Вступ
Громадянська освіта дорослих – у фаховій літературі, особливо тій, що написана німецькою мовою, як рівнозначне позначення використовується «політична освіта дорослих» – належить з історичної, а також сучасної точок зору до головних видів післядипломної освіти (наприклад, Beneš, 2014; Veteška, 2016; Zákon č. 568/2009 Z. z. o celoživotnom vzdelávaní). Можна сказати, що її історія перетинається із загальною історією освіти дорослих, яка вже від своїх (квазіінституційних) початків наприкінці XIX століття – у так званих міщанських освітніх гуртках, чи ще виразніше у зв’язку з робітничим рухом – сама по собі мала політичну функцію. Гасло «знання – це сила» було лейтмотивом організованих освітніх заходів, у яких йшлося, звісно, про соціальну або політичну владу (Nuissl, 2007).
Громадянська освіта дорослих «є загальним збірним позначенням для навмисно організованих заходів у позашкільній сфері з метою раціонального аналізу політичної дійсності та з метою формування компетенцій, які мають дозволити людині (краще) орієнтуватися в політичній сфері. Як 'політичне' при цьому – згідно з грецьким первинним значенням слова – розуміються 'суспільні справи', (...).» (Behrens, 1994, с. 208)
Її бажані результати описуються по-різному, наприклад, здатність до критики, здатність орієнтуватися та діяти, участь або ангажованість. Länge (In: Nuissl, 2007) вважає компетенціями політично освіченої людини сприйняття та опрацювання інформації, комунікацію з іншими, формування власної думки, ангажований підхід до дійсності. За Nuissl, йдеться про найзагальніше визначення політичних компетенцій, на які спрямований цей вид освіти дорослих.
Звісно, уявлення про її цілі є різними. Наприклад, згідно з авторами Scheuerich, Pohl та Hufer (2004), йдеться про регулятивні ідеї (відповідальність, автономність, емансипованість, просвіта, гуманність), ключові компетенції (здатність до утопії* та пригадування, глобальне мислення, рефлексія, системне мислення тощо) та політичні компетенції (прийняття відповідальності, громадянська ангажованість, здатність приймати рішення тощо). * Примітка щодо здатності до утопії: уявлення про демократію зосереджуються не лише на сучасності, а й на майбутньому. Вони стосуються як індивідуальних бажань і суспільних можливостей, так і їхнього проспективного зважування – цю здатність Negt (1998) позначає як «здатність до утопії». Вона, з одного боку, охоплює проспективність (спрямованість на майбутнє), оскільки без утопічного референційного пункту можливого кращого суспільства соціальна філософія може розвиватися так само мало, як і педагогіка без педагогічної утопії, тобто без уявлення про можливу емансипаційну форму самореалізації людського суб’єкта. Педагогіка без цієї практичної опції на майбутнє була б немислимою (Bernhard 2012, S. 22). З іншого боку, здатність до утопії стосується спогадів про перенесені травми та втрати, про суперечності та пошуки, які завжди притаманні людському життю.
Для Šerák та Dvořáková (2009, с. 33) «ідеальним цілем політичної та громадянської освіти (...) є потреба забезпечити індивіда інформацією та навичками, які допоможуть йому повною мірою реалізувати свою соціальну роль громадянина. Конкретно це означає досягти такого стану, коли громадянин здатний відповідально приймати рішення, зрозуміло формулювати свою думку, орієнтуватися в навколишньому суспільному устрої та водночас активно брати участь у громадському житті.» Veteška (2016) натомість як головну мету та результат зазначає повну соціальну інтеграцію та активне громадянство.
Перелік різних цільових категорій громадянської освіти дорослих можна було б продовжувати. Проте суттєвим є те, що ця освіта створює ширші підвалини для культивування людини як громадянина, для її адаптації до змінних суспільних і політичних умов, слугує для прискорення та завершення соціалізації та громадянської ціннісної орієнтації. Водночас вона охоплює проблематику етичну, естетичну, правову, екологічну, загальноосвітню, медичну, фізкультурну, філософську, релігійну, політичну, громадянську та соціальну (Palán, 2002; Palán, Langer, 2008). Одночасно вона є одним із ефективних засобів вирішення проблем недостатньої функціональності сучасних демократій та актуальних суспільних проблем (наприклад, Smékal та кол., 2010; Kopecký, 2013; Strouhal, 2013; Veteška, 2016).
Актуальні проблеми громадянської освіти дорослих
З огляду на окреслене значення громадянської освіти дорослих, дивує те, що андрагогічне дослідження, принаймні словацьке, за винятком кількох випадків, наприклад, Krystoň, Sládkayová (2018), Sládkayová, Krystoň (2019), Sládkayová (2019a; 2019b; 2017), Drobná (2010), не приділяє їй належної уваги. Цей стан з нашого погляду є дивним також тому, що цифрова трансформація суспільства вже в повному розпалі й охоплює всі суспільні системи, включаючи політичні: виборчі кампанії сповнені «ботів» та аналізу «big data», новини – «витоків» та «fake news», а нові цифрові моделі участі докорінно змінюють політичну комунікацію та спосіб прийняття рішень. Ці нові феномени та механізми водночас приносять із собою високий рівень невизначеності. Її подолання передбачає, серед іншого, медіаграмотність та здатність критично мислити. На цьому тлі цілі громадянської освіти дорослих переплітаються з медіаосвітою.
У межах цієї статті ми тому хочемо звернути увагу андрагогічної спільноти на потребу систематичного дослідження громадянської освіти дорослих. Ця потреба є тим більш нагальною, що наші суспільства недостатньо підготовлені до того, щоб протистояти новим проблемам, серед яких найсерйознішою ми наразі вважаємо феномен так званих fake news. Причиною є те, що fake news, тобто «інформація, яка навмисно імітує формат новин або іншого продукту журналістики, причому їхні творці навмисно вводять в оману свою аудиторію шляхом викривлення реальності» (Krátky slovník hybridných hrozieb, 2021), охоплюють світовий інформаційний простір, порушують відкриту, вільну та чесну публічну дискусію, яка є сутністю всіх демократичних суспільств. Крім того, суспільні кризи та стресові події, як-от нинішня пандемія COVID-19, лише полегшують поширення fake news та різноманітних конспірологічних теорій, оскільки вони можуть допомогти людям впоратися з почуттями тривоги та браком контролю (пор. наприклад, Šrol, Ballová Mikušová, Čavojová, 2021).
Особливо небезпечною підгрупою fake news є так звана дезінформація, тобто неправдива інформація, що поширюється з наміром завдати шкоди (детально про дезінформацію, механізми та наслідки її поширення, а також про можливі стратегії їх вирішення див. наприклад, Európska komisia, 2018a; 2018b; 2020; Hajdu et al., 2020a; 2020b; Reuters Institute, 2017; Wardle, Derakhshan, 2017; World Health Organization, 2020). Головними причинами їхньої небезпеки є небачений розмах соціальних медіа та низький рівень медіаграмотності їхніх користувачів.
Розвиток медіаграмотності є тому однією з необхідних передумов того, щоб дорослі люди взагалі могли ідентифікувати загрози, що випливають не лише з неправдивих новин, а й з так званого кібермобінгу, радикалізації чи інтернет-злочинності, і стали щодо них імунними. Вони також повинні бути здатні протистояти цим проблемам і вирішувати їх.
Медіаграмотність при цьому стосується більше освіти, ніж самих медіа. Навчання за допомогою медіа не є медіаграмотністю. Не є нею і створення медіа, хоча медіаграмотність повинна включати і його. Медіаграмотність є водночас і критикою медіа, і означає мислити критично (Bisovsky, 2018).
Критичне мислення, тобто використання логіки та аргументації для ідентифікації сильних і слабких сторін альтернативних рішень, висновків чи підходів до вирішення проблем, є навичкою ключового значення не лише в межах медіаграмотності, а й на ринку праці (напр. World Economic Forum, 2020).
З огляду на ці факти, важко зрозуміти, що проблематика розвитку медіаграмотності та критичного мислення ще й досі не є звичною частиною андрагогічного дискурсу (про громадянську освіту дорослих). Увага в цьому напрямку зосереджується переважно на дітях та молоді. Це підтверджує і звіт Європейської аудіовізуальної обсерваторії під назвою «Аналіз практик і заходів для підтримки медіакомпетентності» (2016), згідно з яким лише дуже мало країн пропонують дорослим людям освітні заходи для розвитку їхніх медіакомпетентностей.
Крім того, у Словаччині досі відсутні освітні програми типу «train-the-trainer», спрямовані на передачу практичних навичок і методів лекторам для розвитку медіаграмотності та критичного мислення дорослих. Необхідно підвищити чутливість самих лекторів до різних видів fake news і навчити їх ідентифікувати цю інформацію. Лектори також повинні знати способи поширення та вплив fake news на життя людей і демократичних суспільств. Не в останню чергу необхідно, щоб вони самі в процесі навчання та консультування вміли використовувати та/або створювати медіа, будучи при цьому здатними до критичної рефлексії.
Ще одним не менш серйозним викликом, з яким наші суспільства мають стикатися зараз і який, безперечно, заслуговує на увагу андрагогічних досліджень, є вже згадана вище пандемія COVID-19. Заходи, що вживаються для її подолання, завдають чергового важкого удару по демократії, яка в Європі і без того роками перебуває в кризі. Управління здійснюється переважно через постанови та розпорядження, які вимагають від громадян бути відповідальними та залишатися вдома. Як правило, проте, мовчать про структурні рамкові умови – Michel Foucault назвав би це біополітичним режимом. Окрім захисту населення, «ковідполітика» приносить і масове обмеження його основних прав (пор. Luksik, Vater, 2021).
Більше того, не зовсім зрозуміло, на чому ґрунтується ця політика, оскільки межа між «легітимними» фактами експертів, думками та релігійними системами очевидно стирається. Водночас медійно роздута поляризація між «заперечувачами COVID-19», «противниками вакцинації», «конспірологами» та «просвітителями», «відповідальними» і «розумними» приховує суттєві деформації, розбіжності та суперечності, які пандемія лише посилила. Здається, що демократії західноєвропейських держав втрачають простір для дискусії та пошуку консенсусу. Багатьом людям дедалі частіше здається, що обґрунтованими фактами, цінними та прийнятними є лише їхні власні думки, звісно, не лише щодо питань «ковідного локдауну» (там само).
До речі, локдаун і пов'язане з ним закриття освітніх установ, попри цифрові технології та можливості, які вони пропонують, значно ускладнив критичну дискусію про кризу та кризову політику. Громадянська освіта дорослих, характер якої є виразно суспільним і спільнотним, через локдаун втратила важливий простір і наразі переживає кризу.
Актуальні завдання та питання громадянської освіти дорослих
З вищесказаного випливає для теорії та практики громадянської освіти дорослих безліч завдань, виконання яких передбачає також систематичне андрагогічне дослідження. Воно б у зв'язку з феноменом fake news мало, на нашу думку, зосередитися передусім на:
- Ідентифікації та аналізуванні актуального стану, або рівня теоретичного опрацювання та практичної реалізації громадянської освіти дорослих у Словаччині та можливості її розвитку, рефлексуючи сучасні суспільні проблеми та тенденції розвитку.
- Аналізуванні fake news як суспільного феномену з перспектив різних дисциплін, тобто розбір його різних аспектів як передумова інтердисциплінарного підходу та подальше інтегрування результатів аналізів в андрагогічну теорію.
- Ідентифікації та аналізуванні теоретичних і практичних підходів до розвитку медіаграмотності та критичного мислення дорослих, що застосовуються вдома та за кордоном для елімінування впливу fake news.
- Створенні моделі розвитку медіаграмотності та критичного мислення дорослих. Така модель водночас слугувала б основою для розробки конкретних інтервенційних (тобто освітніх, консультаційних та просвітницьких) підходів до розвитку медіаграмотності та критичного мислення для обраних цільових груп дорослих і для обраних освітніх установ. Однією з груп, яка б у контексті поширення fake news та розвитку медіаграмотності й критичного мислення заслуговувала на увагу андрагогів, є вчителі. Адже аж 31% вчителів II ступеня початкових шкіл вважають, що вакцинація проти коронавірусу є підготовкою до чіпування людей. У те, що регулярне носіння масок має негативні наслідки для здоров'я, вірить аж 39% вчителів. Це випливає з найновішого репрезентативного опитування агентства Focus, яке було реалізоване для партії Spolu та EPP (Strana SPOLU, 2020). З інших результатів опитування випливає, що аж 53% вчителів своїм учням як довірене медіа порадили б журнал Zem a vek (Piško, 2020; Goda, 2019). Іншою, з нашого погляду важливою, цільовою групою є молоді дорослі віком від 18 до 24 років, які за даними Reuters Institute (2017) як головне джерело новин використовують соціальні медіа. Можна припустити, що соціальна ізоляція, викликана пандемією COVID-19, значно посилює цю тенденцію. Саме соціальні медіа разом із новими технологіями дозволяють поширення fake news (передусім, проте, дезінформації), і це з досі небаченою швидкістю та з надзвичайною точністю цілювання (напр. Європейська комісія, 2018).
У контексті пандемії COVID-19 було б необхідно врахувати принаймні наступні тематичні сфери та питання (детальніше Luksik, Vater, 2021).
Громадянська освіта дорослих у час пандемії COVID-19
- Які завдання випливають для освіти дорослих із конфронтації з «пандемічною політикою»? Як можна поєднати управління в надзвичайному стані з демократією та з основними законодавчими й конституційними правами?
-
Чи можна в час COVID-19 говорити про радикалізацію перенесення відповідальності на індивідів (навіть за власне здоров'я)? Яку роль при цьому відіграє освіта дорослих? Чи не зводиться вона лише до певної самооптимізації? Які заперечення вона може висунути?
-
Що означає втрата демократичної можливості збиратися? Як можна за допомогою освіти дорослих створити усвідомлення основних демократичних прав?
Громадянська освіта дорослих і питання «критики»
- Чи є завданням освіти дорослих підтримка солідарності та конформізму, чи, навпаки, опору/протесту та критики щодо форм правління та розпоряджень, пов’язаних із пандемією?
- Як могла б виглядати солідарна та демократична форма критики і як цьому може посприяти освіта дорослих?
- Як можна допомогти громадянам стати критичними та емансипованими в умовах «post truth» (постправди), fake news, альтернативних фактів, COVID-19 та комендантської години? Якими є у цьому контексті завдання освіти дорослих?
Трансформація громадянської освіти дорослих і нові можливості
- Які нові форми зібрань та організації – і тим самим водночас потенційні місця освіти дорослих – виникли під час кризи?
- Які нові мережі освіти дорослих виникли під час і через кризу, а які, навпаки, зникли? Яку роль при цьому відіграють техніка та цифровізація? Чи приносять вони нові можливості участі, чи сприяють виключенню?
- Чи можна COVID-19 розуміти як можливість для політизації у сенсі збудження інтересу до питань урядування? Хто має бути відповідальним за критичну освіту дорослих?
Висновок
Завмиром цієї статті є привернення уваги словацької андрагогічної спільноти до значення громадянської освіти дорослих та до потреби її систематичного дослідження. Ця потреба є тим більш нагальною, що наше суспільство недостатньо підготовлене до того, щоб протистояти новим проблемам, серед яких найважливішими ми вважаємо «fake news» та пандемію COVID-19. Їхні суспільні та політичні наслідки є настільки серйозними, що громадянська освіта дорослих, як одна зі сфер дослідження (культурно-освітньої) андрагогіки, не лише повинна включити їх до своїх тем, але також повинна запропонувати конкретні концепції, стратегії та інтервенції з метою розвитку альтернатив до існуючої системи та суспільних структур, а також розвивати та зміцнювати демократію і демократичне мислення дорослих людей.
Звісно, суспільні та політичні наслідки «fake news» та пандемії COVID-19, а також пов’язані з ними завдання та питання, неможливо вирішити лише в межах однієї дисципліни. Вони мають багато психологічних, соціальних, економічних, політичних, правових та інших аспектів, які вирішують інші дисципліни і які андрагогіка повинна включити до своїх міркувань. Ці факти обґрунтовують потребу створення ефективних міждисциплінарних рішень. Андрагогіка тут може надати допомогу в тому сенсі, що вона «намагається перевести життєві проблеми індивіда та суспільства на проблеми, які можна вирішити навчанням.» (Beneš 2014, с. 18) Очевидно, що ні саме навчання, ні громадянська освіта дорослих впливи цих проблем на суспільство повністю не усунуть, проте розвиток медіаграмотності, критичного мислення, різних форм активного громадянства та демократичного співжиття тощо не є можливим без навчання та освіти та їхньої систематичної підтримки.
Автор: Mgr. Martin Schubert, PhD. Katedra andragogiky, Pedagogická fakulta, Univerzita Mateja Bela v Banskej Bystrici
Список бібліографічних посилань
Behrens, G. (1994). Weiterbildung und Politik. In: Tippelt, R. (Hrsg.) Handbuch Erwachsenenbildung/Weiterbildung. Opladen: Leske + Budrich. Beneš, M. (2014). Andragogika. 2. aktualiz. a rozšír. vyd. Praha: Grada. Bernhard, A. (2012). Allgemeine Pädagogik auf praxisphilosophischer Grundlage. Baltmannsweiler: Schneider-Verl. Hohengehren. Bisovsky, G. (2018). Media Literacy – Literacy for the 21st Century. Dostupné na internete: https://epale.ec.europa.eu/en/blog/media-literacy-literacy-21st-century Drobná, D. (2010). Mutidimenzionalita aktívneho občianstva – výzva pre občianske vzdelávanie dospelých v európskom kontexte. In: Vzdelávanie dospelých v poznatkovom orientovanej spoločnosti. Prešov: Filozofická fakulta Prešovskej univerzity v Prešove (s. 100–106). Európska komisia. (2018a). Akčný plán proti dezinformáciám. Brusel. Dostupné na internete: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/SK/TXT/?uri=CELEX:52018JC0036 Európska komisia. (2018b). Boj proti dezinformáciám na internete: európsky prístup. Dostupné na internete: