Розмова з Маріаном Чаучиком, членом президії Platforma mimovládnych rozvojových organizácií та директором Dobrá novina.

Що уявляє собі під словом «бідність» людина, яка понад 15 років займається переважно допомогою в Африці?

Я уявляю собі сім'ю або людину, яка — навіть якби дуже хотіла — не має базового доходу та можливостей для того, щоб жити в гідних умовах. Бідність, яку я бачив у Кенії, Уганді, Судані, набагато гірша за ту, що є в Словаччині. Тамтешні люди не мають стабільного доступу до чистої питної води, що спричиняє хвороби. У них немає грошей на ліки та доступу до базового медичного обслуговування. У них немає грошей на їжу для своїх сімей, стабільної роботи, вони не знають, що таке допомога по безробіттю. Щодня вони шукають поденну роботу. Вранці жінки пропонуються випрати одяг людям із середнього класу, прибрати, чоловіки пропонуються на поденну роботу на фабриках або впрягаються у візки для перевезення матеріалів. Якщо знайдуть роботу, отримають кілька шилінгів — і ввечері зможуть нагодувати своїх дітей. Але вони не знають, що буде завтра. Батьки не можуть відправити дітей до школи, і ті часто змушені йти на вулицю жебракувати, красти або займатися проституцією, щоб взагалі вижити.

Проблеми Африки справді великі, і неурядові організації самі по собі їх не вирішать. З іншого боку, я бачу конкретних людей у скруті та спільноти, яким можна допомогти. І ми бачимо результати. Якщо ви допоможете одній людині, це, можливо, благодійність. Але в розвитку допомоги важливою є саме робота з групами та спільнотами людей. Люди даної спільноти не приймають допомогу пасивно, а самі шукають шляхи для свого розвитку. Вони самі визначають, що потрібно змінити, а потім звертаються до нас як до партнерів із проханням про допомогу в тому, з чим не можуть впоратися самі. Часто це саме фінансова допомога. При цьому з малих коштів вони вміють зробити дуже багато. За допомогу ці люди надзвичайно вдячні.

У яких ситуаціях ви кажете собі, що це справді має сенс?

Коли через два чи три роки ви бачите, що діти ходять до школи, а здібні отримали шанс і навчаються в середній школі. Коли ви бачите, що молоді люди завдяки цьому типу допомоги також продовжують займатися розвитком своєї спільноти. Я думаю, що в роботі з конкретними людьми та спільнотами є рішення і для тих ширших питань розвитку. Якщо вдало поєднати кілька таких ініціатив і додати до цього тиск на місцеві органи влади, які мали б бути в першу чергу відповідальними за розвиток власної спільноти та країни, тоді є шанс, що потреби країн, що розвиваються, та місцевих людей будуть краще визначені. Гроші донорів не підуть намарно, а поступово щось змінюватиметься. Це важка робота. Біг на довгі дистанції. Робота на рівні малих спільнот, сіл і містечок, де щось повільно змінюється, проте підтверджує, що це має сенс.

Чому Словаччина має дбати, наприклад, про Африку?

Питання, на мою думку, не стоїть так, чи має дбати Словаччина, чи хтось інший. Коли ми бачимо, що велика частина людей живе в негідних умовах, я думаю, що це наша спільна відповідальність, щоб і ці люди могли жити краще. Це про категорію спільного блага. Якщо ми можемо жити в таких умовах, у яких наші базові потреби задоволені навіть понад норму, то ми повинні думати і про тих, хто нічого не має, і шукати можливості, як допомогти. Кожен у своїй мірі. Іншу відповідальність мають уряди, іншу — спеціалізовані організації, як-от агентства ООН. Але загалом має існувати прагнення всього розвиненого світу допомогти країнам, що розвиваються, змінити ситуацію. Я вважаю скандалом те, що сьогодні — у XXI столітті — люди вмирають від голоду.

Про Африку, на думку деяких людей, мають дбати переважно її колишні колонізатори. Крім того, словацька допомога розвитку будується на використанні свого специфічного досвіду та переваг. Яку перевагу мають словаки в Африці?

Перевагою є саме те, що Словаччина не була колонізатором. Наші відносини не обтяжені таким минулим, тому ми можемо прийти зі свіжою головою і поставити під сумнів владні відносини, які там існують. Ми можемо легше запитувати, чому допомога розвитку працює так, як працює. Чому високі функціонери живуть на великі зарплати, а звичайні люди не мають чого їсти. Я б бачив місце Словаччини в зусиллях усіх країн щодо того, щоб ми дали людям гідні умови для життя. Я думаю, що це люди в Словаччині розуміють краще, ніж зовнішньополітичні пріоритети уряду в рамках офіційної допомоги розвитку.

Розмову вела: Daniela Balážová

З розмови, яка вийшла в бюлетені Prečo rozvojová pomoc. Видає його Platforma mimovládnych rozvojových organizácií (MVRO), яка є об'єднанням юридичних осіб — головною організацією 31 (23 дійсних членів і 8 спостерігачів) словацьких неурядових організацій, що займаються переважно іноземною допомогою розвитку та гуманітарною допомогою.