Особисті переконання як детермінант ефективності у допоміжних професіях

Особисті переконання як детермінанти ефективності у допоміжних професіях

Резюме: Завданням дискурсу є спроба вказати на особисті переконання індивіда щодо власних компетенцій або їх відсутності стосовно виконуваної роботи як детермінанта ефективності у допоміжних професіях. Термінологічні пояснення понять переконання, компетенції, професійне вигорання, емоції були вкорінені у психологічному, педагогічному та соціологічному контексті. Порушені питання стосуються проблематики соціального значення через роль освіти/виховання у сучасній вимогливій реальності сучасної держави. Предметом міркувань є спрямування уваги читача на таку форму освіти/вдосконалення, яка дозволяє вивільнити в собі готовність до змін, сміливість творити, сміливість бути креативним, що не є простим завданням, особливо для соціальних працівників.

Ключові слова: допоміжні професії, переконання, міжособистісні компетенції, професійне вигорання, емоції, освіта, навчання

Розум чи серце, як керувати власними емоціями? — одвічне питання кожної людини, яка докладає зусиль, щоб впоратися зі складною ситуацією. Можна сказати, стресовою, якою є виконання певної соціальної ролі. Особи, що працюють у соціальних професіях допоміжного характеру, часто сприймають свою професію більше як місію, ніж як роботу. Під час конфронтації із соціальною реальністю, що викликає сильні емоції, перед обличчям складних ситуацій, з якими потрібно впоратися самостійно, сила переконань щодо виконуваної професійної ролі може зростати, стаючи більш жорсткою. На думку Helena Sęk, особи, що працюють у соціальних професіях, «можуть — зокрема внаслідок жорстких та ієрархізованих переконань, до того ж наділених великим квантором — бути недостатньо раціональними та рефлексивними». Кожна людина володіє індивідуальною системою переконань, яка впливає на її життя та поведінку. Завдяки їй вона приймає рішення, має певне ставлення до світу та самооцінку. Переконання — це судження про порядок світу, інших людей, про себе, про те, що є важливим у житті, як пояснюються причини та наслідки явищ у світі та в житті людини, який їхній сенс, тобто, узагальнюючи, — це власна філософія життя. Можна загалом сказати, що переконання, будучи основою особистості людини, керують її діями, емоціями та сприйняттям, визначаючи якість і рівень її життя. Це загальний погляд на світ і на нас самих (J.C.Raudner, с. 31). З досліджень, проведених щодо переконань та їхньої ролі, випливає висновок, що: «вони є своєрідною лінзою, крізь яку ми дивимося на світ, намагаємося його зрозуміти та оцінити, планувати майбутнє, визначати важливі цілі, (...) переконання є одним із найважливіших чинників, що формують життя індивідів» (A.Cisłak, с. 13). Знання, почуття та досвід — це три складники, що утворюють внутрішню структуру переконань. Усі ці елементи взаємно проникають один в одного. Переконання пов'язані зі знаннями, без яких неможлива оцінка явищ, що є їхнім предметом. Переконанням та процесу їхнього виникнення також супроводжують почуття.

Зі ставлення переконань до соціальної реальності ми робимо висновок про їхню істинність або хибність, і тому переконання поділяємо на раціональні, що становлять найкращу основу для гармонійного розвитку особистості, та ірраціональні (T.Szaciło, с. 72). Істину чи хибу в переконаннях ми можемо відкрити лише через віднесення їх до реальності. Суб'єктивно, однак, людина свої переконання вважає істинними та слушними. Особливо серед осіб із низькою самооцінкою можуть виникнути ірраціональні, крайні переконання, такі як, зокрема, «треба бути любленим і шанованим усіма», «потрібно бути максимально компетентним у всіх сферах діяльності», «краще уникати труднощів, ніж зіткнутися з ними» тощо (Sęk H., с. 91), які зменшують шанси на досягнення ними успіху. Ці нераціональні професійні переконання можуть призвести до професійного вигорання.

Представників допоміжних професій може характеризувати «відносно високий перфекціонізм, низька автономія, низька толерантність до відмінностей, неприйняття двозначності та принципів імовірності» (Sęk, 2000, с. 90). Кожна епоха характеризувалася відмінним розумінням праці людини, яка стала предметом історіографічної та антропологічної рефлексії. Сучасно вказується на працю як на особливий вид життєвої активності людини, що має вплив на її особистість. Вона відіграє все більшу роль у житті сучасної людини, оскільки та черпає з неї відчуття сенсу свого існування. Якщо робота виконується у сприятливих умовах, добре організована, оцінена та винагороджена, відповідає інтересам і можливостям людини, вона позитивно впливає на її самопочуття та психофізичний стан. Вона є джерелом задоволення та самореалізації. Праця нудна, нецікава, погано організована, недооцінена не лише не задовольняє потреби та прагнення, але з часом може стати причиною стресів і напружень, що знижують відчуття якості життя. Ефектом цього можуть бути розлади психічного та фізичного здоров'я. Патологічні наслідки праці можуть набувати різних ступенів інтенсивності, починаючи від психічного навантаження і закінчуючи професійним вигоранням. Можна поставити запитання — чи можуть переконання мати вплив на ефективність у певній професії чи сфері діяльності?

Щодо проблематики ефективності у допоміжних професіях, з огляду на предмет цієї статті, мене цікавитимуть особисті переконання індивіда щодо власних компетентностей або їх відсутності стосовно виконуваної роботи. Особи, переконані у мінливості людської природи, віддають перевагу стандартам, спрямованим на розвиток компетентностей, чому сприяє типова для них висока самооцінка ймовірності успіху та не надто сильне переживання невдач. Натомість особи, переконані у сталості людської природи, ставлять перед собою цілі, пов’язані з уникненням невдач, чому сприяє типова для них низька самооцінка ймовірності успіху та схильність до сильного переживання невдач (A.Cisłak, с. 81). Здобуті професійні успіхи підвищують очікування щодо власних компетентностей. Поодинокі труднощі, подолані завдяки рішучим діям, зміцнюють наполегливість — особа набуває переконання, що завдяки зусиллям їх можна подолати. Віра в себе та у власні можливості — це переконання у почутті власної ефективності та досягненні визначеної мети. Умовою зміцнення переконання у власній ефективності дії є надання працівнику свободи вибору власної поведінки на роботі та надання інформації про поступове наближення до остаточного результату. При низькому почутті компетентності людина внаслідок невдачі втрачає відчуття виклику, почувається під загрозою, і в неї виникає переконання про неможливість ефективного подолання труднощів у професійному житті (Sęk H., с. 86). Зниження мотивації до дії спричинене переконанням, що вжиті заходи є неефективними. Такі переконання про брак достатніх ресурсів для подолання труднощів у робочому середовищі безпосередньо пов’язані із самооцінкою. Саме низька самооцінка часто лежить в основі вразливості до стресу, а отже, і страху перед невдачею. Цей викривлений стиль мислення має форму негативних переконань, які несприятливо впливають на емоції та поведінку людини. Люди вважають себе некомпетентними, тому що в минулому кілька разів зазнали невдачі. Отже, переконання часто ґрунтуються на помилковій інтерпретації минулих подій та пов’язаних із ними досвідів.

Особи, які працюють у соціальних професіях допоміжного характеру, повинні постійно піддаватися самооцінці та вести внутрішній монолог, результатом якого є готовність до змін. Це пов’язано з пошуком способу дії у мінливій соціальній реальності. Зміна є неминучим наслідком існування кожної людини, проте прагнення до їх впровадження — це вияв двох протилежних тенденцій: прийняття та опору. Реакція опору на зміну є нормальним і необхідним елементом поведінки, іноді навіть дуже бажаним. Можна сказати, що креативний соціальний працівник опиняється в ситуації, яка вимагає від нього певного способу поведінки, реакції, що можливо лише за внутрішньої згоди на зміну. Позитивне налаштування значущих осіб у робочому колективі, створення творчої атмосфери веде до впровадження інноваційних дій. Йдеться про те, щоб ніхто не був самотнім на цьому шляху і міг відчувати внутрішнє прийняття. Можна висунути гіпотезу, що саме особи з креативним стилем професійної діяльності суттєво впливають на атмосферу та клімат у робочому колективі. З обох сторін, однак, повинні існувати стосунки залежності, засновані на партнерстві.

Самооцінка є регулятором будь-яких дій, а особливо дій творчого характеру. Дій, які в результаті повинні призвести до зміни. Зміна — це готовність, це творче ставлення до професійної праці, це відмова від нудьги через теперішнє «зависання» у безсиллі перед успіхом. Готовність до зміни можна з повною впевненістю назвати «сміливістю бути креативним у соціальній реальності». Як знайти в собі сміливість? Де шукати слова мудреця у самотній подорожі за «книгами знань»? Відповіді слід шукати у навчанні та вдосконаленні працівників соціальних професій допоміжного характеру для практики. Адже сьогодні недостатньо «бути», треба ще багато «зробити». Найкраще почати з себе, з побудови фундаменту власної цінності. Не приписи, декларації чи програми здатні вмістити в собі істину. Вони становлять взірець, а істиною є людина, яка вміє пізнати саму себе через прагнення до нових цілей, яка вміє знайти в собі сміливість, що не залишиться виключно творчою супервізією, а перекладеться на її дії.

Американський психолог Martin Seligman разом зі своїм учнем Steven Maier (Sędek G., с. 51) започаткував у 60-х роках дослідження явища вивченої безпорадності. Відсутність очікування власної ефективності дорівнює відчуттю безпорадності, а безпорадність веде до бездіяльності (R.Dilts, с. 25). Почуття безпорадності є різновидом внутрішнього судження про свою ситуацію у світі, воно може з’являтися не лише через брак можливостей діяти та контролювати перебіг подій, але також у зв’язку з нашою суб’єктивною оцінкою цих можливостей. Інтерпретація ситуації залежить від самооцінки, актуального настрою та загального ставлення до світу. Почуття безпорадності веде до порушень у прийнятті рішень, негативно впливаючи на сферу мотивації та погіршуючи діяльність (R. Cibor, с. 91). Причиною професійного вигорання є також безпорадність перед власною професійною ситуацією, пасивність перед труднощами, що виникають, та відсутність вміння брати відповідальність за свої дії. Особи, схильні до потрапляння у вивчену безпорадність у сфері професійної діяльності, — це, безумовно, найширша категорія. Вивчена безпорадність — це поняття, нерозривно пов’язане з теорією Julian B. Rotter та його концепцією локусу контролю над підкріпленнями. Прийнятий термін «почуття контролю» є не зовсім влучним, оскільки йдеться тут не про «почуття», а про свідоме переконання, і не про «контроль», а про керування (Kozielecki J., с. 293). Почуття контролю — це переконання, що існує зв’язок між дією та виникненням певних подій, наприклад, успіху чи невдачі. Локусом контролю (locus of control) ми називаємо систему переконань щодо того, від чого залежать результати діяльності індивіда (Maciuszek J., с. 2). J. Rotter зауважив, що люди мають різні способи інтерпретації подій.

Особи з внутрішнім локусом контролю переконані, що їхні успіхи та невдачі в роботі залежать насамперед від них самих, від їхніх компетентностей, інтелекту та сумлінного виконання завдань. Їх характеризує вища самооцінка

і самоакцептація. Вони мають високі прагнення та сильну мотивацію до досягнень, тому краще працюють, досягаючи більших успіхів у професійній кар'єрі. Вони ефективніші у пошуку інформації, необхідної для вирішення складних і проблемних ситуацій, набагато краще справляючись із негативними наслідками стресу (Kozielecki J., с. 293). Особи з внутрішнім локусом контролю стають більш стійкими до соціального впливу, свої дії базують на власних навичках, невдачі не приписують долі, а завдяки оптимістичному стилю пояснення невдач як умові успіху в професійній роботі та особистому житті прагнуть вирішувати проблеми. Зовсім інший підхід до професійної роботи мають люди із зовнішнім локусом контролю. Вони легше піддаються тиску і є більш чутливими до критики, швидше здаються. Вони переконані, що події повсякденного життя є результатом збігу обставин, випадку, дій інших людей і не підлягають їхньому контролю.

Звернімо ще увагу на значення переконань щодо інших людей для реалізації дій у сфері фахової допомоги. З цією метою я пошлюся тут на експеримент щодо ставлення вчителя до учнів (Aronson E. та ін. 1997; Skarżyńska K. 1981). Описаний тут механізм самоздійснюваного пророцтва може призводити до головних симптомів професійного вигорання. Якщо в системі переконань вчителя про інших домінують узагальнені негативні судження про учнів, з якими він працює, типу: «у мене надзвичайно важка молодь», «вони всі нездібні», то — згідно з обговореним механізмом — він знаходитиме підтвердження цих переконань. У результаті він відчує такі симптоми професійного вигорання, як: зниження мотивації та залученості в роботу, а також пов'язана з цим відсутність задоволення від виконання своєї професії. У цьому полягає механізм самоздійснюваного пророцтва — те, чого людина очікує від інших людей, впливає (часто несвідомо) на те, як вона поводиться щодо них, а її поведінка, своєю чергою, впливає відповідним чином на реакції людей, і таким чином вона знаходить підтвердження своїх переконань про цих людей.

Дуже важливу роль у процесі «ставання» відіграють також зовнішні чинники: робоче середовище, організації тощо. Як же часто ці чинники можуть позбавити людину будь-яких творчих можливостей. Сором'язливість, відсутність віри у власні сили, страх перед оцінкою вбивають ініціативу, схиляючи радше до слухняності. Подоланням цього стану, а інакше кажучи — зміцненням для соціальних працівників, є прагнення до майстерності в міжособистісній комунікації. Майстерності, яка дозволяє вільно прагнути до самовизначення та формування ідеалу своєї особистості. Можна, отже, припустити, що формування переконання у власній ефективності дій можна розвивати через участь у тренінгах з міжособистісної комунікації та формах вдосконалення. Це не лише чинники, що сприяють самореалізації, а й зустріч з іншою людиною. Будучи з нею в діалозі, ми вчимося взаємно мистецтва виконання дедалі амбітніших завдань. Контакти з іншими людьми відіграють в автокреації особливу роль. Предметом розгляду цієї статті, однак, є не наведення дослідницьких інструментів, процедур, методів чи технік, а спрямування уваги читача на ту форму навчання/вдосконалення, яка дозволяє вивільнити в собі відвагу творити, відвагу бути креативним, що не є простим завданням, особливо для соціальних працівників, які… виконують свої професійні завдання у кореляції з функціями соціальної роботи, тобто в межах специфічної діяльності соціальної допомоги клієнтам — індивідам, групам, спільнотам — при вирішенні їхніх проблем (Machalova M., с. 10). Maria Machalova у своїй праці під назвою Droga do komunikacji interpersonalnej w zawodach pomagających порушує проблематику міжособистісної комунікації як елемента професійних компетенцій у професіях, що передбачають допомогу. Це питання є особливо важливим у просуванні дій на користь побудови компетенцій для ведення діалогу з Іншими, а також з огляду на значення навчання/освіти в сучасній вимогливій реальності сучасної держави. Комунікативний характер роботи є дією, що підпорядковується імперативам комунікативної раціональності, яка звертається до етики та логіки діалогу (Kwaśnica R., с. 11). У комунікативній дії метою є намір взаємного порозуміння. Тому таким важливим є внутрішнє переконання, що «здійснення активних зусиль дуже чітко пов'язане з критичним усвідомленням ступеня розвитку власних різноманітних компетенцій та особистих потреб у цій сфері, а також власної потреби виходити за межі конвенційного «рецепта» прийнятої ролі» (Żechowska B., с. 56). A. Sajkiewicz припускає, що компетенції охоплюють знання, які використовуються в роботі, досвід, здібності та схильності до співпраці в досягненні цілей фірми, навички професійних дій, етичні культурні цінності (Sajkiewicz A., с. 46). Таке дефініційне трактування поняття компетенції слід особливо віднести до набуття компетенцій студентами під час навчання, особливо на напрямах педагогіки та соціальної роботи. Випускник повинен бути підготовлений до здійснення об'єктивної оцінки джерела змін, як і власних обов'язків щодо них. Можна сказати, що він опиняється в ситуації, яка вимагає від нього певного способу поведінки, реакції, що можливо лише за умови внутрішньої згоди на зміни. Тому найважливішим і головним завданням освіти є забезпечення її учасників компетенціями, тобто складними навичками вищого порядку. Особливо пріоритетними та цінними компетенціями є: самостійність, активність, підготовка до життя в демократичному суспільстві, зосередженість на власному майбутньому розвитку. Знання виконують регулятивні функції, стають інструментом дії. Сприяючи процесам розуміння, вони стимулюють людину до дій творчого характеру. Однією з умов для здійснення таких дій є знання про самого себе. Це знання відображається у певному рівні самооцінки створюваного людиною «образу самого себе». Він формується на основі постійного пошуку, усвідомлення недоліків і досягнень, власних можливостей і обмежень. Це формування інтерпретаційної компетенції, що базується на знаннях про навколишній світ і знаннях про самого себе. Розвиток навичок розуміння, інтерпретації та саморефлексії, яка веде до роздумів про самого себе, будує переконання про внутрішній локус контролю.

Як уже зазначалося раніше, переконання та процес їхнього виникнення супроводжуються також почуттями та емоціями. Вони є важливою складовою вміння гармонійного співжиття в суспільстві. Тому важливим елементом у навчанні майбутніх педагогів та соціальних працівників є розвиток емоційно-соціальних компетенцій, а також навичок управління емоціями. Можна припустити, що професійний успіх залежить від емоційної свідомості та регуляції емоцій. Переживання позитивних емоцій зміцнює просоціальну налаштованість, що тісно пов’язано з оптимістичною моделлю переконань. Емпатія також підвищує моральну компетентність, основою якої є авторефлексія щодо моральної обґрунтованості власних вчинків. Тут варто підкреслити новаторську модель людської емоційності Richard Davidson (R. Davidson 2014, с. 18). Він виділив шість емоційних стилів: стійкість, налаштованість, соціальну інтуїцію, чутливість до контексту, самосвідомість та мужність, припускаючи, що префронтальна кора відповідає за емоції. Слушним видається введення до навчальної програми предмету, заснованого на теорії R. Davidson, особливо стосовно формування переконань у дусі явища самоздійснюваного пророцтва, вивченої безпорадності, а також моделей переконань про власну ефективність діяльності.

Як індивідуальні риси людини, такі як високі амбіції та очікування від себе, перфекціонізм, висока самооцінка та впевненість у собі, так і її система переконань, а особливо такі елементи, як оптимістичний стиль пояснення невдач, внутрішній локус контролю, позитивний образ самоздійснюваного пророцтва, мають величезний вплив на ефективність педагогів та соціальних працівників у допоміжних професіях. Цей процес може бути запущений, а також посилений шляхом роздумів над образом самого себе, впливом на інших, раціональними переконаннями та професійними очікуваннями. Роздуми в цій статті дозволю собі завершити почутою короткою сентенцією: «Колись страх постукав у двері. Відчинила мужність, і виявилося, що за дверима нікого немає».

Автор: dr Lucyna Skorecka Wyższa Szkoła Pedagogiczna im. Janusza Korczaka w Warszawie Wydział Nauk Społeczno-Pedagogicznych w Katowicach Literatura 1. Aronson E., Wilson T., Akert R., Psychologia społeczna. Serce i rozum, Wydawnictwo Zysk i S-ka, Poznań 1997 2. Cisłak A., Henne K., Skarżyńska K., Przekonania w życiu jednostek, grup, społeczności, Warszawa 2009 3. Dilts R., Smith S., Hallbom T., Przekonania, Ścieżki do zdrowia i dobrobycia, Wydawnictwo METAmorfoza, Wrocław 2005 4. Gajdzica Z., Rembierz M.(red.), Bezradność. Interdyscyplinarne studium zjawiska w kontekście zmiany społecznej i edukacyjnej. Wydawnictwo UŚ, Katowice 2005 5. Kozielecki J., Psychologiczna teoria samowiedzy, PWN, Warszawa 1986 6. Kwaśnica R., ; Wprowadzenie do myślenia o wspomaganiu nauczycieli w rozwoju, Oficyna Nauczycielska, Wrocław 1994 7. Machalova M.: Droga do komunikacji interpersonalnej w zawodach pomagających, Gorlice 2013, 8. Moczydłowska J., Poziom poczucia kontroli jako psychologiczna determinanta funkcjonowania w środowisku pracy [w:] Zarządzanie i Edukacja nr 4-5, Kraków1998 9. Raudner J. C., Myśli. Emocje. Przekonania, International Institute for NLP & MORE, Kraków 1998 10. Sajkiewicz A., Kompetencje menedżerów w organizacji uczącej się, Difin, Warszawa 2008 11. Sędek G., Kofta M., W poszukiwaniu uniwersalnych wyznaczników zjawiska wyuczonej bezradności: przegląd klasycznych wyników eksperymentalnych i test empiryczny koncepcji egotystycznej [w:] Psychologia aktywności: zaangażowanie, sprawstwo, bezradność, red. Kofta M., Poznań 1993 12. Sęk H.(red.) Uwarunkowania i mechanizmy wypalenia zawodowego w modelu społecznej psychologii poznawczej. W: Sęk, H. (red.) Wypalenie zawodowe. Przyczyny i zapobieganie, Wydawnictwo Naukowe PWN, Warszawa 2004 13. Skarżyńska K.; Spostrzeganie ludzi, Wydawnictwo Instytutu Psychologii PAN, Warszawa 1981 14. Szaciło T.; O istocie o podstawach przekonań, , Wydawnictwo Naukowe PWN, Warszawa 1966 15. Żechowska B.; O twórczym rozwoju nauczycieli. Refleksji kilka. [W] S. Juszczyk (red): Twórczy rozwój nauczyciela. Impuls, Kraków 1996