Вступ
Онлайн-ризикова поведінка останніми роками є предметом багатьох фахових та аматорських дискусій з огляду на стрімке зростання кількості жертв, які зазнають зловживань через інтернет. Онлайн-ризикова поведінка, або поведінка у віртуальній сфері, є підпорядкованим терміном до поняття ризикової поведінки. На основі досліджень, реалізованих Richard Jessor, було доведено, що ризикова поведінка становить комплекс або сукупність таких активностей, дій, поведінки та вчинків, які загалом є ризиковими та небезпечними (Jessor 1998), «і які часто виникають спільно, мають однакові причини виникнення (особистісні, соціальні) і перебувають у негативному зв'язку з конвенційною поведінкою, наприклад, виконанням шкільних обов'язків» (Dolejš 2010, с. 32). M. Čerešník (2019) говорить про ризикову поведінку як про «живий концепт», оскільки в ній помітний певний розвиток. Згідно з теорією, наслідком ризикової поведінки є насамперед конституційна зумовленість, накопичена агресія чи фрустрація. Ці наслідки можна також назвати внутрішніми. Наслідками можуть бути й зовнішні фактори, як-от результат соціального навчання, занепад цінностей у суспільстві. M. Čerešník (2019) також реалізував дослідження, яке ближче розглядає специфікацію ризикової поведінки. Дослідження проводилося у Словаччині, а вибірку склали 203 172 респонденти (учні 5–9 класів). Виявилося, що загалом хлопці більше схильні до ризикової поведінки. Ризикова поведінка зростає, особливо після 11 років життя. Факторами, що суттєво впливають на виникнення ризикової поведінки, є, наприклад, вік, нижча самооцінка, вища тривожність, вища імпульсивність, втеча у віртуальну реальність, вища агресивність. На основі факторів, які безпосередньо впливають на виникнення та розвиток ризикової поведінки, їхній постійний розвиток, перенесення у віртуальне середовище та відкриття (нових) модифікацій, ми для цих цілей розробили власну типологію ризикової поведінки:
Табл. 1 Форми ризикової поведінки (Власна розробка M. Židová)
Онлайн-ризикова поведінка представляє невідповідні прояви поведінки, перенесені у віртуальне середовище — кіберпростір (Niklová, 2017). Онлайн-ризикова поведінка — це поведінка індивіда, яка відбувається в кіберпросторі, причому з огляду на наявність онлайн-загроз індивід наражає на небезпеку себе або інших. Найхарактернішою рисою онлайн-ризикової поведінки є ризикове використання інтернету. Для онлайн-ризикової поведінки або ризикового використання соціальних мереж, на нашу думку, характерні такі ознаки:
- інтернет-середовище,
- комунікація через соціальні мережі,
- комуніканти можуть спілкуватися одночасно, попри відсутність особистої взаємодії,
- часто прихована справжня ідентичність,
- пастки інтернет-загроз, куди вже можна зарахувати окремі форми онлайн-ризикової поведінки,
- проблема з адаптацією,
- проблема з контролем власних емоцій чи поведінки,
- проблема з проявами емпатії та прийняття,
- проблемна поведінка в соціальних взаємодіях,
- схильність піддаватися новим і небезпечним додаткам та проявам у середовищі інтернету.
Існує також багато типів, форм онлайн-ризикової поведінки. Вони також поступово модифікуються, і їм приділяється все більше уваги. Деякі з типів онлайн-ризикової поведінки ми опрацювали у наступній власній типології:
Табл. 2 Типи онлайн-ризикової поведінки (Власна розробка M. Židová)
Експерти вказують на те, що вагомим фактором при проблемному використанні інтернету та ризиковому використанні соціальних мереж є також інтерналізація симптомів. Йдеться про нижчий рівень життєвого задоволення (Martínez-Ferrer et al. 2018), але в багатьох випадках це спричинено онлайн-дезінгібіційним ефектом. Дезінгібіція — це тип поведінки, для якого характерна нестриманість в онлайн-комунікації та загальному функціонуванні в кіберпросторі. Іншими словами, йдеться про знижені побоювання в онлайн-просторі (Huang et al., 2020), і тому користувачі інтернету у віртуальному середовищі є сміливішими. Деякі експерти вважають, що йдеться про комплекс факторів, відповідальних за нестриманість в онлайн-комунікації, а саме: дезінгібіція, деіндивідуалізація, анонімність (Buelga et al., 2017). Термін деіндивідуалізація у цьому розумінні означає втрату індивідуалізації та нездатність регулювати власну поведінку. Як приклад можна навести соціальні групи, у яких індивід пасивно спостерігає, як користувачі соціальної мережі неадекватно дискутують чи коментують якісь дописи. Згідно з M. P. Hernández et al. (2021), для онлайн-ризикової поведінки характерним є насамперед високий рівень дезінгібіції. Було емпірично доведено, що онлайн-дезінгібіційний ефект відповідальний за те, що користувачі інтернету більшою мірою довіряють людям у кіберпросторі (Huang et al., 2020), що, на нашу думку, є ключовим фактором для онлайн-загроз дітям та молоді. Це часто може бути використано зловмисно, і діти можуть стати центром атак — онлайн-агресії. Також емпірично доведено, що до онлайн-агресії найчастіше залучені неповнолітні особи — діти (Ouvrein, G. et al. 2018), тоді як кібербулінг зазвичай досягає піку під час підліткового віку, оскільки тут сильний вплив соціальних одноліткових груп (Kowalski et al., 2014).
Теоретичне визначення онлайн-агресії
З етимологічного погляду термін агресія походить від латинського agressio. Йдеться про «акт заподіяння шкоди чи кривди» (Lovaš 2010, с. 14) щодо потерпілої особи — жертви. Кіберагресія — це проблема, яка стосується дівчат і хлопців у дедалі молодшому віці. Агресивна поведінка у віртуальному середовищі шкодить індивіду психічно, морально та негативно впливає на соціалізацію, яка в період підліткового віку є ключовою (Romera, E. M. et al. 2021). Для теоретичних, практичних та дослідницьких цілей агресію часто поділяють залежно від того, що або хто її викликає. Найвідомішим є поділ агресії на проактивну та реактивну (Merk et al., 2005), причому: а) проактивна агресія — представляє навмисну агресивну поведінку індивіда з метою досягнення певних цілей і водночас задоволення своїх потреб, б) реактивна агресія — це реакція на щось/когось. Ця форма агресії представляє поведінку індивіда на сприйняту провокацію або загрозу. Часто це про те, що людина спровокована екзогенними впливами і здебільшого займає оборонну позицію.
L. Lovaš (2010) з погляду мети поділяє агресію на два типи: а) афективна — виникає на основі емоційного збудження чи настрою, б) інструментальна — йдеться не про заподіяння шкоди іншій особі на основі негативних емоцій, а на основі задоволення власних потреб, з чим пов'язане і досягнення власної мети.
Агресія, перенесена в онлайн-простір, — це онлайн-агресія, синонімічно також кіберагресія, яка є супутнім явищем кібербулінгу. Багато хто під поняттями онлайн-агресія/кібербулінг уявляє дітей у ролі жертв, які висміюють одне одного у публічних дописах у соціальних мережах (Lipton 2011). Це, звісно, правда, але в останні роки розуміння онлайн-агресії, а також кібербулінгу, є ширшим і охоплює також інші форми цькування, наприклад, онлайн-зловживання, (кібер)переслідування, повторювані атаки на жертву (у найширшому розумінні цього слова), включаючи вимагання, погрози, висміювання, хеппі-слепінг тощо. При онлайн-агресії агресор з жертвою можуть не знати одне одного, тоді як при кібербулінгу агресор зазвичай знає свою жертву особисто (López-Vizcaíno 2021). Формою кібербулінгу ми також вважаємо примушування до участі в онлайн-челенджах, особливо небезпечних (Židová 2021), які можуть закінчитися трагічно. Жертв кібербулінгу та онлайн-агресії стрімко більшає. Що стосується кібербулінгу, то ще у 2007 році це було 18 %, у 2019 році — вже 36 %, причому очікується, що цей тренд продовжуватиме зростати (López-Vizcaíno et al. 2021), оскільки все більше неповнолітніх є активними в соціальних мережах. Онлайн-агресію ми вважаємо передстадією кібербулінгу. Дуже часто онлайн-агресії не надають такого значення, як кібербулінгу, вона ніби більше толерується через її часте використання, і багато користувачів вважають її вже частиною інтернет-комунікації (Židová, Bielčiková 2022). Це, звісно, на сьогодні є фактом, проте, з іншого боку, це відкриває двері для ще більшої толерантності до неналежної онлайн-комунікації/онлайн-насильства. Основна відмінність між кібербулінгом та кіберагресією полягає у частоті повторення. При кіберагресії йдеться про одноразовий вчинок, а при віртуальному булінгу — про довготривале заподіяння шкоди (Hollá, 2017, Bielčiková, 2021). Важливо приділяти увагу проявам, які можуть призвести до агресивної поведінки у віртуальному середовищі. Авторка Quintana-Ort,C. et al. (2020) стверджує, що підлітки, які переживають кібервіктимізацію, схильні до неналежного подолання рівня стресу, що може спричинити негативне вирівнювання (помста, уникнення), що веде далі до кіберагресії. Для кращого розуміння наводимо графічне зображення на рис. 1. У цьому випадку важливо приділяти увагу темам подолання стресу та вирівнювання з ним. Сенс ми вбачаємо насамперед у послідовній первинній інтервенції та профілактиці.
Рис. 1: Процес між кібервіктимізацією та кіберагресією (Джерело: Quintana-Ort,C. et al. 2020)
Онлайн-ризикова поведінка часто пов’язується з дітьми та підлітками, але вона не обов’язково реалізується лише неповнолітніми особами. Онлайн-ризикова поведінка може бути реалізована як дітьми, так і щодо дітей. Тому дуже важливо захищати дітей від потенційних онлайн-загроз. Особливо від специфічних осіб, які на перший погляд у кіберпросторі здаються дуже довірливими, за винятком ознак, які діти часто не можуть виявити. Саме тому необхідний батьківський моніторинг (Bielčiková, Židová 2022).
У контексті реалізації онлайн-агресії специфічну групу утворюють «компетентні тирани» (Caravita et al. 2008). Було емпірично встановлено позитивний зв’язок між онлайн-насильниками та онлайн-агресією. Компетентні насильники є дуже ефективними (кібер)агресорами, оскільки мають високу здатність розуміти почуття інших, легко передбачати та пояснювати поведінку інших, а отже, і маніпулювати іншими. Саме завдяки згаданим здібностям ці агресори можуть (для них дуже ефективно) завдавати шкоди іншим (Caravita et al. 2008), (Baugman et al., 2012). Йдеться про людей, які мають «темні» риси. Термін «темна тріада» з психологічної точки зору використовується для позначення осіб, які страждають на нарцисизм, макіавеллізм, психопатію. Саме ці індивіди часто використовують онлайн-комунікацію неналежним чином і є більш схильними до реалізації онлайн-насильства (Baugman et al., 2012). Небезпека полягає саме в комунікації такого онлайн-агресора з дитиною. Під загрозою знаходяться діти/підлітки, у яких відсутнє безумовне прийняття, любов, акцептація, загальний сімейний добробут. Ці діти природно шукають особу, яка до них «материнськи (лагідно) ставиться», якщо вони цього не відчули або не відчувають у сім’ї (Bowlby, J. 1958). Вони тому більш схильні довіряти будь-кому, хто виявляє до них серйозний інтерес. Це часто використовують онлайн-агресори/онлайн-маніпулятори. Якщо активність дитини в інтернеті або сама дитина не захищена батьками, існує високий ризик того, що дитині може бути завдано серйозної шкоди будь-яким способом (Sağkal et al. 2018). Непоодинокими є ситуації, в яких неповнолітня особа стає жертвою сексуального вимагання, залучення до якоїсь роботи або іншого способу зловживання (Sklenarova et al. 2018). Онлайн-агресія може бути лише посередником маніпулятивної комунікації, за допомогою якої агресор прагне досягти своєї мети. Цей процес відбувається ціною того, що жертва страждає, її залякують та ошукують. Зв’язок онлайн-агресора з жертвою має виражені негативи, через які ми прагнемо наголосити на профілактиці не лише на рівні школи (вчителі, лектори, бесіди, лекції, інтервенційні програми, активності тощо), а й сім’ї (батьківський контроль, сприятлива сімейна атмосфера тощо). Хоча результат такої ризикової комунікації або стосунків з онлайн-агресором є дуже небезпечним, все ж необхідно підкреслити, що саме переживання та негативні наслідки є дуже індивідуальними. Кожна дитина або жертва по-різному опрацьовує травматичну подію. Тому неможливо узагальнити змінні на всю популяцію. Часто дискутують про ті відомі та дуже інтенсивні, аж до небезпечних, наслідки, які можуть позначитися на психічному добробуті жертви і які можуть залишити слід як психічно, так і соціально (недовіра до інших, замкнутість тощо). На основі вивченої проблематики (Caravita et al. 2008), (Baugman et al., 2012), (Feinstein et al. 2014), (Runions et al. 2016), (Zhao 2018), (Chu 2019), (Rey 2020), (Zuo 2020), (López-Vizcaíno et al. 2021), (Quintana-Orts 2022), (Ganson et al. 2022), (Schunk 2022) ми підсумували власну типологію онлайн-агресії у зв’язку з багатьма змінними, з якими вона найчастіше пов’язується. Ми також можемо зазначити, що йдеться про так звані предиктори онлайн-агресії, які становлять серйозні ризики для жертв онлайн-агресії:
a) онлайн-агресія як предиктор помстивої поведінки Було дослідницьки доведено, що онлайн-агресія може бути спровокована почуттям помсти і пов’язується із захисним механізмом з метою довести агресору, що й жертва здатна поводитися насильницьки онлайн (López-Vizcaíno et al. 2021). Йдеться про реакційну агресію, яка запускається лише як реакція на вже здійснену атаку. Також було емпірично підтверджено, що до ключових тем кібербулінгу/онлайн-агресії належить прагнення отримати владу та статус, пошук розваг, пошук полегшення (відплати, помсти). У деяких дорослих онлайн-агресія пов’язана також із досягненням статусу, похвали, визнання (Runions et al. 2016), (López-Vizcaíno et al. 2021).
b) Онлайн-агресія як предиктор емоційних труднощів Кіберагресор може здійснювати онлайн-агресію через власні труднощі (завдає шкоди, тому що сам страждає), або ж жертва онлайн-агресії може почати відчувати емоційні труднощі. Наслідки здійснення онлайн-агресії значною мірою пов'язані, наприклад, з депресивними симптомами, проблемами з тривожністю та суїцидальними думками. Підлітки, які пережили кібервіктимізацію, піддаються підвищеному ризику виникнення суїцидальних думок. Не всі підлітки, які є жертвами онлайн-агресії, відчувають суїцидальні думки. Ці висновки все ще мають свої обмеження, тому важливо досліджувати захисні фактори, які можуть потенційно стримувати та зменшувати ці думки про смерть у таких ситуаціях (Quintana-Orts 2022). У жертви онлайн-агресії саме дисрегуляція емоцій є відповідальною за це і водночас «запускає» вищезгадані труднощі. Не кожна жертва онлайн-агресії може демонструвати такі ознаки поведінки, але дослідницьки доведено, що це дуже часте явище (Kim et al. 2020) у відповідь на складну ситуацію.
c) Онлайн-агресія як предиктор самооцінки Існує мало досліджень, орієнтованих на те, як онлайн-агресія прогнозує самооцінку чи сприйняття власної цінності. Однак було встановлено, що жертва, яка є центром деяких форм онлайн-агресії, наприклад, приниження, висміювання, погрожування, суттєво визначає сприйняття та (не)прийняття себе, чи поступове зненавидження власної особи (Zhao 2018), (Zuo 2020). Самооцінка в межах онлайн-агресії та кібербулінгу пов'язана також із бодішеймінгом. Бодішеймінг є однією з форм (кібер)агресії/булінгу, він представляє собою соромлення чи висміювання тіла, фізичного вигляду. Часто він пов'язується з будь-яким принизливим коментарем, що стосується віку, волосся, їжі, одягу жертви тощо. Жертви бодішеймінгу можуть почати страждати, окрім депресивної симптоматології, також від поступового зненавидження власної особи, комплексу меншовартості та розладів харчової поведінки (Ganson et al. 2022).
d) Онлайн-агресія як предиктор психологічних труднощів Онлайн-агресія пов'язана з несприятливими психологічними наслідками, до яких належить і благополуччя (Schunk 2022). Навантаження на психіку суттєво визначає також те, що людина не може розслабитися, оскільки постійно переймається. Організм перебуває у стані готовності, і це комплексно вражає жертву онлайн-агресії як з фізичного, так і з психічного боку. Було дослідницьки встановлено, що онлайн-агресія пов'язана з нижчим благополуччям, таким як нижча задоволеність життям, менша соціальна підтримка, нижча самооцінка, більше депресивних та соматичних симптомів, самотність та суїцидальні думки (Schunk 2022), (Chu 2019).
e) Онлайн-агресія як предиктор румінації Вищезгадані труднощі, які суттєво позначаються на психіці жертви та запускають «незручні» соматичні симптоми, також прогнозують румінацію. Румінація представляє собою стан, коли індивід повторно повертається до минулих негативних переживань, які його спіткали. Він аналізує, оцінює їх, звинувачує їх або себе у своїх поточних труднощах, невдачах та проблемах (Feinstein et al. 2014). Стан румінації зазвичай настає у жертви тоді, коли вона проходить через емоційно складний період. Оскільки атакування жертви, або кібербулінг, який здійснюється регулярно, суттєво мучить і виснажує жертву, тому дуже необхідно приділяти увагу профілактиці комплексно. Жертва онлайн-агресії може бути атакована агресором до такої міри, що психічний дискомфорт спровокує різні захворювання. Регулярне роздумування про складну ситуацію, яку переживає жертва онлайн-агресії, є найбільшим тригером психічних захворювань, найчастіше депресії та тривожних розладів (Chu 2019).
f) Онлайн-агресія як предиктор неналежного сімейного середовища Сімейне середовище представляє собою важливий прихисток для дітей та підлітків. Воно є для них місцем, що характеризується безпекою та впевненістю. Якщо батьки не задовольняють потреби дитини і відбувається збій основних функцій сім'ї, це може відобразитися саме у поведінці та діях дитини. Відсутність довіри між дитиною та батьком веде неповнолітню особу до того, що вона буде сама регулювати час, проведений з медіа чи в соціальних мережах, які на сьогодні є найбільш використовуваною платформою і стають дедалі привабливішими для дітей та молоді, навіть попри те, що вони відкриті для онлайн-загроз (Židová, M., Bielčiková, K. 2022). При недостатньому емоційному насиченні в сім'ї дитина шукає увагу серед друзів та однолітків. Тут, однак, вона може зустрітися з негативним прикладом, який суттєво вплине на неї, якщо вона не знаходить спрямування у сімейному середовищі. Дитина починає вирішувати проблеми та турботи самостійно, і при надмірному тиску шукає спосіб вивільнення негативних емоцій, що може вилитися навіть у негативну та агресивну поведінку. Ця поведінка на сьогодні надмірно переноситься у віртуальне середовище, яке надає багато можливостей, включаючи анонімність. Результати дослідження M. Levy та R. Sela-Shayovitz (2020) показали, що підлітки, які діляться та розмовляють про кіберагресію зі своїми батьками, будуть захищати жертву кібернетичної агресії більше, ніж ті, хто не обговорює цю проблематику з батьками. Комунікація та обмін почуттями чи досвідом є надзвичайно важливими в сім'ї. Якісні основи, здобуті у сімейному середовищі, можуть таким чином стати значним способом запобігання агресивній поведінці в онлайн-просторі.
Піддатися негативним думкам дуже легко, оскільки людина, природно, пам'ятає і негативні події. Особливо, якщо йдеться про онлайн-комунікацію, яка на сьогодні є природною частиною нашого життя. Часто індивід може опинитися у складній ситуації, і до того ж стати жертвою онлайн-атак, що є для нього ще більш емоційним. Він намагається думати про дану проблему, аналізує її, намагається якимось чином вирішити. На жаль, онлайн-насильство, подібно до будь-якої іншої форми агресії, є для людини виснажливим і складним. Не кожна жертва спочатку усвідомлює, що є жертвою. Багато жертв онлайн-агресії бояться говорити про свою проблему, оскільки онлайн-агресія часто пов'язується також із дуже інтенсивним залякуванням. Жертва може боятися не лише за себе, а й за свою сім'ю. Тому необхідно, щоб профілактичні заходи реалізовувалися всебічно, щоб робота велася як з дітьми, так і з батьками.
Онлайн-агресія в коморбідності з розладом активності та уваги
Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (ADHD) згідно з (MKCH-11) характеризується стійкою неуважністю та/або гіперактивністю та імпульсивністю, що має прямий негативний вплив на академічне, робоче або соціальне функціонування. Ступінь неуважності, гіперактивності та імпульсивності виходить за межі нормальної варіації, очікуваної для даного віку та рівня інтелектуального функціонування. Неуважність стосується значних труднощів переважно при здобутті академічних навичок. Гіперактивність стосується надмірної моторної активності та труднощів із перебуванням у спокої в ситуаціях, які вимагають самоконтролю поведінки.
Імпульсивність — це тенденція діяти у відповідь на негайні стимули, без обдумування чи зважування ризиків і наслідків. Відносна рівновага та специфічні прояви неуважних і гіперактивно-імпульсивних характеристик у індивідів різняться і можуть змінюватися протягом розвитку. Такі учні мають тенденцію діяти у відповідь на безпосередні стимули без обдумування чи зважування ризиків і наслідків (наприклад, залучення до поведінки з потенціалом фізичного, а також психічного травмування, імпульсивні рішення, нерозважливе водіння, а під час онлайн-комунікації — написання та надсилання будь-чого без роздумів).
Індивіди з розладом дефіциту уваги та гіперактивністю часто мають більші труднощі з регуляцією своєї поведінки в контексті групи, ніж у ситуаціях «один на один». Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю є більш поширеним у чоловіків, на що вказують і закордонні дослідження. Cuney et al. (2019) у своєму дослідженні оцінили зв’язки між тяжкістю симптомів інтернет-залежності (IA) та розладу інтернет-ігор (IGD) з імовірним розладом дефіциту уваги/гіперактивністю (ADHD) та агресивністю серед студентів вищих навчальних закладів при контролі впливу симптомів тривоги та депресії. Імовірний ADHD був пов’язаний із тяжкістю симптомів IA, разом із депресією та агресивністю, особливо фізичною агресивністю та ворожістю. Подібним чином імовірний ADHD також був пов’язаний із тяжкістю симптомів IGD разом із депресією та агресивністю, особливо фізичною агресією, гнівом та ворожістю. Ці висновки свідчать про те, що наявність імовірного ADHD пов’язана з тяжкістю симптомів як IA, так і IGD, разом з агресивністю та депресією.
Дослідження авторів (Casado Del Rio et al., 2019) було зосереджене на використанні, можливостях та ризиках, з якими стикаються «онлайн» діти з проблемами навчання та поведінки у віці 9–16 років як користувачі інтернету, що описувалося або їхнім батьком, або матір’ю. Результати вказують на те, що брак цифрових навичок та комп’ютерного обладнання в домогосподарствах часто ускладнює дітям виконання деяких домашніх чи шкільних завдань, а також передачу цифрових навичок від батьків. Батьки, які менш вправні в цифрових навичках, не можуть адекватно допомогти дітям регулювати онлайн-активність або вирішувати їхні онлайн-проблеми. Також було встановлено, що ці неповнолітні індивіди частіше відвідують сайти з невідповідним контентом, як-от сайти, що пропагують самоушкодження чи самогубство, або сайти, що займаються розладами харчової поведінки.
Дослідження (Velki, Dudaš, 2016) з’ясовувало, чи є різниця між дітьми, які згідно із самооцінкою відповідають критеріям для визначення діагнозу одного з трьох типів розладів дефіциту уваги/гіперактивності (ADHD): переважно гіперактивно-імпульсивний тип, переважно неуважний тип, комбінований тип, та тими, хто згідно із самооцінкою має підозру на ADHD (мають 4 або 5 ознак ADHD), з огляду на рівень і тип насильства з боку однолітків (фізичне, електронне), агресію (проактивна, реактивна) та віктимізацію (вербальна, фізична, електронна) у порівнянні з дітьми, які не вважають, що мають ознаки ADHD. Вік становив від 10 до 16 років. Було встановлено, що діти, які згідно із самооцінкою відповідають критеріям розладу, та діти з підозрою на розвиток розладу виявляють вищий рівень агресивності та насильства з боку однолітків порівняно з дітьми, які відчувають, що не мають ознак ADHD, але такі діти також є жертвами насильства з боку однолітків. Вищий рівень насильства та агресивності було виявлено у дітей із комбінованим типом та переважно гіперактивно-імпульсивним типом ADHD. Можна констатувати, що ознаки гіперактивності та імпульсивності становлять для дитини більшу проблему, ніж ознаки неуважності, особливо коли йдеться про насильство та агресивну поведінку дітей.
Віктимізація та вчинення кібербулінгу і традиційного булінгу (Liu et al. 2021 B) переважають серед підлітків із розладом дефіциту уваги/гіперактивністю (ADHD). Це дослідження вивчало асоціації імпульсивності, фрустраційного дискомфорту та ворожості з віктимізацією та вчиненням кібербулінгу і традиційного булінгу у підлітків із ADHD. Результати показали, що після контролю демографічних характеристик та проблем із поведінкою нетерпимість до фрустрації підвищила ризик того, що вони стануть жертвами та кривдниками в кібербулінгу, тоді як ворожість підвищила ризик того, що вони стануть жертвами та кривдниками в традиційному булінгу. Імпульсивність не була суттєво пов’язана з жодним типом булінгу.
Yasin et al. (2022) досліджували коморбідність ADHD та кіберагресії і кібервіктимізації у підлітків віком 10–18 років. Автори описують, що вони мають схожий досвід щодо віку початку використання інтернету та комп’ютера і хронологічного віку. Хоча різниця в групах не є статистично значущою, у групі ADHD рівень кібербулінгу виявився в 4 рази вищим, ніж у контрольній групі, що є клінічно цінним для практики. У порівнянні з клінічними проявами ADHD у літературі, дослідження зазначає, що підлітки чоловічої статі з діагнозом комбінованого типу ADHD були піддані вищому ризику стати кривдниками в кібербулінгу, ніж ті, хто має переважно неуважний тип ADHD. Також було підтверджено, що існує важливий зв’язок між ознаками гіперактивності та кібербулінгом. Імпульсивність відіграє надзвичайну роль у кібербулінгу серед основних клінічних ознак ADHD.
Віктимізація та вчинення кібербулінгу і традиційного булінгу є поширеними серед підлітків із розладом аутистичного спектра (PAS) та розладом дефіциту уваги з гіперактивністю (ADHD) (Liu et al. 2021). Метою цього дослідження було вивчити роль соціальної тривожності у віктимізації та вчиненні кібербулінгу і традиційного булінгу у підлітків із PAS та ADHD на Тайвані, а також їхніх опікунів. Це дослідження виявило, що соціальна тривожність підвищила ризик залучення до всіх категорій булінгу, крім вчинення кібербулінгу у підлітків із PAS, і підвищила ризик того, що вони стануть жертвою традиційного булінгу у підлітків із ADHD. Далі воно продемонструвало значущий зв’язок між соціальною тривожністю та віктимізацією при кібербулінгу у підлітків із PAS. Соціально тривожні підлітки, яким бракує належних соціальних навичок для взаємодії з однолітками в реальному світі, можуть втікати від своїх соціальних тривог в онлайн. Соціальна тривожність у цьому дослідженні була суттєво пов’язана з кількома формами булінгу у підлітків із PAS та ADHD.
Simmomons, Antshel, (2021) порівняли існуючі дослідження, які одностайно вказували на зв’язки між симптомами/діагнозами ADHD, цькуванням та депресивними симптомами. ADHD слугував вродженою схильністю до залучення індивіда до цькування, яке, своєю чергою, діяло скоріше як сполучна ланка у стосунках між симптомами ADHD та депресивними симптомами (тобто депресія з’являється у молоді з ADHD, якщо і навіть тоді, коли вона залучається до цькування). Асоціації послідовно повідомлялися між цькуванням та депресивними симптомами у молоді з ADHD. Висновки також свідчать про те, що цькування може слугувати фактором, причому цькування підвищує ризик депресії у молоді з ADHD, а також потенційним медіатором стосунків між ADHD та депресією, де цькування є одним із механізмів, через які ADHD може призвести до депресії.
Всюдисущість технологій змінює спосіб, у який підлітки висловлюються та спілкуються з однолітками. З огляду на те, що підлітки з розладом уваги/гіперактивністю (ADHD) відчувають цілий ряд соціальних розладів, а ризикована поведінка має потенціал бути більш поширеною та шкідливою в онлайн-середовищі, важливо зрозуміти, як підлітки (13–16 років) з ADHD у США використовують інтернет. Науковці досліджували асоціації між онлайн-поведінкою та офлайн-симптомами й поведінкою з метою ідентифікації потенційних ризикових та захисних факторів. Висновки свідчать про те, що підлітки з ADHD використовують технології подібним чином, як і звичайна популяція підлітків, описана в попередніх дослідженнях, але вони, здається, піддаються унікальному ризику кіберцькування. Офлайн-ризики були пов’язані з онлайн-ризикованою поведінкою. Використання Facebook було пов’язане з онлайн-ризиками (наприклад, слабкі онлайн-зв’язки) та офлайн-ризиками (наприклад, гірші соціальні навички та більше внутрішніх симптомів). Онлайн-соціальні платформи дозволяють досліджувати соціальну поведінку через натуралістичне спостереження (Dawson et al., 2019).
Метою іншого дослідження (Yen et al. 2014) було вивчити рівень поширеності та багаторівневі кореляції жертв і кривдників кіберцькування серед підлітків чоловічої статі з діагностованим розладом уваги/гіперактивністю (ADHD) на Тайвані. Досліджувалися також стосунки між залученням до кіберцькування та депресією, тривогою і самогубством. Оцінювався досвід віктимізації та вчинення кіберцькування у 251 підлітка чоловічої статі з ADHD, з яких 48 повідомили, що вони є жертвами або кривдниками кіберцькування. Жертвами кіберцькування з більшою ймовірністю ставали ті, хто мав старший вік, чий професійний соціально-економічний статус батьків був також вищим, і вони повідомляли про більш серйозну віктимізацію традиційного пасивного цькування. Ті, хто мав старший вік і ADHD комбінованого типу, виявляли знижені гальмування, більш серйозну залежність від інтернету та більш серйозне вчинення традиційного пасивного цькування, з більшою ймовірністю були кривдниками кіберцькування. Жертви кіберцькування повідомляли про більш серйозні депресивні або суїцидальні стани, ніж особи, які не були жертвами кіберцькування. Також підтвердилося, що більша частка підлітків чоловічої статі з ADHD залучена до кіберцькування.
Дослідження Liu et al. (2021 A) вивчало стосунки між кіберцькуванням та віктимізацією і вчиненням традиційного цькування, сприйняті сімейні функції, фрустраційний дискомфорт і ворожість із депресивними симптомами та суїцидальністю у підлітків із діагнозом розладу уваги/гіперактивності (ADHD). Результати показали, що після генерації результатів за статтю, віком, симптомами ADHD та функціями сім’ї, більший фрустраційний дискомфорт і вчинення цькування значно передбачали депресивні симптоми, про які вони повідомляли самі. Однак вони виявили, що самогубство значно передбачала віктимізація кіберцькування, але не традиційне цькування. Це дослідження, проте, показало також те, що вчинення традиційного цькування та фрустраційна нетолерантність значно передбачали симптоми депресії. Крім того, віктимізація кіберцькування та ворожість значно передбачали ризик самогубства у підлітків з ADHD. Бути жертвою кіберцькування та виявляти ворожість значно передбачало ризик самогубства. Різні типи цькування, фрустраційна нетолерантність та ворожість значно передбачали депресивні симптоми та самогубство у підлітків з ADHD. Моніторингом та втручаннями у ці фактори ми можемо знизити ризик проблем, пов’язаних із депресією та суїцидальністю у підлітків з ADHD.
Висновок
Дуже важливо, щоб у школах, а також у сім’ях приділялася увага профілактиці онлайн-загроз з огляду на розвиток м’яких навичок (емпатія, комунікація, прийняття, розуміння тощо). Також емпірично встановлено, що емпатія може стримувати агресію, навіть у кіберпросторі, тоді як моральна неангажованість (соціально-когнітивні процеси, відповідальні за деактивацію моральних контролів, наприклад, нездатність вибачитися, нездатність контролювати власну поведінку тощо) може її посилити (Baugman et al. 2012). Оскільки було також встановлено, що існує зв’язок між румінацією та пов’язаними з нею психосоматичними труднощами в межах онлайн-агресії, необхідно приділяти увагу не лише належному та безпечному використанню медіа, включаючи інтернет, а й психічному здоров’ю. Важливим є усвідомлення того, що не лише учні з розладами активності та уваги можуть стати жертвами або агресорами кіберагресії чи кіберцькування. Щодо цих дітей ми повинні бути ще більш обережними та приділяти їм належну увагу, турботу чи інтерес. Крім того, важливу роль відіграє сім’я, яка як перше соціальне середовище передає дітям основи поведінки. У наш час батьки мають важке завдання — не лише підготувати дитину до звичайного, а й до віртуального життя, допомогти їй долати негативні прояви та усунути можливість стати кібержертвою чи кіберагресором. Усвідомлення багатьох форм і типів онлайн-агресії може викликати у нас страх перед стрімким зростанням цих загроз. З іншого боку, знання про їхнє існування є першим кроком до безпечного та цілеспрямованого впливу на дітей і підлітків.
Авторки: Mgr. Monika Židová Mgr. Kristína Bielčiková Mgr. et Mgr. Monika Janíček Pavelová
Матеріал підтримано проектами UGA: V/14/2022 Online agresia ako novodobý fenomén ľudského správania. V/1/2022 Rozvoj mediálnej gramotnosti ako prostriedku prevencie kyberagresie u žiakov II. stupňa ZŠ. V/10/2022 Diagnostika vo vzdelávaní a v poradenstve u žiakov s dyskalkúliou.
Література:
BAUGMAN, H. M. et al., 2012. Relationships between bullying behaviours and the Dark Triad: A study with adults. In: Personality and Individual Differences. Doi: 10.1016/j.paid.2011.11.020
BIELČIKOVÁ, K. 2021. Mediálna výchova na druhom stupni ZŠ na Slovensku. In Prohuman. s. 1-13. ISSN 1338-1415. Dostupné z: https://www.prohuman.sk/pedagogika/medialna-vychova-na-druhom-stupni-zs-na-slovensku
BIELČIKOVÁ, K. ŽIDOVÁ, M. 2022. Štýly výchovy ako prediktor používania médií deťmi. Educa XVII. (V tlači.) BOWLBY, J. 1958. The nature of the child´s tie to his mother. In the International Journal of Psycho – Analysis. ISSN 1745-8315, 1958, roč. 39, č.5, s. 350-373
BUELGA, S. та ін. 2017. Відмінності у сімейному кліматі та сімейній комунікації серед кібербулерів, кібержертв та кібербулерів-жертв серед підлітків. В: Computers in Human Behavior. том 76. https://doi.org/10.1016/j.chb.2017.07.017
ČEREŠNÍK, M. 2019. Ризикована поведінка, близькі стосунки та саморегуляція підлітків у системі нижчої середньої освіти. Nitra: SPU. 82 с. ISBN 978-80-558-1383-7
DAWSON, AE.,WYMBS, B T.,EVANS, S.W., DUPAUL, G. J. 2019. Дослідження того, як підлітки з РДУГ використовують технології та взаємодіють з ними. В: science direct. Vol 71. P.119-137. https://doi.org/10.1016/j.adolescence.2019.01.004
DOLEJŠ, M. 2010. Ефективна рання діагностика ризикованої поведінки у підлітків. Olomouc: FF UP v Olomouci. ISBN 978-80-244-2642-6
EVREN, C., EVREN, B., DALBUDAK, E. та ін. 2019. Зв’язок між тяжкістю симптомів інтернет-залежності та розладу інтернет-ігор з імовірним розладом дефіциту уваги/гіперактивності, агресією та негативним афектом серед студентів університетів. ADHD Atten Def Hyp Disord 11, 413–421. https://doi.org/10.1007/s12402-019-00305-8
FEINSTEIN, B. A. та ін. 2014. Румінація як медіатор зв’язку між кібервіктимізацією та депресивними симптомами. В: Journal of Interpersonal Violence. Doi: 10.1177/0886260513511534
GANSON, K., T. та ін. 2022. Зв’язок між симптомами психозу та розладами харчової поведінки серед національної вибірки студентів коледжів США. В: Eating Behaviors, v. 45. ISSN 101622. Doi: https://doi.org/10.1016/j.eatbeh.2022.101622
HERNÁNDEZ, P. M. та ін. 2021. Ризик сексуально-еротичної онлайн-поведінки у підлітків – які особистісні фактори прогнозують секстинг та віктимізацію внаслідок грумінгу? В: Computers in Human Behavior Volume 114, 106569. Doi: https://doi.org/10.1016/j.chb.2020.106569
HOLLÁ, K. та кол. 2017. Профілактика кіберагресії та кібербулінгу. Nitra: Pedagogická fakulta UKF, 2017. 178 с. ISBN 978-80-558-1210-6
HUANG, C. L та ін., 2020. Як студенти реагують на різні випадки кібербулінгу: минулий досвід, судження, сприйняття серйозності, допоміжна поведінка та ефект онлайн-розгальмування. Computers in Human Behavior 110, 106338. https://doi.org/10.1016/j.chb.2020.106338
CHU, X.-W., та ін. 2019. Румінація як медіатор і модератор взаємозв’язку між віктимізацією від булінгу та депресивними симптомами у китайських підлітків молодшого віку. Child Indicators Research. Doi: , 10.1007/s12187-018-9596-6
JESSOR, R. 1998. Нові перспективи ризикованої поведінки підлітків. New York: Cambridge University Press KIM, S. та ін. 2020. Статеві відмінності у зв’язку між віктимізацією від кібербулінгу та психічним здоров’ям, вживанням психоактивних речовин та суїцидальними ідеями у підлітків. В: Canadian Journal of Psychiatry. Doi: 10.1177/0706743718777397
KOWALSKI, R. 2014. Булінг у цифрову епоху: критичний огляд та мета-аналіз досліджень кібербулінгу серед молоді. В: Psychological Bulletin Doi: 10.1037/a0035618
LEVY, M, SELA-SHAYOVITZ, R. 2020. КІБЕРАГРЕСІЯ: ВПЛИВ БАТЬКІВСЬКОГО КОНТРОЛЮ НА РОЛІ СПОСТЕРІГАЧІВ. В: International Journal of Child, Youth and Family Studies. vol. 11, no.4.2, pp.13-36. ISSN 1920-7298. Доступно з: doi:10.18357/ijcyfs114.2202019986.
LIPTON, J. D. 2011. Боротьба з кібервіктимізацією. Berkeley Technology Law Journal , 26 (2), 1107-1116.
LIU, T.-L.; HSIAO, R.C.; CHOU, W.-J.; YEN, C.-F. 2021 Вчинення та віктимізація в кібербулінгу та традиційному булінгу у підлітків з розладом дефіциту уваги/гіперактивності: ролі імпульсивності, нетерпимості до фрустрації та ворожості. Int. J. Environ. Res. Public Health, 18, 6872. https://doi.org/10.3390/ijerph18136872
LIU, T.-L.; HSIAO, R.C.; CHOU, W.-J.; YEN, C.-F. 2021. Самозвітні депресивні симптоми та суїцидальність у підлітків з розладом дефіциту уваги/гіперактивності: ролі залученості до булінгу, нетерпимості до фрустрації та ворожості. Int. J. Environ. Res. Public Health 2021, 18, 7829. https://doi.org/10.3390/ijerph18157829
LIU, T.-L.; HSIAO, R.C.; CHOU, W.-J.; YEN, C.-F. 2021. Соціальна тривожність у віктимізації та вчиненні кібербулінгу та традиційного булінгу у підлітків з розладом аутистичного спектра та розладом дефіциту уваги/гіперактивності. Int. J. Environ. Res. Public Health 2021, 18, 5728. https://doi.org/10.3390/ijerph18115728
LÓPEZ-VIZCAÍNO, F. M. 2021. Раннє виявлення кібербулінгу в соціальних мережах. В: Future Generation Computer Systems. Doi: https://doi.org/10.1016/j.future.2021.01.006
LOVAŠ, L. 2010. Агресія та насильство. BA: Ikar, a. s. ISBN 978-80-551-1752-2
MA CASADO DEL RÍO, M GARMENDIA LARRAÑAGA, C GARITAONANDIA GARNACHO. 2019. Інтернет та іспанське дитинство з проблемами навчання, поведінки та іншими інвалідностями. Revista Latina de Comunicación Social, 74, pp. 653 a 667. http://www.revistalatinacs.org/074paper/1350/33es.html DOI: 10.4185/RLCS-2019-1350
MARTÍNEZ-FERRER, B., MORENO, D., MUSITU, G. 2018. Чи більше залучені підлітки, які займаються проблемним використанням сайтів соціальних мереж, у агресію та віктимізацію серед однолітків? Frontiers in psychology. Vol 9. ISSN 1664-1078. Doi: https://doi.org/10.3389/fpsyg.2018.00801
МІЖНАРОДНА КЛАСИФІКАЦІЯ ХВОРОБ 11-й перегляд - доступно на: https://icd.who.int/browse11/l-m/en MERK, W., OROBIO DE CASTRO, B., KOOPS, W., MATTHYS, W., 2005. Розрізнення між реактивною та проактивною агресією: корисність для теорії, діагностики та лікування? European Journal of Developmental Psychology 2, 197–220. https://doi.org/10.1080/17405620444000300
NIKLOVÁ, M. 2017. Ризикована поведінка дітей та молоді в Інтернеті та можливості її запобігання з аспекту діяльності шкільного соціального педагога. В: Збірник науково-дослідних праць Кафедри педагогіки (13). BB: Belianum. ISBN 978-80-557-1317-5
OUVREIN, G. та ін. 2018. Агресія щодо онлайн-знаменитостей: поєднання низької емпатії та високого морального відсторонення? Зв’язок між емпатією та моральним відстороненням і агресією підлітків щодо онлайн-знаменитостей. В: Computers in Human Behavior. Doi: https://doi.org/10.1016/j.chb.2018.07.029
QUINTANA-ORTS, C. 2022. Розкриття зв’язків між кібервіктимізацією, основними самооцінками та суїцидальними ідеями: мультидослідницьке розслідування. В: Personality and Individual Differences. Doi: https://doi.org/10.1016/j.paid.2021.111337
QUINTANA-ORTS, C. та ін. 2020. Серійна медіаційна модель взаємозв’язку між кібервіктимізацією та кіберагресією: роль стресу та мотивації непрощення. В: International Journal of Environmental Research and Public Health. vol.17, no. 21, ISSN 1660-4601. Доступно з: doi:10.3390/ijerph17217966
REY, L. 2020. Віктимізація від кібербулінгу та соматичні скарги: проспективне дослідження стратегій когнітивної регуляції емоцій як медіаторів. В: International Journal of Clinical and Health Psychology. Doi: 10.1016/j.ijchp.2020.03.003
ROMERA, E. M., та ін. 2021. Кіберплітки, кіберагресія, проблемне використання Інтернету та сімейна комунікація. Comunicar [online]. vol.29, č.67, s.61-71 ISSN 1134-3478. Доступно з: doi:10.3916/C67-2021-05
RUNIONS, K. C., та ін. 2016. Розплутування функцій онлайн-агресії: Опитувальник типології кіберагресії (CATQ). В: Aggressive Behavior. Doi: 10.1002/ab.21663
SAĞKAL , A. S. та ін. 2018. Прямі та непрямі ефекти стосунків батька і доньки на психологічні результати дівчат-підлітків: роль задоволення базових психологічних потреб. В: Journal of Adolescence, v. 68. Doi: https://doi.org/10.1016/j.adolescence.2018.07.001
SCHUNK, F. 2022. Cybervictimization and well-being among adolescents during the COVID-19 pandemic: The mediating roles of emotional self-efficacy and emotion regulation. In: Computers in Human Behavior, Doi: https://doi.org/10.1016/j.chb.2021.107035
SIMMONS, J.A., ANTSHEL, K.M. 2021. Bullying and Depression in Youth with ADHD: A Systematic Review. Child Youth Care Forum 50, p.379–414. https://doi.org/10.1007/s10566-020-09586-x
SKLENAROVA, H. et al. 2018. Online sexual solicitation by adults and peers – Results from a population based German sample. Child Abuse & Neglect 76, 225–236. https://doi.org/10.1016/j.chiabu.2017.11.005
VELKI, T., DUDAŠ, M. 2016. ЧИ ДЕМОНСТРУЮТЬ ГІПЕРАКТИВНІ ДІТИ БІЛЬШЕ СИМПТОМІВ АГРЕСИВНОСТІ?. Ljetopis socijalnog rada, 23 (1), 87-121. https://doi.org/10.3935/ljsr.v23i1.93
YASIN, A., YASIN, YK., DEMIRKAYA, SK. Pathological internet use, aggression and cyberbullying in children and adolescents with attention deficit hyperactivity disorder. Alpha Psychiatry. 2022;23(2):67-73.
YEN, CHF., et al. 2014. Cyberbullying among male adolescents with attention-deficit/hyperactivity disorder: Prevalence, correlates, and association with poor mental health status In: Science Direct Vol 35, Is 12, P 3543-3553 DOI:10.1016/j.ridd.2014.08.035.
ZHAO, J. et al. 2018. Linking shyness to loneliness in Chinese adolescents: The mediating role of core self-evaluation and social support In: Personality and Individual Differences. Doi: 10.1016/j.paid.2018.01.007
ZUO, B. 2020. The influence of stressful life events on depression among Chinese university students: Multiple mediating roles of fatalism and core self-evaluations In: Journal of Affective Disorders In: 10.1016/j.jad.2019.08.083
ŽIDOVÁ, M. 2021. Сімейне середовище як предиктор онлайн-загроз. In: Grant Journal. Vol. 10/02. ISSN 1805-062X, 1805-0638 (online)
ŽIDOVÁ, M., BIELČIKOVÁ, K. 2022. Сім'я та медіа у XXI столітті. In: Grant Journal. Vol. 11/01. ISSN 1805-062X, 1805-0638 (online)