Питання розлучення та його впливу на поведінку дітей у колективі

Питання розлучення та його впливу на поведінку дітей у соціальному середовищі Донедавна для більшої частини суспільства розлучення було чимось поодиноким. Однак сьогодні, коли розлучення є частим явищем, суспільство вже не оцінює їх так негативно, як колись. Подружжя нині розлучається з різних, іноді навіть абсурдних причин. Ймовірно, найбільше цим фактом вражені саме їхні нащадки — діти. Батьки рідко усвідомлюють, як вони поводяться, як це сприймає їхня дитина і які наслідки це може залишити в її житті. Адже нерідко батьки в таких ситуаціях, сповнених конфліктів, лайки та сварок, обстоюють власні інтереси. Дитина опиняється в різних ситуаціях, коли батьки намагаються за будь-яку ціну схилити її на свій бік (аж до підкупу) або маніпулюють нею. Така поведінка негативно впливає на дитяче сприйняття. У період розлучення батьки зазвичай менш чутливі до потреб дитини. Вони вирішують гострі проблеми своїх стосунків, і на інше в них уже не залишається сил.

Феномен шлюб, лат. matrimonium, перекладається як подружжя. Зазначений термін складається з двох слів: «mater» (мати) та «munia», або «munus» (завдання, місія). Шлюб виконує потрійний аспект: • правовий аспект: є договором між чоловіком і жінкою, • природний аспект: подружжя, яке створює спільноту, спрямоване насамперед на благо самого шлюбу: благо подружжя, народження та виховання дітей, • соціальний аспект: ця спільнота побудована на природній потребі людини жити в соціальній групі, • культурний, релігійний аспект: традиційний шлюб розуміється як стосунки одного чоловіка та однієї жінки (рівноправність: католицька, євангелічна, православна та юдейська релігії; нерівноправність або т. зв. кастовість: буддизм, синтоїзм, індуїзм, конфуціанство).

Шлюб у словацькому сімейному праві закріплений як тривала спільнота чоловіка та жінки, головною метою якої є створення сім'ї та виховання дітей. Ця спільнота, заснована на правових відносинах, базується на принципах добровільності та рівноправності. У словацькій правовій системі ми знаємо два види укладення шлюбного союзу, а саме: • церковною або • цивільною формою (відомою також як цивільний шлюб).

Шлюб — це союз одного чоловіка та однієї жінки, укладений у спосіб, встановлений або визнаний Словацькою Республікою. У такий спосіб неможливо укласти інший союз. Особливий захист, який закон надає шлюбу, неможливо надати іншому союзу, крім шлюбу. Шлюб часто визначається як інституція, що забезпечує певні завдання чи функції в суспільстві. Розуміння шлюбу в такий спосіб регулює стосунки між двома людьми, насамперед: майнові, правові. Однак у проекції майнових та правових відносин виникає питання: сучасна тенденція пропаганди легалізованих партнерств вирішує майнові та правові питання, не вирішуючи при цьому питання народження та виховання дітей (що ми можемо вважати можливістю зрівняння з класичною сім'єю), а часто йдеться лише про майнові та правові відносини, тобто зосередження уваги скоріше на майні, а не на сім'ї. Укласти шлюб перед цивільною владою можуть вільні наречені, овдовілі, розлучені (при укладенні шлюбу перед церковною владою цей пункт є неприпустимим), а також неповнолітні (від 16–18 років) після пред'явлення законного рішення суду про дозвіл на укладення шлюбу. Шлюб передбачає сім'ю. Сім'я характеризується появою дитини — біологічним або усиновленим шляхом. Якщо немає дитини, не можна говорити про сім'ю. Якщо немає одного з батьків, можна говорити про неповну сім'ю. Створення сімей згідно з християнськими традиціями можливе лише у шлюбних союзах. У світському світі, однак, сім'я не претендує на правові відносини шлюбу, тому в Словаччині все частіше з'являється співжиття, старіша назва — конкубінат (concubine — повія, супутниця), або народною мовою «життя на віру». Саме з цих стосунків часто виникають т. зв. «single, mingle або patchwork сім'ї» (Tománek, 2012a, с. 44), не виключаючи гомосексуальні сім'ї без законодавчих рамок. Шлюб — це стосунки між двома особами різної статі, які мають державне, суспільне або церковне визнання. Шлюб і сім'ю ми відносимо до основних інституцій суспільного життя. Сім'я завжди була першим і основним виразом соціальної природи людини. Шлюб — це унікальні стосунки. Це соціально визнаний і формально укладений союз між одним чоловіком і однією жінкою. У наш час, однак, йому вже не надають такого значення, як у минулому. Сьогоднішні молоді люди не бачать у шлюбі інструкції до щастя, тому не мають потреби «скріплювати» свої партнерські стосунки. «Шлюб, батьківство та сім'я перебувають під захистом закону» (ст. 41, ч. 1 Закону № 460/1992 Зб. Конституції Словацької Республіки в редакції наступних змін). Шлюб таким чином захищений як інституція суспільства зі своїми завданнями, що забезпечує основні соціальні функції, необхідні для функціонування держави. «Шлюб — це стосунки, які не є даними назавжди — вони постійно розвиваються, підлягають постійній еволюції» (Tuma, 2013a). І саме для того, щоб вони були якісними та виконували своє призначення, подружжя має постійно плекати та розвивати свої стосунки. З так створених шлюбних стосунків може виникнути сім'я, придатна для виховання дітей. Шлюб від самого початку проходить через кілька важливих фаз. Це (Tománek, 2012b, с. 79-81): 1. період шлюбу та сім'ї перші 18 місяців: подружжя пізнає одне одного, має спільні інтереси, знає, хто де перебуває. Вони чутливі одне до одного і взаємно помічають, як поводяться з оточенням, особливо з протилежною статтю. Починають розуміти зв'язки між членами сім'ї. Часто настає перша вагітність, перші спонтанні аборти, вирішення перших конфліктів. Якщо досі не вирішене питання житла, подружжя починає інтенсивно про нього думати. Закладаються основи взаємної довіри. З появою дитини приходять і інші турботи та радощі. Чоловік повинен дбати не лише про дружину під час вагітності, а й усвідомити, що світ тепер обертатиметься не навколо нього, а навколо дитини. Дружина не може забувати рівномірно розподіляти свою увагу між дитиною та чоловіком. 2. період шлюбу та сім'ї до трьох років: у більшості сімей з'являється перша, якщо не друга дитина. Сім'я стабільна, подружжя розуміє одне одного. Вони обережні щодо своєї дитини і дуже уважно стежать за тим, хто і що говорить про неї. З появою другої дитини чутливість знижується. Те, чого не пропустили повз увагу з першою дитиною, вони точно проігнорують з наступною. Не те щоб молодша дитина отримувала менше любові та догляду, але батьки вже досвідченіші та зріліші, і їх не виб'є з колії будь-яка невдача їхнього чада. Якщо подружжя досі жило з батьками, у більшості випадків вони розглядають переїзд у власне житло. Батьки закладають перші основи етики. Необхідною складовою є також перша інформація про релігійну орієнтацію.

3. період шлюбу та сім’ї до шести років: настають перші кризи, у деяких випадках — подружня зрада. Зростають обов’язки обох батьків. Діти починають рости, бешкетувати. Родинні стосунки з ширшою родиною або зміцнюються, або деградують. З іншого боку, це найпрекрасніший період для батьків, оскільки вони бачать, як дитина росте з раннього віку, переживають з нею перші падіння, перші слова, перші запитання чи захоплення в дитячому садку. У сім’ї між дітьми часто виникають сварки щодо того, кому належить та чи інша річ тощо. Питання житла часто вже вирішене. Подружжя найчастіше виплачує іпотечний кредит. Вони розвивають свої особистості, зустрічаються з людьми, які мають однакові життєві цілі.
4. період шлюбу та сім’ї до дванадцяти років: подружжя вже пережило перші кризи. Їхні стосунки стабільніші. Настає період повторного взаємного закохування. Відкривається можливість мати ще одну дитину, дітей. Батьки знають усі шкільні обов’язки своїх дітей. Це період зростання особистості не лише дітей, а й самого шлюбу. Батьки починають зустрічатися в школі зі своїми однокласниками, які також є батьками, і обмінюються досвідом та враженнями. Вони відносно щасливі й уважні одне до одного. Подружжя вже знає межі одне одного.
5. період шлюбу та сім’ї до двадцяти п’яти років: шлюб є відносно стабільним. Батьки часто вирішують питання підліткового віку, перших серйозних закоханостей, сексуальної та духовної орієнтації своїх дітей. Подружжя відкриває для себе принади своїх років, будує кар’єру. У цей період рідко з’являється на світ ще одна дитина. Подружжя відвідує різні зустрічі й охоче ходить розважатися, поки їхніми дітьми опікується родина родичів. Наприкінці цього періоду подружжя, як правило, виплачує іпотечний кредит на житло.
6. період шлюбу до п’ятдесяти років шлюбу: це період великих турбулентностей. Часто трапляються подружні зради, алкоголізм, втрата роботи, почуття меншовартості. Подружжя готує дітей до їхнього майбутнього життя. Коли дитина йде з дому, вони переживають синдром «спорожнілого гнізда». Якщо один із подружжя помирає, інший часто втрачає жагу до життя. Це період весіль своїх дітей, успішного завершення навчання, перших онуків. Це період відпусток, відпочинку. Батьки передають своїм дітям життєву мудрість. Це період прекрасних спогадів. Це період мудрості, розважливості, оптимізму та критики, що, власне, є ознаками досконало розвиненої та емоційно зрілої особистості.

У наш час укладаються шлюби також між особами однієї статі — так звані зареєстровані партнерства. Однак шлюб не можна плутати з партнерством, а тим паче з партнерством осіб однієї статі. Оскільки, якщо шлюб одного разу визначено як стосунки одного чоловіка та однієї жінки, все інше зменшувало б, висміювало б це визначення, і з плином часу цей термін втратив би свою відмінність, інакшість, значення. Вступ у шлюб є вільним, добровільним і водночас зобов’язуючим рішенням двох людей протилежної статі про спільне життя, засноване на правових відносинах, побудоване на принципі рівноправності. У шлюбній присязі, серед іншого, чоловік і жінка публічно заявляють, що ніколи не покинуть одне одного. І для багатьох саме це є рушійною силою для подолання можливих проблем і криз у майбутньому.

2 Передумовою сім’ї є шлюб

«Сім’я є соціальною групою» (Tománek, 2012b. s. 11-12), яка складається з двох або більше осіб, що живуть разом в одному домогосподарстві, які пов’язані шлюбними, кровними або усиновлювальними зв’язками. Її можна охарактеризувати також як первинну, неформальну та інтимну соціальну групу та основну суспільну одиницю (Tamášová, 2007, s. 12), яка часто «вважається колискою людства та виховання». Сім’я (Prevendárová, 1998, s. 11) характеризується також як мала соціальна група, заснована двома дорослими членами протилежної статі та їхніми нащадками. Це перше соціальне середовище, а також виховна інституція першочергового значення, в якій опиняється індивід. Сім’я — це суспільно схвалена форма партнерських стосунків двох рівноправних, рівноцінних і люблячих людей, поєднана міцним родинним і кровним зв’язком. Її ознакою є інтимне спільне життя в одному домогосподарстві, співпраця, допомога та кооперація її членів. Атмосфера родинного середовища зумовлена взаємними стосунками між батьками та іншими членами сім’ї. «Дитина формується відповідно до родинних стосунків, відповідно до родинного середовища, в якому вона зростає. Те, що дитина бачить у сім’ї, те вона й наслідує» (Kostrub, 2007, s. 15). Дорослі, особливо батьки, є для неї взірцем у будь-якій дії. Сім’я є природною соціальною групою, основною клітиною суспільства. Вона об’єднує людей в інтимній єдності на основі кровної спорідненості. Всюди, де чоловік і жінка живуть разом, мешкають під одним дахом, спільно господарюють і виховують дітей, ми говоримо про сім’ю. У ній дитина створює власну ідентичність і типову культуру, представлену власними традиціями, цінностями та конвенціями. Кровна спорідненість, родинні економічні інтереси, а також виховання дітей, проте, не вичерпують достатньо сутність сім’ї. Адже сім’я не здатна існувати ізольовано від суспільства, вона завжди є частиною ширшої соціальної одиниці, чиї норми, культура, традиції та погляди впливають і на сім’ю. «Сім’я тому є першою ланкою ланцюга, який пов’язує індивіда з суспільством. Сім’я є першим випробувальним середовищем.» (Tamášová, 2007, s. 37).

Пропонуємо також іншу типологію стадій розвитку сім’ї (Tománek, 2012b, s. 12): 1. молода сім’я: до 30 років, діти та 5-річний шлюб, 2. сім’я середнього віку (Tamášová, 2007, s. 55): батьки, діти-підлітки, 15-25-річний шлюб, 3. спорожніле гніздо: подружжя разом, діти пішли з дому, 4. сім’я відвідувачів: після смерті партнера, вдівство.

Сім’я має бути місцем, де людина почувається добре і безпечно. Куди вона охоче повертається і де має створені умови для свого зростання та розвитку своїх здібностей. З іншого боку, не кожен має щастя народитися і зростати у функціональній сім’ї (Tuma, Dolista, 2010). У такому разі навіть власна сім’я може діяти деструктивно і залишити негативні наслідки для тих, хто в ній зростав. Сім’я є важливим і специфічним чинником соціалізації, вона дає дитині перший і дуже сильний досвід для подальшого життя. Вона показує дитині, як ми повинні поводитися одне з одним, як співпрацювати й допомагати одне одному, як реагувати, коли щось не вдається. Дитина стежить за думками, ставленням і цінностями матері та батька і таким чином вчиться, що є завданням чоловіка, а що — жінки. Сім’я тут є базовою моделлю соціальної взаємодії та комунікації в малій соціальній групі. Вона залучає дитину до певного способу життя, вона вчиться соціальним вимогам і нормам. Сім’я та її емоційне підґрунтя є незамінними для розвитку дитини.

3 Кризові періоди шлюбу

«Кризові ситуації в шлюбі та партнерстві належать, безперечно, не лише до найчастіших, але й до найбільш інтенсивно пережитих кризових подій взагалі. Вони застають людину здебільшого непідготовленою і без попередніх тривожних сигналів. ВООЗ, Всесвітня організація охорони здоров’я, зараховує партнерські розриви, розлучення та кризи до найбільш виражених стресових життєвих подій.» (Vodáčková, 2010, с. 286). Криза загалом визначається як реакція на ситуацію, яку індивід не може вирішити звичайним способом. За кризою та розпадом сім’ї ми бачимо низку факторів. Криза сім’ї пов’язана з сьогоденням. До основних факторів, що провокують кризу в сучасних сім’ях, ми відносимо: значне зниження народжуваності та скорочення структури сім’ї (макс. 2 дитини); неповні сім’ї, що часто виникають через розлучення; питання конкубінату, або ж співжиття: зокрема часті розставання, повторні знайомства, непрощення, розчарування у стосунках; феномен зареєстрованих гомосексуальних партнерств: питання суїциду людей, які відчувають себе гомосексуалами, та питання суїциду тих, хто соромиться гомосексуальних дітей (батьки, ширша родина тощо); відсутність фінансових ресурсів; імпотенцію; депривацію; атомізацію сімей: і як наслідок виникнення так званих single-сімей, mingle-сімей, patchwork-сімей...; ентропію: зникнення сім’ї; воголізм; девіації, гемблінг та інші патологічні явища; абортивність: зокрема жінки (матері), які не змогли витримати факту, що вони «це» (дитину) дозволили видалити; розпад традиційних спільнот: зокрема питання мультикультуралізму та мультирелігійності...

Феномен «криза» часто визначається з багатьох точок зору. Він зустрічається ще в давніх культурах. Людина завжди була поставлена перед фактом, реальністю, яка була для неї критичною. M. Planck (In Klimpl, 1991, с. 72) говорить, що «криза — це ситуація, що загострюється за короткий час, у якій постраждалий уже не здатний подолати та за допомогою власної стратегії впоратися із зовнішнім або внутрішнім навантаженням.» Феномен кризи означає, однак, набагато більше. Криза полягає в афективному та конфліктному загостреному переживанні та поведінці людини в її стресових життєвих ситуаціях. Криза часто становить злам в особистому, робочому та сімейному житті й співжитті. Якщо кризи не вирішувати, вони починають вирішувати самого ініціатора, людину. Щоб ми раціонально окреслили цю проблему, криза повинна відповідати двом обставинам (Eis, 1994): • нефункціональність: атомізація сімей, нефункціональність шлюбів, виникнення альтернативних форм сімейного співжиття (single, mingle, patchwork сім’я...), гомосексуальні сім’ї тощо. • безперспективність: втрата або відсутність будь-яких візій на майбутнє...

Кожна людська істота керується певними регулятивними механізмами (біологічними, психічними чи соціальними). Якщо ці регулятивні механізми порушені, людина потрапляє в зовнішні або внутрішні конфлікти, які можуть спричинити кризу. Багато авторів ототожнюють кризу з катастрофою. Однак це неправильно. Катастрофа, на відміну від кризи, є набагато прозорішою, видимішою та очевидною ситуацією (напр. природні катастрофи, погана успішність у школі, робочий та професійний неуспіх тощо). Проте катастрофа може готувати кризу, а криза може спричинити катастрофу. Катастрофа зачіпає всі основні регулятивні механізми (біологічні, психічні та соціальні) і послаблює всі основні рівні людської діяльності. Криза завдяки своїй універсальності впливу (комплексності впливу) часто є причиною багатьох проблем у сучасній сім’ї.

До найчастіших криз у самому шлюбі ми зараховуємо (Novák, 2000): різні погляди на проведення вільного часу (подружжя разом, вільний час, проведений з дітьми тощо); через орієнтацію на успіх — брак або втрата спільних інтересів; різні погляди на права та обов’язки в господарстві; подружня зрада; незадоволеність в інтимному житті; безпліддя; ревнощі; залежності (алкоголь, куріння, гемблінг, секс, соціальні мережі тощо).

За подружніми кризами слід бачити й самі подружні стосунки, і не завжди за ними слід шукати провину одного з них. Іноді криза з’являється без серйозних зовнішніх причин. Не слід у ній за будь-яких обставин шукати зраду партнера, втручання батьків у стосунки або економічні проблеми, патологічні риси в характері одного з партнерів. Це просто зростаюче відчуття незадоволеності, частіші розбіжності в поглядах, почуття розчарування. Шлюб може пройти за своє життя через дві великі кризи: • синдром неромантичності: найчастіше між 3–6 та 7–9 роками тривання шлюбу, триває близько одного року. При її виникненні відбувається зменшення романтичності, і починають з’являтися відмінності в поведінці в період закоханості порівняно з теперішньою поведінкою. На співжиття починає впливати стереотип. Це проявляється зростанням ситуацій, коли подружжя не може домовитися і має різні погляди, а також частішим проявом негативних емоцій. • синдром спорожнілого гнізда: між 17–25 роками шлюбу, триває один рік і більше. На її виникненні позначається самостійність та відхід дітей, у сім’ї виникає певна порожнеча. Змінюється констеляція подружньої пари. Людина усвідомлює, що старіє, з’являються також проблеми зі здоров’ям. Зокрема чоловіки прагнуть нових сексуальних вражень поза шлюбом. Так у них може проявитися криза середнього віку.

Криза сім'ї не є чимось новим. Сім'я завжди була в кризі. Однак проблеми не вирішувалися голосно, і сім'ї не розпадалися. Існував більший соціальний контроль, люди жили в менших містах, знали одне одного. У наш час люди живуть більш-менш анонімно, ми не знаємо власного сусіда, і кожен цікавиться лише собою та своїми проблемами. Проблеми ми залишаємо при собі, а допомога, якщо ми її не просимо, сама не приходить. Зміни в суспільстві та в способі життя людей спричиняють також зміни в сімейному житті. Типовою стала так звана двокар'єрна сім'я, де обидва з подружжя працевлаштовані. Цей факт дав жінкам можливість емансипації в шлюбі, а також можливість завершити шлюб і самостійно виховувати дітей. Нові способи життя ведуть і до нових форм партнерського життя. Звичним явищем є життя без шлюбного партнера, бездітні шлюби, співжиття чоловіків і жінок без укладання шлюбу, гомосексуальні партнерства. «На основі цих та інших явищ у сучасних суспільствах в останні десятиліття говорять про кризу сім'ї.» (Sopóci, Búzik, 2006, с. 92). Функціональна сім'я характеризується відчуттям так званої сімейної взаємності. Це відчуття життєвих гарантій, надійної опори, розслаблення, радості, задоволення, всього, що впливає на задоволення наших психічних потреб. У шлюб треба вступати з усвідомленням того, що ідеального шлюбу не існує. Якщо стається так, що шлюбу, сім'ї починає чогось бракувати, поведінка змінюється, і поповнення відсутніх почуттів відбувається поза сім'єю. Все це позначається на кризі та, як наслідок, розпаді сім'ї. А криза здебільшого закінчується розлученням. На кризу часто впливають різні очікування партнерів, різні цінності та уявлення про спосіб життя, що також зазначається як найчастіша причина розлучення. Поганим рішенням є також невирішена криза, яка стає хронічною і створює нездорове сімейне середовище. При сімейній кризі рішення є необхідним, найкраще — з фаховою допомогою.

4 Розлучення

«Суд може розірвати шлюб за заявою одного з подружжя, якщо відносини між подружжям настільки серйозно порушені і тривало зруйновані, що шлюб не може виконувати свою мету і від подружжя неможливо очікувати відновлення шлюбного співжиття» (§ 23 ч. 1 закону № 36/2005 З.з. про сім'ю). Кожна сім'я проходить через різні кризи, суперечки, непорозуміння. Це нічого нестандартного, скоріше навпаки, оскільки саме ці факти загартовують шлюб і сім'ю. Шлюб і саму сім'ю неможливо ідеалізувати. Адже не існує взірця ідеальної сім'ї. Нормальність у сім'ї визначають стосунки, і вони мають бути відкритими з усіх боків людського життя. Це означає, що якщо в сім'ї виникають конфлікти, нам не потрібно боягузливо тікати від них, а почати їх вирішувати. На жаль, іноді рішенням часто є саме розлучення. Розлучення, однак, не повинно стати правилом втечі від вирішення сімейних і шлюбних проблем. Проблеми, які виникають у сім'ї (між подружжям), мають різні причини (Tuma, Maliňáková, 2013). Серед найчастіших — втрата роботи, хвороба людини або смерть родича. Кожна важка подія певним чином позначається на житті в сім'ї. Деякі сім'ї справляються зі своїми труднощами — долають погану ситуацію, інші сім'ї не здатні поглинути ці стресові ситуації і тому вирішують їх розлученням. Розлучення є загалом скоріше формальним і легітимним завершенням шлюбних стосунків двох індивідів (у наших умовах протилежної статі), крайнім рішенням розпаду шлюбу. Від розпаду шлюбу воно відрізняється тим, що подано заяву на розлучення (до відповідного суду) і що відбувається шлюборозлучний процес із набранням законної сили рішенням суду (Rusnáková, 2007).

Люди одружуються все рідше і в пізнішому віці. Кількість розлучень зростає. Інформація з преси надає нам факти про те, що більше ніж кожен другий шлюб закінчується розлученням. Наслідки цього факту є серйозними (Višňovský, 2007), вони торкаються не лише окремих осіб, які розлучаються, а й їхніх дітей, сімей, усього суспільства. З цього випливає, що розлучення вважається не лише приватною справою, а є серйозним суспільним, соціальним і виховним явищем. Розлучення в наш час вважається негативним впливом не лише на сім'ю і шлюб, а й на виховання дитини. Дитина страждає, коли батьки сваряться, між ними виникають різні конфлікти та сварки. Розлучення — це саме та остання крапка, яка означає кінець сім'ї. Діти важко переносять розлуку з одним із батьків, і навіть попри те, що обоє батьків піклуються про них і після розлучення, сім'я для них уже втрачає своє значення. Розлучення часто є найгіршим рішенням, яке може спіткати шлюб. Воно руйнує сім'ю, розлучає подружжя, яке вирішило при одруженні утворити одне ціле, розлучає дітей з батьками, хоча батько і мати мають на своїх дітей рівні права і обоє мають щодо них також батьківські обов'язки.

Табл. 1: Характеристики шлюбності населення SR, 2001 – 2010

Джерело: http://portal.statistics.sk/files/889552629fe76da17d91704c7b89c675 [online] [цит. 04.06.2013]

Розлучення завжди негативно впливає на дітей. Деякі з них під час кризи можуть взагалі не проявляти емоцій, що може призвести їхніх батьків до помилкового переконання, що вони не були зачеплені нею. Тут, однак, важливо зазначити, що дитина має певний психологічний захисний механізм, коли вона не хоче визнавати цей факт і послідовно заперечує реальність, щоб не переживати біль, який приносить кожне розлучення (Posse, 2002). Сім'ю, отже, з одного боку, ми сприймаємо як джерело щастя і задоволення, або, навпаки, великого страждання. Багато дітей і дорослих виявляють, що найефективнішу фізичну, душевну, соціальну, моральну та емоційну підтримку отримують саме від сім'ї. Проте є й багато тих, хто через нездорові стосунки в сім'ї переживає лише біль, тривогу і, навіть у гірших випадках, насильство. Згідно з останніми статистичними даними (1), розлучення відбувається в кожному другому (гетеросексуальному) шлюбі (пор. таблицю нижче). З досліджень (Pastor, 2012) ми знаємо, що в гетеросексуальних стосунках криза і, як наслідок, розлучення найчастіше стаються між 5-7 роком спільного життя, тоді як у гомосексуальних стосунках розрив найчастіше стається між 1,5-3,2 роком спільного життя. Так чи інакше, у гомосексуальних партнерствах, або ж пізніше і сім'ях, зміна подружжя (партнерів) відбувається у два-три рази швидше, ніж у гетеросексуальних стосунках. Діти з гомосексуальних сімей є більш гнучкими до життя, ніж діти з гетеросексуальних стосунків.

Табл. 2: Вибрані характеристики розлучуваності в SR, 2001-2010

Джерело: http://portal.statistics.sk/files/889552629fe76da17d91704c7b89c675 [online] [цит. 04.06.2013]

Розлучення належить до тих демографічних явищ, які постійно обговорюються. Причин розлучення є чимало, наприклад, брак фінансових коштів на прожиття, безробіття, особисті проблеми батьків, що випливають із нездатності самостійно забезпечувати догляд за дітьми, новим партнером або його дітьми як частиною нової повної сім'ї, нездатність впоратися з вихованням одним із батьків тощо. Сім'я, попри багато побоювань, залишається в житті словаків на чільному місці в рейтингу цінностей. Однак, з іншого боку, ми стикаємося з твердженням, що словацька сім'я перебуває в кризі, не виконує всіх своїх функцій. На це, безсумнівно, впливає той факт, що багато сімей потрапляють у кризу, яка закінчується розлученням, що у великій кількості випадків призводить до неминучих наслідків для долі неповнолітніх дітей. Багато шлюбів, що розпадаються, — це розлучення, де є неповнолітні діти. Проте розлучення приносить із собою скоріше психологічні наслідки для партнерів і, насамперед, дітей, присутність яких у шлюбах, що розпадаються, є переважаючою. Діти в більшості випадків залишаються на вихованні матері й стають частиною неповної сім'ї, яка в сучасних соціально-економічних умовах може бути джерелом фрустрацій для всіх її членів. Або ж ці діти від гетеросексуальних стосунків опиняються в нових гомосексуальних стосунках, які біологічна мати укладає з лесбійською подругою. Оскільки в гомосексуальних стосунках зміна партнерів відбувається протягом 1,5–3,2 років спільного життя (Pastor, 2012), ці діти переживають зміну двох-трьох батьків протягом 7 років, які вважаються кризовими саме в гетеросексуальних стосунках, сім'ях. Ми розрізняємо такі фази розлучення: • початкова фаза – проявляється наростанням внутрішнього відчуття розриву. Той із партнерів, хто більше відчуває проблеми, приймає рішення про розлучення. Другий партнер часто ігнорує це відчуття або не знає, що робити. • стартова фаза – починається з оголошення про розлучення. Рішення ще не є зрілими. З боку ініціатора ця фаза типова нечітким рішенням, інша сторона неприємно здивована. Стартова фаза закінчується ототожненням заявника з припиненням стосунків. • асиметрична фаза – фаза рішення, коли один із партнерів уже твердо налаштований на розлучення, змирився з ним, а інший партнер дуже намагається його зберегти, намагається вести переговори. • кризова фаза – починається коротшим або довшим розлученням партнерів, вони роз'їхалися або розділили майно. Той із партнерів, хто не хоче розлучатися, у цій фазі вже втрачає сили й відмовляється від надії. Його мотивація слабшає, зростає небажання відновлювати стосунки. Також зникає маніпулятивний тиск на ініціатора. Ця фаза плавно переходить у катастрофічну (парадоксальну) фазу. • катастрофічна фаза – у цій фазі подружжя ніби міняється ролями. Ініціатор починає усвідомлювати, що може втратити через розлучення. У цій фазі є найбільша можливість повернення. Парадоксальна фаза зазвичай передвіщає відновлення стосунків або їхній кінець.

Розлучення має вплив на все подальше життя. Це значуща подія з низкою соціальних та інших наслідків. Після розлучення настає зміна економічних і соціальних статусів. Змінюється також система функціонування сім'ї та виховання дітей, стосунки з ширшою родиною та друзями. «Розлучення належить до однієї з найболючіших і найскладніших життєвих подій, які переживають люди. Воно розриває стосунки, руйнує усвідомлення безперервності життя, торкається самої суті людської ідентичності.» (Everet, 2000, с. 11). Попри це, як стверджує автор, здорове розлучення можливе. Це пов'язано з готовністю зрозуміти емоції під час розлучення, а також зі спробою конструктивного, цивілізованого та керованого припинення шлюбу з мінімальним впливом на батьків і дітей. Для здорового розлучення потрібно поглянути в минуле, усвідомити теперішнє і подумати про речі, які будуть далі. Варто також поміркувати, які наслідки матиме розлучення для всіх учасників. Ширша родина може бути для нас, з одного боку, опорою, але трапляється й так, що через неї ми піддаємося критиці. До розлучення треба ставитися цілісно. Не можна дивитися на нього чорно-біло. Зауважимо, що наша позиція щодо розлучення є негативною, тобто ми проти розлучення, проте водночас додаємо, що в багатьох випадках принаймні для однієї зацікавленої сторони розлучення є порятунком (якщо ми маємо на увазі тиранію, зловживання тощо). Суспільство не повинно ставитися до розлучених людей як до стигматизованих, а навпаки, приймати їх так, як це випливає з притчі про блудного сина. Не варто покладати на плечі розлученого подружжя «закони та правила», які самі їхні творці не здатні витримати.

4 Вплив розлучення на дитину

Батьки часто помилково вважають, що розлучення є найкращим рішенням. Однак діти, як не парадоксально, не сприймають розлучення як якесь полегшення. Для них це здебільшого дуже неприємне і травмувальне переживання, яке приносить із собою безліч видимих і прихованих реакцій. До найчастіших можна віднести злість, розгубленість, побоювання, почуття провини. У старших дітей спостерігалися соматичні проблеми, такі як головний біль і біль у шлунку без попередньої органічної причини. Діти зовні виглядають «спокійно», і часто батьки недооцінюють цю ситуацію. Відкидаючи причини, чому це так, загалом діє правило, що з розлученням гірше справляються хлопчики (зміна може настати в підлітковому віці, коли дівчата починають мати емоційні проблеми), а також те, що з плином часу, який минув після розлучення, діти адаптуються до цієї ситуації. Дуже важливим фактором для кращого подолання розлучення дітьми є емоційна стабільність батьків. Більшість розлучених починають стабілізуватися через два роки після розлучення, і сімейні проблеми також відступають. Найбільше від розлучення страждають діти, яких налаштовують проти одного з батьків, ті, хто не має в оточенні жодної підтримки, змушені ситуацією жити після розлучення батьків з обома батьками, що ненавидять одне одного, в одній квартирі. Далі це ті діти, які стають свідками насильства між батьками. Також дуже негативно впливає нерівномірне ставлення батьків до дітей. Воно проявляється іноді надмірною турботою, інколи байдужістю, відсутністю інтересу, а іноді — покараннями. У дитини від таких реакцій виникає розгубленість, і це, безумовно, погано впливає на її психіку. З іншого боку, діти відносно добре справляються з розлученням, коли їх не налаштовують, не підбурюють, і вони мають відчуття безпеки, що супроводжується сильним емоційним зв'язком принаймні з одним із батьків. Також може бути корисним, якщо вони знайдуть у своєму оточенні надійну опору, що дозволяє емоційний зв'язок із близькою людиною, а також якщо вони не стають свідками сварок і конфліктів (Novák, 2007).

Найчастіші реакції дітей на розлучення батьків на окремих стадіях розвитку описані так: Діти від пренатального періоду до двох років: У цей період існує ризик передчасних пологів, проблем зі сном і харчуванням. Діти реагують на емоції батьків у вигляді плачу, страху, безсоння. У цьому віці діти люблять регулярність, і будь-які зміни їм не на користь.

Діти віком від трьох до п'яти років: Поведінка дитини в цьому віці відповідає молодшому віку. Виникають проблеми із засинанням, з'являються нічні жахи. Дитина ще не розуміє ситуації, пов'язаної з розлученням, але відчуває страх перед залишенням наодинці. У разі, якщо один із батьків приходить спорадично, з'являються тривожні переживання. Діти віком близько шести років: У дитини проявляється неуважність і лабільність. Розлучення посилює навантаження, пов'язане з початком навчання в школі. Може статися погіршення вимови, вибухи агресії, на які оточення реагує покаранням, дистанціюванням від дитини. Усе це може підсилювати почуття провини, пов'язане з розлученням. Іноді з'являється і підвищений травматизм. Діти віком від семи до десяти років: Дитина відчуває страх, смуток порівняно з іншими дітьми, які мають обох батьків. У цьому віці дитина провокує своїх батьків, тестує, де проходять її межі, що саме вона може собі дозволити. Супровідним явищем буває безліч психосоматичних симптомів. Діти віком від одинадцяти до тринадцяти років: У цьому віковому діапазоні дитина вже повністю розуміє розлучення та його наслідки. Про причини вона часто буває поінформована не в найкращому світлі, часто від своїх однолітків. З цього згодом випливає негативізм, а також прихована або відкрита агресивність. Вона вже усвідомлює свою цінність на «ринку розлучень» і може шантажувати одного або обох батьків. Також може виникнути ситуація, коли дитина бере на себе відповідальність за батька чи матір. Дитина хоче якомога швидше подорослішати, бачить світ у чорно-білих кольорах і поводиться екстремально. Діти віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років: Пубертатна мінливість настрою та лабільність зростають ситуативно через навантаження розлученням. Зберегти повагу та авторитет дитини важко навіть без розлучення. Дитина дізнається інформацію, яку знати не повинна, і згодом зловживає нею. Дитині загрожують почуття тривоги, депресії та невпевненості, що може призвести до вживання наркотиків, делінквентності, сексуальної розбещеності і, зрештою, страху перед майбутнім. У цей період дитина формує власну ідентичність, і через розчарування в батьках це може мати далекосяжні наслідки для майбутнього партнерського життя. Діти віком від сімнадцяти до дев'ятнадцяти років: У цьому віці підлітки звертаються до власного життя, незалежності, захоплень, до проблем батьків виявляють малу толерантність. Вони потребують турботи та підтримки, але турботи батьків їх дратують і втомлюють. Вони хочуть говорити про те, що відчувають і переживають вони самі, а не їхні батьки. Вони раді, коли їхні батьки задоволені та щасливі, від присутності нового партнера у батьків мають змішані почуття – якби вони прийняли його тепло, то могли б відчувати це як зраду та нелояльність до іншого з батьків. У цих дітей існує ризик втечі з дому, а також передчасних шлюбів.(2)

5 Пропозиції, дискусія та рекомендації для практики

Ми знову хочемо наголосити, що ми не за те, щоб люди розлучалися, ми не хочемо глорифікувати і тим паче виправдовувати розлучення, але водночас констатуємо, що на проблематику розлучення неможливо дивитися чорно-біло, оскільки для багатьох зацікавлених сторін, навіть у християнському середовищі, розлучення часто є визволенням від тиранії та зловживань. Церкви в Словаччині (якщо не в усьому світі) повинні почати належним і витонченим чином займатися проблематикою розлучення, душпастирством розлучених людей, оскільки наразі в церквах можна побачити, що вбивці, ґвалтівники чи люди з багатьма соціально-патологічними проявами часто ближче «до вівтаря» (до таїнств тощо), ніж люди після розлучення. Не кажучи вже про дітей, які через розлучення своїх батьків часто піддаються глузуванням з боку однокласників, однолітків або вужчого кола суспільства. Також завдяки вищезгаданим фактам ми пропонуємо для сімей після розлучення наступні пункти для практики:

• Підтримувати регулярний контакт із дитиною,
• Не втягувати дітей у травму розлучення, тобто не обмовляти іншого з батьків і не нападати на нього за його відсутності. Дитина в цьому випадку не повинна демонструвати лояльність до когось із батьків.
• Не використовувати дитину як інструмент помсти, наприклад, коли один із батьків систематично налаштовує дитину проти іншого і погрожує їй покаранням у разі, якщо вона щось прийме від іншого з батьків або кудись із ним піде. Таке становище дитини ми називаємо «синдромом відчуження батьків». Ситуація загострюється перешкоджанням контакту з іншим з батьків і викликає у дитини симптоми страху перед відвідуванням відчуженого з батьків. Так можуть виникати безсоння, плач, нетримання сечі.
• Не шантажувати і не маніпулювати дитиною у власних інтересах. Тоді дитина стає так званою «соломинкою останньої надії». Батько чи мати, які не можуть змиритися з розлученням, контактують з іншим з батьків щоразу, коли з дитиною нібито щось не так. Під час цих розмов вони намагаються створити якомога теплішу атмосферу.
• Не використовувати дитину як медіатора, посередника. У звичайному спілкуванні це явище визначається як «дитина-поштальйон». Ця ситуація виникає тоді, коли батьки не здатні спілкуватися між собою. Дитина стає посередником їхнього спілкування. Дитина, наприклад, переказує батькові, як мати оцінює їхній минулий контакт і які інструкції має для актуальної зустрічі. Також батьки намагаються дізнатися інформацію про те, що відбувається в житті іншого з батьків, з ким він зустрічається тощо. Дитині ця роль спочатку неприємна, але трапляється і так, що вона звикає до неї і починає використовувати її у своїх інтересах. У певних випадках цей пункт-рекомендація може перерости в позицію: дитина = замінний партнер. У звичайному спілкуванні таких дітей часто називають «жилетками для сліз». Батько чи мати, які живуть із нею, довіряють їй усі свої турботи і консультуються з нею щодо всіх серйозних рішень. Тоді дитина автоматично стає перешкодою при спробах дорослого зав'язати нові стосунки. Але дорослому це жодним чином не заважає. Навіть іноді це вітається.
• Уникати нехтування вихованням дитини. Ця ситуація виникає тоді, коли батьки настільки поглинуті і зайняті своїми проблемами, що не цікавляться дітьми. Тоді дитина стає занедбаною, часто її поведінка виходить за межі закону, і вирішення проблем залишається на органах держави або інших організаціях.

Як допомогти дітям після розлучення з боку самих батьків? Наприклад: комунікувати проблему; терпляче відповідати на складні запитання; не порушувати стосунки, до яких вони звикли; спільно проводити вільний час. Батьки люблять своїх дітей і бажають їм добра навіть після розлучення. Вони завдають їм шкоди через незнання та в емоційній напрузі. Єдине, що слід декларувати дитині в цей складний період, це те, що не вона винна в тому, що сталося, і у ставленні батьків до неї нічого суттєвого не зміниться.

Висновок

Суспільство намагається підтримувати сім’ю та через соціальну політику держави створювати належні умови для її функціонування. Попри нинішній складний час, сім’я все ще вважається однією з найважливіших життєвих цінностей. Ми дедалі частіше стаємо свідками того, що сім’ю та шлюб неможливо врятувати за будь-яку ціну. Розлучення, на жаль, стає повсякденною реальністю. І воно, безумовно, залишає наслідки. Розлучення зазвичай супроводжується різними емоціями. Для дітей це здебільшого почуття гніву, невпевненості, а також усвідомлення можливості того, що навіть ті, кому вони довіряли, здатні їх покинути. Стабільність сім’ї зазнала шкоди. Через розлучення сім’я змінюється – вона потрапляє в нову ситуацію – починаються фінансові, житлові та інші проблеми. У цей період учасникам часто бракує базової інформації про вирішення їхніх проблем. І саме тут може втрутитися медіатор, соціальний педагог, соціальний працівник і запропонувати фахову допомогу. Вона може розпочатися навіть ще під час роздумів про розлучення, коли покинутий партнер часто не може впоратися із ситуацією, не знає, як поводитися. Наслідки розлучення ми можемо спостерігати в соціальній поведінці дітей під час розлучення, після розлучення, а також у їхньому дорослому житті. Невирішені внутрішні конфлікти дітей призводять до проблемних установок, переконань та комунікаційних моделей. В інтересах нормального життя дітей із розлучених сімей, як і самих осіб, що розлучаються, є надання їм вчасної фахової допомоги спеціалістів. Це також в інтересах суспільства, членами якого вони є, щоб підтримувати радше примирення, ніж руйнування стосунків.

Автор: Doc. PaedDr. et PhDr. Pavol Tománek, PhD. Список використаної літератури:

DOLISTA, J. - TŮMA, J. 2010. Problematika a prevence „nových náboženských hnutí“. Brno : L. Marek, 2010. s. 75-76. ISBN 978-80-87127-25-4. EIS, Z. 1994. Krize všedního dne. Praha : Grada Publishing. s. 30-85. EVERETT, C. – EVERETT, S. V. 2000. Zdravý rozvod pro rodiče a děti. Praha: TALPRESS, spol. s r.o. 212 s. ISBN80-7197-169-3. FEŠKOVÁ, Š. 2009. Rodina – najrizikovejší faktor vzniku porúch správania u žiakov? In Školský psycholog a kvalita školy. Nitra : UKF, 2009. s. 191-199. ISBN 978-80-8094-507-7. FRÝDKOVÁ, E. 2010.Rodičia ako edukační partneri školy. Trnava : Univerzita sv. Cyrila a Metoda v Trnave, 2010. 174 s. - ISBN 978-80-8105-200-2. KLIMPL, P. 1991. Psychická krize a krizová intervence. In Československá psychiatrie, roč. 87, č. 3-4. s. 71-77. KOSTRUB, D. 2008. Dieťa/žiak/študent - učivo - učiteľ, didaktický alebo bermudský trojuholník ? 1. vyd. Prešov : Rokus, 2008. s. 171 ISBN 978-80-89055-87-6 KOSTRUB, D. - TÓTHOVÁ, R. - SEVERINI, E. - SCHERHAUFEROVÁ, M. 2013. nvestigation of students concepts about learning and teaching process from aspect of learning theories. In Edukacja w kreowaniu współczesnej rzeczywistości : możliwości i ograniczenia 2, Siedlce : Uniwersytet Przyrodniczo-Humanistyczny, 2013 s. 205-215. ISBN 978-83-936635-1-4 KURUC, M. 2013. Poruchy správanie u detí a adolescentov a ich pedagogická diagnostika. Bratislava : UK, 2013. 65 s. ISBN 978-80-223-3512-6. LACKOVÁ, D. - VALÁŠKOVÁ, M. 2011. Možnosti využitia niektorých prvkov e-learningu vo vzdelávaní a učení sa detí predškolského veku. In Inovačný proces v e-learningu. [CD-ROM]. Ekonóm: 2011. s. 1 -8. ISBN 978-80-225-3112-2. Metodický materiál Ústredia PSVaR – práca so systémom rodiny v rozvode. NOVÁK, T. – PRŮCHOVÁ, B. 2007. Předrozvodové a rozvodové poradenství. Praha: Grada Publishing, spol. s.r.o. 288 s. ISBN 978-80-247-1449-3. NOVÁK, T. 2000. Rodičovské judo – dítě během rozvodového řízení. Praha: GradaPublishing, spol. s r.o. 92 s. ISBN 80-247000-2-6. Občiansky zákonník (1964). Bratislava : Epos, 2006. 175 s. ISBN 808057684X. PASTOR, K. 2012. Demografické faktory stability manželstva. Bratislava : Teologická fakulta Katolíckej univerzity v Ružomberku. Inštitút Jána Pavla II. v Bratislave. In Rodina v treťom tisícročí – Familiaris consortio –nádej pre súčasnú rodinu. s. 262-268. ISBN 978-80-971162-8-6. POSSE, R. 2002. Umenie výchovy. Vrútky : vyd. Advent-Orion, Vrútky. 194 s. ISBN 80-88960-89-4. PREVENDÁROVÁ, J. 1998. Rodina s postihnutým dieťaťom. Nové Zámky : Psychoprof spol. s r. o., Artus. ISBN 80-976148-9-9. RUSNÁKOVÁ, M. 2007. Rodina v slovenskej spoločnosti. Ružomerok : Pedagogická fakulta Katolíckej univerzity, Ružomberok. 167 s. ISBN 978-80-8084-248-2. SOPÓCI, J. – BÚZIK, B. 2006, Základy sociológie, Bratislava: SPN - Mladé letá. 144 s. ISBN 80-10-00917-2. TAMÁŠOVÁ, V. 2007. Teória a prax rodinnej edukácie. 2. vyd. Ivanka pri Dunaji:AXIMA. 210 s. ISBN 978-80-969178-3-9. TOMÁNEK, P. 2012a. Nové podoby rodiny. In Lifelong learning, roč. 2, č. 3, s. 44-63. ISSN1804-526X. TOMÁNEK, P. 2012b. Teoretické východiská rodinnej výchovy. Brno : Tribun. 165 s. ISBN 978-80-263-0233-9. TŮMA, J. 2013. Význam potřeb v životě jedince. In Zdravý způsob života, Ukrajina : Lvov, 2013, roč. 11 (77), s. 38-40. ISSN 2307-0722. TŮMA, J., MALIŇÁKOVÁ, L. 2013. The Importance of the social services in the social family policy in Czech Republic. In Clinical Social Work. Austria : Vienna, no.2, vol.4, 2013, s. 95-99. ISSN 2222-386X. TŮMA, J., POŽÁREK, P. 2013a. Aktuální pohled na manželství a rodinu. In Zdravý způsob života, Ukrajina : Lvov, 2013, roč. 13 (79), s. 30-32. ISSN 2307-0722. VIŠŇOVSKÝ, Ľ. a kol. 2007. Základy rodinnej výchovy. 1. vyd. Banská Bystrica: Univerzita Mateja Bela, Pedagogická fakulta. 198 s. ISBN 978-80-8083-443-2. VODÁČKOVÁ, D. a kol. 2007. Krizová intervence. Praha: Portál. 544 s. ISBN 978- 80-7367-342-0. Zákon č. 154/1994 Z.z. NR SR o matrikách, jeho druhá časť - paragrafy § 27-30. Zákon č. 460/1992 Zb. Ústava Slovenskej republiky v znení neskorších predpisov. Zákon č. 420/2004 Z.z o mediácii a o doplnení niektorých zákonov. Zákon č. 36/2005 Z.z. o rodine a o zmene a doplnení niektorých zákonov. Zákon č. 305/2005 Z. z. o sociálnoprávnej ochrane detí a o sociálnej kuratele a o zmene a doplnení niektorých zákonov.

Інтернет-джерела:

Demografický vývoj. [online] Доступно: http://portal.statistics.sk/files/889552629fe76da17d91704c7b89c675 [цит. 17.3.2012] Gay family? [online] Доступно на: www.sltrib.com/sltrib/news/...78/gay-family-parents-lgbt.html.csp [цит. 04.06.2013]

(1) Доступно: http://portal.statistics.sk/files/889552629fe76da17d91704c7b89c675 [цит. 17.3.2012] (2) Metodický materiál Ústredia PSVaR – práca so systémom rodiny v rozvode.