Девіз: Найскладнішою частиною вивчення статей про гумор є рішення, чи автори говорять серйозно, чи просто жартують. Натхненні девізом цієї публікації, ми пропонуємо погляд Joseph Palladino та Mitchell Handelsman на розлад особистості з дефіцитом (можливо, зниженим, а можливо, пошкодженим) гумору (Humor-Impaired Personality Disorder). Ключовими ознаками цього розладу є: нездатність посміхатися або сміятися, відсутність розуміння чи оцінки багатьох або всіх форм гумору, ригідність. Прямі діагностичні тести для виявлення симптомів (наприклад, анкети) є непридатними, оскільки ці особи не мають інсайту. Тому інформацію збирають від значущих інших осіб.

Для встановлення діагнозу в особи протягом 6 місяців мають спостерігатися 3 з наступних критеріїв:

  • Спробував і зазнав невдачі під час розповіді жарту, після чого вдався до фрази: «Ти мав би там бути!».
  • Мінімум 3 рази сказав фразу: «Ти хоча б раз не міг би бути серйозним?».
  • Не може дочекатися, щоб прийти додому з роботи або зі школи, щоб подивитися прогноз погоди.
  • Ніколи не посміхається. (Якщо цей симптом присутній, то критерії вимагають лише одного додаткового симптому для встановлення діагнозу.)
  • Присутні незвичайні переконання (наприклад, що посмішка або сміх еквівалентні випусканню (кишкових) газів у громадському місці).
  • Такі переконання іншими людьми не інтерпретуються як слабка спроба пожартувати.
  • Читає психологічний бюлетень лише заради розваги.
  • Не здатний зрозуміти концепцію клубу комедіантів.
  • Якщо є членом факультету або студентом: відвідує всі робочі наради та ентузіастично пропонує читання та виправлення рукописів.
  • Якщо є членом факультету: вважає наради факультету кульмінаційним моментом тижня. Стає помітно розгніваним, якщо нарада закінчується без встановлення дати та часу наступної наради.
  • Якщо є студентом: підкреслює або виділяє більше 55% підручника з будь-якого предмета.

Що стосується лікування цього розладу, наразі ліки невідомі. Було здійснено кілька спроб, спрямованих на уповільнення та пом'якшення прогресування. Одним із підходів є структурування середовища цих осіб, щоб вони не могли заразити інших. Автори (Palladino, Handelsman, 1996) завершують свою статтю про людей з розладом особистості з дефіцитом гумору зауваженням, що ці люди ведуть продуктивне життя, вони, наприклад, є деканами факультетів, редакторами або головами психологічних асоціацій. Люди з розладом особистості з дефіцитом гумору нездатні посміхатися та розуміти гумор. Більшість людей, однак, здатні сміятися, і про них кажуть, що вони мають «почуття гумору».

Почуття гумору

Steve Wilson (1996) порівнює почуття гумору з гравітацією, з силою, яку ми не можемо безпосередньо спостерігати нашими п'ятьма чуттями, але чиї ефекти є постійними та незаперечними. Ми не можемо побачити, скуштувати, торкнутися, понюхати або почути почуття гумору, але ми, безумовно, можемо відчути його ефекти. Той самий автор в іншому місці (Wilson, 2009) говорить не про «почуття гумору», а про «почуття гумору» (у множині). Кілька прикладів почуттів гумору: абстрактне, химерне, бурлескне, цинічне, дитяче, диявольське, дотепне, фарсове, блазнівське, гротескне, істеричне, інтелектуальне, невимушене, неконвенційне, хворобливе, вульгарне, пародійне, розвеселе, розгуляне, сардонічне, саркастичне, сатиричне, самопринизливе, сільське, сухе, клоунське, пустотливе, навіжене, зухвале, унікальне, розважальне, зловтішне, жовіальне. Автор далі додає, що якби ми навчилися цінувати відмінності в почуттях гумору, то ми могли б підвищити толерантність і знизити ворожість у світі (Wilson, 2009). Гумор — це серйозна річ, яка вимагає суворого, фахового підходу. Вивчення гумору здійснюється за допомогою гелотології (від грецького gelos — сміх). Ця дисципліна займається вивченням гумору та сміху, а також їх фізіологічними та психологічними впливами на людське тіло.

Цілюща сила гумору

Дослідження довели, що гумор і сміх сприяють багатьом фізіологічним змінам: стабілізують артеріальний тиск, масажують внутрішні органи, стимулюють циркуляцію, полегшують травлення, збільшують приплив кисню до м'язів, знижують м'язову напругу та сприяють загальному відчуттю well-being (Seaward, 1992). Підтверджено також позитивний вплив гумору та сміху на імунну систему (Wilson, 1996; McGuire, 1999; Berk, Felten, Tan, Bitman, Westengard, 2001; Bennett, Lengacher, 2007). Під час сміху збільшується кількість NK-клітин (NK означає natural killer, тобто природний кілер), які знищують пухлинні або уражені інфекцією клітини, а також збільшується кількість Т-лімфоцитів, які атакують інфекційні агенти (Wooten, 1996; Nešpor, 2002). Важливо знати про позитивний вплив гумору та сміху на людське тіло, проте для психолога цікавіше присвятити увагу гумору у стосунку до психотерапії. Carbelo та Jáuregui (2006) вказують на те, що гумор може бути використаний для полегшення контакту між пацієнтом і терапевтом, наприклад, гумор може допомогти при створенні комунікації між ними, для зміцнення терапевтичних стосунків або для зниження потенційної ворожості чи тривожності. Автори далі зазначають, що аналіз того, як пацієнт використовує гумор, може допомогти при діагностиці. Адже важливі теми душевного життя пацієнта з'являються у жартах, які вони розповідають. Carbelo та Jáuregui (2006), виходячи з праць Kubie та інших авторів, вказують на те, що використання гумору в терапії може мати й свої протипоказання. Гумор може бути використаний для уникнення комунікації про болісні почуття, що може призвести до інгібіції або стагнації терапевтичного прогресу. Якщо пацієнт інтерпретує гумор терапевта як саркастичний або такий, що не має поваги до нього чи до його родини або соціальної групи, пацієнт може інтерпретувати це як напад, що може призвести до виникнення конфлікту або до ворожості (Carbelo та Jáuregui, 2006).

Ви могли б запитати: «Як використовувати гумор при терапії (лікуванні) людей?» Ми наблизимося до двох конкретних підходів. Першим підходом є гумордрама. Однією з основних характеристик нас, людей, є те, що ми любимо сміятися з інших людей, висміювати інших людей. Проте ми не любимо, якщо інші люди сміються з нас або висміюють нас. Деякі люди мають навіть хворобливий страх перед висміюванням, який називається гелотофобія. Titze (2007) при допомозі людям з гелотофобією використовує гумордраму, яка є варіацією психодрами, і її двома основними інструментами є клоунська редукція та грайлива абсурдність. Обидві техніки розроблені для усунення перфекціоністського підходу осіб, які хочуть уникнути ситуацій, у яких вони можуть виглядати смішно. У гумордрамі люди з гелотофобією можуть радісно ділитися багатьма ігровими та розкутими активностями, які можуть виглядати смішно або ніяково з перспективи перфекціоністського дорослого.

Інший підхід до використання гумору нам демонструє David Granirer (2005(a)) через свій проект «Стендап для психічного здоров’я» (Stand Up For Mental Health). Стендап-комедія — це специфічний формат гумору. Це найшвидший і найефективніший спосіб викликати сміх. Мета коміка — домогтися того, щоб люди під час його виступу сміялися якомога частіше (це вимірюється кількістю смішків за хвилину). Це вимагає стислості та хорошої кульмінації. David Granirer навчає людей із психічними розладами того, як робиться «стендап-комедія». Його мета — підвищення самооцінки цих людей, а також боротьба з суспільною стигмою. Як він каже: «Є щось неймовірно цілюще в тому, коли ви говорите повній кімнаті людей, хто ви є, і розважаєтеся разом із ними. Це веде до позбавлення від сорому. І до думки: Адже я не такий уже й поганий» (Granirer, 2005(a)).

Робота – гумор – стрес

«Робота — це серйозна річ, яка не має нічого спільного з гумором!»; «Робота має цінність, лише якщо ви при ній страждаєте!»; «Обіцяю вам лише кров, піт і сльози (Winston Churchill)!» Такі або подібні речення ми часто чуємо з вуст керівників (шефів, босів). Проте ми поступово починаємо усвідомлювати, що робота нас вбиває. Японці у 80-х та 90-х роках XX століття переживали настільки високий рівень стресу, що запровадили новий термін «кароші», який означає «раптову смерть від перепрацювання» (Wilson, 1995; McGhee, 2009). McGhee (2009) оцінює, що від 20% до 50% робочого дня середньостатистичного американського працівника втрачається через стрес, нудьгу та загальну незадоволеність роботою. Згаданий автор наводить наступні 4 постійні джерела стресу на кожній роботі:

  • Встигати за змінами — працівники навчилися ненавидіти зміни, бо вони не мають кінця. Поки ми встигаємо чогось навчитися, з’являється щось ще новіше.
  • Зробити більше за менше — скорочення кількості працівників означає дві речі: ті, хто залишилися, побоюються, що на них чекає те саме, а зменшена кількість працівників означає збільшений обсяг роботи для тих, хто залишився. Висновок: занепокоєні працівники мають вивчати нові речі та брати на себе нову відповідальність одночасно.
  • Робити речі швидше — щойно завершується один проект, інший уже чекає на негайне виконання.
  • Перевантаження інформацією — Інтернет та електронна пошта не дають нам навіть дня відпочинку, варто лише згадати про ту гору повідомлень, яка чекає на нас після вихідних (McGhee, 2009).

Wilson (1998) посилається на Fred Pryor, коли каже, що здорові та щасливі працівники працюють, а нещасні мають тенденцію повідомляти про хворобу. Для працівника добре, якщо він здоровий і щасливий, що також вигідно для роботодавця. То що ж зробити, щоб працівники були щасливими, здоровими та задоволеними? Wilson (2009) пропонує створення «О-о»-відділів. У «О-о»-ситуації ми опиняємося тоді, коли відчуваємо щось у шлунку, а в голові лунає голос, що каже: «О-о». Це сигнали стресу, що насувається. Члени відділу повинні мати під рукою червоні клоунські носи; коли хтось перебуває в «О-о»-ситуації, вони мають оточити його і пародійно чотири рази заспівати «О-о! О-о! О-о! О-о!». Це триває лише 30 секунд (Wilson, 2009). Кому цього ще недостатньо, нехай повчиться на наступних думках, які наводить Baum (1996) і які можуть допомогти внести трохи гумору в особисте або робоче життя:

  • Намагайся додати гумор у повсякденні справи. Не обов’язково залишати його лише для особливих випадків.
  • Зроби щось, що приємно здивує колег та членів родини.
  • Зосередься на позитивних формах гумору. Сарказм, висміювання та інші негативні форми гумору зазвичай служать для створення поганих емоцій.
  • Цінуй гумор, що виникає природно, вдома і на роботі. Люди роблять дивні та смішні речі — іноді навмисно, часто випадково. Спробуй оцінити ці моменти.
  • Експериментуй із позитивними та доречними жартами. Випробуй їх спочатку вдома, а потім на роботі.
  • Посміхайся і смійся частіше. Практикуй «гуморобіку». Сміх сприяє виробленню ендорфінів — біохімічної субстанції, яка веде до гарних відчуттів.
  • Будь чутливим до того, що колеги або члени родини вважають смішним, а що ні. Не дозволяй, щоб щось смішне для тебе перетворилося на поганий досвід для іншого.
  • Розслабся. Не дозволяй собі стресувати через події, які не є важливими.
  • Спробуй відокремити роботу (професійне життя) від особистого життя. Заплануй розважальні заходи з родиною у вільні години.
  • Усвідом, що єдина річ, яка є сталою як на роботі, так і вдома, — це зміна. Намагайся бути якомога гнучкішим, щоб ти міг змінюватися, коли це буде потрібно.
  • Спостерігай за стресовими та негативними ситуаціями, щоб ти міг вирішити, що можеш контролювати, а що ні.
  • Спробуй не перейматися тим, що думають люди. Спробуй бути трохи «шаленим», диким і дивним — можливо, тобі це сподобається (Baum, 1998).

Кому цього ще завжди недостатньо, нехай перегляне 71 випробуваний спосіб, як вносити гумор у робочу діяльність (Wilson, 2009). Звісно, я не буду наводити їх усі, правду кажучи, не наведу жодного, бо це втомило б кожного читача і, не в останню чергу, мене як автора (розумій автора цього допису). Втомливими та нудними не повинні бути ні університетські лекції, ні доповіді (презентації) на конференціях. На інтернет-сторінці www.write-out-loud.com у статті «Як використовувати гумор ефективно (Хороший жарт — це дуже добре. Поганий може бути катастрофічним)» ми можемо прочитати, серед іншого, що гумор ламає бар’єри, гумор розслабляє аудиторію, привертає їхню увагу до того, щоб слухати, щоб бути уважними, гумор додає «родзинку» у презентацію, гумор знімає напругу, гумор об’єднує людей. David Granirer (2005(b)) каже, що жарт повинен містити принаймні один із цих двох елементів — перебільшення або несподіванку (варто в цьому переконатися). Жарт далі складається з двох компонентів — налаштування (введення в ситуацію) та кульмінації. Введення в ситуацію — це коротке представлення теми (20–30 секунд), яке не повинно бути жартівливим, оскільки тоді друга частина жарту — кульмінація — не матиме з чим контрастувати. Отже, кульмінація повинна містити несподіваний поворот. Досі це були думки David Granirer, тепер іде наш приклад: Жарт не обов’язково повинен мати кульмінацію (введення в ситуацію). Хоча не завадить, якщо він її має (кульмінація).

Замість висновку

Якщо ви чекали на щось інше, то не припиняйте чекати! Тримайтеся! Можливо, ви дочекаєтеся вже в наступному з моїх дописів, що стосуються психології гумору. Якщо ви все ж таки не можете дочекатися, то порадьтеся зі своїм лікарем (психологом, психіатром), чи не є ви невротиком, або дозвольте себе надихнути списком інтернет-сторінок, які ви знайдете після списку використаної літератури. Oscar Wilde якось сказав: «Життя надто важливе, щоб сприймати його серйозно». А я додаю: «Якщо ви все ж таки хочете сприймати життя серйозно, то сприймайте його з гумором!»

Róbert Ďurka, Centrum pedagogicko-psychologického poradenstva a prevencie, Michalovce

Стаття була опублікована у збірнику матеріалів конференції «Психологія здоров'я — Здоров'я і мудрість. Психологія здоров'я та синдром вигорання. Гендерні відмінності у здоров'ї». Конференція відбулася у 2009 році. Укладачі: PhDr. Dušan Selko, CSc., MPH, Mgr. Róbert Ďurka, PhD. Збірник видано за фінансової підтримки Národného ústavu srdcových a cievnych chorôb, a. s., Братислава Видавець: Národný ústav srdcových a cievnych chorôb, a. s., Братислава у видавництві MAURO Slovakia s.r.o., Братислава 2010, ISBN 978-80-968092-6-4