Словаччину можна назвати філантропічною країною зі свідомими людьми, які виявляють солідарність із тими, хто потребує допомоги, а також відповідальність за ситуацію в країнах, що розвиваються. Принаймні, так випливає з результатів анкетного опитування, яке проводилося наприкінці травня і було зосереджене на темі дистанційного усиновлення дітей з африканського континенту. Як інакше пояснити те, що переважна більшість опитаних знають термін «дистанційне усиновлення», три чверті з них охоче усиновили б дитину через такий проєкт (причому 84 % людей були б готові усиновити ВІЛ-позитивну дитину). Проте аж 64 % учасників та учасниць опитування вважають неетичним обирати дитину для усиновлення на основі фізичного вигляду та фотографії.

Наприкінці травня на заклик заповнити анкету на тему дистанційного усиновлення відгукнулася 221 особа, опитана через чотири соціальні мережі. Вік респондентів та респонденток становив у середньому від 26 до 30 років, причому рівно половина з них вказала свій статус як «неодружений/неодружена». Половина опитаних походила з Братиславського краю (околиць столиці СР Братислави), інші сім країв були представлені рівномірно.

Скільки ми знаємо про усиновлення? Неймовірні 99 % знають термін «дистанційне усиновлення». Більше половини респондентів та респонденток знають у своєму оточенні когось, хто має дитину, усиновлену дистанційно в країні, що розвивається. З ідентифікацією організацій було складніше, оскільки половина респондентів та респонденток знали неурядові організації, що займаються дистанційним усиновленням на азійському, а не на африканському континенті. Проте це опитування було спрямоване на підтримку освіти дітей саме у вибраних країнах Африки, оскільки до трьох пріоритетних країн офіційної допомоги розвитку Словаччини належать саме дві африканські (Кенія та Південний Судан), і багато словацьких громадських об'єднань мають там своїх польових працівників та працівниць. Респонденти та респондентки найбільше знали про такі сім організацій: Nadácia Integra (що діє переважно в Ефіопії та Кенії), SAVIO (зосереджена на Кенії та Південному Судані) та Dobrota sv. Alžbety (що займається дистанційним усиновленням у Кенії).

Аж три чверті опитаних замислювалися над усиновленням дитини з країни, що розвивається, причому більше трьох чвертей опитаних думали саме про африканський континент. Як би ідеалістично чи клішовано це не звучало, їхніми спонуканнями та мотивами для такого рішення (були б): солідарність із тими, хто потребує допомоги (у 143 із 221 людини), підтримка освіти дітей за межами Європи (у 96 опитаних), а також жаль чи співчуття до беззахисних дітей (у 86 людей) або відповідальність за ситуацію в країнах третього світу (у 63 респондентів та респонденток), причому в межах анкети вони могли вказати більше однієї причини. Важливо звернути увагу ще на один цікавий результат цього опитування: аж 84 % людей дистанційно усиновили б навіть ВІЛ-позитивну дитину.

Як використовуються кошти від прийомних батьків? Половина словаків та словачок, які взяли участь у цьому опитуванні, були б готові надсилати своїй прийомній дитині на африканський континент від 10 до 20 євро щомісяця, майже п'ята частина опитаних охоче надсилала б навіть 20 чи 30 євро на підтримку своєї прийомної дитини на африканський континент. Ці гроші здебільшого використовуються на придбання шкільної форми, книг та шкільного приладдя, а в разі потреби — на забезпечення продуктами харчування чи ліками.

Що стосується довіри до організацій у СР, які займаються дистанційним усиновленням, то аж 66 % опитаних (тобто 145 людей) довіряють цим організаціям та їхнім проєктам. Серед частих відповідей на запитання, як можна підвищити прозорість організацій у Словаччині, що забезпечують підтримку освіти дітей в Африці, були: розміщення щорічників та щомісячних звітів, фотогалереї проєкту на вебсайті організації або комунікація в соціальних мережах. Що може бути цікавим (у межах впливу медіа на аудиторію): понад половина респондентів та респонденток вимагали зняття документального фільму про процес усиновлення в цій країні та публікації регулярних пресрелізів у медіа. Аж 129 людей (тобто більше половини) підтримували б свою дитину понад п'ять років.

Більше половини опитаних віддавали б конкретній словацькій організації, що адмініструє проєкт у відповідній африканській країні, 5 % від свого щомісячного внеску. Але знайшлося також 14 щедрих словаків та словачок, які були б готові віддати до 20 % від внеску на дитину організації, що адмініструє проєкт. Прийомні батьки хотіли б отримувати інформацію про використання своїх грошей або про підтримку конкретної дитини у формі листа від дитини, письмового оцінювання проєкту від польового працівника відповідної організації, електронного листа про стан дитини від конкретної організації та фотографії дитини.

Чи є етичним вибір на основі фотографії? Серед критеріїв вибору прийомної дитини у словацьких (потенційних) батьків були: неповна сім'я (у 85 із 221 опитаного), вік, а також стан здоров'я, кількість братів і сестер дитини та країна походження. Важливо зазначити, що фотографія та фізичний вигляд дитини цікавили лише 18 із 221 учасника та учасниці опитування. Було важливо розмістити подібне запитання в межах анкети ще раз — для перевірки ставлення прийомних батьків. На запитання: «Чи вважаєте ви етичним вибір дитини за фотографією/фізичним виглядом?» 67 % людей відповіли — ні.

На завершення потенційні батьки могли запитати про будь-що, що їх цікавило у зв'язку з дистанційним усиновленням. Лунали запитання щодо прозорості фінансування таких проєктів в Африці та адекватного використання грошей, але також і дуже слушні імпульси. Наприклад, як на процес такого усиновлення дивляться самі усиновлені діти; як реагують інші брати та сестри в сім'ї, де дистанційно усиновлена лише одна дитина; які перспективи працевлаштування мають діти в дорослому віці; чи є частиною освіти планування сім'ї; чи існує можливість допомоги сім'ям у захисті від вірусу ВІЛ та спонсорування захисту.

Найбільш емоційною та щирою можна вважати реакцію однієї словачки, яка залишила свої контактні дані, оскільки вона була б зацікавлена в класичному усиновленні дитини, а не лише дистанційному. На запитання, чи має сенс цей тип допомоги в країнах, що розвиваються (допомога у виконанні однієї з Цілей розвитку тисячоліття ООН та підтримка освіти через дистанційне усиновлення), 207 із 221 опитаного відповіли — так. Ця цифра не потребує спеціального коментаря...

Текст: Božena Baluchová Цей журналістський матеріал реалізований у межах підготовлюваної серії статей на тему «дистанційне усиновлення» (підтримка освіти дітей на африканському континенті, що реалізується словацькими неурядовими організаціями) як результат курсу Reporting and writing about development world у The Poynter institute for media studies, який для словацьких учасників та учасниць забезпечували організації PDCS та Platforma MVRO.