Соціального педагога, безумовно, можна віднести до комплексу допоміжних професій. Завдяки своїм базовим знанням, навичкам і компетенціям він здатний працювати як із групами звичайного населення, так і з групами соціально маргіналізованими, знедоленими та вразливими. Ми вважаємо за необхідне включити сюди професію соціального педагога, водночас емансипуючи його від інших професій. Для розвитку галузі та підвищення якості діяльності соціальних педагогів необхідно виокремити цю професію серед інших і показати чіткий напрямок її подальшого розвитку.

Соціальний педагог походить від понять «соціальний» і «педагог». Слово «соціальний» має кілька значень. У словнику іншомовних слів для школи та практики воно визначається як: «1. суспільний, що відповідає потребам, інтересам, вимогам суспільства; 2. що стосується матеріального забезпечення членів суспільства; упорядкування суспільних відносин тощо» (Šalingová-Ivanová, 1988, с. 458). Якщо підсумувати визначення, то поняття «соціальний» можна розуміти як спрямоване на роботу з людьми. Слово «педагог» має грецьке походження і означає вихователь, вчитель.

Характеристика професії соціального педагога у нас досі чітко не визначена, ми зустрічаємося лише з його моделлю. «Попри всі зусилля, спеціальність соціального педагога досі не внесена до каталогу робіт або професій. Найчастіше на практиці ми зустрічаємося з традиційним позначенням вихователь, яке, однак, у деяких випадках не є найточнішим» (Kraus, 2008, с. 57). Соціальний педагог історично був і в наш час залишається зорієнтованим насамперед на дітей, молодь і дорослих. Цей факт відображається і в діяльності соціального педагога, де його робота є допоміжною, а саме: профілактичною, виховною, освітньою, перевиховною, інтервенційною, консультативною (Dirgová, 2010).

Позитивно можна оцінити прийняття закону про педагогічних працівників та фахових працівників від 24 червня 2009 року, де у § 24 до інших складових системи виховного консультування та профілактики було зараховано і соціального педагога, якого розуміють як педагогічного працівника, що здійснює педагогічну діяльність, тобто сукупність робочих дій, що виконуються шляхом безпосередньої виховно-освітньої діяльності та інших пов'язаних із нею дій, які роботодавець встановлює у трудовому розпорядку. Під безпосередньою виховно-освітньою діяльністю згідно із законом № 319/2009 розуміється безпосередня навчальна діяльність, якою реалізується шкільна освітня програма або програма безперервної освіти, та безпосередня виховна діяльність, якою реалізується виховна програма, що виконуються педагогічним працівником.

Соціальний педагог згідно зі згаданим законом виконує фахові дії в межах профілактики, інтервенції та надання консультацій насамперед для дітей та учнів, які перебувають під загрозою соціально-патологічних явищ, із соціально вразливого середовища, наркозалежних або інших знедолених дітей та учнів, їхніх законних представників та педагогічних працівників шкіл і шкільних закладів. Робота з дітьми, особливо з тими, хто має неврологічні розлади, вимагає специфічних знань, відомостей та кваліфікованого погляду на дану проблематику (Hudáková, 2011, с. 149). Соціальний педагог виконує завдання соціального виховання, підтримки просоціальної, етичної поведінки, соціально-педагогічної діагностики середовища та стосунків, соціально-педагогічного консультування, профілактики соціально-патологічних явищ та реедукації поведінки. Він здійснює експертну та просвітницьку діяльність.

Модель професії «соціальний педагог» є складною та різнорідною. Його робота пов'язана з професією вчителя, психолога, психотерапевта. Головну функцію соціального педагога можна охарактеризувати у двох сферах діяльності: інтеграційна діяльність та розвивальна діяльність. У межах інтеграційної функції діяльність соціального педагога спрямована на клієнтів, які перебувають у кризових ситуаціях, у психічній, соціальній чи психосоціальній загрозі та потребують фахової допомоги й підтримки. Що стосується функції розвитку, то в такому разі йдеться «про забезпечення бажаного розвитку особистості в напрямку правильного чи бажаного способу життя, цінного та корисного наповнення вільного часу. Ця профілактична мета стосується всього людського населення, особливо дітей та молоді» (Kraus, Poláčková, 2001, с. 48). Професійний розвиток соціального педагога — це процес поглиблення, вдосконалення та розширення кваліфікації і професійних компетенцій відповідно до найновіших наукових знань, суспільних потреб та вимог до виконання педагогічної діяльності та виконання фахової діяльності.

Автори фахових публікацій вказують на функцію соціального педагога у практичній соціально-виховній, освітній, консультативній та профілактичній діяльності. Автори, які займаються соціальною педагогікою, виходять із різних точок зору і пов'язують «діяльність соціального педагога з різними заходами та проблематикою, наприклад, із профілактикою злочинності, з ромськими родинами, синдромом CAN, із профілактикою наркозалежностей, із допомогою дітям із дитячих будинків під час старту в життя, у школі з агресивними дітьми, з координатором профілактики в початкових школах, із профілактикою соціально-патологічних явищ у школі, з інтеграцією осіб з інвалідністю тощо» (Bakošová, 2008, с. 76). Тому ми спробуємо визначити професію соціального педагога, якого P. Klíma (2004, с. 51) характеризує як «спеціалізованого фахівця, оснащеного теоретично, практично та концептуально для цілеспрямованого впливу на осіб та соціальні групи насамперед там, де спосіб життя, життєва практика цих індивідів чи соціальних груп характеризується деструктивним чи некреативним способом задоволення потреб та формування власної ідентичності».

Загалом кажучи, йдеться про професійного працівника, який керує та організовує на професійному рівні виховний процес і впливає на інших дітей, молодь та дорослих у напрямку бажаних оптимальних особистісних цілей їхнього розвитку. Bakošová (2008) пропонує таку характеристику соціально орієнтованого педагога: «Соціальний педагог — це фахівець, який теоретично і практично підготовлений шляхом вищої освіти — магістерського навчання за спеціальністю педагогіка, філософського, педагогічного чи соціального спрямування (раніше спеціалізації, спрямування соціальна педагогіка) до соціально-виховної діяльності. Це фахівець, чиї загальні компетенції полягають у допомозі дітям, молоді, дорослим, батькам (соціальна андрагогіка, герагогіка) та в їхній підтримці в ситуаціях вирівнювання дефіциту соціалізації та пошуку можливостей покращення якості життя через виховання, освіту, профілактику, консультування».

Професія соціального педагога, безперечно, є дуже потрібною та важливою для функціонуючого суспільства. Цьому сприяє і часто згадувана проблема зміни сімейного клімату, де батьки недостатньо приділяють увагу вихованню своїх дітей. На жаль, значення та місія даної професії не відповідають її оцінці. Позиція та престиж професії соціального педагога в сучасному суспільстві не є високими.

Поняття професії ми розуміємо як ядро професійної діяльності, основа якої побудована на попередній довготривалій теоретичній підготовці. Професійне покликання ґрунтується на кваліфікації, знаннях та навичках професійного авторитету. Воно також включає в себе етичний кодекс. Соціальна роль вимагає комплексу знань, здібностей та навичок із культурної сфери — норм, цінностей, символів. Усе це належить до педагогічної професії. При характеристиці професії соціального педагога ми виходимо з наступних критеріїв:

  • «економічний – відстежує попит і пропозицію на ринку праці та професійний склад у суспільстві,
  • правовий – забезпечує застосування законів, приписів, розпоряджень для реалізації професії,
  • психологічний – включає особистісні характеристики, передумови для успішного виконання професії,
  • соціологічний – проблеми, що включають соціально-економічні, культурні та політичні умови діяльності в даній професії» (Kraus, 2001, с. 33).

Професія соціального педагога ототожнюється з цими критеріями, хоча при визначенні ми виходимо із загальної моделі, адаптованої до цілей і функцій соціальної педагогіки, оскільки становище соціального педагога в рейтингу професій досі не врегульоване законодавчо. Йому приписують роль вчителя або вихователя, але таке означення, звісно, не є влучним. Поле діяльності соціального педагога ширше, воно не стосується лише школи. Робота хоч і близька до роботи вчителя, психолога чи соціолога, але не замінює її, і не є чітко визначеною чи окресленою.

При характеристиці діяльності соціального педагога ми виходимо з великої палітри дій, які вимагають постійної активності та творчості, зокрема тому, що вони випливають із неповторних ситуацій, зі зміни видів діяльності та з потреби присутності соціального педагога в «епіцентрі подій». Трудова діяльність соціального педагога має сукупний характер виховно-освітнього впливу на дозвілля, створення пропозицій для ціннісного використання вільного часу, консультативної діяльності, діагностики, аналізу ситуацій, реедукації, ресоціалізації та польової роботи. Вікових обмежень майже не існує, отже, йдеться про вікові категорії від дітей до людей похилого віку. Попри те, що домінуючим інтересом соціальної педагогіки є робота з дітьми та молоддю, це не означає, що соціальна педагогіка не має частки в послугах для інших вікових категорій. Специфіка соціальної педагогіки, на відміну від інших допоміжних професій, полягає в тому, що вона присвячена роботі з людьми різного віку, чи то діти, молодь, дорослі особи середнього чи старшого віку. Згідно з Klíma (1993), соціальна педагогіка домінуюче зосереджується на роботі з дітьми та підлітками, на роботі з сім’єю та з маргінальними групами. Парціально – тобто частково – соціальна педагогіка присвячує себе роботі з дорослими та людьми похилого віку. З огляду на демографічні зміни в нашому суспільстві, проте, ми можемо припустити, що в межах соціальної педагогіки, так само як і в межах інших дисциплін, робота з дорослим населенням буде все частішою.

При складних і серйозних проблемах, які вирішує соціальний педагог у різних сферах, вимагається також висока якість і фаховість соціального педагога. Суспільство тому для цієї професії вимагає ступені освіти, які повинні послідовно доповнювати один одного: вища фахова, бакалаврська, магістерська, докторантська освіта. Пропозиції навчання через спеціалізаційні курси та атестації є необхідними для його подальшого професіоналізму. Автор D. Woźniak диференціює основні якості допоміжної професії на дві головні категорії:

1) функціональні якості

, до яких він зараховує:

  • чутливість до людських проблем,
  • неупередженість і чесність,
  • турботливість і доброзичливість,
  • безсторонність і повагу до гідності кожної людини,
  • готовність допомогти,
  • здатність до самоконтролю своїх дій та стосунків з особами, про яких він дбає,
  • просоціальну готовність, симпатію до людей,
  • зацікавленість людиною, а також її проблемами,
  • емпатичне ставлення,
  • орієнтацію на активізацію клієнта та його співучасть у вирішенні власних проблем,
  • комунікабельність, що проявляється в легкості встановлення контактів, здатності вести розмову, наполегливості та терплячості у слуханні, здатності переконувати інших.

2) інструментальні якості

, до групи яких належать:

  • організаційні здібності - що полягають у знанні розпізнавати, діагностувати та вирішувати соціальні проблеми,
  • сумлінність, систематичність і внутрішня дисципліна,
  • рішучість, послідовність і внутрішня дисципліна,
  • предметність, справжність (автентичність) і правдивість,
  • особиста відповідальність за слова та вчинки,
  • сумлінність і ретельність у роботі,
  • винахідливість, активність і творчість,
  • сприйнятливість і соціальна уява,
  • особиста культура, душевний спокій і почуття гумору,
  • спритність і дискретність, ідентифікація з професією, що виконується. (Határ C. et al., In: Woźniak., 2007, с. 139).

Попри всі переваги та суттєві внески професії соціального педагога, досі це покликання чи, скоріше, місія не були визначені як самостійна професійна дисципліна, і соціального педагога часто плутають з іншими спорідненими професіями. Соціального педагога ми могли б порівняти зі зграєю дельфінів. «Якщо члени групи бачать, що їхній родич слабкий і не може випливти на поверхню, вони підпливають під нього і виштовхують над поверхню, щоб він міг вдихнути. Соціальний педагог як дельфін, теж може допомогти вам вибратися з глибин на поверхню». Концепція його профілю, точне визначення та розміщення в структурі допоміжних професій тому стає викликом для сучасності з візією в майбутнє. З наведеного випливає, що поки професія соціального педагога не є юридично та інституційно закріпленою, позиція та престиж цієї професії не відповідатимуть виконанню цієї роботи.

Висновок

Темою педагога, орієнтованого на соціальні проблеми, чиї компетенції випливають із наукової дисципліни соціальна педагогіка, займалися багато педагогів у нашій та закордонній фаховій літературі. Кожен бачить функцію соціального педагога в практичній соціально-виховній, освітній, консультативній чи превентивній діяльності. Соціальний педагог, наприклад, згідно з Kraus (2001), є фахівцем, оснащеним теоретично – знаннями, практично – навичками та концептуально для виховного впливу всюди там, де він може сприяти формуванню здорового способу життя, насамперед там, де середовище індивіда чи груп діє деструктивно при задоволенні потреб. Соціальний педагог має освітні компетенції самовиховання, самоосвіти, компетенції консультування, превенції, економічні компетенції та компетенції перевиховання.

Автор: PaedDr. Slavomír Laca, PhD.

СПИСОК БІБЛІОГРАФІЇ

BAKOŠOVÁ, Z.: Sociálna pedagogika ako životná pomoc. Bratislava: FF UK, 1994. ISBN 80-223-0851-X. BAKOŠOVÁ, Z.: Sociálna pedagogika ako životná pomoc. Bratislava: FF UK, 2008. ISBN 978-80-969944-0-3. BAKOŠOVÁ, Z. a kol.: Sociálna pedagogika. Bratislava: Mladé letá, 2005. ISBN 80-10-00485-5. DIRGOVÁ,E.: Vzdelávanie ako primárny faktor zvyšovania zamestnanosti. In: Zborník z Týždňa vedy a techniky. – Ružomberok: PF KU, 2010. ISBN 978-80-8084-555-1

HUDÁKOVÁ, Z.: Дитина з порушенням поведінки. В: Збірник II наукової конференції «Традиції та інновації у вихованні та освіті сучасного покоління вчителів VII». Видавництво: Verbum, Katolícka univerzita v Ružomberku. Ružomberok, 2011. ISBN 978-80-8084-676-3. KRAUS, B.: Основи соціальної педагогіки. Praha: Portál, 2008. ISBN 978-80-7367-383-3. KRAUS B. – POLÁČKOVÁ, V. та ін.: Людина – середовище – виховання. До питань соціальної педагогіки. Brno: Paido, 2001. ISBN 80-7315-004-2. HATÁR, C. та ін.: Основи соціальної педагогіки для допоміжних професій. Nitra: Univerzita Konštantína Filozofa v Nitre 2007. ISBN 978-80-8094-174-1. KLÍMA, P.: До епістемологічних та методологічних джерел соціальної педагогіки. Praha: Éthum, 1993. ISSN 0012-0332. LACA, S., LACA P.: Соціальний педагог та його компетенції в постмодерному суспільстві, В: Збірник доповідей з міжнародної наукової конференції – Традиції та інновації у вихованні та освіті сучасного покоління вчителів VII, Ružomberok: Verbum, 2011. ISBN – 978 .80-8084-676-3. KLÍMA, P.: До епістемологічних та методологічних джерел соціальної педагогіки. Praha: Éthum, 1993. SCHAVEL, M.: Соціальне консультування та супервізія в соціальній роботі. Bratislava: Gerthoffer. 2004. ISBN : 1335-05378. ŠALINGOVÁ M. – IVANOVÁ M.: Словник іншомовних слів для школи та практики. Bratislava: Slovenské pedagogické nakladateľstvo 1988.

Публікації автора статті: PaedDr. Slavomír Laca, PhD

Основи соціальної педагогіки – Соціальна педагогіка проходить постійний розвиток у зв'язку з розвитком усього суспільства, яке позначене суспільними змінами, пов'язаними насамперед із зростанням техніки, автоматизацією та глобалізацією світу, а також із зростаючою кількістю соціально-патологічних явищ у суспільстві.

Вибрані розділи з етики для соціально-медичних професій – У наш час ми можемо констатувати, що спостерігається велике зростання нових наукових знань про людину як про розумного індивіда на рівні людської популяції, аж до різноманітної проблематики. На передній план виходять дедалі помітніші численні та складні етичні питання щодо людського життя.