Проблематика груп підтримки родичів осіб із синдромом деменції в міжнародному контексті

Support groups for relatives of people with dementia syndromes in an international context

Сім'ї часто, при виникненні або діагностуванні різних серйозних захворювань у своїх близьких, вирішують піклуватися про свого члена родини в домашніх умовах. Через певний час сім'я під тиском тягаря, пов'язаного з доглядом за залежною близькою особою, та тиском звичайних обов'язків потрапляє у стан психічного та фізичного виснаження. При перших сигналах виснаження сім'я зазвичай звертається до інших близьких осіб, таких як друзі, сусіди, а пізніше просить про допомогу професіоналів, що допомагають, та фахівців. Йдеться про ситуації, коли сім'я стає клієнтом соціальної роботи. Однією з можливих форм соціальної роботи з сім'єю є супровід, підтримка та допомога через групу підтримки.

Групи підтримки, орієнтовані на допомогу родичам осіб із захворюванням на деменцію різного типу етіології, є новим науково-дослідним феноменом у межах соціальної роботи в Словаччині. Соціальна робота з сім'єю орієнтована та досліджується переважно у зв'язку з темою сім'ї з дітьми, з підлітковою молоддю в соціально-економічному тягарі або з інвалідністю. Нашим наміром є наблизити проблематику груп підтримки, які об'єднують дорослих дітей (або життєвих партнерів) у продуктивному віці, що піклуються або про своїх партнерів у продуктивному віці, або про батьків, братів і сестер у постпродуктивному віці. Поняття родичі (близькі особи) в професійній спільноті та літературі використовується також у зв'язку з поняттям сімейний опікун. За Repková (2010), йдеться про особу, яка доглядає без зарплати, надає догляд своїм найближчим, найчастіше на принципі тісних внутрішньосімейних відносин без очікування фінансової винагороди. Bodnárová, Šelestiaková (2011) також наводять поняття сімейні, неформальні опікуни, які є незамінною складовою при наданні догляду та допомоги своїм старшим родичам. У разі потреби найчастіше цю роль беруть на себе чоловіки, дружини, партнери та діти, або ж партнери їхніх дітей. Йдеться переважно про осіб у старшому дорослому віці (50+) або також про осіб у молодшому пенсійному віці (60+). Fertaľová та інші (2011) у своєму дослідженні підтверджують, що з точки зору родинної приналежності дорослі діти становлять 62%, а життєві партнери — 28%, інші 10% неформальних опікунів становлять близькі родичі (онуки та невістки). З точки зору гендерної приналежності 75% становлять жінки. (Zvěrová, 2010) Дорослі діти батьків у середньому та старшому пенсійному віці, які надають догляд у домашніх умовах, шукають інформацію, що стосується конкретного захворювання, і відчувають потребу у вияві розуміння та збереженні власного приватного життя. З часом вони відчувають втому, потребу в полегшенні та наданні соціальних інтервенцій, підтримки чи консультування у стосунках до довгострокового догляду за своїми батьками, братами, сестрами або чоловіками та дружинами.

Визначення поняття групи підтримки в міжнародному контексті

Групи підтримки (support group) мають свою кількадесятирічну історію, особливо в скандинавських країнах та в США. За Hrozenská та Gabrielová (2011), використання асоціативних груп для допомоги особам з деменцією та заснування груп самодопомоги є за кордоном частою можливістю, так само як система денних стаціонарів, можливість особистої асистенції та домашнього догляду, що надається фахівцями, а також волонтерами та благодійними організаціями. Для наближення розуміння поняття групи підтримки в міжнародному контексті ми описуємо норвезьку, данську, англійську, німецьку, американську, чеську та словацьку моделі концепції групи підтримки.

Національна мережа груп підтримки (Nasjonalt Støttegruppenettverk NSN) у Норвегії — це організація, що об'єднує всі групи підтримки даної країни. Групи виникають для різних цільових груп незалежно від віку, статі, раси чи іншої приналежності або регіону. Найважливішою спільною ознакою є зв'язок з певною подією. За подію вважається певне захворювання, на яке страждає багато осіб, або якась катастрофа (природна, авіаційна, терористична...). Так виникають групи підтримки для областей, постраждалих від повеней (різних або інших подій), та групи підтримки, спрямовані на певні захворювання, як-от рак, розсіяний склероз або деменція. Суттєвою ознакою групи підтримки є те, що вона утворює додаткову послугу до публічної — професійної соціальної послуги (Sormul, 2015). У зв'язку із синдромом деменції в кожному норвезькому місті та громаді створено команду фахівців з деменції (так званий demensteam), яка тісно співпрацює з дільничними лікарями, соціальними працівниками соціально-медичних відділів або рефератів при міських та муніципальних органах влади. Команда фахівців співпрацює також з Національною організацією громадського здоров'я (Nasjonalt forening for folkehelse), яка засновує та адмініструє групи підтримки в галузі роботи з особами з деменцією. Кожна група підтримки має форму навчальної групи та групи спільних розмов. Таким чином поєднується як освітня, так і терапевтична частина професійної роботи. Обидві частини охоплюють фахівці, які працюють для Національної організації громадського здоров'я або як волонтери. Пріоритетом допомоги є психосоціальна підтримка родичам у формі створення безпечного простору для вентиляції емоцій, обміну досвідом та отримання інформації — навчання. Деякі групи підтримки мають форму зустрічей за кавою (Temakafé) або пропозиції релаксації у формі йоги. У Норвегії також побудовані Центри підтримки родичів (Pårørendesenteret), які пропонують незалежно від діагнозу допомогу сім'ї та близьким особам (сусідам, друзям, колегам). Їхня допомога полягає в наданні соціально-психологічного консультування та практичної інформації, як вони можуть допомагати тому, на кому їм залежить. Центри підтримки родичів служать водночас як методичні центри для фахівців у галузі догляду та соціальних послуг, як дослідницькі центри та центри для розвитку національної співпраці між приватним та публічним сектором.

У Данії розроблено інтервенційну програму для підтримки родичів, які надають догляд у сімейному середовищі. Програма називається Danske Alzheimer interventionudersøgelse (DAISY) і є результатом співпраці данського Міністерства охорони здоров'я та Національного наукового центру з дослідження деменції (Nationalt Videnscenter for demens). Метою проєкту DAISY було дослідити способи покращення підтримки для осіб, яким було діагностовано деменцію на ранній стадії. На основі цього було розроблено модель — інтерактивний посібник для фахівця, що допомагає, який використовується як частина консультаційного процесу для осіб на початковій стадії деменції та їхніх членів сім'ї, які потребують отримання якомога більше знань про деменцію. Модель призначена для працівників муніципалітетів та міст, фахівців, що допомагають, які працюють у закладах соціальних послуг, а також для об'єднань, що надають психосоціальну підтримку родичам осіб із захворюванням на деменцію. Йдеться насамперед про техніку ведення консультаційних бесід в особистій та телефонній формі, а також про освітні курси для осіб із діагностованою деменцією різної етіології та їхніх родичів. До проєкту Daisy підключений ще один проєкт — посібник із догляду за громадянином із деменцією — Demens guiden. У Данії Данський Червоний Хрест пропонує волонтерську програму під назвою «Підтримка сімейного опікуна» у формі візиту «друга» до домогосподарства особи з деменцією на годину-дві, тоді як родич має можливість вийти з дому і присвятити себе іншим справам поза домом. Ця послуга не замінює соціальну послугу, а пропонується як додаткова послуга у формі конкретної підтримки родича, який надає цілодобовий догляд. (Sundhetsstyrrelsen, 2016) Базовим вихідним пунктом групи підтримки є конкретна допомога конкретній сім'ї у певному регулярному циклі.

У Чехії, згідно з Jarolímová та Nováková (2013), для позначення групи підтримки для сімейних опікунів літньої людини із синдромом деменції використовується термін група самодопомоги як синонім. Групи підтримки в Чеській Республіці виникають як організації та клуби для допомоги родичам, які мають на догляді близьку особу з хворобою Альцгеймера або іншою формою деменції. Обидві авторки зазначають, що група самодопомоги для родичів проходить за присутності фасилітатора. Фасилітатор веде розмови з учасниками, які опиняються у стресі через навантаження догляду, а також веде розмови на індивідуальному рівні поза групою. Чеське товариство Альцгеймера у своїх матеріалах (2016) пропонує потенційним учасникам таких груп дві можливості. Čaj o páté — це зустріч групи самодопомоги для сімейних опікунів із фокусом на отриманні інформації щодо допомоги особі з деменцією. На зустрічі обмінюються інформацією самі родичі, які мають на догляді близьку особу, що страждає на захворювання деменцією. Toulky pamětí a duší — це група підтримки, призначена для осіб на початковій стадії деменції, яким фахівець намагається допомогти впоратися із симптомами деменції та надає їм психосоціальну підтримку. Первинною метою груп є надання емоційної підтримки тим, хто доглядає за людиною з деменцією. Група працює на принципі взаємного обміну та співпраці: кожен член групи має що запропонувати (досвід та інформацію) і що отримати (через проговорювання емоцій знижується напруга та стрес). У групах можуть брати участь також особи, які завершили роль опікуна через смерть особи, за якою здійснювався догляд, і група є корисною під час процесу скорботи та втрати опікунської ролі. Holmerová (2009) підсумовує знання про функціонування групи самодопомоги Чеського товариства Альцгеймера так, що сімейні опікуни в групі за підтримки фахівця обмінюються своїм досвідом та емоційними переживаннями і спільно намагаються знайти вирішення практичних проблем. Опікуни взаємно надають підтримку. Саме таке надання підтримки та обмін релевантною інформацією є ключовим у зниженні навантаження та стресу сімейних опікунів.

Згідно з німецьким досвідом, Annett Kruger (2012) оцінює зустрічі у відкритій групі підтримки для сімейних опікунів як обмін спільним досвідом, ідеями та порадами. Йдеться про неформальний обмін ідеями, інформацією, при цьому знижується соціальна ізоляція, розвиваються нові соціальні контакти та зміцнюються соціальні навички учасників групи. Учасники групи підтримки знову мають час для себе і вчаться краще справлятися зі стресом. Відчуття відсутності приватності та простору для того, щоб впоратися з навантаженням, у родичів є частим, що підтверджує також старіше емпіричне дослідження Braun та ін. (2008). Вже на той час висновки дослідження апелювали до нагальної потреби посилення та модифікації підтримувальних, психотерапевтичних або профілактичних програм для родичів осіб із деменцією в Німеччині.

Англійський вчений Potts (2005) займається історією виникнення онлайн-груп підтримки у світі (OSGs – online support groups), які виникли ще в 1982 році порівняно з групами підтримки Face to Face. Йдеться про онлайн-спільноти, в яких активні особи зі спільною проблемою, що стосується переважно здоров'я або інших соціальних подій. Ці онлайн-групи надають простір для взаємної підтримки та обміну інформацією, більше анонімності і, особливо, простір для інгібованих осіб. Для онлайн-груп підтримки особистий досвід має більшу цінність, ніж підхід, заснований на доказах. При цих групах виникає ризик того, що може відбуватися дезінформація та підвищений ризик негативного впливу інформації на індивідів. Онлайн-групи підтримки мають форму груп самодопомоги, тобто без керівництва фасилітатора. Зацікавлені особи, які діляться думками та досвідом, працюють без втручання фахівця. Онлайн-групи підтримки на сьогодні використовуються у віртуальному просторі для різних цільових груп у комбінації також із реальними групами підтримки, які зустрічаються особисто і регулярно у певному просторі. Організації, що засновують групи підтримки, часто пропонують комбінацію онлайн-груп та реальних груп підтримки. Загалом такі групи самодопомоги мають набагато менше конфронтацій і значно більше позитивних підтримувальних висловлювань. Йдеться про відкриті, доступні групи, які пропонують психологічну підтримку кожному, хто ділить проблеми та однакові теми в групі. Члени є водночас надавачами та отримувачами підтримки. Загалом групи орієнтуються більше на інформацію, доступну від членів групи, ніж на інформацію від фахівців із зовнішнього середовища. (Yalom, Leszcz, 2007)

Американська асоціація Альцгеймера об’єднує всі некомерційні організації, що надають добровільні медичні послуги, підтримку та проводять дослідження, зосереджені на хворобі Альцгеймера. Вона представляє групи підтримки для опікунів, родини та друзів осіб із деменцією, для яких створює безпечний простір для розвитку взаємної підтримки, обміну практичною інформацією, способами подолання труднощів, обміну почуттями, потребами та інтересами. Ці групи ведуть підготовлені професіонали. Окрім груп підтримки для опікунів, вони також пропонують групи підтримки, призначені спеціально для людей на ранній стадії хвороби Альцгеймера. Також вони створили онлайн-консультацію для осіб, які віддають перевагу віртуальному простору перед особистою зустріччю. (www.alz.org)

В умовах Словаччини ми стикаємося з двома поняттями, які викликають у широкої громадськості, а також у професійних колах синонім до групи підтримки – група самодопомоги. Hejzlarová (2011) наголошує на різниці між групами самодопомоги без підтримки професіоналів (self-help groups) та групами підтримки, якими керують професіонали (support groups). На відміну від групи самодопомоги, де ініціатива виходить від людей, яких торкнулася спільна проблема, групу підтримки засновує та веде професіонал. На практиці групи підтримки дуже часто певним чином пов’язані з надавачами соціальних послуг або іншими організаціями. Позитивом цього явища є певна стабільна база груп, легша акумуляція та подальша передача досвіду роботи групи, а також потенціал професійного нагляду. Група самодопомоги, за Schavel (2012), є неформальним об’єднанням кількох осіб, пов’язаних схожою долею, життєвими ситуаціями або уражених порівнянними труднощами. Свою діяльність групи самодопомоги здійснюють без професійного керівництва найчастіше шляхом регулярної, переважно спільної та рівноправної розмови. Члени групи самодопомоги через свої стосунки та взаємодію взаємно підсилюють одне одного та зміцнюють відчуття власної цінності. Brenkus та інші (2005, с. 23) класифікують групи самодопомоги на: групи, зосереджені на втраті або перехідних етапах життя (втрата близької людини або пошук нового сенсу життя), далі на групи, зосереджені на «кроці вперед» – зростанні (для членів родин осіб, які страждають на психічні захворювання) та на групи, зосереджені на подоланні стресу та групи підтримки (для осіб із встановленим діагнозом психічного захворювання). Перевагою групи самодопомоги, за Brenkus (2005), є той факт, що член групи стає помічником, який допомагає вирішувати проблеми інших. Його залежність від допомоги іншої особи значно менша. Член групи самодопомоги в ролі помічника отримує відчуття корисності, і, надаючи поради та ділячись своїм досвідом, має можливість спостерігати за своєю проблемою з відстані.

Професіонали, які ведуть групи підтримки, часто мають різні ролі: вони є «каталізаторами», фасилітаторами, консультантами, посередниками або провідниками життя. Важливо для фахівців залишатися людьми, виявляти емпатію та радість від спільної присутності без серйозніших втручань та пропонування варіантів вирішення. У межах підтримки та «піклування» про сімейних опікунів завжди важливо, щоб сімейний опікун отримав позитивну самооцінку, розуміння того, як він може допомогти сам собі, шукав можливі інтервенції, знайшов подібну групу осіб, поставив перед собою реальні цілі, не вагався попросити про допомогу, правильно спілкувався з іншими членами родини та друзями, дбав про власне здоров’я, уникав деструктивної поведінки, підтримував впевненість у собі тощо. Група підтримки — це простір, де можна спілкуватися, переживати, виплескувати свої почуття радості та фрустрації, а також одночасно передавати та отримувати соціальну підтримку та опору. Спільна соціальна проблема, спорідненість та подолання страхів перед власною соціальною проблемою є метою груп підтримки. Догляд за людиною з хворобою Альцгеймера приносить із собою моменти, сповнені страху, смутку та безпорадності. Tavel (2009) наголошує, що консультування та групи підтримки чи самодопомоги для опікунів, які надають догляд особам із деменцією, відтерміновують інституціоналізацію людини з хворобою Альцгеймера на рік.

Наведеними конкретними прикладами з-за кордону та Словаччини ми хочемо проілюструвати неузгодженість фахівців щодо визначення понять груп підтримки та груп самодопомоги. Суть в обох випадках збережена. Йдеться завжди про об’єднання осіб з однаковою проблемою, які зустрічаються у визначеному просторі (реальному або віртуальному) і які прагнуть спільного обміну інформацією. Принципи однакові, але методи роботи в самій групі різні.

Групи підтримки для членів родин осіб із деменцією у Словаччині

Згідно з Bušová та кол. (2011), існує мережа різноманітних послуг для осіб, які потребують допомоги інших. Проблема в тому, що літні люди, які потребують догляду, члени їхніх родин, а часто навіть фахівці з різних секторів, не мають про них достатньої інформації. Також Fertaľová та кол. (2011) наголошують, що достатня кількість інформації про форми допомоги довгохворим людям похилого віку та їхнім родинам у межах медичного та соціального секторів є основою для якіснішого менеджменту догляду в домашніх умовах. Вони також вказують на нагальну потребу посилити підтримку та профілактичні програми для сімейних опікунів, а також для отримувачів догляду. Ми погоджуємося з висновками досліджень авторок і також констатуємо, що важливо поширювати просвіту про існування консультаційних та груп підтримки.

Групи підтримки, що об’єднують осіб, які піклуються про своїх літніх членів родини (дорослі діти про своїх батьків похилого віку), у словацьких умовах лише на початку свого шляху. У 2016 році Словацька асоціація Альцгеймера зазначає 5 діючих контактних місць – груп підтримки в межах усієї Словаччини. Охоплення та рік заснування наступні: Slovenská Alzheimerova spoločnosť, n.o., Братислава (виникла у 1998 році і з невеликими перервами працює донині), Aptet, n.o. Левіце (виникла 18.11.2014), Спеціалізований заклад Domov Márie, Банська Штявниця (виникла 3.11.2011), DSS Subsídium Рожнява (виникла 21.01.2014) та SPOĽACH, o.z. Банська Бистриця датує своє виникнення 22.6.2011. Для ілюстрації наводимо приклад виникнення та регулярного функціонування групи підтримки в Банській Бистриці. Група

P

ричетних та

O

пікунів

Ľ

юдей з

A

льцгеймеровою

CH

воробою під назвою

SPOĽACH

(перші літери окремих слів утворюють цю назву) виникла з ініціативи сімейних опікунів, які часто зверталися до працівників місцевого самоврядування з однаковими питаннями щодо догляду за своїм родичем. Поштовхом для створення спочатку неформальної групи підтримки стали саме родичі, які висловлювали розчарування через брак інформації про прогресування хвороби від лікарів-спеціалістів та пов’язаний із цим догляд. Інформація, наведена на той час на інтернет-сторінках, не мала цілісного характеру і була для багатьох родичів «лише ще одним тягарем у їхній хаотичній ситуації». У 2012 році було засновано формальну групу підтримки як громадську організацію з такою ж назвою SPOĽACH, o.z., насамперед з огляду на потребу в офіційному забезпеченні діяльності доти неформальної групи. Також для засновниць було корисним формалізувати громадську організацію для можливості отримання фінансових коштів на існування та роботу групи підтримки. Місією громадської організації SPOĽACH є покращення якості життя людей із хворобою Альцгеймера та деменцією різної етіології шляхом надання допомоги, підтримки, навчання та послуг цим особам. Окрім групи підтримки, SPOĽACH реалізує консультування у сфері догляду за особами з деменцією різного типу етіології, навчання та тренінги пам’яті.

Групу підтримки складають члени сімей людей із хворобою Альцгеймера, які доглядають за своїми хворими близькими переважно в домашніх умовах або в поєднанні амбулаторних і виїзних соціальних послуг. Освіта забезпечується через запрошених фахівців із різних галузей медицини, лікувальної педагогіки, психології, соціальної роботи та права. Надана інформація про різні методи комунікації, догляду або саму хворобу має міждисциплінарний, професійний і водночас особистий характер. Міждисциплінарність реалізується через участь різних фахівців у сфері догляду за людиною та презентацію тем, що стосуються деменції альцгеймерівського типу або деменцій різної етіології. Професійний аспект забезпечується також засновницями, які є фахівцями, що надають допомогу у сфері соціальної роботи з людьми похилого віку, мають багаторічний практичний досвід та відповідну вищу освіту. Особистий характер має значення адресності консультування та підтримки членів групи, а також окремих осіб. У такий спосіб реалізується ідея комплексності допомоги. Члени сімей отримують різноманітну інформацію від фахівців одночасно з різних точок зору, яку вони доповнюють власними пережитими моментами та досвідом, що з них випливає. Консультування, яке відбувається в групі підтримки, має передумову подальшої передачі інформаційної допомоги ширшій родині та близьким особам в оточенні хворого літньої людини. Цікавим фактом ми вважаємо зростання середньої кількості учасників групи підтримки, яка за п’ять років збільшилася в 3,5 раза, що копіює статистику обліку осіб, які страждають на синдром деменції різного типу. Саме створенням простору для функціонування групи підтримки та його регулярністю SPOĽACH сприяє інтервенції профілактичної програми синдрому вигорання та зниженню навантаження на сімейного опікуна. Chien (2011) підтверджує, що участь у групах покращує відчуття well-being опікунів, знижує їхню депресивність, суб’єктивне навантаження та покращує соціальні наслідки догляду. Також Fertaľová та ін. (2011) сприймають соціальну підтримку, яку отримують опікуни від оточення, як важливий протективний фактор, що знижує рівень їхнього стресового переживання. У групі підтримки SPOĽACH фасилітатори роблять акцент на розкутій, дружній і водночас довірливій атмосфері та відкрито цікавляться самими сімейними опікунами (їхніми переживаннями та їхнім повсякденним функціонуванням), при цьому на другий план «відходять» питання, спрямовані безпосередньо на їхню близьку особу з хворобою Альцгеймера. Регулярною участю в групі та виявом емпатичного інтересу до сімейних опікунів фасилітатори сприяють відчуттю зміцнення власної ідентичності сімейного опікуна як людини, яка заслуговує на вияв людського інтересу та розуміння.

Висновок

Janečková (2013) наголошує, що члени сім’ї становлять для більшості людей похилого віку основне джерело впевненості, спілкування, соціальної інтеграції та життєвого сенсу. Родичі є так само важливим джерелом натхнення, покращення якості надаваного догляду для фахівців, що надають допомогу, і є основним стовпом у догляді за довготривало хворим членом сім’ї. З наведеного випливає потреба в однаковій увазі як до людей похилого віку, так і до членів їхніх сімей. Зміцнення компетенцій членів сімей саме фахівцями, що надають допомогу, може сприяти наповненню важливих сторін їхніх взаємин. У ширшому контексті значення наповнення стосунків відбувається відтермінування розміщення літньої людини з деменцією в установу та підтримка функціонування, якщо не самостійного, то принаймні сімейного життя літньої людини, яка потребує допомоги. Навантаження при наданні догляду за довготривало хворим членом сім’ї має розподілятися між трьома суб’єктами: державою (ми маємо на увазі насамперед сестринський догляд у лікарнях), громадою у значенні громадських соціальних послуг (соціальні послуги амбулаторного та виїзного характеру) та сім’єю. У такому разі йтиметься про комплементарний розподіл сил при наданні допомоги, догляду та підтримці самому члену сім’ї з певною хворобою та його сімейним опікунам.

Групи підтримки створюють соціальний капітал у значенні створення безпечного простору для обміну взаємними почуттями та досвідом. Поєднання світського та професійного супроводу, підтримки та допомоги для конкретної цільової групи членів сімей осіб із деменцією з наведеним прикладом функціонуючої групи підтримки SPOĽACH у місті Banská Bystrica створює перспективу розвитку можливостей соціальної роботи в конкретній локації на принципі соціального мережування та розвитку громадських соціальних послуг як доповнення до державних послуг. Соціальну роботу з сім’єю, де є літня людина, чекають багато викликів. Одним із них є створення мережі груп підтримки членів сімей, які відчувають потребу у взаємній допомозі під професійним керівництвом із можливістю допомоги до самодопомоги, саморозвитку та навчання у специфічній сфері догляду за людиною з хворобою Альцгеймера.

Автор: PhDr. Miroslava Tokovská, PhD Авторка працює як Associate Professor у норвезькому вищому навчальному закладі. Її професійна сфера — соціальні послуги для людей похилого віку та соціальна робота з людьми похилого віку, сім’єю літньої людини, активізація осіб із синдромом деменції та інших захворювань. Вона видала публікації, присвячені догляду за людьми похилого віку в контексті соціальної роботи, догляду за людиною в контексті обраних професій, що надають допомогу, тренуванню пам’яті та руху, активному старінню в спектрі перспективи, активізації людей похилого віку з хворобою деменції та когнітивній і психомоторній активізації у професіях, що надають допомогу. Список бібліографічних посилань

AMERICKÁ ALZHEIMEROVA ASOCIÁCIA. Інформація про групу підтримки опікунів. [цит. 2016-05-16]. Доступно в інтернеті: https://www.alz.org/care/alzheimers-dementia-support-groups.asp#group

BODNÁROVÁ, B., ŠELESTIAKOVÁ, K. 2011. Якість життя сімейних опікунів залежних, хворих на нетримання людей похилого віку в Європі. Національний звіт – Словацька Республіка. Братислава : Інститут дослідження праці та сім'ї. [цит. 2016-06-10]. Доступно http://www.ceit.sk/IVPR/images/pdf/2012/qz_slovencina_konecna_verzia.pdf

BRENKUS, Jozef та інші. 2005. Соціальна робота в громаді. 2005. Братислава : SOCIA . 59 с. ISBN: 80-967908-6-2.

BRAUN, M., SCHOLZ, U., HORNUNG, R., MARTIN, M. 2008. The burden of spousal caregiving: A preliminary psychometric evaluation of the German version of the Zarit Burden Interview. In Aging and Mental Health, 2010, Vol. 14, No. 2, pg. 159-167.

FERTAĽOVÁ, T., ONDRIOVÁ, I., MAGUROVÁ, D., CMOREJOVÁ, V. 2011. Догляд за пацієнтом з хворобою Альцгеймера в домашніх умовах. FZO PU Пряшів, Проєкт KEGA 022PU-4/2011. с. 16-24. [цит. 2016-06-10]. Доступно в інтернеті: http://www.unipo.sk/public/media/18431/Ferta%C4%BEov%C3%A1%20T.,%20%20Ondriov%C3%A1%20I.,%20Magurov%C3%A1%20D.,%20%20Cmorejov%C3%A1%20V.,.pdf

HEJZLAROVÁ, Eva. 2011. Групи самодопомоги та підтримки в Чехії: карта місцевості, ризики подальшого розвитку та можливості державної політики. In Sociální práce/Sociálna práca. 2011, рік XII, № 1, с. 51-59. ISSN 1213-6204.

HROZENSKÁ, M., GABRIELOVÁ, J. 2011. Мультидисциплінарний підхід у догляді за особами з деменцією. In Збірник Jihlavské zdravotnícke dny. I. вид. Вища політехнічна школа Їглава, 747 с. ISBN 978-80-87035-375.

JANEČKOVÁ, H., NENTVICHOVÁ, NOVOTNÁ, R. 2013. Роль сімейних стосунків в інституційному догляді за людьми похилого віку. IN Sociální práce/Sociálna práca № 1/2013, с. 72-81. [цит. 2016-05-16]. Доступно в інтернеті: http://www.socialniprace.cz/soubory/cas_vol13_iss1-150407093434.pdf

JAROLÍMOVÁ, E., NOVÁKOVÁ, H. 2013. Значення групи підтримки (самодопомоги) для сімей, що доглядають за літньою людиною з синдромом деменції. IN Geriatrie a Gerontologie 2013, 2, № 3: 152-154, ISSN 1801-8661.

HOLMEROVÁ, I. 2009. Чеське товариство Альцгеймера та його послуги. In Jirák, R., Holmerová, I., Borzová, C. et al. Demence a jiné poruchy paměti. 2009. Прага, Grada Publishing. с. 101-104. ISBN 978-80-247-2454-6.

CHIEN, LY., CHU, H., GUO, JL., et al. 2011. Caregiver support groups in patiens with dementia: a meta-analysis. Int J Geriatr Psychiatry, 2011, 26, p. 1089–1098. [цит. 2016-06-10]. Доступно в інтернеті: http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmedhealth/PMH0040999/

KRUGGER, A. 2012. Hilfe und Helfer. DAG, 2012 [цит. 2016-04-05]. Доступно в інтернеті: http://www.fuessenaktuell.de/index.php?option=com_content&task=view&id=1569&Itemid= 59

POTTS, H. W.W. 2005. Online support groups: An ovelooked resource for patients. University College London. [цит. 2016-05-16]. Доступно в інтернеті: http://www.academia.edu/2475067/Online_support_groups_An_overlooked_resource_for_patients

REPKOVÁ, K. 2010. Довготривалий догляд за людьми похилого віку в Словаччині та Європі. Неформальний догляд. 2010 Братислава : Інститут дослідження праці та сім'ї, ISBN: 978-80-7138-130-3.

SCHAVEL, Milan та кол. 2012. Соціальна профілактика. 2012. Ліптовський Ян : PROHU. 105 с. ISBN 978-80-895-3506-4.

SORMUL, R. E. 2015. Støttegruppe: 'Når, hva, hvorfor og hvordan?' цитовано Доступно в інтернеті http://www.flomkatastrofen.no/filarkiv/diverse/hva_er_en_stottegruppe_-_januar_2015.pdf

SUNDHETSSTYRRELSEN. 2016. Sådan bruger du rådgivningsmodellen. Rev. 2015 [цит. 08-06-2016] Доступно в інтернеті: https://sundhedsstyrelsen.dk/da/aeldre/demens/raadgivningsmodellen/saadan-bruger-du-raadgivningsmodellen

TAVEL, Peter 2009. Психологічні проблеми в старості I. 2009. Schola Philosophica : Пусте Уляни. 191 с. ISBN 978-80-969823-7-0.

YALOM, I., LESZCZ, M. 2007. Спеціалізовані терапевтичні групи. In Yalom, I., Leszcz, M. Teorie a praxe skupinové psychoterapie. Прага, Portál, 463-512. ISBN

ZVĚŘOVÁ, M. 2010. Хвороба Альцгеймера та навантаження на опікуна. In Česká a Slovenská psychiatrie, 2010, рік 106, № 5, с. 307-309. ISSN 1212-0383.