Страх — це природна відповідь на загрозу, чи то фізичну, чи то психологічну; це одна з двох найдавніших емоцій, що з'явилися на Землі (друга — це гнів), і з огляду на те, що вона існує понад 250 мільйонів років, вона в нас добре вкорінилася. Певна доза «боязкості» є здоровою, хто її позбавлений, той претендує на премію Дарвіна. Потім є група небезпечних співгромадян, для яких канадський психолог Hare та оксфордський професор Dutton хотіли б повернути в обіг термін «психопати», які хоч і мають мозок, ідентичний іншим, але центри страху не пов'язані з центрами усвідомлення, і тому вони не переживають цю емоцію (див., наприклад, http://blog.aktualne.cz/blogy/radkin-honzak.php?itemid=17940). Ця група — єдина, щодо якої, якщо йдеться про психічні відхилення та розлади, можна об'єктивно довести цю властивість, і, мабуть, тому її не включили до діагностичного посібника, щоб вона там не виділялася.

Емоція — це тілесний процес, який у випадку страху від певного рівня запускає тривожну стресову реакцію, завданням якої є підготувати організм до бійки (якби зрештою після оцінки ситуації переміг гнів) або втечі. «Накачування» організму в обох випадках однакове. Напружуються м'язи, що ми сприймаємо як «напругу», і коли вони напружуються занадто сильно, починають перетягувати розгиначі та згиначі, і ми маємо тремтіння — від легкого до рівня якісного тер'єра. До м'язів притікає кров, збагачена поживними речовинами, і ми повинні усвідомити, що крові в тілі маємо лише п'ять літрів — це знову ж таки не так багато, це як банка з-під огірків. Коли вона приливає до м'язів, знекровлюється решта організму, шкіра блідне, бліднуть також нутрощі, що ми відчуваємо як дискомфорт у животі, а до того ж — головне — сухість у роті. Нирки працюють на повну, і результатом є повторні позиви до сечовипускання (для старанних, хто хоче це занотувати: стресова полакіурія). Раніше ми мали шерсть, яка, настовбурчившись, збільшувала контур фігури, і це мало відлякати ворога. Сьогодні від цієї реакції у нас залишилися дивні відчуття на шкірі або «гусяча шкіра», рідко вдається досягти такої інтенсивності страху, щоб волосся на голові ставало дибки від жаху. Зіниці розширюються задля покращення периферійного зору, натомість статеві органи як чоловіків, так і жінок мають тенденцію стискатися; для кохання зараз не час!

Емоція перекладається у свідомість як відчуття. Воно в цьому випадку має різне забарвлення та різну інтенсивність: від легкого неспокою до стану паніки. Як зрозумів кожен, хто марно намагався це зробити, тривогу неможливо придушити. Потрібно діяти хитро: відвернути увагу в зовсім інший бік, сконцентруватися на новій темі, і коли тілесні реакції вщухнуть, раціонально зважити, чи варта була ця тривога того.

Ми наділені різною дозою тривожної готовності, тривожності: від сміливців до боягузів. Приблизно п'ята частина населення страждає час від часу або частіше на хворобливу тривогу, коли інтенсивність її реакції далеко не відповідає реальній ситуації, а є реакцією на внутрішній тригер, на «центр тривоги», який у їхньому випадку вважає причиною для мобілізації якусь несуттєву і тому незрозумілу для інших подію, ситуацію чи річ.

Американський журналіст Scott Stossel, який набрав повну торбу хворобливої тривоги, написав для The New York Times про це товсту книгу, Мій життєвий шлях із тривогою, яка завдяки своїй відвертості, глибині охоплення, широті погляду та гумору миттєво здобула популярність у читачів. Щоб впоратися зі своїми труднощами, він піддав сферу страхів і тривог ретельному дослідженню від античності до сучасності, розібрав усі її форми від генералізованої тривоги та страху перед публікою до фобій, жаху та паніки, перевірив усі відомі особистості та зібрав про них усі плітки, але з такою ж ретельністю приділив увагу методам лікування та їхній ефективності. Він навіть має таку здорову зухвалість, що без страху критикує деякі сучасні теорії.

Не обов'язково читати текст за один присід, хоча він написаний так, що просить про це. Оскільки публікація в чеському перекладі має понад 400 сторінок, можна перескакувати від одного аспекту до іншого, повертатися, повторювати вже прочитане в отриманих контекстах і мати справді інтелектуальну розвагу на довгий час.

Stossel схиляється до тих терапевтів і теоретиків, які вважають, що сучасна епоха та наш спосіб життя, парадоксально, через підвищену міру свободи індивіда та підвищену можливість його вибору, сприяють зростанню хворобливої тривоги, оскільки більшість людей до цього не готові. Добре, що різні Konvičkové та Zemanové нас лякають і до того ж не лише радять, що нам робити, а головним чином обіцяють нам куленепробивний захист. Пан президент уже укріпився за сто мільйонів, тож за нього, мабуть, не варто хвилюватися, хоча... Мене заспокоює, що його дружина придбала револьвер.

Тим не менш, хто хоче подолати страх і тривогу власними силами, нехай придбає книгу. Але нехай поспішає, поки вона є в продажу; вона справді чудова. Також переклад Heleny Čížkové є відмінним. Scott Stossel: Můj život s úzkostí. Strach děs, naděje a hledání vnitřního klidu. dybbuk, Praha. 2015, ISBN 978-80-7438-123-2