Хоча кооперативи є ефективними структурами для дрібних виробників, у пострадянських країнах їх сприймають дуже негативно. Замість демократизації, суверенітету та економічних вигод радянські кооперативи (або колгоспи) принесли радше захоплення земель та націоналізацію приватного сектору. У той час як європейські чи північноамериканські кооперативи були центрами процвітаючого економічного життя, радянський колгосп був інструментом п'ятирічного планування та економічного регулювання. Чи можливо взагалі працювати з ідеєю кооперативів у такому середовищі? Так! Грузія — це приклад того, де «сучасні» кооперативи процвітають завдяки належній агітації та адвокації.
У сфері допомоги розвитку кооперативи та групи взаємодопомоги наразі визнані ефективним та дієвим інструментом для активізації громади, демократизації та мобілізації капіталу. Успіх можна побачити в усьому світі, від Латинської Америки до Африки. Попри цей факт, люди в пострадянських країнах зберігають недовіру до кооперативів, а сама назва часто викликає палкі дискусії про історію. П'ять років тому грузини мали дуже схоже ставлення до кооперативів, як і тисячі людей, що живуть у пострадянських країнах. Однак завдяки широкій агітації та підтримці з боку уряду разом із міжнародними та місцевими неурядовими організаціями та ЄС ситуація швидко змінилася.
Витоки кооперативів можна знайти в епоху індустріалізації, коли промисловість, що розвивалася, потребувала задоволення попиту на робочу силу. Раптом міста почали пропонувати роботу та приваблювати людей із сільської місцевості. Хоча селянське життя було важким і брудним, міста обіцяли процвітання та славу. Звісно, гламурним міським життям жила переважно аристократія, а мігранти з села не мали іншого вибору, окрім як працювати дешевою робочою силою в жахливих умовах і знову жити в бідності. Ранній етап капіталізму руйнував життя робітничого класу і призвів до потреби в кооперації.
Хоча перші ідеї колективних дій та інституціоналізації громад виникли в Німеччині, справжні піонери кооперації були з Англії. У 1844 році було засновано Рочдейлське товариство справедливих піонерів, групу з 28 незадоволених текстильників із Рочдейла. Метою Товариства було захистити права робітничого класу, а також боротися за вищі зарплати. Замість того, щоб страйкувати та вдаватися до насильства, члени Рочдейлського товариства справедливих піонерів зосередилися на вигодах, що випливають із співпраці між членами громади. Кооператив будував будинки для своїх членів, а також продавав товари за справедливою ціною. Робота та діяльність товариства базувалися на наборі принципів, серед яких: взаємодопомога, відповідальність, демократія, рівність, солідарність і справедливість. Ці принципи використовуються до сьогодні і офіційно визнані Міжнародним кооперативним альянсом (ICA).
Колективне господарювання після радянської революції
Ідею кооперативів можна було знайти і в Російській імперії. У другій половині XIX століття, коли архаїчна система розподілу землі гнітила сільське населення, селяни почали утворювати комуни на противагу індивідуальним господарствам, якими володіла аристократія. Більшість селян мали сільськогосподарські землі у спільній власності, що належала відповідному селу. Поділ землі базувався на дуже простому принципі — кожне домогосподарство мало право претендувати на ділянку землі відповідно до кількості дорослих у домогосподарстві. Ділянки регулярно перерозподілялися за переписом, забезпечуючи рівний доступ до землі. Хоча комуни стали символом звільнення від кріпацтва і несли в собі соціальні ідеї, поділ землі всередині комун насамперед використовувався як інструмент для збору податків.
Зловживання ідеєю кооперативів продовжувалося після радянської революції 1917 року, коли Російська імперія була повалена більшовиками і була встановлена республіка. Перші зусилля з колективізації розпочалися на початку 1920-х років, коли новостворена Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка легітимізувала більшовицьку революцію шляхом впровадження комуністичних принципів. Колективні господарства, попередники колгоспів, стихійно виникали по всій країні за допомогою пропагандистів, які посилалися на традиційні комуни кінця XIX століття. Оскільки комуни були надзвичайно життєздатними та популярними, не дивно, що люди, які жили в збіднілих сільських районах, прагнули почати господарювати колективно. Однак початкова ідея добровільно сформованих кооперативів була спотворена в 1928 році, коли Йосип Сталін почав впроваджувати ідеологію колективізації, а його режим змушував селян вступати до колгоспів.
Радянські колгоспи проти дрібних фермерів
У той час як західні кооперативи розширювали можливості дрібних фермерів, метою радянських колгоспів була боротьба проти них. Комуністична партія Радянського Союзу не підтримувала приватне сільське господарство, оскільки, за Леніним, дрібнотоварне виробництво було двигуном капіталізму та буржуазії. Буквально, колективізація та колгоспи стали ліками від проблеми під назвою «капіталізм».
Звісно, кооперативи завжди були носіями соціалістичних ідей, але радянський режим радше експлуатував ці принципи та використовував їх у власних інтересах. Хоча радянський уряд проголошував власність селян на кооператив, насправді він утримувався державою через призначеного голову колгоспу. До членів ставилися радше як до найманих працівників, яким платили відповідно до частки їхньої праці, і дуже часто натурою. Врожаї викуповувалися державою за фіксованою ціною, яка була загалом дуже низькою, приносячи вищі доходи державі, а не колгоспам. Згодом уряд також встановив виробничі квоти для кожної культури. Зрештою, членів колгоспу позбавили права на вихід. До 1969 року, коли закон було змінено, діти, народжені на колективній землі, були зобов'язані працювати там у дорослому віці, і їм дозволялося виїхати лише за спеціальним дозволом.
Порушення принципів кооперативу мало прямий вплив на функціонування колгоспів. У той час як примусове членство, квазидемократія та втрата суверенітету негативно впливали на мотивацію членів колгоспів, п'ятирічне планування та виробничі квоти шкодили їхній економічній життєздатності та конкурентоспроможності. Створення цих кооперативів не ґрунтувалося на потребах їхніх членів, колгоспи де-факто створювалися державою. У 1991 році, коли Радянський Союз розпався, більшість колгоспів розпалися разом зі старим режимом. Колишні держави-члени Радянського Союзу розпочали процес економічної трансформації, де приватизація, реституція землі та майна стали мантрою вільного ринку. Не дивно, що фермери, які раптово отримали свою землю назад і могли вільно розпоряджатися нею, не бажали знову створювати кооперативи. Хоча суспільства в пострадянських країнах могли б багато чому навчитися з кооперативів, що базуються на принципах ICA, відсутність демократичних принципів у радянських колгоспах та надмірний акцент на економічному плануванні призвели до їхнього неприйняття.
Аграрна реформа грузинського уряду
Така ж ситуація була і в Грузії, де кооперативи «у сучасному розумінні» практично не існували до 2013 року. Хоча грузинське сільське господарство колись було гордістю всього Радянського Союзу, історичні події 1990-х років та економічна трансформація спричинили занепад виробництва продуктів харчування та буквально зруйнували весь аграрний сектор. Грузинський уряд розпочав аграрну реформу одразу після здобуття незалежності в 1991 році. Земельна реформа базувалася на реституції землі та приватизації.
Однак ідея перерозподілу землі, хоч і була благородною, зовсім не працювала. Раптово великомасштабне сільське господарство зникло і було замінене дрібними фермерськими господарствами, орієнтованими швидше на натуральне виробництво. Величезні ділянки були подрібнені на маленькі клаптики землі, не більше 1,5 га. З експортера продовольства країна перетворилася на імпортера. Якщо в 1990 році сільське господарство формувало 30% ВВП, то в 2017 році частка сільського господарства у ВВП становила лише 9,6%. Тим не менш, аграрний сектор забезпечує роботою більше половини населення. Хоча функціонуюча сільськогосподарська система є ключем до економічного зростання, грузинське сільське господарство було забуте.
Ера Саакашвілі на шляху до майбутнього розвитку
Ситуація почала змінюватися у 2004 році, коли грузини проголосували на перших демократичних виборах і Міхеіл Саакашвілі став президентом. Звісно, Саакашвілі не був ідеальним політиком, а кінець його політичної кар'єри супроводжувався величезними суперечностями. Тим не менш, ера Саакашвілі стала фундаментальною для майбутнього шляху розвитку Грузії. Його правління призвело до економічного буму, адміністративної реформи та боротьби з корупцією на низовому рівні. Найголовніше, Саакашвілі чітко проголосив свою відразу до Росії і розпочав «вестернізацію» Грузії. Після російсько-грузинської війни 2008 року, яка була частково спровокована Росією, зв'язки між Грузією, НАТО та ЄС ще більше зміцнилися.
У 2009 році Грузія стала членом Східного партнерства, ініціативи ЄС, яка мала призвести до підписання Угоди про асоціацію, що (серед інших переваг) мало призвести до збільшення доступу до ринків між Грузією та ЄС. На перший погляд, це могло здатися дуже вигідним для Грузії, але насправді це могло бути дуже шкідливим для її сільського господарства. Грузинське сільське господарство не тільки погано функціонує, воно також не відповідає гігієнічним нормам, встановленим ЄС. Тому Угода про асоціацію не обов'язково принесла б будь-яку вигоду дрібним фермерам. Вони все одно не змогли б експортувати свою продукцію. Натомість грузинський продовольчий ринок був би наповнений дешевшими європейськими товарами.
Було очевидно, що місцеве сільське господарство потребує серйозної модернізації, яка була б неможливою без державної підтримки та зовнішнього фінансування. Тому у 2012 році, коли Грузія розпочала переговори щодо Угоди про асоціацію, сільське господарство піднялося на вершину порядку денного уряду. І, як не дивно, уряд почав згадувати також про кооперативи серед інших інструментів модернізації сільського господарства.
Програма сусідства ЄС для сільського господарства та розвитку сільських районів
ФАО та ЄС через ENPARD, Європейську програму сусідства для сільського господарства та розвитку сільських районів, стали найважливішими учасниками відродження кооперативів. У 2013 році Міністерство сільського господарства Грузії (за фінансової та експертної підтримки ЄС та ФАО) розпочало масштабну кампанію, спрямовану на розвиток кооперативів. У тому ж році Уряд Грузії нарешті прийняв закон про кооперативи, а також було створено Агентство з розвитку сільськогосподарських кооперативів, спрямоване на підтримку процесу створення кооперативів та розбудову потенціалу. Однак грузинські фермери вороже ставилися до кооперативів, оскільки негативна конотація щодо радянських колгоспів була все ще живою в суспільстві.
Хоча фінансова підтримка та розбудова потенціалу були насамперед зосереджені на формуванні кооперативів та модернізації сільського господарства, значна частина бюджету також була витрачена на агітацію та підвищення обізнаності. Було важко пояснити фермерам, що «сучасні» кооперативи не мають нічого спільного з колгоспами, що ніхто не збирається забирати у них землю і що кооператив — це бізнес, як і будь-який інший. Було вкрай важливо підкреслити важливість співпраці та колективних дій, які завжди ефективніші за дії окремої особи. Нарешті, слід було наголосити, що кооперативи можуть призвести до економії на масштабах, підвищення ринкової конкурентоспроможності та можливості отримувати субсидії та іншу підтримку від уряду та організацій розвитку.
Чеський слід у регіоні Терджола
Однією з організацій, що використовують кошти ENPARD для просування кооперативів, є People in Need (PIN), неурядова організація з розвитку, що базується в Чеській Республіці. Проєкти PIN, що реалізуються також у співпраці з Чеським агентством розвитку, можна знайти в регіоні Терджола, де ця НУО стала важливим гравцем. Це значення, однак, є дуже специфічним, оскільки воно зумовлене не лише прямою підтримкою виробників продуктів харчування, а й чеським походженням PIN, що несе дуже специфічну форму конкурентної переваги у просуванні кооперативів. Хоча Чеська Республіка (Чехословаччина) ніколи не була частиною Радянського Союзу, вона все одно належала до Східного блоку, де довіра до кооперативів підірвана так само, як і в Грузії. Спільна історія та розуміння значення колгоспу можуть відіграти життєво важливу роль у пропаганді кооперативів — якщо одна країна з радянською історією змогла подолати тінь радянських колгоспів, чому б це не вдалося, наприклад, Грузії? Зусилля PIN, схоже, є успішними, і кооперативи, що підтримуються цією НУО, стали процвітаючими, будуючи власні мережі постачальників та покупців.
Завдяки подібним ініціативам за останні кілька років грузинський кооперативний сектор почав процвітати. Хоча до 2013 року кооперативи де-факто не існували, до 2015 року було зареєстровано майже 1200 нових кооперативів. Новостворені кооперативи зазвичай налічують близько 15 членів і працюють на дуже обмежених земельних ділянках. Тому вкрай важливо зробити другий крок у розвитку кооперації — почати формувати асоціації та співпрацювати в різних секторах. Трансформація сільського господарства та його адаптація до європейських умов — це довготривалий процес, проте, якщо здійснювати його колективно, шанси на успіх значно вищі.
Автор: Lenka Voleníková. Автор є аспіранткою кафедри досліджень розвитку та довкілля Університету Палацького в Оломоуці, Чеська Республіка. Фото: KRES / студенти Університету Палацького
Примітка: Стаття є частиною проєкту DevEd «Співпраця заради розвитку з перших вуст», що підтримується Чеською агенцією з розвитку (CzechAid).