title: Обдарованість сім'ї до добра і зла? Потенціал сім'ї та соціальна освіта type: Príspevok category: Psychológia Мото: Вірогідне подружжя та співжиття і лагідна сімейна атмосфера змінюють серця членів сім'ї та відвертають їх від злого.

Що таке сім'я?

Сім'ю можна розуміти як колективну істоту, яка відрізняється від інших сімей:

  • неповторним і унікальним організмом, тобто сімейними констеляціями, стосунками та комунікацією в сім'ї;
  • своєю унікальною обдарованістю до сімейного життя, тобто спільним розумом сім'ї та типовим способом переживання в конкретній сім'ї, який є видимим проявом передачі досвіду, навичок і звичок насамперед батьків дітям у даній сім'ї;
  • рівнем досягнутої зрілості розумового та емоційного пізнання і переживання сім'ї як групи та культивування чи нехтування колективним душевним і духовним потенціалом сім'ї як цілого та окремих членів сім'ї зокрема;
  • волею, заснованою на потребах, інтересах і ціннісних орієнтаціях сім'ї та окремих членів сім'ї, причому мотивація визначає динаміку і цілі сімейного життя;
  • совістю сім'ї та окремих членів сім'ї, тобто інтеріоризованими принципами морального та просоціального сприйняття, відчуття, оцінювання та дії сім'ї та окремих членів сім'ї – що віддзеркалюється як у діях сім'ї в її власному колі, так і в діях, які спрямовані назовні сім'ї;

Сім'я є цілісним соціальним, психологічним і духовним «організмом», який є типовим своїм темпераментом, унікальною вдачею, мудрістю, відвагою, а також власною совістю та самостійною дією. Або це може бути й навпаки: вона малотемпераментна, не має власної вдачі й живе згідно з перейнятими вдачами інших, нерозумна, невідважна, не має власної совісті, не діє самостійно.

Сім'я сучасності

У наш час, названий епохою постмодерну, сім'я опинилася в хаосі. Сім'ї досить часто є неповними, дисфункційними, не здатними створювати соціально, психологічно та духовно позитивну комунікаційну та стосункову мережу. І тому сім'я не є достатньо підтримуючим середовищем для тілесного, психічного та соціального життя своїх членів. Сім'я не завжди є підтримуючим середовищем. Якраз навпаки, багато разів це середовище, яке загрожує членам сім'ї. Середовище сім'ї позначене порушеними сімейними стосунками, порушеною інтерперсональною комунікацією, психологічною маніпуляцією та соціальною патологією. Такі сім'ї на противагу оптимально функціонуючим сім'ям визначаються своїми серйозними сімейними соціальними проблемами.

Дисфункційні сім'ї з соціального та психологічного погляду є відмінними в негативному сенсі, і цією обставиною позначені члени таких сімей (чоловік, дружина, батько, дитина). Інакшість спричиняє психологічне та соціальне знедолення людини, через що створюються подальші проблеми дисфункційної сім'ї як цілого та окремих членів сім'ї зокрема. Як правило, у когось із членів сім'ї з'являється психічна проблема, нездатність долати соціальне навантаження, проблема адаптуватися до життєвих умов, невдача в комунікації з оточенням, нездатність реалізуватися в житті або впорядкувати свої життєві справи. При цьому діє правило, що «сім'я є найважливішою ланкою природної системи людських стосунків. Сімейні стосунки зумовлюють певною мірою інші шари соціальних стосунків.» (J.Máchová, 1970, с. 15.)

Ми розуміємо це так, що все добре і зле, що відбувається в суспільстві, певною мірою дзеркально відбивається в доброму чи злому, що відбувається в житті сім'ї. J.Máchová (1970, с. 16) розмежувала понятійні значення сім'ї так: Нуклеарна сім'я, тобто безпосередня група, яка складається з батька, матері та дітей (які всі живуть разом). Розширена (широка) сім'я, яка включає також інших родичів: дідусів і бабусь, дядьків і тіток, двоюрідних братів і сестер тощо. Разом ця група є тотожною поняттю спорідненість (це сучасніша назва для старішого поняття рід). Орієнтаційна сім'я – під цим мається на увазі сім'я, в якій певний індивід народжується. Розмножувальна сім'я – під цим мається на увазі нова сім'я, яку пара засновує шлюбом.

J.Máchová стверджує, і ми з нею погоджуємося, що в сім'ю проектується складність загальносуспільної структури, загальносуспільної комунікації та загальносуспільні конфлікти. Вона дійшла важливих тверджень, які є повністю чинними і в сучасності, тому їх задля точності цитуємо дослівно (J.Máchová, 1970, с. 18):

  1. «Чим більшим є рух членів сім'ї (географічний, зумовлений характером роботи, зміною роботи, соціально-економічний, виховний, релігійний), тим слабшими є сімейні зв'язки і тим менше сім'я сприяє утриманню своєї соціальної позиції.
  2. Чим слабшою є інтеграція сім'ї, тим імовірніше, що її члени приєднуються до загальних політичних або соціальних рухів девіантного характеру. Це стосується і злочинності неповнолітніх.
  3. Психічне порушення в одного члена нуклеарної сім'ї діє руйнівно на всю сім'ю (особливо якщо йдеться про психіатричний випадок).
  4. У кожному типі суспільства зафіксовано турботу про дітей і про престарілих родичів як частину сімейних стосунків (навіть у найбідніших суспільствах).
  5. У всіх відомих суспільствах існує також заборона інцесту (статевого акту між членами нуклеарної сім'ї взаємно і між деякими членами ширшої сім'ї)».

Обдарованість сім'ї до добра і зла?

Ми запитуємо, чому, попри відносно однакові умови матеріального забезпечення та можливості жити гідним життям, деякі нуклеарні або, інакше кажучи, первинні сім'ї зазнають невдачі у своїй соціальній, психологічній та духовній ролі через серйозні помилки у виконанні сімейних обов'язків матері, чи батька, чи дітей?

Чи подібно до серця окремої людини, і серце сім'ї обдароване до добра і до зла? Допоможемо собі мисленнєвою конструкцією: у випадку, коли держава як суспільне ціле і сім'ї як менший суспільний цілий у державі не шанують вищий сенс свого життя, то держава і сім'ї розпадаються, настає розлад соціальної, психологічної та духовної спільноти. У державі, як і в сім'ї, немає мотивації та ентузіазму людей, і бракує також енергії до якнайповнішої реалізації особистого та сімейного потенціалу людей.

Мабуть, це зумовлено також тим фактом (J.Šafin, 2014), що люди часто не в змозі пізнати та відрізнити дійсність, у якій живуть, від ілюзії. Сучасна людина XXI століття підтримується в ілюзіях і пізнає те, чого насправді немає, і навпаки, не пізнає того, що є реальним і правдивим у її житті. Лише додамо, що якщо люди не володіють знанням про своє життя і свою дійсність, то вони не можуть ні думати, ні відчувати, ні діяти згідно з дійсністю, у якій живуть, а також ні згідно з тим, що є правдивим у їхньому житті.

Людей необхідно спрямовувати до пізнання, яке веде до істини, а не до ілюзій, і це стосується також сімейного життя. Для них слушними є слова психоаналітика E.Fromm (1969, с. 123) про те, що «людина має схильність повертатися назад і йти вперед: це лише інший спосіб сказати, що вона має схильність до добра і до зла. ...Вона має свободу вибору між альтернативами, які самі по собі детерміновані загальною ситуацією, в якій людина перебуває. Якщо, однак, її серце зачерствіло до такої міри, що між її схильностями вже немає рівноваги, вона більше не має можливості вільного вибору... Саме тому, що зло є людським, оскільки це потенціал регресу і втрати нашої людяності, воно є всередині кожного з нас». E. Fromm зазначає, «що ми не повинні покладатися на те, що нас хтось врятує, але ми повинні усвідомлювати той факт, що помилкові вибори роблять нас нездатними врятувати себе самостійно»... У випадку, «якщо ми втратили здатність зворушуватися стражданням іншої людської істоти, дружнім поглядом іншої особи, ..... якщо людина стає байдужою до життя, тоді вже немає надії, що вона могла б обрати добро. Тоді її серце справді настільки зачерствіло, що її «життя» добігло кінця». (E.Fromm, 1969, с. 123.)

Шлях до того, як позбуватися зла в собі, а тим самим і в сім’ї, будується через усвідомлення цінності та унікальності своєї особистості, а отже, самоповаги, та усвідомлення унікальності й цінності своїх близьких людей у сім’ї, а отже, поваги до інших людей. Самоповага та повага до інших, на нашу думку, є ключовими факторами позбавлення від зла в житті людей.

Теоретично можна припустити, що задекларовані правила сьогодення та реальне життя людей у середовищі сім’ї для багатьох є заплутаними. Це стосується також феномену задекларованої людської гідності з одного боку та реального порушення людської гідності негідними способами маніпуляції та насильства в сім’ї — з іншого. Декларують духовні та душевні цінності буття людей, тобто їхнього автентичного переживання, за допомогою вислову E.Fromm (1969) — декларується Бути — тобто духовний і психічний аспект життя. А з іншого боку, людей у їхньому повсякденному житті спонукають насамперед до цінностей матеріального забезпечення, володіння. Висловом E.Fromm у житті людей практикується Мати — тобто володіти, накопичувати, споживати.

Освіта людей як превентивний захід та сім’я

Наше уявлення про освіту сім’ї та в сім’ї, яка стосується насамперед самовиховання дорослих і виховання дітей, ґрунтується на тому, що члени сім’ї вчаться одне в одного і кожен також сам по собі. Сім’я вчиться жити разом, а окремі члени сім’ї вчаться жити як унікальні особистості. Це відбувається щодня, оскільки сім’я потрапляє в багато життєвих ситуацій, коли змушена вирішувати проблеми матеріальні, психічні, духовні та соціальні. І часто не знає, що робити з проблемними стосунками та нездоровою комунікацією між членами сім’ї. Тим, що члени сім’ї вчаться розумом і почуттями, поведінкою та діями одне в одного, а саме шляхом наслідування та ототожнення (ідентифікації), сім’я стає незамінним середовищем, у якому батьки та діти взаємно соціалізуються. Сім’я вчиться тому, як жити разом. І водночас кожен член сім’ї вчиться бути самостійною особистістю, тобто персоналізується. Члени сім’ї засвоюють, крім того, певний «інструктаж» для життя в соціальному середовищі поза сім’єю, це означає — енкультуруються.

Підтримкою навчання впродовж життя сім’ї та в сім’ї відкривається шанс і важливий спосіб:

  1. Захисту, розвитку та культивування особистісного потенціалу членів сім’ї — це означає плекання їхнього духовного, психологічного та соціального потенціалу.
  2. Захисту, розвитку та культивування потенціалу сім’ї як цілого — це означає плекання її духовного, психологічного та соціального потенціалу.

Наголошення на необхідності навчання всієї сім’ї як превентивного заходу для розвитку сім’ї пов’язане з тим, що сім’я, так само як і її окремі члени, має вчитися тому, як жити і діяти. Вона має бути помітно підтримана в її зусиллях щодо досягнення своєї зрілості як цілого і членів сім’ї зокрема. Сім’я як колективна істота повинна мати шанс працювати над власною духовною, психічною та соціальною зрілістю, яку, зрештою, також можна розпізнати. Зрілість сім’ї та її членів виявиться насамперед тоді, коли сім’я потрапить у соціально напружені ситуації і постане віч-на-віч із серйозними життєвими проблемами.

Загальноприйнятою думкою мислителів, філософів, а також гуманістично орієнтованих психологів є те, що найвищою метою пізнання для окремої людини є самопізнання. Це стосується і членів сім’ї. Ми знаємо, що саморефлексією особа формує впродовж усього життя свою персональну, соціальну та культурну сімейну ідентичність. Психічний образ своєї особи значною мірою зумовлює спосіб і рівень життєвої реалізації конкретного члена сім’ї. Висловлюючись словами Яна Амоса Коменського: Мудрість корисно служить людині тим, що вона розуміє свій шлях і все, що робить — з цього випливає, що вивчення мудрості має підготувати людський розум до всього, що в діяльності чи пасивно ми повинні впродовж цього життя переживати.

Потенціал сім’ї

Таємниця потенціалу сім’ї, тобто психіки сім’ї, проникає у світ через конкретні прояви та вчинки сім’ї. У потенціалі сім’ї імпліцитно міститься психічний потенціал, який впливає на природу сім’ї.

Психічний потенціал складається із сукупності диспозицій сім’ї, які впродовж життя сім’ї через навчання перетворюються на психічну якість, названу:

  1. Світогляд, ціннісна орієнтація сім’ї

(що є перетвореними диспозиціями членів сім’ї до оцінювання) — йдеться про спосіб розуміння життя членами сім’ї. - Психічні властивості (що є перетвореними диспозиціями членів сім’ї) — йдеться про виявлення життя членів сім’ї у таких формах: У формі здібностей окремих членів сім’ї (що є їхніми перетвореними диспозиціями до діяльності): йдеться про індивідуальні розумові та сенсорно-рухові дії членів сім’ї. У формі темпераменту та емоцій членів сім’ї (що є їхніми перетвореними диспозиціями до збудливості): йдеться про унікальний індивідуальний спосіб відчуття та проявів членів сім’ї. У формі спонукань / мотивації членів сім’ї (що є їхніми перетвореними інстинктами та потребами) йдеться про психічну енергію, психічну спрямованість та психічну динаміку членів сім’ї. (M.Machalová, 2013, с. 64; 2014.)**

Однак сила потенціалу сім’ї без психічної та духовної саморегуляції сім’ї як цілого та її окремих членів може загрожувати іншим сім’ям, іншим людям, суспільству, природі, планеті Земля і Всесвіту. Відсутність духовного виміру в житті сім’ї та її окремих членів має наслідком те, що члени сім’ї та сім’я як ціле не інтегруються в устрій і порядок (дисципліну) Життя. Потенціал сім’ї так може зашкодити самій сім’ї. І це в тому сенсі, що доля сім’ї в сучасності залежить більше від її моральних принципів, ніж від матеріального добробуту. (M.Machalová, 2013, с. 64; 2014.)

Соціальна освіта1 та сім’я

Людина у відповідних умовах володіє протягом усього свого життя здатністю вдосконалюватися психічно та змінювати свою поведінку. Психологічно це природний процес досягнення цілісності особистості. Індивід має тенденцію до саморегуляції та самоусвідомлення. Питання полягає в тому, як змістовно обґрунтувати людям, чому необхідно, щоб вони навчилися вчитися, і не розучилися вчитися, та привести їх до розуміння того, що єдине, що вони можуть використати в умовах соціальної загрози, причому без будь-яких обмежень, — це їхні власні здібності.

Значення навчання сім'ї як цілого та її окремих членів випливає з потреби розвитку здатності людей до життя, яку ми як системну загальну здатність назвали «життєздатністю». (M.Machalová, 2013, с.72-73; 2014). Сенс соціальної едукації сім'ї полягає у формуванні розумової, емоційної, мотиваційної, ціннісної та соціальної готовності насамперед батьків та дорослих членів сім'ї до оцінки життєвої реальності та до оптимального прийняття рішень і дій у зв'язку із сім'єю.

Сенс соціальної едукації полягає у підтримці сім'ї та її членів у тому, щоб адекватно оцінити соціальну ситуацію сім'ї. Щоб вони діяли конструктивно, з наміром подолати складну життєву ситуацію і щоб при цьому, наскільки це можливо, зберегли душевне та тілесне здоров'я.

Загальною метою соціальної едукації сім'ї є: Соціальна адаптація та інтеграція особистості членів сім'ї – тобто соціальне виживання та безперервність розвитку сім'ї як цілого та її членів у межах міжособистісних стосунків та соціальної комунікації в сім'ї. Психологічною метою соціальної едукації сім'ї є: Інтеграція особистості окремих членів у сім'ї та формування їхньої ідентичності – тобто психічної цілісності, самооцінки, світогляду, способу життя. (M.Machalová, 2013, 2014).

Висновок

За допомогою змісту соціальної едукації є шанс сформувати готовність сім'ї до щоденних звичайних, а також складних ситуацій, що означає розвивати такі здібності членів сім'ї: бути чуйною людиною – думати та розуміти події в сім'ї – розрізняти, що є шкідливим для життя сім'ї, а що сприяє життю сім'ї – вміти застосовувати знання у завданнях життя в сім'ї та поза нею – діяти свідомо та відповідально – бути дисциплінованим у житті сім'ї – перетворювати та творити життя сім'ї – мати совість та поважати вищі принципи життя сім'ї: цінності та віру.

Так, як це, наприклад, відображено у вірші «Абетка» Milan Rúfus (1978, с.179): Іди, живи, накрито: ніж, зуб і під зубом. Маєш, що тобі треба, і прямо на скатертині. Іди, не вагайся, знаєш абетку, пиши. Більше не можеш, лише доти зрозумієш. Не знаєш правди. Знаєш лише абетку. У ній складаєш по складах щодня свою біду, і свою велич. Тривога пережита, о, жорстокість! Хто це після нас прочитає? Автор: Prof. PhDr. Mária Machalová, CSc. Література

FROMM, Erich. 1969. Lidské srdce – jeho nadání k dobru a zlu. Praha: Mladá fronta.136 s. MACHALOVÁ, Mária. 2013. Preventívna sociálna práca - Edukačná paradigma v sociálnej práci. Prešov: Prešovská univerzita.272 s. ISBN 978-80-555-0932-7. MACHALOVÁ, Mária. 2014. Edukačná sociálna práca. Prešov: Prešovská univerzita.327 s. ISBN 978-80-555-1118-4. MÁCHOVÁ, Jiřina. 1970. Spor o rodinu. Praha: Mladá fronta.133 s. RÚFUS, Milan. 1978. Básne. Bratislava: Knižnica Slovenského spisovateľa.384 s. ŠAFIN, Ján. 2014. Príhovor k otvoreniu konferencie. Nová sociálna edukácia človeka III. Terapie v pomáhajúcich profesiách. Pravoslávna bohoslovecká fakulta Prešovskej univerzity, Prešov, 3.11.2014.

1 Едукацію ми розуміємо як ширше поняття, яке підсумовує (охоплює) виховання та освіту.