До фірми Hewer я потрапила за допомогою подруги, яка допомагала мені знайти роботу. Її слова були: «Maryam, ти б підійшла для цієї роботи». І ось я надіслала електронний лист і резюме. Я не очікувала, що мені з фірми дадуть відповідь. Але це сталося, відповіли досить швидко, що мене дуже приємно здивувало. Ми домовилися про час співбесіди, на якій мене ознайомили із загальною роботою доглядальниці. На основі того, що я дізналася, я боялася, чи взагалі мене візьмуть. Але співбесіда пройшла понад мої очікування. Пам'ятаю слова пані керівниці: «Добре подумайте, у що ви вв'язуєтеся...» Наступного дня я відповіла, що беру цю роботу. Однак я не мала жодного уявлення, що передбачає робота доглядальниці, а саме особистої асистентки. І так я поступово, з часом, почала вчитися, аж поки не навчилася. Звісно, я все ще вивчаю деякі речі. Але я намагаюся, щоб мої клієнти були мною задоволені.

У фірмі я менше року і поки що не пошкодувала, що маю цю роботу, що взялася за неї. Іноді асистенції бувають складними, важкими, але іноді й легкими. Своїх клієнтів я люблю. І дуже радію, коли отримую під опіку дітей.

Приблизно через місяць роботи мене запитала моя керівниця, чи впоралася б я з дитиною з інвалідністю, хлопчиком з аутизмом, який до того ж гіперактивний. Я вагалася, але врешті-решт погодилася. Якщо чесно, я мала побоювання, чи приймуть мене його батьки. Пані керівниця зателефонувала їм, і вони погодилися. Тож я пішла познайомитися і поговорити про те, як вони все це уявляють, чого від мене очікують. Пам'ятаю, що перша зустріч була приємною, але я все одно боялася. Водночас я раділа, що буду відповідальною за маленького хлопчика. Його мама гарно мене привітала, і ми почали розмовляти про її сина Marek. Коли я його побачила, я зраділа. Але я не знала, що він не комунікує, що він має важку інвалідність ‒ аутист, який має свій світ. Я просто нічого не знала про аутизм. Marek мені сподобався. Я з радістю йшла до них, чекала на моменти, які ми проведемо разом. Першого дня мама Marek представила мене у спеціальній школі, до якої ходить Mareček. Вдруге ми були самі ‒ я і Marek. Marek має свій світ. Хоча він сприймає і реальний, але робить усе по-своєму. Він гіперактивний і дає жару. Ніби я відповідаю чи не за десятьох дітей. З часом я звикла до всього, головним чином до Marek, а він до мене. І його батьки, і я розуміємо одне одного та допомагаємо. У Marek іноді змінюється настрій. Він сердиться і починає мене дряпати, б'є, де тільки може, наприклад, по столу. Коли ми в автобусі, то по вікну. Але з іншого боку, він вміє бути милим і іноді висловлює мені свою дитячу любов поцілунком. Marek мене слухається, знає, що можна, а що вже ні. Він дуже любить свистіти, і йому байдуже, де ми зараз, чи вдома, чи на вулиці. З часом я звикла бути його особистою асистенткою. З його батьками я ладнаю добре. Я задоволена, і вони теж, ми йдемо назустріч одне одному... Асистенція дітям з інвалідністю, а особливо коли вони гіперактивні, виснажує. Але впоратися можна, це потребує часу і багато, багато терпіння.

Я люблю свою роботу, мені подобається на неї ходити, і найбільше я радію, коли бачу клієнтів задоволеними та щасливими.

Якщо хтось із вас читає мою історію і вагається, чи варто бути особистими асистентами, то просто спробуйте цю роботу. Будьте дуже терплячими, бо асистенції, особливо на початку, дуже важкі. Але до цієї роботи можна звикнути, і з часом вона здаватиметься вам легкою. І, зрештою, ви отримуєте за неї гроші. Але те добре відчуття, яке ви від неї матимете, того точно варте.

Тримаю за вас кулаки, яке б рішення ви не прийняли; і не забувайте, що ми допомагаємо іншим...

Успіхів!

Асистентка Maryam

Ми дуже задоволені Maryam. По ній видно, що її робота їй подобається і вона робить її з любов'ю. Я думаю, що асистенція з Mařík для неї не лише джерело доходу, а й те, що вона справді любить Mařík. Вона намагається вигадувати для нього активності, які б йому подобалися і розвивали його. Догляд за Mařík не є простим, і Maryam справляється з ним чудово і завжди з посмішкою. Ми дуже раді, що вона у нас є. Мама Mařík