«Перешкоди в нас пробуджують здібності, які за сприятливих обставин залишилися б прихованими». Горацій
Embedded media: https://open.spotify.com/embed/episode/3g86MG9YFItSTMV24MD60k?utm_source=generator
Питанням сенсу життя люди переймаються споконвіку. Сенс життя пов'язаний також зі щастям. Ще Арістотель з'ясував, що більше за будь-що інше люди шукають щастя. Що таке щастя? Який сенс має життя? — ми часто ставимо ці запитання.
Платон вбачав сенс життя та його наповнення в єднанні з ідеєю Добра, яку він вважав найвищим онтологічним принципом, що його людина має прагнути пізнати. (Platón 1990) Арістотель вбачає наповнення життя в досягненні блаженства, яке, на його думку, є кінцевою метою існування і найвищим сенсом життя, що досягається через доброчесне життя. Арістотель вважав справедливість найдосконалішою чеснотою. При цьому він розумів чесноту як душевну досконалість. За Арістотелем, індивід є щасливим, якщо має достатньо матеріальних передумов для ведення життя, звільненого від страждань і злиднів. Арістотель спонукав індивідів здобувати матеріальні блага морально і ділитися ними з друзями та іншими людьми. (Hetteš, 2015) Св. Августин і Тома Аквінський вбачали наповнення життя людини сенсом у її стосунках з Богом. Погляди на сенс життя з точки зору філософів часто змінювалися.
Csíkszentmihályi (1990) з'ясував, що щастя — це не те, що трапляється з людиною. Це не результат щасливого випадку або того, що людині просто випав виграшний лотерейний квиток. Це не те, що можна купити за гроші. Воно залежить не від зовнішніх обставин, а скоріше від того, як ми самі їх інтерпретуємо. Насправді щастя — це стан, до якого ми повинні бути готові, ми повинні його плекати, і кожна людина повинна приватно його оберігати. Люди, які навчаться керувати своїми внутрішніми насолодами, будуть здатні визначати якість свого життя, і це найбільш наближено до того, що ми можемо назвати щастям. Але ми не можемо знайти щастя, свідомо його розшукуючи. Те, як ми сприймаємо своє життя, є результатом багатьох сил, що впливають на наше переживання, і кожна з них має вплив на те, чи почуваємося ми добре, чи погано.
Стан потоку (flow) можна пояснити як стан розуму, де починають відбуватися дива. Ознакою потоку є відчуття спонтанної радості та натхнення, це душевний стан повного зосередження та внутрішньої мотивації. За Csíkszentmihályi (2021), багатьом людям руйнують життя трагічні події, і багато хто піддається різним стресовим ситуаціям, але навіть серйозні катастрофи не знищують безумовно щастя. Про те, чи буде людина внаслідок нещасної ситуації почуватися погано, чи здатна знайти навіть у нещасті щось добре, вирішує вона сама, на основі того, як вона реагуватиме на стрес.
Щастя, на перший погляд, пов'язане з матеріальними благами, проте коли ми починаємо глибше досліджувати походження щастя, ми з'ясовуємо, що навіть люди, які не мають матеріальних статків, переживають відчуття щастя, і навпаки — люди, які мають абсолютно все, попри це не є щасливими. Вже на основі цього висновку можна зробити певний висновок, що щастя полягає не в тому, хто якими матеріальними благами володіє. Щастя можна охарактеризувати як стан розуму, який не залежить від зовнішніх впливів, а насамперед від нашого внутрішнього налаштування. Проте щастя пов'язане і зі змістом життя. Тільки людина, яка здатна знайти сенс життя, може бути справді щасливою. Безглузде життя людина лише проживає. Ми навіть вважаємо, що щастя не можна пов'язувати зі здоров'ям, як зазначають деякі автори. Сенс життя авторка сприймає як рушійну силу, яка дає сенс жити попри різні перешкоди, що виникають у житті. Або саме завдяки їм?
Протягом життя людина проходить через різні фази. Частиною життя кожної людини є не лише моменти спокою та щастя, але й приходять несприятливі ситуації, як-от серйозні хвороби, травми, смерть, повені, землетруси, пожежі. Донині в різних місцях світу відбуваються локальні конфлікти, у яких воюють не лише професіонали проти професіоналів, а й люди нападають на своїх сусідів. Ті, хто відрізняється зовнішністю, мовою, культурою, майном, стають об'єктами нападів, вигнання і навіть вбивств. Ця людська нездатність вчитися на помилках, проте, має один позитивний момент. Виявляється, що ті, хто переслідуваний долею і переживає страждання, можуть за певних умов вийти з важких переживань зміцнілими, зміненими на краще. Серйозна життєва подія може парадоксально запустити позитивні зміни, привести людину на новий шлях життя. Це проявляється і в прислів'ї «Що шкодить, те вчить» або «Все, що не робиться — на краще». У наш час використовується також вислів філософа Ф. Ніцше: «Що мене не вбиває, те робить мене сильнішим». Пошук позитивних наслідків у негативних життєвих подіях не є в історії людства чимось принципово новим. (Mareš, 2012).
Навіть людина, яка проходить через важку життєву ситуацію, має вибір, яке ставлення зайняти до конкретної ситуації. Професор Fausto Massimini досліджував переважно молодих важкохворих людей, чия доля змінилася внаслідок хвороби або травми, і з'ясував, що багато хто з них напрочуд добре адаптувався до кризи. За їхніми власними словами, їхнє життя стало кращим. Їхнє життя було винятковим у рішучості, завдяки чому зосередженням їхньої духовної енергії вони перемогли труднощі. Вони навчилися того, щоб навіть базові, прості дії, як-от одягання, можливості пересування в межах квартири, керування автомобілем тощо, стали джерелом їхнього щастя (відчуття потоку). Переважно вони ставили перед собою нові цілі, деякі після нещасного випадку вступали до вищого навчального закладу, інші ж вбачали своє головне завдання в тому, щоб допомагати іншим подолати відчуття безнадії. Багато хто відкрито говорив про те, що їхнє життя є змістовнішим і ціннішим, ніж було раніше. Навчитися знову жити було саме по собі приводом для радості та гордості, і так вони були здатні трансформувати трагічний випадок таким чином, що джерело ентропії стало можливістю для знаходження внутрішнього порядку.
Велика катастрофа, яка руйнує центральну мету нашого життя, або знищує наше «я», або надає нам нову, яснішу та нагальнішу мету: перемогти свою поразку. Якщо ми оберемо другий шлях, життєва трагедія не обов’язково означає погіршення якості нашого життя, якраз навпаки. Здатність впоратися з нещастям і отримати з цього щось добре — це дуже рідкісний дар. Про тих, хто його має, кажуть як про «людей, які вижили», кажуть, що вони мають «мужність». Як би їх не називали, загалом їх вважають винятковими людьми, які подолали великі труднощі та перешкоди, що зламали б більшість людей. Коли ми просимо людей назвати тих, ким вони найбільше захоплюються, і пояснити чому, то найчастіше це мужність і здатність долати перешкоди. Чому одних людей стрес послаблює, тоді як іншим додає сили? Відповідь проста: ті, хто знає, як трансформувати безнадійні ситуації в нову активність, що веде до стану потоку (досвіду flow), який вони можуть контролювати, будуть здатні радіти своєму життю і вийдуть із важкого життєвого випробування сильнішими. (Csíkszentmihályi, 1990).
Якісне дослідження, проведене авторкою, також підтвердило, що люди з інвалідністю, попри важкі фізичні вади, змогли з позитивними думками змінити своє ставлення до життя. На їхню думку, криза може приносити й позитивні зміни та допомогти в самореалізації. Попри важку інвалідність, вони змогли знайти сенс життя, особливо у стосунках, а також у допомозі іншим. (Szegfüová, 2019). Наше дослідження також підтвердило, що підхід до життя залежить від наших внутрішніх здібностей і від нашого ставлення; криза може зміцнити людину внутрішньо, коли людина здатна зрозуміти свою ситуацію. Наш погляд на дану ситуацію завжди залежить від нашої внутрішньої здатності сприймати речі позитивно.
Кожна негативна життєва ситуація має дві сторони медалі: з одного боку, важку життєву ситуацію ми можемо сприймати як величезну перешкоду, як щось погане, що з нами сталося, але інший погляд, той позитивний, здатен навіть із важкої життєвої ситуації витягти максимум і знайти в ній щось позитивне, натхненне, що може надавати життю ще більшого сенсу. Недарма в Китаї кажуть, що криза — це шанс на зміну. Кожна криза, яку людина переживає, насправді може бути й викликом — викликом до зміни на краще.
Криза як виклик
«Китайське прислів’я говорить, що криза є часом небезпеки, а також часом можливості. З кризою загалом пов’язується уявлення про великі труднощі, невдачу, занепад чи стан «на дні». З іншого боку, однак, криза може представляти вершину періоду, в якому відбуваються найбільші речі.» (Bučko, 2009, с. 231).
З цією думкою ми повністю погоджуємося, оскільки переконані в тому, що саме в час кризи можуть відбутися в житті людини найбільші зміни. Адже тоді людина поставлена перед ситуацією, яку якимось чином повинна вирішити. Те, як вона вирішить, залежить виключно від того, чи прийме вона дану ситуацію як факт, який неможливо змінити, чи намагатиметься витягти з цього максимум і попри кризу буде намагатися далі розвиватися.
Навіть криза може бути шляхом до самореалізації, може запропонувати такі приховані здібності, про які ми навіть не знали або не мали часу ними займатися. Криза може бути водночас і випробуванням. Людина кризу здебільшого сприймає як щось негативне, але водночас вона змушена шукати рішення для даної проблеми, криза нас також вчить. На багато речей згодом людина дивиться під іншим кутом зору.
Екстремальні ситуації здатні допомагати людині здобути й внутрішню зрілість. Людина, яка через страждання дозріває до себе, дозріває до правди. За Frankl (2007), якщо людина страждає на якусь хворобу, вона не закінчується, екзистенційно вона може піднятися на вищий щабель, тобто внутрішньо зростати. Страждання — це досягнення і ріст, але також і дозрівання. Людина, яка виростає над собою, дозріває до самої себе. Дозрівання полягає в тому, що людина здобуває внутрішню свободу — попри зовнішню залежність. Людина вільна в тому, що може зайняти ціннісну позицію щодо обставин і умов, справжнього страждання. Це свобода за будь-яких умов, яка не знає жодних умов.
Важкі життєві ситуації є природною складовою життя кожної людини. Загальна обізнаність про психологічну стійкість є слабкою, причому саме психологічна стійкість є передумовою успіху. Навантаження — це розбіжність між вимогами та запитами зовнішнього середовища і готовністю індивіда впоратися з ними. Ми розрізняємо фізичне та психологічне навантаження. Для підвищення психологічної стійкості необхідно довіряти собі та іншим людям, вірити у свої здібності, вміти прийняти минуле, неприємності оцінювати як джерела цінного досвіду, майбутнє розуміти як джерело відкритих можливостей і радісного очікування найкращого, орієнтуватися на позитивний результат можливих перешкод, приймати рішення автономно. Також важливо ставити перед собою такі цілі, які є реальними і їх можна досягти власними силами, надавати своєму життю сенсу, зрозуміти та опанувати, про що йдеться в даних ситуаціях і який вони мають сенс. (Prevendárová a kol., 2017).
Самореалізація через кризу та сенс життя
Особистість людини залежить від багатьох факторів, з якими вона зустрічається в житті. Особистість людини формують життєві ситуації, події, а також щоденні дрібниці, зустрічі з іншими людьми, а також те, якою мірою вона приймає їхні думки, позиції.
Побудова досконалої особистості є життєвим завданням. Виникнення справжнього «Я» не є жодним модним експериментом, а найвищим завданням, яке людина може собі визначити. Лише той, хто здатен сказати «так» своєму внутрішньому призначенню і прагне його реалізації, стає особистістю. Самопізнання та самоздійснення є необхідною передумовою для прийняття вищого зобов’язання, яким є реалізація сенсу індивідуального життя в найвищому можливому обсязі та в найкращій формі. (Jacobi, 2013)
Життєва втрата може призвести до росту, до експансії в розвитку особистості, але також і до регресу. Усе залежить від того, чи зможе індивід впоратися з кризою, викликаною втратою. Втрата, без сумніву, є універсальним людським досвідом — кожен із нас колись пережив втрату чогось або когось. Кожна криза включає 3 аспекти: втрату, вибір і зміну. Ми можемо пояснити це на прикладі: якщо індивід зазнав якоїсь значної втрати (наприклад, втрата роботи, втрата здоров’я, не стається щось очікуване, відбувається викидень, народжується дитина з інвалідністю), внаслідок цієї втрати відбувається зміна в його житті (наприклад, зміна сімейного, робочого, стану здоров’я), але також відбувається зміна в його житті, і він мусить вирішити, як і що буде робити. (Špatenková a kol., 2017)
Криза часто приховує в собі приховані можливості для поступу. Саме криза може бути причиною позитивних змін у нашому житті. Це лише кут зору, як ми дивимося на кризу: чи як на втрату, чи як на здобуток. У кризових ситуаціях ми щось втрачаємо, саме тому ми говоримо про кризу, але водночас ми щось і здобуваємо. Можливо, саме через кризу Бог хоче показати нам інший шлях, через який, хоча спочатку здається, що це несправедлива, важка і складна ситуація, згодом ми можемо зрозуміти, що без кризи ми не змогли б здійснити речі, завдяки яким зміниться наше життя, причому на краще. Під час кожної кризи, чи то важка хвороба, чи щось інше, ми отримуємо можливість знайти сенс життя, який ховається у стражданні. Цей новий шлях покаже нам інший напрямок, змінить наші початкові плани і допоможе здійснити наші таємні та приховані бажання. (Szegfüová, 2019)
Згідно з Csíkszentmihályi (1990), матеріальні умови є лише другорядними і впливають на нас лише опосередковано через переживання. Стан потоку та радість, натомість, покращують якість життя безпосередньо. Здоров'я, гроші та інші матеріальні блага можуть, але не обов'язково мають покращити наше життя. Якщо людина не навчилася керувати психічною енергією, можливо, що такими перевагами вона взагалі не зможе скористатися. І навпаки, багато хто з тих, хто опинився у великих труднощах, не лише вижили, а й навчилися отримувати справжню радість від життя. Як можливо, що люди здатні досягти гармонії розуму і цілісність їхньої особистості зростає, навіть коли з ними трапляються найгірші речі, які ми можемо собі уявити? Людина, яка здатна знайти в житті досвід flow, тобто потоку, здатна радіти навіть ситуаціям, які здаються абсолютно безнадійними.
Сенс життя в гуманістичній та екзистенційній теорії
Гуманістична та екзистенційна теорії належать до теорій, орієнтованих на людину. Це недирективні теорії. Гуманістичний підхід полягає у самопізнанні та досягненні повного потенціалу людської істоти, він зосереджується не на проблемах, а скоріше на індивідуумі. Одним із представників гуманістичної теорії та засновником підходу, орієнтованого на людину, є Carl R. Rogers, який сприймає людей як унікальних людських істот, що заслуговують на повагу та розуміння.
Підхід, орієнтований на людину, ґрунтується на переконанні, що клієнти мають у собі багаті ресурси для розвитку. Rogers виявив, що якщо в міжособистісних стосунках виконуються три умови – конгруентність, емпатія та прийняття – в одного учасника, тоді в іншому починає щось змінюватися або зростати. Гуманістичний підхід полягає у самопізнанні та досягненні повного потенціалу як людської істоти. (Mátel, Schavel, Grey, 2015)
Екзистенційна теорія зосереджується на цінності людського життя і ставить питання про сенс життя, сприймає людину як автономну особистість. Відбувається взаємодія середовища на людину і людини на середовище. Екзистенційна терапія намагається знайти людям сенс їхнього життя. Людина має свободу волі і сама може визначати своє майбутнє, тобто має можливість вибору. Метою екзистенційної теорії є надання людям можливості зростати, вона зосереджується на невизначеності та страху перед невідомим, які вважає невід'ємною частиною життя. Основою екзистенційного підходу є думка, що кожен із нас несе особисту відповідальність за власне життя. Вона намагається знайти відповіді на щоденні труднощі. Вона подібна до гуманістичного підходу, оскільки орієнтована на людину та її здібності. До групи екзистенційних терапій належить також логотерапія, засновником якої є V. E. Frankl.
V. E. Frankl і пошук сенсу
Найвизначнішим представником концепції сенсу життя та засновником логотерапії є V. E. Frankl. V. E. Frankl був віденським неврологом і психіатром, який пережив жахи концентраційного табору. Він виявив, що людина має свободу волі, якою може шукати сенс життя. За Frankl, жодна важка життєва ситуація або страждання не можуть знищити людину так, щоб вона повністю втратила сенс свого життя.
Для кожної людини і для кожного моменту сенс життя є іншим, тому неможливо визначити сенс життя загалом. (Frankl, 2011). Отже, хоча сенс життя протягом життя у різних людей є різним, це означає, що сенс існує. Кожна життєва ситуація має сенс, навіть найважчі та найтрагічніші. Frankl стверджує, що без страждання, яке він переживав у концентраційному таборі, його ріст був би неможливим. Він дотримується думки, що життя має сенс навіть попри страждання.
Логотерапія — це також психотерапевтичний напрямок, який передбачає, що воля відкрити і наповнити сенс власного життя є головною мотивуючою силою у кожної людини. (Mátel, Schavel, Grey, 2015) Значення цієї теорії в соціальній роботі полягає в тому, що вона сприймає людину в цілісності, як фізичну, психічну, духовну істоту. При логотерапії терапевт намагається мобілізувати клієнта і мотивує його при зміні мислення.
Логотерапія стоїть на трьох взаємопов'язаних стовпах. Першим є свобода волі, другим — воля до сенсу, а третім — сенс життя. Свобода волі означає, що доля людини не є наперед визначеною і людина має свободу активно щось робити, але в ситуації, коли обставини її дуже обмежують, наприклад, ув'язнення в концентраційному таборі, вона має свободу зайняти щодо ситуації позицію, яку сама обере. Вона може впадати у відчай, змиритися, але може намагатися вижити з любові до своїх близьких, може намагатися зменшити страждання співв'язнів. Зі свободою йде пліч-о-пліч і відповідальність за конкретне рішення, людина, отже, є творцем власного життєвого наповнення. (Mátel, Schavel, Grey, 2015)
Свобода волі, отже, означає, що людина може сама вирішити, як вона поставиться до даної ситуації, причому обмежувальні ситуації можуть бути різними. Frankl вказав на таку ситуацію як ув'язнення в концентраційному таборі, оскільки виходив із власної ситуації, проте обмежувальні обставини можуть бути різними; у наш час такою ситуацією ми могли б згадати ситуацію в'язнів, але до обмежувальних обставин може належати також ситуація, коли людина, наприклад, через хворобу має обмежені рухові здібності. Навіть у такому випадку, і власне за будь-яких обставин, людина має можливість зайняти щодо даної ситуації певну позицію, і чи буде це, попри несприятливі обставини, негативна чи позитивна позиція, залежить виключно від конкретної людини та від її думок. Мотивація при цьому може бути різною, залежно від індивідуальної ситуації, так само як це може бути прагнення вижити з любові до близьких, це можуть бути різні інші цілі та мотивації, які служать рушійною силою для виживання та прийняття позитивних позицій попри все.
Воля до сенсу означає, що кожна людина має в собі прагнення до сенсу життя і хоче його пізнати. Ця мотивація, проте, може бути тимчасово пригнічена тоді, коли людина орієнтується на задоволення своїх інстинктів, прагнення влади, і коли людина в цьому не знаходить задоволення, воля до сенсу виходить на поверхню.
Сенс життя – логотерапія виходить із того, що життя має сенс за будь-яких обставин. За Frankl, навіть позірно негативні ситуації в людському житті, пов’язані зі стражданням, провиною, втратою або смертю, можуть бути перетворені на щось позитивне. Цей сенс означає звернення уваги від себе до інших людей або чогось, що виходить за межі людини. (Mátel, Schavel, Grey, 2015)
За Frankl, коли в людини відсутня воля до сенсу, вона лише переживає життя. Коли воля до сенсу не наповнена, така людина відчуває безглуздість свого життя, ні в чому не знаходить задоволення чи цінності життя, втрачає мотивацію, відчуває порожнечу, що Frankl називав екзистенціальним вакуумом. Frankl був переконаний, що матеріальні речі та влада не здатні задовольнити психічні потреби людини і зробити її щасливою. Сенс життя кожен має знайти сам.
Навіть у важких ситуаціях можна знайти сенс життя, і іноді саме перешкоди змушують нас або надихають до життєвих змін, що в кінцевому підсумку може означати і позитивну зміну. Згідно з пірамідою потреб A. Maslow, для того, щоб відбулася самореалізація, людина повинна задовольняти спочатку базові фізіологічні потреби, потребує мати впевненість і безпеку, стосунки, любов, приналежність, потребу у визнанні, самоповагу. Лише коли людина має задоволені ці потреби, може відбутися самореалізація. До задоволення вищих потреб, отже, може дійти лише тоді, коли задоволені нижчі потреби. (Szegfüová, 2019)
Frankl (2016) стверджує, що сенс є життєвою метою. Індивід потребує твердої точки в майбутньому, яка формує його теперішність. Без твердої точки в майбутньому людина має відчуття порожнечі та безглуздості буття, і не може взагалі існувати. Довгостроковою життєвою метою є особисте покликання, предметом є сенс, пов’язаний із відчуттям «жити для чогось або для когось». Сенс є чимось конкретним, унікальним і неповторним, і його треба в кожного виявити. Сенс треба шукати, і знайти його можна в тому, що може бути в майбутньому. Страждання має сенс росту, за допомогою якого ми можемо внутрішньо екзистенціально дозрівати і водночас можемо ще ефективніше інтегрувати його в контекст способу реалізації та відкриття змістовності в нашому житті. Людина не може втратити свою гідність через хворобу, страждання чи біль, і це підтверджує також V. E. Frankl. (Ondrášik In Dancák, Šoltés, 2017)
Šmidová (2012) дотримується думки, що людській істоті належить як щастя, так і страждання, яке може її чогось навчити. Коли ми страждаємо, переживаємо кризу, часто відчуваємо кривду, аж з часом усвідомлюємо, що страждання завжди має якусь мету. Саме тоді людина найбільше розвивається. Криза змушує людину щось змінити, саме тоді людина мобілізується, часто тоді замислюється над своїм життям, бо поки була щасливою, не страждала, не була змушена глибше займатися своїм життям. Через кризу ми можемо знайти потенціал для особистого росту. Подолання труднощів вимагає багато сил, що є водночас новою енергією, яка формує людину і змінює її в іншу, ціннішу особистість.
ВИСНОВОК
У статті ми розглянули сенс життя, причому виходили переважно з підходу V.E. Frankl, який вбачає сенс навіть у важких життєвих ситуаціях, якими є страждання. Він дотримується думки, що людина, яка проходить через важку життєву ситуацію, може знайти мотивацію і поставити перед собою завжди нові цілі, які допомагають росту та самореалізації.
Ми дотримуємося думки, що навіть коли людина потрапляє в ситуацію, яку можна назвати кризою, вона здатна активізувати свої внутрішні сили, які допомагають їй змінити ставлення до даної ситуації, і навіть за несприятливих обставин, або, можливо, саме завдяки їм, вона здатна досягти вищого ступеня зрілості, перевершити саму себе і знайти сенс життя.
Авторка: PhDr. Bc. Mária Szegfüová Вища школа охорони здоров’я та соціальної роботи св. Єлизавети в Братиславі – докторантка. Університет Коменського – юридичний факультет, Братислава. Авторка працює як соціальна працівниця, лекторка, супервізорка. Свою наукову та фахову діяльність присвячує темам прав людини, справедливості, державного управління, соціальної політики. Тривалий час вказує на проблеми інтеграції та застосування Конвенції про права осіб з інвалідністю.
Список бібліографічних посилань
BUČKO, L. 2009. Misijná a charitatívna činnosť. Bratislava: VŠZSP sv. Alžbety, 248 s. ISBN 978-80-89271-37-5.
CSÍKSZENTMIHÁLYI, M. 1990. O štěstí a smyslu života. Môžeme ovládať své prožitky a ovliňovat jejich kvalitu? Praha: Nakladatelství Lidové noviny. 399 s. ISBN 80-7106-139-5.
CSÍKSZENTMIHÁLYI, M. 2021. Flow Az áramlat. Budapest: Akadémia kiadó. 371 s. ISBN 978 963 05 8833 1.
DANCÁK, P. – ŠOLTÉS, R. 2017. Disputationes quodlibetales XX. Dôstojnosť človeka a jeho budúcnosť. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove, 314 s. ISBN 978-80-555- 1775-9.
HETTEŠ, M. 2015. Ľudské práva a sociálna ochrana. Bratislava: Vysoká škola zdravotníctva a sociálnej práce sv. Alžbety, 2015. 242 s. ISBN 978-80-8132-128-3.
JACOBI, J. 2013. Psychologie C.G. Junga. Praha: Portál, 216 s. ISBN 978-80-262-0353-7.
FRANKL, V. E. 2007. Trpiaci človek. 2007. Bratislava: LÚČ, vydavateľské družstvo, 158 s. ISBN 978-80-7114-638-4.
FRANKL, V. E. 2011. Hľadanie zmyslu života. Bratislava: Eastone books, 2011. 131 s. ISBN978-80-8109-159-9
FRANKL, V. E. 2016. Utrpení z nesmyslnosti života. Psychoterapia pro dnešní dobu. Praha: Portál, s.r.o., 128 s. ISBN 978-80-262-1038-2.
MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – GREY, E. 2015. Teória a metódy sociálnej práce I. 3. dopl. vyd. Bratislava: Spoločnosť pre rozvoj sociálnej práce. 2015. 420 s. ISBN 978-80-971445-6-2.
MAREŠ, J. 2012. Posttraumatický rozvoj človeka. Praha: Grada Publishing, a. s., 200 s. ISBN 978-80-247-3007-3.
PLATÓN, 1990. Dialógy. Bratislava: Tatran. 920 s. ISBN 80-22-01-26.
PREVENDÁROVÁ, J. a kol. 2017. Nové výzvy v psychológii. Siluvky: Nakladatelství Palma, 240 s. ISBN 978-80-904620-0-7.
SZEGFÜOVÁ, M. 2019. Kríza ako výzva – vyrovnanie sa s ťažkou životnou situáciou. rigorózna práca. Bratislava: VŠZSP sv. Alžbety, 91 s.
ŠMIDOVÁ, M. 2012. Sociálna práca s osobami so zdravotným postihnutím. Trnava: Vydavateľstvo Dobrá kniha, 2012. 221 s. ISBN 978-80-9141-769-9.
ŠPATENKOVÁ, N. a kol. 2017. Krize a krizové intervence. Praha: Grada Publishing a.s., 288 s. ISBN 978-80-247-5327-0.