Згідно з даними ВООЗ, чверть європейців страждають від клінічних проявів тривоги та страху, 400 мільйонів — від психічних розладів, прискорюється старіння, зростає кількість випадків деменції, пандемічно збільшуються наркотична залежність та депресії. Психічний стрес постає як часта радикальна причина підвищеної поширеності не лише психічних, а й психосоматичних та соматичних розладів.

З переживань сучасної людини зникають позитивні емоції, оптимізм замінюється песимізмом, слабшає якість і зрілість міжособистісних стосунків, зростають почуття самотності та соціальної ізоляції. Слабшає цілюща сила емоційної підтримки та солідарності, зростає емоційне напруження. Яка особистість буде здатна успішно протистояти стресовому навантаженню і водночас проживати своє життя як цілком змістовне, радісне та щасливе? Загалом можна сказати, що передумови для цього має здорова особистість. Концепцію здорової особистості запропонували багато видатних постатей — Gordon Allport, Carl Rogers, Erich Fromm, Abraham Maslow, Carl Jung, Viktor Frankl та Fritz Perls.

A. Maslow постулював теорію самоактуалізованих особистостей. Його цікавило, скільки потенціалу ми маємо для повного людського розвитку, який він вивчав у надзвичайно здорових індивідів. Саме у них він прагнув отримати інформацію про глибину наших можливостей (здібностей). Роботу він розпочав зі спостереження за двома людьми, яких знав особисто — гештальт-психологом Max Wertheimer та антропологом Ruth Benedict. Він аналізував життя видатних живих і померлих особистостей. Живих — за допомогою інтерв'ю, вільних асоціацій та проективних методик, померлих — за допомогою аналізу біографічного та автобіографічного матеріалу. Серед історичних постатей: Thomas Jefferson, Abraham Lincoln, Baruch Spinoza, Albert Einstein, Eleanor Roosevelt, J. W. von Goethe, Pablo Casals, John Keats, Adlai Stevenson, Robert Browning, Martin Buber.

Він дійшов висновку, що люди народжуються з універсальними потребами, які мотивують нас до росту, розвитку та актуалізації нашого потенціалу ставати такими, якими ми здатні і хочемо бути.

Потреба самоактуалізації — це тенденція індивіда актуалізувати свої потенції, ставати все більше і більше тим, на що він здатний і ким хоче стати. Задовольняючи її, індивід у своїй індивідуальній діяльності робить те, у чому він повністю самореалізується, відчуває себе задоволеним самим собою. Те, що індивід відчуває, що «мусить» робити, яким «мусить» бути, є тим справжнім (істинним), що випливає з його сутнісної природи. (Музикант живе в музиці, художник малює, поет пише вірші). Проте потреба не може бути досягнута, поки інші, нижчі потреби не будуть задоволені. Необхідною умовою для досягнення самоактуалізації є задоволення ієрархії потреб, універсальних і вроджених потреб, які розташовані в ієрархії від найсильніших до найслабших. Потреби повинні бути принаймні частково задоволені в цьому порядку, перш ніж з'явиться потреба в самоактуалізації.

Ієрархія потреб за Maslow — нижчий рівень — вищий рівень (може бути задоволений після того, як задоволений нижчий).

«Фізіологічні потреби»

(їжа, вода, повітря, сон, секс) «Потреби в безпеці» — отримати відчуття безпеки, фізичного комфорту, захисту, порядку, свободи без страху, тривоги та хаосу. Після досягнення певного рівня наповнення ми стаємо вмотивованими потребами: «Потреба в любові та приналежності» — потребу в любові ми задовольняємо шляхом створення інтимних стосунків з іншою особою або з людьми загалом, причому важливо давати і приймати любов. Потреби в приналежності наповнюються відчуттям єдності з групами або ідеями, які відображають наші цінності та характеристики. Якщо вони не задовольняються, індивід гостро відчуває відсутність друзів, партнера або дітей. Він відчуває голод у стосунках з людьми, у місці в групі чи в сім'ї, переживає почуття самотності, відторгнення, відчуженості, виключення із суспільства. «Потреба в повазі» — існує два типи: повага, що походить від інших людей у формі визнання, та самоповага (оцінка себе), отримана через відчуття впевненості та надійності в самому собі. Вони будуються на знанні того, хто ми є і що ми є. Задоволення потреби в самоповазі веде до відчуття впевненості в собі, власної цінності, сили, здатності та адекватності, до відчуття корисності та потрібності у світі. Перешкоджання цим потребам породжує почуття неповноцінності, слабкості та безпорадності. Найбільш стабільна і здорова самоповага базується більше на заслуженій повазі, отриманій від інших людей, ніж на зовнішній репутації, славі чи лестощах і підлабузництві.

Однак задоволення вищезазначених потреб ще не означає готовність до самоактуалізації. Повинні бути ще задоволені «когнітивні потреби» (знання та розуміння світу навколо себе) та «естетичні потреби» — потреба в симетрії, порядку та красі.

Індивід, який досягає самоактуалізації, демонструє чіткіше та ефективніше сприйняття реальності, не заперечує правду, здатний диференціювати конкретне та абстрактне. Він має більшу відкритість до досвіду та вражень, хорошу інтеграцію, цілісність та єдність особистості, спонтанність, здатність до самовираження та повне функціонування. Він має реальне его, міцну ідентичність, автономію, унікальність, об'єктивність, незалежність, зберігає творчий підхід. Демонструє демократичну структуру характеру, здатність до любові, цікавиться вирішенням проблем, приймає себе та інших і не має упереджень. Творчість і розвиток реалізуються без надзвичайних і виснажливих зусиль. У міжособистісній комунікації не виявляє підвищеної вразливості та страху перед критикою, не боїться переглядати, коригувати свої життєві плани та перспективи. Оцінки та думки інших приймає адекватно і зіставляє їх із власними. Йому бракує амбівалентності у почуттях до оточення. Він відчуває відповідальність за власне життя, яке вважає результатом вільного вибору.

Середовище

Суспільства та організації можуть сприяти або перешкоджати особистісному росту. Виховне середовище, яке позитивно впливає на розвиток здорових особистостей, надає пріоритет зазначеним людським потребам і залежно від них структурує програми соціальних та організаційних установ. У світі, що швидко змінюється, старі інституції завжди закликаються до модифікації, виникає потреба винаходити нові, які здатні краще забезпечувати оптимальний людський розвиток і бути організаційно ефективнішими.

Акцент робиться на індивідуальній свободі, яка має врівноважуватися усвідомленням нашої взаємозалежності та нашої відповідальності одного перед одним. Відповідальності перед суспільством, культурою та майбутнім. Необхідно відкривати новими дослідницькими інструментами багаті можливості в глибині людського буття. Хоча Freud зосереджувався на нездоровій особистості, яка демонструє порушену поведінку, а гуманістичний підхід фокусується на здоровій особистості, психоаналіз також приніс важливі висновки про здорову особистість.

Психоаналіз звернув увагу на силу, диференційованість та гнучкість функцій Я. Я — це виконавчий орган психіки з багатьма функціями (10), зрілість якого виражає відносно здорову особистість.

  • Функції «перевірки реальності» — здатність до об'єктивного сприйняття, диференціювання власної фантазії від реальності, сприйняття зовнішнього та внутрішнього світу, сприйняття та диференціювання власних цілей та імпульсів, бажань, а також здатність до їх вираження

  • Здатність до мислення та символізації, передбачення наслідків своєї поведінки

  • Здатність до регресії в службах Я (звільнити когнітивну особистість і формувати нові конфігурації: віддатися мріям, фантазіям, відмовитися від звичних захистів – як це спостерігається у дитини – при збереженій здатності регулювати регресію)

  • Здатність регулювати та контролювати афекти й імпульси
  • Здатність толерувати конфлікти (фрустраційна толерантність) і вирішувати їх, здатність вчитися на досвіді.
  • Здатність створювати та регулювати міжособистісні стосунки – об'єктні стосунки – здатність до встановлення стосунків взагалі, їх зав'язування, підтримання, а також завершення. Гнучкість у переслідуванні та досягненні власних цілей, водночас здатність до сприйняття та емпатії щодо інших людей.
  • Дефензивні (захисні) функції – (примітивні, невротичні, зрілі захисти)
  • Автономні функції – перцепція, інтенційність, мова, продуктивність, моторний розвиток
  • Синтетично-інтегративна функція – здатність зберігати функцію життя, адаптації, створювати гештальти, пом'якшувати несумісне
  • Опанування – компетентність – ступінь відповідності між почуттями компетентності та проявом компетентності

Ľudovít Juráš, Кафедра психології SZU Bratislava

Матеріал був опублікований у збірнику матеріалів конференції ,,Psychológia zdravia - Zdravie a múdrosť. Psychológia zdravia a syndróm vyhorenia. Rodové rozdiely v zdraví“. Конференція відбулася у 2009 році. Укладачі: PhDr. Dušan Selko, CSc., MPH, Mgr. Róbert Ďurka, PhD. Збірник видано за фінансової підтримки Národného ústavu srdcových a cievnych chorôb, a. s., Bratislava Видавець: Národný ústav srdcových a cievnych chorôb, a. s., Bratislava у видавництві MAURO Slovakia s.r.o., Bratislava 2010, ISBN 978-80-968092-6-4