Населення стародавнього Курдистану, гірського краю, що лежить на південному сході Туреччини, охоплюючи також північні області Іраку, Ірану та Сирії, останнім часом досить гучно прагне власної держави. Минулої осені в іракському Курдистані відбувся референдум про незалежність. Чи приніс референдум покращення чи погіршення їхнього становища в Іраку? І хто став на їхній бік?

Назва Курдистан є лише географічним найменуванням території, на якій живуть курди. Ця область має площу майже 400 тисяч км² (приблизно в 5 разів більша за Чеську Республіку), і тут проживає понад 30 мільйонів курдів. У цій статті ми зосередимося на іракських курдах, які становлять одну п'яту частину іракського населення, що живе переважно на півночі країни.

Статус автономної одиниці в демократичному Іраку

Іракські курди, які, попри дуже бурхливий розвиток наприкінці XX століття, сьогодні мають в Іраку досить добре становище. Це підтверджує і той факт, що курдська північ донедавна була найбільш розвиненою частиною країни, тоді як південні та центральні частини стикалися з громадянською війною та економічною стагнацією. Іракський Курдистан з виборів 1992 року керується самоврядним органом – Курдським регіональним урядом. Від прийняття нової іракської конституції восени 2005 року Курдистан отримав статус автономної одиниці в демократичному, федеральному Іраку.

Минулої осені в іракському Курдистані відбувся референдум про незалежність. Їхня автономія в Іраку — це суперечка, яка триває від самого початку виникнення цього цілого в XVI столітті, тоді ще під пануванням Перської, а згодом Османської імперії. На початку XX століття з'явилася перша реальна можливість для виникнення незалежного Курдистану. Виникнення самостійної держави обіцяв мирний договір наприкінці Першої світової війни. На жаль, його виконання ніколи не відбулося, головним чином через політику Туреччини.

З часу виникнення незалежного Іраку відбувалося поступове погіршення відносин курдів з центральним іракським урядом у Багдаді. Попри заворушення, які в деякі моменти переростали в громадянські війни, постійно тривали мирні переговори. Їхнім результатом стало визнання двонаціонального характеру Іраку в 1966 році. У 1970 році відбулося офіційне визнання курдської національності, і курдам також були обіцяні їхні мовні та політичні права, а також курдське самоврядування в їхніх областях.

Однак навіть ця угода не призвела до припинення боїв. Іракський уряд обстрілював курдські села. Курди на це реагували відновленням партизанської війни, яку іракська армія не мала шансів виграти. Північну частину країни вона так ніколи й не мала повністю під своїм контролем. Тому уряд вдався до іншої тактики. Вони почали навмисно змінювати склад населення областей, де курди мали більшість. Так розпочався період арабізації курдських територій, переселення курдського населення. Усе це досягло кульмінації за правління Саддама Хусейна, який «послав» на курдів свого двоюрідного брата Алі, що уславився використанням хімічної зброї. Хімічні атаки забрали у 1988 році до 200 000 життів. Ще мільйони курдів були депортовані, а сотні тисяч втекли в еміграцію. Через цей геноцид цей чоловік сьогодні відомий як «Хімічний Алі».

Кінець століття був для курдів дуже динамічним. У 1991 році в курдсько-іракський конфлікт втрутилися Велика Британія та Сполучені Штати і допомогли захистити курдську територію від іракської тиранії. Наступним стало виникнення Курдського регіонального уряду. Це період курдського націоналізму, що пробуджувався, початок торгівлі нафтою, але також час, коли відбулася братовбивча громадянська війна між самими курдами. Між 1993 та 1998 роками відбулося зіткнення між двома конкуруючими політичними партіями. Лише ООН зі США допомогли домовитися про перемир'я. Від зламу тисячоліть ми спостерігаємо в області поступову стабілізацію. Існували вільні медіа, а прибутки від нафти забезпечували досить якісне життя для громадян.

Підготовка курдів до референдуму, незалежність і так званий Kexit

Саме курди допомогли у 2003 році англо-американському альянсу скинути режим Саддама Хусейна і створити демократичну іракську конституцію. У курдському регіоні відбулися вибори. Президентом став Масуд Барзані, син легендарного борця за незалежність XX століття, а також відбувся неофіційний референдум за незалежність. У цей час, проте, курди повною мірою використовували «переваги пату». Завдяки тому, що вони залишалися частиною Іраку і визнавали його суверенітет, вони отримували міжнародну допомогу, яка допомогла їм поступово будувати свою легітимність. Тож результати цього неофіційного референдуму керівні еліти не брали до уваги.

Усе змінилося у 2014 році, коли вже й голова держави заявив, що курди готові до референдуму. Вони говорили про своє «природне право», що незалежність — це правильний крок, оскільки Ірак перебуває в стані розпаду. На жаль, це був саме час зростання Ісламської держави в Сирії та Леванті, і курдські бойові підрозділи, звані Пешмерга, були довгий час єдиними здатними силами в Іраку, які могли протистояти наїздам бойовиків. І тому референдум було відкладено.

Його здійснення відбулося лише 25. 9. 2017. Результати референдуму були цілком зрозумілими. За незалежність, так званий kexit, висловилося 92,73 % людей, участь була майже 78 %. Голосували не лише на території автономної області, а й у спірних областях Іраку, контрольованих курдами (наприклад, Кіркук, який, попри масивну арабізацію, курди вважають своїм і де знаходяться одні з найбільших родовищ нафти в усьому Іраку).

Економічна блокада і блокування експорту курдської нафти

Сусіди іракського Курдистану – Іран, Туреччина та Сирія, на чиїх територіях живуть великі курдські меншини, побоюються, що проголошення незалежності іракського Курдистану спонукає їхніх курдів до боротьби за незалежність. Ще перед самим референдумом Ірак, Туреччина та Іран оголосили єдиний підхід, як-от економічну блокаду території та присутність своїх військ на кордонах.

Іракський уряд вимагав негайного скасування результатів референдуму, які вони вважають неконституційними. Була запроваджена не лише економічна блокада, а й відбулося скасування прямого авіасполучення на територію Курдистану, а також блокування експорту курдської нафти.

Міжнародна спільнота до курдського питання поставилася досить одностайно. Європейський Союз, Сполучені Штати та Росія підтримують єдиний і цілісний Ірак. Єдиним прихильником курдської сепарації є Ізраїль.

Кількарічний процес, сповнений переговорів

Критики стверджують, що нинішній президент Барзані, у якого закінчився другий термін повноважень ще у 2015 році, намагався зміцнити референдумом свою владу. Його партія через корупційні скандали та загальну економічну стагнацію регіону втрачала підтримку громадськості. Також можливо, що це мало послужити важелем впливу на іракський уряд.

Попри всі негативні повідомлення, курди наголошують, що результатом референдуму не буде новий кордон чи негайне здобуття незалежності, що це не буде миттєва подія, а кількарічний процес, сповнений переговорів. Хоча курди запропонували замороження результатів референдуму, 13 жовтня іракська армія почала пересуватися. Багдад дав курдам ультиматум про виведення їхніх військ з території, яку курди контролюють від часу визволення від радикалів і яка не перебуває під їхнім самоврядуванням. Курди закликали Ірак до діалогу і відхилили вимоги. Ірак відреагував майже негайно. У дні 15 та 16 жовтня відбулася «блискавична війна», і іракська армія відбила територію Кіркука і вигнала звідти курдську Пешмергу.

Іракська армія потім продовжила наступ на територію, контрольовану курдами. Курди здали більшість спірних територій, і все завершилося 1 листопада зреченням Masoud Barzani з посади президента. Після п'яти тижнів боїв від оголошення результатів референдуму надії на покращення курдського становища в Іраку на певний час заморожені.

Дилема: Самовизначення нації проти суверенітету держави

У сучасний час, згідно з останніми повідомленнями, Курдистан переживає економічний колапс. Загалом переважає думка, що курди не були і не є готовими до незалежності. По-перше, необхідно було б диверсифікувати економіку, яка повністю залежить від нафтової промисловості. По-друге, врегулювати внутрішньополітичні суперечки між конкуруючими курдськими партіями та зосередитися на єдиному Курдистані. А по-третє, слід було б врегулювати відносини між Курдським регіональним урядом та іракським центральним урядом. Оскільки їхня нездатність домовитися призвела саме до такого стану.

Важливо усвідомити, що великою невідомою є два права, які існують у нашій системі та ускладнюють усю ситуацію. Кожна нація має право на своє самовизначення. Ця ідея, що походить з XIX століття, досі є однією з найбільш проблематичних частин міжнародних відносин, оскільки вона є протилежністю суверенітету держав. Він захищає територіальну цілісність існуючих утворень та недоторканність їхніх кордонів. Це складне питання, ця дилема, ускладнює міжнародні відносини, і її вирішення поки що не передбачається. На завершення наведемо вислів тепер уже колишнього президента Barzani, який нещодавно заявив: «Закликаю всі сторони повернутися до логіки та мудрості, до вирішення проблем шляхом переговорів і згадати про те, хто звільнив позаминулого року Mosul з пазурів Ісламської держави».

Авторка тексту: Miluše Koštialiková, студентка Кафедри досліджень розвитку та довкілля Природничого факультету Університету Палацького в Оломоуці