Помста — це діяльність, що приносить задоволення від того, що у відповідь завдається шкода комусь або чиниться кривда тому, чиїми діями нам було завдано шкоди або ми були скривджені. Задоволення приходить від того, що ми відплатили за кривду чи зло. Оксфордський словник англійської мови
Хто ж не знає Едмона Дантеса! Якщо не з книги, то з однієї з екранізацій. І хто б йому не співчував! Граф Монте-Крісто, герой історії про зраду і помсту, є прототипом чоловіка, який не залишає нічого на випадок і після ретельного аналізу послідовно та жорстоко карає всіх, хто йому нашкодив. Своїй коханій Мерседес, яка все це допустила і де-факто покривала, він зрештою пробачає і назавжди їде геть. Оскільки покарані були переважно негідники, які вчинили безліч інших мерзот, усі читачі та глядачі вболівають за Едмона. Головні мотиви для справедливої помсти, які ніхто експліцитно не встановлює, зафіксовані у двох аксіомах: тому що вони на це заслуговують (just deserts) і потім для того, щоб вони більше цього не робили (1). Причому покарання по заслугах є первинним мотивом, що значно випереджає всі інші.
При цьому фанати Дантеса не здогадуються, що так виявлене почуття справедливості не є виразом їхньої витонченої правової свідомості, досягнутої етичної досконалості чи розвиненого почуття справедливості, а те, що це їм прописано генетичною програмою. Алекс Штробель зі співавторами (2) за допомогою методів візуалізації з’ясував, що під час експериментальної економічної гри учасники охоче і на основі власного рішення карають шахраїв, які ошукали інших учасників, причому так само жорстко, як якби вони ошукали їх самих. Мотивом, ймовірно, є сатисфакція, яку відчувають при справедливому покаранні за порушення норм. Вчені віднесли покарання порушників до подібних когнітивно та афективно мотивованих вчинків з особистісно специфічною тяжкістю впливу на цю особу.
Об’єктивно зареєстроване переживання опосередковується мозковим ядром, що називається nucleus accumbens, відомим як «центр винагороди», і з точки зору перебігу, мабуть, не відрізняється від переживання, викликаного будь-якою винагородою — включаючи вживання наркотиків, — що забезпечується дофаміном. Доповнення генетичною інформацією показало, що це переживання на основі геному значно індивідуально модулюється і що це задоволення ми, ймовірно, відчуваємо кожен по-різному залежно від спадкових задатків.
Однак принципова різниця існує вже між чоловіками та жінками, як довела студія Зінгер та співавторів (3), яка до подібної ситуації з симульованим шахрайством залучила як наївних суб’єктів як чоловіків, так і жінок. Вони не відрізнялися щодо емпатично сприйнятого болю через неправильну поведінку та порушення правил. Але емпатичні відповіді чоловіків були значно менш інтенсивними, швидко згасали, і замість них активувалися ті частини мозку, які пов’язані з винагородою, тобто була об’єктивно підтверджена друга частина відповіді, спрямована на покарання винного. Чоловіки, отже, проявили себе як активніші охоронці моралі і тим самим спростували мізогінне висловлювання кардинала Рішельє, який заявив: «Від жінок можна домогтися всього, якщо вміти досить вправно використовувати дві пристрасті, що керують душею жінки: мстивість і бажання насолоди». У чоловіків, які забезпечують соціальні правила, це набагато легше.
Вони навіть готові інвестувати в цю діяльність, якщо зрозуміло, що вона ефективно вплине на винуватця, як показує інший експеримент з подібним сценарієм (4). Як зазначила провідна авторка дослідження: «Іншими словами, можна сказати, що вони готові заплатити, навіть якби це коштувало їм виграшу, тому що при цьому вони, очевидно, відчувають те саме задоволення, що й під час смакування десерту, сексу чи наркотиків». Задоволення тим більше, чим зрозуміліше, що той, хто нам нашкодив, зрозумів сенс нашої дії як помсти за його вчинок (5).
З наявних знань нейронаук здається, що актори отримують те саме задоволення, що й з народного прислів’я про те, що помста солодка, навіть ця якість у деяких статтях прямо згадується. При її здійсненні відчувається більше задоволення, ніж якби до того самого результату призвело природне втручання (6). Смерть Усами бен Ладена американці відсвяткували почасти як справедливу відплату, почасти як факт того, що цей злочинець уже не «втручатиметься» в їхнє життя. На гіпотетичне запитання, чи відчували б вони таке саме задоволення, якби з розшукуваним терористом впав літак, відповіддю було однозначне: ні!
Однак у цю загальноприйняту думку вносить плутанину робота Карлсміта 2008 року, автори якої стверджують прямо протилежне, а саме те, що принаймні в деяких випадках емоційні наслідки мстивих дій є прямо протилежними до того, що люди очікували (7). Адже коли вони розмірковують про потенційну помсту в майбутньому (помститися партнеру у відомій грі «дилема в’язня»), вони відчувають від неї задоволення, проте в момент, коли це стається, месники постійно «пережовують» думки про зрадника/шкідника і тим самим викликають у себе негативні емоції, тоді як ті, хто пробачає або забуває, не приділяють їм уваги і продовжують без них свій життєвий шлях, і по-друге, месники часто позбавлені зворотного зв’язку щодо ефективності їхньої діяльності. Вимірювання показують, що попри те, що месники очікували задоволення, безпосередньо після вчинку у них погіршений настрій порівняно з тими, кому в експерименті цей варіант дій не був запропонований.
До подібних висновків про первинно негативні почуття та їхнє додаткове переосмислення з плином часу доходить також дослідження Ламберта зі співавторами (8). Цю ситуацію також називають «перспективою Марка Цицерона», який до цього з глибин історії додає: Людині властиво помилятися, але дурість — наполягати на помилці. Автори м’якші, вони не вважають персистентну думку розладом, а базовим обмеженням людських інформаційних процесів.
Нещодавно з’явилася робота, яка нарешті вирішує амбівалентну ситуацію гіркоти та солодкості помсти (9). Автори з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі повністю приймають результати Карлсміта, проте не дають їм себе збити з пантелику, посилаючись на той факт, що значна кількість літератури повідомляє про задоволення від помсти, і знаходять рішення в тому, що точно визначають і розділяють емоційні стани за їхнім характером.
Тут необхідно повторити, де і яка є різниця між емоцією та настроєм. Екман у своєму зведеному огляді (10) на сторінці 74 пише: «Тут слушна нагода показати різницю між емоціями та настроєм. Кожен з нас має і те, і інше; але хоча обидва включають почуття, емоції та настрій — це дві різні речі. Найпомітніша різниця полягає в тому, що емоції тривають набагато коротший час, ніж настрій. Настрій може тривати цілий день, іноді два дні, тоді як емоції приходять і йдуть у межах хвилин, іноді секунд. Настрій нагадує м’який, але тривалий емоційний зв’язок. Якщо це, наприклад, роздратованість, то ніби людина постійно похмура і в цьому стані легко гнівається. Якщо це похмурий настрій, ми трохи сумні і легко впадаємо у сильний смуток. Важливо усвідомити, що настрої знижують нашу гнучкість до змінних нюансів у навколишньому середовищі, ми реагуємо менш гнучко, тому ситуації інтерпретуємо викривлено. Емоції також так діють, але лише кілька митей, настрій же триває годинами».
Настрій можна, іншими словами, розуміти як актуальну і часово відносно обмежену диспозицію сприймати, інтерпретувати та ставитися до зовнішнього середовища, а також до самого себе певним чином (позитивно – негативно), причому ця актуальна диспозиція відображає моментні внутрішні ресурси людини і зовсім не обов’язково має бути – як це притаманно емоціям – реакцією на зовнішню ситуацію (11).
Але повернімося до вищецитованої праці, автори якої переконані, що у випадку негативних почуттів в обох наведених дослідженнях йшлося про настрій, оскільки дослідники не запитували про те, як респонденти почуваються стосовно здійсненої помсти, а дали їм заповнити анкети, які більше фокусувалися на цьому афективному рівні. Це, звісно, не означає, що це було безцінним, але дослідження базових емоцій у контексті помсти також є необхідним.
Eadeh зі співавторами, як і їхні попередники, взяли за вихідну точку захоплення та вбивство bin Ládin. Їхні піддослідні отримали або статтю з газети про цю подію, або (контрольна група) статтю з тієї ж газети про Олімпіаду. Заповнені анкети настрою в позитивному варіанті (радість) та негативному афективному варіанті, складеному з прикметників, вибраних із Rogetova thesauru, підтвердили гіпотезу, що обидва типи почуттів з’явилися як реакція. Подібно було і в наступних двох експериментах, які були варіантами першого виконання.
Висновки підсумував перший автор, Fade Eadeh, студент докторантури психології та нейронаук, коли сказав в інтерв’ю для медіа: «Ми довели, що якщо йдеться про помсту, люди переживають як позитивні, так і негативні почуття, ні навіть не тільки гіркі, ні навіть не тільки солодкі, просто обидва. Помсту ми любимо, тому що вона карає того, хто нам заподіяв шкоду, а також ми її не любимо, тому що вона нагадує нам про початковий акт».
Автор: MUDr. Radkin Honzák, CSc. Література:
(1) Darley JM et al: Incapacitation and just deserts as motives for punishment. Law Hum Behav. 2000 Dec;24(6):659-83 (2) Strobel A, et al.: Beyond revenge: neural and genetic bases of altruistic punishment. Neuroimage. 2011 Jan 1;54(1):671-80 (3) Singer T et al.: Empathic neural responses are modulated by the perceived fairness of others. Nature. 2006 Jan 26;439(7075):466-9 (4) de Quervain DJ, et al.: The neural basis of altruistic punishment. Science. 2004 Aug 27;305(5688):1254-8 (5) Gollwitzer M, et al.: What gives victims satisfaction when they seek revenge? Europ J Soc Psychol, 2011;41(3):364–374 (6) Gollwitzer M, et al.: Vicarious revenge and the death of Osama bin Laden. Pers Soc Psychol Bull. 2014 May;40(5):604-16 (7) Carlsmith KM, et al:. The paradoxical consequences of revenge. J Pers Soc Psychol, 2008;95(6):1316-1324 (8) Lambert AJ et al.: How do you feel now? On the perceptual distortion of extremely recent changes in anger. J Experiment Soc Psychol, 2014;52:82-95 (9) Eadeh F, et al.: The Bittersweet Taste of Revenge: On the Negative and Positive Consequences of Retaliation. J Experiment Soc Psychol, 2016;65. DOI: 10.1016/j.jesp.2016.04.007 (10) Ekman P: Odhalené emoce. Jan Melvil Publ., Brno, 2015 (11) Poláčková Šolcová I, Trnka R: Příspěvek k teorii afektivních procesů. Československá psychologie,2015;59(4):298-314