Пошук людиною сенсу в кризових життєвих ситуаціях – результати експерименту Кризи є природною частиною людського життя. Іноді вони з’являються несподівано, іноді їх виникнення можна з відносно високою ймовірністю очікувати та передбачати. Згідно з Vodáčková, у кризі перебуває кожен суб’єкт, чий стан проявляється нібито безпричинним послабленням регулятивних механізмів, що сприймається ним самим як загроза власній екзистенції. (Vodáčková, 2002: 27-28) Кризу, отже, можна розуміти як суб’єктивно загрозливу ситуацію з великим динамічним зарядом і потенціалом зміни. Однак важко було б без неї досягти життєвого зрушення або особистісного дозрівання.

У зв’язку з кризами французький математик René Thom (1972) у своїй теорії катастроф вказав на важливий факт, що людське мислення зосереджується головним чином на тому, що можна легко передбачити, що є своєрідним безперервним продовженням попереднього розвитку. Якщо якесь явище є раптовим еволюційним зламом, що не відповідає попередньому розвитку подій (дисконтинуїтетом), воно більш-менш сприймається як небажане і випадкове. (Vodáčková, 2002: 32) З іншого боку, лише зрідка трапляється, щоб за такий короткий час пропонувалася така кількість можливостей для нового впорядкування людського життя.

Що стосується самого процесу виникнення кризи, більшість фахівців погоджуються з так званим принципом подвійної квантифікації, згідно з яким для того, щоб могла виникнути будь-яка реакція організму, має відбутися узгодження моментного стану (внутрішнього середовища) організму із зовнішнім тригером. «За зовнішні прискорювачі (преципітатори) фізик René Thom позначає три аспекти:

  1. втрату об’єкта (напр. смерть, розрив стосунків, переривання зв’язку з джерелом допомоги, розчарування, зраду, поранення, розвіяння очікуваного)
  2. зміну (стану здоров’я, сімейного, робочого, атмосферного стану) і
  3. вибір між двома однаковими якостями.» (Thom, 1972 In: Vodáčková, 2002: 32)

Зазначений автор далі вказує на два внутрішні преципітатори криз – першим є необхідність адаптації суб’єкта до свого власного розвитку та змін, що з нього випливають. Другим є явище, яке Thom називає замінним заходом. Це означає, що за несприятливих життєвих обставин організм задля плавного розвитку реалізує своєрідну «виключення» ‒ тимчасовий захід з обмеженою часовою дією та ефективністю. Зазвичай це щось, що притуплює фізичний або психічний біль і відволікає свідому увагу від ситуації, що виникла. Erikson для подібних ситуацій використовує термін психосоціальний мораторій. Thom у своїй теорії катастроф далі пояснює, що якщо ми перебуваємо в біфуркаційній точці, тобто в місці, де наш розвиток ніби роздвоюється, ми можемо опинитися в кількох якісно відмінних станах.

З наведеного, серед іншого, випливає, що кризовий (психологічний, соціальний) працівник мав би бути певною мірою фахівцем з теорії катастроф, мав би знати найчастіші типи кризових ситуацій, бути здатним бачити підґрунтя ситуації, що виникла, а також бути здатним передбачати її розвиток, враховуючи приховані змінні. Кризовий працівник також виконує функцію того, хто вносить структуру та опору, і хто може зробити ситуацію зрозумілішою.

Кризовий працівник має бути здатним посилити компетентність клієнта настільки, щоб він брав участь у вирішенні кризової ситуації, що виникла, якомога більше власними зусиллями. Якщо ми можемо ефективно супроводжувати людину через подібні переходи та пов’язані з ними зміни, ми можемо майже напевно розраховувати на те, що новий стан відкриє клієнту нове задоволення і новий сенс. При цьому ми не повинні забувати, що людина в кризі приходить цілком – зі своєю психікою, тілом, стосунками та соціальним закріпленням, і тому допомога компетентних кризових працівників має охоплювати весь біо-психо-соціально-духовний простір.

Тематика сенсу особливо виразно виникає в граничних ситуаціях, якими можуть бути не лише серйозні удари долі, як-от хвороба чи смерть, а й вибір професії, партнерські кризи, радикальні втручання в якість довкілля чи типово соціально-патологічні теми, як-от безробіття, бездомність, наркотична залежність, догляд за людьми похилого віку або важкохворими.

Питання сенсу, однак, у сучасному суспільстві, що характеризується епізодичністю та фрагментарністю життя, постають з несподіваною нагальністю також у зв’язку зі споживацьким способом життя, а отже, у ситуаціях відносного добробуту, пересиченості та нудьги. Почуття безглуздості та безнадії, або навіть зневаги до життя послаблюють у багатьох індивідів бар’єри до самоушкодження, або, з іншого боку, ведуть до гонитви за екстремальними чи «солодкими» враженнями, що подразнюють нервову систему, за допомогою яких вони намагаються витіснити почуття внутрішньої порожнечі, самотності та болю від буття, що позбавлене сенсу.

«У зв’язку зі сенсом життя термін «сенс» виражає розуміння, пізнання та інтерпретацію життєвих подій, а також самого життя в змістовному контексті. Друге значення стосується важливості та зобов’язання. Використовується як вираження релевантності, сигніфікації та мети. У стосунку до сенсу життя виражає присутність релевантних і значущих цілей чи цінностей у житті людини. [...] стосується відповідей на екзистенційні питання, як-от: "Що є метою мого життя?", "Чи має моє життя сенс?", "Що в моєму житті є цінним?".» (Tavel, 2004: 110)

Ми термін сенс, що міститься в назві статті, розуміємо насамперед у його розширеному значенні ‒ як джерело сили, що є придатним і може бути активованим при подоланні складних життєвих обставин. У класифікації Maslow потреба в сенсі зараховується до вищих, вторинних потреб – так званих метапотреб. Згідно з багатьма авторами, у Maslow сенс (життя) розширюється до особистого світогляду ‒ це потреба, яка має бути задоволена, щоб людина функціонувала здорово. Згідно з Frankl, людина не обов’язково має розуміти сенс за певних обставин. Тоді вона намагається його лише вгадати. Кожна ситуація має лише одне правильне тлумачення, і індивід повинен вирішити згідно зі своїм найкращим сумлінням. «Органом» сенсу у нього є сумління, і його також можна визначити як здатність виявити унікальний і неповторний сенс, прихований у кожній ситуації – це здатність сприймати змістові наповнення в конкретних життєвих подіях. (Tavel, 2004: 46) Воля до сенсу у людини мотивована напругою між реальністю та ідеалом. Це своєрідна мотивація самореалізації – тією мірою, якою людина наповнює сенс, вона реалізує саму себе. Суперечність і відповідна напруга між тим, чим людина є, і тим, чим вона могла б стати, є необхідними для душевного здоров’я, оскільки люди потребують певного виду напруги, яка їх постійно орієнтує на конкретні цінності з метою їх реалізації, і на сенс існування, який має бути наповнений. Напруга між суб’єктом і об’єктом здоров’я не послаблює, а навпаки, зміцнює. (Tavel, 2004: 58)

Віктор Франкл також був переконаний, що сенс має бути знайдений кожним індивідом окремо. Унікальність особистості та ситуації таким чином створює унікальне людське завдання. У його створенні зазвичай беруть участь кілька факторів: макроструктура ‒ загальне культурне, етнічне та соціально-демографічне підґрунтя, що визначає ціннісну систему індивіда, та мікроструктура ‒ сфера конкретного життя окремої людини, що включає її стосунки, досвід, особливі характеристики або суб’єктну активність. (Tavel, 2004: 44) Ця думка згодом спонукала багатьох авторів до спроби класифікувати джерела створення сенсу за групами. Лукасова у своєму дослідженні виявила дев’ять змістових категорій сенсу життя: власне благополуччя, самореалізація, сім’я, працевлаштування, суспільство, інтереси, переживання, служіння якомусь переконанню та життєві потреби. (Ibidem.)

Перебіг та результати дослідження

Методологічним підґрунтям, застосованим у нашому дослідженні, була теорія та практика логотерапії. Обґрунтуванням цього вибору є той факт, що логотерапія є недетерміністичною психологією, що означає відмову від переконання про незмінність людської долі у сенсі біологічної, соціальної, культурної, психологічної чи особистісної зумовленості. Це психотерапевтичний напрямок, який ставить собі за мету з’ясувати, якою мірою можна мобілізувати «духовні» (моральні, етичні, світоглядні тощо) сили в людині для усунення фрустрацій, виправлення психічних розладів та полегшення психічних і тілесних страждань.

Вибіркову сукупність нашого дослідження склали 194 респонденти, отримані комбінованим методом цілеспрямованого відбору та самовідбору (snow ball technique). Фактор цілеспрямованого відбору був застосований за критерієм віку та освіти ‒ у конкретних цифрах йшлося про 110 жінок та 84 чоловіків із закінченою вищою освітою у віковому діапазоні 25-71 рік. Переважна більшість респондентів походила з вікової категорії 30-55 років, що в конкретних цифрах становило 139 осіб, що відповідає 72 % опитаних. З погляду критерію сімейного (або партнерського) стану дослідницьку сукупність склали: 34 % осіб, що живуть самостійно (з них 21% розлучених), 39 % респондентів, що живуть у шлюбі, 18 % осіб, що живуть у спільному домогосподарстві з партнером, і решту 9% опитаних становили вдівці та вдови. З огляду на чутливість теми дослідження, якою були кризові життєві ситуації та їх конкретний вплив на життя респондентів, було особливо важливо забезпечити анонімність пробандів. На основі фахових консультацій ми зрештою вирішили використати електронні анкети, що містили переважно відкриті запитання. Вони були згодом надіслані на інтернет-адресу, створену виключно для цілей цього дослідження.

Встановлення мінімальної вікової межі (25 років) було пов’язане з тим фактом, що зазначений період переважно відповідає життєвій фазі, досягнутій після подолання кількох видів життєвих викликів (дорослішання, створення партнерств, орієнтація на ринку праці тощо), а отже, можна було припустити мотивоване прийняття рішень та формування ставлення до пережитих (дискомфортних) подій. Критерій вищої освіти, своєю чергою, спонтанно виплив із результатів попереднього дослідження, коли респонденти не були достатньо здатні до свідомої рефлексії минулих життєвих подій.

З відповідей респондентів на перше запитання ‒ З якими видами криз або значно проблемних ситуацій вам довелося стикатися в житті дотепер? ‒ випливало, що найчастішими видами криз були ті, що викликані: 1. завершенням партнерства (розлучення або розрив стосунків), 2. смертю близької особи (родич, друг, вихователь), 3. власним захворюванням, 4. партнерським конфліктом (що стосується переважно комунікаційних бар’єрів, але також усвідомлення відмінних цінностей партнерів ‒ ця категорія в нашому дослідженні стосується типу партнерства, яке не було завершене). П’ятим найчастішим тригером криз були незгоди в сім’ї (відторгнення дитини батьками, емоційна холодність у сімейних стосунках, вербальні конфлікти, суперечки між сиблінгами або загалом між родичами), а на 6-му місці з’явилася екзистенційна та духовна криза. Із загальної кількості 15 виявлених та наведених нами категорій кризових станів криза, безпосередньо пов’язана з проблематикою сенсу життя, посідає чільне місце та має серйозне значення. (7. захворювання близьких осіб, 8. безробіття, 9. конфлікти на робочому місці, 10. втрата цінностей, далі: криза ідентичності, самотність, залежності.) За Лукасовою, екзистенційний відчай найчастіше пов’язаний з абсолютизацією якоїсь відносної цінності, нехай навіть значущої, яку людина вважає єдиною можливістю наповнення (сенсу) свого життя. (Lukasová, 2009: 223) (Наприклад, якщо хтось відчуває партнерські стосунки як необхідну потребу та пріоритет, при цьому нехтуючи іншими можливостями змістовно будувати своє життя, він буде переживати життя без партнера як несповнене та безглузде.)

З відповідей пробандів на друге запитання ‒ Хто або що Вам у минулому допомагало долати/справлятися з кризовими життєвими ситуаціями? ‒ випливало, що найефективнішими джерелами подолання кризових ситуацій у минулому були: 1. родичі та 2. друзі. Третьою категорією (3. сам/сама) були власні сили – здібності, знання та навички. Віра та духовність з’явилися на 4-му місці, потреба в подальшій освіті та отримання інформації з книг – на 5-му місці. На 6-й позиції виявилися дії, що ведуть до свідомого відволікання уваги клієнта від проблеми, що виникла (т. зв. дистракційні активності) – виражені власними словами учасників дослідження як: «Робити будь-що, аби тільки не думати про це», «Я вигадала собі багато найрізноманітніших занять» тощо. Серед перших десяти найбільш використовуваних джерел (черпання сили) у минулому в учасників нашого дослідження також з’явилися: 7. партнер, 8. пошук фахової допомоги, 9. мистецтво (що розуміється як досвідна активність) та 10. наркотики (включаючи алкоголь та сигарети). На наступних умовних місцях розмістилися: переконання, що час усе лікує, зосередження на роботі, спорт, погляд збоку, розваги, сон та усвідомлення відповідальності за інших (дітей, близьких осіб). Усвідомлення відповідальності було одночасно визначене як найважливіший внутрішній фактор ‒ особиста мотивація для подолання кризи. На 2-му місці була віра в краще майбутнє, на 3-му – переконання в сенсі подій, на 4-му – релігійна віра, і на 5-й позиції – усвідомлення мети, якої було бажано досягти.

Наступне дослідницьке запитання стосувалося якостей, здібностей, навичок або знань, які допомагають респондентам долати складні життєві ситуації в сьогоденні. З наших висновків випливає, що найефективнішими джерелами, які використовують респонденти сьогодні, є: 1. терплячість/витривалість, 2. погляд збоку – раціональна оцінка ситуації разом із аналізом актуальних можливостей, 3. внутрішня сила/стійкість, 4. релігійна віра, 5. оптимізм та позитивне мислення, 6. розсудливість, 7. відповідальність, 8. потреба допомагати іншим, 9. усвідомлення мети та 10. досвід минулого.

Жодна з відповідей на запитання, чи навчили кризові ситуації респондентів чомусь, чи здобули вони завдяки їх подоланню якісь значущі знання, здібності чи якості, не була негативною. Усі одностайно підтвердили користь криз у їхньому особистому житті. Висловлювання учасників дослідження відрізнялися лише за змістом. Новонабутими позитивними якостями та здібностями були насамперед: уважність — повага до інших, реальна оцінка ситуації та раціональний аналіз можливостей, що виникли, емоційна дистанція від небажаних обставин, емпатія — здатність розуміти переживання інших, внутрішня стійкість, толерантність і витривалість. У випадку так званих «негативних здобутків» йшлося передусім про втрату ілюзій, втрату ідеалів, недовіру до інших осіб та засвоєний цинізм.

Здійснену зміну ставлень (у сфері основних життєвих питань) внаслідок життєвих криз оцінили як позитив 60% опитаних і як негатив 34,4% респондентів. (Чи вплинули подолані кризи на Ваші подальші ставлення/погляди на людське життя, на інших людей або на Вас самих?)

Зміну ціннісної ієрархії внаслідок криз задекларували у нашому дослідженні приблизно 64% респондентів, а як незмінні сприймали найважливіші цінності приблизно 25% опитаних.

На запитання щодо змістовності людського життя ‒ Чи має, на Вашу думку, людське життя якийсь (конкретний) сенс? ‒ наші респонденти відповіли наступним чином: людське життя сприймали як змістовне майже 76% респондентів і як безглузде лише 19% опитаних. Більшість вибірки серед можливостей його наповнення вказала: реалізацію особистісного потенціалу, життя для інших, здійснення певної місії, переживання любові, створення якоїсь цінності чи допомогу іншим. Друга група ставилася до життя передусім як до біологічної даності або сприймала його як «страждання, що позбавлене сенсу».

Згідно з Frankl, до характеристик людини з відсутністю сенсу належать: фаталістичне ставлення (неможливо діяти і взяти життя у власні руки, оскільки доля надмірно сильна — чи то у формі інстинктів, схильностей, чи середовища), провізорне буття (віра в те, що головне в житті ще попереду, а до того часу людина живе тимчасово), колективістське мислення (страх перед особистою відповідальністю, коли людина намагається «злитися з натовпом» і переважно застосовує шаблони колективного мислення), фанатизм (невизнання чинності іншого способу мислення, крім власного, невизнання думок інших осіб, водночас часте підпорядкування громадській думці та застосування правила «мета виправдовує засоби»). (Tavel, 2004: 131)

Згідно з багатьма сучасними психологічними дослідженнями, за відсутності завдання, яке людина має виконати в житті, значно підвищується ймовірність її захворювання або смерті. Навпаки, усвідомлення мети підтримує людину в душевному та тілесному здоров'ї, захищає її від хвороб і смерті (наприклад, літня людина, яка страждає від відчуття непотрібності та безглуздості життя). Тому ми запитали наших респондентів: Чи вважаєте Ви, що кожна людина (Ви) має в житті якусь місію/завдання? Понад 70% опитаних були переконані в наявності життєвої місії або завдання. Половина решти респондентів не вважає, що має в житті якусь місію чи завдання, а інша частина (11,7%) не має з цього питання визначеної думки.

Згідно з логотерапією, сутність людського існування полягає в себетрансценденції — самоперевершенні. Людина є істотою, яка постійно прагне до того, щоб ставити свої тілесні та душевні функції на службу певному завданню, яке потім зробить її життя та дії змістовними. Вона потребує сенсу, заради якого вона перевершує саму себе. Тому на завершення ми запитали наших респондентів: Чи маєте Ви потребу бути суспільно, громадсько чи іншим чином корисним/ою? Майже 82% учасників нашого дослідження відповіли на поставлене запитання ствердно.

Висновок

З підсумку встановлених дослідницьких фактів випливає насамперед той факт, що переважна більшість дорослого населення з вищою освітою свідомо переймається питанням сенсу. Це відбувається насамперед у зв'язку з критичними життєвими обставинами, що приносять зміни у ставленні до основних феноменів людського буття та у сприйнятті цінностей. Як найефективніші новостворені або розпізнані під час кризи особисті стратегії були вказані: усвідомлення (усвідомлення доступності) ресурсів, погляд збоку та емоційна дистанція від ситуації, що виникла (самодистанціювання), перенаправлення уваги на інших осіб або речі — самоперевершення, усвідомлення відповідальності (за інших осіб), зміна ставлення, орієнтація на майбутнє, віра в трансцендентне (Бог, інші духовні принципи), віра в сенс страждання, що переживається, та оптимізм — застосування шаблонів позитивного мислення.

Кожна ситуація в житті людини є викликом, і кожна проблема передбачає якесь рішення. На життєві питання людина може відповісти лише тим, що відповідає на своє повсякденне буття. Наповнювати сенсом теперішній момент (в інтенціях логотерапії) означає, що людина приводить вищі цілі та цінності у згоду з конкретними обставинами, в яких вона опиняється.

Автор: Mgr. Pavol Štubňa, PhD. Список бібліографічних посилань

FRANKL, Viktor Emil. 2006. Vůle ke smyslu. Brno : Cesta, 2006. 212 s. ISBN 80-7295-084-3. KOLLÁRIK, Teodor. – SOLLÁROVÁ, Eva. 2004. Metódy sociálnopsychologickej praxe. Bratislava : Ikar, 2004. 264 s. ISBN 80-551-0765-3. KŘIVOHLAVÝ, Jaro. 1994. Mít pro co žít. 1. vyd. Praha : Návrat domu, 1994. 94 s. ISBN 80-85495-33-3. LUKASOVÁ Elisabeth. 2006. I tvoje utrpení má smysl. Logoterapeutická útěcha v krizi. Brno : Cesta, 2006. 191 s. ISBN 80-85319-79-9. LUKASOVÁ, Elisabeth. 2009. Základy logoterapie. Bratislava : LÚČ, 2009. 276 s. ISBN 987-80-7114-704-6. TAVEL, Peter. 2004. Zmysel života podľa V.E. Frankla. Bratislava : IRIS, 2004. 271 s. ISBN 80-89018-81-5. THOM, René. 1972. Stabilité structurelle et morphogenèse. In: Vodáčková, Daniela. 2002. Krizová intervence. Praha : Portál, 2002, s. 60-61. ISBN 978-80-262-0212-7. VODÁČKOVÁ, Daniela. 2002. Krizová intervence. Praha: Portál, 2002. ISBN 978-80-262-0212-7.