Натовпи в арабських країнах часто бувають небезпечними. Пристрасними, некерованими. А тому в них також часто гинуть люди, здебільшого в тисняві. Цей натовп був не таким.
Я стояв у черзі дві години. Загалом було три ряди, які закінчувалися особистим оглядом. Мене оглядали з особливою увагою – перевіряли паспорт, запитували, чому я йду на Тахрір саме тоді, коли там відбувається революція. Зрештою мене пропустили. Особисті огляди пройшли й інші. Діти, старі, жінки в паранджах, але й ті, хто був одягнений «по-європейськи». Люди в костюмах чи найбідніші. Усі сподівалися, що їм вдасться скинути президента Хосні Мубарака. Той, з нашої точки зору, виглядав як диктатор, якого можна було терпіти. Він гарантував безпеку Ізраїлю, пропонував європейцям дешевий відпочинок, тримав у вузді ісламістів. Однак усередині країни, яка має 80 мільйонів жителів, з яких понад половина молодші 30 років, усе виглядало інакше. Економічна влада була в руках армії та кліки навколо президента. Молодим людям не було де працювати. Якщо вони хотіли займатися бізнесом, то не отримували кредитів. Вони були зарезервовані для еліти. Якщо хтось висловлювався, таємна поліція його катувала або ув'язнювала. Тому прийшла революція.
Від Мубарака до армії
Людям на Тахрірі було не так важливою політика, вони її не розуміли, бо ніхто з ними про неї не розмовляв. Вони просто хотіли гідного життя і вірили, що на Тахрірі його досягнуть. Це не була розгнівана маса. Навіть у піснях про Мубарака в них було більше надії. Вони відчували, що зміни близько. Вони справді настали, і владу перебрала армія. Проте це лише невелика зміна – адже з армії вийшов і Мубарак, і його попередники. Армія економічно керувала й раніше, вона має величезні статки та заводи, на яких солдати строкової служби працюють безкоштовно. Генерали вирішили, що якби вони й далі підтримували Мубарака, то могли б втратити владу, а цього вони не хотіли. Тому вони почали правити й несміливо говорити про демократію. Вона мала прийти «колись», що людей з Тахріру не влаштовувало, вони хотіли точну дату. Вони її отримали – парламентські вибори на межі років, президентські – у травні 2012 року.
«Раптом у нас є точний графік, ми знали, коли армія передасть владу. Це вже не так, як за старого режиму, де нам обіцяли, що над реформами працюють, але насправді нічого не відбувалося», – сказав для газети SME єгипетський публіцист Тарік Осман. За кілька місяців до революції він написав книгу, в якій передбачив ці зміни.
З Єгипту, проте, почали надходити тривожні повідомлення. Десятки тисяч людей повернулися на Тахрір, цього разу вони вимагали відходу армії, яка лише повільно передавала владу. Демонстранти знову говорили про арешти за висловлену думку, про цензуру. Це те саме, що й за Мубарака, стверджували вони. Коли на футбольному матчі в Порт-Саїді в січні цього року загинуло майже 80 людей, винними одразу назвали генералів. Жертвами нападу стали ультрас каїрського клубу, які найбільше критикують владу генералів. Що гірше для стабільності Єгипту, армію звинувачували не зовсім безпідставно – у її інтересах показати, що без неї Єгипет ще не впорається. Їй вигідні заворушення, які вона має придушувати. Адже альтернативою є лише поліція, яка дискредитувала себе під час революції, коли криваво розганяла протести. Тоді контроль над вулицями перебрала армія, завдяки чому створила собі імідж захисника революції.
Важливим буде те, хто втримає владу
Насправді ж армії йдеться про те, щоб захистити власні привілеї. Саме тому вона домовляється з партіями про те, що їй залишиться. Вона хоче зберегти податкові пільги й, головне, отримати гарантію, що жоден із генералів у майбутньому не муситиме відповідати за злочини часів Мубарака чи поточного перехідного періоду. Багато європейців тримають кулаки за армію, так сильно вони бояться ісламістів з «Мусульманського братства», які отримали контроль над парламентом. У ньому вони хотіли б бачити більше лібералів, які домінували на Тахрірі. Проте тим не вдалося створити достатньо сильні політичні партії, тоді як ісламісти функціонують уже десятиліттями, хоча досі лише в підпіллі. Багато хто з нинішніх депутатів навіть сидів у в'язниці до революції. Осман стверджує, що не можна говорити про однорідну групу ісламістів. Навіть серед них є різні думки, які незабаром почнуть проявлятися. «Навіть усередині партії є як консервативні, так і ліберальні люди. Важливо не те, кого люди оберуть зараз, а те, хто втримає владу», – стверджує він. Молоді єгиптяни, за його словами, прагнуть відкритості, тому в майбутньому він дає більше шансів світським партіям. «Найбільша історія, яка зараз відбувається в Єгипті, – це передача влади від старих структур середньому класу, молодим людям. Народжується новий Єгипет», – додав Осман.
Поки що, однак, не можна сказати, яким буде цей Єгипет. Це експеримент, результати якого ми дізнаємося лише через кілька років, можливо, десятиліть.
Матуш Крчмарік Автор є редактором газети SME
Стаття вийшла у бюлетені Rozvojová pomoc - Jar 2012. Його видає Platforma mimovládnych rozvojových organizácií (MVRO), яка є об'єднанням юридичних осіб – головною організацією 31 (23 дійсних членів і 8 спостерігачів) словацьких неурядових організацій, що займаються переважно закордонною допомогою для розвитку та гуманітарною допомогою. http://www.mvro.sk
Повний номер журналу Rozvojová pomoc - jar 2012 у форматі PDF