Трансформації та нормативні джерела ідеології лібералізму: історичні та філософські засади його домінування та виклики в сучасному громадянсько-політичному суспільстві

Вступ

Пошук філософських та історичних джерел в історії політичної та економічної думки не є легким завданням. Початки ліберальних ідей, які згодом перетворилися на повноцінну ідеологію, неможливо приписувати лише таким постатям, як Adam Smith (передусім економічний вимір) чи John Locke (політичний та громадянський вимір). Лібералізм виникав як емансипаційна ідея, що містила прагнення до індивідуальної свободи, яка хоче вирватися з-під влади вищої обмежувальної інстанції. Проте саме цінність індивідуальної свободи розділила лібералізм майже одразу після його виникнення та утвердження на два напрямки. Історично лібералізм подається як цілісна ціннісна концепція лише в другій половині XVIII століття. У різних варіаціях ця назва, звісно, є давнішою і походить від латинського слова «liberalis». Фрагменти лібералізму, однак, були присутні в політичному та суспільному дискурсі, передусім Західної Європи, значно раніше. На порозі нового часу ми фіксуємо в Європі низку виразних сигналів, що свідчать про волю народу, тоді, проте, передусім шляхти та міщанства, до здобуття більшої міри автономії стосовно монарха та церкви. Проявом цих тенденцій можна назвати, наприклад, договір Bill of Rights, за допомогою якого шляхта та міщанство вибороли певні гарантії в галузі громадянських та торговельних прав. Цей документ ціннісно спирався на «ідейного батька Англійської революції» John Locke, якого також називають «ідейним батьком лібералізму» і навіть, у певному сенсі, Конституції Сполучених Штатів Америки. Bill of Rights надавав гарантії та правила для здобуття або успадкування влади, які мають бути погоджені парламентом. Він також містить певні обмеження свавілля монарха, яке було типовим саме для роду Stuart та останнього англійського короля з цього роду Jakub II.

Якби ми продовжили історичний аналіз, то попередником Bill of Rights (1689 р. н. е.) можна вважати документ Magna Carta Libertatum (1215 р. н. е.), який суттєво вплинув на дискусію про громадянські та політичні свободи в Англії, і саме під час абсолютистського правління Stuart він був більмом на оці для Jakub I та його сина Karol I. Конституційно таким же сильним документом, як Magna Carta Libertatum, ми вважаємо Petition of Right (1628 р. н. е.). Це був документ, що встановлював специфічний індивідуальний захист проти держави та корони, або свавілля монарха, передусім при встановленні податків. Наступним важливим документом був Habeas Corpus Act (1679 р. н. е.), який містив можливість перегляду причин затримання в’язня, і таким чином надавав певну міру захисту від незаконного або свавільного ув’язнення. Це лише деякі цивільно-правові документи, які розглядають політичні, громадянські, індивідуальні та торговельні права. Не випадково ми говоримо передусім про договори, укладені в Англії, яка є колискою лібералізму і стала вигнанням для багатьох філософів та інтелектуалів, які через свої політичні погляди були незручними у своїх країнах. 1

Метою представленого тексту є з’ясування історичного та філософського (і філософсько-правового) підґрунтя виникнення, успішної експансії та впливу лібералізму в ідеологічному просторі (не лише, але передусім) у Європі. У дослідженні будуть окреслені історичні, філософські та філософсько-правові контексти двох етапів цієї ідеології. Дослідження має на меті довести, що лібералізм не є одноманітною, незмінною та внутрішньо когерентною ідеологією, і так не було навіть під час його історичного розвитку. Його початкова версія перебуває у різкому протиріччі з оптикою, через яку ми дивимося на лібералізм сьогодні.

У добу інформаційного пересичення, коли стає дедалі важче відокремити достовірну інформацію від дезінформації та фейків, правильна інтерпретація не лише лібералізму, а й інших ідеологій загалом є необхідною складовою знаннєвого багажу громадянського суспільства, а також політичного представництва. Неможливо висувати до громадянського суспільства високі вимоги в галузі розрізнення релевантної інформації в просторі кризи понять, якщо навіть у політичному та фаховому дискурсі відбуваються різні дезінтерпретації, релятивізація та втрата ідеологічного компаса. Іншими словами — ми перебуваємо в постідеологічну добу, в якій важко розрізнити та ідентифікувати ідеологічні фрагменти та есенції окремих ідеологій у громадянському та політичному дискурсі. Принаймні рамкове знання контексту розвитку найуспішнішої ідеології є для цієї мети добрим фундаментом.

До історичного розвитку двох етапів лібералізму в Європі

Вже від моменту свого виникнення ідеологія лібералізму була позначена внутрішнім розколом. Домінантною темою лібералізму була індивідуальна свобода особистості та її захист від вищої влади, у тогочасному контексті, як правило, від влади абсолютистського монарха та церкви. Аналіз історичного контексту розвитку лібералізму є важливим з погляду розуміння історико-соціальних реалій, у яких формувалася ідеологія. У цій частині представленого тексту ми намагаємося вказати на спільні філософські засади, які були для представників раннього лібералізму ідентичними, проте вони не розвивали їх однаковим способом і, зрештою, опинилися в неминучому конфлікті. Ця невідповідність стосується переважно свободи особистості в громадянському суспільстві, з якої згодом випливають інші супутні проблеми. Вони представляють передусім такі теми, як: (A) приватна власність (B) перерозподіл благ (C) можливості втручання вищої влади в особисту цілісність особистості (D) відповідальність особистості за стан суспільства (E) відповідна система правління.

Лібералізм у формі цілісної та повноцінної ідеології з’явився лише на зламі XVIII та XIX століть. Проте, за словами František Novosád, лібералізмом можна назвати й значно давніші соціально-політичні течії, які ґрунтувалися насамперед на ідеях John Locke, Adam Smith та John Stuart Mill в Англії, або F. M. Voltaire у Франції (Novosád, 1993, с. 7). На початковому, першому етапі лібералізм сформувався на руїнах європейського феодалізму як філософія аристократії, а згодом — найбагатшого прошарку третього стану. Ця соціальна група через лібералізм відстоювала насамперед свої торговельні та майнові права, які вона відмовлялася надалі підпорядковувати свавіллю монарха. Водночас вона також виступала за захист і розвиток політичних та громадянських прав, проте лише для вузької групи найзаможніших. Суспільний розвиток другої половини XIX століття у Франції, Англії та Америці приніс із собою нову форму устрою суспільства в соціальній та політичній сферах. Соціальні заворушення та революції уможливили адаптацію емансипаційних та відроджувальних ідей, які приносили фундаментальну реконструкцію суспільних відносин на всіх рівнях. Ідеологія лібералізму, що формувалася, пропонувала рамки для доти неможливого політичного двобою, який був закладений у процес трансформації суспільства з дополітичного стану в стан політичний (Schwarzmantel, 1998, с. 63). Лібералізм як ідеологія модерності пропонував цілеспрямовану та конструктивну можливість суспільних змін, які можна було здійснити раціональними методами політичної організації. Як стверджує Schwarzmantel: «Використання держави як механізму для покращення якості життя індивідів та спрямування державної влади через політичні організації уможливило формулювання програм соціальних змін» (Schwarzmantel, 1998, с. 63).

Лібералізм як ідеологія насамперед у Західній Європі вів ідеологічну боротьбу в процесі трансформації домодерного суспільства на суспільство модерне — громадянсько-політичне. Найкращі умови для його розвитку пропонувала вже згадана Англія через поєднання своєї промислової, економічної та політичної зрілості, а також Франція та Сполучені Штати Америки.

Визначення точних історичних віх виникнення лібералізму не є простим, а з філософського погляду — і неможливим. Натхненням для цієї ідеології були праці новочасних мислителів, які, проте, не завжди поділяли виключно ті цінності, з якими ми пов’язуємо лібералізм сьогодні. І цей факт — тобто вказівка на різні погляди та інтерпретації лібералізму та їхня подальша компарація є сучасним розумінням — є однією з мотивацій написання цього дослідження. Філософсько-історико-правові джерела ідеології лібералізму виникали у прямій конфронтації з трьома негативними досвідами. Першим був деспотизм, проти якого хотів виступити насамперед John Locke, другим була анархія, якій хотів запобігти через свої праці Thomas Hobbes, а третім було відчуження, якого найбільше побоювався Jean Jacques Rousseau (Novosád, 2013, с. 219-236).

Однією з можливостей оцінити послідовність, причину внутрішнього поділу, а також подальшої домінації лібералізму з історичного погляду є аналіз та компарація ставлення провідних представників до фікції «Природного стану», тобто до «State of Nature» 3. У ньому через головні дискусійні теми виявляються розбіжності між поглядами на ключові поняття, пов’язані насамперед зі свободою, автономією, приватною власністю та ідеальним державним устроєм.

Можливістю оцінити внутрішню когерентність та причину домінації лібералізму в сучасності є аналіз та компарація двох головних течій цієї ідеології (класичний та соціальний лібералізм), які розвинулися саме через історично сформовані лінії розколу, насамперед на осі індивід проти держави. У сучасності лібералізм охоплює два основні напрямки — соціальний, сьогодні званий також соціально-прогресивним, і класичний, нині званий неоліберальним або лібертаріанським. До цього поділу призвело різне бачення ключових цінностей цієї ідеології, насамперед цінності індивідуальної свободи. Наведений аналіз, компарація та синтез будуть змістом другої частини цієї праці.

Перший недемократичний етап розвитку лібералізму

«Лібералізм у його найширшому значенні представляв філософію, або ж сукупність ідей, які приписували першочергову роль індивідуальній свободі особи як найвищому соціальному цілому, що вирішує та діє без тиску держави, інших індивідів, суспільства та тиранії більшості» (Švec, 2020, с. 17). З історичного погляду ми реєструємо філософський, економічний та політичний виміри ідеології лібералізму. Філософський напрямок представляють автори, які наголошують насамперед на необмеженій особистій свободі та відмежуванні від тиранії й абсолютистських форм правління. У ранні періоди лібералізму ці позиції представляв насамперед John Locke. Економічна концепція була зосереджена на вільній руці ринку та необмеженій економічній діяльності індивідів, представником якої був насамперед Adam Smith. Вона домінантно пов’язана з капіталістичним устроєм соціально-економічної системи. Представники політичного лібералізму розуміють роль і права індивіда в ширших контекстах, що виходять за межі інтересів захисту власності та вільного підприємництва. Таку форму розуміння обстоював, наприклад, Jean Jacques Rousseau. Лібералізм став підґрунтям для виникнення багатьох політичних партій та течій, які не повинні автоматично містити в назві термін "ліберальний". Влучним прикладом є партійна система в США чи Великій Британії, де консервативні партії погоджуються з економічним виміром лібералізму в контексті ринкового устрою, проте, звісно, не ототожнюють себе з ліберальними цінностями в культурно-релігійній площині. У філософії ми: «Не зустрічаємося з чистою ліберальною доктриною» (Sobolewska; Sobolewski, 1978, с. 7). Але не тому, що ми її уникаємо, а тому, що її не існує.

Першу хвилю лібералізму можна охарактеризувати як аристократичну, елітарну та недемократичну. Вона була представлена багатою шляхтою, метою якої було досягнення автономії у розпорядженні власним майном, насамперед землею, та у підприємницькій діяльності. Цю соціальну групу згуртовував інтерес до розширення свого майна без обмежень, чому їм заважали феодальна система, або її залишки, та абсолютизм як звичайна форма правління в період кінця XVII та початку XVIII століття. Як перешкоду шляхта сприймала також третій стан, що набирав сили. На початках виникнення ідеології лібералізм не представляв інтереси широких мас чи всього міщанства, а лише найбагатших верств суспільства, які в багатьох випадках були краще забезпечені, ніж правлячі роди. Ставлення аристократії та шляхти було в сильному контрасті із сучасним розумінням лібералізму. Лібералізм хоч і представляв емансипаційний засіб для позбавлення від кайданів феодалізму, проте лише для найвищого соціального класу. Той, однак, за прикладом своїх найбільших опонентів – феодалів, абсолютистських монархів та високих представників церкви, не поділяв демократичний та плюралістичний сентимент лібералізму так, як ми сприймаємо його сьогодні. Лібералізм мав бути скоріше засобом узурпації влади під егідою піднесених ідей. Як далі стверджують Sobolewski та Sobolewska: «Лібералізм цією групою сприймався як джерело розуму та чесноти, а демократія була ідентифікована як інструмент правління ницих інстинктів та новий деспотизм черні – гірший від деспотизму монархії» (Sobolewska; Sobolewski, 1978, с. 18).

Падіння абсолютизму в Європі з одного боку звільнило народ від кайданів феодалізму, з іншого боку домінантна частина населення опинилася у просторі економічної та соціальної домінантності еліт, які цінність свободи не вважали універсальною у сьогоднішньому розумінні цього слова, а демократія, чинна для широких верств народу, представляла для цієї еліти скоріше загрозу. Навіть провідні представники лібералізму, як-от John Stuart Mill, з елітарним форматом лібералізму погоджувалися або не виступали проти нього. John Locke як ідейний батько лібералізму та капіталізму передбачав соціальні та економічні нерівності в капіталістичному суспільстві, проте не вважав їх проблемою, а лише природним симптомом. І хоча на рівні формальних громадянських (негативних) прав він обіймав позиції широкої свободи, він стояв насамперед на боці вже згаданого третього стану, що набирав сили, тобто міщанства – майбутнього представника «власників засобів виробництва». З іншого боку, він не захищав інтереси доти привілейованої шляхти, але й не інтереси найнижчих класів суспільства. John Stuart Mill як провідний представник лібералізму вікторіанської доби у своїх ранніх працях навіть обґрунтовує виборчий ценз на основі освіти та внесків до державного бюджету. Так само він не вважає мешканців колоній людьми з такою ж гідністю, яку мають мешканці Англії. Саме такими позиціями характеризувався так званий «Манчестерський капіталізм». Необхідно додати, що у пізніших працях John Stuart Mill ревізував свої позиції і з позиції класичного елітарного ліберала перемістився у сферу соціального лібералізму, де загравав з деякими соціалістичними ідеями (Švec, 2022, стор. 95-100). Перша хвиля лібералізму не була демократичною. У лібералізмі різні соціальні групи вбачали засіб, яким вони можуть досягти своїх цілей проти цілей вищої влади, тобто проти залишків феодальних систем і родів та все ще впливової церкви.

Другий демократичний етап розвитку лібералізму та його перша фаза

Трансформація до демократичних форм лібералізму відбувалася протягом першої половини XIX століття. У просторі політичної та економічної домінантності представників торгівлі, власників фабрик, компаній та підприємств демократизація лібералізму знову представляла процес відродження. Цього разу, однак, ми говоримо про емансипацію робітничого класу або найслабших соціальних груп населення. Предметом цього процесу було головним чином розширення політичних прав робітничого класу. Другий етап лібералізму, тобто трансформацію ідеології у ширші демократичні межі до більш екстенсивних громадянсько-політичних прав, ми поділяємо на дві підкатегорії, або на дві подальші фази розвитку. Першу фазу ми позначаємо як період так званого «Манчестерського капіталізму», тобто період соціальних нерівностей, що поглиблювалися, та поганого соціального становища робітників. Під ним розуміється насамперед середовище Великої промислової революції та індустріалізації, коли доти непривілейований соціальний клас так званого третього стану (конкретно багате міщанство та торговці), тобто протилежність шляхти та церкви, став після аристократії провідною суспільною силою.4 Цей етап датується приблизно періодом XVIII та першої половини XIX століття. Зазначений період є притаманним низьким рівнем соціального захисту робітників та високою статистикою кількості виробничих травм і смертей. При втраті здатності батька – годувальника працювати на мануфактурі сім'ї потрапляли у найглибші злидні. Навіть головний представник лібералізму цієї доби John Stuart Mill, на той час ще прихильник елітаризму та модифікованого утилітаризму, був високим представником Британської Ост-Індської компанії.

Одним із головних етапів трансформації лібералізму до другої демократичної фази (у межах другого етапу розвитку лібералізму) було запровадження загального виборчого права, змінювалися принципи розуміння суверенітету національних держав чи положення парламентів. Зміни відбувалися і у філософії ідеології. Як приклад наводимо ревізію позицій уже згаданого John Stuart Mill. У своєму посмертно виданому творі «Роздуми про соціалізм» (1879), написаному в середовищі другого етапу другої хвилі розвитку лібералізму, він переоцінює свої початково рішуче індивідуалістичні концепції, ставлення до перерозподілу, виборчого цензу чи втручання держави в економіку з огляду на пом'якшення соціальних нерівностей. У цьому пункті відбувається в межах лібералізму виразна внутрішня рефлексія – встановлення так званого «соціального лібералізму» у політичну та громадянську практику.

До соціальних візій лібералізму звертався ще Jean Jacques Rousseau, проте лише у другій фазі другого етапу лібералізму ці ідеї почали проявлятися і на громадянсько-політичному рівні через виникнення політичних сил, які під егідою лібералізму захищали соціальні права найслабших соціальних груп. Предметом лібералізму вже була не виключно лише свобода від вищої влади, а й свобода соціальна, тобто свобода «для» чогось — ефективна, а не лише формально задекларована свобода. Предметом інтересу нових ліберальних політичних сил були права жінок, право бути обраним і право обирати, соціальні права чи право на безкоштовну освіту для всіх. У цьому напрямку такий зсув лібералізму сприймається також як певна відповідь на посилення соціалістичних рухів у Західній Європі, які також прагнули вирішувати зазначені проблеми, проте, в принципі, більш радикальними методами. Вирішальним аргументом для переходу значної частини ліберальних філософів на політичному компасі з праволіберального спектра до ліволіберального спектра було прийняття «природної лотереї», яку John Stuart Mill називав також «природною випадковістю» 5. Аргументація про обмежену міру відповідальності за індивідуальний успіх була доменною передусім соціалістів, проте, навіть на думку Milla, аргумент «природної випадковості» становив вирішальний момент у трансформації лібералізму в сучасні та демократичні рамки. У просторі доти елітарного і частково утилітарного лібералізму XIX століття представники, як-от John Stuart Mill, Thomas Hill Green, а пізніше John Dewey, Ronald Dworkin чи John Rawls, дійшли переконання, що свободу індивіда неможливо відстоювати лише його захистом від вищої влади, а й забезпеченням індивіда ефективними засобами саморозвитку. На думку соціальних лібералів, було необхідно надати індивіду також активні засоби та реальні можливості для реалізації індивідуальної волі. Цей зсув, звісно, відображав соціалістичні рухи, які виступали за сильні активні/ефективні соціальні права для громадян. Прийняття аргументу про «природну лотерею» пов’язане також з іншою масштабною темою, пов’язаною зі свободою та її поділом на свободу позитивну і негативну. Словами Adam Swift: «Те, що нам хтось не заважає щось робити, ще не обов’язково означає, що ми це справді можемо робити. Ми вільні, тому що нам ніхто не заважає? Чи ми не вільні, тому що нам бракує необхідних здібностей?» (Swift, 2008, с. 61).

Подвійний погляд, автором якого є Isaiah Berlin, у простоті говорить про те, що індивід може бути негативно вільним у сенсі автономії «від» чогось, і, з іншого боку, позитивно вільним у сенсі отримання реальних можливостей діяти певним задуманим способом і, отже, володіти свободою «на» щось або «для» чогось. Загалом Isaiah Berlin розмірковує про свободу наступним чином: «Якою є сфера, в межах якої суб’єкту — людині або групі людей — дозволено або має бути дозволено робити те, що він здатний робити, або бути тим, ким він здатний бути, без втручання інших людей?» (Berlin, 1993, с. 23). Негативну концепцію свободи він при цьому окреслює визначенням, яке говорить про те, що: «Інші не втручаються в мою діяльність. Чим ширша сфера невтручання, тим більша моя свобода» (Berlin, 1993, с. 24). Цей формат свободи був домінуючою метою для лібералізму аж до періоду його трансформації під час другої фази другого етапу. (...) Це мали на увазі класичні англійські політичні філософи, коли використовували слово свобода» (Berlin, 1993, с. 24). Водночас Berlin доповнює у своєму найвідомішому творі Two Concept of Libery також визначення позитивної свободи: «Чим є свобода для тих, хто не може нею скористатися? Яка цінність свободи без адекватних умов для її використання?» (Berlin, 1993, с. 25). Наступне доповнення: «Є ситуації, як заявив російський радикальний письменник дев’ятнадцятого століття, у яких чоботи важливіші за твори Shakespeare; індивідуальна свобода не є для кожного першочерговою потребою. Бо свобода — це не лише відсутність фрустрації будь-якого роду; це могло б спричинити інфляцію значення цього слова (...); Єгипетському селянину потрібен одяг або ліки більше, ніж особиста свобода» (Berlin, 1993, с. 122).

Ми стверджуємо, що саме трансформація лібералізму в його соціальну версію дозволила йому не лише подальший розвиток та встановлення в Західній Європі, а й саме виживання. Це переконання випливає з тогочасних реалій, коли ідеї соціалізму поступово перетворювалися на сильну ідеологію, яка емансипаційними думками сильно конкурувала з лібералізмом. Саме прийняттям стратегічного аргументу про «природну лотерею», який випливав з думок соціалістів, лібералізм зміг утриматися на «ринку ідеологій». Розширенням та комбінацією загальних і загальних демократичних елементів для громадянського та політичного суспільства, а водночас розумінням необхідності займатися соціальними питаннями, лібералізм надавав найбільш підходящу комбінацію здобутків і втрат порівняно з конкурентними ідеями та ідеологіями, що формувалися.

Другий демократичний етап розвитку лібералізму, його друга фаза та сучасні виклики

Другу фазу в межах другого демократичного етапу розвитку лібералізму ми історично реєструємо лише після II Світової війни. Ідеологія лібералізму на основі ціннісного зсуву, описаного в попередньому розділі, засвоїла частину соціальних (лівих) позицій, передусім у питаннях ролі держави в економіці та в питаннях вирівнювання соціальної нерівності в суспільстві. До цього зсуву значною мірою долучилися твори соціальної гілки лібералізму. У другій половині XIX та на початку XX століття їх уособлювали праці вже згаданих авторів, як-от John Stuart Mill та Thomas Hill Green, на початку XX століття цей напрямок представляв передусім John Dewey, а в другій половині XX століття філософи John Rawls та Ronald Dworkin. Поки в першій половині XX століття соціальний вимір лібералізму є предметом філософських полемік, у повоєнному розвитку ідея соціального лібералізму набуває реальних контурів у вигляді політик Welfare State.6 Лібералізм таким чином продемонстрував потенціал широкої адаптивності та відкритості до змін незалежно від суспільного розвитку. У межах цієї частини роботи ми хочемо перейти до аналізу сучасного стану домінування лібералізму в політичному дискурсі.

При розмірковуванні про причини домінування лібералізму в межах громадянського та політичного дискурсу насамперед необхідно окреслити та визначити три основні поняття, які не є змістовно тотожними, проте політичне та громадянське суспільство їх об’єднує в одне. Цими поняттями ми маємо на увазі: (A) Лібералізм як ідеологія (B) Ліберальна (термінологічно правильно плюралістична та виборча) демократія як політична система (C) Політичний лібералізм

Правильна інтерпретація наведених понять у сучасний час громадянської напруги та поширення різноманітних про- або антиліберальних наративів є категорично важливою, проте політична комунікація в цьому напрямку зазнає невдачі. Лібералізм ми визначили у попередніх розділах, на основі яких можна хронологічно описати його поступовий розвиток від недемократичних до демократичних форм. Ліберальна демократія — це форма політичного устрою, основними чеснотами якої є свобода та плюралізм, проте вона не пов’язана прямо з ідеологією лібералізму. Цей факт підкреслено також в Конституції Словацької Республіки. Тому є легітимним питання, чи не був би доречнішим термін, який існує і міститься також у конституціях демократичних держав, а саме «плюралістична та виборча демократія». Політичний лібералізм — це, своєю чергою, підхід або метод, автором якого є John Rawls, і який є інструментом, що слугує для підтримки ліберальної демократії та рівноваги ціннісного дискурсу в ній. Політичний лібералізм у просторі ліберальної демократії забезпечує рівноцінне, конституцією скориговане змагання рівноцінних ідеологій (у принципі, ми говоримо про лібералізм, консерватизм та соціалізм). Іншими словами, політичний лібералізм має забезпечувати стан, коли в межах конституційних рамок між собою змагаються три основні ідеології7, причому жодна з них не повинна вести це змагання з привілейованого становища. Підхід суспільства та держави до політичного лібералізму є надзвичайно важливим для збереження демократичного та плюралістичного суспільства, проте вже сама назва цього методу є невдалою (подібно до вже згаданої усталеної назви політичного устрою — «ліберальна демократія»), оскільки вона може викликати певну предикцію прихильності саме до ідеології лібералізму. Певна міра преференції політичного лібералізму щодо ідеології лібералізму присутня з простої причини. Наведена ідеологія та підхід випливають або ґрунтуються на ціннісно однакових чи споріднених концепціях доброго життя, або на ліберальних цінностях, якими є насамперед плюралізм, індивідуальна свобода та абсолютна загальна рівність. Якби ми все ж таки прагнули впровадити в практику підхід, який ціннісно не наближається до жодної з трьох ідеологій, то вже з погляду назви доречнішим було б найменування «політичний плюралізм» замість «політичного лібералізму». З погляду семантики можна було б цією новою назвою уникнути певної міри критики з боку консервативного та соціалістичного спектра.

Висновок

Представлене дослідження зосередилося на аналізі розвитку історичних, філософських та філософсько-правових контекстів розвитку та подальшої домінації лібералізму в суспільно-політичній практиці. Метою було вказати на те, що лібералізм не становить гомогенну, незмінну та внутрішньо єдину ідеологію, а навпаки — йдеться про динамічний ідейний каркас, який протягом історії неодноразово трансформувався у відповідь на змінні суспільні, політичні та економічні умови. Аналіз історичного розвитку лібералізму показав, що його ранні форми мали переважно елітарний, аристократичний та недемократичний характер. Лібералізм на цій фазі слугував насамперед як емансипаційний інструмент вузьких соціальних груп, метою яких було обмеження влади абсолютистської авторитарності та захист приватної власності й економічної автономії. Лише протягом XIX століття, під тиском соціальних конфліктів, індустріалізації та зростаючого політичного значення робітничого класу, відбувається поступова демократизація лібералізму та його ціннісна ревізія. Ключовим моментом цієї трансформації було прийняття аргументів, які поставили під сумнів абсолютну міру індивідуальної відповідальності за соціальне становище індивіда, насамперед через концепт так званої «природної лотереї». Цей зсув уможливив виникнення соціального лібералізму, який розширив розуміння свободи з чисто негативного виміру (свободи «від») також про вимір позитивний (свободу «до»), тобто про потребу створення реальних соціальних та матеріальних умов для реалізації індивідуальної автономії. Саме ця здатність внутрішньої саморефлексії та адаптації становить одну з головних причин історичної життєздатності та довготривалої домінації лібералізму в політичному дискурсі західних суспільств.

У заключній частині дослідження ми приділили увагу також термінологічному та концептуальному розрізненню між лібералізмом як ідеологією, ліберальною демократією як політичною системою та політичним лібералізмом як нормативним методом регулювання ідеологічного плюралізму. Виявляється, що їхнє часте ототожнення в політичній та публічній комунікації сприяє дезінтерпретаціям, ідеологічній плутанині та поляризації суспільного дискурсу. Правильне розуміння цих понять є при цьому необхідною передумовою для збереження плюралістичного та демократичного суспільства. На основі наведеного можна констатувати, що домінація лібералізму в сучасному політичному та суспільному просторі не є результатом його ціннісної незмінності, а навпаки, наслідком його здатності реагувати на виклики модерності, конкурентні ідеології та змінні вимоги громадянського суспільства. Розуміння історичних та філософських коренів лібералізму таким чином становить необхідну передумову для його коректної інтерпретації в сучасних політичних дебатах, а також для раціонального оцінювання його лімітів та потенціалу на майбутнє.

Автор: Mgr. Jakub Švec, PhD. Filozofický ústav Slovenskej akadémie vied, v. v. i., Oddelenie výskumu normativity a ľudských práv

Дедикація проєкту: Стаття виникла в межах проєкту VEGA2/0118/24 – Sociálna povaha normativity ako východisko vysvetlenia vzťahu individuálnej a kolektívnej autonómie.

Список бібліографічних посилань:

BERLIN, I. Dva pojmy slobody. In: GÁL, E.; NOVOSÁD, F. (eds.). O slobode a spravodlivosti. Bratislava: Archa, 1993. 249 s.

NOVOSÁD, F. 1993. Súčasný liberalizmus: Dohodnúť sa o spravodlivosti. In: GÁL, E; NOVOSÁD, F. O slobode a spravodlivosti (ed.). Bratislava: Archa, 1993. 249 s. ISBN 80-7115-047-9.

NOVOSÁD, F. 2013. Thomas Hobbes: obrana Leviatana. In: NOVOSÁD, F.; SMREKOVÁ, D. (eds.). Dejiny sociálneho a politického myslenia. Bratislava: Kalligram, 2013. str. 219-236. ISBN 978-80-8101-679-0.

SCHWARZMANTEL, J. 1998. The Age of Ideology. Tavistok and Rochdale: NYU Press, 1998. 304 s. ISBN 978-0-8147-8096-1.

SOBOLEWSKA, B; SOBOLEWSKI, M. Myśl polityczna XIX. i XX. wieku. Varšava: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1978. 600 s.

ŠVEC, J. 2020. K otázke slobody vo filozofii Johna Stuarta Milla: Analýza a komparácia. Banská Bystrica: FF UMB, dizertačná práca, 2020. 82 s.

ŠVEC, J. 2022. Sloboda ako spoločenská zodpovednosť (aj) v kontexte sociálneho liberalizmu Johna Stuarta Milla. Str. 90-103. In: ŠVIHURA, L. (ed.) Filozofické cesty z neistoty – podoby zodpovednosti. Bratislava: Slovenské filozofické združenie pri SAV, 2022, 239 s. ISBN 978-80-974367-0-4.

ŠVEC, J. 2018. Prečo sociálny štát? Obhajoba vertikálneho prerozdeľovania prostredníctvom myšlienok Johna Rawlsa. In: EŠTOK, G.; SZABARIOVÁ, G.; BÉREŠ, M. (eds.). Výzvy a riziká spoločnosti v 21. storočí. Košice: Katedra politológie, FF UPJŠ, 2018. 336 s. ISBN 978-80-8152-616-9.

SWIFT, A. 2008. Politická filozofie. Praha: Portál, 190 s. ISBN 80-7178-859-7.

1 Jean Jacques Rousseau, Карл Маркс, мірою свободи був натхненний також Charles Louis Montesquieu 2 Власним ім'ям François Marie Arouet 3 «State of Nature» використовували у своїх творах передусім Thomas Hobbes, John Locke та Jean Jacques Rousseau. 4 Третій стан — позначення для непривілейованих соціальних класів (в опозиції до шляхти та церкви). Охоплював усі групи підданих — міщанство і селян. Виходив із феодального поділу народу на три групи 5 Ніхто з нас не обирає соціальне середовище, у якому народжується, свою стать, таланти, здібності, колір шкіри. Ці детермінанти значною мірою впливають, на думку соціалістів, а також соціальних лібералів, на майбутній успіх індивіда в суспільстві. 6 Див. також: ŠVEC, J. 2018. Prečo sociálny štát? Obhajoba vertikálneho prerozdeľovania prostredníctvom myšlienok Johna Rawlsa. In: EŠTOK, G.; SZABARIOVÁ, G.; BÉREŠ, M. (eds.). Výzvy a riziká spoločnosti v 21. storočí. Košice: Katedra politológie, FF UPJŠ, 2018. s. 48. 7 Alasdair MacIntyre називає їх трьома рівноцінними концепціями доброго життя, або трьома рівноцінними раціональностями.