Вступ та теоретичні рамки проблематики

Безробіття — це комплексний феномен, який можна розуміти не лише як економічну відсутність роботи, а й як психосоціальний процес, що впливає на ідентичність, самооцінку та соціальне функціонування індивіда. Робота забезпечує людині не лише дохід, а й структуру дня, соціальні контакти, відчуття ефективності, статус та колективні цілі, які є ключовими для ментального здоров'я та суб'єктивного благополуччя.

Стаття присвячена актуальній і відносно малодослідженій проблематиці, а саме втраті професійної ідентичності як значущому психосоціальному наслідку безробіття. Цей погляд розширює традиційне розуміння безробіття, яке часто зосереджується лише на економічних аспектах, і наголошує на психосоціальних наслідках, що впливають на повсякденне життя індивідів. Професійна ідентичність у цьому тексті розуміється як частина самосприйняття індивіда, що формується через робочі ролі, виконувану діяльність, професійні компетенції та суспільне визнання, пов'язане з роботою.

Вона відповідає на питання типу «Ким я є у професійному житті?» та «Яку цінність має моя робота для мене і для суспільства?».

Важливо відрізняти її від споріднених концептів.

Професійна ідентичність пов'язується вужче з конкретною професією і включає цінності, норми та мотивації, через які індивід визначає себе у своїй професійній ролі (Ibarra, 1999).

Соціальна ідентичність виходить із приналежності до соціальних груп і формується процесами соціальної категоризації та порівняння (Tajfel & Turner, 2001).

Особистісна ідентичність представляє ширші рамки самосприйняття, що включають особисті цінності, життєві цілі та безперервність «я» (Sveningsson & Alvesson, 2003). Професійна ідентичність як специфічний вимір ідентичності виникає на перетині індивідуального самосприйняття та робочих ролей в організаційному та суспільному контексті (Ashforth & Mael, 1989).

Цю перспективу далі розробила авторка Marie Jahoda (1982) у своїй праці про психосоціальні наслідки безробіття, де вона вказує на те, що втрата роботи означає депривацію латентних функцій праці. Йдеться про денну структуру, соціальні контакти та відчуття ефективності, що проявляється підвищеним психологічним навантаженням та порушеною професійною і соціальною ідентичністю.

Емпіричні дослідження підтверджують зв'язок між безробіттям та погіршенням психічного здоров'я. Paul та Moser (2009) у своїх дослідженнях виявили, що безробіття пов'язане з вищими показниками психологічного дистресу, тривоги та депресивних симптомів порівняно з працевлаштованими особами, причому повторне працевлаштування пом'якшує ці негативні наслідки.

Окрім психічного навантаження, безробіття може призвести також до соціальної ізоляції та зниження якості соціальних стосунків, оскільки втрата робочого колективу означає втрату важливих соціальних контактів. Дослідження, опубліковане в Journal of Happiness Studies (2025), вказує на те, що безробіття може посилювати почуття самотності та знижувати загальну життєву задоволеність, що далі поглиблює психосоціальні наслідки втраченої професійної ідентичності.

У словацькому контексті проблематикою безробіття та її наслідків займається, наприклад, авторка Denisa Selická. Selická (2015) у своїй публікації Nezamestnanosť a jej vplyv na spôsob života описує, як безробітні люди переживають повсякденне життя, чому вони втратили роботу і який вплив мало безробіття на їхнє особисте та соціальне життя.

Методологія

Дослідження було реалізоване за допомогою якісної методології з метою глибшого розуміння психосоціальних наслідків безробіття та процесів реконструкції професійної ідентичності. Аналіз даних базувався на принципах обґрунтованої теорії (Grounded theory), яка дозволяє генерувати теоретичні концепти безпосередньо з емпіричних даних.

Вибір вибірки та набір

Дослідження було реалізоване з десятьма респондентами, причому вибірка включала шістьох безробітних респондентів (вік 29–52 роки) та чотирьох фахових респондентів з професійним досвідом у сфері зайнятості та кар'єрного консультування. Респонденти були обрані за допомогою purposive sampling з метою забезпечення різноманітності перспектив та уможливлення глибокої експлорації психосоціальних механізмів, пов'язаних із втратою професійної ідентичності.

Перед включенням до дослідження з безробітними респондентами були проведені пілотні інтерв'ю. Пілотні інтерв'ю слугували для перевірки зрозумілості питань та готовності респондентів рефлексувати свій досвід. Їхній опис у тексті зведений до необхідного методологічного мінімуму. Фахові учасники були обрані на основі підтверджених професійних компетенцій та досвіду підтримки безробітних. Цей вибір дозволив поєднати суб'єктивні перспективи безробітних із фаховим поглядом експертів. Було опитано більше фахівців, проте інтерес до участі виявили лише четверо.

Такий підхід створює тріангульований погляд на реконструкцію професійного «я» та збагачує інтерпретацію отриманих даних. Під час аналізу даних було досягнуто насичення, що свідчить про те, що подальші інтерв'ю вже не принесли б суттєво нової інформації щодо досліджуваних тем. Для підвищення комплексності майбутніх досліджень було б доцільно розглянути розширення вікового спектра та професійного бекграунду респондентів, що дозволило б охопити ширший спектр досвіду та перспектив.

Усі респонденти були повністю поінформовані про цілі дослідження, анонімність, право відмовитися та спосіб обробки даних. Дослідження було реалізоване відповідно до захисту персональних даних та етичних принципів дослідження. Авторка працює у сфері зайнятості, що дозволяє їй глибше розуміти досліджуваний феномен, проте водночас вимагає рефлексивного підходу до інтерпретації даних. Під час аналізу наголос робився на відокремленні досвіду працевлаштованих фахівців від свідчень безробітних респондентів та на збереженні їхньої смислової автентичності.

Таблиця №1 відображає основні демографічні дані, розподіл на групи та релевантні примітки до дослідження. У такий спосіб можна отримати огляд різноманітності вибірки та контексту отриманих даних.

Таблиця № 1 Огляд респондентів

Збір даних

Дані збиралися за допомогою напівструктурованих індивідуальних інтерв'ю, які дозволили респондентам глибоко рефлексувати свій особистий досвід, ставлення та сприйняття психосоціальних наслідків безробіття. Інтерв'ю проводилися особисто або онлайн, відповідно до вподобань респондентів, і тривали в середньому від 60 до 90 хвилин, що надало достатньо часу для детального обміну суб'єктивним досвідом та конкретними життєвими ситуаціями. Усі інтерв'ю записувалися і згодом дослівно транскрибувалися, щоб забезпечити точність даних та уможливити детальний якісний аналіз.

Перед самим інтерв'ю з безробітними учасниками були проведені пілотні інтерв'ю, метою яких було перевірити готовність, здатність відкрито обговорювати та готовність рефлексивно ділитися власним психосоціальним досвідом, а також ідентифікувати потенційні неясності у запитаннях. Працевлаштовані учасники були обрані на основі підтверджених професійних компетенцій та досвіду підтримки безробітних, завдяки чому було забезпечено поєднання автентичних суб'єктивних перспектив безробітних учасників із фаховим поглядом працевлаштованих. Такий підхід дозволив здійснити тріангуляцію даних, врахувати різні перспективи та надав комплексніший погляд на процеси втрати та реконструкції професійної ідентичності.

Аналіз даних

Для опрацювання даних було використано триступеневе кодування:

  1. Відкрите кодування (open coding) – ідентифікація та категоризація значущих висловлювань учасників.
  2. Аксіальне кодування (axial coding) – поєднання категорій та пошук зв'язків між ними.
  3. Селективне кодування (selective coding) – створення парадигматичної моделі реконструкції професійного «я», яка поєднує психосоціальні механізми та адаптивні стратегії.

Аналіз відбувався ітеративним способом, причому окремі фази кодування взаємно перепліталися і постійно порівнювалися з метою глибшого розуміння досліджуваних явищ. Акцент робився на ідентифікації процесів, які формують суб'єктивне переживання безробіття та впливають на повернення індивідів на ринок праці. Отримана модель відображає взаємодію індивідуальних ресурсів, соціального контексту та сприйняття професійної ідентичності з перспективи учасників.

Відкрите кодування

У першій фазі кодування були ідентифіковані всі значущі феномени в даних. Метою було зафіксувати дослівні висловлювання учасників та тематично їх згрупувати. Результатом аналізу стало ідентифікування 24 відкритих кодів, які відображали емоційні, соціальні та поведінкові аспекти втрати роботи. Таблиця № 2 наводить вибірку найбільш репрезентативних відкритих кодів разом з ілюстративними висловлюваннями учасників.

Таблиця № 2 Відкрите кодування

Аксіальне кодування

У другій фазі аналізу даних, відомій як аксіальне кодування, відкриті коди були поєднані в концептуальні категорії, щоб дослідити зв'язки між причинами та наслідками ідентифікованих феноменів. Цей крок дозволяє не лише ідентифікувати, які психосоціальні фактори пов'язані з втратою професійної ідентичності, а й те, як ці фактори взаємодіють між собою та впливають на адаптивні стратегії учасників. Зосередження на зв'язках причина → наслідок надає систематичний рамковий підхід для інтерпретації даних та їх поєднання з існуючими теоріями психосоціального функціонування, такими як латентні функції праці або теорія визнання. Таблиця № 3 відображає головні категорії аксіального кодування, причому кожен код пов'язаний із причинним механізмом та з відповідною теорією.

Таблиця № 3 Аксіальне кодування

Аналіз даних показує, що окремі психосоціальні фактори тісно пов'язані і часто взаємно впливають один на одного. Втрата професійної ролі чи ідентичності веде до зниження самооцінки, сором та стигматизація сприяють соціальному відстороненню, і водночас зниження самоцінності зменшує мотивацію до пошуку роботи. Навпаки, взаємодія з фахівцями-практиками, включаючи менторство та кар'єрне консультування, діє як інтервенційний фактор, який підтримує адаптивні стратегії та частково компенсує негативні психосоціальні наслідки безробіття. Цей систематичний огляд дозволяє зрозуміти комплексність психосоціальних механізмів і надає теоретичне підґрунтя для подальшого селективного кодування та створення парадигматичної моделі реконструкції професійної ідентичності.

Селективне кодування та парадигматична модель

Після виконання аксіального кодування, яке поєднало відкриті коди в концептуальні категорії, настає третій ступінь аналізу – селективне кодування. У цій фазі ідентифікуються центральні категорії та конструюється парадигматична модель, яка інтегрує всі попередні висновки. Головним завданням селективного кодування є об'єднання різноманітних психосоціальних механізмів, зв'язків причина–наслідок та адаптивних стратегій у когерентну систему, яка пояснює, як учасники реконструюють свою професійну ідентичність після втрати роботи. Центральна категорія, що випливає з аналізу даних, визначена як «Розпад професійного "я" та його реконструкція».

Таблиця № 4 презентує результати селективного кодування та відображає окремі складові парадигматичної моделі, включаючи причинні та інтервенційні умови, адаптивні стратегії та подальші наслідки для учасників.

Таблиця № 4 Селективне кодування

Результати опрацювання даних вказують на те, що реконструкція професійного «я» є динамічним процесом, який включає взаємодію між психосоціальними наслідками безробіття та підтримкою, що надається фахівцями. Адаптивні стратегії, ідентифіковані в дослідженні, включали передусім активний пошук підтримки, залучення до менторства та консультування, розвиток нових компетенцій, переоцінку кар'єрних цілей та зміцнення особистої ефективності. Менторство та соціальна підтримка діяли як ключові механізми, що дозволяли відновлення самооцінки та професійної ідентичності. Парадигматична модель тому надає теоретичне підґрунтя для розуміння того, як учасники долають негативні наслідки втрати роботи і як психосоціальна інтервенція може бути цілеспрямовано застосована для підтримки повернення до трудового життя.

Дискусія

Результати дослідження підтверджують, що втрата професійної ідентичності має виражені психосоціальні наслідки, які проявляються порушенням денної структури, зниженням самооцінки, почуттям сорому, соціальною ізоляцією та зниженою мотивацією до повернення до роботи. Ці висновки узгоджуються з теорією латентних функцій праці (Jahoda, 1982), яка наголошує, що праця забезпечує не лише економічний дохід, а й структуру дня, соціальні контакти та відчуття ефективності, причому її втрата веде до значних психосоціальних стресів. Наші результати розширюють концепт латентних функцій праці значенням психосоціальної підтримки фахівців при реконструкції професійного «я». Аналіз показав, що інтервенції фахівців, включаючи менторство, кар'єрне консультування та надання соціальної підтримки, значно сприяють розвитку адаптивних стратегій та реконструкції професійної ідентичності учасників. Цей аспект вказує на значення тріангульованого підходу, де поєднання суб'єктивного досвіду безробітних та фахового погляду працевлаштованих дозволяє ефективніше планувати психосоціальні інтервенції.

Порівняння з міжнародними дослідженнями показує, що психосоціальні наслідки безробіття є послідовними в різних культурах, причому дослідження наголошують на підвищеному ризику депресії, тривоги та зниженого суб'єктивного благополуччя у безробітних (Paul & Moser, 2009; Modini et al., 2016; Cruwys et al., 2013). Регіональні особливості, такі як відмінності між міським та сільським середовищем чи історичні та культурні норми посткомуністичних країн, можуть вплинути на інтенсивність стигми та доступність соціальної підтримки, модифікуючи таким чином психосоціальне навантаження учасників.

З практичного погляду результати дослідження вказують на потребу в інтегрованих інтервенціях, які б включали:

  1. Розширення менторських програм для безробітних із фокусом на відновлення професійної ідентичності та зміцнення самооцінки.
  2. Інтеграцію кар'єрного консультування в систему активних заходів ринку праці та відповідних механізмів підтримки, щоб врахувати психосоціальні потреби індивідів та сприяти реінтеграції в зайнятість.
  3. Психосоціальні інтервенції, такі як індивідуальні та групові консультаційні бесіди, менторство, підтримка саморефлексії та роботи з професійною ідентичністю, що сприяють адаптивним копінг-стратегіям та пом'якшують емоційне навантаження, пов'язане з втратою роботи.
  4. Адаптивні рекомендації відповідно до тривалості безробіття, що відображають різні потреби осіб, які є короткостроково та довгостроково безробітними.
  5. Рекомендації для HR-відділів, центрів зайнятості та менторських програм для забезпечення систематичної підтримки та розвитку адаптивних стратегій, таких як зміцнення самооцінки та самоефективності, активна робота з професійною ідентичністю, розвиток кар'єрних цілей, використання соціальної підтримки та залучення до менторських і консультаційних заходів.

Хоча вибірка не є статистично репрезентативною, ми спостерігали певні нюанси залежно від віку, статі та тривалості безробіття учасників. Наприклад, молодші учасники часто зазначали сильнішу мотивацію до швидкого повернення до роботи, тоді як старші учасники частіше відчували фрустрацію та потребу в комплексній психосоціальній підтримці. Жінки та чоловіки відрізнялися переважно у переживанні сорому та соціальної ізоляції, що свідчить про те, що персоналізований підхід у менторстві та інтервенціях може бути вигідним.

При інтерпретації результатів, однак, необхідно враховувати й обмеження дослідження. З огляду на якісний характер дослідження та розмір вибірки (10 учасників), неможливо генералізувати висновки на всю популяцію безробітних осіб. Результати є типово репрезентативними для досліджуваної групи, проте можуть відрізнятися для інших вікових категорій, професійних груп або культурних контекстів. Насичення даних було досягнуто, але ширший спектр учасників міг би принести нові перспективи та збагатити модель реконструкції професійного «я». Майбутні дослідження тому мають розглянути більші вибірки, лонгітюдність спостереження за учасниками та розширення географічного чи культурного контексту, щоб можна було глибше зрозуміти динаміку адаптації та повернення на ринок праці.

Ці імплікації підтверджують важливість психосоціального підходу до безробітних, який виходить за межі економічних чи адміністративних інтервенцій та наголошує на значенні індивідуального підходу і безперервності соціальної підтримки.

Висновок

Дослідження підтверджує, що втрата професійної ідентичності становить значний психосоціальний наслідок безробіття, який впливає на самооцінку, структуру повсякденного життя, соціальні стосунки та мотивацію до повернення до роботи. За допомогою якісного дослідження, що базується на напівструктурованих інтерв'ю та триступеневому кодуванні, були ідентифіковані ключові механізми адаптації та реконструкції професійної ідентичності.

Створена парадигмальна модель вказує на значення взаємодії суб'єктивного досвіду безробітних із фаховою підтримкою, такою як менторство, кар'єрне консультування та соціальна робота, при відновленні професійної ідентичності та зміцненні професійної мотивації. Висновки свідчать, що політика ринку праці мала б, окрім економічних заходів, систематично враховувати й психосоціальний вимір безробіття, включаючи підтримку особистої ефективності та суспільного визнання.

Дослідження робить внесок у теоретичний розвиток, пропонуючи емпірично обґрунтований каркас для розуміння динаміки реконструкції професійної ідентичності. Майбутні дослідження мають зосередитися на лонгітюдному відстеженні ефектів інтервенцій та ширшому спектрі учасників. Для підвищення комплексності майбутніх досліджень було б доцільно розглянути розширення вікового спектра та професійного бекграунду учасників, що дозволило б охопити ширший спектр досвіду та перспектив.

Авторка: PhDr. Daniela Lorko Praznovská Авторка працює як агентка вільних робочих місць в Управлінні праці, соціальних справ та сім'ї, а також займається лекторською діяльністю для людей похилого віку в Університеті третього віку. Тривалий час цікавиться проблематикою ринку праці, кар'єрним консультуванням та мотивацією безробітних. Має багаторічний досвід прямої роботи з клієнтами у сфері зайнятості та співпраці з роботодавцями. Ретельно стежить за трендами та змінами на ринку праці, що дозволяє їй ефективно поєднувати теорію з практикою.

Список бібліографічних посилань

ASHFORTH, B. E. – MAEL, F. Social identity theory and the organization. In Academy of Management Review. ISSN 0363-7425, 1989, том 14, № 1, с. 20–39. [online] [cit. 2025-12-13]. Доступно в інтернеті: https:// https://psycnet.apa.org/record/1989-20818-001.

CRUWYS, T. et al. Social group memberships protect against future depression, alleviate depression symptoms and prevent depression relapse. In Social Science & Medicine. ISSN 0277-9536, 2013, том 98, с. 179–186.

FRIEHE, T. – PFEIFER, Ch. Unemployment’s Life Satisfaction Cost and Loneliness. In Journal of Happiness Studies. ISSN 1573-7780, 2025, том 26, № 6, ст. № 102, 27 с. [online] [cit. 2025-12-11]. Доступно в інтернеті: https://link.springer.com/article/10.1007/s10902-025-00941-0

IBARRA, H. Provisional selves: Experimenting with image and identity in professional adaptation. In Administrative Science Quarterly. ISSN 0001-8392, 1999, том 44, № 4, с. 764–791.

JAHODA, M. Employment and Unemployment: A Social-Psychological Analysis. Cambridge: Cambridge University Press, 1982.

MODINI, M. et al. The mental health benefits of employment: Results from a systematic meta-review. In Australasian Psychiatry. ISSN 1039-8562, 2016, том 24, № 6, с. 578–583. [online] [cit. 2025-12-14]. Доступно в інтернеті:https:////journals.sagepub.com/doi/10.1177/1039856215618523.

PAUL, K. – MOSER, K. Unemployment impairs mental health: Meta-analyses. In Journal of Vocational Behavior. ISSN 0001-8791, 2009, том 74, № 3, с. 264–282. [online] [cit. 2025-12-14]. Доступно в інтернеті: https:// https://psycnet.apa.org/record/2009-06258-005.

SENNETT, R. The Corrosion of Character: The Personal Consequences of Work in the New Capitalism. New York: W. W. Norton & Company, 1996. 176 с. ISBN 978-0393321378.

SVENINGSSON, S. – ALVESSON, M. Managing managerial identities: Organizational fragmentation, discourse and identity struggle. In Human Relations. ISSN 0018-7267, 2003, том 56, № 10, с. 1163–1193.

TAJFEL, H. – TURNER, J.C. 2001. An integrative theory of intergroup conflict. В: HOGG, Michael A. – ABRAMS, Dominic (ред.). Intergroup relations: Essential readings. Hove : Psychology Press, 2001, с. 94–109.