Психодуховна криза в емоційній схемі сім'ї та кризова інтервенція.

PhDr. Helena Kalábová

Духовна криза в емоційній схемі сім'ї та кризова інтервенція. Анотація: представлений текст містить нарис духовної кризи, що виходить із контексту емоційної схеми сім'ї, та подальшу можливість кризової інтервенції. Казуїстики демонструють типові риси описаних симптомів психодуховної кризи та пропонують опис перебігу кризової інтервенції. Анотація: представлений текст містить нарис духовної кризи, що виходить із контексту емоційної схеми сім'ї, та подальшу можливість кризової інтервенції. Казуїстики демонструють типові риси описаних симптомів психодуховної кризи та пропонують опис перебігу кризової інтервенції. Ключові слова: духовна криза, емоційна схема сім'ї, сепарація, криза, кризова інтервенція

«Могти сказати про нещастя, могти видихнути своє нещастя, глибоко видихнути так, щоб людина знову могла вдихнути і, можливо, навіть розповісти про своє нещастя словами, справжніми словами, які пов'язані між собою і мають сенс, і які людина ще сама здатна зрозуміти і які, можливо, навіть розуміє або міг би зрозуміти хтось інший, а потім могти плакати — це вже було б майже саме щастя»

Вступ

Психодуховна криза є новим елементом не лише в психотерапевтичній практиці, а й у межах допомагаючих професій, що становить специфічну вимогу до допомоги людині, яка опинилася у скрутній життєвій ситуації. Метою тексту є надання якомога ширшої картини переживань, які можуть бути в певному сенсі «відмикачем і тригером» цього стану. Через визначення базових діагностичних орієнтирів окреслено шлях основних принципів кризової інтервенції, що вимагає від надавача допомоги здатності розглядати цей стан кризи як трансформаційний процес із можливістю подальшого позитивного перефреймування та відкриття можливостей для відновлення зупиненого життєвого руху в площині габітуальній (загальній). Пояснення принципу психодуховної кризи як певного стану, вимоги, що суттєво змінює можливість людини реалізовувати рух життєвим шляхом і проявляється у змінах її свідомості, емоційності, когнітивних функцій, а також у соматичних структурах (психосоматичні реакції). Людина, яка перебуває в цій ситуації, здатна до інсайту, дуже часто сама шукає допомоги, а її душевна співпраця та здатність до стосунків зберігаються, хоча й значно обмежені станом кризи. У жодному разі, однак, не йдеться про стани, пов'язані з важкими параноїдальними станами, маренням переслідування та галюцинаціями.

Дуже часто йдеться про специфічну ситуацію сепараційної вимоги, яка пов'язана з даною ситуацією розвитку в емоційній схемі сім'ї. Саме цій темі присвячений наступний текст з амбіцією роз'яснення можливостей інтервенційних технік кризової інтервенції в психотерапевтичній практиці з орієнтацією на сімейне консультування та терапію.

Ми живемо в постмодерну добу, що в повсякденності нашого життя означає певну вимогу в сенсі розуміння подій не лише в суспільстві, а й у самих собі.

Провокативне висловлювання Nietzsche про втрату Бога пов'язане з побоюванням щодо послаблення людини цінностями, які ми прийняли, які заповнили наше життя і які ми не здатні ні відкинути, ні генеалогічно оцінити. Цінністю є предмети, через які прояснюється існування. Стає все складніше і складніше виконувати вимогу продуктивності через так зване «перемикання», коли продуктивності сьогоднішнього дня вже недостатньо, а завтрашній день кидає нас у постійне забезпечення. Криза сприймається в багатьох формах, найвагоміше, однак, як втрата сенсу життя і неможливість відчувати радість та задоволення. Правда, у своїй первісній античній цінності, не постає. Правда створюється, конструюється, проте стає все складніше і складніше протистояти зростаючій вимозі та виконувати її. Сьогоднішній «часопростір» життя, пов'язаний із фантастичною технікою і, головне, з вірою в силу та всемогутність чудодійних субстанцій, є частиною західного механістичного світу, який усе це створив. Це, однак, світ, який відмовився від серйознішої амбіції на досягнення трансцендентності буденного досвіду і який замість питань про метафізичну реальність підставив відповіді у вигляді гасел про людську свободу, індивідуальність та можливість багатьох правд. Людина, як індивід, як оригінальна істота, проте, не знайшла для себе можливості не бути в щоденному споживацько-конкурентному середовищі. Їй бракує, навіть якщо вона цього не усвідомлює і не визнає, можливості глибшої міжособистісної зустрічі, що веде до екзистенційної кризи, яка має широку гаму проявів, але одне спільне — втрату природності та можливості широти життя так, щоб була наповнена сама сутнісна основа.

У той час як західний світ у контексті картезіанського мислення зосередився на розумінні фізичного світу у прагненні його опанувати, східне мислення повернуло у своєму русі мислення в протилежному напрямку — у світ духовний.

Духовна насиченість, проте, залишається у людини як східного, так і західного типу мислення як базова потреба задоволення. Психодуховні переживання представляють прагнення людини до трансцендентності — виходу за межі самого себе, їх можна сприймати і як потребу пошуку та знаходження внутрішнього джерела цього виходу (Podzimek 2014).

Згадаймо самого Sókratés: «Наше найбільше благословення приходить до нас тим самим шляхом, що й божевілля, звідси випливає, що божевілля дане нам як божественний дар». Як можна зрозуміти ідею, якій майже дві з половиною тисячі років? Для людини, яка протягом життя вимагається різними ситуаціями з необхідністю певної внутрішньої трансформації, іноді дуже важко і складно виконати сепараційну вимогу і перейти таким чином до наступного етапу свого існування.1 У цей момент відкриваються уявні ворота і прірва кризи, що має різні форми.

Видатний німецький філософ, феноменолог Martin Heidegger сприймає існування людини як рух життєвим шляхом, у єдності тіла і розуму нероздільно, від народження до горизонту життя — до смерті. Народженням, як виходом із праоснови екзистенційної, людина кинута на життєвий шлях і постійно закликається до руху вперед, до горизонту, який називається Telos і сприймається як прояснення сенсу буття в контексті феноменологічному. Початком життєвого руху згідно з heideggerівським феноменологічним підходом є Arche, Dynamis як причина, а Entelecheia як внутрішня мета здійснюється в Ergon, у вчинках людини. Telos, як зовнішня мета-горизонт, є постійним викликом руху, і саме ці чотири причини створюють сутність людського буття та існування. Слово «існування» (existence), однак, у Heidegger використовується виключно для позначення буття людини.

Людина на своєму шляху викликається чимось попереду (Telos), що надає її життю сенсу, мети. Необхідно дозволити цьому поклику дійти до себе, для чого потрібна здатність відпускати (ponechavost). Необхідно мати терпіння до того, що приходить, оскільки на те, що приходить, потрібно налаштовуватися, а це не робота розуму, а емоцій. Heidegger у цьому контексті говорить про так звану dispositio. Людина є доступною (k dispozici) тому, що її перевершує, що є для неї vis major. Дозволити собі слухати є дуже проблематичним, у сьогоднішню постмодерну добу — аж до неможливості. Тому емоції дуже часто заважають, низка курсів і пропонованих технік інструктують учасників, як поводитися з самими собою, як взяти емоції під контроль. Така людина має відчуття, що її життя розгортається залежно від корисності, прагматичності, практичності.

Людина таким чином перестає налаштовуватися на цілісність світу, починає служити системам, у які була вкинута, не обираючи цього заздалегідь. Ситуація для неї стає дедалі складнішою, вона втрачає можливість вибору, а отже, і свободу, не живе з власного джерела. Мати відвагу до зустрічі з тим, що в людині найглибше, що генерує відчуття загрози та тривоги, означає здатність до стійкості перед вкинутістю у світ. Для кожної людини ця вимога означає сутнісну долю. Тому криза є частиною життя з її загрозливим відчуттям, примусовим зарядом до прийняття рішення, вирішенням, але також із контекстом «знерухомлення» і неможливості продовжувати життєвий рух у відкритості та первинній можливості. Сюди належать також блукання, помилки та хиби, які послужать досвідом. В існуванні можна після цього відновити площину відкритості. Свої межі людина пізнає лише тим і саме тим, що їх перевершує, тим, що ризикує (Pelcová 2001, с. 42). Базовим людським досвідом, не лише в цій ситуації, є ТРИВОГА. В існуванні людини, що розуміється як буття у певному часі та місці (часопросторі життя), йдеться завжди про вхід у заздалегідь існуючу і чинну ситуацію, яку дана людина не здатна заздалегідь передбачити. Йдеться про певну вкинутість людини без достатнього розуміння моментного ситуаціювання, про незахищеність і непередбачуваність. Це тривога за буття у світі як таке. Точніше: йдеться про можливість власного небуття, що відкриває завершеність життя у сенсі життєвого руху життєвим шляхом. Тривога — це радикальний досвід, у якому від людини вислизає суще в цілому — вона зустрічається з власною смертю. Та, однак, не приходить ззовні. Вона належить до перебування (pobyt), перебування є лише як буття до смерті. Смертні — це люди, лише людина помирає, тварина гине (Hogenová 2008). Смерть — це оболонка, в якій є НІЩО (там само, с. 31). Hogenová далі продовжує (там само, с. 31): Ніщо є частиною буття, і саме відкриття ніщо спричиняє тривогу. Смерть як оболонка цього ніщо приховує в собі буття буття. Це схованка буття. У зустрічі з власною смертю як з абсолютною межею бере початок власна значущість і нагальність перебування. Якби ми мали в розпорядженні нескінченність часу, ніщо не було б нагальним, ніщо важливим, ніщо справжнім. Це і є заклик до автентичного і власного, завжди мого, до життя у свободі та відповідальності за себе (Heidegger 1996, с. 86). Протилежністю є клопотання (obstarávání), що виходить із порожнечі, яке має форму Gestell (панування техніки), і життя через це стає призупиненістю в сущому.

Екзистенційна тривога — це невизначена і дуже важко визначувана апейронна невпевненість, яка не має меж (peras), її неможливо назвати чи осягнути, і все ж вона належить до життя від початку до кінця. Кожна ситуація, в яку людина в життєвому русі потрапляє, на неї певним чином тисне (Hogenová 2008). Йдеться про страждання — paschein. Цьому тиску потрібно протистояти, йдеться не лише про протитиск, а скоріше про здатність витримати цей тиск без пошкоджень і з можливістю подальшого руху життєвим шляхом вперед. Це може бути тиск фізичний — фізичне навантаження, але також і психічний тиск — стрес. Але кожне paschein є водночас і протитиском, якщо йдеться про живу істоту, можлива активність і, таким чином, уможливлення руху.

Криза — це епізод, що повторюється в людському бутті. Її можна розуміти як суб'єктивно загрозливу ситуацію з великим динамічним зарядом. Згідно з Pelcová (2004), криза пов'язана з відчуттям нагальності вирішення, неоднозначністю варіантів, із дією під тиском. Вона сугестує невідкладність вирішення, тобто певну концепцію стиснутого часу, неповторність ситуації, момент, який неможливо проґавити. З поняттям кризи пов'язується усвідомлення поганої ситуації, а також усвідомлення свободи людини, що імплікує відповідальність за даний стан (там само).

У ситуації людина вкидається навіть без особистого контролю та вибору, ситуації завжди незавершені, на кону завжди є можливість чогось непередбачуваного, що підживлює відчуття страху, і цим живиться тривога, яка закономірно супроводжує ці ситуації. Результатом є певна призупиненість руху життєвим шляхом, людина в кризі має відчуття загрози, але також безперспективності, і часто оцінює свій стан як безвихідний.

У ці моменти життя можна опинитися на межі найвищого людського досвіду, який можна назвати психодуховною кризою (Podzimek, 2014). Це стан, який дуже часто патологізується, але й глорифікується.2

Дуже важко оцінити, який відсоток населення має досвід психодуховної кризи у власних переживаннях, оскільки їхній досвід міг не досягти рівня згаданої кризи або вони пройшли через неї, але не мали на той час у розпорядженні рамки, в які могли б правильно вкласти свій досвід. Причиною був у більшості випадків страх перед нерозумінням, відторгненням або навіть побоювання встановлення психіатричного діагнозу і, таким чином, «наклеювання ярлика» на наступному етапі життя.

Статистичний огляд можна отримати зі старішого дослідження (1991), що базується на джерелах Spiritual Emergence Network — організації, заснованої Christina Grofová. Згідно з цим дослідженням, типовим клієнтом є жінка у віці 40–45 років, яка переживає важкий період — розпад стосунків і сепарацію дітей із сім'ї. Далі жінка у віці 28–33 років після народження дитини та чоловік у віці 45–50 років, який вирішує партнерську кризу або незадоволеність на роботі.

Психодуховна криза (англ. spiritual emergency, або також spiritual crisis) є однією з форм кризи власної ідентичності. Це стан, коли у людини відбуваються значні зміни в системі поглядів чи цінностей (наприклад, її унікальні цілі, цінності, ставлення, переконання тощо), як правило, внаслідок надзвичайного духовного досвіду. Його причиною можуть бути також надзвичайні стани свідомості, містичні, паранормальні чи інші незвичні переживання. Людина може відчувати себе через них під загрозою, або має через дану ситуацію труднощі з опануванням повсякденного життя.

У західній літературі стан позначається як духовна емерджентність — духовні переживання (emergency), і це за умови, що індивід сам або його оточення оцінює стан як кризу. Згадане поняття запровадили Stanislav і Christina Grofovi, етимологічно виходячи з первинного латинського слова emergere — виринання на поверхню, поява, йти вперед.

Повернення до первинного значення слова відкриває також суть переживань людини, яка проходить крізь психодуховну кризу — виринання думок, які на перший погляд є незрозумілими, стан, неспецифічний для ситуації даної людини. Основними є два аспекти, що супроводжують кризу у сенсі виринання — несподіваність (але й нагальність) та небезпека (що супроводжується тривогою), але водночас відкриття нових можливостей.

Цю ситуацію можна порівняти з первинною античною ідеєю відкривання та закривання в єдності, в один момент події, з тятивою лука богині Artemis. Первинна ідея прихованості та неприхованості, виникнення істини у сенсі aletheia.

Змісти розуму в людини, яка в актуальності проходить крізь кризи, можна розуміти як частину колективної свідомості, або так званого універсального поля свідомості, певного фундаменту існування всіх людей. Отже, йдеться про часопростори, які всі люди без винятку мають спільними — архетипові, праосновні.3 Це простір, у якому переплітається теперішнє з минулим, у якому все пов’язане з усім, який населений живими та мертвими без різниці, і в ньому панує «час священного тривання». Це, проте, також вимір, у якому неможливо не відчувати абсолютну особисту відповідальність за долю цілої епохи.

Основні діагностичні критерії

Організація SEN ініціювала у 80-х роках XX століття пропозицію щодо включення психодуховної кризи до американського діагностичного посібника. Пропозицію розробив David Lukoff у 1985 р. (Lukoff 1985) і запропонував три основні критерії:

наявність характерних ознак — екстатичне налаштування, відчуття нового пізнання, зміна сприйняття; якщо присутні марення, вони мають архетиповий характер. Відсутній розлад мовлення та мислення
безпроблемне життя до виникнення даного стану, гострий початок симптомів, стресове переживання як тригер, носій ознаки має інтерес до з’ясування та вирішення
людина, що переживає стан психодуховної кризи, перебуває у мінімальному ризику небезпечної або суїцидальної (самогубної) поведінки.

Пускові механізми психодуховної кризи

Йдеться про ситуації в житті людини, які мають інтенсивний характер і діють як тригер до процесу, що вже підготовлений у людини завдяки її екзистенційній налаштованості. Велику роль тут відіграє так звана темпоральність даної людини. Як зрозуміти це слово? Людина, що існує своїм народженням у часопросторі свого існування, сприймає актуальність життя — презенцію часу. Водночас вона усвідомлює, що було (знає про ретенції), а також про потенції (що саме переживає), і відповідно до цього розплановує майбутній час. Сприйняття не є пунктуальним, людина своїм життям існує в темпоральності — живій часовості, яка функціонує сутнісно, а також сутнісно співзвучна (Hogenová 2011). Ціле, так сприйняте людиною, складається з великої кількості досвідів та відчуттів, здобутих протягом життя. Ситуативність людини в собі несе не лише присутність екстатичного типу, але й минуле, яке простягається у майбутнє. Тим самим створюється своєрідне ціле — вінець, який утворений перетином часу минулого, теперішнього та майбутнього. Феноменологічно можна сказати, що минуле людини приходить з майбутнього, минуле впливає на життя тут і зараз. Те, що вирішує в цьому основному розкладі (роз-кладі)4, засновує все інше.

Як тригер психодуховної кризи в темпоральному контексті можна сприймати:

Загрозу життю — хвороба, травма, операція
Сонну депривацію, екстремальне навантаження
Важкі навантаження у сенсі пологів, викидня, переривання вагітності
Сексуальність — виразні переживання, пов’язані, наприклад, із кризою у стосунках
Смерть близької особи як значну психічну травматизацію
Сумацію життєвих невдач
Психотичні речовини
Раптову втрату структури життя та неможливість заміни
Комбінацію — сумацію вищезазначених факторів

Часто стан нагадує психотичний епізод — у сенсі гострого та перехідного психотичного розладу (ICD-10).

Відмінність, проте, можна вбачати у наступних ознаках та їхньому порівнянні:

Окремі форми психодуховної кризи

Пробудження Kundalini в літературі згадується як енергія — шакті, походження має в індійській духовній традиції. Згідно з індуїстською та буддійською тантричною школою, Kundalini є креативною енергією універсуму в контексті жіночого принципу. Тантричні школи детально описують у картах чакр фізичні, емоційні та духовні прояви. Цей принцип дуже успішно використовується в психосоматичній медицині — реструктуризація особистості та розвиток свідомості. Процес пробудження Kundalini часто супроводжується драматичною фізичною та психічною ознакою (Greenwald, 2002).
Шаманський шлях антропологічно називається ініціаційною кризою. Йдеться про драматичні епізоди стану свідомості в надзвичайності. Під кризою мається на увазі реальна ситуація, часто така, що загрожує життю людини (хвороба, реакція на травму), здебільшого супроводжується також фізичним стражданням і наступним відродженням. Пережитий досвід надає людині вхід у надзвичайні стани і можливість згодом використати це для знаходження areté5 (античний девіз, добро, у сучасній філософській літературі як добротність) у сенсі цілющих процесів самолікування.
Активація центрального архетипу як шлях до прозріння — це стан, коли індивід переживає самого себе як того, хто є центром — напр., світових подій, відповідальності за добро тощо. Теми здебільшого стосуються смерті, жертовності або навіть ув’язнення (Platon та притча про печеру), боротьби між добром і злом, вибору, викуплення, відродження. Проблемою в цьому випадку є міра стресу та надто багато опрацьованого у даної людини — в цей момент колапсує цілісна функція Я, і якщо людина не налаштована на інтерналізацію, може статися проекція на інших людей. У цьому контексті Jung говорив про індивідуацію — процес оновлення з метою особистого розвитку та застосування власного глибшого потенціалу в подальшому житті.
Психічне відкриття, відкриття позачуттєвого сприйняття — позачуттєве сприйняття та інші парапсихологічні явища. C. G. Jung описав цей стан як синхронічність — «смисловий збіг двох або більше подій, причому йдеться про щось інше, ніж про випадкову ймовірність». (Jung 1997). Пасткою для даної людини, яка переживає цей тип духовної кризи, є так зване надування — інфляція Я. Відкриттям нових здібностей підвищується самовпевненість, що може бути причиною відхилення від духовного розвитку.
Одержимість — це досвід, коли дана людина в кризі переживає свій голос, жести та міміку так, ніби вони належать комусь іншому. Відчуття здебільшого вважаються неприємними, аж до зловмисних, дратівливих. Іноді в мовленні того, хто страждає, з’являється навіть звернення до «чужинця» всередині. Стан виникає за схожим принципом, як деперсоналізація або дисоціативний стан, коли певна частина Я відокремлюється і пригнічується у несвідоме.
Кармічні патерни, спогади про минулі життя пов’язані з питанням народження та смерті. Проте необхідно чутливо розрізняти сконструйовані припущення. Спонтанне виникнення спогадів має терапевтичну цінність, але гіпотеза про те, що причини нинішніх життєвих труднощів слід шукати в ланцюгах минулих життів, часто має характер погіршення проблем і лише ускладнює ситуацію. Навпаки, терапевтична робота з переживанням як із реальністю може призвести до усвідомлення елементів, що повторюються, які можна сприймати як певний виклик. Хорошим допоміжним засобом у роботі є так звана концепція – coex (конденсований досвід – experience). Йдеться про переживання, які можуть виявлятися в різних формах – детально про цю тему трансперсональної частини карти свідомості пише Groff Stanislav у своїй праці Dobrodružství sebeobjevování (2000).
Переживання єдності з виходом за межі – трансценденцією — це пікові переживання (Peak experiences), як їх досліджував і описував Abraham Maslow (1976). У філософській літературі цей стан описується як chórismos – прозора простота (єдність) вищого онтичного та онтологічного ступеня – цілого. Людина має здатність переживати оригінальність у своєму житті – «початкування» у повсякденності з можливістю areté. Простоту і приховане в ній ціле, сутнісною частиною якого є людина, але яке водночас осягається людиною, можна назвати початкуванням. Ця взаємопов’язаність у простоті є відчуттям глибокого щастя, яке дуже рідко трапляється в житті. У таку мить людина перебуває у глибокій єдності з цілим світом, і її існування є цілеспрямованим, без об’єктивації успішності, краси, молодості та інших атрибутів влади. Окрім вищеописаного, це можна охарактеризувати такими конкретними елементами: світ є священним, стан важко передати словами, его даної людини розширилося на весь всесвіт, позитивні емоції – відчуття миру, гармонії, аж до подібності з оргазмом. Постмодерна доба є типовою прагненням до переживань, які мають цю здатність виходу за межі (трансценденції). Проте не можна плутати це зі станом «раушу» – адреналіновими переживаннями під час спорту, а також азартних ігор тощо. Це не спрямоване і не може бути спрямоване до «чогось вищого, самоперевершуючого», а отже, не веде до трансценденції.
Ченнелінг — одна з форм інтуїції (ментальний процес), інформація надходить у розум прямим шляхом, без використання безпосередніх сенсорних входів, раціо або спогадів. Людина в цьому стані є своєрідною «текучою рікою», крізь яку пливе інформація, яку неможливо знайти в її життєвій історії. Терапевтично важливим є певне визначення часу (коли так, а коли ні), а також простору. Для полегшення роботи можна використовувати метафору «гостя/гостей» перед дверима дому, і потрібно вирішити, кого запросити далі і в який час. Певною модифікованою терапевтичною формою є дазайн-аналітичне розуміння діалогу зі своїми предками (вже померлими) та нащадками (ще ненародженими) – трансгенераційний діалог (Heidegger 1996).
Переживання близькості смерті – Near death experiences — здебільшого пов’язане з ситуаціями, коли людина пройшла через клінічну смерть. У мовленні та повідомленнях цих людей зустрічаються схожі елементи – позиція спостерігача, переживання подвійної реальності з поступово зростаючою тенденцією бути втягнутим «у ту іншу», від’єднання від фізичного тіла, індуковане проходження крізь пережите життя, також питання та проблематизація – чи вже час відходити? З подальшим поверненням назад. Саме переживання відкриває можливість прояснення значущості життя, стосунків з іншими людьми та цілим світом, відхід від матеріальної прив’язаності та схильність до духовних цінностей у подальшому житті. Подальший розвиток психодуховної кризи дуже часто пов’язаний зі станом, коли дана людина кардинально змінює свій погляд на значущість у житті, на цінності та загальний сенс буття, але оточення залишається незмінним – без цього досвіду. Інтеграція граничного переживання у звичайне життя дуже часто ускладнена позитивною емоцією, пов’язаною з тим, що було пережите «там».

Наступний текст відображатиме трансцендентні переживання, ченнелінг та переживання близькості смерті в емоційній схемі сім’ї та можливості кризової інтервенції в кабінеті сімейного терапевта з орієнтацією на антропологічну проблематику психосоматично орієнтованої медичної практики.

Емоційна схема сім’ї, дім та можливість «домашнення»

Дім, в античному розумінні polis, означає не лише конкретне місце перебування людини. У первісному значенні «pelein» означає перебування, що не розуміється ні владно, ні політично.

Згідно з Hogenová, «дім є джерелом того, щоб бути вперше, і все ж це постійне місце» (Hogenová 2008, с.188). Тут для людини є можливість нібито відродження, очищення, оновлення – у первісному значенні слова. Це, однак, і місце, яке є типовим через вимоги різноманітних життєвих ролей, які приносить часопростір життя. У зв’язку з часопросторовістю життя та вимогою самого життя необхідно пояснити феноменологічний термін «темпоральність».

Згідно з Martin Heidegger, йдеться про особливий вид часовості, коли теперішність не вирвана з існування даної людини, а містить у собі суттєве минуле і водночас передпроєкт у майбутнє. Своїм життям, ex-sistencí, людина «часує», і саме дім є тим місцем, де темпоральність відкривається найкраще. Jan Patočka сприймає дім як розширений організм людини, який має вихід у ландшафт і ціле світу.

Існування людини, якщо розуміти його феноменологічно, можна сприймати як перебування (pobyt-tu), що є результатом «часування». Минуле людини приходить із майбутнього, пережите минуле впливає на теперішність у кожну мить і закладає майбутнє.

Людина народжується в певну групу, стає її частиною. Історія кожної людини, проте, датується ще до її народження конкретним батькам у конкретній схемі сім’ї. Людина спочатку існує як фантазійна дитина в розумі своїх предків, цим вона стає носієм історії. Одна з теорій (Chvála, Trapková 2004) вбачає в цьому ймовірність способу, яким колективна пам’ять, складена з імпліцитних, невідтворених спогадів, захищає себе від зникнення. У цьому контексті згаданий вище стан у формі духовної кризи – ченнелінг – можна сприймати і так, що даний стан настає тоді, коли відбувається «зчеплення» кризи даної людини з хвилюючими переживаннями в історії її предків. Часто травматичні історії предків мають бути закриті саме таким чином – у межах трансгенераційних переносів, і криза в цьому сенсі сприймається як ситуація, що відкриває можливості. Клінічний досвід у роботі сімейних терапевтів засвідчує, що реальні, складні життєві історії оживляють ці перенесені, дуже часто фантазійно збагачені ретенції в розумі (іманентні спогади), і цим запускається цілий ланцюг реакцій у людини, яка актуально переживає кризу.

Сім’ю можна сприймати як емоційну схему, як інтеракційне поле, яке створюється всіма, хто перебуває у певній стосунковості. Керуючими та визначальними є емоції кожного члена або угруповання, кожен тут має своє місце (значуще, відкинуте, несприятливе...) і постійно відбувається спільне узгодження щодо того, яким є світ поза сім’єю, і відповідно до цього розгортається ставлення до світу на рівні dasein – тут і зараз.

У жодному разі не йдеться про випадкову атмосферу, вся родинна система перебуває в емоційному взаємозв’язку; сили емоційного поля хоч і є невимірюваними та неконкретизованими методологічно, проте їх можна сприймати в реакціях та емоційних проявах членів родини.

На початку стосунків пара за допомогою мови та сексуальності8 — інтимності створює так зване «засіткування» свого простору, дому в значенні довірливого та особистого середовища свого помешкання. Тут вони створюють свій власний світ, власну мову (мовлення, але також і спілкування без слів — висловлювання) і культуру, складно узгоджуючи в межах спільного життя кордони родини.

У життєві ситуації кожна людина потрапляє без особистого вибору, що в певній формі виявляє контекст темпоральності емоційної схеми родини. Ситуації є незавершеними, і саме в родинній схемі досвід подолання вимог життєвих криз є дуже цінним даром.

У житті кожної родини є низка періодів, пов’язаних із ситуацією, коли вся система стосунків потрапляє у більш чи менш нестабільний стан. Детальний огляд і опис пропонує праця E. H. Ericksona (1963). Йдеться про сепараційні процеси, які в межах родинної схеми — патернів переплітаються, взаємно впливають один на одного, і в ситуації, коли не відбувається виконання вимоги сепарації до наступних стадій розвитку всієї системи, виникає ланцюгова реакція та можливі ускладнення.

Сепараційний процес індивіда вимагає синхронізації та взаємодії з іншими членами емоційної схеми родини. Нащадок біо-психо-соціально-духовно сепарується до вищої фази розвитку, і водночас предок також сепарується до ролі, яка пов’язана з цією сепарацією, і таким чином уся система просувається життєвим шляхом своїх членів. Йдеться про перехідні періоди екзистенційних потрясінь; у теперішньому присутні невпевненість, тривога, але водночас і пропозиція певної форми свободи — проте вона тісно пов’язана з екзистенційною тривогою, яка супроводжує людину від її початку до кінця існування.

Людську «вольність», якою супроводжується і переживання одразу після народження, можна психологічно-філософськи означити як рух внутрішнього і зовнішнього між «тут і там», із вимогою ризику програшу, постійно в межах вимоги ви-ступання назовні в непевний, незахищений простір співбуття, що прямує до телосу — горизонту життя, смерті.

Протягом життя людина «наповнює» ростові завдання в часопросторі буття. Це не означає, що якщо ростове завдання не здійснюється або здійснюється лише частково у визначений час, настає застигання — зупинка. Ускладнення виникає в наступній ростовій стадії — фазі, відбувається «сумація» — накопичення, і цим ускладнюється так звана осциляція, що є переходом однієї стадії до іншої.

Під осциляцією розуміється базовий людський конфлікт, біполярність між сепарацією та індивідуацією з одного боку і повторним поєднанням з іншого, що можливо лише у формі стосунків. Період осциляції здебільшого є дуже ризикованим для розвитку психодуховної кризи, оскільки тут є велика вимога до гомеостатичних9 процесів тіла і розуму, причому розум має визначальний і формуючий характер.

Кожна нова стадія має переваги та недоліки, що є типовим у самій вимозі життя. У цьому контексті необхідно нагадати, що кожна психодуховна криза відкриває можливість для ускладнень у значенні психосоматичного характеру, але також пропонує виразний життєвий досвід із можливістю розширення життєвого руху даної людини.

Якщо труднощі виникають, вони проявляються вищезгаданими можливими реакціями. Дуже ефективним шляхом впливу є так звана екстерналізація, що є головним інструментом у кризовій інтервенції та подальшій терапії в межах кризи родинної системи. Сутністю екстерналізації є розповідь — історія, в якій труднощі позначаються і «осягаються» за допомогою слова, і таким чином відбувається розуміння контекстів. У такий спосіб суттєво підтримується носій для подолання труднощів. Основою процесу є логотерапія — лікування словом за допомогою другого інструмента — руки, як допоміжного, але також і окреслюючого «інструмента» кризової інтервенції.

Рука і мова як інструмент кризової інтервенції

Кризова інтервенція — це спосіб допомоги в життєвій ситуації, де власних ресурсів для подолання навантаження вже недостатньо. У кризовій інтервенції фахівець із клієнтом зосереджується на проблемі, осередку, тригері, підтримці та вирішенні, причому в реальному часі «тут і зараз», у клієнтовому dasein. Спільний пошук способу, як знайти можливість відновлення призупиненого і звуженого життєвого руху, відбувається у взаємній інтеракції та стосунках терапевт (надавач) — клієнт за допомогою двох базових інструментів турботи — слова і руки.

У соціальній роботі, як і в жодній іншій допоміжній професії, слово не повинно стати лише мостом від надавача до клієнта. Якщо сказано лише це, мається на увазі слово не лише як засіб для комунікації, як інструмент, а слово має значно вагомішу роль у житті людини.

Слово у значенні LOGOS не лише в базовому значенні, а означає передусім мовлення людини з можливістю зосередження. Logos є близьким до legein — що означає: уєдинити, зібрати, бути в простій єдності. Завдяки тому, що людина має доступ до зосередженості, у її основі є logos, вона має можливість повідомлення, ділення, вміє мислити і мислене повідомляти. Тим самим вона є привілейованою в порядку світу. Словом, мовленням людина втягує у своє dasein, відкриває світ іншим людям і водночас впускається у світ інших. Природний світ клієнта відкривається і виявляється в його мовленні, слова — це мости, які з’єднують людину з іншими, з речами, з буттям — отже, з невимовним. Тим, що людина вчиться говорити, вона вростає у світ, у стосунки. Вчитися говорити, проте, не означає мати за мету використання мови як готового інструмента в житті. У своєму розвитку людина проходить через вимогу вростання у світ і до світу, у стосунки з вимогою розуміння, і чим більше мовлення є живим справжнім — автентичним актом, тим більше даній людині відкривається світ.

Рука, як другий «інструмент» не лише кризової інтервенції, а й усіх допоміжних професій, створює дугу між тілом і навколишнім світом, і тим самим довершує єдність — legein. Тілесність як така створюється поєднанням руки і мовлення; мовлення як продовжена рука звертається до світу і цілить у трансценденцію10, рука осягає світ і прямує до ресценденції. Душа людини вростає в природу, але й у космос; природа навколо нас — це продовжене особисте тіло. Цей взаємозв’язок неможливо побачити, потрібна здатність вгляду в сутність існування.

Психодуховна криза в емоційній схемі родини — казуїстика.

Людське існування відбувається у просторі та часі, які неможливо сприймати лише лінійно. Це світ, який населений істотами та речами у взаємних стосунках, і значення не є лише простою каузальністю. У родинній схемі це простір, у якому переплітається теперішнє з минулим, у якому пов’язано все з усім, він утворений темпоральністю і в ньому панує «час священного тривання». Дитина, яка в родину народжується (при-роджується), не володіє мовою чи інструментами абстрактного мислення; на самому початку свого розвитку вона опиняється в часі превербального досвіду, і світ їй показується в первісному зв’язку як єдине ціле — буття. Цей стан у дорослому віці зазвичай не переживається, проте його можна відчути під час сильного емоційного потрясіння, при якому, однак, не відбувається порушення особистісної структури (не йдеться про психотичний стан).11

Під час терапевтичної роботи з сім’єю можна побачити вищезгаданий «священний час темпоральний» під час кризової інтервенції. Типовою є ситуація вимоги так званого референта Patočka – життєвого руху, коли внаслідок кризи сталося потрясіння.

Для пояснення цього поняття необхідно філософськи осягнути життєвий рух, що спрямований від народження до горизонту, з вимогою справжності – автентичності, що означає постійне народження в участі у єдності – цілому. У цьому контексті Heidegger, а також Aristoteles згадують поняття telos (зовнішня мета, сенс), entelecheia (внутрішня мета), arche (початок руху), dynamis (вибір можливостей) та ergon (дія). Jan Patočka описує життя як рух, що стосується чогось, що не рухається (називає його референтом), позначає його як джерело життєвого руху. Першим референтом, названим закріпленням, домом, референтом матері та батька, він має на увазі дім і сім’ю, впевненість і довіру, прийняття, добро, любов і справедливість. Сім’я є вогняним центром (гераклітівське зіткнення світу). У дорослому віці саме ці ретенції, які протондують, створюють присутність з можливістю планування майбутнього. Другим референтом є земля, праця і боротьба; подолання опору земного тяжіння Patočka вбачає у праці та боротьбі за збереження життя; при потрясінні референта (у кризі) настає стан спадання луски з очей, що можна також розуміти як сприятливість для підтримки рівноваги, що несе вимогу подолання опору Землі, але в автентичності буття. Третій референт, названий абсолютом, фронтовий досвід, міститься у втраті впевненості та сутнісному прозрінні й моменті порожнечі – ніщо, що є привацією первісної наповненості, можна сприймати як шлях до істини.

Якщо ми розуміємо кризу як перехідну стадію між двома фазами, вона перебуває у вимозі наближення перетворення, що прямує до рішення. Далі кризу можна також позначити як важку (перехідну) ситуацію, критичний стан, піковий період подолання найбільших труднощів у житті, що має характер особистої кризи у формі розвиткової, екзистенціальної, що веде до психодуховної кризи. З медичної точки зору йдеться про раптовий поворот стану здоров’я на гірше, також раптову зміну перебігу, поворот у хворобі пацієнта, який спрямовується до його одужання або до смерті (це розуміння кризи сягає ще Hippokrates).

У опрацьованих казуїстиках з посиланням на принцип емоційної схеми сім’ї та її онтологічні площини представлено конкретику психодуховної кризи зі спробою герменевтичного12 розкриття сутності виникнення.

Казуїстика № 1

Жінка віком 56 років приходить через раптові проблеми з опорно-руховим апаратом, неможливість руху триває вже тижнями, без інших симптомів, що вказували б на травматичне пошкодження. Стан описується жінкою як ситуація, коли вона не може пригадати, як має виконати рух. Денних чи нічних болів не зазначає, загалом орієнтована в місці, просторі та часі. Ситуація, коли вона не може реалізувати рух своїм тілом, є для неї жахливою. Вона була госпіталізована в неврологію, там висновок без патологічних змін, також в ортопедію та психіатрію, ніде не знайдено жодного висновку, що потребував би терапевтичного втручання. Стан не погіршується, звичайні медикаментозні засоби та реабілітація не мають успіху.

За рекомендацією дільничного лікаря приходить до кабінету психосоматики з індикацією кризової інтервенції. Одразу під час першої зустрічі (у принципах та методологічних процедурах кризової інтервенції) було з’ясовано в контексті часової осі ситуацію, що датується майже п’ятдесятьма роками тому. Жінка була присутня при смерті свого брата, коли як восьмирічна дівчинка мала доглядати за своїм на два роки молодшим братом. Діти гралися поблизу пожежної водойми, і хлопчик впав у воду та потонув. Жінка безпосередньо перед раптовою проблемою доглядала за своєю онукою, і під час купання в басейні на дачі у знайомих дівчинка вислизнула з плавального круга і на коротку мить зникла під водою. Цей досвід з великою ймовірністю дислокував збережений у ретенції пережитий досвід і згодом проявився як труднощі в соматичних структурах у значенні неможливості будь-якого руху (параліч як вияв зупинки життєвого руху в контексті сильного емоційного переживання в темпоральності буття даної жінки). Порушення можна сприймати як певне «стирання» чи дисбаланс у площині структурної та неструктурної схеми тіла13, коли на основі досвіду в площині темпоральній було порушено дуже виразну тему з трансцендентним виходом. Завдяки цілеспрямовано проведеній кризовій інтервенції, без використання медикаментів, стан нормалізувався, проте жінка надалі близько 1,5 року відвідувала психотерапевтичні сеанси дазайн-аналітичного типу в поєднанні з Body Work – роботою з тілом за dr. Schmitt.

Казуїстика № 2

Жінка віком 32 роки, син 2 роки, донька 6 тижнів, чоловік – спортсмен високого класу. Жінка після пологів почувалася дуже добре, обидві дитини народилися в люблячому середовищі, заплановано, пологи завжди проходили дуже добре, спонтанно. Близько десяти днів тому почала мати проблеми в емоціях, не справлялася з денною роботою навколо дітей, була плаксивою і мала відчуття, ніби дивиться на світ «крізь скло», не завжди була «присутня так, як зазвичай», і почала мати також побоювання, що кудись «віддаляється, ніби за якусь завісу, ніби геть з цього світу». Остання річ, яка її налякала і змусила звернутися за консультацією, був візит її померлої бабусі вночі, вона нібито стояла над ліжечком дівчинки і щось говорила, проте не знає що. Зараз має страх, проблеми погіршилися, вона плаксива, роздумує про смерть, але не знає, чи загрожує вона їй, чи дітям, чи чоловікові. Має страх за своїх близьких. У терапевтичній розмові з’ясувалася актуальність в емоційній схемі сім’ї. Чоловік, батько дітей, є спортсменом високого класу, який проводить більшу частину свого часу поза домом. Одразу після народження дівчинки він поїхав на збори до Франції, хоча і за згодою та підтримкою дружини, ситуація була настільки складною для жінки, що відкрилася психодуховна криза, яка має симптоми в диференціальній діагностиці досвіду з трансцендентним виходом. Жінка, ослаблена пологами, без підтримки свого чоловіка як близької особи14, дуже важко переносила вимогу реорганізації всієї сімейної системи при народженні наступної дитини, і вся ситуація відкрила психодуховну кризу, що проявляється втратою можливості радісно переживати актуальність буття; емоційні та когнітивні зміни, пов’язані з материнством, викликали прояви післяпологового блюзу – плаксивість, побоювання за майбутнє, але й галюцинації, все, проте, без супутніх симптомів, що належать до психіатричних розладів. Жінка, перебуваючи у виразній вимозі свого материнства з нагальністю прийняття ролі матері двох дітей, була терапевтично підтримана (запевнення в нормальності ситуації, запевнення в прийнятті ролі матері двох дітей, допомога з боку ширшої сім’ї, але й роздуми про сенс продовження батьком своєї спортивної кар’єри, коли він не зможе в повсякденності виконувати свою батьківську роль), її стан швидко стабілізувався, не було вдано до медикації, і тим самим відкрилася можливість продовжувати грудне вигодовування, бути «більше» зі своїми дітьми і згодом переоцінити всю онтологічну заснованість сім’ї та дому.

Казуїстика № 3

Чоловік, 42 роки, успішний підприємець, 2 місяці тому під час стрибка з парашутом сталася несправність, і він перебував у безпосередній небезпеці для життя. Все закінчилося добре, навіть без серйозних травм, проте відтоді він відчуває «інакшість» у своєму житті. Він вступає в конфлікт зі своїм близьким оточенням, яке не налаштоване на зміни в його житті й не розуміє його. Чоловік не бачить сенсу ходити у свою фірму та накопичувати майно, більшу частину коштів він віддав на благодійність, що викликало велику хвилю спротиву у його дружини та дітей. Конфлікт загострився в момент, коли він пожертвував значну суму притулку для собак. Чоловік хоче проводити свій час зовсім інакше, проте має відчуття абсолютного неприйняття з боку близьких, що викликає у нього смуток, він почувається самотнім і незрозумілим. Найбільше ж його приголомшило і навіть паралізувало зауваження дружини про те, що вона подасть на перегляд його дієздатності, і вона домовилася про обстеження у психіатра, дуже визнаного фахівця — судового експерта. До кабінету він прийшов головним чином для того, щоб проконсультуватися щодо свого поточного стану, зміни у своєму сприйнятті, а також щодо подальших можливостей захистити свій досвід і відкрити собі можливість інакшості у своєму подальшому житті. Він побоюється ускладнень, але не може нічого змінити в даній ситуації, що для нього також частково жахає, і він приходить у стані певної розхитаності, а також переляку щодо того, що відбуватиметься в сім'ї в майбутньому. Загальних подій у цьому напрямку він не розуміє, боїться втрати дому та відторгнення найближчими. Кризова інтервенція принесла загальне заспокоєння і відкрила шлях до терапевтичних зустрічей. Чоловік відвідує психотерапевтичну підтримуючу спільноту, середовище сприймає дуже добре, головним чином тому, що тут панує атмосфера прийняття, і загалом йому вдається налаштовуватися на ситуації у своєму житті без відчуття ізоляції, самотності та загрози втрати близькості з іншими людьми.

Коментар до казуїстик

Усі три казуїстики об'єднує одна риса — до моменту виникнення «дивних» симптомів в анамнезі клієнтів не було жодної незрозумілості, у минулому не було діагностовано жодного психіатричного розладу (атаки), і їхня система стосунків не виявляла жодних значущих відхилень. У всіх трьох клієнтів у зв'язку з кризовою інтервенцією та подальшою психотерапевтичною підтримкою відбулося повне зникнення симптомів, і у всіх трьох помітне зрушення у самопізнанні, самооцінці та загальному переживанні актуальності життя, а також у проекції на майбутнє.

Дані казуїстики також мають спільне те, що головна проблема полягала не в самому досвіді, а в певному сенсі відбулося певне зчеплення — що було і в ситуації граничного переживання під час стрибка з парашутом (як третій референт Jana Patočka — у сенсі фронтового досвіду, відкриття ніщо у сенсі порожнечі як привації наповнення).

Дуже важливо, щоб у терапевтичній інтервенції була присутня і певна форма едукації — пояснення того, що процес є нормальним, і підтримка клієнта у можливості знайти для себе прийнятне пояснення феноменів, які супроводжують кризу, є необхідністю (галюцинації — бабуся, як дуже близька особа, яка вже померла, над ліжечком дівчинки, трансгенераційний діалог у гайдеггерівському розумінні мертвих з живими).

Далі, всі три випадки об'єднує також успішність не лише кризової інтервенції, а й короткострокової психотерапії дазайн-аналітичного типу. Важливим аспектом є також підтримка клієнта до зміни погляду не лише на супровідні феномени, а й на самого себе, та відкриття можливості використати пережитий досвід з користю для майбутнього часу у своєму існуванні. Тут варто зазначити, що повага терапевта до історії клієнта та можливість налаштування на його актуально пережитий природний світ допомагає у встановленні та підтримці терапевтичних стосунків, що дозволить клієнту повернути повагу до самого себе, а терапевту принесе відчуття добре виконаної роботи та досвід. Процес і користь є двосторонніми, збагачувальними.

Кризова інтервенція при психодуховній кризі

Метою перших кроків є повернення клієнта з області неконтрольованої психодуховної кризи до контрольованих переживань, які супроводжують психодуховну кризу. Загалом діє правило: чим більше бар'єрів має клієнт, тим бурхливішим буде весь процес. Суттю є побоювання негативних наслідків. Тому основою кризової інтервенції є безпечне середовище, конфіденційність, прийняття інтимності. Конкретні можливості та способи кризової інтервенції відрізняються залежно від того, на якій фазі психодуховної кризи клієнт звертається до терапевта. Перший контакт здебільшого відбувається або телефоном, або за допомогою інтернет-комунікації, що є для клієнта певною безпечною формою, і контакт можна будь-коли завершити. Дуже часто запевнення в тому, що повідомлені переживання не вказують і не підтверджують психіатричний діагноз і що не загрожує гостра госпіталізація у психіатричне відділення, відкриває можливість особистої зустрічі в кабінеті. У цей момент терапевту вже потрібно думати про диференційований діагноз, стежити за мовою та рухами тіла, головним чином рук. Відповідно до висновку відбуватиметься і подальша підтримка.

Виключити інші захворювання, ідеально — обстеження соматичним лікарем. У контексті психодуховної кризи присутні зміни сприйняття, емоцій, когнітивних функцій, але це також можуть викликати інфекції у сенсі сепсису, онкологічні захворювання, серцево-судинні захворювання та дегенеративні ураження мозку. Деякі симптоми психодуховної кризи також притаманні захворюванням на діабет, токсичним станам або хронічній серцевій недостатності (Grof 1986).
Мінімальне використання медикаментів, що дозволяє стежити за розвитком усього процесу в природності та закономірності подій. У важчих станах, що супроводжуються безсонням, можна застосовувати гіпнотики, завдяки чому усувається втома, або ми призначаємо селективні фармакопрепарати, наприклад, для зниження тривоги, для усунення загрози самогубства.
Тихе та безпечне середовище, при психодуховній кризі супровідною ознакою є висока емоційна сенсибільність. Ідеальне приміщення для надання кризової інтервенції — це стримано облаштована кімната з природним освітленням. Заспокійливе середовище, з пропозицією безпечного та захищеного простору, дозволяє клієнту більше довіряти.
Роль терапевта є дуже значущою і згадується також у попередньому тексті. Важливим аспектом є ерудованість, що пов'язано також із досвідом та людською зрілістю в автентичному житті.
Інформація про психодуховну кризу, що передається клієнту, є дуже важливим елементом усього процесу кризової інтервенції. Надання рамки інформації допоможе клієнту знизити тривогу і терапевтично дозволить налаштування ефективної подальшої терапевтичної підтримки.

Методологічна підтримка перебігу кризової інтервенції

Контакт – початок уже під час телефонної комунікації, подібна вимога є і в інтернет- чи іншій площині комунікації. Під час особистої зустрічі потрібно зберігати зоровий контакт із частішими відведеннями очей (це не так наполегливо) і дотримуватися також комфортної дистанції особистого контакту, все визначає клієнт. Метою є вписати досвід у позитивну рамку і тим самим відкрити можливість подальшого зрушення в комунікаційній площині.
Присутність dasein – «тут і зараз» з орієнтацією мови на побачене, почуте та пережите. Все спрямовано на підтримку впевненості в собі, самоповаги, на обмін емоціями, і завдяки цьому стає можливою так звана симетрична робоча альянс (напр., «Я радий, що можу розділити з вами...», «Я підтримую вас у вашій думці...», «Я радий, що...»).
Підтвердження кордонів шляхом того, що терапевт підтримує та поважає клієнта в його особистому просторі, інтимності. Це відкриває можливість працювати з тілом, що є важливою частиною кризової інтервенції — у сенсі відновлення єдності тіла та розуму, відновлення арете і, таким чином, інтервенції на рівні габітусу.
Підтримка творчого вираження клієнта за допомогою альтернативних технік кризової інтервенції як підтримка вираження духовних переживань.
Аретація у сенсі повернення «до цілісності світу» у сенсі індивіда, що існує в суспільстві та у світі, відновлення стосунків з іншими людьми, з тваринами та з природою.
Їжа, тепло, безпека – основа біо-психо-соціально-духовного існування, складова піраміди потреб Маслоу. Часто необхідно надати клієнту також теплу ковдру як певну форму ізолятора від навколишнього світу – як тиску у сенсі paschein (тиснення, стискання, що є також у змісті самої кризи не лише на психічному, а й на фізичному рівні переживання).
Проста ритмічна активність, яка налаштовує структурну та неструктурну частини організму. На практиці виправдовує себе, якщо клієнт згоден, ведення терапевтичної розмови в наступному процесі під час прогулянки терапевта та клієнта у певній гармонізації та ритмі руху й мислення.
Рекомендувати літературу, відповідну на розсуд терапевта з огляду на загальний настрій клієнта, яка опрацьовує дану тему та пропонує також можливі погляди на позитивне використання у подальшому житті.

Окремого розділу, безумовно, заслуговувала б конкретизація роботи з родиною клієнта. Необхідно залучити близьких до співпраці та виявити інші можливі джерела допомоги. Часто саме корінь живлення психодуховної кризи криється саме в емоційній схемі родини (див. згадану казуїстику), і кооперація окремих членів усієї системи є необхідністю. Ми повинні, однак, усвідомлювати, що вся система перебуває у взаємозв'язку, і дуже часто тут помітна також висока ригідність та небажання на свідомому, а також несвідомому рівні будь-що змінювати.

Висновок

Типовим клієнтом кризової інтервенції, який страждає від гострого стану психодуховної кризи, є чоловік або жінка, що виглядають замкненими, розгубленими, все це проявляється також у їхній мові. Їхня поточна ситуація є обтяжливою, яку вони хоч і рефлексують у мові, але часто дуже важко і незрозуміло, іноді не здатні говорити взагалі. Часто з'являється повідомлення про побоювання, чи не належать вони до божевільні, або також побоювання відторгнення іншими людьми, якщо справа дійде до проявів так, як вони це внутрішньо відчувають. Клієнт у гострому стані психодуховної кризи матиме надзвичайні стани свідомості, фізичні труднощі та іншу широку гаму інших труднощів, проте буде здатним до терапевтичних стосунків. Найінтенсивніший період симптомів може тривати від 14 днів до 4 місяців, повернення до нормального стану супроводжується відновленням функцій, які сприймалися як дискомфортні, нормалізацією стосунків, і припиняться також надзвичайні феномени. Після повного завершення епізоду дана людина матиме відчуття, що відбулися позитивні зміни в її житті, вона має іншу ціннісну систему і інакше переживає свій часопростір життя – її життєвий рух має іншу цінність і широту в можливості здійснення. У комплексі життя змінилася ентелехія (внутрішня мета), динаміс (можливість до руху) та ергон (вчинок) даної людини. Також сприймається в інакшості зовнішня мета – телос. Психодуховну кризу можна звести до простої лінії: тригер – змінений стан свідомості, проблема, шок – поступове згасання – повернення до норми.

Як просто для визначення, як важко для вираження та життя для людини, що проходить через стан духовної кризи.

Автор: PhDr. Helena Kalábová, Ph.D. Кафедра соціальних студій та спеціальної педагогіки Факультет природничо-гуманітарний та педагогічний Технічний університет у Ліберці Література

GROF, S., GROF, Ch., 1999. Krize duchovního vývoje. Praha: Chvojkovo nakladatelství. ISBN 80-86183-09-2 GROF, S., GROF, Ch., 1999. Nesnadné hledání vlastního já. Praha: Chvojkovo nakladatelství. ISBN 80-86183-10-6 GROF, S., 2000. Dobrodružství sebeobjevování. Praha: Perla. ISBN 80-85206-15-3 CHVÁLA, V., TRAPKOVÁ, L., 2004. Komplexní terapie psychosociálních poruch. 1. vyd. Praha: Portál. ISBN 80-205-0309-9 HEIDEGGER, M., 1996. Básnicky bydlí člověk. 1. vyd. Praha: OIKOYMENH. ISBN 80-7298-165-X. HOGENOVÁ, A., 2005. K problematice poznání. 1. vyd. Praha: PedF UK, ISBN 80-7290-222-9 HOGENOVÁ, A., 2005. K problematice těla. 1. vyd. Praha: PedF UK. ISBN 80-7184-580-9 HOGENOVÁ, A., 2006. K fenoménu pohybu a myšlení. 1. vyd. Praha: Eurolex Bohemia. ISBN 80-86861-72-4 HOGENOVÁ, A., 2002. Kvalita života a tělesnost. 1. vyd. Praha: Karolinum. ISBN 80-7184-580-90 HOGENOVÁ, A., 2008. Jak pečujeme o svou duši? 1. vyd. Praha: PedF UK. ISBN 978-80-7290-3 HOGENOVÁ, A., 2009. Starost o duši. Praha: PedF UK. ISBN 978-80-7290-393-1 HOGENOVÁ, A., 2011. Jsme rozhovorem. Praha: PedF UK. ISBN 978-80-7290-526-3 JUNG, C. G., 1999. Tajemno na obzoru. O fenoménech UFO a mimozemských jevech. Brno: Nakladatelství Tomáše Janečka. ISBN 80-85880-20-2 JUNG, C. G., 1997. O synchronicitě. Výbor z díla – svazek II. Brno: Nakladatelství Tomáše Janečka. 978-80-262-0719-1 MASLOW, A. H., 1976. Religions, values and peak-experiences. New York: Penguin books. PATOČKA, J., 1996. Péče o duši I. 1. vyd. Praha: Oikuméne. ISBN 80-86005-24-0 PATOČKA, J., 1999. Péče o duši II. Praha: Oikúmené. ISBN 80-86005-91-7 PATOČKA, J., 1988. Péče o duši III. Praha: Váhy. ISBN 80-86005-24-0 PELCOVÁ, N., 2004. Filozofická a pedagogická antropologie. 1. vyd. Praha: Karolinum. ISBN 80-246-0076-5. PELCOVÁ, N., 2001. Vzorce lidství. Praha: Karolinum. ISBN 80-85866-64-1 PODZIMEK, M., 2014. Spiritualita v době sekuralizace. Ružomberok, KU: Verbum. ISBN 978-80-561-0160-5 Інтернет-джерела: BENDA, J., 2001. Mystika a schizofrenie. Mystické zážitky jako předmět klinického zájmu. Rigorózní práce. Praha, Katedra psychologie FF UK. Viz též http://go.to/bend LUKOFF, D., 1985. The diagnosis of mystical experiences with psychotic features. Journal of transpersonal psychology, s. 155–181.

1 Ex-sistence (екзистенція) – мається на увазі феноменологічно як ви-ставання у певні рухові фігури в контексті життя з вимогою подолання перешкод на життєвому шляху. 2 Деякі шизофреніки вважалися містиками, деякі містики були діагностовані як психотики. 3 Праоснови, грецькою archai, є чотирма, і їх виявляють чотири різні явлення сонячного бога у Стародавньому Єгипті, вони відповідають чотирьом розділам найважливішої історії Тори, книги Вихід, але так само і чотирьом міфічним просторам античного Тартару та четвірці великих олімпійських богів. Ті самі archai виявляють також чотири зупинки в'язня, який виходить у Платоновій притчі з печери, і так само відповідають прологам християнських євангелій. Архетипові часопростори можна спостерігати не лише під час індивідуації, і їх виявляють не лише великі історії та міфи. Їх можна спостерігати також на рівні систем: поколіннєві спільноти, родини, робочі спільноти аж до рівня загальносуспільного. 4 Вкиненість у сенсі ситуативності людини на життєвому шляху в незахищеності, у вимозі екзистенційної тривоги. 5 Вираз Areté вперше зустрічається у грецькій писемній традиції у VI ст. до н. е., здебільшого згадується у зв'язку

6 Початкування пов’язане з відкритістю людини до можливості автентичного — справжнього життя, що є оригінальністю в кожну мить життя, з можливістю хоризму як сутнісного досвіду свободи та єдності з цілісністю світу. Протилежністю є починання, що є повторенням переживання без оригінальності, яке веде до несповненості сутності життя і подальшого обмеження можливості життєвого руху загалом — габітуально.

7 Dasein — тут і тепер, згідно з M. Heidegger, перебування, буття-тут, стосується лише людського існування, пов’язане з logos — багатозначний вираз: слово, зосередження, що є для людини також «носієм» і можливістю ставати вдома.

8 Сексуальність є джерелом значної енергії, що полегшує адаптацію до нововиникаючих емоційних вимог — партнерства та батьківства. Важливо, проте, щоб сексуальність батьків залишалася інтимно парно відокремленою, лише так буде створено насичувальне поле соціальних та емоційних реакцій, що забезпечить біо-психо-соціально-духовну наповненість.

9 Гомеостаз як здатність підтримувати сталість — рівновагу, areté. Протилежністю є дизаретація — нерівновага, і результатом є розлад, але завжди мається на увазі у значенні тіла і розуму як невіддільних понять.

10 Мова спрямована за горизонт, рука обмацує світ — охоплює речі, спрямовується до ресценденції — сущого (res-річ).

11 Низка наркотичних речовин викликає екстатичну форму переживання-стану, що несе із собою ризик відкриття психотичної атаки.

12 Герменевтичне розуміння — мистецтво інтерпретації, герменевтика як наука про цілі, способи та застосування тлумачення. Ключовим словом є verstehen — розуміння, з метою розуміти сенс того, що належить до людського життя. Існує, проте, ще поняття verklaren — пояснення. Природа та процеси в ній пояснюються, людське існування у значенні духовного життя необхідно розуміти. У випадку медицини, а також інших допоміжних професій, це розрізнення є дуже важливим. Йдеться про два відмінні способи пізнання, про два різні підходи до пояснення хвороби. Необхідно розуміти існування пацієнта, клієнта.

13 Втілення у значенні структурної схеми тіла (форма тіла та зміст соматичних структур — феноменологічно soma та sarx) та неструктурної схеми тіла (тіло одухотворене, у феноменологічному розумінні pexis), у злагодженості волі, почуття, розуму та моторики в один момент.

14 Чоловік і жінка мають в емоційній схемі сім’ї свою незамінність, і загалом діє правило — жінка є настільки доброю у своєму внутрішньому просторі дому (forum internum), наскільки її підтримує чоловік. А чоловік є настільки добрим, наскільки йому дозволяє і відкриває зовнішній простір (forum externum) його жінка. Добрий — мається на увазі у значенні areté (чеснота, добро, добротність).

Схожі статті

Про автора