Психологія здоров'я виникла наприкінці 70-х років XX ст. як нова парадигма у погляді на здоров'я та хворобу в той час, коли попри розширення спектра ліків збільшувалася кількість хвороб (зокрема так званих цивілізаційних), на які сама медицина не мала відповіді. Виявилося, що навіть визнаний до того часу біомедичний підхід, який надавав перевагу виключно біологічним причинним факторам виникнення хвороби, почав давати збій при пошуку каузального чинника у хвороб, які не були спричинені зовнішніми чинниками чи спадковістю (детальніше Pelcák, 2005). Усе це дало поштовх до виникнення нової наукової галузі — психології здоров'я, яка займається роллю психологічних факторів у підтримці здоров'я, профілактикою хвороб, психологією подолання різних захворювань, питаннями одужання та адаптації до хронічних хвороб (напр. Křivohlavý, 2001). Вона зосереджується як на факторах, що сприяють здоров'ю (здоровий спосіб життя, психогігієна, механізми подолання навантаження та стресу — копінг — ефективні та неефективні стратегії подолання, модератори стресу — соціальна підтримка, сенс життя, віра), особистісних факторах здоров'я та хвороби (особистість типу А, салютогенез, життєстійкість (hardiness), душевна гігієна та режим життя, авторегуляція, якість життя (також її психологічні аспекти), життєва задоволеність), так і на ризикових факторах, що загрожують здоров'ю (нездоровий спосіб життя, ожиріння, стрес, залежності — алкоголь, наркотики, куріння, ризикована сексуальна поведінка) та психіці людини під час хвороби (переживання болю, психоонкологія, психонейроімунологія (детальніше напр. Kondáš, 2002 та інші).

Більш загальні визначення окреслюють психологію здоров'я як систематичне застосування психології до сфери здоров'я, хвороби та системи охорони здоров'я, причому психологія здоров'я від самого початку послідовно виходить із цілісного (холістичного) підходу, який у теорії та практиці поважає біо-психо-соціальну модель здоров'я та хвороби, включаючи концепцію мультикаузальної етіології окремих груп хвороб (Pelcák, 2005). Деякі автори вважають її суміжною галуззю передусім між психологією та поведінковою медициною (Beamová, 2001, там само).

Kondáš (2002) наголошує на профілактичному аспекті — факті, що із зародженням психології здоров'я профілактика вийшла на чільне місце, а разом із нею — використання нових знань на користь зміцнення здоров'я та спонукання до прийняття відповідальності за здоровий спосіб життя. Не випадково психологія здоров'я визначається також як дисципліна, що займається питаннями тілесної та душевної гігієни, здоров'я та хвороби, причому предметом її дослідження є також згадані питання профілактики та підтримки здоров'я і стійкості індивіда. Соціально-психологічні аспекти здоров'я розвиває в межах соціальної психології здоров'я Kebza (2001, 2005).

З наведеного можна розуміти предмет психології здоров'я як переважно «позитивно орієнтований», що спонукає до роздумів про можливості змістовних перетинів із спорідненими психологічними дисциплінами. Ми маємо на увазі передусім позитивну психологію, причому згадані питання підтримки здоров'я, життєстійкості (hardiness), профілактики та багато інших створюють надихаючий простір для використання позитивної психології в психології здоров'я.

Зв'язок психології здоров'я з іншими науковими галузями

Вже з визначення самого предмета можна зробити висновок, що психологія здоров'я тісно пов'язана з іншими науковими галузями. Для ілюстрації пропонується схема Pelcák (2005), яка конкретизує, про які галузі може йтися передусім:

  • душевна гігієна, медсестринство, виховання здоров'я, підтримка здоров'я, медицина, поведінкова медицина, поведінкове здоров'я, епідеміологія, фізіологія
  • соціальна психологія, психологія особистості, вікова психологія, превентивна психологія, консультування, психотерапія, філософія, соціологія, культурна антропологія, етологія людини, клінічна психологія, медична психологія

ПСИХОЛОГІЯ ЗДОРОВ'Я

Попри майже вичерпну схему зв'язків психології здоров'я зі спорідненими дисциплінами, у наведеному огляді ми не знаходимо позитивну психологію як вивчення умов та процесів, що сприяють розвитку або оптимальному функціонуванню людини, груп та інституцій. Ймовірно, тому, що йдеться про нову дисципліну, яка, проте, у системі психологічних наук утверджується дуже перспективно та асертивно. Оскільки з наміром поєднати психологію здоров'я з позитивною психологією ми поки що не зустрічалися у фаховій літературі, ми спробуємо (також через наближення історичного контексту виникнення позитивної психології та її сучасного спрямування) вказати на можливі точки дотику цих двох наукових дисциплін, або окреслити місце позитивної психології в психології здоров'я.

Позитивна психологія

Виникнення позитивної психології було пов'язане передусім із тим фактом, що в психології тривалий час і з виразною перевагою приділялася увага негативним явищам, пов'язаним із психічним життям людини. Водночас виявилося, що психологічні теорії сильні в прогнозуванні невдач, навченої безпорадності, відчаю тощо, але вони імпотентні, коли мають пояснити щастя, любов, співчуття, витривалість, творчість та інші якості, які надають людському життю цінності (Gilhamová та Seligman за Mareš, 2002). Увага психологів так поступово почала зміщуватися від патогенетичного погляду (негативна парадигма) до позитивних якостей, і особливо до внутрішніх психічних ресурсів індивіда протистояти ризикам та небезпеці (салютогенетичний погляд). Це наприкінці минулого століття призвело до формування наукового підходу, названого позитивна психологія — або також психологія людських сильних сторін (psychology of human strengths), яка зосереджується як на вивченні позитивних емоцій (самовпевненість, надія, радість) і вивченні позитивних властивостей (альтруїзм, незламність, мудрість, покора...), так і на людських здібностях (обдарованість, інтелект тощо). На більш загальному рівні позитивна психологія декларується як наука про позитивні індивідуальні риси, позитивні життєві переживання та досвід, а також позитивно функціонуючі спільноти та інституції, яка на відміну від традиційного патологізуючого підходу до людини (особливо клінічної психології) шукає за допомогою суворого емпіричного дослідження способи, як дозволити людям прожити щасливіше та змістовніше життя (Mareš, 2002, Seligman, 2002a, 2002b).

Отже, позитивна психологія орієнтується на позитивні сторони та аспекти функціонування людини, наголошуючи на тому, що поряд із негативними психологічними (психопатологічними) явищами, такими як тривога, страх, біль, депресія тощо, існують також позитивні, салютогенетичні та провітальні чинники, які, навпаки, підтримують, зберігають і зміцнюють здоров’я. Окрім уже згаданих, йдеться про такі характеристики, як, наприклад, оптимізм, надія, віра, вдячність, мужність, радість та інші, які діють як «буфери» проти почуттів нещастя та психічних розладів і можуть бути ключем до формування психологічної стійкості. Seligman (2002b) говорить про розбудову найкращих якостей життя, причому так зване добре життя, успіх і найглибше емоційне задоволення, на його думку, полягають не в максимізації позитивних емоцій, а в щоденному використанні та успішному застосуванні наших характерних сильних сторін, з чого випливають позитивні переживання та позитивні емоції, які водночас діють як швидкі «розчинники» негативних емоцій. Цю площину позитивного суб’єктивного переживання з виходом на рівень загального здоров’я людини та з акцентом на роль сильних сторін індивіда у розвитку та підтримці здоров’я ми вважаємо базовою точкою перетину позитивної психології та психології здоров’я.

Seligman припускає, що в цьому столітті позитивній психології вдасться виявити, зрозуміти та підтримати ті чинники, які дозволять людям і всьому суспільству розквітати та процвітати. На його думку, для цього буде достатньо лише переспрямувати (refocusing) наукову енергію. Він вірить, що так само, як за півстоліття вдалося побудувати науку про психічні хвороби з таксономією та надійними мірами таких невизначених концептів, як шизофренія, депресія або гнів (включаючи пізнання їхніх причин), у тих самих лабораторіях двом поколінням вчених вдасться зрозуміти, виміряти та визначити такі чинники та характеристики, які роблять людське життя більш вартим того, щоб жити.

У межах класифікації предмета позитивної психології її засновники на основі досліджень сильних сторін особистості людини в найрізноманітніших культурах встановили існування 6 базових так званих чеснот, які охоплюють основні позитивні якості (сильні сторони) людини, що підтримуються майже всіма релігійними та філософськими напрямами, і разом створюють поняття так званого доброго характеру. За Seligman (2002b), ними є мудрість і пізнання, мужність, людяність, справедливість, поміркованість і трансцендентність. Для цілей класифікації та вимірювання кожна базова чеснота може далі поділятися на конкретні сильні сторони, наприклад, мудрість — на любов до навчання, допитливість, судження, оригінальність, соціальний інтелект тощо, чим їхня кількість багаторазово розширюється (детальніше див. напр. Kordačová, 2007, 2009b, Mareš, 2008). Сильні сторони є, отже, позитивними особливостями особистості людини, які є її більш тривалими характеристиками (це диспозиції та індивідуальні риси особистості, як-от інтелект, оптимізм, сприймана особиста ефективність тощо).

Сильні сторони особистості — виклик для психології здоров’я?

Дослідження сильних (позитивних) сторін і чеснот людини належить від часу виникнення позитивної психології до ключових сфер її інтересу. Водночас вони є натхненням для перетинів позитивної психології та психології здоров’я. Це припущення можна підкріпити аргументами насамперед головних представників позитивної психології Seligman, Peterson, Frederickson та інших, а також дослідженнями деяких наших вітчизняних авторів. Напр. Seligman (2002b) звернув увагу на зростання поширеності депресій у всіх розвинених країнах. Він зазначає, що її поширеність у 10 разів вища, ніж була у 1960 році, і депресія починається у значно молодшому віці (середній вік першого епізоду депресії у 1960 році становив 29,5 років, у наш час — 14,5 років). Парадоксально, але це відбувається попри те, що кожен об’єктивний показник фізичного та психічного благополуччя зростає (наприклад, купівельна спроможність, рівень освіти, харчування), проте всі показники суб’єктивного благополуччя знижуються. Він пояснює це надмірним покладанням людей на «швидкі шляхи» до щастя (ТБ, наркотики, секс без любові, споживання шоколаду тощо). Далі виявляється, що депресіям піддаються аж у 8 разів частіше песимісти, ніж оптимісти, причому песимісти мають гірші результати в школі, на роботі, у спорті, ніж це дозволяють їхні здібності. Їхнє фізичне здоров’я гірше, вони живуть менше і мають також менш гармонійні міжособистісні стосунки. Цікавим є також висновок, що на виборах на посаду президента їх перемагають їхні більш оптимістичні суперники.

Той факт, що оптимізм як сильна сторона особистості підтримує здоров’я, підтвердився і на нашому вітчизняному дослідницькому ґрунті, коли виявилося, що оптимісти переживають менше симптомів хвороби, мають вищу впевненість у собі та self-efficacy (детальніше Kondáš, 2002). Стійкість до депресії підвищує також надія як ще одна із сильних сторін, причому вже навіть просто гарний настрій сприяє великодушності, толерантності, конструктивності, відсутності захисних реакцій та творчості (Seligman, 2002b).

Що стосується, наприклад, досліджень щастя (happiness), виявилося, що щасливі люди мають здоровіші звички, нижчий кров’яний тиск і ефективнішу імунну систему, а також удвічі меншу ймовірність померти або стати інвалідами, причому водночас вони бувають мудрішими в реальному прийнятті рішень (мають інші стратегії). Позитивні емоції загалом прогнозують здоров’я та довголіття, а також захищають від руйнівних наслідків старіння. Проте позитивні емоції, за Frederikson (2000), мають набагато глибший зміст, ніж просто викликати приємні відчуття — вони розширюють наші тривалі інтелектуальні, фізичні та соціальні ресурси й створюють резерви, з яких ми можемо черпати, коли з’являється якась загроза.

З якостей особистості із життєвим задоволенням найчастіше пов’язується екстраверсія (приносить позитивні емоції) та нейротизм (негативні), що підтвердилося і в нашому дослідженні сильних сторін особистості в контексті життєвого благополуччя та щастя, де виявилося, що сильні сторони найтісніше пов’язувалися з екстраверсією і найменше — з нейротизмом (Kordačová, 2007). Найзначніший вплив на зниження негативних емоцій мали мудрість, мужність, людяність, справедливість і трансцендентність, а найсильнішим бар’єром для прояву сильних сторін були негативні очікування та ірраціональна безпорадність (Kordačová, 2008, 2009a, b). З досліджень Diener випливає, що екстраверти щасливіші за інтровертів, мають вищий рівень позитивних емоцій і почуваються комфортніше в соціальних ситуаціях. Blatný та Osecká (1998) виявили, що екстраверти та стабільні особи є більш задоволеними, а також мають вищу самооцінку.

Самоповага як сильна сторона особистості у дослідженні Harter (1999) виявилася базовим індикатором суб’єктивного задоволення індивіда, причому вона використовується як індекс психічного здоров’я, емоційного пристосування та загальної здатності справлятися з життям.

Існують також деякі вітчизняні дослідження в галузі психології здоров'я з прямим перетином із позитивною психологією, які принесли низку цікавих результатів. Вибірково, наприклад, Šolcová з Kebzom (2007) у межах дослідження предикторів hardiness з'ясували, що, за винятком статі, як позитивний предиктор hardiness виступили як вік та освіта, так і соціальні ресурси особистості, її рухова активність та суб'єктивне здоров'я.

У дослідженні Selka (2007) відмінностей у психологічній стійкості між здоровими людьми та пацієнтами з діагнозом ІХС у продуктивному віці виявилося, що знижена психологічна стійкість постає як один із найризикованіших супутніх факторів виникнення захворювання на ІХС, причому значну негативну роль, особливо у жінок, відігравав також дуже негативно пережитий екзистенційний стрес, що має серйозний наслідок у зниженні біологічного захисту жінки. Це негативно проявляється не лише у погіршенні серцево-судинного, а й онкологічного та загального здоров'я нашої популяції, де жінки становлять 52%. Отже, очевидно, що низка сильних сторін належить до важливих салютопротективних чинників здоров'я, і їх ширше залучення до досліджень психології здоров'я могло б значною мірою збагатити спектр наявних знань у цій галузі досліджень.

Позитивна психологія та психологія здоров'я – подальші можливості спільних перетинів

Також деякі інші визначення психології здоров'я підтримують можливий тематичний зв'язок позитивної психології та психології здоров'я. Наприклад, Pelcák (2009) констатує, що психологія здоров'я віддає перевагу позитивному полюсу континууму «здоров'я – хвороба», і, за Taylorovou (1995), є водночас тією галуззю психології, яка присвячена розумінню психічних чинників, що впливають на те, чи залишиться людина здоровою, чому вона не хворіє і як реагує на те, коли вона хвора. Kondáš (2002) у своїй статті про психологію здоров'я прямо розбирає деякі специфічні сфери, які, на нашу думку, можна вважати точками дотику психології здоров'я та позитивної психології. Йдеться насамперед про такі проблемні сфери:

  • стрес та його подолання – копінг-стилі та стратегії
  • психологічні чинники серцево-судинних захворювань
  • психонейроімунологія та психоонкологія
  • когнітивно-емоційні патогенні та, особливо, салютопротективні чинники. Попри тематичну самостійність наведених сфер, ми не вважаємо їх ізольованими (навпаки), причому до позитивної психології, ймовірно, найближчими є салютопротективні фактори та копінг-стилі, які опосередковано зачіпають також дві інші згадані сфери. У першій сфері – стресу та його подолання – позитивна психологія могла б застосуватися (при зосередженні на копінг-стилях та стратегіях) в орієнтації на ті чинники та сильні сторони, які підтримують ефективне подолання стресу і тим самим запобігають спалаху так званих хвороб цивілізації. Відомо, що стійкість до стресу залежить від емоційної стабільності, низького рівня тривожності, здатності контролювати емоції, зберігати холодний розум навіть у напруженій ситуації тощо.

Аналогічно у сфері психологічних чинників серцево-судинних захворювань могло б йтися про зосередження на специфічних сильних сторонах особистості, які запобігають розвитку негативного, а саме екстремального емоційного переживання та його несприятливому впливу на серцево-судинну систему людини.

У сфері психонейроімунології та психоонкології виявляється, що психологічні чинники є важливим фактором послаблення/посилення імунної системи людини, а також вразливості до онкологічних захворювань. Через ЦНС разом із біологічними та соціальними факторами вони впливають на імунологічні функції, які захищають організм. Психологічний стрес, тривога, навчена безпорадність, депресія тощо, наприклад, діють як імуносупресор, тоді як позитивні емоції, навпаки, підтримують психоімунологічні реакції. Виявилося, наприклад, що пухлини вдвічі частіші у депресивних людей. Негативно впливають також розчарування, ірраціональні переконання, соціальна бажаність, втрата сенсу життя та надання переваги потребам інших (детальніше Kondáš, 2002). Наведене є прямим викликом для досліджень у цій галузі із застосуванням знань позитивної психології.

Що стосується когнітивно-емоційних патогенних та салютопротективних чинників, здається, що вони є психологічно найбільш опрацьованими, причому їх дослідження розпочалося ще до офіційного встановлення позитивної психології. Йдеться, наприклад, про відому особистісну характеристику людей, які здатні вижити навіть в екстремальних умовах стресу, відому як sense of coherence (Antonovský), яка говорить про те, що зовнішні стимули дають когнітивний сенс – вони, отже, не є хаотичними чи випадковими, а є послідовними та структурованими. Деякі автори називають цю властивість незламністю, або стійкістю та витривалістю (resiliency). Kondáš їх, проте, вважає за вищий термін hardiness – душевну загартованість, коли на стрес реагують як на виклик до особистісного зростання, а не як на загрозу. Стійкі люди також мають позитивний образ «Я», позитивні соціальні стосунки, бувають кооперативними, незалежними та мають мінімум ірраціональних переконань.

Іншим важливим салютопротективним чинником є вже згадані позитивні емоції, які водночас є одним із найчастіших понять сучасної позитивної психології. З аспекту психології здоров'я цікавим є насамперед згаданий оптимізм як сильна сторона особистості, яка підтримує здоров'я (оптимісти, як ми вже згадували, переживають менше симптомів хвороби, мають вищу впевненість у собі та сприйману особисту спроможність).

Психологія здоров'я, позитивна психологія та профілактика

Однією з важливих точок дотику позитивної психології та психології здоров'я є сфера профілактики. До цієї теми надав цінні ідеї без свідомого наміру входити в контекст позитивної психології ще проф. Kondáš, який помер невдовзі після її появи і який питанням профілактики приділяв чимало своєї професійної уваги. Він згадує насамперед три сфери специфічних цілей психології здоров'я, які тісно пов'язані з профілактикою, і, на нашу думку, також із позитивною психологією. Ними є охорона здоров'я (health protection) – до якої належить, наприклад, прийняття відповідальності за власне здоров'я та підтримання корисних для здоров'я звичок, зменшення шкідливих для здоров'я звичок тощо, зміцнення здоров'я (health promotion) – подолання стресів, тренінг соціальних навичок, зменшення соціального страху на користь кооперативності та незалежності, які підвищують стійкість тощо, та покращення здоров'я (health enhancing) – до яких належить не лише мотивація корисного для здоров'я способу життя та його тривалості, а й сприйняття здоров'я як однієї з провідних цінностей та переживання радості, життєвого благополуччя та щастя. Він констатує, що попередня теорія профілактики спиралася головним чином на патогенетичні чинники виникнення та поширення розладів і що набагато більше уваги слід приділяти ранньому виявленню прекурсорів та персистентних чинників, відповідальних за тривалість та рецидиви розладів.

У розумінні Seligman (2002a), що випливає з цього, позитивну психологію можна було б прямо назвати превентивною наукою, оскільки він вважає найважливішим завданням профілактики в новому тисячолітті створення науки про людські сильні сторони (a science of human strength), а також розуміння та з’ясування того, як їх підтримувати та розвивати, насамперед у молодих людей. Згідно з цим автором, завдання позитивної психології полягає не лише в тому, щоб констатувати, що людина має бути оптимістичною, духовною чи доброзичливою, а скоріше в тому, щоб описувати наслідки цих якостей і рис (наприклад, те, що оптимістичне мислення знижує рівень депресій, покращує фізичне здоров’я та підвищує продуктивність). Його прогноз щодо науки та практики психології XXI століття ґрунтується на особистому переконанні, що виникне психологія позитивного людського функціонування, яка відкриє ефективні інтервенції для того, щоб можна було сформувати процвітаючих індивідів, сім’ї та суспільство.

Ми дотримуємося думки, що розвиток і підтримка сильних сторін людини будь-якого віку є однією з найсильніших зброй позитивної психології на шляху до кращого здоров’я людини та всього людства. Було б, безумовно, приємно, якби позитивна психологія зробила внесок у цю мету також у співпраці з психологією здоров’я, яка надає для цього всі необхідні умови та передумови.

Висновок

Метою нашої статті було окреслити деякі точки дотику двох відносно нових психологічних дисциплін – позитивної психології та психології здоров’я, а також можливості їхніх теоретичних, дослідницьких та прикладних перетинів при використанні знань обох дисциплін для підтримки та зміцнення здоров’я людини.

Хоча обидві психології виникли незалежно одна від одної та з певним часовим відривом, з їхнього змісту та спрямованості випливали численні спонукальні теми для взаємної співпраці, у тому числі в ширшому міждисциплінарному розумінні. З концепції позитивної психології ми зосередилися насамперед на чинниках, які мають доказово позитивний зв’язок не лише з психічним здоров’ям і життєвою задоволеністю людини, а й які загалом позитивно впливають на її здоров’я – так званих сильних сторонах особистості та характеру. Разом із позитивними емоціями вони є тими сферами позитивної психології, які в межах її сучасного спрямування розвиваються найбільш прогресивно.

Іншою перспективною сферою можливої співпраці психології здоров’я та позитивної психології є сфера профілактики, де використання сильних сторін може відігравати одну з ключових ролей, особливо при загальному зниженні поширеності хвороб цивілізації та їхнього негативного впливу, а також при зміцненні здоров’я та життєвої задоволеності людей усіх вікових категорій. Позитивна психологія та психологія здоров’я таким чином постають перспективними дисциплінами, що володіють доступними психологічними засобами, які можна використовувати на користь загального оздоровлення людства та підвищення якості його життя.

Автор: Jana Kordačová, Ústav experimentálnej psychológie SAV, Bratislava

Стаття була опублікована у збірнику матеріалів конференції ,,Psychológia zdravia - Zdravie a múdrosť. Psychológia zdravia a syndróm vyhorenia. Rodové rozdiely v zdraví“. Конференція відбулася у 2009 році. Укладач: PhDr. Dušan Selko, CSc., MPH, Mgr. Róbert Ďurka, PhD. Збірник видано за фінансової підтримки Národného ústavu srdcových a cievnych chorôb, a. s., Bratislava Видавець: Národný ústav srdcových a cievnych chorôb, a. s., Bratislava у Vydavateľstve MAURO Slovakia s.r.o., Bratislava 2010, ISBN 978-80-968092-6-4

Весь збірник у форматі PDF доступний тут: http://www.prohuman.sk/psychologia/psychologia-zdravia-2009