Враження, що ми під час користування смартфоном (і мобільною комунікацією за його допомогою) ніким не порушені, є помилковим. І хоча цей факт про порушення приватності нам подають як застереження або попередження експерти з інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) та відповідальні медіа, ми часто його ігноруємо. Лектор з критичного мислення, Ján Markoš, який на початку жовтня вів у Bratislave лекцію для членів CASD та ADRA Slovensko на тему дезінформації в інтернеті та потреби критичного мислення, цю обставину кілька разів згадував. Щоб ми справді усвідомили, що під час спілкування через мобільний телефон чи персональний комп’ютер, підключений до інтернету, ми ніколи не є самі.
Інтернет-додатки зберігають про нас занадто багато інформації
Хочемо ми того чи ні, вся інформація, яку ми шукаємо і якою ділимося з нашими знайомими, записується. Творці проти отримувачів повідомлень — це завжди дуже нерівна боротьба. Мало хто читає різні попередження, які вискакують на нас, коли ми відкриваємо нові вікна вебсторінок. Переважно без довгих роздумів і прочитання всього повідомлення ми натискаємо «згоден» (наприклад, з умовами обробки персональних даних чи використання так званих «cookies»). Ми не хочемо бути зайво параноїдальними і віримо, що за нашими кроками ніхто не стежитиме і не використає їх проти нас. Але ми помиляємося.
У 2017 році одна журналістка у працівників фірми, що керує популярним додатком для знайомств, запитала дані, які вони про неї зібрали та зберігають. На це вона має (як і кожен громадянин Європейського Союзу) право згідно із законом про захист даних. На її подив, вона отримала вісімсот сторінок, густо списаних її конфіденційною інформацією, таємницями та інтимними подробицями, якими вона обмінювалася з потенційними партнерами в межах «онлайн»-знайомств та побачень. Протягом усього періоду, коли журналістка була активною в цьому додатку, він зберігав кожну деталь її активності та комунікації.
Люди вміють занадто легко відкриватися в середовищі уявної анонімності інтернету і довіряти свої конфіденційні дані, бажання чи фотографії — заради того, щоб знайти спільну мову і зацікавити споріднену душу. Додатки для знайомств зловживають цим феноменом легкої передачі інформації про себе, оскільки дані неможливо відчути. Ми тішимо себе думкою, що все, що ми настукуємо на клавіатурі, з часом кудись зникне, і що цього насправді зовсім небагато. Коли ж це з’являється перед вами у роздрукованому вигляді, це легше вас налякає. А можливо, навчить: більше берегти свою приватність.
У віртуальному світі, однак, відбуваються й інші речі, не лише збір конфіденційних даних про всіх нас. В анонімному віртуальному просторі ми сміливіші, ми долучаємося до різних дискусій (часто спрямованих аж до кібербулінгу) і висловлюємося більш агресивно — ми думаємо, що це нічого серйозного, що це не по-справжньому, і що через інтернет ми все одно нікому не можемо нашкодити. Зрештою, в інтернеті дедалі частіше маніпулюють фактами та інформацією на сторінках, що потім призводить, наприклад, до впливу на перебіг та результати виборів.
У 2016 році один студент з маленького македонського міста Veles, позначеного високим рівнем безробіття та масовою еміграцією, збагачувався тим, що поширював змінену та неправдиву інформацію, тобто дезінформацію в мережі та у Facebook-групах, які займалися американською політикою. Допис був поширений вісімсот разів, і хлопець на основі так званого «клікбейту» заробив свої перші великі гроші. Він закинув навчання, і перспектива легко зароблених грошей (від кількості кліків та подальшої реклами) спокусила його на шлях створення та поширення неправди. З великою ймовірністю він вплинув і на результати виборів 45-го президента Сполучених Штатів Америки, коли на свій розсуд змінював та пристосовував дані в десятках статей, опублікованих на правих американських сайтах. Як він пізніше зізнався, його не турбувало, що він писав брехливі вигадки і вплинув таким чином на виборче мислення та поведінку простих людей, які вірили його зманіпульованій інформації (і відповідно до цього потім голосували). Він просто хотів заробити.
Подібні речі відбуваються не лише в США, а й у Європі. У передвиборчий період нас наздоганяють також подібні, повністю сфабриковані статті про конкретних кандидатів та кандидаток, що містять влучні заголовки — нібито «шокуючі викриття» — з графічно відредагованими фотографіями, опубліковані на конспірологічних сайтах і згодом поширені в соціальних мережах. Хочемо ми того чи ні, ми всі натрапляємо на них, і не лише тому, що ми проводимо в інтернеті вісім, десять і більше годин на день.
Ставмося до інтернету як до публічного простору
Як захиститися від такої маніпуляції та стеження за нашою активністю в інтернеті? Під час лекції Ján Markoš згадав кілька кроків. Потрібно сприймати інтернет серйозно і ставитися до нього як до публічного простору, де ми дедалі частіше зустрічаємося і спілкуємося. Потрібно також відрізняти розваги від самоосвіти та пошуку справжньої інформації та новин у впливових медіа. Потрібно також налаштувати в браузері достатній захист приватності у формі блокування реклами та так званого «трекінгу» активності в мережі. Потрібно вміти відстояти гідність кожної людини та групи людей — не спостерігати осторонь і не сприяти їхньому лінчуванню, незалежно від того, чи йдеться про субкультуру, етнічну меншину, дискриміновану групу на узбіччі суспільства, чи про журналістів-розслідувачів або активістів з неурядового сектору. Якщо ви натрапите на повідомлення, яке є внутрішньо суперечливим і очевидно лає якусь людину чи групу, це цілком точно конспірологія.
Окрім цих п’яти кроків, також важливо залишатися господарем свого часу — вміти правильно керувати своїм часом, проведеним за «онлайн»-активностями, і тримати його в розумних межах. Водночас важливо, хоч і дедалі складніше, вміти обмежити цей час підключення до мережі і присвятити себе натомість іншим, більш змістовним заняттям у «офлайн»-просторі. Читання книг, туризм, біг, плавання або заняття йогою практикують лише найбільш самодисципліновані. При цьому дозвіллєві (ті, що зміцнюють тіло і дух) активності, а також волонтерство в громаді та час, проведений за розмовою з близькими чи в колі сім’ї, не повинні бути винятком, а радше регулярністю та доброю звичкою.
У віртуальному світі ми шукаємо більше розваг і менше знань
Найважливіше, однак, — це визнати залежність від спілкування у віртуальному середовищі. Підключення до інтернету через мобільні дані та всюдисущий «wi-fi» спокушає нас майже безперервно перевіряти стан своїх акаунтів у мережі та відповідати на електронні листи чи (часто несуттєві) повідомлення майже миттєво. В інтернеті ми проводимо час у пошуках розваг, а не знань. Замість спортивних активностей чи спілкування віч-на-віч ми вдаємося до ігор у комп’ютерні ігри, перегляду відео «інфлюенсерів» в інтернеті та чатів зі знайомими (і незнайомими) у соціальних мережах.
Ми перевантажені інформацією, яку не встигаємо сортувати. Щодня ми роздаємо десятки, а то й сотні вподобань під фотографіями так званих друзів, і нам потрібно регулярно документувати своє життя саме в Instagram чи Facebook. Але насправді ми забуваємо його жити та переживати. Без мобільного телефону ми вже не можемо зробити й кроку, нікуди виїхати. У школі ми не звертаємо уваги на пояснення — вчителя ми б краще спостерігали на екрані мобільного, ніж наживо перед дошкою... У Франції використання мобільних телефонів під час навчання дітям уже заборонили. До речі, чи знали ви, що діти та молодь у Великій Британії проводять перед телевізійними екранами або дисплеями планшетів більше годин на день, ніж уві сні?
Виховати з критичного мислення спосіб життя
Підготовка до так званого «відвикання» від «онлайн»-життя може здатися занадто сильним або перебільшеним словосполученням, проте учасники та учасниці лекції Markoš підтвердили його слушність. Нам потрібно вибудувати в собі здатність витримувати складність світу (витримувати усвідомлення того, що ми знаємо не все) і здатність здорово сумніватися; також вміти запитувати, аргументувати та знаходити відповіді у ввічливій дискусії. Лектор наголосив, що у сфері критичного мислення важливо: використовувати математику (цифри, дані, статистику) і поняття, а не враження; перевіряти джерела інформації, що швидко з’являється, і стежити лише за кількома змістовними газетами; вміти пов’язувати контексти.
Ján Markoš заохотив присутніх не вірити неправдивим повідомленням і брехні, хоча вони легше, швидше і дешевше виробляються (під конкретні цільові групи отримувачів), а також краще поширюються мережами. Він порадив їм зробити критичне мислення звичкою. Тільки так можна уникнути слухняного сприйняття напівправди чи повної неправди та подальшого поширення неперевіреної інформації, тривожних фейкових новин, дезінформації. Markoš у межах курсів для PDCS читає лекції про критичне мислення як про спосіб життя. Можливо, це і є правильний шлях — як не зійти з (віртуального) шляху і не дати себе спокусити неетичними скороченнями у вигляді тривожних «hoax-ів» та сфабрикованих «fake-news» в інтернеті.
Цей захід допоміг організувати директор ADRA Slovensko, Daniel Kaba, щоб таким чином разом зі своїми колегами посилити спроможність у сфері медіаосвіти, ІКТ-грамотності та захисту від поширення брехні, міфів і помилкових переконань. Адже саме вони швидко поширюються інтернетом і мають негативний вплив на широку громадськість. У майбутньому ми, безсумнівно, знову повернемося або зосередимося при плануванні лекцій на подібних темах, оскільки підвищення обізнаності громадськості у цій сфері не є короткою та одноразовою діяльністю.
Авторки статті: Veronika Leitmanová та Boba M. Baluchová, ADRA Slovensko Фото: CASD та команда ADRA