Словаччина мала репутацію «гидкого каченяти» чи «чорної діри» Європи, а згодом навіть за кордоном про неї почали говорити як про взірець для інших країн. При цьому досвід Словаччини цікавить самі країни, які перебувають на такому ж шляху реформ і змін, як колись Словаччина. «Вони самі про це просять. Вони хочуть надихатися і в багатьох випадках копіювати. А ми перебуваємо в позиції тих, хто ділиться своїм авторським правом», — каже державний секретар Міністерства закордонних справ СР Milan Ježovica.

Передача досвіду зміни політичної та економічної моделі — це нетрадиційний спосіб допомоги з метою розвитку. Чому трансформаційний досвід є частиною словацької допомоги з метою розвитку?

Допомога з метою розвитку, або співпраця з метою розвитку, має кілька цілей. Перша полягає в тому, що нею ми «встромляємо» словацький прапор у світі та поширюємо добре ім'я цієї країни та її мешканців. Інша річ — допомога водночас має бути ефективною. Це означає, що вона повинна створювати певні спроможності в країні, з якою ми співпрацюємо, і водночас має допомагати й Словаччині, створюючи в довгостроковій перспективі більше можливостей. Завдяки тому, що в межах співпраці з метою розвитку передається також частина досвіду або того, що я називаю «словацькою історією», поширюється не лише наше добре ім'я, а й розширюється економічний і політичний простір, у якому ми щодня перебуваємо. І ми також хочемо, щоб допомога з метою розвитку сприяла створенню нових можливостей для наших компаній та експертів з неурядових організацій, бізнесу чи академічного середовища, а також створенню зв'язків між нашими університетами та інституціями з-за кордону.

Природно, що ми хочемо, аби країна, з якою ми співпрацюємо, якомога більше наблизилася до простору, в якому живемо ми. Тобто, щоб вона була демократичною і вільною, щоб у ній дотримувалися прав людини, щоб у ній функціонувала ринкова економіка. Ми віримо, що в країнах, де дотримуються принципів плюралістичної демократії та прав людини, які є вільними та підтримують вільну конкуренцію і вільний ринок, ми природно маємо більше простору для того, щоб створювати нові можливості й щоб ми отримували прибуток від цих можливостей.

Це звучить досить прагматично.

Надання допомоги з метою розвитку — це не форма благодійності, а дуже добра і корисна річ, яка є корисною для обох сторін. Для країни, якій ми надаємо допомогу, але також і для нас. Допомогу ми надаємо з грошей наших платників податків, і ми зацікавлені в тому, щоб вони приносили їм користь. Нематеріальну — в тому, що поширюється добре ім'я Словаччини та стає помітним словацький прапор, але щоб вони приносили користь і в матеріалізованій формі — у кращій співпраці та можливостях.

Що таке ця «словацька історія»?

Словацька історія — це досвід Словаччини після 1989 року, а також досвід після 1998 року. Тобто всі структурні зміни, через які ми пройшли — запуск економіки, реструктуризація банків, пенсійна реформа, податкова реформа та всі заходи, які сьогодні є щоденною частиною реальності Словаччини. Ця наша історія має ще одну нематеріальну сторону. Про Словаччину в середині 90-х років за кордоном говорили не дуже привабливо. У кращому випадку ми були «гидким каченям» Європи, у гіршому — її «чорною дірою». Потім, коли ми відчули, що Європа віддаляється від нас, і вирішили, що хочемо бачити інший вид політики, причому уряд отримав сильний мандат від виборців і знайшов рішучість такі заходи впроваджувати, Словаччина почала наближатися до країн, від яких раніше відпала. Вона також почала показувати себе як динамічна країна, де вдаються креативні нові рішення, країна, яка має ясність у тому, чого хоче. Це наш трансформаційний досвід, зокрема і з тією специфічною нематеріальною стороною. З певних процесів ми випали. А власними зусиллями ми не лише повернулися до них, а навіть за кордоном про нас говорять як про взірець для інших країн. І це не перебільшення. Багато країн мають подібні проблеми, які мала Словаччина на початку 90-х років, і наші рішення можуть бути для них натхненням.

Наприклад?

Наприкінці 90-х років ми в парламенті не могли обрати президента. Тепер у Молдові подібна проблема. Ситуація, яка існувала в Словаччині, і те, де перебуває Молдова зараз, є дуже близькими. Я не кажу, що вони тотожні, оскільки не можна сказати — це словацька модель і вона буде застосовуватися за однією формою, але це подібна ситуація. Наше тодішнє рішення — прийняття конституційного закону про прямі вибори президента — є певною мірою надихаючим. І молдовани ним цікавляться.

Коли ви особисто вперше усвідомили, що Словаччина змінилася і може запропонувати свій досвід іншим?

З інтересом до того, як Словаччина вирішувала деякі речі, я зустрівся ще на початку 90-х років у Вашингтоні. Кубинська емігрантська спільнота дуже цікавилася способом, у який ми в Словаччині, або в Чехословаччині, впоралися зі спадщиною конфіскації майна під час комуністичного режиму. Вони цікавилися цим, тому що ми вирішували речі, які були новими. Що стосується новішого періоду, то, по суті, під час усіх переговорів, які я маю за кордоном — особливо в країнах Східного партнерства та Західних Балкан, є великий попит на словацький досвід.

Отже, інтерес є головним чином з їхнього боку?

Вони самі про це просять. Це не так, що ми ходимо ніби з сумкою, з якої витягуємо наш досвід, як кроликів із капелюха, і кладемо їх на стіл. Словацька історія — це не щось, що ми вигадали, або щось, що було б академічною конструкцією, яка народилася в бібліотеці. Це реальність, яку уважно сприймають країни на подібному шляху, яким пройшли ми. Вони хочуть надихатися нею і в багатьох випадках копіювати. А ми перебуваємо в позиції тих, хто ділиться своїм авторським правом.

Які держави цікавляться словацьким досвідом?

Ті, які просувають економіку, прагнуть сильнішої плюралістичної демократії, хочуть, щоб у них функціонувало сильне громадянське суспільство, верховенство права та захист прав людини. І природно, це країни, які б значно хотіли наблизитися до Європи або стати частиною ЄС.

У яких секторах словацький досвід може допомогти найбільше?

Секторальне охоплення широке, воно включає зміцнення спроможностей у сфері державних фінансів, місцевого самоврядування, реформу державного управління, ведення переговорів про вступ до ЄС, комунікацію з громадянським суспільством, зміцнення громадянського суспільства. В Україні, в Молдові та в Чорногорії, а раніше в Сербії, функціонує дуже успішний проект «Національного конвенту», який допомагає внутрішньому діалогу в цих країнах. Він допомагає тому, щоб країни знали, які цілі вони мають поставити в переговорах з ЄС, а також тому, щоб у створення національних стратегій і виконання цілей, які вони собі поставлять, вони могли включити всіх акторів. Це означає, щоб питання вступу до ЄС було не лише справою урядів, а й справою підприємців, академіків, активістів з неурядових організацій. Йдеться про те, щоб функціонував діалог, у якому народжуються корисні рішення для даної країни. Звісно, головна відповідальність залишається на обраному уряді даної країни.

Доки Словаччина буде здатна надавати цей досвід? Чи не закінчуються у нас «очевидці» змін?

Мова йде не про ностальгічні спогади про те, що вдалося зробити, а про пошук ефективних рішень для реальних викликів, що стоять перед іншими країнами. Кожна з цих країн займається практичними питаннями і повинна шукати найбільш прийнятні рішення. Словаччина буде цікавою для них доти, доки ми залишатимемося країною, здатною шукати рішення та застосовувати креативні підходи до власних проблем тут, удома, у Словаччині. Якщо ми зможемо це зробити, то словацька історія не перетвориться на ностальгію. Вона залишатиметься живою історією, з якою можна працювати і яка значною мірою сприятиме тому, щоб словацький прапор за кордоном став ще помітнішим.

Daniela Balážová

Стаття опублікована в бюлетені Rozvojová pomoc - Jar 2011. Його видає Platforma mimovládnych rozvojových organizácií (MVRO), яка є об'єднанням юридичних осіб — головною організацією 31 (23 дійсних члени та 8 спостерігачів) словацьких неурядових організацій, що займаються переважно іноземною допомогою у сфері розвитку та гуманітарною допомогою.