Право на людську гідність – освітній контекст

Питання про основну мету людського життя

Людські питання, що стосуються справжнього буття людини, за J. Patočka1 є такими: «Чому варто жити? Чи маю я заради чого жити? Навіщо людина на світі? Коли і як варто насправді жити? Коли людині добре? Коли можна сказати, що чиєсь життя справді добре? Коли можна сказати, що чиєсь життя вдалося – що це було вдале життя?» (In: J. Křivohlavý: 2009, с. 120.)

У гуманізмі Socrat: «Людина є істотою, спочатку від природи незавершеною, недосконалою. Саме життя є лише позірно повним існуванням. Проте можливо людину до справжнього, дійсного буття пробудити. Цю можливість природна людина ігнорує – «не знає сама себе». За позірним буттям стоїть справжнє, за життям безцільним – життя, яке має мету – життя під його єдністю». Душа для Socrat є тим, що в житті єдине має значення: душа може здобути розуміння Доброго і тим самим з внутрішньої незавершеності перейти у тверду форму2. При цьому в античності серце, а не мозок вважалося центром мудрості, і сутністю мудрості було піклування про «розум, який прикладений до серця». 3

Добре життя

Уявлення про «добре життя», про якість життя з суб’єктивного погляду «включає в себе психологічні, етичні та естетичні пріоритети, що випливають із уявлення про світ і про людину. Його розуміння спирається на осягнення сенсу життя, який становить центр саморозуміння». 4 Для життя людини, для психічного розвитку необхідна певна філософія життя, тісно пов’язана з центральними цінностями та переживаннями.

Право на людську гідність

Чи є право на людську гідність декларацією чи живою реальністю людей у Словаччині? Чи реалізують люди право на людську гідність, тобто на повагу до себе як до унікальних носіїв людських цінностей? І водночас, вимагаючи людської гідності, чи готові люди нести відповідальність за те, як вони живуть? Право і відповідальність – це дві сторони медалі, вони пов’язані як із суспільною дисципліною, так і з особистою дисципліною. З правом на людську гідність пов’язані чималі обов’язки людини – працювати над своїм духовним, психічним і соціальним розвитком, і це в межах можливостей власного індивідуального потенціалу та водночас у межах реальності свого життя. Умови життя зрештою випливають із психічної та соціальної зрілості чи незрілості людей окремо та людей у соціальних групах різного життєвого призначення та соціальної ієрархії. Це твердження ми ілюструємо уривком: «Переказують, що Socrat на Афінському ринку запитував людей, чому вони живуть так, як живуть, і тим самим з’ясовував їхню життєву філософію, а також те, чи є їхній спосіб життя результатом свідомого вибору, чи лише випадковим збігом обставин. У дискусії він показував їм, що вони насправді не знають, чому живуть». 5

Теоретично можна припустити, що задекларовані правила і реальне сьогодення життя людей є для багатьох заплутаними. Це стосується і феномену задекларованої людської гідності з одного боку, і реального порушення людської гідності негідними способами маніпуляції зі свідомістю людей – з іншого. Декларують духовні та душевні цінності буття людей, тобто автентичного переживання (за допомогою вислову E. Fromm – декларується розвиток Буття людини: духовний і психічний аспект життя), проте в повсякденному житті стимулюються цінності матеріального забезпечення, володіння та відведення людей до віртуального переживання власного життя (за допомогою вислову E. Fromm – у житті практикується Мати: володіти, накопичувати, споживати).

Освіта людей для життя

Наше уявлення про поєднання освіти з вирішенням життєвих проблем людей ґрунтується на роздумах про «містичне весілля» внутрішнього психологічного середовища буття людини із зовнішнім соціальним середовищем людини. Із суспільного погляду освіта є превентивною системною допомогою людям у їхньому житті та для їхнього життя. Старонова, але все ще важлива функція освіти в соціалізаційних, персоналізаційних та енкультураційних процесах формування особистості людини. Підтримкою навчання людей упродовж життя надається шанс і спосіб: захисту, розвитку та культивування індивідуального духовного, психічного та соціального потенціалу осіб – тобто захист і плекання внутрішнього середовища людини (тобто духовного та психічного середовища) і зовнішнього середовища людини (тобто природного, соціального, культурного середовища).

Психічна зрілість (тобто духовна, психічна та соціальна зрілість) є очевидною з поведінки людей і є явною у вчинках людей насамперед тоді, коли вони потрапляють у стресові ситуації, поставлені віч-на-віч із життєвими проблемами. Загальноприйнятою думкою є те, що найвищою метою пізнання для окремої людини є самопізнання. Саморефлексією особа формує протягом усього життя свою персональну, соціальну, а також культурну ідентичність. Психічний образ своєї особи значною мірою зумовлює спосіб і рівень життєвої реалізації конкретної людини. Сказано словами J. A. Komenský: «Мудрість корисно служить людині тим, що вона розуміє свій шлях і все, що робить: з цього випливає, що вивчення мудрості має підготувати людський розум до всього, що в діяльності чи пасивно ми повинні протягом цього життя переживати». 6

Індивідуальний потенціал

Таємниця суб’єктивності індивідуального потенціалу, тобто психіки людини, проникає у світ через конкретні прояви та вчинки людини. В індивідуальному потенціалі імпліцитно міститься психічний потенціал, який впливає на природу індивідуального потенціалу. Навіть тіло є вираженням «функціонування» психіки, воно не може бути без організації та керування психікою. Експліцитно індивідуальний потенціал проявляється і реалізується через якості психічного потенціалу. Психічний потенціал складається із сукупності диспозицій особи, протягом життя перетворених і перетворюваних на психічну якість, названу:

• Світогляд, ціннісна орієнтація (що є перетвореними диспозиціями до оцінювання) – йдеться про суб’єктивний спосіб розуміння життя.

• Психічні властивості (що є перетвореними характерологічними диспозиціями) – йдеться про психічно унікальний індивідуальний прояв життя в цих формах:

• У формі здібностей (що є перетвореними диспозиціями до діяльності) – йдеться про індивідуальні розумові та сенсорно-рухові дії.

• У формі темпераменту та емоцій (що є перетвореними диспозиціями до збудливості) – йдеться про унікальний індивідуальний спосіб відчуття та його проявів.
• У формі спонукань / мотивації (що є перетвореними інстинктами та потребами) – йдеться про психічну енергію, психічну спрямованість та психічну динаміку. 7

Сила індивідуального потенціалу без психічної та духовної саморегуляції може загрожувати іншим людям, суспільству, природі, планеті Земля і Всесвіту. Відсутність духовного виміру в житті людей має наслідком той факт, що людина не інтегрується в устрій і порядок (дисципліну) Життя. Індивідуальний потенціал так може зашкодити самому носію цього потенціалу – людині. Це влучно передають слова A. Einstein, що доля людства відтепер залежить більше від його моральних принципів, ніж від рівня технологій. 8

Зміни індивідуального потенціалу протягом життя9

Припускаємо, що індивідуальний потенціал формується і розвивається: залежно від місткості індивідуальних диспозицій, від перетворення диспозицій на психічні якості, від характеру та обсягу діяльності, від різнорідних і розмаїтих, контрольованих і неконтрольованих людиною впливів зовнішнього середовища (включаючи виховання, освіту, навчання людей). Протягом життя в процесі розвитку індивідуальний потенціал осіб змінюється інтенсивно — тобто якістю перетворених диспозицій, і екстенсивно — тобто обсягом перетворених диспозицій та реалізації потенціалу в житті конкретної людини. Виразні зміни індивідуального потенціалу, у значенні перетворення кількості на нову якість, відбуваються переважно у транзитні періоди життя особи. Індивідуальний потенціал може суттєво змінитися під впливом складних завдань і ситуацій у «переломні періоди життя», які поетично називають життєвими поворотами, кризами особистості, кризами певного віку або життєвими кризами.

Індивідуальний потенціал у стані диспозицій людини є за стандартних обставин життя стабільним утворенням. Він виражає людську сутність. 10 Політичні, господарські та культурні умови постійно змінюються, але людина у своїй сутності залишається незмінною. І тому зрозуміти людський індивідуальний потенціал можна лише через пізнання глибини людської природи, поза будь-якими сучасними трендами в поглядах на суспільство та поглядах на людину. У людях слід шукати джерело психічної сили, а також сенс їхнього життя. 11

Індивідуальний потенціал з погляду едукації людини

В едукації дорослих не є суттєвим пояснювати імпліцитність індивідуального потенціалу (що є завданням психології), а важливо знати експліцитність індивідуального потенціалу (що є завданням едукації). У контексті едукації людей відповідних фахівців цікавить здійснення індивідуального потенціалу людини та розвиток цього потенціалу в процесі едукації. 12 Індивідуальний потенціал визначає A.Tokárová13 наступним чином: «поняття людський (індивідуальний, особистий) потенціал виражає функціональну цінність людського індивіда в соціокультурних відносинах, тобто існування властивостей, які можуть бути певним чином розвинені та суспільно використані». Індивідуальний потенціал є, на нашу думку, 14 комплексною диспозицією особи, детермінованою генотипом, а також є психічною спроможністю (готовністю та оперативністю) людини, яку вона набула в процесі соціалізації, персоналізації, енкультурації.

Індивідуальний потенціал є об'єднанням унікальних диспозицій і спроможностей людини до певного способу та характеру переживання — тобто мислення, відчуття, і до певного способу та характеру поведінки — тобто вияву, дії: 15

В індивідуальному потенціалі об'єднані два аспекти:

• Аспект потенційності — у формі цілісності диспозицій (генотип).
• Аспект реалізації — у формі цілісності психічної спроможності (фенотип).

Унікальні психічні диспозиції людини, які її ціложиттєвим навчанням перетворюються на конкретні психічні властивості, зумовлюють і визначають те:

• що особа може, спроможна зробити — що залежить від здібностей людини;
• що особа переживає, як переживає — що залежить від емоцій людини;
• що особа хоче, до чого прагне — що залежить від потреб і мотивів людини. 16

Соціальна едукація дорослих17 та розвиток системної спроможності до життя

Людина в належних умовах володіє протягом усього свого життя здатністю вдосконалюватися психічно і змінювати свою поведінку. Психологічно йдеться про природний процес досягнення цілісності особи. Індивід має тенденцію до самокерування і самоусвідомлення. Питання в тому, як змістовно пояснити людям, чому необхідно, щоб вони навчилися вчитися, і не розучилися вчитися, і довести їх до розуміння, що єдине, що вони можуть у соціальній загрозі і при цьому без будь-якого обмеження використати, — це їхні власні здібності. Значення едукаційної соціальної роботи виводиться з розвитку спроможності людей до життя, яку ми як системну охоплюючу спроможність назвали «життєздатністю». 18

• Спроможність людей до життя — «життєздатність» інтегрує в одному цілому такі здібності:
• Здатність соціалізуватися — у соціальному мікросередовищі та в соціальному макросередовищі: вчитися способом набуття соціального досвіду.
• Здатність ідентифікуватися — соціально, психологічно, культурно: вчитися шляхом ідентифікації з кимось, з чимось у соціальному середовищі.
• Здатність адаптуватися в соціальному середовищі.
• Здатність інтегруватися — бути психічно, соціально і духовно інтегрованою людиною: як член соціальних груп.
• Здатність ідентифікувати і реалізувати свій психічний і соціальний потенціал: для покращення свого життя.
• Спроможність ідентифікувати і поважати власні можливості, ліміти та обмеження особистого розвитку: у межах соціальних груп і соціальних відносин.
• Здатність до ціложиттєвого процесу психічного і духовного розвитку, це означає ріст, розвиток, розвиток індивідуального психічного потенціалу: в інтересах ціложиттєвого процесу досягнення духовної, психічної та соціальної зрілості, тобто психічної дорослості та вихованості.

Сенс соціальної едукації дорослих полягає у формуванні розумової, емоційної, мотиваційної, ціннісної та соціальної готовності дорослих осіб до оцінки життєвої реальності та до оптимального прийняття рішень і дій. Сенс едукації дорослих полягає у підтримці людей у тому, щоб адекватно оцінити соціальну ситуацію і проблему та діяти конструктивно, з наміром впоратися з навантажувальною життєвою ситуацією і при цьому, наскільки це можливо, зберегти здоров'я. 19 Соціальна функція едукаційних активностей (виховних, освітніх, консультаційних активностей) випливає з того, що ці активності є засобом едукаційної соціальної допомоги людям у соціальному знедоленні та загрозі.

Загальною метою соціальної едукації дорослих є20 соціальна адаптація та інтеграція особистості — тобто соціальне виживання і безперервність розвитку особистості в межах соціальних груп, відносин і комунікації. Психологічною метою едукації дорослих є інтеграція особистості та формування її ідентичності — тобто психічної цілісності, самообразу, світогляду, життєвого стилю. Змістами соціальної едукації має формуватися готовність людей до життя у складних соціальних умовах життя, яку ми висловимо так: бути чутливою людиною — думати і розуміти події в соціальному оточенні — відрізняти, що для їхнього життя є шкідливим, а що їхньому життю сприяє — знання вміти застосувати в завданнях життя — діяти свідомо і відповідально — бути в житті дисциплінованим — перетворювати і творити життя — мати совість і поважати вищі принципи життя (цінності, віру). 21

Що означає бути дисциплінованою людиною в ситуації викликів життя?

Психологічною проблемою людей сьогодення є домінантність і перевага контролю над дисципліною в житті. Що означає посилений контроль власного мислення, дій, поведінки, комунікації, власних соціальних відносин, але так само і контроль інших осіб. Слід усвідомити, що дисципліна є основою готовності людей до життя.

У наступному тексті ми спробуємо перекласти та підкреслити, на основі нашого розуміння, думки мислителя Osho: 22 Дисципліна не має нічого спільного з контролем. Між контролем і дисципліною є різниця. Контроль виходить з его, є маніпуляцією собою та іншими людьми, тоді як дисципліна є розумінням самого себе. Дисципліна є спонтанною, контроль — це певний вид придушення. Дисципліна вимагає від людини того, щоб вона зрозуміла, стала свідомою, свідомо приймала рішення та діяла. Дисципліна веде людину до цілісності, оскільки якщо людина ситуацію зрозуміє, вона діє відповідно до розуміння. Немає потреби її контролювати. Контроль зв’язує, оскільки він пов’язаний з тим, «що мало б бути» і «чого не мало б бути». Люди багато в чому є заручниками надмірного контролю, ніби в них немає власного розуму та почуттів і вони не живуть власним життям. Однак дисциплінований розум не потрібно контролювати. Людина усвідомлює, як і що вона має робити. Розуміння пов’язане з чутливим реагуванням на динаміку життя та багато його змін. Людина, яка має над собою контроль, не має бачення життя, вона не є чутливою до життя. Недисциплінований розум, однак, потребує контролю, оскільки недисциплінований розум притаманний несвідомій людині, розум не може вірити сам собі, бо не розуміє, що відбувається, не може володіти собою, особа не справляється сама з собою і потребує якогось контролю ззовні. Людина боїться сама себе: що скаже, що зробить, як вирішить, як буде поводитися. Людина має бути дисциплінованою і не повинна намагатися тримати все під контролем. Її єдиним законом життя мало б бути розуміння життя і самого себе в ньому. Проте життя під контролем є зручним і безпечним, людям не потрібно покладатися на самих себе, не потрібно перейматися проблемами, вони можуть втекти від них, вимагати допомоги ззовні. З іншого боку, життя з розумінням — це життя, що супроводжується небезпекою. Людина живе згідно зі своїм найкращим розумінням і совістю, згідно зі своїм розумом, серцем і своїми почуттями. Людина повинна покладатися сама на себе. Якщо люди намагаються втекти від якоїсь проблеми і не хочуть протистояти ситуації, вони нищать цим власне життя, відкидають одну за одною можливості для того, щоб по-людськи дорослішати та психологічно дозрівати.

Що означає бути відповідальною людиною в ситуації викликів життя?

«Ті, хто тікають від світу і суспільства... відмовляються нести відповідальність, але водночас не розуміють, що якщо відмовляться від відповідальності, відмовляться і від свободи. Чим більше ви любите свободу, тим більше ви готові прийняти відповідальність. Жити поза світом... поза суспільством не дає можливості приймати відповідальність... усе, чого ми вчимося, ми вчимося тим, що приймаємо певну відповідальність». 23

Людина може діяти двома способами: одним є реакція, іншим є відгук. Реакція є механічною. Відгук виходить зі свідомості, з усвідомлення теперішнього моменту. Відгук є важливою засадою росту особистості. Особистість не керується жодними вказівками ззовні, вона керується лише своєю свідомістю. Ріст (розвиток) вимагає ситуації, в якій особа чомусь протистоїть, зустрічається з чимось, приймає виклики до несення відповідальності. ... Якщо особа відповідає відгуком, вона діє свідомо, якщо відповідає реакцією, вона діє несвідомо, лише механічно реагує на подразник ззовні. Тому діями несвідомої людини легко маніпулювати. 24 Психологічно доросла (зріла) людина відповідає відгуком, а не реакцією. Відгуком і подоланням життєвих труднощів вона досягає самоусвідомлення. «Лише те, що ми переживемо і відчуємо в усіх змінах, ми здатні досконало зрозуміти. Для свого шляху ми маємо досконале озброєння, що полягає у здібностях, які ми маємо в собі». 25

Свідома людина є для оточення непередбачуваною — на подразники вона не реагує, а відповідає свідомим відгуком. Тому нею неможливо маніпулювати, вона робить у даний момент лише те, що, на її свідомий погляд, є доречним. Несвідома людина є передбачуваною, і нею легко керувати. Ви можете змусити її щось зробити, щось сказати, навіть те, чого вона не хотіла робити і чого не хотіла сказати. Тому нею можна маніпулювати, бо вона робить у даний момент те, чого від неї вимагають, на подразник реагує. 26

Індивідуалізаційний процес у соціальній освіті для життя

Індивідуалізаційний процес — це процес навчання, результатом якого є: 27розширення свідомості про свою особу; формування власної ідентичності особи; психологічна автономія особи; цілісність та інтегрованість духовного, психічного, соціального виміру особи. Навчання — це інтеріоризація (внутрішнє засвоєння). Вчиться вся людська істота, а отже, навчання є живим і творчим процесом. 28 Інтеріоризацію можна розуміти як комплексний процес творення, у якому розвиваються і проявляються усвідомлені та неусвідомлені аспекти психіки людини. Інтеріоризація — це процес навчання, у якому беруть участь когнітивні (пізнавальні) здібності, темперамент, риси особистості, мотивація, ціннісна орієнтація людини. Інтеріоризація є психічним механізмом, яким формується особистісна (персональна) ідентичність, соціальна ідентичність та культурна ідентичність людини. 29

Слова на завершення

«Пізнай самого себе» (Socrates), або Що врахувати в соціальній освіті людей? Підвищений інтерес до внутрішнього пошуку є «безсумнівно одним із небагатьох обнадійливих шляхів для нашого стражденного і загроженого світу». Якщо ним іти далі, внутрішня трансформація людства могла б бути головною силою, яка може змінити сучасний світ мислення, цінностей і дій людей. Розвиток свідомості «є, ймовірно, критичною умовою для збереження життя на цій планеті». 30

Дорослим необхідно надати такі програми соціальної освіти, які є школою свідомості та підтримують розвиток індивідуального потенціалу. Підтримати людей в усвідомленні того, яке знання є для їхнього життя необхідним (як вижити) і цінним (як жити). У сьогоденні вже неможливо ігнорувати масивний доступ людей до інформації та її використання без будь-якого оцінювання впливу цих подразників на духовне, психічне та соматичне здоров’я людей.

Авторка: Prof. PhDr. Mária Machalová, CSc.

Література

FROMM,Erich.1969. Lidské srdce – jeho nadání k dobru a zlu. Praha: Mladá fronta.136 s.

GROF,Stanislav.1992. Dobrodružství sebeobjevování.Praha:GEMMA89. 257s. ISBN80-85206-15-3.

KŘIVOHLAVÝ,Jaro.2009.Psychologie moudrosti a dobrého života.Praha: GRADA.144 s. ISBN 978-80-247-2362-4.

MACHALOVÁ,Mária.2014.Edukačná sociálna práca.Prešov: Prešovská univerzita.327 s. ISBN 978-80-555-1118-4

MAREŠ,Antonín – ZENTRICH,Jos. A.2007. Hovory s Akášou. Olomouc: FONTÁNA. 286 s. ISBN 978-80-7336-35-7.

MRÁZ,M.2006. Psyché – pojem, symbol, inšpirácia a prameň múdrosti. In: RUISEL,I. (Ed.): Múdrosť – inteligencia – osobnosť. Bratislava: Ústav experimentálnej psychológie SAV,s. 10-16.

OSHO. 2007. Kniha poznání. Praha: PRAGMA. 270 s. ISBN 978-80-7349-082-9.

PATOČKA,J.1996. Péče o duši. I. Praha: Oikoyhmenh.

ŠULAVÍKOVÁ,Blanka.2006. Autenticita a dobrý život. Bratislava: Album. 198 s.

TOKÁROVÁ,Anna.1997.K teórii rozvoja ľudského a sociálneho potenciálu. In: Vzdelávanie dospelých, 1997, roč.2, s.15-23. ISSN 1335-2350

1 J. PATOČKA, 1996,s.143. 2 TAMTIEŽ,s.145 – 146. 3 M. MRÁZ, 2006. 4 B. ŠULAVÍKOVÁ, 2006,s.113. 5 B.ŠULAVÍKOVÁ, 2006,s.114. 6 J.A.KOMENSKÝ, 2010,s. 36. 7 M. MACHALOVÁ, 2014,s. 64. 8 TAMTIEŽ, s. 64 – 65. 9 MACHALOVÁ,M., 2014.

10 Людська сутність виражає сукупність глибинних властивостей, відносин і закономірностей, які визначають існування системи людини. Сутність проявляється у явищах — властивостях і станах людини, які можна спостерігати ззовні — екстраспекцією, і зсередини — інтроспекцією, самоспостереженням. (Прим.: M. Machalová). 11 M. MACHALOVÁ, 2014, с. 65 – 66. 12 ТАМ ЖЕ, с. 66. 13 A. TOKÁROVÁ, 1997, с. 19. 14 M. MACHALOVÁ, 2014. 15 ТАМ ЖЕ. 16 M. MACHALOVÁ, 2014. 17 Едукацію ми розуміємо як ширше поняття, яке субсумує (охоплює) виховання та освіту. Едукацію ми використовуємо як системне поняття, а водночас і як міжнародно вживаний термін. 18 M. MACHALOVÁ, 2014, с. 72 – 73. 19 ТАМ ЖЕ. 20 M. MACHALOVÁ, 2014. 21 Едукацію ми розуміємо як ширше поняття, яке субсумує (охоплює) виховання та освіту. Едукацію ми використовуємо як системне поняття, а водночас і як міжнародно вживаний термін. 22 OSHO, 2007, с. 203 – 205. 23 OSHO, 2007, с. 209. 24 ТАМ ЖЕ, с. 211. 25 JOS. A. ZENTRICH, 2007, с. 254. 26 OSHO, 2007, с. 213. 27 M. MACHALOVÁ, 2014. 28 M. MACHALOVÁ, 2014, с. 73. 29 ТАМ ЖЕ. 30 S. GROF, 1992, с. 218.