Вступ

З біологічної точки зору ми розуміємо моногамію як ексклюзивну репродуктивну спільноту двох осіб одного виду. Найчастіше ми пов’язуємо її з романтичним коханням. Для багатьох це головна причина укласти шлюбний союз. Обов’язкова моногамія була запроваджена близько 1000 року у євреїв. Цей захід був упроваджений спочатку лише як випробування, проте він зберігається протягом наступної тисячі років. Хоча є спірним, чи можемо ми позначати її як міцний стовп партнерства (Uzel, 2010, с. 56).

Як людям нам була природною полігамія, яка була практичною для кочових племен. Лише з розвитком сільського господарства люди осіли і почали створювати тривалі союзи. Це також посилила промислова революція, яка дозволила жінкам більшу фінансову незалежність, і так змінилася також сутність стосунків. Цікаво, що полігамію ми майже не знаємо в сучасних індустріальних суспільствах. Вона пов’язується насамперед із примітивними спільнотами, чи то в минулому, чи сьогодні. На чергу (після промислової революції) прийшло романтичне кохання. Помилково думати, що стосунки в історії базувалися переважно на ідеалі кохання. У минулому це було переважно через господарські, економічні або політичні причини (Dallaire, 2009, с. 34). «У середньовіччі пара жила разом близько двадцяти років (від п’ятнадцяти до тридцяти п’яти), і виживання залежало від того, як були в парі розподілені ролі» (Dallaire, 2009, с. 35). Сьогодні ми очікуємо, що подружжя буде спільно жити сорок, п’ятдесят років. Попри наукові знання про співжиття людей у минулому (від античності аж до нового часу) як про немоногамні спільноти, все ще трапляються публікації, що спростовують цей факт. Багато авторів та авторок пишуть про моногамні спільноти, наприклад, уже в Стародавньому Єгипті (Lewinsohn, 1992, с. 16-17).

Деякі автори далі висловлюються, що моногамні пари утворювали також перші люди, які залишили Африку. Ці стосунки зрештою могли бути моногамними, оскільки вони були менш «витратними» порівняно з полігамними стосунками. Однак важко припускати справжню впорядковану полігамію в часи перших спільнот. Тодішні пари та союзи були радше випадковими та плинними (слово «плинні» ми використовуємо в тому значенні, в якому його позначає A. Giddens).

Моногамія

Найбільш спірним моментом у моногамії є саме її «природність», як на це вказує соціальний конструктивізм. Для соціального конструктивізму притаманне розуміння сексуальності як соціально сконструйованої (Marková 2009, 2007 та ін.). «Попри те, що сексуальність здається чимось природним, нормальним і даним біологічно, в історії вона пройшла через численні перетворення, під час яких її природність і нормальність набували багатьох форм» (Marková, 2012, с. 19). Моногамія сприймається як щось перманентне і природне для західної цивілізації (Conley, Moors, Matsick a Ziegler, 2012, с. 1). У нашому культурному середовищі моногамія досі діє як моральна норма, і багато людей припускають, що так було протягом усієї історії людства та в усіх культурах, і що це стан, який нам даний природою як єдино правильний. Однак при дослідженні проблематики ми бачимо, що це не так. У минулому, або ж сьогодні в малих спільнотах «природних» людей ми бачимо, що моногамія не є і не була нормою. Ми, проте, вважаємо її стабільною частиною партнерського співжиття та суспільства. Чи то племена інуїтів, аборигенів Африки, індіанців Америки доводять, що навіть немоногамні стосунки можуть функціонувати і є корисними для спільноти. Як пишуть автори статті A Critical Examination of popular About the Benefits and Outcomes of Monogamous Relationships: Біблія однозначно толерує немоногамію в багатьох випадках, коли біблійні патріархи Авраам, Яків та Давид мали більше дружин (Conley, Moors, Matsick, Ziegler, 2012, с. 1). Численні дослідження та документи показують, як пари можуть функціонувати навіть при зміні партнерів, або ж із кількома партнерами одночасно. Ryan та Jethá (2014, с. 332) пишуть про людей з Меланезії. Ще до колонізації остров’ян з боку європейських християн сексуальність місцевих мешканців проявлялася інакше. Жінки досягали оргазму природно, багато разів, тоді як чоловік — один раз. Проте через кілька років шлюбу в чоловіків починав згасати інтерес до власних дружин. Як боротьбу проти цього вони мали своїх молодих наложниць, яких акцептувала і дружина в домі. Їх вважали символом соціального статусу. Чоловіки зазначають, що без молодих жінок вони не були б такими сексуально активними в старшому віці (Ryan, Jethá, 2014, с. 332).

Це означає, що сексуальна або стосункова ексклюзивність не є нормою в кожній спільноті. Одним із головних аргументів на користь моногамії є те, що вона захищає романтичні стосунки. Вона додає їм присмаку особливості та ексклюзивності. Мабуть, найвідоміше визначення пропонує Європейський центр з профілактики та контролю захворювань: «Взаємна моногамія означає, що ви погоджуєтеся на сексуальну активність лише з однією особою, і ця особа погодилася, що буде сексуально активною лише з вами» (CDC, 2009).

Згідно з недавніми опитуваннями Terri D. Conley з Мічиганського університету, на запитання про переваги моногамії респонденти відповідали так: «Більшість учасників (61%) зазначають, що мати одного партнера вони бачать як перевагу. Більше третини згадали емоційну безпеку та надійність. Приблизно одна третина (29%) вказала як важливу добробут у стосунках та певну легкість у стосунках (мати когось під рукою, з ким ми можемо проводити час). 59% респондентів вказали, що моногамія є корисною для здоров’я (фізичного, сексуального). Вони висловлюються в тому сенсі, що немає потреби у використанні презервативів, а сексуальне життя з партнером є більш різноманітним. 19% вказали як перевагу відсутність насильства та безпеку. Більше половини вказали, що моногамія підтримує довіру у стосунках, і 46% людей погоджуються на тому, що ці стосунки надають їм у житті змістовності. Далі як позитиви були вказані: романтика, пристрасть, еротика» (Conley, 2013, с. 9).

Якби особа була з одним партнером протягом усього життя, це означало б, що вона має за своє життя лише єдиного сексуального партнера. У більшості опитувань фігурує думка, що людина не здатна витримати сексуальні стосунки протягом такого тривалого періоду лише з однією особою. Це буває проблемою і похитує стандартний погляд на партнерські стосунки. Людські істоти не є сексуально моногамним видом (Barash, Lipton, 2002, с. 2). «У всіх суспільствах, де інституціоналізована моногамія, існують також інституціоналізовані форми зради. Чим суворіша моногамія, тим вони витонченіші» (Možný, 1990, с. 71).

Як люди ми схиляємося до психічної моногамії. Точнішим терміном для позначення людей є, отже, серійна моногамія. Це означає бути вірними актуальному партнеру/ці. Після завершення попередніх стосунків партнер/партнерка знову вірний/на новому партнеру, але класична моногамія означає мати протягом життя справді лише одного партнера. Якби, наприклад, він/вона помер/ла, ми вже не можемо знайти іншого/іншу.

Ми схильні припускати, що моногамія є моральною, що має існувати якась різниця між тим, щоб заборонити партнеру мати іншого друга, і заборонити мати іншого партнера. Chalmers (2018, с. 226) розглядає цю проблематику конструктивістськи і вважає, що забороняти партнеру інших партнерів так само аморально і аналогічно порівнянно із забороною інших друзів. Тому він стверджує, що моногамія як така є аморальною (Chalmers, 2018, с. 226). Залишити наших друзів заради партнера означало б суттєві зміни в нашому соціальному житті. Часто ми бачимо непотрібну напругу у стосунках, спричинену надмірними очікуваннями від партнера/ки. Багатьом стосункам пішли на користь саме вільніші правила та можливість налагодити також позашлюбний контакт. Harry Chalmers (2018) стверджує, що моногамія полягає в обмеженні доступу до аморальних вчинків у вигляді іншого партнера. Chalmers вважає традиційне зарахування моногамії недостатнім, оскільки воно нібито обмежує дружбу. Християнські автори вважають і, навпаки, відстоюють ідеал моногамії. Це відбувається насамперед через релігійний статус та ідеал сім'ї. «Про моногамний ідеал потрібно свідомо дбати» (Drápal, с. 67, 2013).

За словами згаданого автора, неможливо підтримувати дружбу з жінкою, яка є чиєюсь дружиною. Автор вважає, що таке товаришування за спиною її чоловіка є значною проблемою. Він не визнає парадигму «свободи в шлюбі» і стверджує, що флірт із чиєюсь дружиною є проблемним явищем.

Kyle York (2019, с. 1) у своїй статті далі показує, чому три традиційні стовпи моногамії можуть бути загалом надійними, але також і те, чому вони не є обґрунтованими та обмежують партнерські стосунки. Моногамію можна сприймати лише як прояв досі усталеного погляду на романтичне кохання або, з етичного погляду, як моральну впевненість. Деякі аргументи, згідно з McMurty (1972), долають звичайні способи розуміння моногамії і стверджують, що багато інструментів і складових моногамії є аморальними. Chalmers (2018) стверджує, що романтичні та сексуальні стосунки самі по собі є важливим людським благом. Чому б тоді не бути щасливим і за свого партнера, якщо він знайде іншого друга? Необхідно бачити різницю між тим, щоб мати хорошого друга/гу, і мати іншого партнера/ку. Якщо партнери у стосунках мають велику свободу, може статися (з погляду традиційних біологічних прихильників моногамії), що стосунки зруйнуються. Може статися, що з приходом іншого партнера ми занедбаємо попереднього, і стосунки розпадуться. За Chalmers (2018), проте, і цей факт не повинен заважати, оскільки нам ідеться про благо партнера, і якщо він буде щасливий, то і ми повинні бути.

Більшість проблем моногамії концентрується навколо сексуальності та стосунків. Багато авторів вважають, що з моногамії ми могли б вилучити сексуальне задоволення. Людям важко підтримувати один сексуальний зв'язок протягом років шлюбу. Автори ставлять питання, чи не може випадковий сексуальний досвід з часом перетворитися на комплексні емоційні стосунки, від яких уже страждав би і наш довгостроковий партнер. Chalmers (2018) стверджує, що нам нема чого боятися, оскільки енергетично більш затратними є, безумовно, емоційні, почуттєві стосунки порівняно з сексуальними.

Теорія ексклюзивності

Ексклюзивність, згідно з соціальною теорією, означає виключення інших партнерів/партнерок зі стосунків. Це правило мати виключно єдиного партнера/ку, з яким/якою ми ділимо чи то соціальне, чи емоційне, чи сексуальне життя. Перевагою такої ексклюзивності з погляду моногамних партнерів може бути приватність у стосунках, інтимність, можливість знати одне про одного всю інформацію, цілісність і кохання. Навпаки, моральна проблема може виникнути, якщо мають секс двоє друзів, які не ділять спільну інтимність і приватність (York, 2019, с. 8). Ексклюзивність, на думку соціологів західного суспільства, важлива насамперед для збереження потомства, стабільності парних і шлюбних стосунків. Більшість спільнот очікує від подружжя сексуальної активності. Очікування змінюються залежно від культури, релігійних чи інших звичаїв. Багато суспільств мають страх перед поділом часу та кохання між іншими партнерами.

Для порівняння: коли ми знаходимо нового друга або в нас народжується ще одна дитина, інші ніяк не страждають від нашого кохання чи уваги. Чому ми так боїмося бути з іншою людиною, чи то у стосунках, чи просто під час побачень? Більшість поводиться класично, моногамно, і попри внутрішні розбіжності не розвивають у собі думки, про які ми зараз пишемо. Суспільна дискусія не схильна до подібних тем. Це грає на руку релігійним концепціям і прихильникам традиційної сім'ї (що є неосяжним концептом, спрямованим насамперед на політичний спектр). «Однак було встановлено, що одружені чоловіки, які мають позашлюбні зв'язки, мають рівень тестостерону вищий, ніж зразкові чоловіки» (Ryan, Jethá, 2014, с. 331). Чоловікам такий стан приносить у шлюб більше задоволення і щастя. З іншого боку, лише третина жінок із позашлюбним зв'язком висловилася подібним чином. Ми вважаємо, що з чоловічої перспективи цей стан іде стосункам на користь, з жіночої — це не однозначно.

Подібні теми в суспільстві табуйовані. Фахівці та фахівчині повинні отримати більший простір і реагувати на природний суспільний розвиток.

Краще жити в союзі, де ми забороняємо собі або партнеру інших партнерів, чи краще такого партнера вилучити зі стосунків? Це питання є рідкісним, і відповіді на нього зовсім не сприймаються серйозно. Один кут зору припускає певну толерантність небажаного стану, коли ми забороняємо партнеру діяти згідно з його волею, інший же говорить про те, навіщо жити в такому союзі, який не приносить нам радості. У суспільстві, де навіть відсутня можливість розлучення, один із партнерів може почуватися як у пастці. Виникає не кохання, а ненависть і зневага до іншої особи. Йдеться про реальну небезпеку. Або краще жертвувати собою у стосунках заради вищого блага і будувати довгострокові стосунки з можливими іншими компромісами?

Нещодавні американські дослідження показали, що від 4% до 5% людей у партнерських стосунках домовилися про те, що не будуть моногамними. Партнери дозволили собі інші сексуальні або романтичні стосунки (Conley, Moors, Matsick, a Ziegler, 2011, 2012; Moors, Edelstein a Conley, 2012, с. 5). Для порівняння, різні племена жителів Тибету, індійських тода, північноамериканських хайда або інуїтів приймають позашлюбні зв'язки чоловіків і жінок. Що може бути скріплювальним елементом і для західної цивілізації, але в сенсі ексклюзивності, а не полігамії чи поліандрії. Жінки і чоловіки в цих та інших спільнотах можуть мати і більше сексуальних партнерів, але їхні партнери повинні про це знати. Обидва партнери усвідомлюють цю ситуацію. Натомість у західній цивілізації переважна більшість партнерів свій сексуальний зв'язок приховує. Це призвело б до порушення стосунків. Коли первісні люди були зіткнені з нашою реальністю, вони були дуже здивовані, чому чоловік або жінка не запитає про можливість сексуального зв'язку з іншою людиною. Згідно з їхньою мораллю, це правильно.

Джордж Мердок, американський етнограф, дослідив понад 1200 людських спільнот по всьому світу. Для широкого загалу приголомшливим виявилося відкриття, що лише 186 із них живуть виключно моногамно, що становить 15%. У постійній полігінії живуть 48% (453) спільнот (Uzel, 2009, с. 256). Ці позашлюбні контакти не завжди толеруються заради задоволення залучених осіб. Іноді дозволяються винятки, як-от: «у колумбійських ґуахіро (Goarijo), орокаїва (Orokaiva) до них вдаються під час ініціаційних ритуалів, навіть якщо у звичайній ситуації перелюб заборонений. Таленсійський чоловік, який є імпотентом, своєю чергою, може дозволити своїй дружині позашлюбний зв'язок, щоб забезпечити собі нащадків» (Skupnik, 2010, с. 201). Наприклад, також у камерунських баненів, де дружина може мати зв'язок з будь-яким родичем чоловіка, або у племені менде в Західній Африці. Чоловік може запропонувати жінку своєму родичеві. Сини цих чоловіків іноді мають статеві стосунки з дружинами батька, проте не з власною матір'ю. З подібними ознаками ми стикаємося в багатьох племенах. Це прояви гостинності, більш вільних звичаїв тощо (Skupnik, 2010, с. 201).

Роль сексуальної ексклюзивності у стосунках, на думку її прихильників, не повинна бути лише інструментальною частиною, вона має виконувати експресивну та символічну функцію. Любовні стосунки для нас надзвичайно важливі, але так само вразливі, оскільки ми дбаємо про іншу людину. Mackeever (2017, с. 7) стверджує, що ми знаємо про те, що партнер може будь-якої миті покинути нас через зраду. Стабільності стосунків у деяких суспільствах сприяють також конвенції, які допомагають утримувати стосунки разом. Суспільства з сильною традицією та сімейним співжиттям схильні ретельніше відстежувати ситуацію і таким чином спрямовувати пару. Виключне право на статевий зв'язок із партнером є для нас (західна культура) ідеалом. «Також інші 44% суспільств засуджують не лише позашлюбні зв'язки жінок, а й чоловіків, і вони можуть бути покарані за порушення заборони, іноді навіть дуже суворо» (Skupnik, 2010, с. 202). У решті культур дружини більш-менш толерують поведінку своїх чоловіків.

Якщо пара сприймає сексуальну ексклюзивність як позитив і домовилася, що ділитиме її виключно між собою, то вони взаємно демонструють розумність і важливість цього факту. Однак якщо це не так, один із пари може почуватися скривдженим лише з тієї причини, що вони обоє не домовилися про цю ексклюзивність. Внутрішній стан такої особи, її впевненість у собі можуть бути підірвані, оскільки насправді ми не знаємо, чи її партнер просто не хоче про це говорити, чи насправді має інші інтереси. Якщо вони домовилися про ексклюзивність і один із партнерів зраджує іншого, ошуканий може почуватися в рази гірше. Не лише тому, що його зрадили, а й тому, що була порушена домовленість, укладена між ними. Wasserstrom (1998, с. 149-150) зазначає, що сексуальна ексклюзивність може мати й інструментальну цінність, а саме у сенсі збереження партнерського союзу. Окрім інструментальної цінності, вона може мати й символічну цінність, виражаючи відданість, лояльність і вірність партнеру.

Найбільша загроза мати кількох партнерів одночасно, згідно з опитуваннями, — це ревнощі (Conley, Moors, Matsick, Ziegler, 2012, с. 6). Проблема в тому, що зраду досить легко довести, але доводити вірність значно складніше. Навіть якщо це не так, партнер, який ревнує, стає рабом емоцій, і інший партнер, як би він не демонстрував любов і вірність, не може насправді дати йому зрозуміти, що не зраджує. Ми потрапляємо в зачароване коло доведення любові та сцен ревнощів, які не закінчуються. Ревнощі — це прадавнє явище низької самооцінки (White a Mullen, 2005). Згідно з дослідженнями (Conley, Moors та ін., 2012), ми знаємо, що насправді рівень ревнощів нижчий у стосунках, де партнери домовляються про немоногамію. Дослідження Ritchie та Barker (2006) виявило, що поліаморні спільноти виробили нові позначення для різних почуттів та аспектів ревнощів. Вони стикаються з почуттями дискомфорту або невпевненості під час сексуальної активності їхнього партнера з кимось іншим. Вони змушені йти на компроміси заради задоволення партнера, який має інших партнерів, але більшість цих почуттів є менш травматичними, ніж у моногамних стосунках. На думку деяких авторів, ревнощі викликають страх втрати в матеріальному та емоційному сенсі. Інші теорії підкреслюють ревнощі як страх чи гнів, що з'являються у випадках, коли хтось інший загрожує власним ресурсам чи прихильності. Соціальна теорія пояснює поняття ревнощів у процесі соціального навчання. У процесі дорослішання люди встановлюють ціннісні орієнтири, які формує передусім наше виховання. Було доведено, що чоловіки порівняно з жінками надають більшого значення сексуальній активності. Жінки надають більшої ваги емоційній близькості (Houston, 1981). Чоловіча сексуальність є більш симультанною, жіноча — більш серійною.

Для багатьох людей сексуальність є фундаментальною частиною їхніх стосунків. Цей факт справедливий як для чоловіків, так і для жінок, для молодих людей, а також для тих, хто в середньому віці, незалежно від того, чи вони одружені, чи живуть у партнерському союзі. Вплив цього фактора настільки сильний, що його справедливо вважають одним з інтегральних елементів стабільності стосунків (Sprecher, 2002). Також існують висновки, що зміни в сексуальному житті часто тягнуть за собою зміни у стосунках як таких. Хоча сексуальне задоволення приносить у стосунки вдоволення, поки що не існує жодного прямого доказу, чи це насправді сексуальне задоволення робить стосунки кращими, чи це саме хороші та задовільні стосунки покращують якість сексу. Крім того, ми знаємо, що фізична близькість, пестощі, обійми чи погладжування мають дуже позитивний і ефективний вплив на сексуальне задоволення, особливо в довготривалих шлюбах (Heiman, 2011).

Дослідження показують, що низький рівень емоційного задоволення у стосунках прогнозує високий ступінь зради (Sprecher, 2002).

Багато досліджень доводять, що поліаморні люди є більш толерантними та відкритими до різних стосунків. Проте суспільство досі залишається закритим до таких людей, а поліаморія як така є стигматизованою, особливо серед людей із моногамними переконаннями. Поліаморних людей тоді вважають одержимими сексом, егоїстичними, незрілими або безвідповідальними. Суспільство не вірить, що поліаморія може функціонувати. Але ці пари доводять, що це можливо, і стверджують, що можна кохати більше ніж одну людину. Деякі автори кажуть, що поліаморія є одним із відповідальних способів немоногамного співжиття. «Прихильники цих устроїв знайшли способи, як включити у своє життя інші стосунки без того, щоб доводилося один одному брехати та руйнувати своє первинне партнерство» (Ryan, Jethá, 2014, с. 346). Зрештою, дослідження на вибірці літніх чоловіків доводять, що ті чоловіки, які мають регулярний і частіший секс (у довготривалих стосунках це часто буває з коханкою), мають вищий рівень тестостерону. Для чоловіків, які не мають сексу, існує вчетверо вищий ризик страждати на клінічну депресію, інфаркт та рак. Зростає ризик хвороби Альцгеймера та інших форм деменції (Ryan, Jethá, 2014, с. 335 – 336). Більшість чоловіків тоді потрапляють у конфлікт між задоволенням своїх сексуальних бажань (як природного явища людини) та суспільним очікуванням бути вірними й утримувати стабільні стосунки. Через усталені конвенції чоловіки змушені опинятися в неприємних ситуаціях, вони можуть обирати між: брехнею (приховуванням), або вірністю, відмовою від сексу з іншими жінками, розлученням і початком нового життя з іншою жінкою. Жоден із цих варіантів не обов'язково принесе бажані плоди.

Висновок

Концепт моногамії, який був прийнятий у минулому і донині зберігається, є, очевидно, дієвим сполучником двох людей. Так само як демократичний режим, який є недосконалим, але наразі ми вважаємо його найкращим, так і моногамія є поки що найбезпечнішим концептом парного співжиття. Суспільство відкривається новим викликам і стикається з новими питаннями. Тому доречно говорити про різні інші способи та вирішення партнерських проблем у моногамних стосунках. Цей текст не спонукає до зміни усталених способів співжиття, але показує, з якими проблемами ми стикаємося. Він показує різні інші сценарії та моделі вирішення цих партнерських дилем.

Автор: Mgr. Boris Kňažko Кафедра загальної та прикладної етики ФФ UKF у Нітрі Матеріал виник у межах реалізації проєкту VEGA 1/0426/18: Психологічні, соціокультурні та біологічні джерела кохання.

Список використаної літератури

BARASH, LIPTON,; RYAN, JETHÁ, 2010, in A Critical Examination of Popular Assumptions About the Benefits and Outcomes of Monogamous Relationships, Pers Soc Psychol Rev published online, 2012, Sage

CONLEY, T. D., MOORS, A. C., MATSICK, J. L., ZIEGLER, A, 2012; Kipnis, 2004; Perel, 2006, in A Critical Examination of Popular Assumptions About the Benefits and Outcomes of Monogamous Relationships, Pers Soc Psychol Rev published online, 2012, Sage

CONLEY, T. D., MOORS, A. C., MATSICK, J. L., ZIEGLER, A, 2013. University of Michigan, 2013. The Fewer the Merrier?: Assesing Stigma Surrounding Consensually Nonmonogamous Romantic relationships. Analyses of Social issues and Public policy, Vol. 13.

DALLAIRE, Yvon, Láska a sexualita v trvalém vztahu. Praha: Portál, 2009. ISBN 978-80-7367-523-3

DRÁPAL, D. Vztahy, sex, rodina. Veľký rozvrat a cesta k obnove. Praha: Návrat domov, 2013. s. 266, ISBN 978-80-7255-304-4 HEIMAN, J.R. Long, J.S. Smith, S.N. FISHER, W. Sand, M.S. Rosen, R.C. Sexual satisfaction and relationship happiness in midlife and older couples in five countries. Arch. Sex. Behav. 2011, s. 40

HOUSTON, N. 1981. Romanticism and eroticism among Black and White college students. Adolescence 16

CHALMERS, H. 2018. Is monogamy morally permissible? 2018. DOI 10.1007/s10790-018-9663-8, https://philpapers.org/rec/CHAIMM-2

MCMURTY J., “Monogamy: A Critique,” The Monist, Vol. 56, No. 4, 1972: 587-599; and Hallie Liberto, "The Problem with Sexual Promises," Ethics 127, no. 2 (January 2017) MACKEEVER, N. 2017. ‘Is the Requirement of Sexual Exclusivity Inconsistent with Romantic Love?’ The Journal of Applied Philosophy 34(3), s. 353–369.

MOŽNÝ, I. Moderní rodina - mýty a skutečnosti. Brno: Blok, 1990. s. 184, ISBN 80-7029-018-8

LEWINSOHN, R. Svetové dejiny sexuality. Praha: Naše vojsko, 1992. s. 304

MARKOVÁ, D. 2007. Predmanželská sexualita v kontextoch sexuálnej diverzity a variability. Bratislava: Regent, 2007, 246 p. ISBN 978-80-88904-59-5.

MARKOVÁ, D. 2009. Sexualita, normy a sexuálne deviácie. In: ONDREJKOVIČ, P. a kol. Sociálna patológia. Bratislava: VEDA, 2009, p. 240-264. ISBN 978-80-224-1074-8.

MARKOVÁ, D. 2012. O sexualite, sexuálnej morálke a súčasných partnerských vzťahoch. Nitra: Garmond, 2012, 262 p. ISBN 978-80-89148-76-9.

RITCHIE, A., & BARKER, M. 2006. “There aren’t words for what wedo or how we feel so we have to make them up”: Constructing polyamorous languages in a culture of compulsory monogamy. Sexualities, 9 (5), 584-601.

RYAN, Ch., JETHÁ, C. Na počiatku bol sex. Šamorín: Zelený kocúr, 2014. s. 444. ISBN 978-80-89761-00-5

SKUPNIK, J. Antropologie příbuzenství, 2010. Praha: Sociologické nakladateľstvo (SLON), 2010. s. 402. ISBN 978-80-7419-019-3

SPRECHER, S. Sexual satisfaction in premarital relationships: Associations with satisfaction, love, commitment, and stability. J. Sex. Res. 2002, 39, 190–196.

UZEL, R. Intimní slasti a strasti. Praha: Ikar 2009. 288 s. ISBN 978-80-249-1247-9, str.256. UZEL, R. Nevěra a co s ní. Praha: Petrklíč 2010. 159s. ISBN 978-80-7229-241-7, str. 62. 20

WASSERSTROM, R. 1998. ‘Is Adultery Immoral?’ in R. B. Baker, F. A. Elliston and K. J. Winninger (eds) Philosophy and Sex. New York: Prometheus Books, s. 139–150.

White, G.L., Mullen, P.E. 2005. Žárlivost – teorie, výzkum a klinická strategie. Praha: Triton. s. 424. ISBN 80-7254-708-9

YORK, K., 2019. Why monogamy is morally permissible: Defense of some common justifications for monogamy. Springer Nature B.V. 2019. https://doi.org/10.1007/s10790-019-09727-z