перевагу думці про множинність факторів, що впливають на домашнє насильство. Всесвітня організація охорони здоров'я оприлюднила огляд різних факторів, що підвищують ризик насильства щодо жінок (Таблиця № 1).

Таблиця 1 Фактори підвищення ризику насильства щодо жінок

Таблиця № 1: Фактори підвищення ризику насильства щодо жінок (Krug et al. 2002 – взято з MÁTEL, A., SCHAVEL, M. a kol. 2011. Aplikovaná sociálna patológia v sociálnej práci. Bratislava : VŠ ZaSP sv. Alžbety, 2011. s. 234-235.

Наступні теорії нададуть нам різні погляди на проблематику виникнення насильства у насильницьких стосунках. Сімейна система реагує на широкі соціально-структурні умови, які продукують стрес. Насильство як реакція на стрес виникає, зокрема, якщо в анамнезі присутня агресивна соціалізація і якщо відсутні механізми соціальної підтримки. Насильство — фізичні форми насильства можуть бути легітимізовані як спосіб подолання стресу (2011b). Теоретики влади розглядають насильство як продукт системи соціальних відносин. В асиметричних партнерських стосунках спостерігається вищий рівень стресу та конфліктів, що підвищує ймовірність знущань. Члени соціальної групи намагаються жити своїм життям відповідно до своїх потреб. Вони у кожного з членів неминуче відрізняються (2011c). Витоки фізичних форм насильства можна локалізувати в соціальній структурі та комплексній системі цінностей, звичаїв і забобонів, що стосуються гендерної нерівності. Жертвами насильства найчастіше є жінки, а кривдниками — чоловіки, і структури суспільства підтримують цю нерівність.

Фізичні форми насильства щодо жінок є відображенням структур сексуальної та економічної нерівноправності в суспільстві, вони є загальноприйнятими та толерованими. Вони стали частиною ролі, яку суспільство приписує чоловікам у їхній особистій сфері. «На знущання над жінками дивляться як на демонстрацію чоловічої сили, як на результат соціальних відносин, у яких жінки утримуються в позиції підлеглості чоловікам, у якій вони несуть перед ними відповідальність і залежать від їхнього захисту. Згідно з цими теоріями, соціальна, політична та економічна залежність жінок від чоловіків надає простір для вчинення фізичного насильства щодо жінок чоловіками» (1999b). Чоловіки-кривдники знущаються зі своїх партнерок тому, що суспільство їм це дозволяє. Ця теоретична конструкція базується на двох теоріях: психодинамічній та теорії соціального навчання. Вона поєднує досвід знущань, зловживань щодо чоловіка в дитинстві з подальшим знущанням над жінкою в дорослому віці. Ситуація, в якій відбувається знущання, має такі фази (1999c):

У фазі програшу — партнер відчуває фрустрацію, що виходить із нездатності партнера вербалізувати. Він має брак навичок, необхідних для вирішення проблеми — здатності до самоствердження. Кривдник почувається безпорадним. Ці почуття запускають гнів і бажання відновити контроль і владу. Відчуття безпорадності викликає вибух гніву, люті та використання погроз і сили. Фаза вибуху допомагає кривднику отримати бажаний ефект — домінування, яке є третьою фазою синдрому.

У фазі отримання прощення та прихильності у кривдника з'являються почуття провини, страху, що він втратить прихильність партнерки, і це суттєво впливає на його поведінку. Вона є успішною переважно на початку партнерських стосунків. Ця концепція не є загальнозастосовною до всіх випадків насильства.

Пошук справжнього підґрунтя та причин насильства щодо жінок є дуже складним. Сварки, гострі дискусії та розбіжності в поглядах час від часу трапляються в кожному партнерстві. Що саме має статися, щоб ці звичайні конфлікти переросли в жорстокі дії? Що впливає на те, що звичайні сварки стають неконтрольованими і так загострюються? Подружжя чи партнери часто сваряться через виховання дітей, ведення домашнього господарства, розподіл обов'язків або через інших членів сім'ї тощо. Для A. Buskotte (2008) цікавим є те, що насильницька поведінка у чоловіків у сім'ї з'являється переважно в тих випадках, коли становище подружжя в сім'ї є скоріше асиметричним. Це означає, що дружина залишилася вдома і доглядає за дітьми та господарством, тоді як чоловік ходить на роботу і забезпечує всю сім'ю. Це, однак, означало б, що тут справді відіграє суттєву роль «влада і жага влади». У будь-якому разі A. Buskotte (2008) вказує на те, що деякі чоловіки дозволяють собі бути агресивними щодо своєї партнерки саме тому, що вони повністю впевнені у своєму сильнішому становищі, але деякі терапевтичні спостереження вказують на протилежне, див. таблицю № 2.

Таблиця 2 Стимули до домашнього насильства з дослідження A. Buskotte (2008, с. 61)

Поряд зі звичайними щоденними конфліктами причиною початку насильства у стосунках може бути переломний момент, подія, наприклад: вагітність партнерки, народження дитини, оголошення про розлучення, розрив стосунків, невдачі на роботі, безробіття тощо.

Інститут дослідження праці та сім'ї провів репрезентативне дослідження, спрямоване на вивчення досвіду жінок щодо насильства в Словаччині протягом 2008 року. З висновків дослідження випливає, що на «перше місце серед чинників чи причин насильницької поведінки партнера вийшли його ревнощі. Їх зазначили майже 58% жінок, які мають досвід повторюваних випадків будь-якого з насильницьких дій з боку теперішнього чи колишнього партнера. Другими за чергою, із загальною часткою, близькою до 54%, стали особистісні характеристики партнера, такі як насильницька вдача, егоїзм, владність тощо. Більше половини голосів 87 релевантних жінок і третє місце в рейтингу отримав алкоголізм або стан сп'яніння партнера (загальна оцінка наблизилася до 51%). Далі йшла четвірка причин, які залишилися трохи нижче 50%-вої межі – їх зазначили понад 40% релевантних жінок, але це було менше половини. До них належали традиційні погляди на роль жінок і чоловіків у сім'ї, які досягли 49,8%; далі думка про вплив поганого виховання в дитинстві з 43,1%; переконання в низькій самооцінці партнера як причині насильницької поведінки з 42,3%; і четвертою став відчуття певної переваги у партнера – причиною насильницької поведінки його вважали 41,2% жінок» (Bodnárová a kol., 2008).

З огляду на значення та частоту деяких факторів ризику насильницької поведінки, ми детальніше розглянемо їх у наступних підрозділах.

Ревнощі агресора як фактор, що підвищує ризик насильства щодо жінок

Ревнощі ми розуміємо як особливу форму тривоги, що виникає через побоювання втрати любові партнера, який міг би перенести свої почуття на іншу особу. Це емоційний стан, стан афективної напруги, який інтенсивно розбурхує і непокоїть. Ризиком поведінки ревнивця є нерідко втрата контролю над собою та нездатність володіти собою, з чим пов'язана можливість заподіяння шкоди здоров'ю жертви (Matějková, 2009). Ми розрізняємо такі типи ревнощів:

• ситуативні ревнощі - йдеться про некеровану ревниву реакцію на конкретний стимул. Він може мати в окремих випадках різну інтенсивність і серйозність. Для когось причиною для ревнощів є кокетство партнера, для іншого — двогодинне сидіння з колегою за кавою, танець з чужою людиною тощо. Якщо цей тип ревнощів не має стимулу, з часом він зникає сам собою або ж навіть не виникає (2009b).
• конституційні ревнощі - йдеться про вроджені задатки до ревнощів, що проявляються зазвичай уже під час дитинства, коли дитина ревнує до брата/сестри та однолітків. Тут присутній також спадковий компонент, що помітно з того, що подібна поведінка зазвичай є звичною в родині ревнивця.
• ревнива одержимість - такі уражені люди піддаються маренням і нав'язливим думкам. Ревнивець постійно переймається своїми побоюваннями і не дає переконати себе у хибності своїх переконань. Це також називають патологічними ревнощами. Така людина є некритичною і реагує неадекватно на будь-який стимул. Небезпека цього типу ревнощів також у тому, що така людина поводиться в усіх інших сферах життя нормально, за винятком ревнощів. Пересічна людина зазвичай не шукала б у нього психічної хвороби, якою є патологічні ревнощі (2009c).

Прояви ревнощів маніфестуються у кожної особи різним способом. Вирішальними є не лише біологічні фактори, темперамент, а й різні інші обставини, насамперед поведінка коханої особи та правомірність ревнивця. З ревнощами ми стикаємося в обох статей, у всіх соціальних верствах і в будь-якому віці. Ревнощі посилюють такі якості та фактори, як:

• почуття меншовартості та брак самовпевненості,
• бажання володіти та керувати партнером і тримати його під контролем,
• почуття меншовартості та брак самовпевненості,
• стосунки суперництва,
• темперамент,
• поганий вибір партнера (якщо чоловік заради престижу бере за дружину високопривабливу жінку, яка має успіх у чоловіків),
• заздрість,
• алкоголізм (який ревнощі посилює).

Ревнощі дорослих осіб належать до сильних людських афектів, які дуже інтенсивно захоплюють усю особистість людини. Ревнивець втрачає контроль над собою, не здатний володіти собою. Трапляється навіть, що психічно лабільні особи в ревнощах скоюють і злочини. Ревнощі викликають подружні розлади, людські трагедії, ненависть і заздрість, ба навіть вбивства та самогубства. Ревнива особа є некритичною, її неможливо нічим переконати, що її права не були порушені, що відповідна особа не вчинила зради і не поводилася так, щоб був привід ревнувати. Ревнощі в дорослому віці виникають між подружжям і коханцями. Вони дуже несприятливо впливають на самооцінку людини, засівають почуття недовіри до її цінностей, спричиняють втрату впевненості в собі та знижують самооцінку. При цьому вони викликають у ревнивої особи зусилля отримати можливість контролювати особу, яка є об'єктом ревнощів, і знати про неї все (2001b). Комплекс меншовартості інтенсивно тисне на ревнивця, він намагається подолати його, демонструючи свої переваги, добрі соціальні якості та чесноти. Часто, однак, обирає зовсім ганебний спосіб: об'єкт ревнощів принижує, недооцінює, ображає, несправедливо оцінює, тоді як себе, навпаки, вихваляє, ба навіть хвалиться неіснуючими якостями. Дрібні прояви ревнощів трапляються зазвичай у кожної людини. Йдеться про природні ревнощі, які після взаємного пояснення та зміцнення взаємної довіри можуть партнерів навіть зблизити та зміцнити їхні взаємини. Природні ревнощі часто минають самі собою. Якщо партнери справді кохають одне одного, мають щире прагнення жити разом, атакований партнер пояснює свою поведінку, що дала привід для ревнощів, обґрунтовує її та намагається поводитися так, щоб ревнива особа могла переконатися, що її ревнощі є безпідставними. Якщо ревнощі обґрунтовані, взаємини розвиваються залежно від того, які плани має невірний партнер і як ошуканий партнер переносить зраду. Або партнери звертаються до суду, щоб розірвати їхній зруйнований шлюб, або влаштовують своє спільне життя. З нашої практики випливає, що патологічні ревнощі мають тривалий характер, лікуванням на них дуже важко вплинути, і після виписки з лікування вони зазвичай з'являються знову. Хворобливі ревнощі зазвичай проявляються безпідставними підозрами у зраді партнера чи партнерки, агресивною поведінкою щодо нього, яка є тим небезпечнішою, що патологічний ревнивець її не контролює, здатний діяти імпульсивно, без роздумів (2011c).

Алкоголь як фактор, що впливає на поведінку агресора

Ми також звернули увагу на роль алкоголю в насильстві, що чиниться щодо жінок. У сучасних концепціях йому приписується роль каталізатора або тригера, але не причини насильницьких дій. На думку деяких авторів, особи, які потребують і хочуть виплеснути свою агресивну вдачу, навмисно вживають алкоголь, оскільки стан сп'яніння може згодом послужити для зменшення їхньої відповідальності за вчинене насильство. Думки щодо теми зв'язку алкоголю та домашнього насильства різняться. Дослідницькі студії в Німеччині та Швейцарії вказують на те, що під впливом алкоголю значно більшу схильність до насильства мають до 50% чоловіків (Buskotte, 2008). Bodnárová a kol. (2008) зазначають, що 51% опитаних жінок вважають алкоголь причиною насильницької поведінки чоловіків щодо жінок. Отже, з цих даних зрозуміло, що алкоголь не є єдиною причиною та підґрунтям насильницької поведінки, але ми дотримуємося думки, що алкоголь підтримує, посилює та інтенсифікує насильство.

Професор Mátel (2009) провів дослідження, де він також орієнтувався на характеристики насильника, які впливають на насильницькі дії. Рисунок № 1 відображає виявлені характеристики, що впливають на насильство агресора. У дослідженні він «розрізнив вісім категорій-характеристик, які негативно впливали на поведінку члена домогосподарства в бік агресії. Дві характеристики за своєю частотою значно перевищували інші. Ними були алкоголізм 34,6% та безробіття 17,3%. З інших залежностей та соціально-патологічних явищ були ідентифіковані гемблінг 3,8%, залежність від наркотиків 2,2% та криміналітет 3,8%. Частка партнерів, які лікувалися у психіатра, становила 3%, а мотив ревнощів вказували у 2,2% випадків. В одному випадку насильником був чоловік – професійний військовий» (Mátel, 2009, с. 162-163).

Рис. 1 Характеристики, що впливають на насильство агресора

Джерело: Mátel, A. 2009: Páchatelia domáceho násilia. In: Prevence úrazú, otrav a násilí. On – line časopis, 2/2009, roč. 10, s. 169, EISSN 1804-7858.

Економічна активність та її вплив на насильство, що чиниться щодо жінок

Наслідки економічної трансформації суспільства досить негативно позначилися на словацькій сім'ї. Багато сімей опинилися на межі бідності внаслідок зростання безробіття, підвищення вартості життя та інших негативних явищ, які супроводжують політичну та економічну трансформацію суспільства. Беручи до уваги важливість значення праці в нашому суспільстві, більш ніж імовірно, що безробіття дуже значною мірою впливає на поведінку безробітного громадянина. Насамперед, йдеться не лише про зниження рівня життя, спричинене падінням доходів, а й про серйозне втручання в соціальні відносини та цінності. У найзагальнішому плані ми можемо говорити про такі наслідки безробіття для людини:

• напруженість у сім'ї та в сімейних стосунках,
• порушення структури розпорядку дня,
• втрата самоповаги та втрата статусу в суспільстві,
• соціальна ізоляція, яка випливає з обмеженості соціальних контактів,
• втрата цінностей та поваги до публічних авторитетів.

Безробіття має великий вплив на сім'ю та сімейні стосунки не лише з погляду фінансових труднощів, але й значною мірою є головною причиною порушення стосунків між окремими її членами. У багатьох випадках це може бути також тригером домашнього насильства. Людина через втрату роботи в багатьох випадках потрапляє в соціальну ізоляцію. Так само, як безробіття може викликати в індивіда хронічну дезорганізацію його життя, психічні депресії, кримінальні делікти, надмірне вживання алкоголю чи вживання наркотиків, домашнє насильство, воно може викликати в суспільстві соціально-патологічні процеси у вигляді кризи цінностей, занепаду поваги до авторитетів, розкладу громадянського суспільства, кризи сім'ї, криміналітету. Негативні наслідки безробіття впливають не лише на сімейні та соціальні стосунки, а й проявляються на психічному та фізичному здоров'ї людини. Спільним знаменником зв'язку між фізичним здоров'ям та безробіттям є стрес. Негативний вплив безробіття на психічне здоров'я людини означає вищий середній рівень напруженості негативних почуттів і нижчий рівень щастя та життєвого задоволення (Mareš, 2002). Загальновідомо, що людина, яка втратила роботу, рано чи пізно потрапляє в стан і відчуття непотрібності, марності, тривоги, втрачає впевненість у собі та самоповагу і стає більш невротичною. Безробіття може означати для постраждалого важке психічне навантаження. При тривалому перебігу воно веде до душевних та психосоматичних хвороб, а також до постійних змін у соціальному житті.

З дослідження професора Mátel (2009), де він орієнтувався також на характеристики злочинця, зрозуміло, що безробіття агресора є другою характеристикою, яка впливає на насильницькі дії, одразу після алкоголю. Bodnárová a kol. (2008) провели репрезентативне дослідження поширеності та досвіду жінок щодо насильства, яке чиниться щодо жінок. З дослідження випливає, що «економічно неактивні агресори становили неповні 16%, з економічно активних найчисельнішими були мануальні працівники з 38%, за ними йшли фахівці середньої ланки з 18% та керівні і самозайняті економічно активні працівники з 17%» (Bodnárová a kol., 2008, с. 26). У виражених насильницьких стосунках найвище представництво мали мануальні працівники з понад 48%, а потім економічно неактивні партнери з 34,5%, керівні чи самозайняті працівники тут досягли частки понад 10%, на фахівців та творчих працівників припало по 3,4% (2008a). Хоча в межах виражених насильницьких стосунків представлені всі види економічної активності партнерів, частіше тут зустрічалися мануальні працівники (кваліфіковані та некваліфіковані робітники) та економічно неактивні партнери (чоловіки поза ринком праці). Мануальні працівники перевищували середній показник приблизно на 10%, а економічно неактивні навіть на понад 18%. (2008b) Bodnárová a kol. (2008, с. 29) дослідженням встановили, що «при цих економічних статусах поширеність насильницької поведінки має тенденцію зростати. Більше третини партнерів, які вчиняють виражене насильство щодо своєї партнерки, становили чоловіки без економічної активності. Йшлося насамперед про пенсіонерів за віком (майже 14% від усіх випадків вираженого насильства), а потім про безробітних чоловіків та інвалідів (обидві категорії по 10,3%). У насильницьких стосунках зустрічалися також партнери – студенти (2,7%). Підвищену поширеність насильницької поведінки зафіксували у чоловіків старшого віку, з нижчою освітою та виключених з ринку праці або з нижчим робочим статусом». Як зрозуміло з наведених досліджень, безробіття, виключення з ринку праці, нижчий робочий статус можуть означати для постраждалої пари імпульс, тригер або навіть головну причину насильства, що чиниться щодо жінок.

Стереотип відмінності чоловіків і жінок

Найновіші теорії, орієнтовані на насильство щодо жінок, головними причинами вважають зловживання владою з боку чоловіка, а також історично та соціально зумовлений дисбаланс між чоловіками та жінками. Маскулінне виховання, нав’язування чоловічих зразків, а також прояви демонстрації чоловічої сили спричиняють те, що деякі чоловіки відчувають потребу доводити, зміцнювати та закріплювати свою владу. Насильство щодо жінок вважається результатом соціальних відносин, у яких жінки мають підпорядковане становище щодо чоловіків. У суспільстві насильство досі толерується, історично сформована соціальна, політична та економічна гендерна нерівність і залежність жінок від чоловіків, релігійні та культурні традиції, які прямо чи опосередковано визначають за чоловіками право вважати жінку та дітей своєю власністю і приймати рішення щодо них. Фіксовані гендерні стереотипи є важливим фактором виникнення та тривалості дисбалансу влади між жінками та чоловіками в суспільстві. Вони стають головною причиною вчинення та толерування насильства щодо жінок, яке є серйозним порушенням прав людини.

Гендерні стереотипи, які сприймають жінку як «природно» слабшу, лабільнішу, емоційнішу, а чоловіка як сильнішого, рішучішого, раціональнішого, впливають на дітей вже від народження. Те, що ці стереотипні уявлення закладені також у підручники чи зміст виховання та освіти, певним чином їх легітимізує. Причини фахівці вбачають у соціальній структурі та загальній системі цінностей, традицій, звичаїв, а також міфів, що стосуються гендерної чи іншої нерівності.

Висновок

З нашої практики випливає, що в наш час зростаюча агресивність у суспільстві проникає у свідомість пересічного населення. Найбільш вразливими групами щодо насильства в сім’ї є жінки та діти. Насильство щодо жінок є значно поширеною і водночас найменш контрольованою формою насильства. Підвищеної чутливості нашого суспільства до цього явища ми можемо досягти шляхом ознайомлення широкої громадськості зі специфічною проблематикою зазначеного насильства. Насильство щодо жінок не повинно бути приватною справою, яка стосується лише жертв та агресорів, а має бути проблемою всього суспільства.

Авторка: kpt. PhDr. Ľudmila Húsková, PhD. Авторка працює як референт-спеціаліст групи профілактики, Окружне управління Поліцейського корпусу в Мартіні

Використана література

BEDNÁŘOVÁ, Z.: Specifika práce s oběťmi domácího násilí in Policista 1/2006, Ministerstvo vnitra České republiky.

BUSKOTTE, A. 2008. Z pekla ven. Žena v domácom násilí. 1. vyd. Brno: Computer Press, 2008. 176 s. ISBN 978-80-251-1786-6.

MAREŠ, P. 2002. Nezaměstnanost jako sociální problém. 1. vyd. Praha: Sociologické nakladatelství, 2002. 151 s. ISBN 80-901424-9-4.

MÁTEL, A. 2009. Deti ako nepriame obete násilia voči ženám. In Sme blog, Petit Press, 2008

MÁTEL, A., SCHAVEL, M. a kol. 2011. Aplikovaná sociálna patológia v sociálnej práci. Bratislava : VŠ ZaSP sv. Alžbety, 2011. 442 s. ISBN 978-80-8132-009-5.

MATĚJKOVÁ, E. 2009. Řešíme partnerské problémy. Praha: Grada Publishing, 2009. 144 s. ISBN 978-80-247-2338-9