Насильство щодо жінок та його наслідки для дітей

Вступ

Сім'я та стосунки в ній складають найважливішу частину нашого життя та соціалізації. Наша практика показує, що стосунки між подружжям, партнерами, батьками та іншими членами сім'ї далеко не завжди є люблячими та задовільними. Саме сімейне насильство може бути джерелом великої напруги, що призводить членів сім'ї до відчаю, депресії, безпорадності, страху та кримінальних проваджень. Наша практика свідчить, що в наш час зростаюча агресивність у суспільстві проникає у свідомість звичайного населення. Найбільш вразливими групами щодо насильства в сім'ї є жінки та діти. Тому в цій статті ми приділимо увагу насильству щодо жінок з особливим акцентом на дітях як суб'єктивних (непрямих) жертвах. Метою статті є привернення уваги до дітей, які зростають у сім'ях, де має місце насильство щодо жінок. Ми вважаємо за необхідне зазначити, що ці діти перебувають під серйозною загрозою з фізичного, психологічного, а також соціального боку їхнього розвитку. Для них небезпечною є як актуальна ситуація в сім'ї, так і майбутні негативні наслідки насильства. Під загрозою опиняється їхній подальший розвиток та майбутні стосунки в дорослому віці.

1 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ЖІНОК

Насильство щодо жінок — це проблематика, яка останнім часом часто є предметом багатьох дискусій не лише у світі, а й у Словацькій Республіці. Насильство вражає жінок будь-якого віку, освіти, різних політичних та економічних устроїв, усіх соціальних верств, етносів, культур та релігій. У нашій статті ми приділимо особливу увагу жінкам — матерям та жінкам, яким дитина довірена на виховання в замінну сім'ю. Наша практика показує, що йдеться про специфічний вид насильства, який потребує чутливих та належних рішень. Тому предметом статті будуть жінки, щодо яких вчиняється насильство, та їхні діти, у яких було вкрадено дитинство. Насильство щодо жінок є відносно нещодавно досліджуваним феноменом, тому існує значна неузгодженість у його термінології. Ми схиляємося до визначення Організації Об'єднаних Націй (1993), яка характеризує насильство щодо жінок як «будь-який акт гендерно зумовленого насильства, що завдає або може завдати фізичної, статевої чи психологічної шкоди або страждань жінкам, включаючи погрози такими актами, залякування або умисне обмеження свободи, як у громадському, так і в приватному житті» (Heisse, 2000). Стаття 2 детальніше уточнює зміст попереднього визначення: «фізичне, статеве та психологічне насильство, що відбувається в сім'ї, включаючи побиття, статеве насильство щодо дівчаток членами домогосподарства, насильство, пов'язане з посагом, зґвалтування в шлюбі, каліцтво жіночих геніталій та інші традиційні практики, що завдають шкоди, а також позашлюбне насильство та насильство, пов'язане з експлуатацією» (Heisse, 2000). Насильство щодо жінок тісно пов'язане, а деякими фахівцями й ототожнюється, з поняттям домашнє насильство. Під цим поняттям здебільшого розуміють повторюване та таке, що загострюється, насильство фізичного, психологічного чи статевого характеру між подружжям або партнерами (Buskotte, 2008). Визначення домашнього насильства згідно з Білим колом безпеки (Bílý kruh bezpečí) таке: «домашнє насильство — це фізичне, психологічне або статеве насильство між інтимними партнерами, тобто подружжям, співмешканцями тощо, яке відбувається в приватному порядку, тобто поза контролем громадськості. Інтенсивність насильницьких інцидентів, як правило, зростає і призводить у жертви до втрати здатності вчасно зупинити насильницькі інциденти та ефективно вирішити порушені стосунки» (www.bkb.cz). На нашу думку, домашнє насильство є ширшим поняттям, оскільки охоплює також насильство щодо дітей, чоловіків, людей похилого віку та членів домогосподарства з інвалідністю. Загалом розрізняють, зокрема, такі назви насильства:

• за місцем події: насильство в сім'ї, домашнє насильство;
• за суб'єктом жертв з урахуванням сімейного статусу та інших специфічних характеристик: жорстоке поводження з дітьми, партнерське насильство, жорстоке поводження з людьми похилого віку, жорстоке поводження з особами з фізичними та/або психічними вадами;
• специфікація суб'єкта жертв за статтю: насильство щодо жінок, а також насильство щодо чоловіків (Mátel, 2011, с. 221).

Мал. №1 Насильство щодо жінок як підмножина насильства в сім'ї

«Проблемою використання поняття «насильство щодо жінок» є його широке значення, оскільки воно може відбуватися будь-де, не лише в домашньому середовищі» (Mátel, 2011, с. 224). Для потреб статті ми приділимо увагу жінкам, які зазнали насильства в домашньому середовищі, наприклад, як дружини, партнерки, матері, сестри, бабусі.

1.1. Ознаки насильства щодо жінок

Розуміння поведінки агресора як насильницької чи ні є певною мірою суб'єктивним і залежить від оцінки конкретної особи, що перебуває під загрозою. З іншого боку, необхідно усвідомлювати, що тут також відіграють роль частота та інтенсивність насильницької поведінки агресора. Існують ознаки, які об'єктивно намагаються виявити, чи йдеться про насильство, чи ні. Йдеться про такі ознаки:

• «повторюваність та довготривалість — за одним нападом будь-якого характеру неможливо визначити, чи йдеться про домашнє насильство. Однак це може бути його початком.
• загострення — від образ воно переходить до психологічного приниження людської гідності, аж до фізичних нападів та серйозних кримінальних злочинів, що загрожують здоров'ю та життю.
• чіткий і беззаперечний розподіл ролей особи, що перебуває під загрозою, та особи, що вчиняє насильство — домашнє насильство — це не взаємні напади, сварки, бійки, суперечки, де ролі особи, що вчиняє насильство, та особи, що перебуває під загрозою, чергуються.
• анонімність — відбувається, як правило, за зачиненими дверима квартири чи будинку, осторонь від суспільного контролю» (Buskotte, 2008, с. 40).

1.2. Форми насильства щодо жінок

У професійних колах у зв'язку з насильством щодо жінок говорять про чотири основні форми насильства: фізичне, психологічне (душевне), статеве та економічне (фінансове), а також емоційне та соціальне (2008b).

Фізичне насильство проявляється широким спектром інтенсивності нападу. «Воно охоплює всілякі форми жорстокості, їхня інтенсивність зростає. Від штовхання, копання, побиття, зростаюча агресивність виливається у побиття з наміром навіть вбити. З тілесним насильством часто пов'язане нищення майна, тобто переважно речей, які важливі для жінки, розбивання меблів. Наслідком такого насильства у жінок стають шкода здоров'ю та проблеми зі здоров'ям з різним ступенем загрози для здоров'я та життя. Часто напади потребують медичного втручання, госпіталізації. Жінки рідко звертаються до лікаря, навіть якщо йдеться про важкі травми» (Löw, 1998, с. 56). Вказане насильство ми вважаємо, з огляду на його наслідки, ймовірно, найбільш видимою та грубою формою насильства щодо жінок.

Психологічне насильство, іноді його також називають психічним, емоційним або насильством на ґрунті почуттів. «Воно включає емоційне та словесне знущання, жінка відчуває його як руйнування почуття власної гідності та психічного здоров’я. Про його присутність ми дізнаємося із суб’єктивних свідчень жінок. Сюди належать висміювання вдома та на публіці, образливі зауваження щодо зовнішності чи характеру, обмови та вибухи гніву. Твердження, що жінка божевільна, психічно хвора, вигадує собі щось, має схильність до самогубства.» (Egger, 2000, с. 3) Хоча психологічне насильство є частою формою насильства щодо жінок, деякі його форми можуть бути витончено перетворені на соціально прийнятні та складно розпізнавані й карані форми. Крім того, воно не залишає жодних очевидних слідів, які залишає фізичне насильство. Попри те, що його складно довести, у своїх наслідках воно може мати значно руйнівніший вплив на жертву насильства. Найбільше — на самооцінку, уявлення про себе, впевненість у собі, усвідомлення власної гідності. Психологічне насильство, згідно з Ševčík, D. та Špatenkova N. (2011), може мати форму:

• невербальну – напр., навмисне знищення улюблених речей,
• вербальну – включає словесні напади, приниження, образи, звинувачення, заборони, погрози, емоційний шантаж, постійний контроль. Нерідко відбувається піддавання сумніву психічного стану особи, яка перебуває під загрозою.

Сексуалізоване насильство за своїми наслідками для психічного та фізичного здоров’я жертви стоїть десь між фізичним та психологічним насильством. (Egger, 2000) Жінка страждає не лише фізично, а головним чином психічно. Сексуалізоване насильство включає всі сексуальні дії, які нав’язуються жінці. Це серйозний акт агресії та зловживання владою, а не результат неконтрольованих сексуальних потягів. (Matějková, 2009) Найчастіше воно виникає між партнерами. У випадку сексуального насильства не завжди йдеться про задоволення сексуального потягу, навпаки, це ефективний інструмент приниження, упокорення та підпорядкування іншої особи.

Соціальне насильство — це «поведінка, метою якої є ізоляція жінки. Стратегія, що часто використовується для маніпуляції та контролю над жертвою. Вона набуває різних форм: перешкоджання зустрічам із родиною, друзями та подругами, замикання вдома, відключення телефону, відстеження телефонних дзвінків, заборона користуватися автомобілем, абсолютний контроль усього, що робить жінка, та інше.» (Egger, 2000, с. 4)

Економічне насильство означає дисбаланс у доступі до фінансових ресурсів та використання сильнішої економічної позиції. «Зловживання владою шляхом розпорядження фінансовими коштами, відмовою або мінімізацією фінансової підтримки, перешкоджанням у виконанні роботи, працевлаштуванні. Чоловік змушує жінку до звільнення з роботи та обмежує її власний дохід.» (Sopková, 1998, с. 103) Кривдник надає занадто мало фінансових коштів на витрати в домогосподарстві або приховує джерела доходів, активи чи витрати від жертви. Жертви насильства щодо жінок рідко піддаються виключно одній формі насильства. (Húsková, 2014) Усі форми насильства щодо жінок, як правило, мають спільну мету — здобути владу та утримати повний контроль над жінкою. Насильницькі особи використовують незліченну кількість тактик, щоб досягти своєї мети. Психологічне, а найбільше економічне та соціальне насильство є типовою рисою міжпоколіннєвого та трансгенераційного насильства.

2 ДІТИ ЯК СУБ’ЄКТИВНІ ЖЕРТВИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ЖІНОК

Діти, які зростають у сім’ях, де відбувається насильство щодо жінок, перебувають у серйозній небезпеці. Для них небезпечною є як актуальна ситуація в сім’ї, так і негативні наслідки насильства для їхнього подальшого розвитку та майбутніх стосунків у дорослому віці. Згідно із Zbranková (2013), особистість батьків є найважливішою моделлю бажаної поведінки дитини. Батьки є не лише вихователями, а й об’єктом виховання, і вони повинні самі вміти ставити собі виховну мету, чим нададуть дитині достатню фізичну, матеріальну, емоційну, інтелектуальну та духовну силу. У випадку, якщо дитина зростає в сім’ї, де чиниться насильство, це для неї завжди негативний приклад із травмуючим досвідом.

Діти можуть бути прямими та непрямими (суб’єктивними) жертвами насильства. Непрямими жертвами домашнього насильства вони є тоді, коли присутні під час насильства, у нашому випадку — над матір’ю, тіткою, бабусею, сестрою тощо. «Зі старіших американських досліджень випливає, що приблизно у 70% випадків насильства щодо жінки діти також зазнавали фізичного насильства. Хоча ця межа є, мабуть, максимумом, навіть новіші дослідження підтверджують, що 30-60% дітей, чиї матері стали суб’єктами домашнього насильства, також були скривджені. Американська психологічна асоціація оцінює, що щороку 3,3 мільйона дітей зазнають насильства щодо своїх матерів. Згідно з даними Висновку Європейського економічного і соціального комітету (EESC) на тему дітей як непрямих жертв домашнього насильства, у багатьох країнах Європи щонайменше у половині всіх випадків домашнього насильства присутні також діти, і приблизно три чверті жінок, які шукають притулку в кризових центрах, мають із собою дітей.» (Mátel, 2008) M. Rusnáková (2007) дотримується думки, що сучасне суспільство орієнтоване на дітей, і більша увага приділяється питанням їхнього знущання та захисту від будь-якого насильства, ніж у минулому. Першим міжнародним документом, що стосувався правового статусу дитини в суспільстві, була Женевська декларація прав дитини (1924). (Rusnáková, 2007) Згодом були прийняті інші документи щодо захисту дітей, напр., Декларація прав дитини (1959), Декларація про захист жінок і дітей у надзвичайних ситуаціях та під час збройних конфліктів тощо, Конвенція про права дитини (1989). У словацькому праві захист дітей закріплений у Конституції Словацької Республіки, Законі про сім’ю, Кримінальному кодексі, Законі про соціальну допомогу тощо.

Згідно з новішими дослідженнями, виявляється, що у дітей, які є свідками насильства, проявляються майже такі ж емоційні, психічні та соматичні проблеми зі здоров’ям, як і у скривджених дітей. Висновок EESC також згадує деякі наслідки впливу домашнього насильства на дітей:

• Діти безпорадні перед обличчям насильства батька/партнера матері, але частково відчувають відповідальність за те, що відбувається. Вони вірять, що провину за насильство несуть вони;
• старші діти намагаються захищати матір і самі стають жертвами насильства;
• вони живуть у психічній напрузі: атмосфері постійної загрози, непередбачуваності подальшого загострення ситуації, екзистенційному страху за матір, переживають безпорадність, почуття ізоляції через наказ мовчати перед іншими;
• мають порушення поведінки: психосоматичні симптоми; психічні розлади — знижена самооцінка, неспокій, порушення сну, труднощі в школі, почуття страху, агресивна поведінка аж до думок про самогубство;
• може статися, що діти переймуть проблемні моделі поведінки дорослих. Вони навчаться вважати насильство прийнятним способом поведінки, набудуть неповаги до жінок як норми, а поєднання любові з насильством — як прийнятного. Існує небезпека, що хлопчики засвоять роль кривдника, а дівчатка — роль жертви. Пізніше, ставши дорослими, вони самі стануть кривдниками та жертвами домашнього насильства. Експерти в цьому контексті говорять про трансгенераційну передачу насильства. (Mátel, 2007)

Можемо констатувати, що діти, як прямі або непрямі жертви домашнього насильства, виявляють майже ідентичні симптоми, як і діти із синдромом CAN (Child Abuse and Neglect). При виникненні кількох симптомів у дитини та після розмови з її матір’ю необхідно попередити відділ соціально-правового захисту дітей та соціальної опіки (далі — OSODSK) у відповідному Управлінні праці, соціальних справ та сім’ї. Після виявлення випадку загрози дитині через домашнє насильство OSODSK має ретельно перевірити ситуацію в сім’ї та оцінити, які заходи щодо захисту дитини слід вжити.

У разі потреби можна перейти до застосування виховних заходів та звернутися з пропозицією щодо захисту дитини до відповідного суду. Найчастіше це відбувається шляхом:

• подання клопотання про попередній захід щодо врегулювання догляду за дитиною, утримання дитини або контактів батьків із дитиною,
• подання клопотання про призначення попереднього заходу у випадках, коли дитина залишена без будь-якого догляду або її життя та сприятливий розвиток знаходяться під загрозою чи порушені,
• подання клопотання про передачу дитини під опіку закладу для дітей, які потребують негайної допомоги,
• подання клопотання про призначення інституційного виховання,
• подання клопотання про обмеження або позбавлення батьківських прав, чи призупинення їх виконання.

З нашої практики випливає, що йдеться про дуже складні взаємозв’язки, які необхідно виважено та за участю фахівців ретельно оцінити, постійно зважаючи на потреби та інтереси дитини.

ВИСНОВОК

З огляду на серйозність проблематики, вона потребує особливої уваги. Захист інтересів та потреб дітей має бути пріоритетом для OSODSK. З наших висновків випливає, що йдеться про дуже складні взаємозв’язки, які необхідно вирішувати за участю фахівців. У разі насильства, що вчиняється щодо жінок у сім’ї, де виховуються діти, необхідна міжвідомча співпраця, заснована на взаємодії та обміні інформацією між зацікавленими установами, головним чином OSODSK, Поліцейським корпусом Словацької Республіки, судом, освітніми закладами та медичними організаціями. Заходи Поліцейського корпусу щодо покращення ситуації жінок, які зазнали насильства, та їхніх дітей могли б враховувати такі можливості:

• Створити спеціалізовану команду для вирішення проблеми насильства щодо жінок Таке рішення виправдало себе в багатьох інших країнах (наприклад, Чеська Республіка, Польща, Норвегія) і означає, що поліція має в розпорядженні поліцейські патрулі та слідчих, які спеціально навчені та чутливі до гендерно зумовленого насильства щодо жінок та його різних форм. Спеціалізована команда допомогла б усунути ситуації, в яких ефективність та втручання PZ не були достатньо дієвими або професійними. Команда перебувала б під керівництвом районного управління (OR) PZ Відділу кримінальної поліції та складалася б зі слідчих, референтів із територіальною та обласною відповідальністю, а також референта-спеціаліста групи профілактики. Кількість членів команди залежала б від розміру службового округу окремих OR PZ.
• Забезпечити навчання з проблематики насильства щодо жінок Специфічне навчання з проблематики насильства щодо жінок у PZ проводилося 6 років тому. З огляду на велику плинність кадрів у PZ, необхідно, щоб поліцейські постійно навчалися з цієї проблематики. При створенні освітніх програм ми рекомендуємо співпрацювати зі спеціалізованими НУО, Інститутом дослідження праці та сім’ї Bratislava та Координаційно-методичним центром із гендерно зумовленого та домашнього насильства.

Авторка: kpt. PhDr. Ludmila Húsková, PhD. Okresné Riaditeľstvo Policajného zboru Martin

Список бібліографічних посилань

BUSKOTTE, A. 2008. Z pekla ven. Žena v domácom násilí. 1. vyd. Brno: Computer Press, 2008. 176 s. ISBN 978-80-251-1786-6. HEISE, L. et al. 2000. Násilie páchané na ženách. Bratislava: Aspekt, 2000. 64s. ISBN 80-8032-476-5 EGGER, R. 2000. Konať proti násiliu na ženách. Košice: Pro Familia a Aspekt, 2000. 17 s. ISBN 80-967964-2-9. HÚSKOVÁ, Ľ. 2014. Mental consequences of violence against women. In. Drive your Knowledge be a scientist. Tomas Bata University in Zlin. 2014. s. 730. ZLÍN. ISBN 978-80-7454-339-5 ŠEVČÍK,D. – ŠPATENKOVÁ,N. a kol.: Domácií násilí. Praha. Portál. 2011. s. 192, ISBN 978-80-7367-690-2 LÖW, S. 1998. Konať proti násiliu na ženách. Bratislava: Aspekt, 1998. 170 s. MATĚJKOVÁ, E. 2009. Řešíme partnerské problémy. Praha: Grada Publishing, 2009. 144 s. ISBN 978-80-247-2338-9 SOPKOVÁ, E. 1998. Situácia žien - obetí domáceho násilia. Bratislava: Aspekt, 1998. 198 s. MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. a kol.: Aplikovaná sociálna patológia v sociálnej práci. Bratislava: VŠ ZaSP sv. Alžbety, 2011. s. 442, ISBN 978-80-8132-009-5 MÁTEL, A. 2008. Deti ako nepriame obete násilia voči ženám. In Sme blog, Petit Press, 2008 RUSNÁKOVÁ, M. 2007. Rodina v slovenskej spoločnosti v kontexte sociálnej práce. 1. vyd. Ružomberok: 2007. 167 s. ISBN 978-80-8084-248-2 TOKOVSKÁ, M. 2013. Úlohy sociálnej práce v kontexte problémov zlého zaobchádzania so seniormi. In Násilie v sociálnej práci. Ed. S.Lovašová, et al. Košice: Univerzita Pavla Jozefa Šafárika v Košiciach, 2013, s. 102-117. www.bkb.cz, 23.11.2020