Вступ
У представленій статті ми розглядаємо проблематику етичної та моральної поведінки у науково-дослідному середовищі, яка сьогодні стає дуже актуальною темою в суспільстві. Випадки неетичної або етично спірної поведінки в нашому суспільстві поширилися навіть серед політичних верхівок в уряді, і тому ми вважаємо більш ніж необхідним вказати на межі, які не слід ігнорувати під час науково-дослідної діяльності. Метою є проаналізувати актуальні проблеми, що стосуються моралі та етики в межах науково-дослідної діяльності. У вступній частині ми визначили поняття етики наукової праці, її значення та історичний розвиток. Наступна частина присвячена публікаційній діяльності, а також основним проблемам і граничним ситуаціям, які найчастіше виникають під час підготовки матеріалів до публікації. У заключній частині статті ми вказуємо на значення та важливість дотримання етичних і моральних принципів не лише під час науково-дослідної діяльності, а й наголошуємо на їхньому значенні для суспільства в цілому.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ
Визначення етики наукової праці
Етика належить до традиційних філософських дисциплін, причому її метою є дослідження добра, моралі, моральної поведінки та норм суспільства. Також її визначають як галузь, що займається коректною поведінкою в межах людської спільноти. На основі цього визначення ми можемо зазначити, що етика наукової праці представляє вираження основних ставлень до моральних проблем, з якими ми можемо зіткнутися під час виконання наукової роботи. Текст у формі методичного дослідження, як правило, інформує про найчастіші прояви науково некоректної або спірної поведінки з огляду на академічне та наукове публікування. Завданням є підвищити чутливість дослідника до порушення публікаційної етики та сприяти культивуванню публікаційного середовища. Ми виходимо з припущення, що наукова праця ґрунтується насамперед на моральних принципах, таких як чесність, відповідальність, достовірність та правдивість, які є загальноприйнятими для всіх наукових галузей, а також країн. Від цих принципів далі виводяться правила належної наукової практики. Вони визначені та встановлені головним чином в офіційних документах та етичних кодексах наукових установ і товариств. (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 556.)
Потреба в етиці наукового дослідження
Поєднання етики та науки можна досліджувати з різних перспектив, а також у багатьох сферах. У своїй роботі я, однак, зосереджуся на сфері моральних аспектів наукового дослідження, цінностей та їхнього взаємозв'язку. Йдеться про форму так званої нормативної етики, завданням якої є обґрунтування етичних правил науково-дослідної діяльності як такої, починаючи від застосування дослідницьких методів, управління дослідженням та командною роботою, через інтерпретацію результатів дослідження аж до їх публікації. У цьому контексті її метою також є вказувати на різні прояви «нечесності» в науці. Оскільки науково-дослідна діяльність також є однією зі сфер людської діяльності, зрозуміло, що вона не є імунною до подібних практик. Саме з цієї причини розвиток етики наукового дослідження є дуже важливим. Попри те, що суспільство загалом визнає моральні принципи, такі як чесність, правдивість, відповідальність тощо, і їх дотримання вважається само собою зрозумілим, реальність є іншою. На жаль, їх порушення стає звичним, ба навіть часто само собою зрозумілим, причому ми не виключаємо і науково-дослідну сферу. (Plašienková, Z., 2020, с. 81) Саме з цієї причини не є несподіванкою, що суспільство XXI століття пов'язують із кризою цінностей, а також із відсутністю етики та моралі. Парадоксально, проте, що під час запровадження етичних чи моральних правил у різних організаціях виникає скептицизм і небажання. З огляду на те, що етика зачіпає багато сфер, більш ніж необхідно чітко визначити та ідентифікувати цінності й моральні принципи в межах академічного середовища. Не менш важливою є також потреба впровадження етики в академічних установах. Ми вважаємо, що це сприяло б покращенню стосунків і середовища в академічній організації, а також підвищувало б її позитивну репутацію. Етичний кодекс на сьогодні є найчастішим інструментом імплементації, причому він не повинен бути лише формальністю, а має бути представлений як серйозний документ, яким члени організації будуть керуватися і водночас поважати його. (Stecíková, E., Hrašková, J., 2013, с. 60)
Історія дослідження взаємозв'язку науки та етики
Взаємозв'язок науки та етики був предметом дослідження принаймні з XVII століття. У Європі його розвиток пов'язують із настанням епохи науки та техніки. Ці зміни водночас пов'язані з розумінням науки як такої, її значенням і роллю в межах академічного середовища, а також у суспільстві та у стосунку до світу як такого. Досить спрощений погляд на науку є наслідком її парадигмального розуміння, яке домінувало протягом минулого століття. Спостерігати це явище ми можемо насамперед через радикальне відокремлення суб'єкта від об'єкта дослідження, науки від інших сфер життя, але, наприклад, і у відокремленні сфери дослідження вченого/дослідника від сфери його моральних і ціннісних позицій у межах процесу науково-дослідної діяльності тощо. Ці тенденції зрештою призвели до того, що виникла відома інтерпретація науки та наукового дослідження як ціннісно нейтральних. З цієї причини зрозуміло, що потреба залишити старі парадигмальні рамки розуміння науки, а також потреба наново дослідити стосунки науки та етики сьогодні є надзвичайно нагальною. Зміна статусу науки у зв'язку з новою концепцією наукового пізнання сьогодні пов'язана з поєднанням із суспільством, причому їхній зв'язок є взаємним, тобто наука є двигуном розвитку суспільства, проте це діє і навпаки, оскільки суспільство своїми потребами впливає на необхідність дослідження конкретної наукової галузі. (Plašienková, Z., 2020, с. 8.) Розвиток цієї галузі, отже, триває постійно і безпосередньо пов'язаний із проблемами, які щодня турбують усе суспільство.
ПУБЛІКАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ОСНОВНІ НЕЕТИЧНІ ТА ЕТИЧНО СПІРНІ ПІДХОДИ ПРИ ПУБЛІКУВАННІ
Проблема авторства у науковій праці
Авторство наукових праць зазвичай оцінюють у відомих наукових журналах на основі таких фактів:
- Автор має суттєвий внесок у розробку концепції, дизайн дослідження, отримання даних, їх аналіз та інтерпретацію встановлених результатів
- Автор суттєво бере участь у контролі підготовки рукопису або тексту статті
- Автор бере участь в оцінці та підтвердженні версії, яка згодом надсилається на публікацію
Ці три умови утворюють так зване conditio sine qua non («необхідна умова, неминуча передумова», прим. автора), причому вони мають бути виконані кожним із авторів. У разі, якщо це не так, імена співавторів зазначаються у подяці. Деякі фахові журнали вимагають додавання чесної заяви про те, що всі дані у статті є правдивими і що вона або її частини не були раніше опубліковані в іншому журналі чи періодичному виданні. Отже, автор бере на себе повну відповідальність за знання та інформацію, оприлюднені у статті чи публікації. Також правдою є те, що деякі наукові установи визнають так звані інституційні або місцеві традиції при визначенні співавторства. На практиці це означає, що керівник підрозділу або кафедри автоматично вписується як співавтор статті, оскільки він є гарантом фахового рівня статті. Така практика приймається з огляду на те, що керівник відповідає за професійний розвиток менш досвідчених колег, водночас відповідаючи за якість результатів наукової роботи або дослідження, які подаються до публікації. Проте варто додати, що в Словаччині ми не маємо встановлених однозначних і чітких правил визнання авторства. Як ми вже зазначали, незалежно від кількості авторів, кожен із них бере на себе відповідальність також за можливі проблеми, пов'язані з роботою, як-от плагіат, недостатня якість дослідження тощо (Novotný, J., 2005, с. 59).
НЕЕТИЧНІ ТА ЕТИЧНО СУМНІВНІ ПРОЦЕДУРИ ПРИ ПУБЛІКУВАННІ В СУЧАСНОСТІ
Вигадування та викривлення/фальсифікація результатів дослідження
Якщо ми припустимо, що науковий прогрес можливий лише за допомогою правдивих і точних наукових знань, стає зрозуміло, що одним із найзначніших порушень у межах етики наукової роботи вважається публікація даних, висновків, знань, які не були отримані шляхом серйозного дослідження. Виявляється, що викриття вигаданих досліджень на практиці трапляється досить часто, особливо в медицині або природничих науках. Причиною буває, наприклад, те, що даний підрозділ не має необхідного обладнання, або працівники підрозділу чи респонденти підтверджують, що збір певних даних не відбувався. Порівняно з попередньою проблемою, викриття фальсифікації даних може бути більш проблематичним і складним. До фальсифікації даних ми відносимо будь-яку маніпуляцію з даними, зображеннями, інструментами, доказами, знахідками, а також їх заміну, викривлення або цілеспрямоване приховування. Такі дії нелегко довести. Якщо вченого не спіймали безпосередньо на гарячому (наприклад, зафіксували на записі камери, відео), йдеться лише про припущення. Фактом є те, що неетичні способи публікації можуть дискредитувати навіть потенційно корисні наукові методи та підходи. У разі, якщо наукові дані занадто досконалі або занадто незвичні, вони можуть стати мішенню для сумнівів. Цьому можна запобігти належним поводженням із даними (прозорий збір, зберігання, аналіз, опис та інтерпретація даних). (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 561).
Плагіат
У випадку плагіату йдеться про недозволене використання чужих опублікованих, а також неопублікованих думок, ідей, формулювань, знань, результатів, що стосуються наукової чи творчої роботи, а також таблиць, ілюстрацій тощо без зазначення посилання. До найсерйозніших форм належить подання повної роботи, яка підписана новими авторами, іноді в дослівній редакції або як переклад іншою мовою. Автор зобов'язаний зазначати всі джерела, які він використав при опрацюванні роботи. Якщо наміром автора є використання більшої кількості чужої літератури або графічної документації, необхідно попросити дозвіл у першоджерела. (Novotný, J., 2005, с. 60). Плагіатом можна вважати також парафраз, а саме у випадку, коли використаний текст був переформульований власними словами, проте без зазначення першоджерела інформації. Створення плагіату не завжди може бути навмисним, воно може бути пов'язане з низькою обізнаністю авторів про етичні норми академічного публікування. Загалом, проте, діє правило, що текст, взятий дослівно, має бути в лапках, а парафразований текст — ні. В обох випадках джерело інформації має бути вказане і доступне для перевірки, найкраще із зазначенням номера сторінки в оригінальному тексті. Специфічним видом плагіату є також перейняття викладової або аргументаційної лінії із закордонного джерела з тим, що вона впроваджується в домашній контекст. У цьому випадку надзвичайно важко знайти першоджерело. Викриття цього типу плагіату здебільшого випадкове, найчастіше у випадках, коли даний текст потрапляє до рук досвідченого, орієнтованого або педантичного рецензента. З проблематикою плагіату пов'язана також проблема так званого нетворчого компілювання. Результати такої неетичної поведінки можна побачити в оглядових монографіях, що видаються від імені престижних видавництв. Нетворчі компіляти не є корисними для наукового дослідження з огляду на те, що автор замінює власну нездатність творити комплектуванням результатів інших авторів. Механічно опрацьовані компіляти лише звітують про те, що з даної проблематики створили інші, творчий внесок автора, проте, мінімальний або відсутній. Якісна, прийнятна компіляція є продуманим поєднанням різних поглядів на певну проблематику, причому вона має спиратися на систематичне впорядкування, яке не є результатом нетворчої діяльності. (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 562).
Приписування співавторів
У фінальному вигляді публікації порядок авторів має відображати їхній внесок у керівництво командою та участь у її створенні. Щодо проблематики співавторства ми вже вище навели детальнішу інформацію, тому хотіли б більше зосередитися на його зв'язку з етикою наукової роботи. Приписане співавторство (англ. gift authorship) також належить до неетичних практик при публікуванні. Йдеться про ситуацію, коли особа або навіть кілька осіб з будь-яких причин додані до справжніх авторів без того, щоб вони брали участь у підготовці публікації, результатів тощо. У деяких випадках трапляється, що йдеться про приписування співавторства з реципрокних причин, тобто автор зазначає колегу/колег як співавторів лише формально, з наміром очікування подібного жесту з його/її боку. Розрізняємо також так зване приписування співавторства за заслуги (англ. honorary authorship), коли воно приписується керівнику підрозділу або науковому керівнику тощо з ввічливості, пристойності без реального внеску в підготовку. Водночас діє правило, що не є етично правильним, якщо докторант не зазначає як співавтора наукового керівника, який суттєво долучився до фінального вигляду тексту. Йдеться насамперед про дослідження, публікації, які без значних змістових, концептуальних та формулювальних втручань наукового керівника були б неопубліковуваними. Проте не обов'язково зазначати як співавтора, наприклад, осіб, які брали участь у розповсюдженні анкет або адміністративно чи статистично опрацювали результативні дані. Співавторами також не можна вважати авторів дипломних робіт, результати яких використав керівник роботи як підґрунтя для створення власного оригінального рукопису і в якому автор дипломної роботи жодним чином не брав участі. (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 563).
Надлишкова/дублююча публікація
Надлишковою або дублюючою публікацією вважається публікація тексту або його частин, висновків, методів тощо у кількох періодичних виданнях. Редакції здебільшого відмовляються їх публікувати. Метою автора/авторів таких текстів є демонстрація кількості публікацій, причому їхня якість не береться до уваги. Редакції запобігають подібним практикам, вимагаючи від авторів чесну заяву про те, що робота ще не була опублікована у поданому вигляді, а також не була надіслана жодній іншій редакції для публікації. У випадку, якщо суттєві частини тексту збігаються, автор повинен надати всі раніше опубліковані версії редактору для оцінки. Той згодом вирішує питання про включення або невключення тексту до публікації. Якщо редакції не надано ці матеріали, текст публікується, і згодом з'ясовується, що це дублікат, ця інформація зазначається у наступному номері, з поясненням або без пояснення відповідного автора. При виявленні фактів, що стосуються специфічних галузей дослідження, таких як, наприклад, ліки, вакцини або різні захворювання, інформація, що становить загальний інтерес, повинна бути оприлюднена якнайшвидше. (Novotný, J., 2005, 62 с).
Поділ публікацій на кілька статей
Розподіл публікації, статті або фахового тексту, який міг бути оприлюднений у повному обсязі, на кілька коротших дослідницьких студій англійською мовою називається «salami slicing». Ці види публікацій мають спільну мету дослідження, дослідницьке питання, дослідницьку вибірку та методи збору даних, проте описують різні частини результатів реалізованого дослідження. Зрозуміло, що орієнтація на кількісні показники ефективності спричиняє публікацію коротших і водночас недостатньо зрілих наукових результатів. У разі необхідності публікації попередніх результатів важливо звернути увагу на цей факт, належним чином його обґрунтувати і, зрештою, послатися на всі інші пов'язані дослідження. Наслідком такої неетичної поведінки є не лише обмеження та уповільнення кар'єрного зростання авторів, а й паралізація функціонування наукової спільноти. (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 564).
Рециклювання власних текстів
Відтворення, модифікація частин власного тексту у різних статтях та їх повторна публікація без належного позначення за допомогою цитування або відповідного посилання на вже опубліковане джерело може вважатися спірною з погляду публікаційної етики. Загалом діє правило, що необхідно цитувати все, що було опубліковано раніше, причому автор повинен посилатися і на власні тексти. Певна кількість так званих автоцитувань вважається нормальною, оскільки автори зазвичай обґрунтовано посилаються на свої попередні опубліковані роботи в межах однієї тематичної спрямованості. (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 564).
Взаємне цитування споріднених колег
Якість публікації зазвичай оцінюється на основі її цитування у фахових текстах. З цієї причини корисно розрізняти якісну цінність окремих цитувань. Як дослідники, ми повинні цінувати насамперед ті, що ставлять під сумнів або розвивають наші теоретичні засади, методи, що використовуються, або інтерпретації результатів. Вищого рівня цитування можна досягти шляхом приєднання до якогось «цитатного братства», де заздалегідь домовляються про взаємні послуги на національному або навіть міжнародному рівні. Попри те, що цей метод є однією з поширених практик неетичної поведінки, у практиці майже неможливо зустріти випадки, коли б у наукових журналах, текстах тощо вказувалося на це явище. У цих випадках надзвичайно важко довести цілеспрямованість взаємного цитування, тому ця тема обговорюється лише загалом, наприклад, на інтернет-форумах, у соціальних мережах. (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 565).
Викривлене цитування
Цілісність наукової роботи може порушити також викривлення, дезінтерпретація або навмисне виривання цитати з початкового контексту. Сенс та ідеї початкового твору можна зберегти лише шляхом коректного та змістовно точного цитування дослівних або парафразованих частин тексту. Якщо це не так, автору приписуються ідеї та висловлювання, які насправді не є його, що згодом призводить до серйозного викривлення тексту. У разі використання вторинних джерел без ознайомлення з першоджерелом може статися ще серйозніше викривлення значення. Цитування джерел без глибокого ознайомлення з ними можна вважати неетичним, якщо з цитати не випливає, що вона була використана як вторинне джерело. Деякі автори у цих випадках говорять також про цитатний плагіат. (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 566).
Невизнаний конфлікт інтересів
Визнання конфлікту інтересів можна віднести до основних принципів публікаційної етики. Для збереження прозорості з боку видавця від авторів часто вимагається заява про можливі конфлікти інтересів. На об'єктивний бік дослідницьких висновків найчастіше впливають фінансові, а також інші фактори. Конфлікт інтересів можна декларувати й іншими способами, наприклад, фінансуванням дослідження, працевлаштуванням дослідників, приватними фінансовими інтересами дослідників. Проте правдою є те, що на практиці ми стикаємося з багатьма проблемними ситуаціями: наприклад, конфлікт між вимогою до неупередженості дослідника та його економічними інтересами, особистими стосунками із замовником дослідження тощо. При такій поведінці неможливо заздалегідь сказати, що це неетична дія, проте важливо, щоб редакція та читачі були поінформовані про кожен потенційний конфлікт інтересів, навіть у тому випадку, якщо ми переконані, що він не виник і не виникає. (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 567).
Порушення майнових авторських прав
Беззаперечним фактом є те, що головним мотивом наукового дослідження є поширення оригінальних ідей, відкриттів та інновацій. Середовище, в якому публікують великі наукові видавництва, проте, сьогодні поступово починає наближатися до промислового виробництва. У разі, якщо вони вирішують опублікувати рукопис, це зазвичай зумовлено підписанням договору, в якому автор відмовляється від авторських прав на користь видавця, особливо у виданнях з міжнародним впливом. У разі їх отримання з рукописом далі торгують як з будь-яким іншим товаром. Доступ до окремих журналів чи статей, а також, наприклад, самі авторські права на переклади є предметом продажу. Отже, видавництва вважають отримання прибутку гарантією розвитку всієї галузі. Для авторів з цього випливає обов'язок при публікації своїх або чужих творів, або лише якоїсь їхньої частини (наприклад, зображення, схеми, моделі тощо), окрім належного зазначення джерела, мати дозвіл від власників авторських прав. Лише у виняткових випадках згадані авторські права надаються безкоштовно, і це насамперед оригінальним авторам вихідних рукописів. (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 567).
Наукова публікація та її рецензія
Є частиною належної практики те, що кожна опублікована праця повинна бути перед оприлюдненням рецензованою, причому неупереджено та об'єктивно. Дані, які автор надає, автоматично вважаються конфіденційними. Якщо виявляються будь-які недоліки або помилки, вони повинні бути негайно усунені, причому виправлена версія має бути оприлюднена. У разі порушення етичних правил необхідно, щоб видавець зв'язався спочатку з автором/авторами письмово, а згодом і з керівництвом установи. При клінічному дослідженні необхідно, щоб в інструкціях для авторів частиною була також вимога щодо отримання інформованої згоди від усіх, хто був залучений до дослідження, у студії. Усі учасники дослідження мають право на приватність. Ключовим правилом є те, що приватність пацієнта не може бути порушена без письмової інформованої згоди. З цієї причини неможливо зазначати ідентифікаційні дані пацієнтів у таблицях, графіках, фотографіях, схемах тощо. Винятком є лише ситуації, коли ця інформація має принципове значення для дослідження, причому пацієнт або його законний представник нададуть окрему інформовану згоду на публікацію цих даних. (Novotný, J., 2005, с. 65)
Значення дотримання публікаційної етики
Ми вважаємо, що на практиці більшість етичних порушень виникає не навмисно, а є наслідком складності застосування загальноприйнятих етичних принципів у деяких специфічних випадках. Йдеться про ситуації, коли дослідники не впевнені, яким є правильний порядок дій. З цієї причини необхідно постійно приділяти увагу даній проблематиці та повертатися до неї, обговорювати спірні випадки й тим самим одночасно підвищувати чутливість фахової спільноти до етичних питань. До правильного прийняття рішень у кризових ситуаціях може допомогти також глибше розуміння не лише власних принципів, а й цінностей, які мають ці принципи захищати. Етичних принципів важливо дотримуватися тому, що вони захищають інших дослідників, усе суспільство і, зрештою, нас самих:
- Інші дослідники під час реалізації дослідження спираються на наші опубліковані результати. Якщо під час аналізу джерел вони займаються вивченням викривлених публікацій, це веде до марнування часу та ресурсів колег, які працюють з нашими результатами, намагаються їх поглиблювати та розвивати. У разі навмисного викривлення якості або кількості оприлюднених результатів йдеться про привласнення ресурсів та престижу за рахунок тих, хто такого порушення етичних норм не припустився. У разі плагіату йдеться про ще серйознішу проблему, оскільки це пряме порушення прав колег, чиї результати були списані;
- Результати дослідження в деяких сферах можуть бути значущими, причому їхній вплив відчує все суспільство. З цієї причини неправильні чи неповні результати можуть мати прямі наслідки, наприклад, через запровадження неправильної практики чи марнування державних коштів, які використовуються на підтримку нефункціональних реформ;
- Зрештою, неетичною поведінкою ми наражаємо на небезпеку і себе, ризикуючи виключенням з доступу до грантів, втратою роботи, а також доброго імені, що унеможливлює подальшу академічну кар'єру.
З цією темою прямо пов'язана також відповідальність вченого, який має підозру, що його колега або співробітник не дотримується етичних принципів. Він може за певних обставин стати співучасником, навіть у тому випадку, якщо він лише мовчить і підозра щодо сумнівної поведінки колеги не перевіряється. У подібних випадках допомагає ієрархізація порушень проти наукової етики. У методологічній літературі наводиться їхній поділ на: а) Грубе порушення наукової етики (англ. scientific misconduct) – йдеться насамперед про вигадування або викривлення даних (фабрикація, фальсифікація), оскільки публікація таких даних прямо загрожує суспільству. Так само сюди можна зарахувати й плагіат, з огляду на те, що він прямо втручається у права вченого / члена наукової спільноти. У деяких випадках до цієї категорії можна зарахувати також фальшиве приписування співавторства або дублююче публікування, які подібним чином дезінформують наукову спільноту. До грубого порушення етичних принципів може дійти також під час підготовки дослідницького проєкту або навіть навмисно неправдивим оцінюванням чужого проєкту чи результату дослідження і б) Спірні наукові практики (англ. questionable research practices) – до цієї категорії ми можемо зарахувати менш серйозні порушення правил наукової етики. Прикладом може бути публікація результатів одного дослідження у двох або більше статтях з метою мати зафіксованою більшу публікаційну активність. У цьому випадку, хоча статті містять оригінальну і водночас правдиву інформацію, відбулося викривлення наукової продуктивності. (Knecht, P., Dvořák D., 2013, с. 558)
Є багато причин, чому необхідно дотримуватися етичних та моральних принципів у дослідженні. Насамперед необхідно зазначити, що правила та норми допомагають сприяти цілям дослідження. Відмова від неетичної та аморальної поведінки підтримує публікацію правдивих результатів та бездоганних даних. Оскільки дослідження — це командна робота, яка вимагає скоординування роботи багатьох працівників з різних дисциплін, або ж різних організацій, моральні цінності та принципи є основою взаємної довіри та поваги, без яких дослідження неможливо реалізувати. Етичні норми також забезпечують те, що дослідники відповідають за якість свого дослідження, причому за їхнє порушення вони можуть бути належним чином покарані. Не можна ігнорувати й той факт, що дотримання етичних принципів сприяє побудові суспільної підтримки для дослідження. Ймовірно, що люди будуть більш охоче особисто підтримувати проєкт, який продемонструє не лише свою якість, а й доброчесність. У деяких випадках будь-яка неетична або етично спірна поведінка в межах науково-дослідної діяльності може мати далекосяжні наслідки. (David B., Resnik, J. D., 2020)
Висновок
Етика, як наука, має широке спрямування, тому ми вирішили, що метою статті буде аналіз проблем етики та моралі в науково-дослідній роботі. Йдеться про дуже актуальну тему, яка має дуже широкий вплив на громадськість. Насамперед ми визначили поняття етики наукової праці та моралі. Так само ми пояснили, чому корисно і важливо постійно приділяти увагу вивченню зв'язку етики та моралі з дослідженням. Ми з'ясували, що як одна з людських діяльностей, вона також не є імунною до недобросовісних практик. Ми продовжуємо описом історичного розвитку зв'язку науки та етики. Це почалося ще в XVII столітті й постійно триває. Згодом ми приділили увагу публікаційній діяльності, але насамперед неетичним та аморальним практикам, які з нею пов'язані. Ми почали з проблематики визнання авторства, з тим, що далі аналізуємо ті найбільш звичайні та найчастіше вживані етично спірні або неетичні практики. На завершення ми також приділяємо увагу значенню дотримання етичних принципів та їхньому впливу не лише на порушника, а й на все суспільство.
Авторка: Mgr. Barbora Kolářová
Список використаної літератури
Knecht, P., Dvořák D.: Etika vědecké práce a publikování pro mírně pokročilé. Pedagogická orientace, 2013, roč. 23, č. 4, 554–578 s.
Plašienková, Z.: Етика і наука: Нотатки до деяких моральних аспектів наукових досліджень. 2020, 79-89 с. [онлайн] [цит. 26.6.2021]. Доступно за адресою: http://veshod.sk/wpcontent/uploads/2016/10/etika_a_veda-plasienkova.pdf
Stecíková, E., Hrašková, J., Інституціоналізація та управління етикою в академічній установі. 2013, 239-249 с. [онлайн] [цит. 26.6.2021]. Доступно за адресою: http://www.cutn.sk/Library/proceedings/mch_2013/editovane_prispevky/27.%20Stec%C3%ADkov%C3%A1_Hra%C5%A1kov%C3%A1.pdf
Novotný, J.: Етика та авторство в наукових публікаціях. 2005, 59-65 с. ISSN 1212-4117. [онлайн] [цит. 26.6.2021]. Доступно за адресою: https://kont.zsf.jcu.cz/pdfs/knt/2005/01/12.pdf
David B., Resnik, J. D.: What is Ethics in Research & Why is it important?, 2020, [онлайн] [цит. 26.6.2021]. Доступно за адресою: https://www.niehs.nih.gov/research/resources/bioethics/whatis/index.cfm?links=false