Романтичне уявлення про необхідну допомогу за кордоном часто може бути дуже хибним. Волонтери вважають, що їхня праця є корисною, вигідною для громади і що вони роблять добру справу. Проте реальний результат і корисність стикаються з багатьма проблемами. Саме тому при виборі волонтерського проєкту необхідно говорити також про феномен «волонтуризму».

Термін «волонтуризм» визначає поєднання слів «volunteer» (у перекладі волонтер) та «tourism» (подорожі). Це влучне словосполучення позначає тренд молодих людей з розвинених країн їздити на короткий термін – у деяких випадках від кількох днів до щонайбільше кількох місяців – «допомагати» у країни, що розвиваються. Часто йдеться про програми, коли волонтер сплачує внесок місцевій або міжнародній організації, а та потім розміщує його на одному з цілої низки запропонованих проєктів. Програмою таких проєктів може бути практично будь-що – від освіти, охорони здоров’я до правозахисної тематики.

Тренд: їздити допомагати в країни глобального Півдня

Після введення в пошукову систему Google простих запитів типу «volunteer Asia», з’являється 84 мільйони результатів, пов’язаних із волонтерством – чи то в Таїланді, Камбоджі, Індонезії, чи, наприклад, у Непалі. Щороку 1,6 мільйона молодих людей виїжджають із країн глобальної Півночі допомагати в країни глобального Півдня. Таким чином, волонтуризм на сьогодні стає одним із найбільш швидкозростаючих секторів на світовому ринку.

Зменшення глобальної бідності – це дуже комплексне завдання, яке потребує продуманих проєктів із довгостроковими та сталими цілями, що базуються на дослідженнях експертів. Загальна передбачуваність проєкту на сьогодні є дуже складною, оскільки керівники проєктів змінюються щороку, а якість того самого проєкту, організованого наступного року, неможливо однозначно визначити заздалегідь. Організація такого проєкту та його реалізація також є дуже комплексною, вона охоплює фактично все: від комунікації з місцевими жителями та змісту проєкту до його економічного впливу. Проте всі ці проблеми є дуже складними та взаємопов’язаними, шлях до їх вирішення потребує досліджень, зважування окремих цілей та окреслення кроків для їх досягнення. Ці цілі мають бути цілком гетерогенними, адаптованими до окремих громад, вони повинні відображати їхнє історичне, культурне, соціальне та географічне підґрунтя.

Гонитва за прибутком чи просте здійснення романтичних уявлень волонтерів не можуть бути рушійними факторами. Головною метою подібних поїздок молодих людей має бути прагнення до довгострокових змін, до ефективної допомоги місцевим громадам без шкоди, сталий підхід проєктів, а не сприяння посиленню стереотипів і кліше, пов’язаних із бідністю. І хоча міжнародне волонтерство не є вирішенням проблем розвитку, можливо, воно може бути принаймні інструментом – як об’єднати молодих людей, щоб вони працювали разом у контексті глобальних питань. Тільки не слід забувати бути обережними при виборі проєкту.

Волонтерство в сиротинцях є популярним видом волонтуризму не лише в країнах Південно-Східної Азії, а й в Африці чи Латинській Америці. Дуже спрощено: волонтери готові заплатити і приїхати (на кілька днів чи тижнів), щоб погратися з місцевими дітьми. Багато з цих сиротинців не є офіційно зареєстрованими і функціонують скоріше як туристична атракція. Оператори сиротинців цілком усвідомлюють, що активності з дітьми дуже добре продаються. Повідомлення про зловживання цими центрами як бізнес-планом останніми роками з’являлися і в закордонних медіа. The Guardian зазначає, що троє з чотирьох камбоджійських сиріт у цих будинках насправді мають принаймні одного з батьків. Ці діти були відправлені батьками зі свого дому заради кращої освіти, кращого майбутнього, через те, що їхня родина сама не могла добре про них подбати чи забезпечити їм належні умови для життя.

Щодо випадку з камбоджійськими сиротами також висловилася організація UNICEF. Вона стверджує, що заклади функціонують лише з метою отримання приватного прибутку, лише одна третина загальних заробітків йде на догляд за дітьми, отже, про добробут сиріт не йдеться. Конкретний приклад такого типу сиротинця можна знайти, наприклад, у Jodie O‘Shea‘s house на Балі в Індонезії. Цей центр опікується 94 дітьми. Один із працівників підтвердив, що лише шестеро дітей не мають жодного з батьків, 64 з них мають одного живого з батьків, а 14 – обох живих батьків, десять дітей були описані як особливі випадки. Багато дітей прибули з острова Сумба, що за 500 км від Балі. Кореспондентам видання Guardian також повідомили, що щодня сиротинець відвідувало до п’яти туристичних груп, які приносили з собою спонсорські пожертви, їжу чи подарунки для дітей. При цьому умови життя цих дітей не на належному рівні: нестача харчів, примусова праця, зловживання, побиття – все це має великий вплив на їхню психіку. Отже, йдеться про вид шахрайства, своєрідну гонитву за прибутком, яка в Південно-Східній Азії стала дуже популярною саме з популяризацією західного волонтуризму в сиротинцях. Кількість сиротинців у світі продовжує зростати, але навіть попри це волонтери готові платити за те, щоб провести свій час в одному з них.

Негативні наслідки для місцевих громад та фальшиві сироти

Створення емоційних зв’язків може бути ще одним негативним аспектом волонтуризму, особливо у волонтерській діяльності, що включає дітей. Діти в школах чи сиротинцях мають схильність емоційно прив’язуватися до волонтерів. Частим питанням, про яке волонтери можуть взагалі не замислюватися перед проєктом, є: «А коли ти повернешся знову?». У випадку сиротинців психічна травма є найчастішою. Діти з порушених родин мають тенденцію прив’язуватися до дорослих набагато сильніше, шукати в них зразки для наслідування, натхнення, батьків чи друзів; короткострокові перебування та постійна зміна персоналу мають фатальні наслідки для їхньої психіки. Відчуття самотності, порушення довгострокових стосунків, нестабільність певного середовища – все це діти в будинках відчувають. На жаль, зміна волонтерів у закладах кожні два тижні призводить до того, що ледь діти до них звикнуть, почнуть будувати стосунки, як волонтери вже збираються у від’їзд і більше ніколи не бачаться.

Тривожний приклад із Камбоджі вказує на можливі наслідки для місцевих громад, спричинені короткостроковим волонтерством. Індивідуально ми можемо намагатися змінити ситуацію, принаймні не підтримуючи незареєстровані установи. Критичне мислення та роздуми над наслідками своїх дій є ключовими для якісної допомоги з розвитку. Тож на які проєкти варто зважати і над чим потрібно подумати, щоб наша омріяна волонтерська діяльність була насправді корисною і не обтяжувала місцеву громаду?

Натомість під впливом волонтуризму громади стають залежними від нашої допомоги. Проєкти не спрямовані на те, щоб показати місцевим жителям ноу-хау і бути таким чином довгостроково сталими. Йдеться скоріше про одноразові інтенсивні «набіги» на громади. Держави таким чином стають залежними від проєктів західних країн. Допомога з розвитку має бути скоріше можливістю, щоб потім місцеві громади могли продовжувати робити все самостійно. Проблематичною є також відсутність послідовності проєктів, без якої результати будь-якої праці можуть бути нульовими. Змістовний проєкт завжди є довгостроковим і сталим.

Як знайти правильний проєкт для вашого волонтерства за кордоном

Щоб ви також не стали жертвами волонтуризму і не наробили більше проблем, ніж користі, дотримуйтесь цих порад при виборі вашого майбутнього проєкту глобального волонтерства у так званій країні, що розвивається, в Азії, Африці чи Латинській Америці.

  1. Пізнати себе та оцінити: що я вмію, до чого я схильний, у чому я виділяюся Це нормально, що для того, щоб бути корисними для суспільства, ми повинні спочатку десь у когось вчитися і збагатитися досвідом інших. Однак для короткострокових волонтерських програм у Південно-Східній Азії освіта не вимагається, навички не перевіряються, а досвід не є вирішальним. Отже, навіть недипломований вчитель може піти викладати, а, наприклад, людина, яка ніколи не садила трави, може піти доглядати за екофермою.

Відсутність знайомства з волонтерами, їхнім резюме, інтересами, їхніми сильними сторонами відіграє ключову роль у подальшій (не)ефективності всього проєкту. Проблемні програми загалом більше зосереджуються на тому, що волонтери хочуть робити, ніж на тому, що вони насправді вміють робити. Як проєкт може бути успішним, якщо за ним стоять люди, які взагалі не розуміються на тематиці? Тому замисліться, у чому ви хороші, у чому ви виділяєтеся, чому відповідає ваша освіта, чи справді ви можете зробити внесок або допомогти у даній галузі.

  1. Знати: скільки часу я маю на волонтерство Наступним фактором, що впливає на ефективність роботи волонтерів, є час, який волонтери проводять у громаді та на даній робочій посаді. Дослідження доводять, що саме короткострокові проєкти можуть принести більше шкоди, ніж користі. Проєкти просто занадто короткі для того, щоб діяльність волонтерів могла бути ефективною. Найчастішим прикладом може бути волонтер, який вирішив поїхати вчити дітей у школах англійської мови. Якщо він залишається в даному класі лише на два тижні, цілком логічно, що він не встигне адаптуватися до середовища, не встигне звикнути до місцевої системи, запам'ятати імена дітей, створити соціальні зв'язки, з'ясувати, що діти вміють, і таким чином навчити їх чогось, чого вони ще не знають. Потім може статися так, що діти від волонтерів постійно по колу вчаться відтарабанювати алфавіт або співати «Head and shoulders, knees and toes». Для підвищення ефективності потрібно знайти достатньо тривалий час.

  2. Виявити повагу до місцевої культури та не поглиблювати стереотипи Початковий шок і адаптація до нового середовища можуть тривати у волонтерів тижнями. Молоді люди, які виїжджають на проєкти, не звикли до умов бідності, багато хто з них навіть не був раніше в жодній країні, що розвивається, їхні уявлення про середовище та умови можуть бути абсолютно викривленими. Йдеться також і про етику поведінки: якщо західні помічники заздалегідь не знають культуру, виникає ризик того, що вони насправді не знають, що в даній країні личить, а що ні, не знають, що є доречним, що дозволено, що вимагається і що може виглядати як неповага. Тому намагайтеся дізнатися про країну, куди ви їдете, якомога більше, вивчити все: від історії, географії, політики, економічної ситуації, і намагайтеся таким чином зрозуміти дану країну якомога краще.

  3. Замислитися, чи не займаю я чиєсь оплачуване робоче місце Туристи в багатьох випадках можуть займати своєю волонтерською діяльністю робочу ставку, яка в багатьох випадках могла б служити оплачуваним місцем для місцевого жителя, наприклад, будівельника, вчителя чи медика. Волонтер для організаторів проєкту становить велику перевагу — дешевша робоча сила, не потрібно виплачувати зарплату, платити медичне страхування, навпаки, багато волонтерів за програму заздалегідь платять або виконують роботу за можливість харчування, гігієни та ночівлі. Деякі волонтери в Індонезії платять за чотири тижні до 7,5 мільйонів індонезійських рупій, що відповідає приблизно 13 500 чеських крон, при цьому середня місячна зарплата становить один мільйон.

  4. Засвоїти підхід «Я тут для вас», а не «Я прийшов вас навчити» William Easterly, професор економіки з Нью-Йоркського університету, у своїй книзі «Бор білої людини» говорить про історично вкорінене прагнення європейців вирішувати проблеми інших держав і радити їм, як досягти кращої якості життя. «Західні країни ж знають, що для менш розвинених країн добре». Це біле рятівництво є симптомом білої переваги, над яким потрібно спільно працювати і спільно його розкласти. Тому більш доречним є підхід асистування та кооперації, ніж керування та диктування.

Я вірю, що подорожі та пізнання нових культур відкривають очі, розум і ведуть молодих до солідарності. Сам концепт короткострокового волонтерства не обов'язково є поганим, навпаки, певний потенціал він має. Мені здається абсолютно чудовим, скільки людей мають інтерес допомагати, здобувати досвід за кордоном і ділитися ідеями та своїм часом. Позитивним аспектом є, наприклад, сам час, проведений у місцевій громаді, коли кожна людина робить внесок у фінансовий кругообіг, витрачені гроші в країнах, що розвиваються, ведуть таким чином до довгострокового внеску в межах громад. Але якщо ми не маємо достатньо знань, навичок чи досвіду, можливо, краще брати участь в економічному зростанні місцевості саме подорожуючи в тій даній країні, ніж коротким і нескоординованим розвитковим волонтерством. Отже, кожен з нас, хто обирає волонтерський проєкт, повинен думати над його вибором критично і безкорисливо. Бути свідомими власних вчинків і допомагати так, щоб це мало сенс.

Текст: Kateřina Nováková, Фото: SAIH, Caritas Australia Авторка є студенткою спеціальності Міжнародні розвиткові студії в Університеті Palackého в Olomouci.

Стаття була створена в межах предмета Розвиткові можливості Пд. Азії на Кафедрі розвиткових та екологічних студій PrF UP в Olomouci (під наглядом Dr. S. Šafaříkovej та Dr. B. Markovič Baluchovej)