Кілька зауважень щодо етичних аспектів дослідження Навіть наука і дослідження в сучасному світі, як і всі інші сфери життя суспільства, не захищені від негативних явищ, вони не є світом самі по собі, де, на відміну від повсякденного життя, абсолютно дотримуються професійні та етичні вимоги.

Коли ми говоримо про етичні аспекти дослідження, ми можемо розглядати цю проблему з двох основних точок зору: перша — це етика самої дослідницької роботи, друга — етика підходу до учасників дослідження (Reichel, 2009, с. 175). Цей аспект особливо виходить на перший план при дослідженні в соціальних науках, коли ми торкаємося чутливих сфер, як це відбувається і в дослідженнях у соціальній роботі.

До основних етичних питань при дослідженні належить питання мотивації самого дослідника до дослідження. Чи є це в чистому вигляді та невгамовна цікавість до причин явищ, до розуміння їхніх закономірностей, прагнення дійти нових знань і зв'язків, чи це інші мотивації, які змушують дослідника досліджувати? Колись дослідження було доменом університетів, сьогодні ми маємо також спеціалізовані дослідницькі інституції, як-от Slovenská akadémia vied (та відповідні їм інституції в інших державах), які мають дослідження як основний зміст своєї діяльності. Однак деякі західні університети створили такі умови для педагогів, що в них можливе і першокласне дослідження. У нас і надалі очікується від університетського викладача, що він буде займатися дослідженнями. Навіть міністерство освіти та акредитаційна комісія встановлюють певні кількісні критерії щодо «обсягу» дослідження, який мав би виконувати викладач вищої школи поряд зі своєю педагогічною роботою. Чи етично тоді вимагати від нього водночас нескінченного заповнення звітів та обсягу адміністративної діяльності, який постійно зростає і поглинає більшу частину його часу?

Від університетського педагога справедливо очікується, що він буде хорошим вчителем, який своє педагогічне мистецтво будуватиме не лише на знаннях інших, а й на власному дослідженні. Завжди у славетній історії університетів так було. На практиці це в наш час виглядає здебільшого так, що викладач вищої школи є або видатним педагогом, а його дослідницька діяльність кульгає, або він є чудовим науковцем, якому викладання заважає в його дослідженні, він часто виступає на конференціях, а на заняттях відсутній або дає себе замінити. Лише мало є таких видатних науковців-педагогів, які ці дві діяльності можуть поєднати. (І є також такі, які не є хорошими ні в одному, ні в іншому). Чи є, отже, мотивацією дослідників у вищій школі прагнення показати достатню кількість грантів, публікацій за рік, чи спрага до нових знань?

Під час самої дослідницької роботи дослідник ніколи не повинен втрачати об'єктивний погляд (Miovský, 2006, с. 75). Трапляється, що у своєму дослідженні він виявляє таку інформацію, яка суперечить його початковим уявленням, ба більше, заперечує їх. Він не повинен піддаватися спокусі такі дані редагувати. Це одне з найсерйозніших знехтувань дослідника як науковця і як особистості (Reichel, 2009, с. 175).

Дослідник не повинен використовувати свою роль і позицію для інших цілей, як, наприклад, побудова власної позиції в досліджуваній фірмі чи організації, для якої він працює, і особливо цим будувати своє владне становище у вищій школі, він не повинен використовувати чи впливати зі своєї позиції на досліджуваних осіб (Reichel, 2009, с. 177).

Дослідник повинен бути незалежним від замовника дослідження, його завданням не є просування інтересів спонсорів, а вирішення дослідницької проблеми незалежно від їхніх намірів і бажань. Якщо він не може протистояти цьому тиску, він не повинен приймати роль дослідника в такому випадку. Він ніколи не повинен брати участь у зловживанні результатами дослідження. Він зобов'язаний подавати результати неспотвореними, а в разі їх деформації замовником — виправити їх. (Правда, в наш час говорити про спонсорів дослідження в соціальній роботі — це лише благочестиве бажання).

Етичні питання у стосунку до досліджуваних осіб

Дослідник у соціальній роботі працює з чутливою та конфіденційною інформацією. Питання в тому, наскільки він здатний здобути довіру досліджуваних осіб і, отже, наскільки вони готові справді відкрити йому свій внутрішній світ і відповідати відповідно до дійсності. З цього випливає, що коли дослідник для досліджуваної особи недостатньо довірений, наскільки гарантована валідність такого дослідження.

Чутливу інформацію дослідник повинен захистити від зловживання. Він повинен забезпечити безпечне зберігання всіх первинних даних і використовувати дослідницькі дані виключно для дослідницьких цілей. Тут виходить на поверхню потреба інформованої згоди досліджуваної особи, яка має бути оформлена ще до самого дослідження. Але є типи досліджень, де неможливо цього дотриматися, наприклад, при включеному, але прихованому спостереженні, коли дослідник проникає в спільноту, наприклад, бездомних чи інших клієнтів, і здобуває їхню довіру як один із них. Тут постає питання, як оформити інформовану згоду. Принаймні досліджувані особи повинні бути поінформовані, як тільки це буде можливо після закінчення дослідження, і вони повинні погодитися на використання результатів.

Якщо це можливо, дослідник повинен входити в поле легальним способом, на основі необхідних дозволів, наприклад, у лікарню чи заклад соціальних послуг.

Досліджувана особа не повинна бути жодним чином примушена до співпраці в дослідженні, слід поважати її анонімність і гідність, заради збереження якомога більшого блага вона не повинна піддаватися зайвому стресу, питанням, які її без потреби ранять і ятрять її страждання, вона не повинна піддаватися ситуаціям, які б змушували її до негідної поведінки чи поводження (Marlow, 2001, с. 17, Reichel, 2009, с. 178). Це причина, чому так рідко використовується експеримент у дослідженнях у соціальній роботі. Якщо досліджувана особа виявляє інтерес до результатів дослідження, вона має право бути поінформованою.

Дуже чутливою справою є винагорода досліджуваних осіб, яка може бути, наприклад, мотивацією взяти участь у дослідженні (і відповідати чи поводитися відповідно до передбачуваних очікувань), іноді така винагорода може досліджуваній особі прямо зашкодити, наприклад, надати на певному етапі лікованому алкоголіку доступ до алкоголю.

Етичні питання у стосунку до дослідників

Про дотримання етичних принципів повинні бути навчені всі члени дослідницької команди. Дослідження в соціальній роботі може нести із собою ризики та загрози для дослідника та його команди. Потрібно підготувати дослідження в полі так, щоб сам дослідник був якомога менше під загрозою, організувати спосіб пересування в полі — наприклад, при стрітворку так, щоб він був підстрахований присутністю іншої особи тощо. Дуже добре в таких випадках співпрацювати з досвідченими та особистісно зрілими індивідами, які здатні ідентифікувати та потенційно усунути можливу небезпеку, навпаки, уникати недосвідчених «авантюрних натур», чия участь підвищує ризик.

Етика публікації

Етичним обов’язком кожного дослідника є також дотримання принципу: досліджувати – оцінювати – публікувати. Звісно, для перших двох видів діяльності вимагається якомога глибше знання дослідницьких процедур та оцінки результатів, щоб уникнути викривлень дослідження, спричинених недостатнім знанням методів дослідження; необхідно гарантувати його валідність і надійність, а також коректність у способі оцінки результатів, наприклад, шляхом знання відповідних статистичних методів та способу інтерпретації результатів (Punch, 2008b).

Може статися так, що в межах дослідження не відбувається жодного вигадування результатів, але згодом з’ясовується, що методика була помилковою. Іншою помилкою є те, що вчений хоч і не вигадує свої результати, але замовчує щось, що не вписується в його роботу. Третьою помилкою є неправильна інтерпретація результатів. І останньою помилкою вченого є те, що він не зізнається, що дану проблему вже хтось вирішив, і видає її за власне рішення (Illnerová, in: Pigula, 2006).

Специфічною проблемою є етика публікацій (Meško, 2009). У сучасній гонитві за виконанням встановлених критеріїв розвинулися так звані «співпрацюючі команди», коли при публікації результатів приписуються імена дослідників, які ніколи не працювали над дослідженням, за принципом «я тобі, ти мені», або «цитатні команди», де автори цитують один одного за домовленістю. Навіть, і ми бачимо це за кордоном, на конгреси допускаються доповіді, автори яких оплачують свою участь, і публікуються статті, за які автори так само платять. Відкидаючи ці практики, загальновідомим фактом є те, «що й знайомства роблять науку» і що, отже, на значущі конгреси запрошуються ті вчені, які здобули популярність у тій чи іншій галузі не лише завдяки своїй роботі, а й завдяки контактам, а ті, хто їх не має, попри порівнянні результати, часто залишаються в тіні.

Висновок

Можна було б говорити про багато етичних аспектів дослідження ще детальніше. Нашою метою було не вирішити етичні аспекти в дослідженні, а поставити собі та слухачам питання, навіть непопулярні, які б спонукали всіх нас до роздумів, усвідомлення певних фактів, можливо, до внутрішньої конфронтації та пошуку рішень.

Автори: проф. інж. Libuša Radková, PhD. PhDr. Anna Pavlovičová, PhD. Список бібліографічних посилань

[1] MARLOW, Christine. 2001. Research Methods for Generalist Social Work. Stamford : Thomson Learning, 2001. 365 s. ISBN 0-534-52571-7. [2] MIOVSKÝ Michal. 2006. Kvalitativní přístup a metody v psychologickém výzkumu. Praha : Grada, 2006. 332 s. ISBN 80-247-1362-4. [3] PIGULA, Topi. 2006. Odvrhněte nepodstatné, radí prof. RNDr Helena Illnerová. [online]. Koktejl, č.9 [2006] [cit. 2010-10-12]. Dostupný z WWW: http://www.czech-press.cz/index.php?option=com_content&view=article&id=2828:odvrhnte-nepodstatne-radi-profesorka-rndr-helena-Illnerova&catid=1:lide&Itemid=4&zoom=INF&showall=0&panx=1&pany=0 [4] PUNCH, Keith F. 2008a. Úspěšný návrh výzkumu. Praha: Portál, 2008. 230 s. ISBN 978-80-7367-468-7. [5] PUNCH, Keith F. 2008b. Základy kvantitativního šetření. Praha: Portál, 2008. 147 s. ISBN 978-80-7367-381-9. [6] REICHEL, Jiří. 2009. Kapitoly metodologie sociálních výzkumů. Praha: Grada, 2009. 184 s. ISBN 978-80-247-3006-6. [7] MEŠKO, Dušan. 2009. Publikácia a prezentácia výsledkov. In: ŽIAKOVÁ, Katarína et al. Ošetrovateľstvo teória a vedecký výskum. Martin : Osveta, 2009. s. 271- 297. ISBN 978-80-8063-304-2.

Лекція була виголошена на міжнародній науковій конференції Aplikovaná etika v sociálnej práci a ďalších pomáhajúcich profesiách, яка відбулася 20–21 жовтня 2010 року в П’єштянах і була опублікована у збірнику цієї конференції: MÁTEL, A. – SCHAVEL, M. – MÜHLPACHR, P. – ROMAN, T. 2010. Aplikovaná etika v sociálne práci a ďalších pomáhajúcich profesiách. Zborník z medzinárodnej vedeckej konferencie. Bratislava : VŠZaSP sv. Alžbety. 413 s. ISBN 978-80-89271-89-4.