Foto: Rudolf Baranovič (2020)

Вступ

Колись люди мріяли про машини, які будуть схожі на них, зможуть виконувати безліч роботи і тим самим полегшать людству життя та здоров'я. Сто років тому це справді були лише фантазії, натхненні твором Karel Čapek. У його театральній п'єсі виникла ліга на захист прав роботів, оскільки деякі люди відчували невідповідність між тим, чого спочатку хотіли від роботів, і тим, що вони мусили виконувати при даній дозі свідомості. Роботи в його фікції перебрали владу на планеті Земля, проте їм цього було замало, і вони намагалися розкрити таємницю життя. Čapek разом зі своїм братом, мабуть, першими порушили етичні питання нашого ставлення до штучного інтелекту. Як насправді людина має поводитися з ним? Що таке штучний інтелект? Як ми хочемо, щоб штучний інтелект поводився з нами? Що все дозволено? Де межі свободи людини і свободи свідомої машини? Саме на ці питання ми будемо намагатися відповісти у статті.

Аналіз основних понять

Етику ми будемо для потреб цієї статті аналізувати не лише з погляду її загальної характеристики, але необхідно вивести і вужче специфіковане визначення у стосунку до штучного інтелекту, тому ми будемо приділяти їй увагу в наступних частинах статті. Спочатку ми визначимо людину і спробуємо окреслити її в площинах стосунків до штучного інтелекту. Потім ми будемо займатися штучним інтелектом. Наприкінці ми поєднаємо всі поняття в цілісний взаємозв'язок. У межах цього дослідження ми зосередимося на методах аналізу, будемо шукати, визначати і перевизначати відомі поняття, проте з вужчого погляду. Водночас ми будемо синтезувати знання з різних галузей, проте мусимо їх герменевтично осягнути і окреслити в межах спеціалізованої теми штучного інтелекту. При роботі з літературою ми мусили виходити не лише з наукової літератури філософського характеру, але з огляду на те, що йдеться про тему інтердисциплінарну, необхідно поєднати технічну частину з етичною, на що я використала конкретну інформацію з практики людей, які працюють у цій темі в галузі приватного сектору, публічного, а також академічного. Тема етики штучного інтелекту вимагає цього поєднання.

Людина як буття

Спочатку, проте, почнемо з визначення людини, оскільки вона є тією, хто вступає у стосунки зі штучним інтелектом. На початку ми окреслимо філософсько-антропологічне розуміння людини. Потім ми зосередимося на її соціологічному вимірі, і наприкінці на економічному розумінні в межах новоствореної цілісної економічної парадигми. Економічне розуміння людини є в цьому визначенні досить значущим, оскільки в сучасності на цій базі відбувається і формується безліч стосунків. Загалом ми могли б визначити людину як живий інтелектуальний організм з потенціалом розвивати свої ментальні, фізичні, психічні, духовні здібності. Філософськи, як зазначає Pomocný slovník filozofie (2019), можна охарактеризувати людину як суспільну істоту, яка має певні атрибути, такі як хист до розумової здатності, свідомість і мова, водночас ця істота здатна виготовляти інструменти і впливати ними на середовище, в якому вона перебуває. Також вона здатна сприймати своє життя, шукати, знаходити і надавати життю сенс. Наступною рисою є здатність людини створювати культуру. Під людиною ми можемо розуміти також множину історій, але й буття, яке є збагачувальним для інших, але може інших і збіднювати. (Pomocný slovník filozofie, 2019, с. 72) Дещо глибше людиною займається Filozofický slovník (1995), де виходять з етимології самого слова, з івриту adamha – як людина-землянин, з латинського значення humus як земля, з чого виведено humanus. Суттю цього дослідження є те, що ми ніколи не дізнаємося про своє походження. З погляду поняття людини ми можемо виходити зі шляху самопізнання, вираженого висловом «пізнай самого себе» (Filosofický slovník, 1995, с. 76). Наступним поглядом, на основі якого ми дивимося на людину, є людський розум, який поєднується з людською душею. Прямою ходою і здатністю жити в суспільстві ми відрізняємося від тварин, попри те, що в межах етології визначаються тварини, які мають суспільну систему, в якій живуть. Проте їм бракує інших атрибутів, якими вони відрізняються від людини. Проблематикою людини окремо займається філософська антропологія. (Filosofický slovník, 1995, с. 76)

Людина є, отже, з філософського погляду унікальним буттям, яке усвідомлює себе, а також своє оточення. Мовою вона може виражати свої думки, і її виявом є творчість, яка віддзеркалюється в культурі. Усвідомленням свого буття людина вступає у стосунки зі своїм оточенням, яке її водночас як зумовлює, так і окреслює. Вона є оточенням, але вона є і сама собою. Вона шукає своє існування, намагається надати йому сенс, змінювати його і на основі розуміння власної зміни спричинити зміну свого оточення. Важливим при окресленні людини є її усвідомлення себе як унікальної істоти, що окреслюється стосовно свого оточення. Саме окреслення власного «Я» відбувається в діалозі з «Ти» або «Вони» (див. Buber, 2016). Розуміння себе при зустрічі з іншими і створення стосунків з ними є діалогічною подією, якою людина виявляє своє буття, унікальність, індивідуальність стосовно інших. Це може статися лише в суспільстві інших людей, які так само окреслюються стосовно одне одного. Водночас людина є сумішшю окремих історій однієї людини в конфронтації з історіями інших. Проживання історій веде до звільнення буття, (як зазначає Pomocný slovník filozofie, 2020), яке може настати, якщо йдеться про ці історії homo transcendes, homo culturalis, homo incsendens, homo significantia vivens, homo syncritucus, homo amans, homo benevolus, homo concordans, homo virtus constituens, homo syncriticisticus (що утворює societas syncritica). З цього погляду цікавим є деегоїзований інтелектуал, (Pomocný slovník filozofie, 2020 с. 163) тобто людина, яка відкривається набагато ширшому погляду на світ і своє місце в ньому. Чи є саме деегоїзований інтелектуал тим, хто буде приносити новий погляд на людину, людство, цивілізацію?

Людина як економічне буття

При глибшому аналізі ми повинні замислитися над зміною погляду на людину. Lacko (2020) говорить про постгуманізм і постгуманістичне розуміння людини. Він вказує на необхідність «потреби нових (скоригованих) культурних, філософських і політичних категорій, а також визначення інших, ніж людські, категорій істот». (Lacko, 2020, с. 150) Йдеться про вплив взаємної інтеракції людини з інтелектуальними технологіями та стирання взаємних відмінностей. Водночас ми повинні замислитися над загальносуспільною зміною парадигми не лише у ставленні людини до інших сутностей. Якби ми визначили людину як істоту, що існує та проявляється в економічних відносинах, чи то на рівні розуміння людини державою (виробнича, економічна сила), чи то з погляду роботодавців (людські ресурси), ми однозначно не можемо оминути зміну парадигми розуміння економіки та місця людини в ній, що виникає. З цього погляду приходить нова парадигма, яка приносить зміну людини та її ставлення до планети, а також до сутностей, що її оточують. Ми говоримо про синтропічну економіку (Klinec, 2012), яка значною мірою включає етику як елемент, що зумовлює економіку, і водночас віддає перевагу співпраці та спільному творенню перед конкуренцією з глобальної точки зору. По суті, йдеться про цілісну парадигму, частиною якої є нове синтропічне розуміння економіки, амбіцією якого є бути об'єднуючою теорією для всіх новостворюваних теорій, заснованих на новому глобальному фундаменті. Це також сукупність поглядів, які безпосередньо формують людину та її розуміння самої себе. Klinec говорить про свідому еволюцію людини до вищої стадії розвитку, виходячи з праць американських авторів. Цю еволюцію він розуміє як необхідний крок у самовизначенні людини нового типу. Людини, яка має в собі закладену етику як принцип глобального виживання. Klinec висловлює зміну ентропійної економіки на синтропічну так: «Сучасна ентропійна стадія людської цивілізації є ентропійною, оскільки вона першочергово орієнтована на прибуток, і трансформація пов'язана з людським розумом, оскільки розум першочергово пов'язаний із синтропією, зі створенням нового, з організацією та подоланням ентропії». (Klinec, 2012, с. 108) Klinec розуміє цілісну економіку як наше безпосереднє майбутнє, в рамках якого вже сьогодні виникають нові економічні теорії, що намагаються охопити людину не лише як істоту економічну, а водночас як економічно-ціннісну істоту зі сталими етичними цінностями, яка мислить у глобальних інтенціях сучасних кроків, що виходять у майбутнє. І як наголошує Selická: «Навіть молоде покоління змінює свої цінності та спосіб життя». (Selická, 2017, с. 18).

З цього погляду цілісна парадигма відкрита до прийняття штучного інтелекту як сутності, яка втручається і буде дедалі виразніше втручатися в нашу безпосередню економічно-ціннісну систему. Саме з цієї причини було б цікаво зосередити визначення понять, що стосуються штучного інтелекту, на фоні цілісної парадигми, яка включає перевизначення, а також створення нових понять, відносин людини до нових реалій, якими, безперечно, є сутності на базі штучного інтелекту. З цієї позиції ми повинні визначати наше розуміння штучного інтелекту і визначати самих себе. Ми можемо поставити запитання, чи необхідно перевизначати людину як найінтелектуальнішу форму життя на планеті Земля у ставленні до штучного інтелекту, який нас одного дня своїм інтелектом випередить? Саме розвиток інформаційних технологій викликав потребу зміни розуміння економіки та економічних відносин, на основі яких людина себе визначає. Говориться про виникнення нової людини, для якої ціннісна орієнтація буде метою, а не ідеалом, яка буде реалізовуватися у співпраці та взаємному поєднанні, а не в егоїзмі. Цей момент мав би стати тим, що допоможе визначитися щодо штучного інтелекту. Ймовірно, йтиметься про взаємну повагу, про однакову мету — якнайкраще виживання на основі кооперації, синтропії. Отже, нашою новою парадигмою у ставленні до штучного інтелекту має стати синтропічна, яка говорить про співпрацю та створення спільної мережі взаємних поєднань, заснованих на цінностях та ціннісних орієнтаціях, спрямованих на захист спільної планети та життя на ній.

Людина та її самовизначення щодо штучного інтелекту

У цій частині я буду займатися визначенням поняття штучного інтелекту. Я окреслю загальну площину цього поняття і спробую визначити його у ставленні до людини. З історичного погляду сучасної історії штучного інтелекту ми можемо сказати, як пише Tináková (2019), що поняття штучний інтелект виникло в середині 20-го століття. У 1952 році відбулася конференція, на якій John McCarthy, Marvin Minsky та інші вчені обговорювали місію та плани машини, яка змогла б мислити. Саме на цій конференції в Dartmouth College вони створили термін «штучний інтелект». (Tináková, 2019) З історичного погляду ми говоримо про три хвилі штучного інтелекту. Під час перших двох були надто високі очікування, і результати не відповідали інвестиціям. Настав спад. Попри це, зусилля вчених не послабшали, і з'явилися нейронні мережі, які вважаються своєрідним проривом у штучному інтелекті, і приходить третя хвиля, безпосередньою частиною якої ми є. На початку 21-го століття з розвитком інтернету приходять також так звані Big data та вже згадані нейронні мережі, які змогли прискорити діяльність алгоритмів машинного навчання саме завдяки можливості паралельного програмування на графічні карти. (Tináková, 2019 доступно на: /files/8e8803136b24f1d2809eabb7accb5c22 )

Парламент ЄС визначив штучний інтелект як пристрій, здатний демонструвати прояви та здібності, подібні до людських. «Штучний інтелект — це здатність пристрою проявляти здібності, подібні до людських, такі як міркування, навчання, планування та творчість. Завдяки штучному інтелекту технічні системи можуть розрізняти середовище, у якому вони перебувають, і вирішувати те, що вони розпізнають як проблему, діючи при цьому в інтересах досягнення конкретної мети. Комп’ютер отримує дані, підготовлені або зібрані за допомогою його сенсорів (наприклад, камер), обробляє їх і реагує. Системи штучного інтелекту здатні працювати автономно і певною мірою адаптувати свою поведінку на основі аналізу попередніх кроків» (доступно за адресою: https://www.europarl.europa.eu/news/sk/headlines/society/20200827STO85804/umela-inteligencia-definicia-a-vyuzitie ). Зі звітів Європейського парламенту ми також можемо дізнатися, що існують два типи штучного інтелекту. У першому випадку йдеться про програмний штучний інтелект, який ми знаємо у формі, наприклад, віртуальних помічників, систем розпізнавання облич тощо. Другим типом штучного інтелекту є інтелект, вбудований у матеріальні пристрої, наприклад, у роботів, автономні автомобілі тощо (див.: https://www.europarl.europa.eu/news/sk/headlines/society/20200827STO85804/umela-inteligencia-definicia-a-vyuzitie ) На можливе узагальнення вказує Kuric, I., який пише, що складні дії систем ще не обов’язково повинні містити в собі штучний інтелект. Тому інтелектуальною системою могла б бути така система, яка з усіх можливих варіантів обирає той, що береться до уваги на кінцевих стадіях міркування, і результат, звісно, є змістовним. (Kuric, I.: доступно за адресою: http://fstroj.utc.sk/journal/sk/48/48.htm ) Автор у своєму дописі специфікує передусім експертні системи (експертна система працює на основі інформації експертів або даних, що відповідають знанням експертів у певній галузі) не лише для розпізнавання та обробки візуальної інформації та мовлення, автоматичного планування, вирішення завдань шляхом міркування чи адаптації та навчання, але й говорить про спілкування з комп’ютером природною мовою. (Kuric, I. доступно за адресою: http://fstroj.utc.sk/journal/sk/48/48.htm ) Штучний інтелект ми можемо, згідно з Kuric, розуміти як міждисциплінарну наукову галузь, що знаходиться на межі математики, формальної логіки, теоретичної інформатики. (Kuric, I. доступно за адресою: http://fstroj.utc.sk/journal/sk/48/48.htm ) З цього погляду в межах етики як прикладної дисципліни можна додати також галузь етики, і це з тієї причини, що ми говоримо про інтелектуальні машини, які мають або можуть мати здатність до прийняття рішень, а це для нас означає, що їхні рішення обов’язково повинні підпадати також під сферу етики, оскільки вони однозначно стосуються людини та її життя. Peter Frasch (доступно за адресою: https://www.alef.com/sk/umela-inteligencia.c-531.html ) вказує на те, що єдиного визначення штучного інтелекту не існує. Можливо, це зумовлено тим, що насправді йдеться про міждисциплінарну наукову галузь, де необхідно розробити єдиний понятійний апарат, що стосується виключно штучного інтелекту. З цього погляду автор вказує на необхідність впорядкування та визначення понять зі сфери штучного інтелекту. По суті, ми говоримо про щось, що має атрибути людського міркування, здатність до навчання та прийняття рішень, має інтелект, принаймні порівнянний з людським, і не зустрічається природним чином у межах Землі. З цього погляду йдеться про штучний елемент у людському житті, про матеріальні та нематеріальні системи, які своїм інтелектом насамперед мають полегшувати людям життя, спілкування, або ж покращувати їхнє здоров’я. У цьому контексті ми можемо говорити про адаптивні та автономні системи. Під поняттям загальний штучний інтелект ми розуміємо такі системи, як пише Frasch (2020), які мають «здатність ставити запитання без зовнішніх стимулів» (Frasch доступно за адресою: https://www.alef.com/sk/umela-inteligencia.c-531.html опубліковано 7.5.2020) Frash вважає цю здатність однією з ознак зрілості AI і продовжує далі в аналізі, зазначаючи, що «Цю здатність, яка так притаманна людським істотам, повинен мати кожен системний об’єкт із так званим загальним інтелектом. Окрім уже використаних понять загальний інтелект та AI, однак у фаховій дискусії з’являються також поняття машинне навчання (англ. Machine Learning, скорочення ML), глибоке навчання (англ. Deep Learning, скорочення ML), або нейронна мережа. Але також менш відомі поняття, як, наприклад, штучний загальний інтелект (Artificial General Intelligence, скорочення AGI) чи штучний вузький інтелект (Artificial Narrow Intelligence, скорочення ANI). Спробуймо тому спочатку впорядкувати термінологію. І це попри те, що, наприклад, офіційно узгодженого визначення AI не існує.» (Frasch доступно за адресою: https://www.alef.com/sk/umela-inteligencia.c-531.html опубліковано 7.5.2020) Вузьким штучним інтелектом у словацькому середовищі займаються Podroužek, J. та Pikus, M. (див.: Pikus, M. a Podroužek, J.: Príručka etiky algoritov 2019 доступно за адресою: https://www.e-tika.sk )

Загалом ми могли б визначити штучний інтелект як такий спосіб штучного, не людського міркування, який наближається до міркування людини або перевершує його, чим ми в принципі погоджуємося з вищезазначеними визначеннями. Якщо ми приблизно визначили штучний інтелект, ми повинні поставити етичне запитання. Це запитання звучить так: «Чи означає існування штучного інтелекту добро для людини?» У наступній частині ми окреслимо етику та її підхід до штучного інтелекту. Ми зосередимося на правилі, яке говорить про людину як про мету всіх зусиль, але з іншого боку, ми також зосередимося на утилітарному розумінні, яке говорить про кількісну сторону добра. З цих двох позицій ми спробуємо вивести наше ставлення до штучного інтелекту.

Етика у ставленні до штучного інтелекту

Етику можна було б охарактеризувати як практичну філософію. Її сферою дослідження є практика, практична поведінка людини у стосунках з іншими людьми, сутностями, тваринами та цілим комплексом життя на планеті Земля. Водночас ми говоримо і про теоретичне визначення цього відношення. Йдеться про людську моральну практику як у теорії того, «що мало б бути», що є бажаним, «бажаним добром», так і того, «що є насправді – стан речей». Smreková вважає терміни етика і мораль з погляду етимології синонімами, з огляду на те, що їхнє походження виводиться з грецької чи латинської мов і не повинно викликати суперечок. Вона зазначає, що: «спільно позначають сферу звичаїв, норовів та їхньої маніфестації у відповідних вчинках, а також теоретичну рефлексію про природу добра і те, як його досягти.» (Smreková, 2004, s.549) Попри це, авторка у своєму дослідженні пояснює їхню відмінність, а також взаємозв'язок. З історичного погляду ми могли б зміст понять етика і мораль у певний момент розуміти як синоніми, проте у сучасній формі вони виражають певні відмінності, які ми повинні брати до уваги. Aristoteles був тим, хто запровадив поняття етика від ethos – звичай. Як авторка продовжує далі, моральна чеснота не є за Aristoteles людині вродженою, але її необхідно зміцнювати звичкою. (Smreková, 2004, s.550, див. також Aristoteles,1937) Авторка далі продовжує, що етика Aristoteles не є імперативною, а рухається в межах конкретних зразків чеснотливої поведінки. Його етику ми можемо вважати етикою середини. (Smreková, 2004, s. 551) З цього погляду ми могли б дивитися на наше ставлення до штучного інтелекту як на своєрідну середину між двома крайнощами: між байдужістю та відмовою. Aristoteles нам нагадує, як знову згадує Smreková, що приймати рішення етично можливо лише в межах можливого. З погляду етики штучного інтелекту, однак, ми повинні думати наперед, а отже, вигадати моделі прийняття рішень також для категорій можливого з позиції безпосереднього та віддаленого майбутнього. Повертаючись знову до Aristoteles, важливо зрозуміти, як констатує Smreková (2004), що «моральне добро вимагає не лише правильно обрати мету, а й здатності розумно зважувати альтернативи дій, які до неї ведуть. Поєднання цих трьох компонентів – тобто природної схильності, правильного судження та наполегливого зусилля, втіленого у відповідну діяльність, яка через повторення стає звичкою – створює сталий і свідомо обраний моральний стан (habitus) кожної окремої особи, тобто сукупність її сутнісних характерологічних якостей, що втілюють спосіб її буття.» (Smreková, 2004, s. 551) Отже, кожне конкретне людське буття повинно мати певний обраний моральний habitus. Цей момент є дуже важливим саме з тієї причини, що ми потрапляємо в позицію не лише отримувачів нової реальності у вигляді штучного інтелекту, а й є її творцями, або тими, хто підтримує її своєю згодою. З позиції сучасності необхідно чутливо сприймати моральне добро на користь людства. З погляду майбутнього наш моральний статус має бути достатньо сильним і свідомим, щоб ми на його основі були здатні протистояти викликам, пов'язаним зі штучним інтелектом. Штучний інтелект є нашою частиною, проте наше ставлення до нього не є достатньо визначеним. Природно, якщо до чогось нового в нашому житті ми ставимося обережно чи відсторонено, але з іншого боку, і з позицією дитини, тобто з цікавістю та відкритістю до нових можливостей. Саме етика середини мала б бути вираженням того, що ми насправді очікуємо від штучного інтелекту і що він може очікувати від нас. Настає момент діалогу між «ми» і «вони». З огляду на те, що ми маємо тенденцію створити суперінтелект (розумій інтелект, що перевершує найвищий людський інтелект) з певною часткою свідомості та емоційним програмним забезпеченням. Виникає питання, чи має бути наша позиція щодо такої сутності виключно Kantівського імперативного характеру. «Kategorický imperativ je tedy pouze jediný, a to tento: jednej jen podle té maximy, o níž můžeš zároveň chtít, aby se stala obecným zákonem.» (Kant, 1990, s. 28, ods.31) Це означає, що при такому розумінні йтиметься про загальну площину того, що можна, а що ні. Законність у загальній площині є однозначною. Знову постає питання, «якою мірою це добре і для кого?»

Дій так, щоб людство було завжди метою твого прагнення, ніколи не лише засобом. Kant про це дослівно говорить: «Tedy pravím, že člověk a vůbec každá rozumná bytost existuje jako účel sám o sobě, nikoli pouze jako prostředek, jehož by mohla libovolně užívat ta či ona vůle, nýbrž musí být považován vždy zároveň za účel ve všem svém jednání zaměřeném jak na sebe sama, tak i na jiné rozumné bytosti.» (Kant, 1990, s. 33, ods.48) Чи маємо ми моральне право вважати щось, що нас перевершить, чимось нам підпорядкованим і придатним лише для того, щоб виконувати наші цілі? Якщо станеться певна фузія людини з машиною, як ми будемо визначати людину? Чи будемо ми ще говорити про людину, якщо зможемо чіпом у мозку стимулювати його діяльність до позиції супермозку? У сучасності ми виходимо з позиції Kant, коли людина є метою всіх наших зусиль. З іншого боку, Kant говорить про розумну істоту. Звісно, він не бавився з ідеєю штучного інтелекту, проте так широко поставлений імператив дає нам можливість включити в нього також істот, які мають людські здібності, істот штучних, чи то у формі програмного забезпечення, машин, роботів. Якщо ми візьмемо до уваги саме визначення штучного інтелекту як чогось, що своєю розумовою діяльністю нагадує людину, то ми з погляду нашого власного майбутнього мали б займатися принаймні цим питанням.

З позиції етики ми могли б сказати, що якщо йтиметься про істоту, яка є розумною, чи за своїм інтелектом розумнішою за людські істоти, наш категоричний імператив мав би поширюватися і на цих істот. Природно, що люди мислять в інтенціях людського суспільства та його благ. Досі це було однозначно, оскільки на планеті розумніші істоти не зустрічалися. Але дивитися з цього погляду на людину у стосунках зі штучним інтелектом, однак, уже буде, мабуть, застаріло. Якщо ми враховуємо кількість добра у вигляді «якомога більшого добра для якомога більшої кількості людей» (детальніше див. Mill, 2001, s 15-25), ми повинні однозначно схилитися на бік людини як біо-психо і, особливо, соціальної істоти, що усвідомлює якість та інтенсивність власних стосунків. З цього погляду наше ставлення до штучного інтелекту є зрозумілим. Він відповідає всім передумовам машини, яка служить як засіб, де добро людства є метою. Ми вважаємо, що чим більше машин на допомогу людині, тим більше добра.

Висновки

Ми проаналізували позицію кантівського імперативу у ставленні людини до штучного інтелекту. З цього випливає, що він має керуватися категоричним імперативом Канта, який говорить про людство як мету всіх прагнень. Однак ми повинні заглибитися і у зворотний зв'язок, а саме: якого імперативу ми повинні дотримуватися щодо штучного інтелекту. Якщо ми беремо до уваги інтелект, який дорівнює нашому, ми могли б сприймати його з позиції утилітаризму. Це означає, що він є благом для нас, і чим більше його буде, тим більше блага та полегшення для більшої кількості людей. З цієї точки зору ми маємо право так це розуміти принаймні з тієї причини, що штучний інтелект все ж таки відрізняється від людини, а ми маємо визначені категорії, побудовані виключно на людині. Правдою є те, що ми починаємо замислюватися про зміну ставлення до тварин, особливо до приматів. Проте ми все ще мислимо в інтенціях істот, що відчувають. Штучний інтелект поки що спонтанно не відчуває, він може мати емоційне програмне забезпечення, що дозволяє адаптуватися до наших потреб, проте ми не можемо сказати, що він володіє якістю людських почуттів. Отже, зворотне визначення ми можемо наразі залишити осторонь. Ми не можемо, однак, ігнорувати його у ставленні до майбутнього, яке говорить про суперінтелект, а отже, про щось, що ми створили і що може багаторазово перевершити нас. Поки що ми все ще працюємо над навчанням машин у площині інтелектуального навчання, проте не можемо виключити й навчання емоційного. У такому разі ми повинні визначити наше ставлення до штучного інтелекту з цієї позиції. Не є суттєвою форма штучного інтелекту, тобто чи йдеться про програмне забезпечення, робота тощо, але у цих стосунках визначальною має бути саме здатність до емоційного навчання і те, чи перевершує він людський інтелект. З погляду трансгуманізму ми могли б сказати, що ми є прототипами нової людини і повинні визначити наше ставлення до неї. Далі відкривається можливість поєднання людини і машини, людини і штучного інтелекту, і з цієї точки зору необхідно визначити наші взаємини. Якби ми, отже, у кантівському розумінні говорили про розумних істот, то ми мали б включити до цієї кількості істот, які мають свідомість. Тому ми пропонуємо таке формулювання визначення: «Ніколи не використовуй свідомих, інтелектуальних і суперінтелектуальних істот як засіб, а як мету всіх своїх прагнень». Мета повинна бути розширена і на ці можливості, оскільки ми вступаємо в контакт зі свідомими істотами з високим, і, як ми припускаємо, з таким, що перевершує наш, інтелектом, і тому ми не повинні вважати його на цих стадіях засобом, а метою наших прагнень, особливо якщо ми будемо мислити в інтенціях злиття з ними.

Ми повинні, однак, подивитися і на утилітаристську позицію, де ми могли б вбачати винятки відповідно до розподілу свідомості машин. У випадку несвідомих машин або машин з низьким рівнем свідомості ми могли б погодитися з визначенням, яке говорить про якнайбільше благо для якнайбільшої кількості людей, оскільки це пов'язано з комфортом нашого повсякденного життя. У випадку свідомих і суперінтелектуальних машин ми вже не можемо застосувати це правило, оскільки порушимо розширений кантівський імператив.

У межах трьох законів робототехніки, як їх написав I. Asimov, я погоджуюся з тим, що порядок і їх визначення у ставленні до людини повинні бути однозначно категоризовані так, як вони є. Фактом є те, що понять у межах етики штучного інтелекту набагато більше, ніж надає це дослідження, і, безумовно, їх більшатиме так само, як більшатиме сфер у нашому житті. З цієї причини в майбутньому ми ще будемо займатися аналізом понять у ставленні до етики штучного інтелекту в межах нижчезапропонованої схеми.

З погляду етики штучного інтелекту ми пропонуємо поділити визначення:

  • на ширше визначення, яке містить кантівський імператив, але також окреслені можливості з позиції утилітаризму, що були предметом цього дослідження,
  • на вужче визначення у ставленні:
    • до розробників, збагачене моральним профілем розробника майбутнього, можливо, етичною свідомістю та сумлінням, тобто в це визначення ми обов'язково повинні закласти фактор сумління індивіда щодо суспільства як основну передумову для роботи в цій сфері взагалі, тобто щось на кшталт застереження за сумлінням, подібно до того, як це розуміється у лікарів. Цією частиною у ставленні до звуженого штучного інтелекту займаються вже згадані Podroužek, J. та Pikus, M. (www.e-tika.sk)
    • до власників, наприклад IBM, Microsoft тощо, тут ми також повинні визначити моральні обов'язки компанії перед державою, а також перед користувачами та етику ставлення до працівників, особливо до розробників. Ця сфера, однак, вже більше підпадає під правове забезпечення, над визначенням якого працює також платформа SlovakAI,
    • до користувачів, де має йтися однозначно про етику обов'язку з погляду держави, а також фірм, що володіють і розробляють штучний інтелект,
    • у ставленні громадяни, держава до штучного інтелекту (ми і штучний інтелект) буде необхідно визначити більше категорій, по-перше, моральних прав, сумління, корисності, цінностей та багатьох інших.

Авторка: PhDr. Jana Bartal, PhD. Кафедра загальної та прикладної етики, FF UKF

Використана література:

  1. Aristoteles (1937): Nikomachova Etika, Praha: Jan Laichter, Laichterova filosoficka knižnice, 1937, 305 s. (доступно в електронному вигляді на academia.edu)
  2. Buber, M. (2016): Já a Ty. Praha: Portál, 2016.128s. ISBN 978-80-2621-0931
  3. Čapek, K. 2004) : R.U.R. Artur, 2004. 102 s. ISBN 80-86216-46-2
  4. Frasch, P.: Umelá inteligencia доступно на: https://www.alef.com/sk/umela-inteligencia.c-531.html опубліковано 7.5.2020 переглянуто 28.9.2020
  5. KANT, I. (1990): Základy metafyziky mravů [A] / Immanuel Kant; z nem.orig.preložil Ladislav Menzel. - 2.vyd. Praha : Svoboda, 1990. - 128 s. - ISBN 80-205-0152-5
  6. Klinec, I. (2012): Synotropická ekonómia, vedomá evolúcia a paradigmatická zmena v ekonomickej teórií. In: Globálne existenciálne riziká/Global existential risks 2012, Žilina: STRIX/Edícia ESE-10 s. 107-131 доступно на: https://www.researchgate.net/publication/276468352_Syntropicka_ekonomia_vedoma_evolucia_a_paradigmaticka_zmena_v_ekonomickej_teorii
  7. Klinec, I.(2013): Futurológia a aniticipatívne vládnutie. In: Globálne existenciálne riziká, Zborník z medzinárodnej konferencie, 19. november 2013, Bratislava, Slovakia Proceedings of the International Conference, November 19, 2013, Bratislava, RUSKO,M.-KOLLÁR,V.-KLINEC,I.[Eds.], Žilina: STRIX/Edícia ESE-15, ISBN 978-80-89281-91-6 s. 64-116 доступно на: https://www.researchgate.net/publication/276272328_Globalne_existencialne_rizika2013_Zbornik_prispevkov_z_medzinarodnej_vedeckej_konferencie
  8. Kol. autorov: (1995): Filosofický slovník, Olomouc: FIN, 1995. ISBN80-7182-014-8
  9. Kuric, I. : Umelá inteligencia, expertné systémy... доступно на: http://fstroj.utc.sk/journal/sk/48/48.htm переглянуто 28.9.2020
  10. Lacko I.: Ani úmysel, ani náhoda – skôr niečo medzi tým: Posthumanistické témy vo filme Ex Machina. In: Filozofia: Roč. 75, 2020, č. 2 pp. 148-157. ISSN 0046-385X . DOI: https://doi.org/10.31577/filozofia.2020.75.2.6
  11. Mill, J. S.(2001): O politickej slobode. Bratislava: Kalligram, 2001. 175 s. ISBN 80-7149-405-4

  12. Piaček, J. (2019) : Pomocný slovník filozofie доступно на: http://www.akademickyrepozitar.sk/sk/repozitar/pomocny-slovnik-filozofie.pdf оновлено 5. 5. 2020

  13. Pikus, M., Podroužek, J.(2019): Посібник з етики алгоритмів. Bratislava, 2019 доступно на: http://www.e-tika.sk/ переглянуто 5.11.2020

  14. Selická, D. (2017 ): Стиль життя молодого покоління, 2017. In. Mládež a spoločnosť : slovenský časopis pre štátnu politiku a výskum mládeže. - ISSN 1335-1109, Рік 23, № 3 (2017), с. 18-25.
  15. Smreková, D.: Чи є сенс розрізняти етику та мораль? FILOZOFIA Рік 59, 2004. № 8 Доступно на: http://www.klemens.sav.sk/fiusav/doc/filozofia/2004/8/549-562.pdf переглянуто 6.10.2020
  16. Tináková, B. (2019): Історія штучного інтелекту. Опубліковано 4.6.2019 Доступно на: https://umelainteligencia.sk/historia-umelej-inteligencie/ переглянуто 5.10.2020
  17. Штучний інтелект: визначення та використання доступно на: https://www.europarl.europa.eu/news/sk/headlines/society/20200827STO85804/umela-inteligencia-definicia-a-vyuzitie переглянуто 28.9.2020