До нормативних джерел особистої свободи John Stuart Mill: між індивідуальною та колективною автономією

Вступ

Проблематика особистої свободи становить одну з центральних тем сучасного політико-філософського дискурсу, причому саме в середовищі ліберального мислення нормативні джерела цього поняття відіграють особливу і в багатьох аспектах досі недостатньо оцінену роль. Дискусії про походження, легітимність та обсяг особистої свободи знову і знову повертають нас, окрім творів класиків (John Locke, Thomas Hobbes, Jean-Jacques Rousseau), до праці John Stuart Mill «Про свободу», в якій концепція особистої свободи утворює один із фундаментальних стовпів соціального лібералізму. Напруга між індивідуальними вимогами свободи та колективними запитами суспільства постає як постійно присутній філософський виклик, що є іманентною частиною також сучасної ліберальної рефлексії. У контексті цих роздумів необхідно нагадати, що питання свободи в сьогоднішніх дебатах, якщо воно має залишатися концептуально послідовним, не повинно ізолюватися від виміру соціальної відповідальності, яка доповнює ліберальні поняття автономії та незалежності аспектом соціальної взаємопов'язаності індивіда з громадою (Švec, 2022). Лібералізм проявляється не лише як захисник індивідуальних прав перед втручаннями влади, а й як нормативний каркас, що відображає необхідність соціальної кооперації, перерозподілу чи солідарності. У цьому сенсі мислення Mill представляє приклад напруги між індивідуалістичним та соціальним виміром свободи. Численні інтерпретації, включаючи його утилітарну рефлексію справедливості, вказують на те, що конфлікт між особистою свободою та колективними вимогами не є проявом певної «недосконалості» аргументації, а є невід'ємною ознакою соціального лібералізму (Kahn, 2012).

Дослідження нормативних джерел особистої свободи у Mill тому природно спрямовується до питання, якою мірою можна розуміти індивідуальну автономію як цінність, вищу за колективне благо, або чи існують, навпаки, суспільні ситуації, в яких легітимно, щоб колективні інтереси обмежували особисту свободу індивіда. Сучасні плюралістичні демократії в останні десятиліття неодноразово стикаються з цією напругою: від проблем громадського здоров'я та соціальної справедливості до регулювання висловлювань та питань економічних екстерналій. Саме тому праця Mill залишається предметом постійної реінтерпретації, а його концепція свободи пропонує широкий потенціал для захисту з позицій як класичного, так і соціального лібералізму. З огляду на зазначене, ми ставимо в тексті питання: якими є нормативні джерела концепції особистої свободи Mill і яким чином ці джерела формують у його теорії напругу між індивідуальною та колективною автономією. Зазначена напруга набуває особливої релевантності завдяки тому, що раннє розуміння індивідуальної свободи Mill було виразно індивідуалістичним та елітарним, тоді як у пізнішій творчості можна спостерігати поступовий перехід до соціальної та колективної відповідальності. Такі інтерпретації підтримують висновок, що Mill не є філософом жорсткого індивідуалізму, а автором, який вносить у ліберальну традицію плюралізм, де він наголошує на індивідуальності, на утилітарному погляді на суспільне благо, на епістемологічному вимірі пошуку істини і водночас на соціальному вимірі, що базується на кооперації.

Метою цього внеску є тому представлення інтерпретації, яка поєднає зазначені нормативні джерела, пояснить їхні внутрішні зв'язки та згодом проаналізує конфлікт між індивідуальною та колективною автономією як конститутивний елемент соціального лібералізму.

Соціальний лібералізм Mill та роль свободи

Mill представляє ключову постать у спробі зрозуміти перехід від класичного елітарного лібералізму XIX століття до його соціальної форми, яка починає відображати не лише негативні визначення свободи, а й ті соціальні передумови, без яких неможливо говорити про реальне застосування автономії в житті індивіда. Ми говоримо про розвиток концепції позитивної чи дієвої свободи, про яку говорили вже Rousseau, Humboldt, Constant, Tocqueville чи Saint-Simon, причому останній, хоч і не був лібералом, проте до концепту потреби соціального виміру лібералізму, безумовно, долучався. Mill у другій половині своєї творчості акцентував, насамперед у праці «Розділи про соціалізм», що лібералізм неможливо звести до суто індивідуалістичної доктрини, оскільки поряд із захистом індивідуальних прав він охоплює також елементи соціальної кооперації, солідарності та відповідальності перед іншими. Mill у цьому сенсі постає як парадигматичний представник того типу ліберального мислення, яке виходить за межі суворо визначеної негативної свободи та розвиває глибший концепт індивідуальності та суспільного розвитку.

Його рання праця «Про свободу» (On Liberty) представляє найбільш виразно сформульовану форму концепції свободи, яка стала одним із фундаментальних референтних пунктів ліберального мислення. Mill у цій праці розуміє свободу насамперед як захист індивіда від неправомірних втручань суспільства чи політичної влади в питаннях, що стосуються його власної особи. У вступному розділі він при цьому виразно зазначає, що предметом його зацікавлення не є метафізична свобода волі (Mill, 2001). «Єдина частина поведінки будь-кого, за яку він відповідальний перед суспільством, — це та, що стосується інших (...) Над собою самим, над своїм власним тілом і розумом індивід є суверенним» (Mill, 2001, с. 14). Тому постає питання, як нормативно обґрунтувати такі межі суспільного контролю, які є сумісними з максимальним розвитком людської індивідуальності і водночас діють на тлі ліберальної традиції, пов'язаної з утилітарним розумінням блага індивіда та суспільства, причому ми не маємо на увазі чистий утилітаризм Bentham, від якого Mill відійшов.

Необхідно також нагадати, що мислення Mill ґрунтується на конкретному історичному контексті. Дев'ятнадцяте століття було позначене фундаментальними трансформаціями політичних і суспільних структур, а саме індивідуалізацією та формуванням громадянського суспільства, причому Mill рефлексує ці зміни як філософ, який хоч і продовжує традиції класичного лібералізму, але водночас реагує на нові форми суспільних загроз, які він називає «злом капіталізму». Одним із найвиразніших побоювань, які він артикулює, є так звана соціальна тиранія більшості, що може проявлятися не лише через державні втручання, а й через більш субтильні форми суспільного тиску та конформізму. «Суспільство може виконувати і виконує свої власні накази (...) практикує соціальну тиранію, яка є набагато загрозливішою, ніж багато видів політичного гноблення, оскільки, хоча вона зазвичай не підкріплюється такими екстремальними покараннями, вона залишає менше можливостей для втечі, проникає набагато глибше в деталі життя і поневолює саму душу» (Mill, 2001, с. 9). «У цьому аргументі філософ спирається на поняття "тиранія більшості", яке він запозичує в Alexis de Tocqueville. Отже, на думку автора, недостатньо лише простого захисту індивіда через інституції – вони вміють захистити від порушення закону, але не вміють захистити від домінування однієї "правильної" думки, виконавцем якої, згідно з Mill, стають державні інституції» (Švec, 2022, с. 95). Захист індивідуальності в його ранній праці O slobode тому набуває нового виміру. Йдеться не лише про обмеження авторитету держави, а й про захист від влади суспільного судження.

Сучасна вторинна література (наприклад, Riley чи Kahn) при цьому наголошує, що теорію справедливості та свободи Mill неможливо зрозуміти без контексту його специфічного типу утилітаризму (Kahn, 2012). У цьому відношенні Mill не копіює традиційний (benthamovský – прим. автора) утилітарний процедурний підхід до прийняття рішень, який спирався б на надзвичайно багату інформацію про корисність і спрямовувався б на розрахунок набору правил, що максимізують загальне відчуття корисності. Скоріше здається, що він має на увазі демократичний суспільний процес прийняття рішень, у межах якого агрегуються різноманітні порядки переваг, які можна очікувати від розумних, хоч і помилкових індивідів, що прагнуть безпеки, і які ці індивіди формують та висловлюють стосовно різних можливих наборів правил (Riley, 2012, с. 161).

Уявлення Mill про свободу стоїть у схематичному вигляді на трьох головних нормативних стовпах, які виходять із базового припущення про те, що: «(...) Єдиною метою, заради якої можна виправдано застосовувати владу над будь-яким членом цивілізованого суспільства проти його волі, є запобігання шкоді іншим» (Mill, 2001, с. 13). Для концепції свободи Mill з цього випливає, що:

a) Першим стовпом є принцип, згідно з яким єдиною виправданою причиною втручання у свободу індивіда є запобігання шкоді іншим. Mill у другому розділі праці O slobode формулює відому тезу: «Єдиною метою, заради якої можна справедливо обмежити свободу дій індивіда, є самозбереження інших» (Mill, 2001, с. 69).

b) Другим стовпом є індивідуальність, якій Mill приписує фундаментальне значення. Індивідуальність є не лише проявом свободи, а й головним джерелом морального та інтелектуального розвитку людини. У третьому розділі O slobode він експліцитно констатує, що індивідуальність належить до елементів добробуту (Mill, 2001). Його розуміння індивідуальності значно виходить за межі приватного виміру, вона сприймається як суспільно продуктивний ресурс, який згодом стане ключовим пунктом соціально-ліберальної аргументації.

c) Третім стовпом є вимір суспільного буття. Mill не бачить індивіда як ізольовану істоту, а як члена суспільства, у якому різноманітність стилів життя та плюралізм форм життя становлять необхідні передумови цивілізаційного розвитку. Як показує Mousourakis, ця позиція тісно пов'язана з фалібілізмом Mill, тобто переконанням, що людина помилкова, її пізнання є неповним, і тому плюралізм становить не лише суспільну девіацію, а й епістемічну необхідність (Mousourakis, 2013). «З погляду Mill, невизначеність, відкритість і незбагненність є частиною концепції людини; у кожному індивіді завжди буде щось невизначене і незбагненне» (Mousourakis, 2013, с. 392).

До соціального виміру філософії Mill ми додаємо ще один важливий додаток. Існують два релевантні аргументи, які обґрунтовують перехід Mill від класичного до соціального лібералізму. Перший є в принципі неакадемічним, пов'язаним із подружнім союзом із Harriet Taylor Mill, яка пробудила в авторі певну міру почуття справедливості та рівності – як соціальної, так і в питаннях рівності статей. Вказується, що багато творів без Harriet Taylor або не виникли б, або виникли б у зовсім іншому вигляді. Другим аргументом, який у вторинній літературі оминається, але ми його вважаємо абсолютно ключовим, навіть таким, що передує першому аргументу, є прийняття феномену «природної лотереї», яку більшою мірою прославив John Rawls, проте цей terminus technicus не вигадав і не був його первинним творцем. Ним був саме John Stuart Mill, і саме це є аргументом, яким він віддав належне також соціалістам, і який суттєво змінює класично-ліберальну позицію автора на позицію соціального ліберала. Mill висловлюється щодо природної лотереї в багатьох місцях, причому ми процитуємо найрелевантніші з них: «Найсильнішою серед усіх визначальних обставин є народження. Велика більшість є тим, ким вона народилася. Поряд із народженням, іншою головною причиною успіху в житті є випадковість і можливість (...) працьовитість і вправність не були б достатніми, якби також не діяли можливості та щасливі випадки, які трапляються лише малій групі людей» (Mill, 2005, с. 684). І далі він також стверджує: «Лише мало людей народжується у великому багатстві, і багато хто народжується в бідності (...) більшість людей уже не поневолена (...) владою закону, а бідністю (...) (люди є – прим. автора) виключені випадковістю народження як із радощів, так і з душевних та моральних переваг, які інші успадковують без зусиль і незалежно від заслуг» (Mill, 2005, с. 677).

Нормативні джерела особистої свободи у філософії J. S. Mill

Нормативні джерела особистої свободи у філософії Mill не походять з одного принципу, а з багатошарової та взаємопов’язаної структури його морально-політичного мислення. Mill не обстоює свободу виключно як природне право суб’єкта, хоча деякі уривки його праці O slobode можуть на перший погляд здаватися майже натуралістичними. У випадку Mill йдеться про джерело нормативності, що випливає з переплетення утилітарно-моральних та соціально-економічних змінних, які суттєво відрізняють теорію Mill від класичних захисників природних прав, а також від суто гедоністичних чи економізуючих версій утилітаризму або класичного лібералізму (Jeremy Bentham, Adam Smith). Mill не є мислителем однобічного тлумачення свободи «від», а автором, який у межах лібералізму обстоює поєднання індивідуальної автономії, утилітарної користі, соціальної відповідальності та суспільного інтересу. Ймовірно, саме з цієї причини філософію Mill називають еклектичною. Однак ми не погоджуємося з цим твердженням критиків, аргументуючи це тим, що ми нерідко використовуємо для захисту теорії Rawls в інших текстах. До речі, ми говоримо про того самого John Rawls, який перейняв у Mill два принципи справедливості, а також термін terminus technicus «природна лотерея», і який також мав у вступі до своєї найважливішої праці Teória spravodlivosti, на думку критиків, надто амбітні плани в сенсі поєднання егалітаризму, деонтології та лібералізму. Згадану критику ми вважаємо радше браком моральної уяви та канонічними чи ідеологізуючими уявленнями про значення зазначених понять (деонтологія, егалітаризм, соціальна справедливість, рівність). Очевидно неможливі поєднання Mill у своїх працях надзвичайно вичерпно пояснює та обґрунтовує до найпервинніших наслідків, причому часто веде полеміку сам із собою і при спростуванні самого себе використовує весь свій аргументаційний апарат.

I. нормативне джерело: Свобода як довгострокове (максимізоване) благо та розвиток людини і суспільства

Дискусія про нормативні джерела, або про утилітарне обґрунтування свободи у філософії Mill, присутня вторинній літературі вже десятиліттями. Mill у праці O slobode сам наголошує, що його аргументація спирається не на абстрактне право, а на довгострокове благо людини, що розвивається, у найширшому сенсі (Mill, 2001). Проте утилітаризм Mill не зводиться до максимізації задоволення, він ґрунтується на розрізненні між вищими та нижчими насолодами, причому свобода, індивідуальність та розвиток людських здібностей належать до найякісніших форм блага. Tarrant у цьому контексті показує, що Mill розуміє утилітарність як ієрархічну та багатошарову категорію, яка дозволяє обґрунтувати навіть позірно абсолютний принцип свободи без того, щоб увійти в суперечність із власним утилітарним вихідним пунктом (Tarrant, 2004). «Концепція корисності Mill не є ні редукціоністською, ні суто агрегативною; вона структурована якісними відмінностями, які дозволяють свободі функціонувати як принципу, стійкому до простої максимізації» (Tarrant, 2004, с. 5).

Для Mill особиста свобода має подвійний утилітарний вимір: з одного боку, індивідуальний, оскільки індивід може досягти повноцінного розвитку свого потенціалу лише в середовищі, в якому він є автономним; з іншого боку, загальносуспільний, оскільки суспільство як ціле виграє від розмаїття життєвих експериментів, навіть якщо вони помилкові (Mill, 2001). «Суто ліберальним елементом філософії автора є факт, що в опозиції до деяких колег, насамперед із консервативних лав, John Stuart Mill обстоює захист навіть «поганих» або інших соціально незручних думок» (Švec, 2023, с. 5). Його аргументація ґрунтується на переконанні, що, пригнічуючи думки, влада (держава) позбавляє суспільство нових поглядів на різні проблеми. «Лише плекання індивідуальності продукує або може продукувати добре розвинених людських істот (...) і вони є головними інгредієнтами суспільного прогресу» (Mill, 2001, с. 58-59). Таким чином, для Mill свобода є не лише індивідуальним правом, а й механізмом продукування вищої форми суспільної корисності. Riley, наприклад, інтерпретує цей аспект наступним чином: утилітаризм Mill в аналізованих уривках характеризується виразним перфекціоністським зсувом, оскільки пов’язує людське щастя з розвитком вищих інтелектуальних, моральних та естетичних здібностей. Вищі насолоди, які є невіддільними від застосування цих здібностей, мають, за Mill, якісну перевагу над усіма формами тілесного або суто чуттєвого задоволення і закладають нормативне розуміння гідного людського життя (Riley, 2012, с. 158-161).

II. нормативне джерело: свобода як відкритість до сумнівів

Друге джерело нормативності продовжує епістемологічний фалібілізм Mill, який підкреслює Mousourakis (2013). За його словами, Mill виходить із переконання, що людське пізнання є постійно неповним і помилковим, а тому має залишатися відкритим для постійного сумніву та перегляду, що в нього стає нормативною вимогою суспільного та політичного життя (Mousourakis, 2013, с. 387).

З цієї епістемологічної позиції випливають три нормативні тези.

а) По-перше, ніхто не має привілейованого доступу до істини; плюралізм думок і свобода вираження поглядів тому є необхідними не лише з погляду індивідуальної автономії, а й з погляду суспільного пізнання. Mill неодноразово наголошує, що навіть помилкова думка може містити частину істини або бути необхідною для її з’ясування, як, наприклад, у цій частині: «Навіть думки, які є частково помилковими, містять частини істини; і лише через зіткнення суперечливих думок решта істини має шанс бути доповненою» (Mill, 2001, с. 18).

б) По-друге, розвиток пізнання можливий лише в умовах відкритої дискусії, причому монополія на істину веде до стагнації, що Mill вважає однією з найсерйозніших суспільних проблем.

в) По-третє, індивідуальні життєві експерименти становлять джерело нових знань, інновацій та морального прогресу, де свобода є не лише захистом індивідуального простору, а й епістемологічною передумовою суспільної динаміки.

Свобода вираження поглядів, відкрита дискусія та можливість експериментування зі способами життя у Mill становлять не лише індивідуальні права, а й виконують фундаментальну епістемологічну функцію в суспільстві. Пригнічення плюралізму думок веде не лише до обмеження індивіда, а насамперед до послаблення колективної здатності розрізняти істину від помилки та коригувати власні переконання. Тому Mill відкидає будь-яке право на остаточне завершення дискусії та наголошує, що замовчування думки шкодить суспільству як цілому. «Якщо думка правильна, люди позбавляють себе можливості виправити помилку істиною; якщо вона неправильна — і це не менш важливо — вони втрачають чітке розуміння і краще усвідомлення істини, яка народжується в конфронтації з помилкою» (Mill, 2005, с. 66). Саме в цьому сенсі свобода у Mill стає нормативною умовою епістемологічного прогресу та суспільного розвитку.

III. нормативне джерело: людина як істота, що розвивається в межах суспільства

Свобода не є індивідуалістичною ізоляцією, а способом, у який індивід може брати участь у колективному цивілізаційному процесі. Mill зазначає, що: «Люди не схожі на овець; їхня доброта — це питання не лише послуху, а й розвитку внутрішніх джерел дії» (Mill, 2001, с. 63). Розуміння свободи за Mill не вичерпується в негативному сенсі невтручання, а охоплює також активний вимір розвитку людської індивідуальності в межах громадянського суспільства. Суспільство має природний інтерес до розвитку індивідуальності, оскільки отримує вигоду від талантів, креативності та критичної рефлексії своїх членів. Розуміння свободи за Mill поступово зміщується від суто індивідуалістичної моделі до соціально орієнтованого лібералізму, у якому розвиток індивіда здійснюється у неминучому зв’язку із суспільством. Свобода більше не розуміється виключно як захист від втручань, а як умова розвитку людських здібностей у межах суспільних структур. Mill розрізняє сферу, у якій індивід має повну автономію, від сфери, яка «стосується її користі», чим закладає нормативний зв’язок між індивідуальним саморозвитком і суспільним благом. «Індивіду має належати та частина людського життя, у якій йдеться головним чином про нього самого; суспільству ж — та частина, яка стосується її користі» (Mill, 2005, с. 136). Це зміщення дозволяє розуміти свободу також у її позитивному значенні — як здатність індивіда реалізовувати свої можливості в межах громадянського суспільства, завдяки чому мислення Mill стає одним із витоків соціального лібералізму. Водночас Mill застерігає, що розвиток індивідуальності потребує певних суспільних обмежень, які, проте, не становлять заперечення свободи, а є її передумовою. Як він прямо зазначає: «Певні обмеження, однак, є необхідними — щоб ми запобігли втручанню сильних характерів у права інших (…) для індивіда, проте, існує їх повна заміна, що полягає у розвитку суспільної сторони його сутності» (Mill, 2005, с. 121). Свобода індивіда, таким чином, у Mill є невіддільною від соціальних рамок, які уможливлюють розвиток здібностей усіх членів суспільства та запобігають домінуванню одних над іншими.

Конфлікт між індивідуальною та колективною автономією в соціальному лібералізмі

Конфлікт між індивідуальною та колективною автономією неможливо у філософії Mill інтерпретувати як випадкову напругу чи наслідок недопрацьованих аргументаційних ліній, скоріше це іманентна властивість соціально-ліберального мислення, яка природно випливає зі способу, у який Mill розуміє індивіда, суспільство та відносини між ними. Індивідуальна свобода становить для Mill базову передумову розвитку людини, проте він водночас визнає, і це навіть у ранній праці Про свободу, що суспільство володіє легітимними інтересами, які можуть за певних обставин виправдано втручатися в автономію індивіда. Повторимо, отже, цитату з попереднього підрозділу: «Індивіду має належати та частина людського життя, у якій йдеться головним чином про нього самого; суспільству ж — та частина, яка стосується її користі» (Mill, 2005, с. 136). Або ж: «Існує, проте, сфера дії, у якій суспільство — на відміну від індивіда — має щонайбільше лише непрямий інтерес, якщо взагалі має якийсь. Ця сфера охоплює всі ті частини життя та поведінки людини, які стосуються виключно його самого, або — якщо вони стосуються також інших — лише з їхньою вільною, добровільною та неошуканою згодою та участю. Коли я кажу "лише його самого", я маю на увазі прямо і в першу чергу; оскільки будь-що, що стосується самого індивіда, може через нього вплинути також на інших, і заперечення, яке могло б ґрунтуватися на цьому зв’язку, буде розглянуто пізніше» (Mill, 2002, с. 35).

Mill у цьому контексті ніколи не стверджує, що індивідуальна автономія є абсолютною цінністю. Її межі окреслюють, з одного боку, принцип нешкодження, а з іншого — ширші суспільні наслідки дій індивіда для інших індивідів та для суспільства. Саме в цих консеквенціях виникає простір для конфлікту між особистою свободою та колективною автономією, оскільки суспільство не є і не може бути зрозуміле як сукупність ізольованих одиниць, а як структура взаємопов’язаних індивідів, яка вимагає певної міри дисципліни, кооперації, передбачуваності та взаємної координації з огляду на мету Mill — розвиток індивіда.

У вступі до праці Про свободу він неодноразово застерігає, що суспільство може бути небезпечнішим за формальну політичну владу. З іншого боку, проте, Mill (часово хронологічно) дедалі більше акцентує на потребі позитивної свободи та ставить під сумнів абсолют недоторканності особистої свободи. Традиційні інтерпретації принципу невтручання у свободу індивіда хоч і передбачають начебто чітку межу між легітимним і нелегітимним втручанням у його свободу, проте ця межа насправді є значно варіативною і в багатьох сферах спірною, що автор достатньо добре усвідомлює. Mill хоч і обстоює майже абсолютну свободу слова, проте водночас припускає, що існують ситуації, у яких обмеження може бути виправдане шкодою для інтересів громадськості.

Окремою проблемою, яку Mill експліцитно не опрацьовує, є той факт, що багато форм дій не мають шкідливих наслідків для конкретних індивідів, а для суспільства як цілого. Йдеться про так звані колективні екстерналії, які проявляються кумулятивно і часто із запізненням. Концепція суспільства за Mill як динамічної системи, у якій індивіди безперервно впливають один на одного, означає, що свободу неможливо розуміти ізольовано, її нормативність неминуче пов’язана із соціальними нормами. Для підкреслення напруги наводимо кілька прямих цитат з оригіналів праць Mill: «Кожен, хто від суспільства отримує захист, є його боржником за це благодіяння» (Mill, 2005, с. 136). У дотриманні цього принципу Mill навіть стає суворішим, коли пропонує два принципи поведінки індивідів у суспільстві:

«(A) Індивіди взаємно не шкодять своїм інтересам, які згідно із законами або неписаною домовленістю є правами.

(B) Кожен нестиме свою частку (твердо встановлену згідно з якимось справедливим принципом) у працях і жертвах, необхідних для захисту суспільства або його членів від шкоди та страждань. Суспільство має право вимагати дотримання цих умов від тих, хто намагається відмовлятися від їх виконання» (Mill, 2005, с. 136).

Між іншим, коли ми згадували два принципи справедливості John Rawls, при розробці яких він надихався саме John Stuart Mill (чому в сучасній політичній філософії не приділяється належна вага чи увага), йдеться саме про ці два пункти. Mill тут однозначно говорить, що за захист і можливості, які пропонує суспільство, індивід просто мусить суспільству щось віддати згідно зі справедливим принципом. Що таке справедливий принцип, Mill не вирішив, проте на це питання відповідає його послідовник Rawls через сто років із принципом перерозподілу в Теорії справедливості.

Однак автор рішуче не зупиняється на обмеженні свободи. Ми зазначали, що те, що стосується індивіда, є, на думку автора, його власною справою, і у випадку, якщо він навіть шкодить собі, суспільство не має права йому в цьому перешкоджати. І саме тут виникає черговий випадок еклектизму, коли Mill в іншому місці визнає, що: «Навіть якщо людина своїми вадами та нерозсудливістю не завдає прямої шкоди іншим, вона все одно шкодить своїм прикладом, і її слід було б змусити контролювати себе заради тих, кого вигляд її чи, можливо, викриття її поведінки могли б зіпсувати або збити з пантелику» (Mill, 2005, с. 142 – 143).

У четвертому розділі праці O slobode Mill зазначає, що індивід зобов’язаний нести наслідки своїх дій, якщо вони зачіпають інтереси інших, причому суспільство має право встановлювати норми навіть там, де йдеться про колективну відповідальність. «Людина відповідальна перед суспільством за ті свої вчинки, які стосуються інтересів інших; у цих випадках індивід відповідальний перед суспільством» (Mill, 2001, с. 72). Mill визнає, що індивідуальна свобода повинна бути вписана в ширші соціальні умови, які уможливлюють її реалізацію і роблять її справжньою, а не лише формальною можливістю.

Сучасні дискусії, однак, показують, що принцип Mill викликає питання, на які не існує однозначної відповіді. Mill принципово відкидає так званий жорсткий патерналізм, оскільки його аргументація, що спирається на наведені нормативні джерела свободи індивіда, вказує на те, що втручання в автономію послаблюють як індивідуальне, так і суспільне благо, що ніхто не має привілейованого доступу до істини про добре життя краще, ніж сам індивід, і що суспільство в цілому виграє від різноманітності форм життя, яку патерналістські політики систематично пригнічують.

Розуміння свободи за Mill, його нормативне обґрунтування індивідуальності та принцип нешкодження стали предметом широкої філософської дискусії, яка не слабшає навіть у XXI столітті. Сучасні інтерпретації (Kahn, Švec, Riley, West...) власне показують, що теорія Mill не є лише історичним внеском у формування ліберального мислення, а залишається живим та аналітичним джерелом аргументів у суперечках про межі особистої свободи, про компетенції держави чи форму громадянського суспільства. З наведених причин (поєднання класичного та соціального лібералізму, утилітаризму, елітаризму) Mill піддається критиці з багатьох сторін, які ставлять під сумнів його наголос на індивідуалізмі, на утилітарних засадах та застосовності принципу нешкодження в сучасних складних суспільствах.

Комунітаристи в цьому контексті стверджують, що концепція індивідуальності за Mill недостатньо відображає соціальну взаємопов’язаність людини. Ідентичність, на їхню думку, не є вибором чи проєктом автономного суб’єкта, а формується історичними, культурними та спільнотними зв’язками.

На протилежному кінці критичного спектра стоять лібертаріанські застереження, згідно з якими Mill не є достатньо ліберальним у суворо негативному розумінні свободи. Лібертаріанці критикують Mill за утилітарне підґрунтя його аргументації, яке, на їхню думку, релятивізує свободу та її деонтологічні засади, розуміючи її як засіб до індивідуального чи суспільного блага, а не як абсолютне право, яке неможливо порушити навіть в ім’я індивідуальної чи колективної вигоди. Так само з ліберальної точки зору випливає критика про те, що принцип нешкодження є занадто широким і залишає простір для небезпечних інтерпретацій. Наприклад, аргумент, що будь-яку поведінку з негативними екстерналіями можна регулювати, може призвести, на думку лібералів, до соціалістичних рішень, до яких Mill справді схиляється наприкінці свого життя в «Розділах про соціалізм».

Сучасний соціальний лібералізм тому в багатьох аспектах можна розуміти як продовження традиції Mill за лінією Rousseau – Mill – Hobhouse – Dewey – Rawls. І це попри те, що Mill є єдиним із наведених утилітаристом, і більшість згаданих авторів погодилися б у базових питаннях про свободу індивіда лише в тому, що йому формально задекларованої (негативної) свободи в цивільно-політичному суспільстві недостатньо і суспільство чи держава мають відігравати активну роль. У той час як лібертаріанці відкидали його утилітарні засади як загрозу особистій автономії (Nozick), соціальні ліберали намагалися розширити його концептуальний каркас теоріями справедливості (Rawls). Ці реінтерпретації показують, що теорія свободи Mill пропонує достатньо гнучкий нормативний фундамент, який дозволяє нам розмірковувати про рівновагу між індивідуальною автономією та соціальними зобов’язаннями навіть в умовах сучасних демократичних суспільств.

Висновок

Представлене дослідження намагалося довести, що нормативні джерела особистої свободи в мисленні John Stuart Mill неможливо адекватно осягнути ні в межах редуктивного тлумачення класичного лібералізму, ні за допомогою спрощеного утилітаризму. Концепція свободи за Mill спирається на багатошарову нормативну структуру, в якій систематично поєднуються утилітарне розуміння довгострокового людського розвитку, епістемологічний фалібілізм та соціально-онтологічне визначення людини як істоти, сформованої множинністю соціальних відносин. Свобода, таким чином, у Mill не є ізольованим індивідуальним правом, а нормативним механізмом, що уможливлює індивідуальний та суспільний прогрес.

Аналіз водночас довів, що утилітаризм Mill неможливо звести до максимізації миттєвої вигоди. Йдеться про перфекціоністськи структуроване розуміння блага, в якому свобода, індивідуальність та розвиток вищих людських здібностей набувають якісного пріоритету. Епістемологічний фалібілізм відіграє ключову роль, позбавляючи індивідів та колектив претензій на остаточне пізнання істини, чим закладає нормативну потребу у свободі вираження поглядів, відкритій дискусії та плюралізмі форм життя як умовах суспільного навчання та корекції помилок.

Виявилося також, що розуміння індивідуальності за Mill не є атомістичним. Індивід завжди ситуативно вписаний у соціальний каркас, який його свободу як уможливлює, так і обмежує. Напруга між індивідуальною та колективною автономією тому не є теоретичним дефіцитом, а іманентною ознакою соціального лібералізму, який відображає структурну амбівалентність сучасних плюралістичних суспільств. Філософія свободи за Mill таким чином виходить за межі класичного лібералізму і пропонує нормативну модель, у якій індивідуальна автономія та соціальна відповідальність взаємно зумовлюють одна одну. Саме ця інтеграція робить мислення Mill постійно актуальним концептуальним джерелом для рефлексії сучасних суперечок про межі особистої свободи та легітимність публічних втручань у демократичних суспільствах.

Автор: Mgr. Jakub Švec, PhD. Filozofický ústav Slovenskej akadémie vied, v. v. i., Oddelenie výskumu normativity a ľudských práv

Присвята проєкту: Стаття виникла в межах проєкту VEGA2/0118/24 – Соціальна природа нормативності як вихідна точка пояснення взаємозв’язку індивідуальної та колективної автономії.

Список бібліографічних посилань:

KAHN, L. 2012. Mill on Justice. USA: United States Air Force Academy. 233 s. ISBN 978-1-349-36681-1.

MILL, J. S. 2001. On Liberty. Kanada: Batoche Books Limited. 109 s. ISBN 978-0-375-75918-5.

MILL, J. S. 2002. On Liberty. In: The Basic Writings of John Stuart Mill. (Примітки та коментарі: Dale E. Miller, передмова: J. B. Schneewind). New York: The Modern Library, 2002, 400 с. ISBN 978-0-375-75918-5.

MILL, J. S. 2005. Logika liberalizmu. (пер. E. Višňovský). Bratislava: Kalligram. 882 с. ISBN 80-7149-783-5.

MOUSOURAKIS, G. 2013. Human Fallibilism and Individual Self-Development in John Stuart Mill’s Theory of Liberty. In: Etica & Politica / Ethics & Politics, рік XV., № 2, стор. 386-396.

RILEY, J. 2012. Happiness and the Moral Sentiment of Justice. In: Kahn, L. (ed.). Mill on Justice. Colorado: United States Air Force Academy. ISBN 978-1-349-36681-1.

ŠVEC, J. 2022. Свобода як соціальна відповідальність (також) у контексті соціального лібералізму Джона Стюарта Мілля. In: ŠVIHURA, L. (ed.) Filozofické cesty z neistoty – podoby zodpovednosti. Bratislava: Slovenské filozofické združenie pri SAV, 2022, 239 с. ISBN 978-80-974367-0-4.

ŠVEC, J. 2023. До проблеми можливостей та меж обмежень свободи слова в ранніх філософських рефлексіях лібералізму Джона Стюарта Мілля - Парадокси та перспективи In: MKD revue, рік X., № 2, стор. 1-10. ISSN: 1339-777X.

TARRANT, I. 2004. Did John Stuart Mill Reconcile Commitment to Liberty with Admittance of a Single Value Utility? Working Paper. University of Sheffield: Department of Economics. 28 с. ISSN 1749-8368.