На початку серпня 2017 року кенійці обирали не лише президента, а й нових членів парламенту, губернаторів та інших представників народу. Проте найбільшу увагу (як і у 2013 році) привертали вибори президента. Вони не обійшлися без конфліктів між жителями, тобто між представниками конкретних племен. Координатори проєктів співпраці задля розвитку Словацької Республіки в Кенії уважно стежили за ситуацією.
Чинний глава держави, Uhuru Kenyatta, 8 серпня 2017 року знову балотувався на новий термін. Цей 55-річний син колишнього президента Кенії (першого після проголошення незалежності від британського колоніального уряду) багато чого наобіцяв жителям під час кампанії. Наприклад, великі інфраструктурні проєкти, які мав би підтримати Китай.
Не лише звичайні місцеві жителі чи дипломати в Кенії, а й ми — гуманітарні та розвиткові працівники зі Словацької Республіки, очікували на повторну перемогу Kenyatta. Як і під час двох попередніх виборів, ніхто не очікував, що вони пройдуть цілком демократично і спокійно, і що переможе справді кандидат від народу.
Поствиборче насильство в нетрях та сільській місцевості
Під час серпневого дня виборів знову відбувалися дрібні махінації з голосами, система давала збої, а деякі підрахунки голосів проводили люди, а не машини. Переміг Uhuru Kenyatta, і його багаторічний опонент Raila Odinga подав апеляцію. Оскільки незалежний суд у Кенії працює справді незалежно, на подив усієї вітчизняної та закордонної громадськості (і, безумовно, на подив президента Kenyatta), суд на початку вересня 2017 року анулював вибори і призначив дату нових виборів на жовтень 2017 року.
Люди відреагували на результати святкуваннями, але також і насильницькими протестами. За даними опозиції, вони забрали життя до ста людей, хоча кенійська поліція говорить лише про десять жертв. Для Raila Odinga це була вже четверта спроба посісти президентське крісло, причому його батько Jaramogi Oginga Odinga безуспішно намагався зробити те саме у 1992 році і був обличчям кенійської опозиції майже 40 років.
По всій Кенії зростала напруга між людьми. Непомітні заходи у сфері судочинства, з якими виступив пан чинний президент, не мали нічого спільного з демократичним управлінням країною. Вони демонстрували ознаки диктатури, які зрештою призвели до того, що опозиційний кандидат Raila Odinga зняв свою кандидатуру і закликав виборців до бойкоту. І так президент Kenyatta балотувався фактично наодинці і зрештою виграв вибори. І це попри те, що в деяких округах була нульова явка виборців.
У нетрях столиці Nairobi (де реалізуються і наші проєкти розвитку) та в деяких сільських районах відбувалися непропорційні насильницькі зіткнення між двома головними племенами — племенем Kikuyu, до якого належить Kenyatta, та племенем Luo, до якого належить Odinga. Поліція часто використовувала сльозогінний газ і водомети для заспокоєння ситуації. На вулицях горіли шини, панував страх.
Вирішує не нація, а племена
Люди згадали атмосферу поствиборчих заворушень 2007–2008 років і відчували страх. Тоді Raila Odinga майже виграв президентські вибори. Його прихильники (переважно зі спільнот Luo) донині переконані, що Odinga був успішнішим у змаганні, ніж його суперник зі спільноти Kikuyu. Саме тому після оголошення результатів у країні тривали кількатижневі заворушення, які призвели до тисяч смертей і сотень тисяч втеч, а також до масового внутрішнього переміщення людей (IDP).
Тепер магазини в деяких районах були відкриті лише на дві години, оскільки продавці боялися грабежів і нападів. Люди були замкнені вдома. Після того, як ситуація заспокоїлася, населення все ще залишалося розгніваним і незадоволеним. Але результат жовтневих виборів не змінився, і наприкінці листопада 2017 року Kenyatta був повторно інавгурований.
Тим часом Raila Odinga проголосив себе «президентом народу». У день «інавгурації» чинний президент вимкнув усі телевізійні станції, крім одного державного телеканалу, який не транслював інавгурацію «президента народу». Свобода слова, свобода вираження поглядів і право на інформацію були (у XXI столітті) у демократичній Кенії цим повністю придушені.
Сумною тенденцією залишається те, що, попри усвідомлення людьми величезних недоліків Kenyatta та зростання корупції і злочинності в країні з моменту його вступу на посаду, вони все ще не здатні обирати загальнонаціонального кенійського президента, а лише свого «племінного» президента. Попри те, що ми розмовляємо з місцевими жителями про цю тенденцію чи проблему, ситуація залишається незмінною. Країна стає дедалі більш розділеною, що може вплинути і на хід наших проєктів розвитку. Було б трагічно, якби за конфлікти між дорослими з цих племен розплачувалися невинні діти, які є первинними отримувачами нашої допомоги та підтримки.
Кілька тижнів тому я разом із колегою подорожувала з Nairobi на перевірку нашого проєкту розвитку до Muhoroni, що є сільською місцевістю приблизно за 60 км від міста Kisumu. Саме під час проїзду місцями навколо Kisumu ми натрапили на демонстрацію проти депортації опозиційного представника Migunu до Канади. Те, що ми бачили з машини, було Кенією, якої я за сім років (відколи тут живу і працюю) не бачила. Це була закривавлена країна, де молоді люди розмахували палицями та мачете.
Розлючена молодь кидала каміння в автомобілі, що проїжджали повз, зупиняла їх і запитувала водіїв, чи вони з племені Kikuyu чи Luo. На нашому авто на дзеркалах заднього виду мала бути зав'язана червона стрічка на знак підтримки Raila Odinga, інакше ми б не уникнули конфліктів. Усі машини залишилися заблокованими на мосту через накидане каміння, яке мало перекрити рух. Після прибуття поліцейських ситуація перетворилася на неконтрольований хаос. Окрім сльозогінного газу, вони стріляли в повітря для попередження, ситуація виходила з-під контролю. Ми самі ледве вибралися з цієї ситуації — без шкоди для здоров'я чи серйозних пошкоджень автомобіля, який нам потрібен для логістики проєкту…
Це був саме той момент, коли я усвідомила, що мій новий дім — Кенія — балансує на дуже тонкому льоду. Людям зараз достатньо малого, і насильство може будь-якої миті повторитися. Жителі вже зараз бояться виборів 2022 року і відкрито говорять про насильство. Розділеність на основі племінної приналежності дедалі більше поглиблюється. Місцеві жителі не борються разом за одну єдину кращу Кенію, а навпаки...
Текст: Dária Kimuli OZ Juahttps://www.juapredeti.com**