Де вона взялася, там вона взялася, у часи, коли був юрський період, з'явилася мигдалина і принесла страх і лють.
Під «юрським» мається на увазі не вправний хлопець, а мезозойська ера, коли 250 мільйонів років тому (+/- 35) у четвер по обіді з'явилися динозаври; їхній мозок містив це ядро, яке розпізнавало і керувало двома емоціями: страхом і люттю. Потім воно ще знало три команди: атакуй, тікай і завмри!
Через деякий час динозаври вимерли, і на їхнє місце прийшли ссавці, чий мозок був уже значно більшим, вправнішим і володів також більшою кількістю емоцій; можна сказати, що щодо цих станів примати та багато інших істот від нас не надто відрізняються. Чим відрізняється людина, так це тим, що в неї виросла кора головного мозку, головним чином спереду, яка вміє думати, передбачати та приймати рішення.
Розвиток можна уявити так: у нас є мигдалина (=amygdala), ми стискаємо її в кулак (=тигровий мозок), а на кулак кладемо зображення нашої кори головного мозку — паперову серветку, і маємо людський мозок. Коли ми з'єднуємо лівий і правий кулаки, там, де торкаються великі пальці, знаходяться ділянки кори, що називаються поясними звивинами, де — дуже умовно кажучи — зустрічаються розум з емоціями і де ми також відчуваємо, в якому ми стані, чи добре нам, чи погано. Але не забуваймо, що глибоко всередині все ще сидить мигдалина зі своїми здібностями, які вона тренує 250 000 000 років, і за її командою запускається стресова реакція, яка є страшенно енерговитратною і, що стосується енергії, добряче «висмоктує соки» з організму.
Мигдалина — це, власне, така зграя розвідників, які моніторять усе, що відбувається навколо нас, а також у нас самих, і коли справи йдуть не так, вона оголошує тривогу і спонукає нас до атаки, втечі, завмирання, а також того, чого не мали динозаври — до зомління. Від народження це найактивніша частина мозку, і для того, щоб вона заспокоїлася, у неї є мама, біопсихосоціально запрограмована так, що вона це вміє. Тим часом дозріває кора головного мозку дитини, а потім підлітки збирають знання, досвід і способи, як найкраще вирішувати небезпечні ситуації. Замість мами, яка заспокоїть мигдалину або дозволить їй лютувати, у нас є префронтальна (=зовсім спереду) кора головного мозку, яка перебирає на себе цю функцію.
Страх — це з еволюційної точки зору корисна емоція, ми радше нащадки тих, хто вчасно втік, ніж тих, хто йшов у бій раніше, ніж у них з'явилися діти. Героїв без страху серед нас близько одного відсотка, і те, що вони не відчувають страху, робить їх зовсім іншими людьми, які сприймають, мислять, відчувають і діють інакше, ніж решта. Проте ми, інші, повинні навчитися поводитися зі своїми страхами. Страх нас охоплює, це емоція, а відвага — це рішення, яке вигадає і зробить розум.
Існує загальна згода, що тривога — це стан, коли я очікую на якусь небезпеку, наприклад, тигра, а страх — це стан, коли я його зустрічаю. Тривога спрямовує нас до різних захисних заходів, страх виявляє один із зазначених варіантів. Важливо те, що в такій ситуації працюють інстинкти, а розум вимкнений. У мозку це як на гойдалці. Коли енергію, яку я маю на розумову роботу, я інвестую в раціональну сферу, вимикаються емоції; коли я перемикаюся на емоційний мозок, слабшає розум.
Емоції — це тілесні процеси, які налаштовують організм на певну активність, тому ми відчуваємо страх від коріння волосся, через м'язову напругу, посилену роботу серця, дихання, пересохлий язик аж до прикрого факту, що нам страшенно хочеться в туалет, тому що організм перед втечею хоче полегшитися. Емоції керують нами, і в цьому плані вони мають набагато ефективніший вплив, ніж розум. Казати собі в таку хвилину «не бійся» не тільки марно, а й прямо шкідливо, тому що цим ми далі підживлюємо страх. Так само не допоможе «киш, киш...».
Емоції нас охоплюють, думками ми можемо керувати. Коли емоції хочуть перебрати владу, вони можуть бути відсторонені лише тоді, коли ми на повну ввімкнемо раціональний мозок. Коли на людей накочується панічна атака, ми рекомендуємо їм забити на боротьбу зі страхом і повністю зосередити свою увагу, наприклад, на тому, щоб подумки порахувати, скільки буде 19x542, або згадати всіх однокласників з першого класу, розповісти якийсь вірш або промовити задом наперед чеський гімн. Зосередження, зосередження, зосередження! Це отрута для тривоги.
Виправдане запитання звучить так: а що це має спільного з імунітетом? Простим купецьким міркуванням ми дійдемо до того, що організм має в актуальний момент певну кількість енергії. І коли він кидає її на стресову реакцію, яка є надзвичайно дорогою (а до того ж там страшенно марнують, куди там до цього державним замовленням!), десь її забракне. Організм не може жити в борг, він живе на те, що має. Коли він інвестує в стрес, він мусить десь взяти. Де? На імунітеті. Тому кожна стресова реакція імунно нас послаблює. А коли стрес починає від'їдати від необхідної порції сну — щонайменше сім годин — стан ще погіршується, тому що імунні процеси відбуваються найінтенсивніше уві сні.
Це просте рівняння: коли ми будемо раціонально мислити, ми не пустимо до слова непотрібні страхи, не відкриємо шлюзи стресу і матимемо достатньо енергії на процеси, які нас зміцнюють.
MUDr. Radkin Honzák психіатр Блог автора: http://blog.aktualne.cz/blogy/radkin-honzak.php