Що відбувається в головах і серцях матерів, які стоять перед вибором: залишитися в Словаччині без роботи, з низькою зарплатою, якої не вистачає на покриття витрат на життя, чи залишити сім'ю, але почати фінансово легше дихати?
Що відбувається в головах і серцях жінок, дружин і матерів, які стоять перед вибором: залишитися в Словаччині без роботи, з низькою зарплатою, якої не вистачає на покриття витрат на життя, чи залишити сім'ю, але почати фінансово легше дихати? Чи легко матері залишити сім'ю? Наприкінці дев'яностих і на початку двохтисячних років чоловіки та батьки виїжджали зі Словаччини на заробітки до Англії, Ірландії, Швейцарії, Німеччини та інших країн. Тиск вижити та прогодувати сім'ї почав руйнувати стабільність дому, вірність у стосунках і впевненість дитини. Чоловіки приносили гроші, будувалися будинки, виплачувалися кредити, але все ж таки щось змінилося. Замість забезпечення сім'ї повільно, тихо, але з упевненістю зросла кількість розлучень. Жертви чоловіків було недостатньо, сьогодні ми маємо лише в Австрії десятки тисяч жінок, які виїжджають на роботу. Скільки їх у Німеччині, у Швейцарії?
Якщо ви хочете відчути ситуацію такої жінки, достатньо одного разу поїхати нічним швидким поїздом з Кисака до Братислави. У спальному вагоні ви зустрінете жінок, які подорожують не автомобілями агентств, а поїздом, з різних причин. Можливо, щоб бути ще довше зі своїми близькими, можливо, через сон, важко сказати, але жодного разу не було такого, щоб я зустріла там жінку – матір, яка б зітхнула з полегшенням і з радістю сіла в купе. Навпаки, щойно вона вкладалася на ліжко, я слухала їхні телефонні розмови з чоловіками чи старшими дітьми: «Бережіть себе, я вас люблю, вчіться, слухайте тата, бабусю...»
Що змушує матерів залишати сім'ю, дітей? Скільки жертв приносить жінка за такий двотижневий або тритижневий термін за кордоном? Скільки євро приносить жінка за таку жертву? Скільки тихого стресу? Що скаже пан міністр праці, соціальних справ та сім'ї? Багато? Мало? Достатньо? Достатньо для чого? І достатньо для кого? Достатньо на оплату кредитів, школи, комунальних послуг? Достатньо для кого? Дітей, яких виховують дідусі й бабусі, чи вулиця?
У XXI столітті матері періодично залишають своїх дітей, щоб вижити. Ця сьогоднішня, на перший погляд сучасна, а можливо, для когось незначна ситуація, нагадала мені ситуацію в Словаччині на межі XIX і XX століть. Моє дияконічне навчання в Німеччині вплинуло на історію словацької дияконії сестер Марії та Крістіни Ройової. Крістіна Ройова заснувала в 1904 році для покинутих дітей «хаузірерів» (коробейників) у Старій Турі «Притулок», у якому знайшли свій дім і інші сироти або покинуті діти. Притулок був названий гарною назвою «Халупка». Можливо, багато хто зі мною не погодиться, що діти матусь, які повертаються після термінів додому з-за кордону, є сиротами. І ви маєте рацію, у правовому сенсі вони ними не є. Вони лише на певний час покинуті, щоб матуся заробила гроші. Чи не вистачає їм мам? Можливо, сьогодні ми не відчуваємо наслідків залишення, але чи не повернуться вони нам бумерангом у майбутньому?
Чому я взагалі пишу цей блог? Тому, що я якось не можу, та й, власне, не хочу змиритися з тим, що ці мами повинні йти від своїх дітей лише для того, щоб заробити 700 чи 800 євро? Я знаю, що це багато грошей за два тижні, але повірте мені, що за понад 10 років я вислухала дуже багато сумних історій, які говорять про сльози матерів, які вже не можуть повернути час своїм близьким. Багато з них проплакали вечори й ночі, вихідні та свята. Вони заробляли для сім'ї, яка розпалася. Вони жертвували собою з любові. А навіщо? Щоб зрештою не мати часу дарувати любов, ні приймати її?
І саме вустами цих жінок я запитую: «Чому вони не можуть працювати як доглядальниці вдома, зі своїми сім'ями, чоловіками, дітьми, друзями?» Неправда, що вони не знайдуть вдома роботу доглядальниці. Знайдуть, але за такі малі гроші, які не покриють витрати сім'ї. Одна доглядальниця зізналася мені, що більше заробляла як доглядальниця коней, ніж як доглядальниця в закладі для літніх людей. А робота доглядальниці коней була менш складною. Любі співгромадяни. Ви знаєте, скільки заробляє доглядальниця у нас? Якщо ні, то дізнайтеся про це, перш ніж кричати на неї в закладі або в домашній службі догляду.
І тому я запитую також сьогоднішніх політиків: чи люди сьогодні менше варті, ніж тварини? Чому робота доглядальниці біля ліжка хворої або літньої людини стала так мало цінуватися? Скільки літніх людей потребує сьогодні доглядальниці вдома?
Їх справді достатньо, ми можемо використати й цифри, але вони нам непотрібні, бо та літня людина все одно не може її оплатити, і часто-густо навіть її сім'я. То ми потрапили в зачароване коло? Ні. Повірте, що це не тільки про фінанси, бо якби це було тільки про фінанси, то я б вас цим не обтяжувала. Це про нас. Про громадянську відповідальність, про те, чи ми як громадяни схаменемося і почнемо змінювати цінності свого суспільного життя і станемо віч-на-віч із сьогоднішньою проблемою. Або ми приєднаємося до натовпу жінок, які залишають свої сім'ї та дітей?
Я знаю, що багато жінок завдяки роботі біля ліжка за кордоном фінансово стали самостійними, зітхнули з полегшенням від фінансового стресу боргів. Багато хто став на власні ноги і зміг залишити своїх партнерів-тиранів або алкоголіків, які довели їх до стягнень. Деякі, і це не тільки молоді жінки, стали більш емансипованими та вільнішими. І цього я їм справді від щирого серця бажаю. Але ця стаття не про них.
Любі співгромадяни, всі, хто має своїх дідусів і бабусь або хворих близьких, але також і ми, кого це поки що не торкається, не вдаваймо, що в Словаччині ми не маємо проблеми. Замислімося над проблемою догляду за своїми близькими, а також над професією доглядача/ки в закладах соціальних послуг і вдома. Ті, хто хоч трохи знає життя в закладах для літніх людей або в будинках соціальних послуг, знають, що нам не вистачає доглядачів і що заклади не мають достатньо грошей, щоб заплатити тим, хто має не лише освіту, а й серце для цієї роботи.
Сьогодні я говорю за матерів, які хочуть бути доглядальницями вдома, і за менеджмент закладів соціальних послуг, який щороку намагається забезпечити безпечний і хороший догляд із низькими фінансовими дотаціями та з низьким внеском зі старечої або інвалідної пенсії.
Я бажаю, щоб мами могли бути зі своїми дітьми, бачили, як вони ростуть, і були для них прикладом стабільності сім'ї та працьовитості.
Автор: PhDr. Mária Kovaľová, PhD. MHA
Авторка є теологинею зі спеціалізацією на дияконічній соціальній роботі та магістеркою громадського здоров'я зі спеціалізацією на керованій документації та управлінні ризиками. З 1991 року займається доглядом, зосередженим на літніх людях. Вона є консультанткою та аудиторкою якості в соціальних послугах. З 2014 року є президенткою Асоціації фахівців у соціальних послугах та співзасновницею Громадського об'єднання Planéta malého prínca. www.aopss.sk