Публікація має на меті наблизити життя єврейських релігійних громад з особливим акцентом на єврейську освіту на півдні Словаччини. Це розширене видання вже існуючої книги, яка була видана у 2001 році угорською мовою під назвою „A csallóközi és mátyusföldi zsidó iskolák története 1845-1945“. Оригінальна публікація доповнена великою кількістю нових джерел, інформації та фотодокументації. Вона подає стислий огляд виховно-освітньої системи, шкільних законів та розквіту єврейських громад у муніципалітетах Дунайська Стреда, Галанта, Єлка, Середь, Сладковичово, Шаморін, Трнава, Вельки Медер та Злате Класи.
ПЕРЕДМОВА
Без знання педагогічного минулого, без знання розвитку шкільництва, того, як вони змінювалися з часом, було б неможливо уявити педагогічну сучасність, яка має в ньому своє коріння. Обрана проблематика створює комплексний образ історії єврейського шкільництва та педагогіки, яка була неадекватно представлена в межах історії словацької педагогіки. Ця публікація має частково усунути ці прогалини.
Єврейський народ можна порівняти з деревом. На їхньому прикладі виникло християнство, і з язичників стали віруючі християни. У переносному значенні щепа представляє християнство і віру, які не можуть існувати без основи, тобто без дерева. Євреям ми можемо завдячувати тим, що ми навернулися, почали перевиховувати дітей та молодь. Причому десять заповідей Мойсея ми взяли за основу, тобто альфу і омегу нашої віри. У першооснові вона висловлює все моральне, що при максимальному дотриманні має усунути всі накази, заборони та розпорядження.
Цією публікацією я хочу наблизити життя єврейських релігійних громад з особливим акцентом на єврейську освіту на півдні Словаччини, яка була неадекватно представлена в історії педагогіки. Це розширене видання вже існуючої книги, яка була видана у 2001 році угорською мовою під назвою „A csallóközi és mátyusföldi zsidó iskolák története 1845-1945“. Оригінальна публікація доповнена великою кількістю нових джерел, інформації та фотодокументації. Вона подає стислий огляд виховно-освітньої системи, шкільних законів та розквіту єврейських громад у муніципалітетах Дунайська Стреда, Галанта, Єлка, Середь, Сладковичово, Шаморін, Трнава, Вельки Медер та Злате Класи.
Тему неможливо досліджувати лише окремо, а в глобальному масштабі, в іншому випадку йшлося б лише про вирваний контекст. До самого тексту я додала фотографії шкіл та інших документів, які демонструють існування єврейського шкільництва. В окремих розділах, прямо в тексті, з'являються автентичні єврейські слова, які пояснюються в дужках.
Збережені джерела можуть послужити як конфронтація педагогічного минулого і сучасності. Історію та розвиток єврейського шкільництва я наближаю в хронологічній послідовності від кінця XVIII століття до кінця Другої світової війни.
Матеріал для опрацювання теми роботи я отримала з вивчення джерел, з архівів та вивченням літератури. Я мала в розпорядженні хроніки, які не були видані друком, проте зберігають важливу інформацію. Потрібно було вивчити енциклопедії, словники, монографії, що займаються обраною проблематикою, та переглянути бібліографічні огляди. При опрацюванні я використала кілька методів: вивчення фахової літератури, інтерв'ю, кероване інтерв'ю та дослідження історичних джерел. Я використала статистичний та порівняльний методи, чим хотіла чисельно виразити співвідношення єврейського населення до загальної кількості жителів, що фактично підтвердило обґрунтованість та потребу виникнення єврейського шкільництва.
Публікація створена прямим методом опрацювання фактів на основі евристичного методу. Опрацьований матеріал я проаналізувала та впорядкувала у цілісне ціле.
Два найважливіші чинники вплинули на заснування єврейських шкіл. Одним з них була відсоткова частка євреїв у окремих регіонах, що впливало на створення та заснування єврейських шкіл. Другим чинником було розпорядження Йосифа II від 1788 року про Інструкцію для візитаторів національних шкіл в Угорщині, яке спричинило розвиток та заснування єврейських шкіл. Наміром єврейських релігійних громад було врятувати єврейські народні школи від зникнення, узгодити навчальні плани для єврейських шкіл на основі програм, виданих державою, проте залишити інтенсивне релігійне виховання в школах. Зміст навчання був орієнтований на те, щоб у народних школах діти читали та засвоювали знання про славетне минуле єврейської етики та історії.
Книга призначена для євреїв, неєвреїв, педагогів та студентів, для всіх, хто усвідомлює, що найбільшим капіталом є і завжди буде освіта.
З М І С Т
- Історичний огляд єврейського народу
- Огляд історії єврейської освітньої системи
- Біблійний період (1010-926 рр. до н. е.)
- Період Мішни (925 р. до н. е. – 640 р. н. е.)
- Період середньовіччя (640-1492)
- Період перед новим часом (1492-1780)
- Новий час (1780-1912)
- Розвиток та огляд шкільних законів 1868-1945
- Розвиток шкільництва та педагогіки після 1918 року
- Єврейські закони та педагогіка
- Навчальний план дворічного навчання для єврейських педагогів
- Джерела до організації та управління єврейським шкільництвом
- Єврейська школа в Дунайській Среді (1848 – 1945)
- Єврейська школа в Галанті (1845-1944)
- Єврейська школа в Єлці (1781-1944)
- Єврейська народна школа в Середі (1781-1944)
- Єврейська школа в Сладковичові (1903-1944)
- Єврейська школа в Шаморіні (1872 – 1940)
- Єврейська школа в Трнаві (1850 – 1945)
- Єврейська школа у Великому Медері (1848 – 1912)
- Єврейська школа в Златих Класах (1860 – 1945)
Місто лежить на Дунайській низовині на правобережному валу Вагу. З 1642 року воно розвивалося як панське містечко з ринковим та ярмарковим правом, розширеним у 1714 році. У гербі воно мало укріплення з вежею та брамою, збоку дві маленькі вежі з двома зірочками.
Для повноти наведу статистичний огляд співвідношення євреїв до населення в Середі з 1728 по 1948 рік згідно з Краєзнавчим словником муніципалітетів Словаччини 1 та Енциклопедією єврейських релігійних громад.
З даних 1865 року випливає високе співвідношення євреїв до загальної кількості населення та обґрунтованість створення в Середі єврейської народної школи.
Вигнання євреїв із західних країн на схід, а саме з Чехії та Моравії, досягло піку у XVIII столітті. Коли муніципалітети, що лежать у долинах Малих Карпат, були вже переповнені євреями, інші переселенці потрапили в долину Вагу і там оселилися. Так відбувається заснування великих єврейських громад у південному басейні Вагу. Серед таких муніципалітетів була і Середь.
Ми не знаємо точно, коли заснували в Середі релігійну громаду. З факту, що серед надгробних пам'ятників, перенесених зі старого на новий цвинтар, ми знайдемо кілька з років 1700–1750, можна зробити висновок, що вже у XVII столітті в цьому муніципалітеті жили євреї. Відомо також, що певний Саламон Бір, постачальник солі, близько 1720 року старанно займався питанням судноплавства по Вагу. За словами хроніста Корабінського, у Середі наприкінці XVIII століття були „beruhmte Jahrmärkte“ – славетні ярмарки, що без євреїв у той час важко собі уявити.
Приблизно у 1781 році в громаді при синагозі заснували приватну єврейську народну школу, у якій викладали також світські предмети.
У 1840–1874 роках головним рабином був Беньямін Вольф Фукс, учень Хатама Софера. Після його смерті головним рабином став його син Мойше Герман Фукс, засновник відомої середської єшиви. Під час його діяльності фінансувалися народна кухня, будинок для літніх людей та притулок для бідних.
У 1865 році в Середі та навколишніх селах проживало загалом 2443 євреї – після Братислави та Дунайської Стреди це була найбільша громада на території сучасної Словаччини. Цілком природно, що така громада мала синагогу, бет-мідраш, мікву, школу та будинок для літніх людей. Крім того, тут були кошерна бойня та пекарня маци. Справжні архівні записи в повному обсязі підтверджують існування цих установ. Середь була осередком рабинату ще з найдавніших часів. Одним із її перших рабинів був Давид Леві, який походив із Голешова. Нам відомі також імена інших рабинів, загалом сильних особистостей та видатних талмудистів. Після конгресу 1868 року релігійна громада в Середі приєдналася до ортодоксального напрямку. Євреї відігравали в Середі важливу роль в економіці, і їм належало багато важливих підприємств, серед них цукровий завод та фабрика кавових виробів.
У 1877 році євреї були членами середського читацького гуртка, на чолі якого стояв Еміль Епштейн. У тому ж році виникла комісія для створення ремісничої школи при муніципальній раді, членами якої були також Моріц Рігер та д-р Армін Розенбаум. У згаданому навчальному році в ремісничій школі навчалися також єврейські студенти – рівно сім учнів.
Відомі імена уродженців Середі, які закінчили дворічне навчання для єврейських педагогів у Будапешті, де здобули фахову кваліфікацію для виконання професії вчителя. Адольф Фрід закінчив навчання та здобув кваліфікацію у 1892 році, Ліпот Варшаньї у 1895 році та Генрік Фроммер у 1897 році. Зі збережених джерел нам невідомо, де вони працювали після закінчення навчання.
Під час Першої світової війни багато євреїв були солдатами, і чимало з них загинуло на фронтах. На цвинтарі встановлено стовп з їхніми іменами.
За часів Першої республіки добробут середських євреїв зріс, але їхня кількість зменшувалася, оскільки багато хто переїхав до більших міст. Цей факт демонструє також збережений матеріал, що знаходиться у Державному районному архіві в Галанті з осідком у Шалі, а саме: Розпорядження міністерства внутрішніх справ про перепис євреїв, Припис Міністерства внутрішніх справ про виключення євреїв із державної служби, Припис розпорядження Міністерства внутрішніх справ про розпуск єврейських товариств та організацій, Дозвіл на проживання євреям, які перебувають на території СР, та інші, не перелічені тут дані.
З річного звіту хлопчачої та дівчачої міщанської школи за 1917/18 навчальний рік, який склала директорка школи пані Шаролта Селеньї, зрозуміло, що в цей період у єврейській народній школі єврейську релігію викладав Мор Леві, щотижня по 2 години.
У міжвоєнний період громада перебудувала неокласицистичну синагогу та побудувала навколо неї кілька споруд. Громада мала 6 працівників і, крім іншого, утримувала п'ятикласну народну школу з викладанням словацькою мовою, школу Талмуд Тора (майже 50 студентів) та велику єшиву. Єшива мала близько 100 слухачів із ЧСР та закордону. Виникла також дівчача релігійна школа Бет Яков. З перепису населення 1921 року випливає, що населення Середі на 16,8 % складалося з осіб єврейської національності. У 1930 році ця частка знизилася до 15,3 %.
У 1930/1931 навчальному році на чолі єврейської народної школи стояв Леопольд Фішер. Зберігся звіт про бідних учнів, де адміністратор школи просить муніципальну раду в Середі про закупівлю навчальних посібників для бідних учнів. У самому звіті наведено іменний список учнів з 1-го по 5-й клас, імена та професії батьків із точною адресою та необхідні навчальні посібники з фінансовим розрахунком.
Про високий рівень школи свідчить і той факт, що пан Леопольд Фішер на установчих загальних зборах Спілки єврейських вчителів у ЧСР, що відбулися 26 грудня 1935 року в Єврейській народній школі в Жиліні, був обраний до комітету цієї спілки. Зі збереженої хроніки Спілки єврейських вчителів у ЧСР випливали 4 завдання: 1. врятувати єврейські народні школи від зникнення 2. скласти навчальні плани для єврейських шкіл на основі планів, виданих державою, щоб виховання в школі було інтенсивно релігійним, єврейським 3. подбати про те, щоб єврейська дитина вже в народній школі читала про славне минуле єврейської етики, опубліковане в словацько-єврейських читанках 4. спілка хотіла працювати над вихованням молодих єврейських вчителів та над розширенням єврейських шкіл до 8 класів.
Згадане третє завдання спілка реалізувала у 1937 році під час видання журналу «Читання єврейської молоді». Автором і редактором журналу був голова спілки Ізідор Шварц. Журнал мав 16 сторінок.
У тому ж році спілка видає і власний підручник під назвою «Вправи з історії Ізраїлю для єврейських народних шкіл», авторами якого були Шимон Фехер та Генріх Бреннер, нітранські вчителі.
Вправи написані в єврейському дусі. В окремих статтях приділялася увага моральності та слухняності. Велику увагу при цьому приділяли вихованню гігієнічних навичок. Цікавими є також ребуси, які спонукали учнів до творчості та логічного мислення. Попри кілька десятиліть, що минули, підручник не втратив своєї актуальності.
Із середніх шкіл у 1940–1941 роках виключили єврейських учнів. Релігійна громада вирішила розширити народну школу до 8 класів. У цей період її відвідувало понад 100 учнів. Приблизно 40 молодих студентів були розподілені Глінковою гвардією до робочих груп.
Центральне управління євреїв організувало перший єврейський робочий центр у кількості 781 єврея навесні 1941 року. З містом пов'язана історія середського єврейського робочого табору, яка є досить цікавою. Доказом цього є також збережений архівний матеріал, який свідчить про існування єврейської народної школи в робочому таборі.
У робочому таборі в 1942 році заснували школу для дітей, їх навчала Йолана Шварцова. Молодші класи відвідували дитячий садок. У 1942 році майже всіх євреїв депортували, серед них і останнього рабина Мозеса Екштейна, який керував рабинською школою. У книзі Encyklopedia of Reg. Zi. Vol. l, виданій у Єрусалимі в 1958 році, на сторінці 181 опублікована його біографія з фотографією. Він загинув у Любліні в 1942 році. У жовтні, після припинення депортацій, у Середі залишилося близько 70 євреїв, які були тимчасово захищені винятками. Виняток отримав також кантор, вчитель Валлер Бернат. Попри децимацію єврейської громади, діяльність релігійної громади завдяки Арону Шварцу не переривалася. Через малу кількість дітей єврейську школу закрили. Зі звіту до Шкільного наглядового управління в Трнаві від 3.11.1944 ми дізнаємося, що у 1944/1945 навчальному році в школі вже не викладали, бо «вчителів у таборі немає».
Єврейська народна школа востаннє функціонувала у 1943/44 навчальному році, оскільки у 1944/45 навчальному році у згаданій школі розміщувався штаб Глінкової гвардії.
ВИСНОВОК
Опрацюванням історії єврейських шкіл на Південній Словаччині я частково хотіла зробити внесок у заповнення білих плям в історії педагогіки.
На основі вивчених матеріалів я дійшла висновку, що Біблія становить основу всієї єврейської навчально-виховної системи. Також із вивченого випливає, що євреї цілеспрямовано навчали своїх дітей з дуже раннього віку. Як тільки дитина починала говорити, її вчили кількох уривків із Закону. Це свідчить про те, що основним методом навчання було запам’ятовування. Освіту не обмежували лише читанням і письмом, а важливим предметом, який викладали, була історія. Історичні факти передавали з покоління в покоління. Чудову можливість для навчання дітей надавало насамперед святкування щорічних свят у родинному колі.
На завершення мені залишається рекапітулювати ізраїльську освітню систему та вказати на відмінність, у чому вона відрізняється від освітньої системи інших народів. Вона діаметрально відрізняється насамперед за принципом. У вихованні переслідували єдину мету, а саме — освіченість. Рабини висловлювали це мудрим прислів’ям: «ТОЙ, ХТО НЕ НАВЧАЄ СВОГО СИНА ЯКОМУСЬ КОРИСНОМУ РЕМЕСЛУ, ВИХОВУЄ З НЬОГО ЗЛОДІЯ».
У нашому перенасиченому світі вони можуть слугувати нам прикладом, оскільки через зростання делінквентності сучасна сім’я загалом не виконує свою соціальну функцію. Ми повинні справді усвідомити і відповідними методами, засобами прищепити нашим дітям, що найкраще інвестований капітал є і буде освіта. Це шлях до пошуку та здобуття знань, пізнання та розуміння логічного функціонування світу і сенсу життя.
Назва: História židovských škôl na južnom Slovensku Автор: PhDr. Lívia Katona PhD. Кількість сторінок: 71 Рік видання: 2017 Мова: slovenský Видавництво: OZ Ponvagli ISBN 9788097212933