Як і все інше, материнство має за собою певний розвиток. З кожною новою епохою чи століттям формувалися і розвивалися не лише самі люди, а й їхні ролі в їхньому житті. Материнство супроводжувало людей від самого початку, коли почали формуватися перші стосунки між матір'ю та її дитиною. Ці стосунки століттями формувалися, поки не досягли того вигляду, який ми знаємо сьогодні. Сучасні стосунки матерів перебувають на досить високому рівні: матері виховують своїх дітей самі — здебільшого без сторонньої допомоги нянь, дбають про їхній стан здоров'я, виховання, освіту, присвячують їм свій вільний час або навіть увесь свій час, щоб діти могли правильно розвиватися тощо. Як ми зможемо простежити далі, авторка Elisabeth Badinter досліджувала зміни, через які проходило материнство, а отже, і матері в різні періоди. І саме завдяки її висновкам ми могли б знайти відповіді на запитання, чому виник і чому є поширеним серед матерів у сучасному суспільстві так званий концепт достатньо доброї матері.
Elisabeth Badinter у своїй книзі «Материнська любов» на основі історичних і філософських матеріалів та документів з території Франції з XVIII століття досліджувала зміни, через які проходило уявлення французького суспільства про материнство протягом понад двох століть. «Вона дійшла висновку, що на поведінку матерів суттєво впливають погляди та вимоги суспільства. Тоді як у XVIII столітті паризьких дітей зазвичай віддавали на виховання годувальницям у сільській місцевості (що в більшості випадків означало вірну смерть немовляти), у XIX столітті картина змінюється: філософи, державні діячі та впливові представники суспільства пропагують ідеал турботливої матері. Внаслідок гендерного розподілу праці — який також поглибився в цей період — саме жінки відтепер мали «на повну ставку» піклуватися про дітей. Поступово, особливо в родинах вищого середнього класу, де дружини не виконували жодної оплачуваної роботи, поширювався і зміцнювався ідеал матері, яка весь свій час і сили жертвує заради своєї дитини. Поступово ідеал «перфектної матері» став обов'язковою нормою для всіх жінок» (Bednaříková, 2020).
Як зазначає Bednaříková (2020), багато жінок реагують на панівні уявлення та ідеальні образи культури й інтерналізують їх. Неможливо виправдати очікування суспільства вже хоча б тому, що суспільні норми та погляди часто є суперечливими — наприклад, з одного боку, кажуть, що матері «знають» найкраще, як виховувати дітей, а з іншого боку, кожний дає матерям поради, як виховувати дітей. Через те, що жінка не виправдовує очікувань суспільства (і навіть не може їх виправдати), виникають неприємні відчуття.
З одного боку, це правда, що жодна жінка, яка вперше народила дитину, не вміє одразу піклуватися про свою дитину на 100 відсотків і потребуватиме порад, підказок та допомоги, щоб з часом усьому навчитися. Це цілком нормально і природно для кожної жінки, яка раптом стає матір'ю. З іншого боку, мати повинна знати, що потрібно її дитині, які в неї звички, що означає те чи інше слово дитини, жест і тому подібне. Але все це треба брати до уваги та зважати на це. Ці дві суперечливі умови повинні бути певним чином узгоджені, і тільки тоді вони матимуть сенс, тільки тоді вони будуть у гармонії. Отже, мати повинна знати, що для її дитини найкраще, але вона також потребує допомоги та порад досвідчених людей, щоб з часом усьому цьому навчитися і бути для своєї дитини найкращою мамою, якою тільки може бути. Якщо станеться так, що жінка не захоче керуватися порадами інших людей чи фахівців, вона почне виділятися із загалу, а це в очах суспільства погано, і тому в суспільстві таку матір почнуть засуджувати.
Дуже важливо як для матері, так і для самої дитини, щоб її мати була хорошою мамою. У суспільстві поширюються не лише міфи про материнство, а й певні поради чи припущення, яким мають відповідати матері, якщо хочуть бути хорошими матерями. Як зазначає Nina Garcia (2019), від мам очікують, що вони будуть робити все в догляді за дитиною і робитимуть це одразу правильно. Багато людей, проте, не усвідомлюють, що кожна мати лише вчиться бути матір'ю після того, як приводить свою дитину у світ. Тому авторка окреслила кілька пунктів, за якими, якщо матері їх виконають, вони будуть хорошими матерями.
До характеристик хорошої матері повинні належати такі якості:
- терплячість,
- смиренність,
- емпатичність,
- авторитетність,
- підтримка дитини,
- любов до дитини,
- повага.
Відповідати всім цим характеристикам так званої хорошої матері є свого роду самоочевидністю, якої від жінок-матерів вимагає суспільство, в якому ми живемо. Але не завжди це можна виконати на 100 %. Це ніби природність, від якої, коли жінка-мати починає якимось чином відрізнятися, вона стає для суспільства іншою, поганою матір'ю, яка не відповідає певним встановленим стереотипам хорошої та правильної матері для своєї дитини. Достатньо того, що вона робить щось інакше, або має інші погляди чи звички, ніж інші матері в її оточенні, і її одразу починають засуджувати чи ставити під сумнів у суспільстві. Тому для сучасних матерів дуже важко бути матір'ю в теперішньому суспільстві, але, як нам каже історія, жінкам ніколи не було легко.
«Поведінку матері знову ж таки диктував інтерес жінки. Хоча святкування «хорошої матері» справді вплинуло на цю поведінку, на вибір жінок рівною мірою вплинули два фактори. Це були насамперед їхні економічні можливості, а далі надія — різна для соціального статусу кожної жінки — чи будуть вони, чи не будуть відігравати в сімейному світі або в суспільстві роль, яка б приносила їм задоволення. Те, як швидко і охоче прийняла жінка кінця XVIII століття, і насамперед жінка XIX століття, роль хорошої матері, було пов'язано з тим, чи була вона багатою, заможною чи бідною» (Badinter, 1998). Для майже всіх жінок дуже важливим є економічне питання ще до народження дитини, але матерів/жінок, крім цього питання, як бачимо, почало турбувати й питання їхнього особистого задоволення в межах соціального статусу — і чи зможуть вони втримати цей свій статус після появи дитини в їхньому житті.
Матері у XX та XXI столітті
Материнство у 20-му столітті (Badinter, 1998) почало набувати іншого змісту – мати не лише повинна була привести дитину на світ, але незабаром з'ясувалося, що мати також має забезпечити виховання своїх дітей та інтелектуально їх формувати. У суспільстві почала формуватися свідомість, що жінка-мати має не лише тваринну функцію, а й повинна виховати хорошого громадянина, християнина і, головне, людину, яка в майбутньому зможе знайти для себе найкраще можливе місце. Зовсім новою ідеєю у 20-му столітті було те, що жінку в суспільстві вважали найбільш покликаною особою, яка була призначена виконати це завдання. З плином часу обов'язки матерів у ролі матері зростали, і пропорційно до них природно покращувався і її образ у суспільстві. Як уже було згадано, авторка Belizabeth Batinder у книзі розглядала те, як материнство у французькому суспільстві розвивалося і як змінювалося ставлення матері до своєї дитини. Просто дивовижно, що від віддавання дітей годувальницям чи надання переваги найстаршому синові серед усіх дітей, материнство і любов матері до своєї дитини змогли сформуватися до точки, коли вони стали так званими «новими матерями», і крім того, щоб жінки просто приводили на світ дитину, вони почали дбати про її виживання, їм стало важливо її здоровий розвиток, виховання, поведінка, інтелект та бажання матері, щоб вона колись у житті знайшла своє правильне місце і була корисною для суспільства. Отже, вже на перший погляд помітно, що матері у 20-му столітті почали змінюватися, причому у значній мірі.
На жаль, з цією зміною пов'язана і вже згадана концепція «достатньо хорошої матері» або «перфектної матері». З одного боку, чудово, що матері почали набагато більше зосереджуватися на своїх дітях, вони почали дбати про них набагато більше, ніж будь-коли, але, на жаль, у суспільстві виникло певне дивне усвідомлення того, що вони повинні бути дивовижними, досконалими і все повинні робити ідеально. Окрім того, що матері повинні піклуватися про своїх дітей, вони мають бути досконалими матерями, суспільство покладає на їхні «плечі» й інші обов'язки, які вони могли б, але для суспільства повинні виконувати додатково. І так стається, що у нас у світі є матері, які, хоч і перевантажені, але в певному розумінні й недовантажені. І тому для материнства «типовою є перевантаженість, а також недовантаженість. Перевантажені ті матері, які самі з дитиною, далі ті, які намагаються поєднати роботу з доглядом за дитиною, а також матері, які вирішили присвятити себе виключно дітям та домашньому господарству. З іншого боку, безперервне співжиття з дітьми є також постійною недовантаженістю. Для догляду за дитиною потрібні лише однобічні здібності, тому багато інших здібностей та навичок, наприклад, тих, що необхідні для виконання професії, залишаються невикористаними» (Richová, 1994, in: Bednaříková, 2009).
Концепція достатньо хорошої матері
Психоаналітик Donald Winnicott був одним із перших, хто розглянув і ввів поняття «Good-enough mother» (достатньо хороша мати). Цю концепцію ми можемо спостерігати в суспільстві переважно в останні два десятиліття. Ця проблематика стосується не лише Словаччини, а й усіх розвинених держав світу. «Достатньо хороша мати, згідно з Winnicott, здатна повністю адаптуватися до потреб своєї дитини. Концепцію достатньо хорошої матері слід розуміти буквально: саме така є ідеальною; та досконала є надто досконалою і неідеальною. Winnicott стверджує, що в принципі не обов'язково йдеться про рідну матір дитини, оскільки успіх у догляді за немовлям залежить від відданості особи, яка доглядає» (Búšová – Kučera, 2015).
«Winnicott дотримувався думки, що кожна дитина має вроджений потенціал розквітнути без ускладнень у творчий людський суб'єкт, якщо має правильний вид емоційного середовища. Його критики, однак, стверджують, що він покладає величезну відповідальність на інстинктивну чутливість та уяву матері. У наш час дуже багато чоловіків долучаються до раннього догляду за дитиною, і все більше терапевтів починають дотримуватися думки, що вже й у батьках ми можемо спостерігати Winnicott-ове уявлення про "достатньо хорошу матір". Деякі феміністки сприймали ідеї Winnicott про важливість достатньо хорошої матері як звинувачення матері. Winnicott, проте, вважав, що відповідальність матері виникла конкретно з її фізичної здатності мати дітей, якби вона вирішила, і це від раннього тілесного та емоційного зв'язку між матір'ю та дитиною» (Minsky, 1996).
Не існує нічого такого, як ідеальний батько, достатньо хорошого батька достатньо. Психоаналітик наголошує на вразливості дитини, її «загубленості» у світі та ролі матері. Дитина народжується з потенціалом для творчого розвитку життя, але він зумовлений здатністю матері активно сприймати внутрішні стани дитини та адекватно на них реагувати. Дитина вірить, що всі переживання та об'єкти вона створює, використовує і навіть знищує. Вона живе в ілюзії власної всемогутності, а мати її дзеркалить (через неї вона бачить себе, залежно від того, як на неї дивиться мати) і тим самим допомагає їй у подальшому розвитку. Мати повинна забезпечувати базовий безпечний простір через стабільність, регулярність, міцність, надійність – міцні обійми матері. Цей простір Winnicott називає холдингом (важливий будівельний елемент кожної психотерапії, де терапевт своїм емоційним налаштуванням та стабільністю забезпечує міцні обійми матері). Достатньо хороша мати пригнічує свою суб'єктивність і повністю зайнята потребами дитини (йдеться про первинну материнську заклопотаність). Вона надає дитині ілюзію, що існує зовнішня реальність, яку вона своєю творчою здатністю створює. Якщо дитина оточена підтримуючим середовищем, де може безперервно переживати свої почуття та враження, якщо їй дозволено відчувати ілюзію, що вона є творцем реальності, може сформуватися справжнє self (Březnová, 2022).
Ми вважаємо, що найкраще знаємо, що добре для дитини. Коли не знаємо, то вивчаємо це. Але все якраз навпаки — дитина знає, що для неї найкраще. Вона потребує насамперед розуміння її потреб та її внутрішнього світу (Březnová, 2022). Адже дуже багато батьків мають відчуття, що вони знають усе якнайкраще, зокрема й те, що стосується догляду за дитиною. Звісно, не існує якогось посібника, як якнайкраще виховати дитину, як про неї піклуватися, але є різні книги, статті та фахівці, які готові радити батькам щодо догляду за дитиною. Але хто інший мав би краще знати, що потрібно дітям, як не вони самі? Батьки можуть вивчити безліч літератури, радитися з різними консультантами, але тільки дитина знає, що саме їй потрібно. Якщо вона голодна, вона дасть це знати, якщо їй холодно, вона повідомить про це батьків. Якщо хоче гратися, теж дасть про це знати. Тому, якщо дитина — єдина, хто знає, що їй потрібно, батьки повинні навчитися її сприймати, слухати та розуміти. Однак це стосується лише базових біологічних потреб. Щодо речей, про які дитина не здатна приймати рішення, звісно, має вирішувати батько чи мати. Для того, щоб батьки були здатні дослухатися до своєї дитини та розуміти її, необхідно, щоб вони добре її знали, щоб дитина була собою і не грала роль «досить хорошої дитини». Тому що батьки є дзеркалом для своєї дитини — і якщо батьки досконалі, дитина теж починає такою бути. «Дитина відчуває, коли наш добробут залежить від того, як виконується концепція ідеальна дитина/ідеальний батько. Коли ми не даємо їй простору, вона пристосовується і починає грати в цю гру в досконалість разом з нами. Вона втрачає можливість бути наповненою і зміцнює своє фальшиве «я» так, щоб ідеально вписатися в сім'ю та суспільство. І так ми маємо ще одну успішну, але сумну дитину» (Březnová, 2022). Немає нічого гіршого, ніж коли батьки прикидаються перед власною дитиною. Коли вони не хочуть свідомо чи несвідомо показати, хто вони і якими є насправді. Як було згадано, дитина здатна розпізнати та відчути, коли батьки з нею природні, а коли грають якусь роль — тобто коли батьки в гармонії і є собою, а коли це не так. Батьки є дзеркалом для своєї дитини, тобто те, як батьки поводяться, що роблять, які мають погляди чи цінності — усе це дитина копіює і повторює за ними. Отже, цілком логічно, що якщо батьки гратимуть роль досконалих, ідеальних, це перейме і їхня дитина, яка перестане бути спонтанною, собою, і захоче бути теж ідеальною чи «досить хорошою» дитиною, як її мати чи батько.
Важливо усвідомити, що нашим дітям потрібно, щоб ми були з ними справжніми людьми. Автор Roberta Firestone у своїй найновішій книзі Separation Theory зазначає, що батьківська любов передбачає готовність бути справжньою особою з дитиною, на відміну від того, щоб грати роль «матері» чи «батька». Нашим дітям потрібно, щоб ми вийшли з ролі ідеального батька/матері, щоб вони могли бачити нас і знати як автентичну особу. І вони повинні бути пов'язані зі справжньою людиною, щоб почуватися поміченими та справжніми (Firestone, 2019).
T. Firstone (2019) звертається до всіх мам: «Нашим дітям потрібно бачити, як ми справляємося з нашими помилками, тому що діти моделюють поведінку своїх батьків. Через наш приклад вони можуть дізнатися про відповідальність і прийняття відповідальності. Вони можуть зрозуміти жалість до себе і побачити, що це нормально — робити помилки». «Тож відступіть від ідеальних картинок сімейного життя в соціальних мережах і припиніть прагнути картинок та ідеалів, які є вигаданими. Поверніться в реальний світ з іншими людськими істотами, які, навіть зі своїми недоліками, є досить хорошими. Досягнення неможливої мети бути ідеальними батьками обтяжує і наших дітей. Вони повинні бути ідеальними дітьми як доказом того, що ми ідеальні батьки. Але якщо ми приймемо нашу людяність, тиск на нас і на наших дітей, і усвідомимо, що не тільки ми є досить хорошими батьками, але й наші діти є досить хорошими дітьми» (Firestone, 2019) — тільки тоді ми справді досягли успіху. Коли ми усвідомимо, що ми люди з помилками, а не досконалі людські істоти.
Winnicott намагається вказати на те, щоб люди не намагалися зовсім марно і безглуздо виглядати досконалими, штучними чи щасливими, якщо це не так. Прикидатися не є добре ні для самих людей, тобто батьків, ні для самих дітей. Адже це стара відома істина, що ми для дітей є дзеркалом, тобто те, що вони бачать у нас, дорослих (батьків), вони сприймають як своє і відповідно до цього поводяться і наслідують нас — навіть намагаються бути зовсім як ми. Ніщо в житті не є досконалим, і ми, люди, теж. Тому педіатр і психоаналітик Winnicott рекомендує, щоб батьки навіть не намагалися створювати ідеальні та досконалі сімейні образи сімейного життя, а щоб дозволили життю плисти і водночас намагалися бути чудовими, хорошими батьками, але в розумних межах, і головне — щоб не дозволяли впливати на себе іншим чи чужим людям з різними поглядами та повчаннями про те, якими вони мають бути, як мають виховувати своїх дітей і що є найкращим для них чи для їхніх дітей.
Висновок
На завершення ми могли б оцінити, що на питання, яке ми поставили на самому початку, звідки серед нас взялася концепція «досить хорошої матері» і чому вона серед новочасних матусь така поширена, нам відповіла авторка Elisabeth Batinder ще на самому початку — коли її дослідження привело до того, що поведінка матерів є значно вплинутою та зумовленою вимогами, а також поглядами суспільства. Отже, цілком імовірно, що концепцію «досить хорошої матері» жодним чином не вигадали самі матері, а суспільство, в якому ми живемо, почало бути настільки ідеалізованим, що до цього почали пристосовуватися не лише самі люди, а під їхнім тиском, як тиском з боку суспільства, до ідеалу досконалості схилилися і самі матері. І так під цим тиском ідеалу вони повинні мати ідеальним усе — зовнішність, дім, партнера, свою дитину, роботу і все інше. На жаль, деякі матусі зробили з ідеалізму буквально перегони, і так вони змагаються між собою, у кого з них буде досконаліше життя. Однак при цьому змаганні вони забувають про одну найсуттєвішу річ, а саме ту, що вони є дзеркалом для своїх дітей, які повторюють за ними все, що бачать, тому що вони для них є ВЗІРЦЕМ. І так потім стається, що в суспільстві ми маємо не лише ідеальних матерів чи батьків, а й ідеальних дітей, які це явище переймають несвідомо від своїх батьків. Тому матері сьогоднішнього постмодерного суспільства мають вибір — або піддадуться тиску та очікуванням суспільства і будуть прагнути ідеального материнства та життя (що часто є неможливим), або оберуть класичне «неідеальне» життя, де дозволять собі бути людськими істотами і робити помилки. Рішення є індивідуальним для кожної людини.
Авторка: Mgr. Zuzana Uličná Матеріал створено завдяки підтримці гранту UGA 5/11/2022 - Postoje k materstvu a их etické kontexty.
Список бібліографічних посилань BADINTER, E. 1998. Materská láska od 17. storočia po súčasnosť. Bratislava: Aspekt, 1998. 277 s. ISBN 80-85549-04-2.
BINGHAM, S. – SIDORKIN, A. M. 2004. No education without relation. New York: Peter Lang Publishing. 2004. 183 s. ISBN 0820468304.
BÚŠOVÁ ŠMAJDOVÁ, K. – KUČERA, M. 2015. Profesionální rodičovství. Praha: Karolinum. 2015. 224 s. ISBN 9788024627793.
MINSKY, R. 1996. Psychoanalysis and Gender: An Introductory Reader. 1996. 334 s. ISBN 978-0415092210.
SSPAP.SK, 2022. [онлайн] (цит. 2022.01.06). Доступно в інтернеті: http://sspap.sk/sme-dostatocne-dobri-rodicia/
PSYCHOLOGYTODAY.COM, 2019. [онлайн] (цит. 2022.01.06). Доступно в інтернеті: https://www.psychologytoday.com/us/blog/daring-love/201906/the-myth-the-perfect-mother
RUZOVYAMODRYSVET.SK, 2020. [онлайн] (цит. 2022.01.05). Материнство як частина жіночої ідентичності. Доступно в інтернеті: читальня > Гендерні стереотипи та гендерна рівність > Hana Bednaříková: Materstvo ako súčasť ženskej identity − ruzovyamodrysvet.sk
RUZOVYAMODRYSVET.SK, 2009. [онлайн] (цит. 2022.01.05). Материнство як частина жіночої ідентичності. Доступно в інтернеті: http://www.ruzovyamodrysvet.sk/sk/hlavne-menu/citaren/ruzovy-a-modry-svet-(cd-rom)
SLEEPINGSHOULDBEEASY.COM, 2020. [онлайн] (цит. 2022.01.06). Доступно в інтернеті: https://sleepingshouldbeeasy.com/qualities-of-a-good-mother/