Коли в липні Південний Судан проголосив незалежність, люди з ентузіазмом святкували. Тепер від них залежить, як вони розпорядяться своєю свободою. І чи використають потенціал, який має їхня країна. Не лише у вигляді видобутку нафти. Управління країною вперше опинилося в їхніх руках. А відповідальність — це важка праця.
«Святкуймо нашу важко здобуту свободу, але вранці ми повинні прокинутися з чистою головою і працювати», — заявив на установчих зборах південносуданського парламенту президент Salva Kiir Mayardit. І слово «праця» у своєму виступі він повторював справді часто.
До пріоритетів свого уряду він зарахував і ефективніше сільське господарство. Країна має для нього відповідні умови, проте свій потенціал використовує недостатньо, і більшість продуктів змушена дорого купувати за кордоном. Багато людей водночас перебувають під загрозою недоїдання, продовольчу допомогу для проектів розвитку та гуманітарних проектів туди завозить Всесвітня продовольча програма. При цьому: «Ми маємо родючу землю, продуктами ми могли б забезпечувати весь регіон, а не імпортувати їх. Тільки не біймося забруднити собі руки», — йдеться у заяві уряду.
Послання адресоване всім мешканцям Південного Судану, проте скарб у вигляді родючої землі нагадується насамперед найбільшому племені дінка. Дінка є гордими пастухами, і своє багатство вони вимірюють кількістю корів, якими володіють. Робота на землі, якій їм, можливо, заздрять навіть у Хартумі, є для них чимось новим.
Звісно, не всі мешканці Південного Судану є традиційними пастухами. Але навіть ті, хто вже зараз заробляє на життя обробітком землі, потребують допомоги. Без інвестицій у насіння, знань сільськогосподарських технологій і лише з інструментами, що нагадують сапу, багато вони не виростять.
Саме тому пріоритетом (не лише на папері) допомоги з розвитку в Південному Судані має бути справжній розвиток сільського господарства. І на цю сферу звернуло увагу громадське об'єднання SAVIO. «Люди звикли займатися фермерством лише в сезон дощів. Тому ми вчимо їх, наприклад, зрошувати, щоб вони були менш залежними від кількості опадів і могли більше впливати на врожай», — пояснює мету проекту Juraj Janto зі SAVIO.
Для фермерів з околиць міста Maridi підготували тримісячні освітні програми, у яких вони вчилися господарювати ефективніше. «Курси мали теоретичну та практичну частини. Кожен ми планували для двадцяти фермерів, але через великий інтерес ми вже на перший курс взяли тридцять. Ми обирали представників навколишніх поселень. Вони потім можуть передавати іншим те, чого навчилися», — описує Janto.
Програму доповнюють інші допоміжні проекти — банк насіння та саджанців, прокат машин та інструментів, а також мікропозики, призначені для запуску господарства. Основи сільського господарства, крім того, включили до навчальних планів місцевої початкової школи. Місцеві люди прийняли проект з ентузіазмом. «В околицях Maridi живе плем'я Azande. Вони традиційно є дрібними фермерами, тому до роботи з землею мають хист. Господарювали навіть під час війни, вони працьовиті та миролюбні», — каже Janto.
Значних труднощів не виникло. «Усі боялися, що буде після референдуму та проголошення незалежності, але, на щастя, все пройшло спокійно. Більшою проблемою було доставити трактор по багнистій дорозі з головного міста Juba до Maridi», — порівнює він з легкістю. Фермери вчилися працювати з трактором, боротися зі шкідниками та збільшувати свій врожай так, щоб не хвилюватися за своє існування. Вирощували переважно кукурудзу, кунжут, квасолю, цибулю, цвітну капусту, баклажани, ананаси, банани, папаю чи бамію. Третина врожаю залишалася їм, решта йшла на продаж, щоб покрити частину витрат.
SAVIO у проекті співпрацювало з BoscoAid та бангладешською неурядовою організацією BRAC. На програму SlovakAid надав понад 152 тисячі євро, SAVIO виділило 16 тисяч зі збірки Tehlička pre Afriku, а BoscoAid зробив внесок у сумі 15 тисяч євро. Річний проект завершується, і після його оцінки SAVIO розгляне, у якій формі підтримуватиме фермерів далі. Об'єднання, крім того, розширило початкову школу на два класи і в цьому регіоні планує побудувати також лікарню.
«Південному Судану потрібно найбільше три речі — ефективніше сільське господарство, школи та охорона здоров'я. Це базові передумови нормального функціонування країни, і ми хочемо їх підтримувати», — каже Janto. «Люди голодні до знань, і завдяки їм країна має великий потенціал. Вони наново будують свою країну, вчаться. Важливо, щоб вони управляли нею розумно і в мирі. Якщо використають мінеральні багатства, мають добрий шанс рухатися вперед», — додає він. Президент Kiir наголошує, що на Південний Судан чекають складні часи. «Побудувати країну — це не іграшка. Без важкої праці нічого не вийде. Лише на гроші від продажу нафти та від іноземних донорів ми вперед не просунемося. Нашим моральним обов'язком є працювати, працювати, працювати і працювати! Ліниві люди процвітаючу країну не побудують», — стверджує президент.
Стаття вийшла у бюлетені Rozvojová pomoc - Jeseň 2011. Його видає Platforma mimovládnych rozvojových organizácií (MVRO), яка є об'єднанням юридичних осіб — головною організацією 31 (23 дійсних члени та 8 спостерігачів) словацьких неурядових організацій, що займаються переважно закордонною допомогою з розвитку та гуманітарною допомогою. http://www.mvro.sk
Повний номер журналу Rozvojová pomoc - jeseň 2011 у форматі PDF