Нарцисична саморегуляція у цілеспрямованій поведінці

Narcissistic self-regulation in goal directed behavior

У наш час багато людей демонструють зовнішню зверхність та зарозумілість. Здається, що вони мають про себе перебільшену думку, у своїх уявленнях володіють великою владою, інтелектом або унікальною особистістю. Вони не лише сприймають себе як вищих і важливіших за інших, але й зневажають людей, які, на їхню думку, є гіршими за них самих. Світ стає дедалі переповненішим цими самозакоханими індивідами, які презентують себе як досконалих, всезнаючих, найдосвідченіших і таких, що не мають потреби надалі розвиватися. Питання полягає в тому, чи не є такий підхід гальмом у розвитку суспільства, яке, хоч і переконане у своїй досконалості, все ще далеке від неї.

Якби людство керувалося висловом Albert Einstein, у якому він стверджує, що жодна ціль не є настільки високою, щоб виправдати нечесні методи, цілком імовірно, що заради досягнення мети суспільні норми не порушувалися б. У представленому дослідженні ми ближче розглядаємо цю проблематику у зв'язку з однією з фундаментальних, так званих темних сторін особистості — нарцисизмом (Paulhus & William, 2002).

Нарцис або Narkissos — це вираз, що походить з грецької міфології, який уособлює хлопця, що задивився на власне відображення на поверхні річки. Термін «нарцисизм» починає з'являтися у фаховій літературі в XIX столітті, коли Ellis визначив його як втрату сексуальних емоцій внаслідок поглинання індивіда самолюбов'ю (in Raskin & Terry, 1988).

Концепцію нарцисизму Freud вважав ключовою. Його погляди на нарцисизм ґрунтуються на його розумінні сексуального лібідо (Freud, 1957). Згідно з Freud, як зазначає Fromm (2000), плід живе в утробі у стані абсолютного нарцисизму. Народжуючись, ми робимо наступний крок від абсолютно самодостатнього нарцисизму до сприйняття мінливого зовнішнього світу. Минають місяці, перш ніж дитина взагалі може сприймати об'єкти як такі, як частину «не-мене». Первинний нарцисизм протягом життя дитини поступово розвивається у «любов до об'єктів». Людська істота залишається певною мірою нарцисичною, навіть коли людина вже знайшла зовнішні об'єкти для свого лібідо.

Нормальна доросла особа — це така особа, чий нарцисизм редукувався до соціально прийнятного мінімуму, не зникнувши при цьому повністю. Спостереження Freud підтверджує сьогоднішній повсякденний досвід. Здається, що у більшості людей можна знайти нарцисичне ядро, яке є недоступним і яке чинить опір будь-якій спробі свого повного руйнування (Fromm, 2000).

Однак знаходяться й такі, які хочуть залишити собі більше, ніж просто частинку лібідо, і тому відмовляються від стосунків з людьми на власну користь. Це явище Freud назвав вторинним нарцисизмом. На основі цих знань Freud описав стан психозу як повернення до абсолютного нарцисизму, коли особа повністю дистанціюється від зовнішньої реальності, і єдиною реальністю є вона сама — «вона повністю заповнена собою, стала для себе богом і світом» (Fromm, 2000).

Kohut (1971) стверджував, що нарцисичний розвиток є незалежним від розвитку об'єкта любові. Діти, за його словами, у своїх фантазіях бачать себе досконалими істотами. Під час здорового розвитку це уявлення поступово коригується, і результатом є об'єктивний погляд на оточення та на самого себе. Емпатичні батьки (найчастіше мати) сприяють здоровому розвитку self дитини через дзеркальне відображення, завдяки чому дитина може побачити й власні недосконалості через взаємодію з батьками (Rhodewalt & Sorrow, 2003).

Клінічна та неклінічна форма нарцисизму

У клінічній формі ми вважаємо нарцисизм розладом особистості та поведінки. До найбільш прийнятих визначень клінічної форми нарцисизму належить те, що наведено в матеріалах American Psychiatric Association. Згідно з цим визначенням, йдеться про грандіозні почуття власної важливості, фантазування про себе, відчуття унікальності та привілейованості, вимагання захоплення, експлуататорську поведінку, брак емпатії, зверхню поведінку та заздрісну поведінку. Нарцисичний розлад особистості на сьогодні визначений дев'ятьма ознаками (APA, 2013), нарцисичний індивід:

1. переоцінює власну важливість, здібності та успіхи й вимагає, щоб їх так оцінювали й інші;
2. у фантазіях переймається нескінченними власними успіхами, владою, красою;
3. переконаний у власній винятковості та унікальності, тому може спілкуватися лише з винятковими людьми, бо тільки вони його розуміють;
4. вимагає надмірного захоплення від інших;
5. вимагає автоматичного виконання своїх бажань та уявлень;
6. використовує інших лише для досягнення власних цілей;
7. не вміє розпізнавати потреби та почуття інших;
8. часто заздрить і буває переконаний, що інші заздрять йому;
9. поводиться зарозуміло та зверхньо.

Конструкт субклінічної форми нарцисизму виник на основі дослідження, яке у 1979 році опублікували Raskin та Hall. Автори створили Narcissistic Personality Inventory, тест для вимірювання неклінічної форми нарцисизму. Фасети, залишені з клінічного синдрому нарцисизму, були включені як грандіозність, претензійність, домінантність та зверхність (Raskin & Hall, 1979).

Успішний перехід з клінічної до неклінічної форми нарцисизму вдалося довести також на основі досліджень, опублікованих Morf та Rhodewalt (2001a). Нарцисів можна зобразити як індивідів, які мають мінливий, перебільшений і крихкий образ себе, залежний від соціального контексту або ситуації. У моделі Morf та Rhodewalt (2001b) нарцисична self-система описується на основі трьох одиниць: самопізнання, міжособистісні стратегії та інтраперсональні процеси.

На основі власних емпіричних досліджень Morf та Rhodewalt (2001b) описали нарцисизм як грандіозне, але вразливе самосприйняття. До чотирьох основних рис нарцисизму згадані автори відносять (Morf & Rhodewalt; 2001a):

1. потребу в позитивних реакціях;
2. викривлення реальності до вигляду, що дозволяє сприймати себе як кращого;
3. тривожність (у випадку, коли реальність не корелює зі створеним уявленням про себе [Campbell, et al. 2004;]);
4. готовність пожертвувати якісними міжособистісними стосунками заради високого соціального статусу та визнання.

Показник нарцисизму загалом вищий у чоловіків, ніж у жінок (Campbell, et al., 2004). Хоча в минулому було проведено досить велику кількість досліджень у сфері нарцисизму, на гендерні відмінності неможливо вказати однозначно. З погляду професійної спрямованості увага фахівців була зосереджена на нарцисичних рисах особистості студентів медицини (Munro, Bore & Powis, 2005), права (Carney, 1990) та економіки (Westerman et al., 2011), де було доведено значно вищий рівень нарцисичних рис особистості, ніж у студентів психології.

Нарцисична саморегуляція

Згідно з DSM-IV (APA, 1994), нарциси захоплені мріями про успіх, красу, силу та блиск. Вони живуть на міжособистісній сцені, де проявляють свою ексгібіціоністську поведінку і вимагають уваги та захоплення з боку інших людей. На загрозу самооцінці вони реагують гнівом, спротивом, соромом та приниженням. Крім того, вони проявляють почуття претензійності та очікування особливого ставлення. Вони не готові відплачувати добротою, є неемпатичними та експлуатують інших. Мають стосунки, які коливаються між ідеалізацією та девальвацією.

Нарциси страждають від диспозиційної нестачі самоконтролю, і це сприяє їхній нездатності виконати високі саморегуляційні вимоги роздутого та нестабільного селф-концепту (Block, in Vazire & Funder, 2006). Як показують результати метааналізу авторів Vazire та Funder (2006), існує чіткий доказ взаємозв'язку нарцисизму та імпульсивності. Нарциси описуються як імпульсивні, нетерплячі, нездатні відкласти задоволення, вони не мають достатньо самоконтролю ні під впливом себе, партнера чи друзів, ні під впливом незацікавлених спостерігачів.

Нарцисичне самосприйняття співпрацює з оточенням за допомогою саморегуляційних інтраперсональних та інтерперсональних стратегій, завданням яких є захистити або посилити позитивне самосприйняття. Нарциси швидко сприймають наслідки самооцінки в ситуаціях, які залишають для цього простір, і згодом залучаються до характерних соціально-когнітивно-афективних динамічних саморегуляційних стратегій для підтримки самооцінки (Morf & Rhodewalt, 2001a). Саморегуляційний процес у нарцисів служить мотивованій самоконструкції, спрямованій на побудову або підтримку бажаного Я та задоволення потреб самооцінювання.

Інтраперсональні стратегії включають інтерпретацію ситуації, інтерперсональні стратегії стосуються маніпуляції та пошуку прихильників (Rhodewalt & Sorrow, 2003). Rhodewalt та Eddings (2002) надають докази інтраперсональної саморегуляції, вказуючи на висновок, що у відповідь на загрозу автобіографічні спогади нарцисів змінюються або деформуються. Це проявляється особливо у тих нарцисів, які пережили романтичне відторгнення. Відбувається позитивне викривлення подій у межах захисту самовпевненості та самосприйняття.

Для особи з нарцисичними схильностями типово, що вона прагне досягнення позитивних суспільних реакцій та мінімізації критики на свою адресу (Bushman & Baumeister 1998), вони характеризуються активним маніпулюванням зворотним зв'язком. Наприклад, нарцисична особа шукає соціальні стосунки, у яких їй буде виявлятися захоплення, на основі чого її самосприйняття буде посилюватися (Morf & Rhodewalt, 2001b). Також вони зосереджені на позитивній самопрезентації та об'єднуються переважно з успішними людьми. Ймовірно, що суперництво також є для нарцисів дуже важливим, оскільки конкурентні ситуації демонструють їхню перевагу і становлять для них можливість отримати захоплення (Campbell, Goodie, Foster, 2008).

Суттю нарцисичної саморегуляції є грандіозний, але вразливий селф-концепт. Ця крихкість веде нарцисів до зусиль щодо постійного зовнішнього самопідтвердження, що пов'язано з тим, що ці зусилля з самоконструкції відбуваються в соціальній сфері (Morf & Rhodewalt, 2001b). Rhodewalt та Sorrow (2003) зазначають, що нарциси використовують інтерперсональну саморегуляцію, коли використовують своїх власних друзів, щоб почуватися добре. Вони вимагають уваги та захоплення, і це на шкоду стосункам з людьми, хоча вони залежні від їхнього зворотного зв'язку. Їхні стратегії мотивовані захистом власного самообразу. Нарцисизм включає динамічну саморегуляційну центральну систему, завданням якої є отримати та підтримувати сприятливий самообраз/самовпевненість. Як уже було згадано, нарциси використовують для досягнення цієї мети переважно інших осіб. Важливо, що не існує ліміту, коли б нарциси перестали прагнути досягати позитивного самосприйняття. Загальна динаміка для нарцисичної особи працює доти, доки самовдосконалення не є неможливим (Rhodewalt & Sorrow, 2003). Нарцисизм включає пряму нагальну потребу в самовдосконаленні або залежність від его. Люди з високим рівнем нарцисизму мають грандіозний погляд на самого себе і використовують кожну можливість для посилення цих поглядів (Campbell, Rudich & Sedikides, 2002).

Що стосується нарцисичної саморегуляції в контексті соціальних стосунків, Campbell та Campbellová (2009) описують виникаючі зони та постійні зони. У виникаючій зоні стосунки є відносно новими і надають більші переваги з обох сторін як у нарцисів, так і в осіб, з якими вони вступають у взаємодію. Стосунки в постійній зоні є більш довготривалими та небажаними. Вони змушують нарциса шукати нові стосунки.

Як Paulhus та John (1998) переконливо аргументували, нарциси залучаються насамперед до егоїстичного самооманливого вдосконалення самообразу. Вони бачать самих себе як напівбогів, які є інтелектуальними, домінантними та емоційно стабільними. Натомість малоймовірно, щоб вони водночас бачили себе також як особливо моральних, приємних та сумлінних.

Нарцисизм пов'язується із самовдосконаленням, особливо щодо соціально цінованих рис, таких як інтелект, рівень здібностей та привабливість. Однак вони не намагаються вдосконалюватися в суспільних характеристиках і також не мають високих показників соціальної бажаності. Нарциси мають тенденцію переоцінювати свій внесок у групові завдання, що позитивно викривлює оцінку їхньої поведінки. Також вони швидше схильні до формування внутрішніх атрибуцій успіху та зовнішніх атрибуцій невдачі (Vazire & Funder, 2006).

На ціль орієнтована поведінка нарцисів

Дослідження Carver та White вказують на те, що поведінка нарцисів зумовлена насамперед мотивацією отримати винагороду (Carver & White, 1994). Нарциси, згідно з емпіричними висновками Brunell та ін. (2008), не мають сильніших чи слабших бажань, ніж звичайні люди, які не виявляють вищої міри нарцисичної риси особистості. Проте дослідження показало, що у нарцисичних осіб було менше конфліктів бажань. Ці люди вважають достатньою причиною для того, щоб щось зробити, просто те, що вони хочуть це зробити (Brunell et al., 2008).

Elliot (1999) припускає, що самовпевненість має великий вплив на прийняття цілі. Morf, Weir та Davidov (2000) досліджували роль нарцисичної динаміки в мотивації і виявили, що нарциси мають тенденцію досягати цілей, щоб мати змогу продемонструвати свою перевагу над іншими, особливо коли йшлося про цілі виконання. Їхнє дослідження показало, що існує позитивний зв'язок між нарцисизмом та підходом до мотивації.

Gerhardtová та Le (2013) припускали позитивний зв'язок між мотивацією на ціль орієнтованої поведінки та нарцисизмом і, навпаки, негативний зв'язок між уникливою мотивацією в на ціль орієнтованій поведінці та нарцисизмом. Їхні гіпотези вдалося емпірично підтвердити. Вони вказують на те, що винагороди для нарцисів, які випливають із підходу виконання до на ціль орієнтованої поведінки, є привабливими на основі підвищення їхнього его. Цей зв'язок, на думку авторок, є прямим і не включає процес самооцінки.

Норми нарцисів

За допомогою відмінних норм, процедур та ролей, релевантних у відмінних соціальних групах у різних соціально-культурних контекстах, особи встановлюють рамки саморегуляційних стратегій. Вони можуть бути корисними також для нарцисів у спробі досягти їхніх визначених великих цілей (Campbell & Miller, 2012).

Загалом можна сказати, що нарцисів не цікавлять суспільні правила або норми. Їхнім прагненням є налаштування рамок своєї регуляції на такий рівень, щоб можна було втілити їхнє ідеальне уявлення про самих себе (Campbell & Miller, 2012). Соціальна поведінка нарцисів зазвичай спрямована на максимізацію власної самооцінки (наприклад, шляхом отримання захоплення від інших) як частина зусиль, спрямованих на підтвердження свого грандіозного «я» (Morf & Rhodewalt, 1993).

Існують висновки, які свідчать про те, що нарцисизм може бути пов'язаний з агресивністю. Kernberg (in Bushman & Baumiester, 1998) зазначив, що нарциси надмірно чутливі до найменших образ чи критики і схильні до ворожої реакції (Bushman & Baumeister, 1998).

Bushman та Baumeister (1998) у своєму дослідженні вивчали агресивні тенденції учасників, причому їм вдалося довести, що люди, які мали високі показники нарцисизму, схильні реагувати агресивно на провокацію. На основі отриманих даних вони зробили висновок, що ті індивіди, які мають емоційні та мотиваційні інвестиції у надзвичайно сприятливий грандіозний образ «я», демонстрували найвищий рівень агресивності.

Мета дослідження

Метою нашого дослідження було з’ясувати, як відрізняється саморегуляція людей, що демонструють нарцисичні риси особистості, та людей, які цих рис не демонструють, у ситуації, коли виникає можливість порушити норму з метою досягнення мети.

Досліджувана вибірка

У дослідженні взяли участь 165 студентів вищих навчальних закладів віком від 18 до 26 років, середній вік становив 21,7 року зі стандартним відхиленням 1,78. Дослідницьку вибірку склали 56 чоловіків, що становило 33,9 % усіх респондентів, та 109 жінок, що становило 66,1 % респондентів. Середній вік чоловіків становив 22,6 року, а середній вік жінок — 21,2 року.

Методика

Основою використаної методики був сценарій, який описував ситуацію, в якій завданням студента є написання курсової роботи. Під час пошуку релевантної інформації він знаходить в інтернеті дуже схожу роботу і постає перед вибором: скопіювати її та видати за власну чи ні.

Силу своїх нормативних переконань (ін'юнктивних, дескриптивних, персональних), що стосуються цієї ситуації, респонденти виражали за 6-бальною шкалою Лайкерта. Після цього їхнім завданням було позначити на 6-бальній шкалі міру того, наскільки ймовірним вони вважають вчинення такого вчинку, тобто видачу чужої роботи за власну.

Для вимірювання неклінічної форми нарцисизму ми використали перекладену нами версію опитувальника Narcisstic Personality Inventory від Raskin та Terry (1988). Опитувальник складається з 16 пар тверджень. Респондентам було надано інструкцію обрати в кожній парі тверджень одне, яке найкраще відображає їхні почуття та думки про себе. На основі ключа Narcisstic Personality Inventory, який вказував на те, яке твердження стосується нарцисичної особистості, ми нараховували бал за кожну позицію, в якій індивід демонстрував субклінічний нарцисизм. За субклінічну нарцисичну особистість на основі цієї методики вважається той індивід, який набирає 8 і більше балів. До ненарцисів належать ті респонденти, які набрали 7 і менше балів (Raskin & Terry, 1988).

Результати

Насамперед нас цікавило, чи існують статистично значущі відмінності в рівні ймовірності порушення норми з метою досягнення академічної мети між респондентами, які демонструють нарцисичні риси особистості (далі — субклінічні нарциси або нарциси), і тими, хто їх не демонструє (далі — ненарциси).

З Таблиці 1 випливає, що в нашій вибірці було більше ненарцисів, ніж нарцисів. Оскільки в обох випадках, як для ненарцисів, так і для нарцисів, були виконані умови нормальності, наші припущення ми перевіряли за допомогою параметричного t-критерію для 2 незалежних вибірок. Статистичне тестування при обраному рівні значущості p<0,05 не виявило статистично значущих відмінностей між нарцисами та ненарцисами у намірі подати чужу роботу як власну, хоча середній бал нарцисів був дещо вищим, ніж бал ненарцисів.

Табл. 1 Параметричний t-критерій для 2 незалежних вибірок для нарцисів та ненарцисів у намірі

Гіпотезу, згідно з якою ми припускали, що не існує статистично значущої різниці між субклінічними нарцисами та ненарцисами в нормативних переконаннях щодо подання або неподання чужої роботи як власної, ми також перевіряли на основі «сирого» бала, який індивіди отримали в Narcissistic Personality Inventory, та бала, отриманого в окремих пунктах про нормативні переконання — дескриптивні, ін'юнктивні, персональні. Цю гіпотезу ми також перевіряли за допомогою параметричного t-критерію для 2 незалежних вибірок. На основі результатів ми дійшли висновку, що не існує статистично значущих відмінностей між субклінічними нарцисами та ненарцисами в нормативних переконаннях щодо подання або неподання чужої роботи як власної.

Табл. 2 Параметричний t-критерій для 2 незалежних вибірок для нарцисів та ненарцисів у нормативних переконаннях

Дискусія та висновок

У контексті цілей представленого дослідження ми намагалися висвітлити тему неклінічного нарцисизму. Тоді як клінічна форма нарцисизму вважається розладом особистості, неклінічна форма вважається однією з трьох так званих «темних сторін» особистості (Paulhus, William, 2002). Нарциси в цьому контексті визначаються як індивіди з крихким образом «я», потребою в надмірному визнанні з боку інших та викривленням реальності до такої форми, яка дозволяє їм сприймати себе кращими. Завданням саморегуляції у нарцисів є отримання та підтримання сприятливого образу «я». Нарциси, згідно з вивченою літературою, мотивовані досягати цілей, щоб продемонструвати свою перевагу над іншими людьми, при цьому часто ігноруючи норми, які заважають їм досягти мети (Bushman & Baumeister, 1998).

Хоча середній бал субклінічних нарцисів у зазначеній мірі ймовірності порушення норми з метою досягнення мети був дещо вищим, ніж у ненарцисів, результати не підтвердили значущості цієї різниці. Попри це, ці результати корелюють з теоретичними засадами, що вказують на вищу тенденцію використання стратегій наближення до мети, ніж стратегій уникнення (Gerhardt & Le, 2013), хоча й ціною моральності вчинку, оскільки мораль перебуває поза центром уваги нарцисів (Paulhus & John, 1998).

У нормативних переконаннях щодо подання або неподання чужої роботи як власної також не виявилося значущих відмінностей між нарцисами та ненарцисами. При цьому субклінічні нарциси досягали в кожному нормативному переконанні дещо вищого бала, ніж ненарциси, що вказує на те, що нарциси більшою мірою були переконані в правомірності аморальної поведінки на шляху до досягнення мети. Цей результат корелює з висновками Campbell та Miller (2012), які на основі своїх досліджень стверджують, що нарцисів не цікавлять правила, встановлені суспільством, оскільки їхнім головним прагненням є досягнення та підтримання ідеального уявлення про себе.

Навіть попри те, що результати не підтвердили наші припущення щодо моральності дій субклінічних нарцисів у цілеспрямованій поведінці, ми вважаємо це дослідження корисним з погляду наближення до цієї проблематики, яка в тутешніх умовах поки що не була достатньо опрацьована.

Автори: PhDr. Radka Čopková Bc. Noémi Matyiová Список бібліографічних посилань

AMERICAN PSYCHIATRIC ASSOCIATION. 1994. Diagnostic and statistical manual of mental disorders (4th ed.). Washington, DC: Author

AMERICAN PSYCHIATRIC ASSOCIATION. 2013. Diagnostic and statistical manual of mental disorders (DSM-5®). American Psychiatric Pub.

BRUNELL, A. B., GENTRY, W. A., CAMPBELL, W. K., HOFFMAN, B. J., KUHNERT, K. W., & DEMARREE, K. G. 2008. Leader emergence: The case of the narcissistic leader. Personality and Social Psychology Bulletin, 34(12), 1663-1676. BUSHMAN, B. J & BAUMEISTER, R, F. 1998. Threatened Egotism, Narcissism, Self-Esteem, and Direct and DisplacedAggression: Does Self-Love or Self-Hate Lead to Violence. Journal of Personality and Social Psychology. 75.1, 219-229.

CAMPBELL, W. K., & CAMPBELL, S. M. 2009. On the self-regulatory dynamics created by the peculiar benefits and costs of narcissism: A contextual reinforcement model and examination of leadership. Self and Identity, 8(2-3), 214-232.

CAMPBELL, W. K., A. S. GOODIE, J. D. FOSTER. 2004. „Narcissism, Confidence, and Risk Attitude.“ Journal of Behavioral Decision Making 17 (4): 297–311.

CAMPBELL, W. K.; MILLER, J. D., eds. 2012. The Handbook of Narcissism and Narcissistic Personality Disorder:Theoretical Approaches, Empirical Findings, and Treatments. Hoboken NJ: John Wiley & Sons. p. 202.

CAMPBELL, W. K., RUDICH, E., SEDIKIDES, C. 2002. Narcissism, Self-Esteem, And The Positivity Of Self-Views: Two Portraits Of Self-Love. In: Personality and Social Psychology Bulletin, Vol. 28, p358–368

CARNEY, M. E. (1990). Narcissistic concerns in the educational experience of law students. J. Psychiatry & L., 18, 9.

CARVER, C. S., & WHITE, T. L. 1994. Behavioral inhibition, behavioral activation, and affective responses to impending reward and punishment: The BIS/BAS scales. Journal of Personality and Social Psychology, 67, 319–333. doi:10.1037/0022-3514.67.2.319

ELLIOT, A. J. 1999. Approach and avoidance motivation and achievement goals. Educational Psychologist, 34 pp. 169–189

FREUD, S. 1914. 1957. „On Narcissism: An Introduction.“ Standard Edition of the Complete Psychological Works of Sigmund Freud. Vol. 14., 73-102, London: Hogarth Press.

FROMM, E. 2000. Lidské srdce[online]. IN: http://www.teksty.wz.cz/fromm-lidske_srdce/04-individualni.html

GERHARDT, M. W & LE, H. 2013. Overt Narcissism and Approach-Avoidance Motivation: Expanding the Lens to Examine Goal Orientation. Journal of Organizational Psychology, 13.1/2, 21 – 31

KOHUT, H. 1971. The Analysis of the Self. New York: International Universities Press.

MORF, C. C., & RHODEWALT, F. 1993. Narcissism and self-evaluation maintenance: Explorations in object relations. Personality and Social Psychology Bulletin, 19(6), 668-676.

MORF, C.C., RHODEWALT, F. 2001a. Expanding the dynamic self-regulatory processing model of narcissism. Research directions for the future. Psychological Inquiry, 12, 4, 243-251

MORF, C. C., F. RHODEWALT. 2001b. „Unraveling the Paradoxes of Narcissism: A Dynamic Self-Regulatory Processing Model.“ Psychological Inquiry 12 (4): 177–196.

MORF, C. C., WEIR, C. R., & DAVIDOV, M. 2000. Narcissism and in-trinsic motivation: The role of goal congruence. Journal of Ex-perimental Social Psychology, 36,424–438

MUNRO, D., BORE, M., & POWIS, D. (2005). Personality factors in professional ethical behaviour: Studies of empathy and narcissism. Australian Journal of Psychology, 57(1), 49-60.

PAULHUS, D. L., JOHN, O. P. 1998. Egoistic And Moralistic Bias In Self-Perceptions; The Interplay Of Self-Deceptive Styles With Basic Traits And Motives. In: Journal of Personality, Vol. 66, 1024–1060

PAULHUS, D. L. & WILLIAM, K. M. 2002. The Dark Triad of personality: Narcissism, Machiavellianism, and psychopathy. IN: Journal of Research in Personality, 36, 556–563

RASKIN, R. & HALL, C. S. 1979. A Narcissistic Personality Inventory. Psychological Reports, 45, 590.

RASKIN, R. & TERRY, H. 1988. A principal-Components Analysis of Narcissistic Personality Inventory and Further Evidence of Its Construct Validity. Journal of Personality and social Psychology. 54(5):890-902.

RHODEWALT, F., & EDDINGS, S. K. 2002. Narcissus reflects: Memory distortion in response to ego-relevant feedback among high-and low-narcissistic men.Journal of Research in Personality, 36(2), 97-116.

RHODEWALT, F., & SORROW, D. L. 2003. Interpersonal self-regulation: Lessons from the study of narcissism.

VAZIRE, S., FUNDER, D. C. 2006. Impulsivity and the Self-Defeating Behavior of Narcissists. In: Personality & Social Psychology Review (Lawrence Erlbaum Associates), Vol. 10, No. 2, p154-165

WESTERMAN, J. W., BERGMAN, J. Z., BERGMAN, S. M., & DALY, J. P. (2011). Are universities creating millennial narcissistic employees? An empirical examination of narcissism in business students and its implications. Journal of Management Education, 1052562911408097.