Порушення поведінки у дітей Ілюстрація: Архів акад. мал. Veroniky Lučeničovej Gabčovej PhD.

«Адже все є життя, і навіть його найбільш негативні явища, як-от хвороба, страждання та приниження, містяться в ньому» (P. Strauss).

ВСТУП

Супровідною ознакою в кожному розвиненому суспільстві є природна поява різних соціально-патологічних явищ. Посилення виховних та соціальних проблем нашої молоді порушує ефективність педагогічного впливу вчителів, а також вихователів. При роботі з дітьми з порушеннями поведінки необхідно брати до уваги, що всі заходи, спрямовані на вирішення соціально-конфліктних ситуацій, повинні бути заздалегідь належним чином організаційно сплановані, щоб досягти позитивного ефекту впливу.

Навіть саме вирішення проблем поведінки, насамперед у молодого покоління, є складним завданням, оскільки вимагає багато терплячих зусиль та готовності допомогти з боку фахівців, психологів, а також спеціальних педагогів, які беруть участь у їхньому вихованні. Зрештою, необхідно інгібувати негативні наслідки та стимулювати високопозитивні впливи з соціокультурного середовища. У межах усунення порушень поведінки фахівці завдяки ефективній кооперації можуть забезпечити профілактику молодіжних рецидивів і за допомогою різних форм тренінгів здатні спрямовувати молодь до більш повноцінної діяльності.

ВИЗНАЧЕННЯ ТА КАТЕГОРИЗАЦІЯ ПОРУШЕНЬ ПОВЕДІНКИ

Кожен індивід у нашому суспільстві виступає і діє певним чином. Поведінку людини можна охарактеризувати як спосіб вираження ставлення до інших людей. Прояв кожного з нас відрізняється поглядами, жестикуляцією, способом комунікації, мовою тіла, і це не лише щодо інших членів соціальної системи, а й щодо самого себе. Поведінку можна просто визначити як відповідь організму на безпосередні зміни в його оточенні, коли кожен індивід пристосовується до наявних або майбутніх умов.

Згідно з твердженням Kafka (2015), відмінності в поведінці дітей виникають тоді, коли вони перебувають у безпечному середовищі та під час спілкування свідомо застосовують свій розум, а також інтелект, і в ситуації, коли вони відчувають загрозу, коли діють мимоволі.

Gajdošová та ін. (2011) зазначають, що кожна людина, яка живе на нашій планеті, включаючи дітей, має свою людську гідність, повагу та відповідні права. Кожна дитина, з огляду на свою вразливість, потребує емоційно стабільного середовища та розуміння з боку дорослих. Для здорового розвитку дітей необхідно забезпечувати їхній комплексний розвиток та усувати ризикові причини соціально-патологічних явищ (Gajdošová та ін., 2011).

З психологічної точки зору порушення поведінки дітей визначаються як категоризація порушень волі, інстинктів, потягів, а також самого способу дій щодо інших членів суспільства. У дітей необхідно поважати індивідуальність, незважаючи на їхню неналежну поведінку, і захищати їх від будь-якої форми дискримінації.

З висловлювання Labáth (2001) випливає, що порушення поведінки дітей та молоді в фаховій літературі описуються як дисоціальні або неадекватно агресивні дії, що порушують соціальні очікування суспільства. Вперта поведінка, неадекватна віку дитини та обставинам, не має постійного характеру. Бунтарство молоді та класифіковані порушення поведінки як діагностична категорія відрізняються від звичайного порушення дисципліни тим, що вони повинні мати більш тривалий характер і протягом мінімум шести місяців порушувати варіативність поведінки дітей щодо встановлених правил і норм суспільства (Kolibáš, 1996).

З наведеного випливає, що у випадку, якщо діти порушують встановлені соціальні моделі поведінки та загрожують іншим членам нашого суспільства у своєму оточенні, вони шукають вихід із важкої життєвої ситуації, спричиненої емоційною черствістю дітей, а також їхньою емоційною лабільністю.

Порушення поведінки у дітей та молоді можна класифікувати як ті, що зумовлені психічним станом та сімейним середовищем дитини. У важкокерованих ситуаціях діти часто безпорадно кличуть на допомогу і шукають будь-якого задоволення потреб. Порушення поведінки, спричинені дисгармонією дитячого розвитку, можуть призвести до шизофренії та різних типів депресивних тривог (Krejčírová, 1997). «Для розуміння поведінки дитини ми повинні брати до уваги весь контекст, у якому ця поведінка виникає». В освіті та вихованні нашої молоді важливо надавати значення та сенс діяльності дитини і мотивувати її до успішності (Dreikurs, Grey, 2004).

Згідно з Kafka, порушення поведінки поділяються наступним чином:

  • Первинні – початкові порушення, такі як вікові порушення поведінки дітей та молоді (порушення мовлення, шкільних навичок та емоційні порушення), порушення психічного рівня дій та інтегративні порушення.
  • Вторинні – похідні від первинних порушень.
  • Інтерперсональні – особистісні порушення індивіда.
  • Екстраперсональні – спричинені впливом навколишнього середовища (Kafka, 2015).

Авторка Gajdošová у своїй публікації наводить детальніший поділ порушень поведінки дітей згідно з МКХ-10 як:

  • Соціалізовані – на думку авторки, дитина має стабільні та адекватні емоційні зв'язки з іншими членами сім'ї та поза нею.
  • Несоціалізовані – у цьому випадку дитина має поверхневі зв'язки з усіма індивідами нашої соціальної системи. Згідно з твердженням авторки, у дітей відсутні будь-які глибші стосунки.
  • Агресивні форми – сюди належить булінг та насильницька поведінка щодо інших.
  • Неагресивні форми – авторка до них відносить, наприклад, прогулювання школи, брехню, а також дрібні крадіжки (Gajdošová, 2007).

З наведеної фахової інформації можна констатувати, що в більшості наших шкіл резонують ситуації, які виникають внаслідок неналежної поведінки дітей. Необхідно на основі інтенсивних зусиль виховних консультантів, лікувальних та клінічних педагогів, а також психологів усувати їх та пом'якшувати їхній вплив на інших. Насамперед у дітей з порушеннями поведінки та уваги фахова співпраця в школах є прямою необхідністю.

ПОРУШЕННЯ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

Останнім часом у наших школах зростають проблеми, пов'язані з антисоціальною поведінкою дітей. У нашому суспільстві починають визнаватися переважно матеріальні цінності, і внаслідок зайнятості батьків, незацікавленості дорослих негативні та соціально-патологічні явища дітей стають своєрідною природною частиною нашого життя.

У нашому споживацькому суспільстві змінюється ціннісна орієнтація і знижується інтерес молоді до звичаїв та традицій. Наше постмодерне суспільство пропонує нашій молоді достатньо простору для вживання алкоголю, наркотичних речовин і в підвищеній мірі також для агресивних нападів. У сімейному середовищі відчувається напруга та згасання емоційної стабільності. Останнім часом зростає рівень розлучень, що спричиняє тиск на нащадків (Bradová, 2011).

Етіологічне визначення порушень поведінки є багатогранним і виникає внаслідок комбінації кількох факторів. Інтенсивний розвиток порушень поведінки спричинений:

  • особистісними причинами – диспозиційні фактори, як-от темперамент, імпульсивність, тривожне переживання напруги, побоювання, страх, подразливість на подразники,
  • психологічними причинами – неналежним соціальним середовищем, у якому дитина на даний момент перебуває,
  • соціальними причинами

– негативний вплив одноліткових груп, імітування насильницької та навіть агресивної поведінки, асоціальна поведінка дітей та молоді, що випливає з браку їхньої приватності, особливо у великих міських житлових масивах, – причинами з родинного середовища – діти не мають у батьках морального взірця, у неповних та нефункціональних сім’ях вони стають їхніми цапами-відбувайлами. (Gajdošová a kol., 2011).

Серед чинників, що спричиняють проблемну поведінку дітей, виділяють такі:

  • внутрішні чинники

– особливості нервової системи, вроджені схильності, хвороби, травми, порушення пізнавальних функцій, диспропорції інтелектуальних здібностей, – зовнішні чинники – неналежне родинне виховання, погані соціальні звички, розлучення, злочинність, смерть батьків, алкоголь у сім’ї, булінг, порушені соціальні стосунки між однолітками тощо. (Slovíková, 2015).

З фахових знань випливає, що причини розладів поведінки є різнорідними та мають негативний вплив на адаптацію індивіда до соціальної системи. Розлади поведінки з педагогічного аспекту можна охарактеризувати як дезадаптивну поведінку учня у шкільному середовищі, яка має етіологічно широкий спектр досить тривалого характеру. Соціальну дезадаптацію в учнів неможливо долати звичайними виховно-освітніми підходами, навпаки, вона потребує індивідуальної педагогічної опіки. Учні своєю неадекватною поведінкою здатні негативно детермінувати стосунки у шкільному класі, де можуть загострюватися проблеми з дисципліною та свідомим порушенням правил.

ФОРМИ ПРОФІЛАКТИКИ СОЦІАЛЬНО-ПАТОЛОГІЧНИХ ЯВИЩ

На основі фахової співпраці у школах реалізуються різні профілактичні програми, спрямовані на усунення патологічної та девіантної поведінки учнів. Як найчастіші форми використовуються фахові лекції, бесіди, досвідне навчання, актуальні стенди на обрану проблематику та масмедійна пропаганда у польових умовах.

Як найбільш вживані форми профілактики неналежної соціально-патологічної поведінки учнів школам рекомендуються спеціальні навчальні підходи, реалізація профілактичної діяльності в межах позашкільної роботи, як-от співпраця з поліцією, судами тощо, специфічні програми з виховання здорового способу життя, програми, спрямовані на поглиблення та підтримку взаємних довірливих стосунків, створення позитивного творчого середовища, співпраця з центрами психологічної профілактики, наочне використання дидактичних засобів та обчислювальної техніки, демонстраційна агітація ІКТ, активна співпраця з координатором профілактики, самоврядна та активна діяльність усіх учнів, створення психологічно позитивного шкільного клімату, кооперація школи з родиною. (Hroncová, Emmerová, 2010).

Серед найбільш ризикових сфер підтримки учнів Bradová (2011) зазначає такі:

  • створення творчого та безпечного шкільного середовища, яке розвиває в учнів почуття приналежності до соціальної групи,
  • розвиток соціальних компетенцій, за допомогою яких учні здатні працювати зі своїми почуттями та долати проблемні завдання,
  • позитивна мотивація до належної поведінки, яка забезпечить дотримання встановлених зразків та норм поведінки у школі,
  • підтримка активного навчання, яке запобігатиме невдачам учня у шкільних результатах. Навіть менш успішні учні здатні на основі індивідуального підходу долати свої межі та засвоювати ефективні стратегії самостійного творчого навчання.

Можна констатувати, що у більшості якісних шкільних інституцій на сьогодні активно тривають інтервенційні програми на підтримку здорового способу життя нашого майбутнього покоління. Серед найбільш вживаних профілактичних програм належать, наприклад, Nenič vedome svoje telo, Cesta k emocionálnej vyspelosti, Škola podporujúca zdravý životný štýl тощо. З огляду на успішність зазначених програм необхідно, щоб у школах реалізувалися також профілактичні програми у сфері первинної профілактики соціально-патологічних явищ суспільства. У школах мають бути встановлені чіткі правила взаємної співпраці з батьками, вчителями, виховними консультантами та фаховими працівниками школи.

СТАНОВИЩЕ ШКОЛИ У ПРОФІЛАКТИЦІ СОЦІАЛЬНО-ПАТОЛОГІЧНОЇ ПОВЕДІНКИ

Школа є соціальною інституцією, що забезпечує всебічний розвиток особистості кожного учня в межах виконання своєї виховно-освітньої та соціалізаційної ролі. Шкільна інституція є для учня середовищем, де формується не лише його особистість, а й місцем, де він встановлює довірливі стосунки та дружбу зі своїми однолітками.

Matoušek та Kroftová (1998) стверджують, що сучасна та якісна школа є середовищем, де вчителі цікавляться розвитком кожного учня, навіть проблемного. Obdržálek (2002) констатує, що школи повинні розвивати комплексно всіх учнів та формувати їхні особистості комплементарно.

Попри зусилля шкільних інституцій, під час навчання учнів трапляються небажані явища, які значною мірою негативно впливають на соціалізаційний процес учнів. Hroncová (2000) у цьому зв’язку констатує, що у школі парадоксально через пастки соціальних груп виникають девіації у поведінці учнів. При роботі з учнями, які мають розлади поведінки, Kariková (2007) рекомендує індивідуальну оцінку проступку, і у випадку, якщо інтервенційно вчитель зазнає невдачі, ситуацію, за її словами, необхідно передати психологічному працівнику.

Bakošová стверджує, що при неналежній поведінці учнів у школі необхідно мати запроваджені суворі правила, стратегічні підходи слід орієнтувати на профілактику та методом дискусії вирішувати неналежну поведінку учнів. (Bakošová, 2011). За словами Višňovský, Kačáni (2007), важливу роль при роботі з учнями з проблемною поведінкою відіграє саме класний керівник, який здатний щодня вирішувати виховні проблеми своїх учнів, пов’язані з їхньою недисциплінованістю, пропусками занять, крадіжками, булінгом, а також прогулюванням школи.

Кожна школа повинна мати підготовлені стимулюючі кроки щодо того, як підходити до учнів у випадку прогулювання, та регулярно стежити за їхньою відвідуваністю школи. У межах позитивного підходу вчителі повинні підтримувати проблемних учнів під час навчання, а також у їхній емоційній пригніченості через шкільні невдачі. У межах творчої активності необхідно надавати учням допомогу для підвищення їхньої здорової самооцінки.

ВИСНОВОК

Розлади поведінки дітей та молоді необхідно сприймати комплексно у тісному зв’язку з їхньою віковою зрілістю, актуальною життєвою ситуацією, родинним середовищем та актуальним станом здоров’я, у якому вони на цей момент перебувають. У повсякденному житті ми стикаємося з різними формами патологічної поведінки у вигляді агресії, булінгу, а також крадіжок. Будь-які неналежні реакції дітей та молоді можуть проявитися у ситуаціях, викликаних різними причинами, і, навпаки, напружені ситуації у багатьох випадках є відображенням різних проявів їхньої порушеної поведінки. Проблемно поводжувані індивіди не здатні поважати базові людські принципи та норми суспільства.

Порушення поведінки дітей у шкільному середовищі є етіологічно різнорідними, і на їх виникнення впливає ціла низка внутрішніх та зовнішніх чинників із сімейного середовища, груп однолітків, друзів та ширшого навколишнього середовища. Нестимулююче сімейне середовище створює великий тиск на дитину, яка внаслідок емоційної депривації не здатна на окремих життєвих етапах соціалізуватися в суспільстві.

Діти з порушеннями поведінки часто походять із неблагополучних та неповних сімей, оскільки проблемні особистості страждають від нестачі позитивних прикладів. У нашому суспільстві помітне зростання кількості дітей із проблемною поведінкою також у матеріально забезпечених сім'ях, у яких бракує порозуміння, а виховання зосереджується суто на матеріальному забезпеченні сім'ї. Навіть цим дітям бракує позитивного прикладу батьківського авторитету та любові з боку дорослих. Діти, які страждають від емоційної депривації, схиляються до проблемних груп друзів, де вони в негативний спосіб реалізують свої незадоволені потреби.

Авторки: PhDr. Tímea Csikósová, DiS doc. PhDr. Nataša Bujdová, PhD. Використана література

BAKOŠOVÁ, Z. 2011. Sociálna pedagogika ako životná pomoc. Bratislava : UK, 251 s. ISBN 978-80-96994-40-3. BRADOVÁ, K. 2011. Záškoláctvo – výskyt, prevencia a riešenie. Banská Bystrica : UMB, 127 s. ISBN 978-80-557-0244-5. DREIKURS, R. – GREY, A. 2004. Discipline Without Tears. Publisher : Wiley Revised edition, 160 s. ISBN 978-04-70835-08-1. GAJDOŠOVÁ, E., HUBINSKÁ, L., JAKUBKOVÁ, V. 2011. Intervencie pracovníkov pomáhajúcich profesií pri riešení problémov a porúch detí v správaní s dôrazom na rozvíjanie ich sociálno-emocionálnej a morálnej zrelosti. Bratislava : Stimul, 239 s. ISBN 978-80-8127-014-7. GAJDOŠOVÁ, E. 2007. Riešenie porúch žiakov v správaní v škole. Možnosti zvládania agresie a násilia. Bratislava : Filozofická fakulta Univerzity Komenského, 146 s. ISBN 80-89236-17-6. HRONCOVÁ, J. 2000. Sociálna pedagogika a sociálna práca. Banská Bystrica : PF UMB, 293 s. ISBN 80-80554-27-7. HRONCOVÁ, J. – EMMEROVÁ, I. 2010. Sociológia výchovy a vzdelávania. Banská Bystrica : PF UMB, 350 s. ISBN 978-80-557-0035-9. KAFKA, J. 2015. Správanie (chcenie) človeka a poruchy správania. Košice : EQUILIBRIA, s. r. o., 150 s. ISBN 978-80-8152-232-1. KARIKOVÁ, S. 2007. Základy patopsychológie detí a mládeže. Žilina : IPV/EDIS, 146 s. ISBN 978-80-8070-757-6. KREJČÍROVÁ, D. a kol. 1997. Dětská klinická psychologie. Praha : GRADA, 456 s. ISBN 80-7169512-2. KOLIBÁŠ, E. 1996. Špeciálna psychiatria. Bratislava : UK, 164 s. ISBN 978-80-89322-05-3. LABÁTH, V. 2001. Riziková mládež. Praha : SLON, 157 s. ISBN 80-85850-66-4. MATOUŠEK, O. – KROFTOVÁ, A. 1998. Mládež a delikvence. Praha : Portál, 332 s. ISBN 80-71782-26-2. OBDRŽÁLEK, Z. 2002. Škola a jej manažment. Bratislava : UK, 223 s. ISBN 80-223 1690-3. SLOVÍKOVÁ, M. 2015. Problémové správanie u žiakov základných a stredných škôl. Bratislava : CVTI SR, 40 s. ISBN 978-80-89354-58-0. VIŠŇOVSKÝ, Ľ. – KAČÁNI, V. 2007. Psychológia a pedagogika pomáhajú škole. Bratislava : IRIS, 198 s. ISBN 80-89018-85-8.