Шляхи деяких відкриттів є звивистими. Людський магнетизм, яким успішно лікував Месмер, і який був засуджений науковою комісією Королівської академії в Парижі під керівництвом тодішнього американського посла Бенджаміна Франкліна (у комісії також засідав Лавуазьє, якому пізніше відтяли голову винаходом іншого члена комісії, доктора Гіотена), не був повністю забутий. Хоча йшлося не про магнетизм, а про навіювання та гіпноз, з якими деякі особи мали досвід ще з давніх часів, але воліли про це не оголошувати. Через мандрівного швейцарського магнетизера Лафонтена ця розважальна атракція для публіки 1841 року дісталася Манчестера, де у виставі брав участь також місцевий лікар Джеймс Брейд (1769–1860).
Він вважав магнетизера шарлатаном, а той факт, що його піддослідні за командою заплющували очі, приписував втомі повік. Але допитливий дух не дозволив йому просто відмахнутися від цього, і він почав експериментувати сам. На відміну від членів королівської комісії, він виявив, що це працює. Його першою піддослідною була дружина, потім близькі друзі, а далі він розгорнув діяльність на повну. Він навіть є творцем терміна «гіпноз» на честь грецького бога сну Гіпноса. У 1842 році він опублікував статтю "Neurypnology or The Rationale of Nervous Sleep Considered In Relation With Animal Magnetism2". Пізніше він виявив, що низку гіпнотичних феноменів можна викликати і без сну, тому намагався змінити науково неправильний термін на «монодеїзм». Однак було вже пізно, оскільки гіпноз переможно вийшов у світ.
Попри британсько-французьке суперництво, він найуспішніше закріпився в Парижі, де його прославили Іпполіт Бернгейм, Жан-Мартен Шарко3 та П'єр Жане. Пацієнтка Жане, яка під час гіпнотичної регресії пережила психотравматичну подію і знову привела в рух руку, уражену істеричним (сьогодні дисоціативним) паралічем, стала відомою у медичному світі. Так були відкриті — в офіційній медицині — двері для психотерапії. Шарко виявив істерію також у чоловіків (завдяки чому вона стає психічним розладом і зникає зв'язок із маткою) і дочекався відповіді з Відня: у французів, можливо, у австрійців ніколи! У Шарко певний час працював і навчався Зигмунд Фрейд, з яким наприкінці війни налагодив контакти і чеський (згодом працюючий у Словаччині) професор Ярослав Стухлік. Професор Гашковець, навпаки, навчався в Парижі у Шарко. Психотерапія в той час ділиться на два напрямки: пасивний гіпнотичний і, здавалося б, активніший — той активний, з переважанням вербальних проявів (психоаналіз Фрейда), де терапевт все одно міцно тримає режисуру у своїх інтенціях. До цього додаються різні процедури зі сфери курортології, фізіотерапії та східних філософій, що повільно сюди проникали.
Професор Стухлік походив із родини східночеського вчителя. Після закінчення реальної гімназії в Кутній Горі (1909) вивчав природничі науки та медицину в Цюрихському університеті. У 1912 році одружився в Лондоні зі своєю однокурсницею, російською есеркою Сонею Сіротовою, з якою у 1912–1913 роках вивчав психіатрію у Е. Крепеліна в Мюнхені, згодом у 1913–1914 роках продовжував навчання у Е. Блейлера в Цюриху, де працював асистентом. Медичну освіту здобув у Цюрихському університеті в 1914 році. Повернення до Чехії в липні 1914 року унеможливило продовження асистентури в клініці Блейлера. Працював практикуючим лікарем у сільській місцевості. У 1916 році був призваний до армії, але як підозрілий був залишений у тилу. Після нострифікації цюрихського диплома в Празькому університеті у 1917 році був відправлений на службу до неврологічної клініки у Відні, де налагодив особисті контакти з З. Фрейдом, А. Адлером та психоаналітичним товариством. Після визволення майже 20 років працював завідувачем нервового та психіатричного відділення Державної лікарні в Кошицях.
Автор: MUDr. Radkin Honzák психіатр
1 Мені подобається англійське слово «coiner», що буквально означає того, хто карбує, як монети (coin), так і шлях. 2 Неврипнологія, або обґрунтування нервового сну, що розглядається у зв'язку з тваринним магнетизмом. 3 Дуже критично і невтішно про публічні виступи Шарко з істеричними пацієнтками, що нагадували цирк, а також про псевдотерапію Шарко висловлюється Аксель Мунте у своїй «Книзі про життя і смерть», і немає підстав сумніватися в його словах.