Snoezelen (вимовляється як «снузелен» — прим. ред.) — це метод, що швидко розвивається і є відносно новим у Чехії. Він походить з Голландії, де у сімдесятих роках двоє працівників цивільної служби облаштували перший «снузелен» у наметі, намагаючись надати нові відчуття клієнтам із тяжкими ментальними порушеннями. Сьогодні метод Snoezelen вже набагато розвиненіший. Я б визначила його як надання нового досвіду та вражень, стимулів, які мають вирвати клієнта зі звичного середовища, додати новий імпульс для його розвитку та надати йому нові можливості. Snoezelen називають як метод, так і кімнату, у якій відбувається терапія. Визначено дванадцять основних типів середовища, які мають різний спосіб використання для різних клієнтів, і їх можна також комбінувати між собою.

  1. Біла кімната — де за допомогою проєкторів можна транслювати різноманітні ефекти на білі стіни, підлогу та стелю. Найчастіше використовується як дозвіллєва активність та можливість релаксації навіть для клієнтів із тяжкими та глибокими ментальними порушеннями. У білій кімнаті насамперед стимулюється зір. Часто біла кімната поєднується з м’якою зоною, де клієнт може зручно влягтися і спостерігати за проєкцією у будь-якій позиції.
  2. Сіра кімната — звукоізольована, мінімально облаштована кімната, що зменшує кількість подразників, оснащена обтяжувальним жилетом, невеликим «лігвом» та навчальним куточком. Це середовище підходить для клієнтів, які мають проблеми з увагою, насамперед із розладами аутистичного спектра. Клієнт у середовищі, бідному на подразники, може зосередитися на одній речі, його не відволікає оточення. Терапевт може краще розрізнити реакції на окремі відчуття. Обтяжувальні ковдри та жилети підходять насамперед для клієнтів з аутистичними розладами. Вони наповнені металевими кульками, які своєю вагою та структурою краще дають інформацію клієнту про межі його тіла. Вони додають йому відчуття безпеки та впевненості, заспокоюють його.
  3. Чорна кімната — кімната, де можна транслювати ефекти з максимально можливою роздільною здатністю без інших небажаних, відволікаючих зорових відчуттів. Використовується насамперед для зорової стимуляції.
  4. Звуковий простір — звукоізольована кімната, що надає клієнту інтенсивне ізольоване сприйняття звуків, які або продукуються самим клієнтом за допомогою тіла, різних засобів, матеріалів, музичних інструментів, або відтворюються з програвача. Це середовище підходить для клієнтів із порушеннями зору, коли клієнт переважну кількість подразників сприймає на слух. Тут він вчиться, як звучать певні матеріали, звуки приладів, і в реальному середовищі може краще орієнтуватися, «витягуючи» потім звуки, важливі для його орієнтації та інших практичних дій. Інше використання — для клієнтів з аутистичними розладами, коли клієнти люблять слухати звуки і люблять їх різноманітно видавати, по-різному пихкати та гратися з відлунням у порожній кімнаті.
  5. Інтерактивна зона — середовище, що дозволяє досліджувати причину та наслідок. За допомогою різних перемикачів можна керувати середовищем та різними стимулами. В інтерактивній зоні можуть бути не лише проєктори, а й фен, машина для бульбашок, розпилювачі ароматів тощо. Інтерактивну зону можна використовувати насамперед для потреб спеціальної педагогіки як можливість навчання для клієнтів із глибокими ментальними порушеннями, коли клієнт практично надійно відрізнить реакції середовища на свою поведінку, ніж у звичайному середовищі, де реакція може прийти пізніше, і клієнт уже не пов’яже її зі своїм подразником.
  6. Водна зона — дозволяє пропріоцептивну стимуляцію за допомогою басейну та інших пристроїв, таких як гідромасажна ванна тощо. Для клієнтів з обмеженою рухливістю дуже корисною є стимуляція поверхні тіла, пропріорецепторів у м’язах і сухожиллях та рецепторів у суглобах, які інформують мозок про положення тіла, а також стимуляція вестибулярного апарату. При зниженій стимуляції через обмежений рух цей апарат з часом може надавати хибну інформацію, або мозок може потім неадекватно реагувати на звичайні стимули. Але навіть клієнт, залишений у бездіяльності, може з часом реагувати на рух страхом і відмовою. Навпаки, клієнт, який добре стимульований і мозок якого має якісну інформацію про положення тіла та окремих кінцівок, є рухливішим, впевненим під час руху і загалом спокійним та задоволеним.
  7. М’яка зона — повністю м’який простір із багаторівневою підлогою, сходами та пандусами, де клієнти можуть експериментувати з середовищем та зі своїми можливостями, йти на ризик у безпечному середовищі. Підходяще середовище для всіх клієнтів, щоб вільно рухатися через перешкоди та випробувати свої рухові здібності, і навіть попри свою інвалідність «побешкетувати» та повністю пізнати, де межа та обмеження їхньої інвалідності, а що, навпаки, вони можуть. Потім вони можуть краще використовувати залишки здібностей у практичному житті.
  8. Переносне обладнання — дозволяє принести деякі елементи Snoezelen до клієнта, наприклад, у домашнє середовище. Прикладом є тактильна, слухова, нюхова, а також зорова стимуляція за допомогою оптичних волокон тощо. Це можна використовувати насамперед у виїзних службах, коли терапевт приходить до клієнта додому, або в закладах, де бракує місця для окремої кімнати. Звісно, воно має свої обмеження та недоліки, але все одно є придатним для використання. І на ринку з’являються мобільні шафки з обладнанням для Snoezelen.
  9. Віртуальне середовище — за допомогою інтерактивного 3D-зображення можна отримати досвід, який неможливо здобути в реальному середовищі. Спектр програм широкий — від звичайних занять, таких як віртуальні покупки, до, наприклад, стрибка з парашутом. Звісно, це цікаве урізноманітнення для клієнтів, насамперед із фізичними обмеженнями.
  10. Інклюзивна зона — це звичайне середовище, яке завдяки відповідному обладнанню дозволяє клієнту з інвалідністю розділяти середовище з більшістю населення. Інклюзивною зоною ми можемо назвати також дитячий майданчик, облаштований мультисенсорними елементами з пультами керування, придатними також для дітей із комбінованими вадами. Це дуже корисний елемент для інтеграції людей з інвалідністю в мажоритарне суспільство, коли для інтеграції ніколи не рано, і діти з інвалідністю та без неї повинні звичайно ділити не лише дитячі майданчики.
  11. Плюралістичне середовище — клієнти перестають сприймати незмінне середовище як стимулююче. Середовище, навіть мультисенсорне, потрібно змінювати, щоб воно, так би мовити, не «приїлося».
  12. Соціальний простір — простір для зустрічей із друзями, родиною тощо.

Snoezelen як дозвіллєва активність або навіть як терапія відбувається лише відповідно до потреб клієнта, фантазії терапевта та їхніх стосунків, взаєморозуміння та мети терапії. Snoezelen діє не лише на окремі органи чуття, а й на розумові здібності клієнта. Його можна використовувати також для розвитку особистості, комунікативних здібностей, соціалізації та соціальної взаємодії.

При визначенні мети та способу терапії терапевт повинен ретельно ознайомитися з біографічним анамнезом клієнта, у якому не повинен бути відсутнім детальний аналіз приємних і неприємних подразників, різні види реакцій та можливості, як запропонувати клієнту відчуття безпеки та як його заспокоїти у випадку, якщо він почуватиметься недобре у новому середовищі та в новій ситуації. Другим пунктом є визначення мети терапії. Метою може бути заспокоєння під час релаксації або, навпаки, пробудження клієнта з летаргії, «запуск» органів чуття для інтенсивних відчуттів. Snoezelen може підтримувати також цілі спеціальної педагогіки.

З власного досвіду можу описати терапії, що проходять у нашому «снузелені» в Центрі догляду за людьми з інвалідністю ALKA. Нашими клієнтами є переважно діти та молоді люди з комбінованими вадами. Проте використання можливе також у дітей у дитячих садках, у літніх людей та в інших цільових груп. У нашому центрі ми збудували білу кімнату (див. тип 1. вище). Це порівняно невеликий округлий простір, збудований у приміщенні розміром 3,5 x 3 м із гіпсокартону, практично всю внутрішню площу якого займає підвищене ліжко, наповнене поліестеровими кульками, під яким розміщено вібраційний килимок. Стіни до висоти плечей сидячої людини оббиті м’яким матеріалом, по всьому периметру створено невелике м’яке сидіння на рівні ліжка. Кімната обладнана панеллю керування, кількома проєкторами (різні світлові ефекти – UV-випромінювання, вода, вогонь, зірочки, рухомі фігури, калейдоскоп, зміна кольорів кімнати тощо), диско-кулею, кольоровими рефлекторами, гучномовцями, системою BassShake та програвачем, а також кондиціонером.

Терапії у «снузелені» проводять працівники соціальних служб. Кожен веде терапію відповідно до намірів, що відповідають його професії, досвіду та, насамперед, потребам клієнта. Вигідно, коли вони мають курс базальної стимуляції, на концепції якої мають будуватися терапії. Клієнту пропонуються різноманітні візуальні стимули за допомогою проєкторів. Вібраційне ліжко надає клієнту тактильне відчуття, яке ми можемо забезпечити також шляхом вкладання різних тактильних «іграшок». Слух стимулюється різноманітною релаксаційною музикою, на яку реагує вібраційний килимок у ліжку (він перетворює музику на вібрації). У деяких клієнтів, навпаки, використовується стимулююча, ритмічна музика. Нюх стимулюється ефірними оліями. У межах терапій клієнтам також надаються заспокійливі або підбадьорливі масажі, діаметральний масаж чи масаж, що стимулює дихання (з концепції базальної стимуляції). Усі ці способи стимуляції мають глибше значення для клієнта, ніж здається на перший погляд.

Клієнти здебільшого реагують із захопленням на нову терапію. Клієнт, який не фіксує поглядом предмети, вкладені в руку, пильно стежить за фігурами на стіні. Клієнти з порушеннями зору та/або слуху полюбляють вібраційне ліжко та релаксаційну музику, яка кожного, з огляду на розміщення гучномовців на стелі, повністю поглинає. Вібрації в ліжку також дуже корисні для клієнтів зі спастичною формою ДЦП, які мають великі проблеми з релаксацією (розслабленням спастичних м’язів).

У клієнтів із ДЦП терапія, мабуть, найскладніша. Найважливішим елементом є діаметральний масаж, після нього може слідувати загортання розслаблених спастичних кінцівок у ковдру або в надувні шини та, можливо, навіть обтяження, яке запобігає мимовільному випрямленню кінцівок. Далі йде фаза релаксації під музику та ніжні вібрації в ліжку, які допомагають розслабленню м’язів і викликають у клієнта приємне відчуття. «Снузелен» має насамперед збагатити пропозицію послуг для клієнтів із тяжкими вадами, але він корисний усім, для когось «лише» як дозвіллєва активність, для інших як терапія здоров’я або як соціальна активізація. Терапії у «снузелені» збагачують не лише клієнтів, а й терапевтів. Вони допомагають налагоджувати кращі стосунки з клієнтом, який проходить через цю терапію. Часто можна побачити прояви комунікації, які в закритому середовищі «снузелену» можливо виразніші, можливо, їх просто легше відрізнити як окремі реакції на певні стимули. Це стає також новим стимулом у роботі та мотиватором до нових підходів до клієнта та до роботи терапевта.

Kateřina Tichá, DiS. ерготерапевтка (редакційно опрацьовано)

Фаховий журнал Sociální služby - серпень / вересень 2011 Більше інформації можна отримати на вебсайтах http://www.socialnisluzby.eu та http://www.apsscr.cz.