Václav Břicháček, Прага – У психології здоров’я, як і в позитивній психології, ведеться дискусія щодо поняття людської мудрості (Seligman, 2002, Seligman, Csikszentmihalyi, 2000, Snyder, Lopez, 2002, Křivohlavý, 2004 та інші). Навіть для братиславської конференції це тема, яка, безумовно, буде предметом багатьох дебатів та емпіричних досліджень. Орієнтація психології на позитивні аспекти життя індивіда та всього суспільства має своє давнє коріння. Спрощено кажучи, йдеться про два джерела: а) Переважна більшість психологічної практики зосереджується на відстеженні негативних явищ, що виникають у повсякденному житті. Досліджуються конфлікти, насильство, терор, форми невдач, негативні емоції тощо. Проте існує й протилежний полюс, а саме: стійкість, альтруїзм, співпраця, творчість, благополуччя тощо. У перші роки після війни на чеському радіо існувала популярна рубрика «біла хроніка». Її вів тогочасний редактор F. Gel, і до неї дописувала велика кількість слухачів. З часом вона зникла, і сьогодні у засобах масової інформації нас завалюють потоком негативної інформації. Створюється хибний образ світу та способу життя, що має негативний вплив на ментальну гігієну та емоційні відчуття суспільства, починаючи вже з дитячого віку.

б) До цього сьогодні додається прискорений розвиток глобалізованого світу та відмінні ціннісні системи різних цивілізаційних кіл. Швидке зростання наукових і технічних відкриттів, ризики біотехніки, спустошення природи, ризики конфліктів великих цивілізацій та низка інших негативних моментів часто пов’язані з деморалізацією індивідів і міжособистісних стосунків, а також зі зростанням споживацького та егоїстичного способу життя. Спроби розумного вирішення ситуації, що склалася, відбуваються на двох рівнях: ми спостерігаємо зусилля щодо міжнародних угод, які наштовхуються на суперечливі інтереси різних угруповань та на їхні традиційні ціннісні, правові та організаційні системи. Багато раціональних ідей не знаходять розуміння, а пошук прийнятних компромісів просувається лише повільно.

Другий шлях — це гуманітарна спрямованість уваги на людину, на якість її життя, виховання, формування позитивних емоцій та на пошук фундаментальних і загальноприйнятих моральних принципів і чеснот. Поняття чесноти є дуже давнім, ми знайдемо його в античній Греції, у всіх наступних культурних епохах, у релігійних системах та в моральних кодексах. Проте з психології це поняття майже зникло, і лише в останні роки воно знову з’являється (Baumeister, Exline, 1999, Sandage, Hill, 2001, Fowers, 2008, Fowers, Davidov, 2006).

Чеснота зазвичай розуміється як певний набір позитивних, взаємопов’язаних якостей, які можуть підвищувати стійкість індивіда до ризиків і пасток сучасного світу та створювати захист від багатьох патологічних впливів. Sandage та Hill (2001) у своїх роздумах дійшли висновку про головні виміри чеснот (див. також Kebza, 2005), а саме: поєднання етики із загальним здоров’ям у суспільстві – основні риси характеру – джерело стійкості та зрілості індивіда – розвиток осмисленого погляду на життя людини – основа людської мудрості. Seligman (2003) проаналізував найбільш часто згадувані чесноти, які з’являються у визначних філософських та релігійних системах. Зі створеного списку шляхом контент-аналізу він дійшов шести основних чеснот, а саме: мудрість і знання – відвага – любов і людяність – справедливість – поміркованість – духовність. Це абстрактні категорії, які важко використовувати в повсякденній практиці та важко перенести у виховання і самовиховання.

Виникає серйозне питання, чи може сьогодні психологія дійти від теоретичного розуміння чеснот до практичної дії. В «Нікомаховій етиці» Арістотеля ми знайдемо повчальну модель чеснотливих індивідів, які здатні діяти доброчесно за найрізноманітніших життєвих обставин. Це певною мірою суперечить часто згадуваному припущенню, що мудрості можна досягти лише в старості. Сьогодні йдеться скоріше про пошук методів того, як створювати та підтримувати найбільш відповідні форми поведінки в різних, часто дуже складних життєвих обставинах. Водночас докладаються зусилля для розуміння людських слабкостей і людських сил, які взаємно переплітаються. Шукаються шляхи, як створювати та підтримувати етично адекватну поведінку і водночас розвивати здатність діяти відповідно до неї. Використовується поняття «практична мудрість» (Fowers, 2003, 2008, Schwarz, Sharpe, 2006). Це, по суті, здатність у даній ситуації зрозуміти, що є суттєвим, а що другорядним, що є важливим, а що тривіальним для прийняття рішення про вибір діяльності та для її реалізації. Це, очевидно, здатність, необхідна для індивіда з «добрим характером». Наслідком цього є складний пошук того, що є добром і що є характером. Однак це виходить за межі можливостей як короткої доповіді, так і інтелектуальних здібностей автора.

Передумовою практичної мудрості є розуміння ситуацій і викликів, які постійно виникають, оцінка можливих рішень, пошук достатньої сили та мотивації для обраної діяльності та реалізація її з повною віддачею, але також із можливістю зміни, якщо виявиться, що обрана стратегія не була відповідною. Це складний процес, який часто відбувається під часовим і соціальним тиском, нерідко передбачає належне обдумування, неквапливу дію та оцінку її ефекту. Це залежить від взаємодії особистості індивіда, від характеру соціальних обставин, а також від ризику можливих помилок. Розглядаються різні моделі прийняття рішень індивідом у складних ситуаціях і з’являються ідеї для відносно простих, але раціональних процедур. Це стара проблематика аналізу великої кількості часто незрозумілої інформації. Низка можливих підходів наводиться в літературі під терміном нелінійна евристика, але вона поки що не є однозначно систематизованою (див. Hogarth, Karelaila, 2006, Katsikopoulos та ін., 2008).

Щодо практичної мудрості справедливе твердження Арістотеля: «Неможливо бути добрим у суворому розумінні слова без практичної мудрості, і неможлива практична мудрість без моральної чесноти». Вона створюється з тканини переживань нашого життя і проявляється в конкретних, часто неповторних життєвих ситуаціях. Вона веде до розуміння того, які чесноти проявляються в даній ситуації, а водночас — до оцінки власних сил і нерідко власної ціннісної та моральної системи. Переважаючий напрямок роздумів про теорії людської мудрості є хоч і необхідним, але водночас потрібно шукати методи, як ми могли б відстежувати, оцінювати та розвивати мудрі дії індивіда. Дуже важко аналізувати практичну мудрість як здатність добре діяти в широкому спектрі ситуацій і використовувати в повній мірі позитивні характерологічні та інші сили індивіда чи соціальної групи. Проте це завдання, яке постає перед сучасною психологією і не повинно бути відкладене на майбутнє. Якість життя не може зосереджуватися лише на — безумовно, необхідній — тематиці екологічної рівноваги в природі, психофізичної рівноваги в людині чи соціально-економічної рівноваги в суспільстві. Завданням буде брати участь у зусиллях щодо підтримки рівноваги між правами людини та відповідальністю людини (Krejčí, 1966). Без мудрості та розвитку чеснот ми залишилися б на півдорозі.

Стаття була опублікована у збірнику матеріалів конференції «Психологія здоров'я — Здоров'я і мудрість. Психологія здоров'я та синдром вигорання. Гендерні відмінності у здоров'ї». Конференція відбулася у 2009 році. Укладачі: PhDr. Dušan Selko, CSc., MPH, Mgr. Róbert Ďurka, PhD. Збірник видано за фінансової підтримки Národného ústavu srdcových a cievnych chorôb, a. s., Братислава Видавець: Národný ústav srdcových a cievnych chorôb, a. s., Братислава у видавництві MAURO Slovakia s.r.o., Братислава 2010, ISBN 978-80-968092-6-4